"Хліб" університетського викладача Kitakyushu, Japan vs. Uzhgorod, Ukraine

На фото: зверху фізичний факультет УжНУ (взято з вікіпедії), внизу Faculty of Environmental Engineering, University of Kitakyushu

Просто одна паралель в рамках дослідження того наскільки ми різні.
More...
Перед Новим Роком, наш сенсей мусів терміново поїхати додому в Корею, але в нього ще була запланована одна лекція для групи корейських студентів, що приїхали до Японії в рамках якогось культурного тридневного візиту. В звязку зі своєю відсутністю сенсей попросив мене і ще одного колегу провести цю лекцію напополам десь по пів-пари.

Нічого особливого, оскільки студенти були різноманітних спеціальностей із 1-3 курсів то їм просто треба було розказати і показати чим ми займаємося (попроще). Я всеж-таки трішки хвилювався бо це перша така моя презентація-лекція в Японії для 60 чоловік. Але суть не в цьому - студіки приїхали, багато з них уміли по-англіцьки, послухали чесно, не задали жодного запитання, похлопали в ладоши, та й усьо, я побіг на пянку де ми провожали старий рік.

Короче я так би і забув про цю лекцію якби не одна деталь. Понятно що лекція не благодійна і з лектором мали розрахуватися - справедливо. Мені до того діла нема по я не прєпод, я лише на заміні. А вот і нєт. Приходить вчора сенсей і чесно ділить нам оплату за лекцію на двох. Я, сильно здивувався, як міг віднєкувався але він настояв і в результаті я дістав свою половину - десь 80 у.є. якщо виражати в американських грошових одиницях.

І на цьому фоні згадалася мені подібна історія з мого ужгородського минулого...

Коли вже я закінчив ужгородську аспірантуру (без дисертації звичайно) і відправився "на вольні хліба", одного разу зателефонував мені один викладач фізфаку, не будемо називати імен (тоді контакти були з багатьма) і попросив зайти до нього на одну делікатну, нетелефонну розмову. Думав я гадав що це може бути за розмова і намріяв собі шо запропонує він мені якусь роботу на повну ставку інженером в УжНУ. Оце так мрії у мене були! Зайшов. Не тут то було. Коротко - відбулася не розмова а просьба, суть якої зводився до наступного: "є тут у мене один студент з Іршави (райцентр на Закарпатті), у нього скоро має бути захист дипломної роботи бакалавра, але він такий не серйозний і слабенький (в науковому розумінні слова), короче треба йому помогти написати дипломну роботу, НЕ БЕЗПЛАТНО, звичайно - не переживай, гроші у нього є, я розумію ти зайнятий, ти це не можеш зробити, але давай так, я напишу але всі контакти і РОЗРАХУНОК будуть через тебе ніби ти напишеш, бо якось то так несолідно напряму. Не переживай гроші в нього є бо в нього батьки капустою торгують (чи ще якась така пурга). І головне - не менше чим 50 доларів".

Я був у шокови і трансови, злий як чорт, але звичайно не показав цього, бо сенсеїв треба поважати і робити все що вони просять. Я погодився. Зустрівся з студіком пояснив йому шо до чого, кажу керівник переживає за тебе як ти дипломку напишеш, він каже "Ромка лим поможи мені якось". Я кажу не проблема, цена вопроса 100 баксів, утром дєньгі вєчером стулья. Він погодився. Все пройшло як по маслу - всі контакти через мене, диплом був написаний гроші получені, 50 баксів прєподу і 50 баксів мені на ліки від депресії.  Така вот паралель і такі от спогади.

Судіть самі кого хочете.
А війну, Японія, мєжду прочим, програла, а ми - виграли.

Передноворічні вихідні в Японії

Новий рік це напевно саме нудне свято на японській землі. Вихідних днів у цьому році аж шість з 29 грудня до 3 січня. Чим займаються люди уявити не можу, скоріше за все просто відпочивають від трудоголічного року. Ми з Марькою просто вбиваємо час, гуляємо, ходимо по магазинам (звичайно що не просто так а за покупками, лише дуже повільно) фоткаємося, хоча фоткати особливо нічого - фоткаю Марьку. На щастя після супер-холодних кількох грудневих тижнів наступила справжня сонячна і тепла японська погода. На вулицях тихо, все позакривалося, не закриті тільки великі торгові центри і заправки. Треба би написати якийсь підсумковий пост за рік, але покищо він тільки в мислях. Завтра по японській традиції рано вранці підемо в якийсь храм щоб попросити богів про хороший і успішний новий рік. А покишо пару фоток японського передноворічного спокою.

Вчора коли їхали у супермаркет за покупками побачили на дорозі біля каналу мертвого краба і ще десь 5-6 у воді. Мабуть позамерзали. Марічка звичайно радувалася йому казала "хороший" і на прощання казала "бай-бай" і потім потребувала кинути його у воду до друзів. Так дивно - вона ще не розуміє різниці між живим і мертвим, для неї це був звичайний "кані-чан".

Фоткаємося біля усього що трапляється на дорозі як наприклад цей рекламний дракон магазина що продає шини на автомобілі. Зявився недавно - мабуть тому шо наступний рік - дракона

Скептичний погляд на сніговичків біля супермаркету і фраза "не працює". Не дивно - зараз в Японії економимо електроенергію після Фукушіми такшо лампочки включаємо лише тоді коли перестає світити сонечко.

Стресовий і крищозриваючий зал ігрових автоматів у супермаркеті. Грохот стоїть такий шо я не можу витримати більше 10 хвилин. Марічка сходить з розуму і хоче "туда!". Я дозволяю тільки подивитися - сам чекаю на лавочці. 

Стрижка - 3.

Не знаю чому але мені подобається знімати на фото процес стрижки. Оленка завжди воює коли обовязковою умовою постриженія піврічного патляка є фотофіксація. На цей раз Оленка в Ужгороді але подарунком собі на Новий Рік заказала шоб я постригся і знову з патлатого грязнулі перетворився в постриженого. Як я вже писав першого разу - стрижка коштує дорого. І от тепер коли пройшло вже 3 роки - я майже можу собі дозволити постригтися у дипломованого спеціаліста (у фінансовому плані), але робити цього я не хочу, по перше треба виділяти для цього такий дорогоцінний час, по друге думати де діти Марьку а основне - не хочу вже порушувати традицію. Вот повернуся колись з Японію додому і буду казати "я за 5 років ні разу в парикмахерській не був". Короче шо теревені розводити - вот фотки як я стригся сам сьогодні дома, після того як Марія-чан заснула. Що не зробиш заради любимої людини. 

Дєцкі розваги в новоічні вихідні.

Сьогодні зводив Марьку в давно обєщані "шарики". Спеціальне місце куди зводять дітваків і де можна погратися з усілякими іграшками. Десь місяць тому Марька побачила рекламу (яка между прочим поступає регулярно і через садочок і через поштовий ящик) цього закладу якраз із шариками і з тих пір кожен другий день "пила з мене кров" словами "шарики іку" або "шарики ікітай" що в перекладі з японо-української означає - "пішли в ці шарики" або "хочу іти в ці шарики". Ну я якось пообіцяв і сьогодні був останній робочий день у цьому році, такшо я виконав обіцянку в цей останній робочий день.

Марька гралася а я думав чи є вже щось подібне у нас в Ужгороді. Дуже проста бізнес-ідея. Дітей багато - іграшок і простору багато - дома таке точно що не доступно. Народу валом. Ціна як для Японії супер доступна, напевне що і для України вже також. Ну вобщем бла-бла-бла.

Фотки на пікасі

Kodomo-no-yakata-DEC-2011

Happy Birthday Takuma!

Тут, в Японії, у мене - дефіцит друзів. Це - причина моєї веб-соціальної активності, це причина існування цього блога. Але є у мене один дружбан, можна сказати настоящий друг, - це мій "кохай" або як у піонерські часи казали - "підшефний" студент - Такума Нозоє. Чувак - величезна рідкість серед японців - екстраверт, бабнік, пєздабол в хорошому сенсі цього слова. Не дурак, не заучка, пачанчик з живим розумом. Ідеальний студент, як на мене, якому неважлива книжка і прєпод, але  в якого все в порядку з логічним мисленням, якщо вчиться схватує на льоту. Короче з появою його  півтора роки тому - моє життя в Японії стало в 100 раз без перебільшення краще і веселіше. І хоч мені його постійно не вистачає, бо в нього є герл-френд, і він любить працювати в лабораторії по ночам, тоді коли я нянчу Марьку, я знаю що у мене тут є чувак на якого я можу розраховувати, якому я довіряю і який підтримує мене в кожному моєму рішенні. Короче вчора йому стукнуло 24 роки, і я хочу зафіксувати цю подію в цьому щоденнику. Вітайте іменинника!

Jesus Christ in Japan

Сьогодні в мене був супер смішний епізод в лабораторії - мушу поділитися.

Інколи під час обіду я сідаю за великий стіл в лабораторії - хаваю своє "бенто" а по простому ланч-бокс. Іноді до мене приєднується хтось із студентів. Найчастіше це популярний в цьому блозі Такума але іноді зі мною обідає мій другий (молодший) студент Джун-ічі, про якого вже тут також ішлося (той шо з тиском). 

Під час обіду (оскільки студенти як правило мовчать) я завожу розмову на різні теми переважно культурні і переважно повязані з Японією. Так наприклад кілька тижнів тому я подивився "Сім самураїв" Куросави мовою оригіналу із англійськими субтитрами і мені було дуже кайфово розуміти деякі прості фрази японською мовою в кіно. У піднесеному настрої я хотів обговорити це і взагалі обсудити фільм з носіями цієї культури. І що ж виявилося - ніхто серед присутніх в лабораторії студентів не бачив цього кіно, незважаючи на те що це один із шедеврів японського кінематографу. Чули про нього всі але ніхто не бачив. Переважна причина - шо фільм дуже старий і відповідно - нецікавий. 

Наступного разу ми говорили про відомого японського дизайнера. Як виразився Іван Н. (мій ужгородський друг) цей дизайнер, - Kazumasa Nagai такий популярний що його має знати кожен японець. Увы.... Ніхто в моїй лабораторії про нього даже не чув не то шо знайомий з його роботами. 

 

Ну і апогеєм цих обідніх засідань можна вважати сьогоднішній день коли ми сиділи собі з Джуном-ічі супокуйно обідали говорили про то про сьо, я попросив розповісти як він буде проводити новорічні свята - чи піде у храм 1 січня (як заведено в Японії). Він сказав піде в храм і там буде говорити 15 хвилинну молитву - про шо конкретно буде просити і до кого конкретно він буде звертатися вияснити не вдалося. Лише зміг мені пояснити шо молитву написав дідо - така собі сімейна молитва. 

Потім слово за слово ми перейшли до Christmas де першим ділом я повідомив шо ми святкуємо Christmas не тому шо є Санта Клаус а тому шо є Jesus Christ. Ця інформація викликала величезне здивування у мого студента... Я спочатку не врубився а потім почав допитуватися чи він взагалі знає хто такий Jesus Christ. На це мені була дана відповідь "Щось таке я вже чув...". Ну і тоді вже я почав гру ану-ка угадай. Сама смішна відповідь була пожалуй що Jesus Christ це премєр-міністр, на уточнююче запитання якої країни - "мабуть Америки". Підключили на допомогу іншого студента (я був впевнений що він знатиме), він порозмишляв порозмишляв і каже це хтось хто має відношення до релігії, я возрадувався - хоч не премєр міністр. Але я все настоював і добивався простої більш короткої відповіді. Попросили поучаствувати ще одного колегу і він теж не зміг відповісти хто ж це такий Jesus Christ... 

Після цього я пояснив що конкретно я хотів почути кажу "Jesus Christ це Бог" або "Jesus Christ це син Божий" це кажу головна особа в християнстві тому і назва така. Такими откровєніями я викликав величезне здивування у мене почали запитувати чи дійсно я так думаю що Jesus Christ це Бог. Я пояснив що питання має звучати не "як ти думаєш" а "чи ти віриш" Підсумовуючи обідню розмову мені сказали що японці вірять в Санта Клауса.... От така культурна прірва розєднує нас людей західного світу і східного. 

Хоча я не впевнений що багато закарпатських студентів 21-22 роки змогли би чітко сказати хто такий Будда... Такшо вибірка моя так скаазть не дуже репрезентативна хоча я вірю що результат вірний. Це Японія. Так як я її бачу.

Job-hunting in Japan. Part 1.

Сьогодні Такума ходив на семінар на якому учили як правильно влаштовуватися на роботу. У Японії працевлаштування відбувається дуже планово. На початку останнього курса всі майбутні випускни починають шукати собі роботу - бо це основне за чим вони прийшли в університет. Офіційно для пошуку роботи у них здається є 1 місяць вільного відвідування коли замість того шоб ходити в університет вони ходять по семінарам всяким і на інтервю в компанії де хочуть працювати. Компанії тоже перебирають і тому студенту перш ніж отримати місце роботи треба відвдати міліон всяких семінарів в різних куточках країни, переважно у великих містах і пройти всякі екзамени і перевірки в компаніях. Так от про сьогоднішній семінар Такума розказав шо узнав дуже багато нового і їх вчили навіть як правильно поклонятися коли ти проходиш співбесіду в компанії. Отже кут поклону 30-45 градусів - голова і шия рівно, голова не має звисати. Затримувати поклон також треба на певний час але про це я його не запитав. Короче ось фотка ідеального японського поклона друзі - може комусь пригодиться.