пʼятниця, 8 грудня 2017 р.

Kanji meijin


Так сталося що я в своїх дописах дуже часто про щось хвалюся, частіше всього про котрогось їз своїх дітваків. А ще частіше звичайно про Марію, бо як народився номер два то блога вже як такого не було. Ну от і сьогодні виришів знову похвалитися, бо Марія прийшла зі школи і показала класну газету де написані імена дітей, які написали підсумковий тест з японської мови на максимальну кількість (100) балів. На цей раз наша Марія потрапила в цей список, про що я шуткував, що звичайно в газету треба би записати і моє імя тому що протягом тижня а може навіть і двох я постійно придумовував якісь ігри з канджами лиш би вона їх добре знала і написала на хорошу оцінку. Як виявилося не даремно і Марія тепер (до наступного великого тесту) може сміливо називатися Канджі-мейджін, що українською буде майстер ієрогліфів. Фото на память.



Заодно згадав що рівно 9 років тому вже покинув Україну, а завтра буде рівно 9 років як живемо в Японії. З кожним роком все краще, однак що буде через рік - невідомо. Вже мабуть до 10 річниці дотягнемо...

четвер, 2 березня 2017 р.

Відкритий урок і батьківські збори в японській школі

Ми вже так довго знаходимося в Японії, що іноді думаєш собі, що все навколо так завжди і було. Але тут все дуже по-інакшому. Наприклад - в понеділок ходив в школу до Марії на "батьківські збори". Так от хочу розповісти як це тут відбувається.

Загальноосвітні, початкові (1-6 класи) школи в Японії всі однакові. В них ходить 95 відсотків дітей, лише невелика частина відвідує якісь спеціальні школи по типу наших гімназій, ліцеїв, творчих шкіл та ін. В нашій школі вчиться близько 1000 дітей, в Марькиному класі 37 чоловік.

Перша особливість, батьківські збори проходять для всіх класів одночасно в один і той же день в один і той же час. Оскільки школа не може забезпечити такої величезної кількості місць для паркування автомобілів - батьки мають приходити на збори пішки або на велосипеді.


В школі діти використовують змінне взуття і для батьків винятку не роблять. Кожен має принести з собою тапочки, а своє взуття гарно запакувати хто куди, і носити з собою (!). Я наприклад, кладу в свій постійний рюкзак. А це мої улюблені зелені тапочки з сердечками з 100 єнового магазину.


Батьківські збори завджи суміщені з відкритим уроком. Як тільки батьки приходять то треба відмітитися в спеціальному журналі - які події ти сьогодні відвідаєш: урок, збори в класі, загальні шкільні збори (в актовому залі/спортзалі). Прийшов, відмітився, вибириєш табличку з іменем своєї дитини, які діти зробили самі і на яких крім імені ще й намальовані їхні автопортрети.


Тема сьогоднішнього відкритого уроку "Чого я досягнув в цьому році". Предмет називається 生活, "Життя" або "повсякденне життя" - він викладається лише перші два роки початкової школи і на ньому діти вчать різні речі по типу - як правильно вітатися, як правильно і як часто мити руки, як переходити дорогу, як взагалі вести себе на вулиці в школі і так далі і тому подібне. В цей раз парти були не потрібні - бо дітям для того щоб показати чого вони навчилися цього року потрібно було більше простору.


Ось на цьому відео зафіксовано як починався урок.



Після цього діти поділилися на групи і почали показувати/розказувати хто чого навчився. Ідея така - щоб дитина сказала що в неї не виходило в першому класі або в першому семестрі а тепер вже виходить добре. Хтось хто міг - показував - наприклад скакати зі скакалкою, а хтось просто розповідав і показував малюнок. Так наша Марія в цьому році навчилася перескакувати через Тобібако (не можу знайти український аналог). Навчилася здійснювати опорний стрибок через так званий jumping box. У нас таких здається немає в Україні, принаймні у мене в школі не було.



Хто нудьгує може полюбуватися на різні роботи дітей що висять в класі або в коридорі. Малюнки, історії, ієрогліфи (каліграфія) або ж особисті плани на семестр - як ось тут. Марія написала що хоче навчитися гарно писати і вдосконалити математику.


Оскільки дітей багато то вони поділилися на 5 груп і всі тараторять паралельно. Вся процедура повторювалася 3 рази в різних групах і батьки мали можливість крім своїх дітей подивитися ще й інших.


Після чого урок завершився і діти занесли всі парти в клас, поскладалися і пішли по домівкам.


Після цього вже не так цікаво бо починаються батьківські збори. Оскільки на батьківські збори ходити не обовязково то на них залишаються не всі. Я приходжу кілька разів на рік, коли ми відчуваємо що можуть сказати щось важливе. Тепер - це були останні збори в цьому навчальному році. До закінчення другого класу залишилося всього три тижні. Про це на зборах і говорили. Коли починаються весняні канікули, коли починається третій клас, коли вихідний в звязку з випуском шестикласників і так далі і тому подібне. 

Про дітей поіменно вчителі в Японії не говорять. Іншим батькам це чути не обовязково. Кажуть тільки про весь клас і про абстрактні проблеми, якщо вони є. Хто ся всрав або хто молодець - вчитель ніколи не скаже. Щоправда, я знаю, що наша Марія молодець бо кожен день її розпитую хто що в школі зробив хорошого або поганого. От так.

субота, 24 вересня 2016 р.

Знову про японську ввічливість.

Продовження про японську ввічливість.

В цьому блозі допис про ввічливість найбільш популярний - але не тому що він дуже цікавий а тому, що там слова ключі правильно спрацьовують коли хтось шукає через google.com. Виявляється українськомовний користувач інтернету цікавиться тим, що ж це таке японська ввічливість.

Ну так от. Наша Марія в цьому році вже ходить в другий клас японської початкової школи. В першому класі - діти один одного і вчитель дітей, називали по імені, наприклад Марія-чан, Таро-кун, і так далі. Але от в другому класі все змінилося. Тепер всі діти один до одного і звичайно сенсей до дітей, звертаються за прізвищем з приставкою -сан (себто "пан" або "пані"). Так Марія в другому класі стала Серянчин-сан, а друзі відповідно Матсумото-сан, Кікуе-сан, Норідомі-сан і так далі. Тепер, коли Марька щось розповідає про школу і згадує якесь імя, я завжди запитую - це дівчинка, це хлопчик? Тепер вже неможливо визначити про яку стать іде мова. От так мабуть починається (продовжується) виховання ввічливості в Японії. Один з елементів, звичайно.

Правда, мушу признатися що Марію в школі лише на офіційних міроприємствах називають по прізвищу. Сенсей і друзі кажуть Марія-сан, тому що прізвище і вимовляти важко, і запамятати. Так само як і мене - по прізвищу майже ніколи не називають а тільки по імені.

Ну і висновок. Якщо звертатися до людей з приставкою "пан" або "сан" то, що б ти вже не сказав - звучати буде набагато ввічливіше. Рекомендую. Щоправда в Україні на таке можуть і ображатися, але висновку це не змінює.


четвер, 22 вересня 2016 р.

Велосипедний сон, повторюємо пройдене.


З малою дитиною планувати важко. І як правило все, що трапляється в житті в цей час повязано з дітваком. Місяць тому почав повзати. Два тижні тому - сидіти. Тиждень тому - на велосипеді. Сьогодні вперше проїхали кілометрів 15 і ось тепер вже маємо перший сон на велосипеді. Так спала колись наша Марія а тепер вона вже їздить самостійно. Все повторюється. Час біжить а ми ще все в Японії. 

неділя, 7 серпня 2016 р.

Америка. Їжа.

Привіт дорогі українські друзі. Я вже по дорозі додому, лечу в літаку, насолоджуюся дорогим вайфаєм і після двої келихів дешевого вина від American Airlines записую свої враження від Сполучених Штатів Америки. По маленьким частикам - скільки вийде.

За тиждень конференції мені довелося поспілкуватися з багатьма учасниками. Конференція не проста і задумана таким чином щоб збільшити кількість часу, яку учасники проводять в неформальному спілкуванні. Оскільки я представляв одразу дві країни (на самому ділі лише Японію, але неньку Україну я також завжди згадую) то і розмови точилися з новими людьми приблизно однаково. Мене питали "як жеж тебе занесло в Японію?", "а ти вже говориш по-японськи" після чого плавно переходили до своїх розповідей про те як був в Японії і скільки доброго їв. В останній день мені навіть прийшлося передивитися 50 фотографій їжі які один (тепер вже можна сказати друг) зробив протягом свого візиту минулого року.

На конференції нас кормили "богато". Істи було всякого різноманітного. І все було дуже пафосно зроблено - так ніби ми їмо в ресторані, лише їжу береш собі сам, а вже брудний посуд за тобою прибирають офіціанти. Були яства з написами по типу "тушена яловичина в базиліковому соусі з лимоном" і так далі і тому подібне. І все би було окей, але.

Була страва яка називалася салат з огірків а також був салат з помідор. Ну я не знаю, як можна описати цю страву. Салат з огірків виглядав так точно як виглядав салат з перерослого кабачка або крумплі який моя прощена бабка готувала свиням. Огірки перестиглі - з зернами такими шо у нас на Закарпатю такі вже лише на насіння йдуть. Гігантські. Нарубані такими кусками що я ледве зїдав два-три. Помідори відповідно. Як правило в ресторано-столовках дають помідори цілими - а значить це мають бути як мінімум черрі а як максимум сливки - такі продовгуваті не більше 4-5 сантиметрів. Але ні - тут в Америці - ушитко було велике і парадички також. Те ж саме було з шматочками гарбуза, дині, ананасу та іншими фруктами. Їх точно не різали ножем а рубали якимось мачете.



В один з днів був "суші бар". Були два вида суші, тут би треба брати в лапки але мені лінь. Один вид був вегетаріанський - а другий з тунцем, мабуть звичайний. Ось фото. Описати смак не беруся. Я вперше бачив суші де би були поєднані морква, зелена цибуля і солодкувата сметана. Я колись описував японські суші з морським їжаком. Так от в порівнянні з цими американськими, морський їжак - королівське задоволення.

Це все було на другий чи третій день - і тоді до мене почало доходити чому люди так хвалять японську кухню до якої ми вже звикли і про цінність якої забули за роки. От так (зараз послідує банальна фраза) - щоб зрозуміти цінність того що їж - треба мало поїсти гівенця.

субота, 30 липня 2016 р.

Америка

America Одною з причин чому не пишеться блог звичайно є також відсутність вільного часу який забирають діти. Як іноді постять наші неодружені або бездітні знайомі children make people miserable (діти роблять людей нещасними). Ми з цим твердженням не згодні, і наші діти нас роблять дуже щасливими лише вимагаючи уваги забирають час. Але сьогодні я знаходжуся на літачку по дорозі на профільну конференцію на батьківщину Боба Ділана і Дональда Трампа. У мене зявилося аж 12 годин які прийдеться провести в польоті через Тихий океан - ось і вирішив по максимуму заповнити цей час писаниною - замість перегляду фільмів на маленькому екранчику мовою оригіналу.

Марія дала мені в дорогу свою іграшку яку звуть Чібікко - що японською означає Малявка. Чібі - маленкий, ко - дитина. Я пообіцяв помаксиму влаштувати фотосесію для Чібікко в дорозі і під час перебування в Сполучених штатах.


Їду на конферецію із серії Gordon Research Conferences на тематику Membranes Materials & Processes. Останні два роки, на теперішній роботі в Kyushu University я займаюся газороздільними мембранами, перевожно для сепарації оксиду вуглецю від азоту. В США в мене буде скромна постерна презентація, тому нервозності немає, можна думати про інше.

Чекаю з нетерпінням на цю поїздку, ставлення до Америки за час перебування в Японії сильно змінилося з негативного на позитивне. Не знаю чому я ставився негативно - мабуть це пережиток дурного радянського менталітету. Ставлення змінилося в кращий бік після перегляду серії фільмів де Стівен Фрай подорожує всіма штатами (ось посилання).

Подивлюся як то буде насправді.

Jordi

George Здоровенькі були шановні українці.

Від попереднього допису пройшло більше року і виявляється цього часу недостатньо щоб зникнути в світовій павутині - блог потихеньку дивляться і читають. Дуже хочеться обновляти, дописувати новинки, але коли вже щось перестав робити то і повертатися важко. Почну з особитстих новин, які трапилися з нами в Японії за час відсутності в цьому блозі.

В квітні-травні минулого року Оленка нагадала мені про нашу давню домовленість завести ще одного дітвака. Ми дуже любимо усілякі гороскопічні моменти в наших характерах. Звичайно гороскопи на день або тиждень не читаємо і в таку дурню не віримо, але в особливості людських характерів дуже і дуже. Оленка у нас Водолій-Миша, я - Терези-Мавпа. Оскільки діти наші напополам то і зодікальні знаки ми вибирали їм відповідно. Марія з самого початку планувалася як Терези-Миша. В час коли вона народжувалася то в Оленки була затримка пологів більш ніж на два тижні - тому Марія мало не стала Скорпіоном, але пощастило. Ну і ось минулого року настав той час коли раз у 12 років зявилася можливість завести четверту комбінацію - Водолій-Мавпа.

Так у нас зявився новий дітвак, зачали коли треба і народився в самий раз в лютому 2016 року - чистий водолій і звичайно мавпа.

Після зачаття ми пройшли чудовий період вагітності, спостереження і пологів в японській клініці - про це потрібна і мабуть буде окрема історія.

Імя ми вибрали практично одразу (після того як побачили пуцьку на УЗД) і називали його ще в утробі Джорді, що є перекривлений (іспанський) варіант від українського Георгій. Так його і знають наші батьки, але після народження - я не дуже добре продумав як правильно все оформити і коли реєстрував малого то першоджерелом імені стало написання японською. Я (дурний) вирішив що в Японії йому треба бути Джорджем, тому що це їмя японцям зрозуміле, в кінці кінців всі знають мавпу на імя Джордж. І після того як я малого зареєстрував і в Японії ми десь через три місяці його реєстрували в українському посольстві - де мені сказали що як записав японською так буде і українською в паспорті. Так і вийшло, тиждень тому ми отримали паспорти і у нас тепер є офіційний Джордж, хоча ми його так і не називаємо - хіба що Маріїні японські подруги. Для бабусі він Георгійко, для іспанського сусіда Даніеля - Хорхе, для мами Джо-джо.

Коли Оленка дізналася про те що я намутив з іменем - то я звичайно дістав порцію докорів - що як з нас будуть сміятися, що ми як ті цигани що дітвака януковичом назвали. Ще каже якщо дитині прийдеться рости в Україні то він нас возненавидить за таке екзотичне імя бо з нього будуть сміятися. На що я відповідаю - що якщо написання в паспорті так важливе - то пізніше, вже коли розживемося то змінимо. Але мабуть вже не в Японії.

Ну все - секрет відкритий, можна глузувати з мене, хто хоче.

Jo-jo вже активно поселився в нашому інстаграмному фотоальбомі - тому окремих фото не буде.

#oil #massage after #evening #bath #baby #child #surprise #family #fukuoka #japan

A photo posted by Roman Selyanchyn (@romanselyanchyn) on