Selyanchyn in Japan

"Хліб" університетського викладача Kitakyushu, Japan vs. Uzhgorod, Ukraine

2012-01-05T20:41:00.002+09:00

На фото: зверху фізичний факультет УжНУ (взято з вікіпедії), внизу Faculty of Environmental Engineering, University of Kitakyushu

Просто одна паралель в рамках дослідження того наскільки ми різні.
More...
Перед Новим Роком, наш сенсей мусів терміново поїхати додому в Корею, але в нього ще була запланована одна лекція для групи корейських студентів, що приїхали до Японії в рамках якогось культурного тридневного візиту. В звязку зі своєю відсутністю сенсей попросив мене і ще одного колегу провести цю лекцію напополам десь по пів-пари.

Нічого особливого, оскільки студенти були різноманітних спеціальностей із 1-3 курсів то їм просто треба було розказати і показати чим ми займаємося (попроще). Я всеж-таки трішки хвилювався бо це перша така моя презентація-лекція в Японії для 60 чоловік. Але суть не в цьому - студіки приїхали, багато з них уміли по-англіцьки, послухали чесно, не задали жодного запитання, похлопали в ладоши, та й усьо, я побіг на пянку де ми провожали старий рік.

Короче я так би і забув про цю лекцію якби не одна деталь. Понятно що лекція не благодійна і з лектором мали розрахуватися - справедливо. Мені до того діла нема по я не прєпод, я лише на заміні. А вот і нєт. Приходить вчора сенсей і чесно ділить нам оплату за лекцію на двох. Я, сильно здивувався, як міг віднєкувався але він настояв і в результаті я дістав свою половину - десь 80 у.є. якщо виражати в американських грошових одиницях.

І на цьому фоні згадалася мені подібна історія з мого ужгородського минулого...

Коли вже я закінчив ужгородську аспірантуру (без дисертації звичайно) і відправився "на вольні хліба", одного разу зателефонував мені один викладач фізфаку, не будемо називати імен (тоді контакти були з багатьма) і попросив зайти до нього на одну делікатну, нетелефонну розмову. Думав я гадав що це може бути за розмова і намріяв собі шо запропонує він мені якусь роботу на повну ставку інженером в УжНУ. Оце так мрії у мене були! Зайшов. Не тут то було. Коротко - відбулася не розмова а просьба, суть якої зводився до наступного: "є тут у мене один студент з Іршави (райцентр на Закарпатті), у нього скоро має бути захист дипломної роботи бакалавра, але він такий не серйозний і слабенький (в науковому розумінні слова), короче треба йому помогти написати дипломну роботу, НЕ БЕЗПЛАТНО, звичайно - не переживай, гроші у нього є, я розумію ти зайнятий, ти це не можеш зробити, але давай так, я напишу але всі контакти і РОЗРАХУНОК будуть через тебе ніби ти напишеш, бо якось то так несолідно напряму. Не переживай гроші в нього є бо в нього батьки капустою торгують (чи ще якась така пурга). І головне - не менше чим 50 доларів".

Я був у шокови і трансови, злий як чорт, але звичайно не показав цього, бо сенсеїв треба поважати і робити все що вони просять. Я погодився. Зустрівся з студіком пояснив йому шо до чого, кажу керівник переживає за тебе як ти дипломку напишеш, він каже "Ромка лим поможи мені якось". Я кажу не проблема, цена вопроса 100 баксів, утром дєньгі вєчером стулья. Він погодився. Все пройшло як по маслу - всі контакти через мене, диплом був написаний гроші получені, 50 баксів прєподу і 50 баксів мені на ліки від депресії. Така вот паралель і такі от спогади.

Судіть самі кого хочете.
А війну, Японія, мєжду прочим, програла, а ми - виграли.

Передноворічні вихідні в Японії

2011-12-31T14:42:00.000+09:00

Новий рік це напевно саме нудне свято на японській землі. Вихідних днів у цьому році аж шість з 29 грудня до 3 січня. Чим займаються люди уявити не можу, скоріше за все просто відпочивають від трудоголічного року. Ми з Марькою просто вбиваємо час, гуляємо, ходимо по магазинам (звичайно що не просто так а за покупками, лише дуже повільно) фоткаємося, хоча фоткати особливо нічого - фоткаю Марьку. На щастя після супер-холодних кількох грудневих тижнів наступила справжня сонячна і тепла японська погода. На вулицях тихо, все позакривалося, не закриті тільки великі торгові центри і заправки. Треба би написати якийсь підсумковий пост за рік, але покищо він тільки в мислях. Завтра по японській традиції рано вранці підемо в якийсь храм щоб попросити богів про хороший і успішний новий рік. А покишо пару фоток японського передноворічного спокою.

Вчора коли їхали у супермаркет за покупками побачили на дорозі біля каналу мертвого краба і ще десь 5-6 у воді. Мабуть позамерзали. Марічка звичайно радувалася йому казала "хороший" і на прощання казала "бай-бай" і потім потребувала кинути його у воду до друзів. Так дивно - вона ще не розуміє різниці між живим і мертвим, для неї це був звичайний "кані-чан".

Фоткаємося біля усього що трапляється на дорозі як наприклад цей рекламний дракон магазина що продає шини на автомобілі. Зявився недавно - мабуть тому шо наступний рік - дракона

Скептичний погляд на сніговичків біля супермаркету і фраза "не працює". Не дивно - зараз в Японії економимо електроенергію після Фукушіми такшо лампочки включаємо лише тоді коли перестає світити сонечко.

Стресовий і крищозриваючий зал ігрових автоматів у супермаркеті. Грохот стоїть такий шо я не можу витримати більше 10 хвилин. Марічка сходить з розуму і хоче "туда!". Я дозволяю тільки подивитися - сам чекаю на лавочці.

Стрижка - 3.

2011-12-30T01:41:00.000+09:00

Не знаю чому але мені подобається знімати на фото процес стрижки. Оленка завжди воює коли обовязковою умовою постриженія піврічного патляка є фотофіксація. На цей раз Оленка в Ужгороді але подарунком собі на Новий Рік заказала шоб я постригся і знову з патлатого грязнулі перетворився в постриженого. Як я вже писав першого разу - стрижка коштує дорого. І от тепер коли пройшло вже 3 роки - я майже можу собі дозволити постригтися у дипломованого спеціаліста (у фінансовому плані), але робити цього я не хочу, по перше треба виділяти для цього такий дорогоцінний час, по друге думати де діти Марьку а основне - не хочу вже порушувати традицію. Вот повернуся колись з Японію додому і буду казати "я за 5 років ні разу в парикмахерській не був". Короче шо теревені розводити - вот фотки як я стригся сам сьогодні дома, після того як Марія-чан заснула. Що не зробиш заради любимої людини.

Дєцкі розваги в новоічні вихідні.

2011-12-29T23:50:00.002+09:00

Сьогодні зводив Марьку в давно обєщані "шарики". Спеціальне місце куди зводять дітваків і де можна погратися з усілякими іграшками. Десь місяць тому Марька побачила рекламу (яка между прочим поступає регулярно і через садочок і через поштовий ящик) цього закладу якраз із шариками і з тих пір кожен другий день "пила з мене кров" словами "шарики іку" або "шарики ікітай" що в перекладі з японо-української означає - "пішли в ці шарики" або "хочу іти в ці шарики". Ну я якось пообіцяв і сьогодні був останній робочий день у цьому році, такшо я виконав обіцянку в цей останній робочий день.

Марька гралася а я думав чи є вже щось подібне у нас в Ужгороді. Дуже проста бізнес-ідея. Дітей багато - іграшок і простору багато - дома таке точно що не доступно. Народу валом. Ціна як для Японії супер доступна, напевне що і для України вже також. Ну вобщем бла-бла-бла.

Фотки на пікасі

Kodomo-no-yakata-DEC-2011

Happy Birthday Takuma!

2011-12-29T17:29:00.000+09:00

Тут, в Японії, у мене - дефіцит друзів. Це - причина моєї веб-соціальної активності, це причина існування цього блога. Але є у мене один дружбан, можна сказати настоящий друг, - це мій "кохай" або як у піонерські часи казали - "підшефний" студент - Такума Нозоє. Чувак - величезна рідкість серед японців - екстраверт, бабнік, пєздабол в хорошому сенсі цього слова. Не дурак, не заучка, пачанчик з живим розумом. Ідеальний студент, як на мене, якому неважлива книжка і прєпод, але в якого все в порядку з логічним мисленням, якщо вчиться схватує на льоту. Короче з появою його півтора роки тому - моє життя в Японії стало в 100 раз без перебільшення краще і веселіше. І хоч мені його постійно не вистачає, бо в нього є герл-френд, і він любить працювати в лабораторії по ночам, тоді коли я нянчу Марьку, я знаю що у мене тут є чувак на якого я можу розраховувати, якому я довіряю і який підтримує мене в кожному моєму рішенні. Короче вчора йому стукнуло 24 роки, і я хочу зафіксувати цю подію в цьому щоденнику. Вітайте іменинника!

Jesus Christ in Japan

2011-12-15T22:48:00.000+09:00

Сьогодні в мене був супер смішний епізод в лабораторії - мушу поділитися.

Інколи під час обіду я сідаю за великий стіл в лабораторії - хаваю своє "бенто" а по простому ланч-бокс. Іноді до мене приєднується хтось із студентів. Найчастіше це популярний в цьому блозі Такума але іноді зі мною обідає мій другий (молодший) студент Джун-ічі, про якого вже тут також ішлося (той шо з тиском).

Під час обіду (оскільки студенти як правило мовчать) я завожу розмову на різні теми переважно культурні і переважно повязані з Японією. Так наприклад кілька тижнів тому я подивився "Сім самураїв" Куросави мовою оригіналу із англійськими субтитрами і мені було дуже кайфово розуміти деякі прості фрази японською мовою в кіно. У піднесеному настрої я хотів обговорити це і взагалі обсудити фільм з носіями цієї культури. І що ж виявилося - ніхто серед присутніх в лабораторії студентів не бачив цього кіно, незважаючи на те що це один із шедеврів японського кінематографу. Чули про нього всі але ніхто не бачив. Переважна причина - шо фільм дуже старий і відповідно - нецікавий.

Наступного разу ми говорили про відомого японського дизайнера. Як виразився Іван Н. (мій ужгородський друг) цей дизайнер, - Kazumasa Nagai такий популярний що його має знати кожен японець. Увы.... Ніхто в моїй лабораторії про нього даже не чув не то шо знайомий з його роботами.

Ну і апогеєм цих обідніх засідань можна вважати сьогоднішній день коли ми сиділи собі з Джуном-ічі супокуйно обідали говорили про то про сьо, я попросив розповісти як він буде проводити новорічні свята - чи піде у храм 1 січня (як заведено в Японії). Він сказав піде в храм і там буде говорити 15 хвилинну молитву - про шо конкретно буде просити і до кого конкретно він буде звертатися вияснити не вдалося. Лише зміг мені пояснити шо молитву написав дідо - така собі сімейна молитва.

Потім слово за слово ми перейшли до Christmas де першим ділом я повідомив шо ми святкуємо Christmas не тому шо є Санта Клаус а тому шо є Jesus Christ. Ця інформація викликала величезне здивування у мого студента... Я спочатку не врубився а потім почав допитуватися чи він взагалі знає хто такий Jesus Christ. На це мені була дана відповідь "Щось таке я вже чув...". Ну і тоді вже я почав гру ану-ка угадай. Сама смішна відповідь була пожалуй що Jesus Christ це премєр-міністр, на уточнююче запитання якої країни - "мабуть Америки". Підключили на допомогу іншого студента (я був впевнений що він знатиме), він порозмишляв порозмишляв і каже це хтось хто має відношення до релігії, я возрадувався - хоч не премєр міністр. Але я все настоював і добивався простої більш короткої відповіді. Попросили поучаствувати ще одного колегу і він теж не зміг відповісти хто ж це такий Jesus Christ...

Після цього я пояснив що конкретно я хотів почути кажу "Jesus Christ це Бог" або "Jesus Christ це син Божий" це кажу головна особа в християнстві тому і назва така. Такими откровєніями я викликав величезне здивування у мене почали запитувати чи дійсно я так думаю що Jesus Christ це Бог. Я пояснив що питання має звучати не "як ти думаєш" а "чи ти віриш" Підсумовуючи обідню розмову мені сказали що японці вірять в Санта Клауса.... От така культурна прірва розєднує нас людей західного світу і східного.

Хоча я не впевнений що багато закарпатських студентів 21-22 роки змогли би чітко сказати хто такий Будда... Такшо вибірка моя так скаазть не дуже репрезентативна хоча я вірю що результат вірний. Це Японія. Так як я її бачу.

Job-hunting in Japan. Part 1.

2011-12-14T16:27:00.000+09:00

Сьогодні Такума ходив на семінар на якому учили як правильно влаштовуватися на роботу. У Японії працевлаштування відбувається дуже планово. На початку останнього курса всі майбутні випускни починають шукати собі роботу - бо це основне за чим вони прийшли в університет. Офіційно для пошуку роботи у них здається є 1 місяць вільного відвідування коли замість того шоб ходити в університет вони ходять по семінарам всяким і на інтервю в компанії де хочуть працювати. Компанії тоже перебирають і тому студенту перш ніж отримати місце роботи треба відвдати міліон всяких семінарів в різних куточках країни, переважно у великих містах і пройти всякі екзамени і перевірки в компаніях. Так от про сьогоднішній семінар Такума розказав шо узнав дуже багато нового і їх вчили навіть як правильно поклонятися коли ти проходиш співбесіду в компанії. Отже кут поклону 30-45 градусів - голова і шия рівно, голова не має звисати. Затримувати поклон також треба на певний час але про це я його не запитав. Короче ось фотка ідеального японського поклона друзі - може комусь пригодиться.

"Bus hike" to Yamaguchi

2011-11-26T21:25:00.001+09:00

(про життя іноземних студентів що навчаються в японському університеті)

Зганяли сьогодні з Марькою в коротку поїздочку у сусідню префектуру Ямагучі. Це вже третя поїздка в цю префектуру, в першу ми їздили ще з Оленкою (тоді побували в пещері) друга була в попередньому пості коли ми з Такумою і Роллі їздили до нашого слабошкуватого Джунічі в Шімоносекі. Сьогодні ми були в столиці префектури в місті з такою ж самою назвою.

Читати далі...

Відмінна риса цієї поїздки в тому що вона нам обійшлася дуже дешево (заплатити прийшлося тільки за їжу), тому що організовували її команда волонтерів з нашого міста що дбає про іноземних студентів, організовуючи культурні події, оплачуючи такі поїздки, дарує велосипеди, холодильники, мікроволнові печі, допомагає студентам з переїздами і таке інше. Це кучка людей, бабусь та дідусів, які (мабуть в звязку з наявністю великої кількості вільного часу і відсутністю власних проблем) дуже багато часу проводять з міжнародними студентами намагаючись створити їм ефект сімейного кола. Мабуть у них це добре виходить бо китайські студенти їх дуже люблять. Ми ж зважаючи на існуючий мовний барєр і зайнятість в лабораторії тільки час від часу приймаємо участь в міроприємствах які організовують ці добрі люди.

В цьому році поїхали в звязку з тим що я випадково побачив обяву про то шо вона планується і вчасно записав і себе і Марьку. Спочатку сходили на прогулянку лісом по культурній стежині, де з одного боку текла гірська річка по камяному руслу а з другого - запущений ліс, потім поїхали на обід де Марька ізїла тільки місо-суп, потім у буддистський храм де вона захавала морожко, а потім у історично важливий і старий ресторан що був побудований в 1877 році і в якому відбулося багато зустрічей великих політиків. Ми у ньому просто потусувалися побігали і пофоткалися. Тепер це музей-ресторан, тобто такий музей який можна знімати для весілль або всяких інших бухаловок.

Було дуже душевно: Марьку (і мене бо я з нею) всі обхажували, питали чи все окей, коли вона хотіла в туалет - чекали цілим автобусом. Десь 20 чоловік її фоткали з усіх боків а вона нікому не хотіла позувати. Боявся я лише того що їй стане погано в автобусі який нас возив і вона наблює на когось або ще гірше на мене, але вона видеражала і лише разок були рвотні позиви які закінчилися тільки пустими звуками. Зато одному студенту реально було погано і із-за нього робили незаплановану зупинку. Короче було класно але коротко бо вже в 5 годин ми прибули Кітакюшю. Зато ще є час прибратися дома перед сном, написати цей текст і загрузити фотки.

Фоток багато але не дуже хороші, тому що було дуже сонячно, я полінувався і фоткав усьо в автоматичному режимі в результаті майже всі фотки пеерекспоновані. Прогнав їх через фільтр в лайтрумі і загрузив як є. Для мами, якій буде цікаво як її дітвак провів день. Ще виберу 10 найкращих для фейсбука такшо можна і там глянути. На сьому дозвольте відкланятися.Фотки тут.

Yamaguchi-bus-hike

Оскільки сьогодні ми провели день в компанії студентів то і сьогоднішнє японське слово буде "студент".

学生

がくせい ga-ku-se-i

два канджі: навчання, наука і життя

Shimonoseki sightseeng.

2011-11-03T23:13:00.000+09:00

Сьогодні як і планувалося вже дуже давно - ми провели день культури - законний вихідний "на природі" а саме здійснили маленьку подорож в сусіднє велике місто що називається Шімоносекі, знаходится в іншій префектурі, що називається Ямагучі і знаходиться на найбільшому з японських островів, що називається Хоншю. Розказувати нічого у кого є бажання ласкаво прошу на пікасу в фотоальбом, де деякі фотки даже з коментарями. Головним пунктом назначення було побувати на фішмаркеті і попробувати свіжі суші. Фішка шімоносекі це отруйна риба "фугу" яку місцеві аборигени помякшено називають "фуку" і мясо кита. Такшо хто буде в гостях - підемо туда пробувати це екзотичні для звичайних людей страви.

寿司

すし su-shi

(food) sushi; anything made with vinegared rice (may also contain vegetables, spices, fish, or other delicacies). Такшо друзі вперьод готувати дома суші, адже це не обовязково риба.

Ну і альбом тут.

Shimonoseki Nov-2011

2011-11-02T20:03:00.000+09:00

Сьогоднішня вечеря. Планував приготувати якісь спагетті, але в магазині на мене покліпала рибка сайра, а по японськи "санма". Оскільки вона була вже не свіжа - приготовлена дві години тому, то на неї даже вже поклали скидочку 20%. І вот ми ізїли з Марькою дві рибки з рисом і салатиком, до цього я випив ще й стакан шочу. І коли вже Марька дивиласа в своїй кімнаті добринюнікітіча в 500-ий раз, а я догризав остатки рибки під "зе бест" від Tom Waits-а і думав про свою "половинку", яка бороздить простори закарпатської медицини - я відчув себе щасливим, як іноді буває, мімольотно але дуже чітко. Саме на цьому фоні я пишу посланіє у свій онлайн щоденник.

魚

さかな sa-ka-na

Риба. Один канджі що означає риба. Без всяких скритих посланій.

Читати мислі далі
Уже традиційно у мене зявляється бажання настрочити якусь чепуху в переддень або у день офіційного, японського, державного, свята. Завтра у нас "день культури" опять же, - державний вихідний, понятно напевно "і їжачку", (як казав один з моїх улюблених університетських викладачів Й.М. Шуба) що пояснювати важливість даного дня і приводу для свята і вихідного не потрібно, адже що може бути важливіше культури. Конституція, декларація, революція, троїця і восьмоє марта - всьо херня в порівнянні з культурою у всіх її відображеннях...

Теми для допису у мене немає, але завтра ми їдемо до мого "умираючого" студента в його рідне місто що називається Шімоносекі і знаходиться воно на іншому з чотирьох основних японських остовів ~~Шікоку~~ Хоншю (позор мені) (хто не знає, ми з Марькою на Кюшю). Компанія зібралася доста крута, Марька, Такума з своєю дівчиною Роллі і я. В планах відвідати тридиційний японський фішмаркет і їсти суші з ще не умерших риб і потім ще якась історична програма по цікавим місцям - короче Джюн-чан отримав завдання приготувати нам якусь культурну б...., програму.

Останніми днями нічого особливого не відбувалося, хотя хто знає - з якого боку подивитися. Були на суперовій дитячій Хелоуін вечірці але туди я камеру не брав бо хазяїн професійний фотограф. Будуть фотки - покажу.

Ну і напослєдок - просьба до "потенційних" читачів, якщо ви тут не вперше і регулярно заходите то будь ласка прокоментуйте анонімно - не обовязково світитися, і висловіться на тему що вас цікавить тут, на сторінках цього блога. Якщо лінь писати, розумію не у всіх руки ростут з правильного місця, як у мене - то хочаби поставте галочку - знизу поста є короткий опитник як вам сподобався контент, я не ображаюся якщо хтось відмічає "повна херня". Ну і цей абзац відноситься лише до тих хто вобще ніхера ніколи не коментував, не коментує і не відмічає ні тут, ні в баззі, ні в livejournal, ні в фейсбуці - куди транслюється цей блог. Це ввічлива просьба лише до пасивних читачів. І для підказки - кілька тем які відчуваю в силах освітити:
1. Про сучасні нанотехнології - на простій закарпатській мові.
2. Про пригоди закарпатького дітвака в Японії.
3. Японські розваги простих людей (з обмеженими матеріальними можливостями).
4. Передам любі запитання простим японським студентам і перекладу їхні відповіді на зрозумілу закарпатську мову.
5. Японська кулінарія, рецепти, традиції, спитрні напої, ритуали.
6. Японський університет: стосунки в колективі, між студентами, між молодшими і старшими, життя простої японської лабораторії в мєстєчковому університеті.
7. Ціни в Японії (я звичайно про таку херню ніколи би не писав але якщо читачі побажають то можу)
8. Японська мова для закарпатських чайників.
9. Навчання в Японії (мій субєктивний досвід).

Спартанському дітваку три роки.

2011-10-22T18:52:00.000+09:00

Обожнюю стабільність, передбачуваність, систему, закони, традиції.
Ненавижу різкі зміни, запізнення, хаос, безпорядок і "приємні" сюрпризи.
Коли у дитини день народження, в садочку традиційно фоткають, штампують руку, зважують і міряють зріст і готють саморобну отриточку і пишуть привітання. Ось як воно було цього року.

Подивитися і почитати...

誕生日

たんじょうび tan-jou-bi

День народження. Три канджі - народжуватися, життя, день.

Срочно консультація лікарів!

2011-10-17T14:09:00.000+09:00

Сьогодні перед другою чашкою кави (після обіду) перевіряв артеріальний тиск. Все в нормі. До мене підійшов мій студік Джунічі поцікавитися для чого це я міряю тиск, я сказав - "наслєдсвенность". І він також вирішив поміряти. Результат на фото. Я сказав що йому негайно потрібно йти до лікаря і даже кажу заплачу за візит лиш піди на цьому тижні. Друзі лікарі - висловіть свою думку - це в порядку вєщей що у молодого студента такий тиск і пульс (цифра біля сердечка)?

UPDATE: Продовження (18.10.2011)
Поміряли тиск після обіду я починаю боятися і відчувати себе відповідальним. Проконтролював щоби був відпочинок не менше 10 хвилин сидячи і результат ще гірший ніж вчора - три вимірювання 160/80 із пульсом більше 100 ударів. Розпитав про симптоми - голова не болить, спина болить постійно, я питаю в області почок - він каже ні вище і шо то не почки. В 6 років мав проблеми з щитовидкою (базедову хворобу???).

Тут фотоальмом з оновленнями даних тиску.

Jun-ichi arterial pressure monitoring

Марька - нічні дитячі розваги.

2011-09-27T23:22:00.000+09:00

У Японії салюти* запускають переважно літом, таке в мене склалося враження. Де не де проходять всякі фестивалі з салютами, на які ми ніяк не попадемо, ну може в наступному році. Іще в магазинах продаються дитячі набори для ханабі, китайські але безпечні. Так от літо закінчилася і на такі наборчики в магазинах пішла велика скидка, тому недавно Марька собі один наборчик купила. Ну і вчора ми його спалили - в цьому короткому пості чотири фотки і два відео.

* Починаючи з цього допису спробую (може хтось зацікавиться...) давати короткі японські уроки, слово чи два, ієрогліфи, читання хіраганою (азбука), латинікою і коротке значення ієрогліфів - без деталей, так сказать для естетичного воспріятія.

花火

はなび hanabi

салют, складається з двох ієрогліфів, перший "хана"- квітка, другий "бі" - вогонь. Ось так, красиво і логічно формуються деякі слова у японській мові.

Подивитися ще одне відео і фотки

Марька говорить по-японськи.

2011-09-25T20:53:00.000+09:00

Іноді, зовсім не часто, десь раз на 3-4 місяці мене хтось запитує як Марькина японська чи українська мова. Обєктивно оцінити я не можу тому шо не лінгвіст. Як мені здається вона мене чітко розуміє по українськи, відповідає і звертається правда по укро-японськи. Сьогодні ж у нас був Такума, я записав коротке відео як вона спілкується з ним. Він каже що вона врубаєся і практично все за ним повторює, але він її іноді не розуміє. Думаю що по тій причині що вона міксує українські слова і получається такий чудний суржик. Короче будьласка - заціняйте.

Проводи друга.

2011-09-24T03:46:00.001+09:00

Сьогодні у нас другий державний вихідний за цей тиждень. В понеділок був "день поваги старших". Оскільки у нас з Марькою таких знайомих тут нема, то ми в понеділок подібним неподобством не займалися а просто убивали час. Сьогодні ж у нас справжне свято "день осіннього рівнодення" реально є що посвяткувати. Цікаво про кого думали японські парламентарії коли придумовували цей вихідний. Не важливо. Сьогодні ми прощалися з нашим другом Медером, який вже дуже скоро - 29 вересня поїде до себе додому в Киргизію. Посиділи традиційно, "по-християнськи", випили повільно (з 5 до 11 годин вечера) літер абсолюта з томатним соком у формі кроваваї Мері. Марька була не проти проти такого коктейля. Фотки з описом дальше...

Перед тим, сьогодні ми їздили за покупками і поблизу станції Оріо, всі мости виявилися прикрашені повітрулями з пластикових бутилок, які попередньо були виготовлені школярами з Оріо Ніші Шьогакко - або з східноорійсьої молодшої школи. Затрималися надовго, Марька вимагала подивитися на всі повітрулі і даже дотроркнутися до деяких з них. Я собі чогось уявляв подібні на пішоходному мості в Ужгороді, у мене залишилися тільки супер-рожеві спогади про батьківщину. Такі от повітрулі....

А от і вивіска з якої я прочитав хто саме зробив і повісив ці повітрулі на цих мостиках. Нехай не збиває з пантелику надпис латинськими літерами, школярі явно не мали на увазі Жанну дАрк, чисто випадково виник такий японо-англо-русько-украйонський словесний конфуз, який порадував мене і можливо посміхне тих хто подивиться на цю фотографію. Така от вивіска...

Ну а потім ввечері ми просто випивали, розмовляли, знову випивали, дуріли, ходили всі разом за сигаретками, курили, випивали знову і знову. Марька дуже радувалася гостю, позувала, вішалася на шию (не кожному перепадає таке щастя), їла разом з гостем банан. Заснула звичайно на руках у нянька (закарп. діал. -батька). Короче фотки все розкажуть, а я закругляюся.

Троши більше фоток як ми провели сьогоднішіній день - посилання нижче.

Bye-bye Meder

Смерть в Японії.

2011-09-22T20:10:00.000+09:00

Десь пів-року тому, десь через місяць після того як Оленка поїхала доучуватися на дохтора у рідну альма-матер у нас по сусідству побудували "церемоніальний зал" якраз навпроти з.д. станції Хонджо. Назвали його "本城駅前セレモニーホール" що перекладається як "Церемоніальний зал навпроти станції Хонджо". Коротко і ясно. Адресу можна не запамятовувати. Японский мінімалізм - назвати так шоб легко було запамятати. А тут особливо - хто хоч раз бачив чи чув назву вже ніколи в житті не забуде, її і місцезнаходження також не забуде.

Розмовляв потім з Такумою на тему що це таке церемоніальний зал і що в ньому роблять. Незнаю чому але я думав що там і свальби гуляють - виявилося що не зовсім. Вірніше з точністю до навпаки. Там прощаються. Тоді десь пару місяців назад Такума розказав мені багато цікавого про то як в Японії готуються до похоронів. Старші люди готують заздалегідь не просто одяг і шкари, а ще й заключають контракт і виплачують наперед послуги церемоніального залу (дуже дорого), так шоб родичі не думали звідки взяти гроші чуть-шо. А ще в церемоніальному закладі бувають "акції"... А ще агенти церемоніального залу ходять по квартирам і пропонують заключити контракт по пільговим цінам, подарувати купон на скидку. Іноді кидають рекламу своїх послуг в поштовий ящик. Все якось дуже раціонально, не по людськи. Короче смерть, яка просто повинна бути несподіванкою і перевертати все з ніг на голову тут поставлена на конвеєр, створює робочі місця, і її, як і усе інше планують заздалегідь. Про це треба буде написати окрему історію коли розузнаю деталі. Ось так я бачу церемоніальни зал з балкона...

Але більше за все мене цікавила і вражала в цьому закладі одна маленька деталь а саме - стоянка для велосипедів. Усьо чин-чинарьом - в одному дизайнерському ключі з усім залом. Ніяк не міг я собі уявити того, хто може приїхати на панихиду на велосипеді. Враховуючи ще й то шо на панихиду японці ходять дуже гарно вбрані, всі в чорному і білому. Така ось табличка...

І от сьогодні я побачив скоплєніє народу, заповнену автостоянку і (вперше з часу побудови зала) припарковані два велосипеди. Із залу крім інших виходили всі одягнуті як один школярі десь 9-10 клас. Більшість ішли на станцію через дорогу, але хтось мабуть що живе не далеко поїде додому на велосипеді. Про то що хтось помер думати якось не хочеться...

Laboratory trip. Ryoukan.

2011-09-18T04:10:00.001+09:00

Продовження істоії про лабораторну поїздку. Початок читати тут.

Ночували ми в традиційному японському готелі і для мене це було вперше за всі три роки. У великих містах такі коштують дуже дорого, тому ніколи не приходилося. Із першого моменту я був приємно і культурно шокований. Одразу виникло враження що ми попали у якесь кіно, або музей. Настільки все було по справжньому домашнє, статровинне, деревяне, поросше мохом, в глибині гір, поруч з гірським потічком і вимощеною каменем вулицею.
Читати далі...

Повсюди куча деталей, і головне це відсутність відчуття штучності якщо подивитися фотки то стане понятно що мохи в коридорчику між номерами не виростиш за тиждень що це все мало створюватися роками і це просто вражало. У таких готелях розміщення кімнат також специфічне. Вся наша компанія займала всього два номери. Номер двохповерховий, внизу кімната в якій проходить пянка або розмова за чаєм, наверху дві спальні в якій постелені татамі для гостей. Про ванну даже розказувати лінь, достатньо подивитися на фотографії.

Марічка тоже не могла нарадуватися всьому навколо, і жабам і камінцям і традиційно японським тапочкам і даже юката знайшлася дитяча. Короче від приїзду у нас було десь дві години щоб прийняти ванну, одягтися в юкати (халатики з поясками) і потім настав час вечері яка дійсно була просто офігенна (усьо є на фотках). Порахувати кількість страв затрудняюся, бо їх носили і носили в маленьких тарілочках. Що цікаво, для Марічки було окреме меню (спеціально дитяче) при тому що за неї у цій поїздці я не платив нічого. Короче дуже і дуже приємно.

Після вечері єстеєственно всі пішли в онсен, це традиційна японська лазня, дуже просто - велика ванна з гарячою водою. Ну оскільки в онсенах ходять голяком, то звичайно що колективних фоток не буде, хоч я і пропонував зробити парочку.

Пянствували до пізна, практично до двох годин ночі, Марька участвувала у всіх міроприємствах майже до 23 години, після чого взяла і виключилася. Словом було дуже і дуже класно. Зранку сніданок був також фантастичний, міліон блюдечок з усякими традиційними стравами, зелений чай, білий рис і іже з ними. Падав дощ і було ще більш містично, небо злилося з горами, але це аж ніяк не заважало нам продовжувати чудесний відпочинок. Після готелю ми зібралися і поїхали в великий акваріумний комплекс де бачили багато всякого, про це мабуть в наступному дописі.

Фотоколекція у пікасі, для бажаючих заглибитися в деталі традиційного японського готелю.

Laboratory trip 2011. Ryoukan.

Laboratory trip. Beginning.

2011-09-17T12:51:00.000+09:00

(Серія розповідей, по свіжим враженням від поїздки)

Є у японських студентів така традиція, кожен рік під час літніх канікул (серпень-вересень) їздити в подорож усією лабораторією, або групою, або курсом і так далі і тому подібне. Оскільки наші студенти вже цілком належать нам (четвертий курс і вище) то ми поїхали лабораторією. З самого початку я скептично ставився до такої поїздки тому що як на мене це просто вилазка попянствувати десь далеко від дому за набагато більше грошей ніж звичайно. Але все вийшло зовсім не так як я очікував, і було просто офігенно.
Далі продовження історії з фотками...

Члени лабораторії в повній готовності до подорожі :-)

Ідея поїхати виникла ще в квітні-травні, і з того часу, одному студенту довірили організацію поїздки. Щоб не створювати велику фінансову нагрузку на кожного студента, гроші збиралися щомісяця, посильними платежами - всього пять разів. В результаті вишла доволі велика сума грошей на яку вже реально організувати щось побільше ніж звичайна буденна пянка.

Марька з своїм кроподилом і Сакемі-кун з ранковим інструктажем.

В цілому поїздка була запланована на два дні із одною ночовкою. Отже виїхали рано вранці, збори біля університету назначені на 7:50, виїзд о 8 годину ранку. Їхали на трьох машинах, нам з Марькою довірили заднє сидіння Хонди-Фіт за рульом Ясукочі-кун а штурман Сакемі-кун - організатор усієї заварушки.

Спеціально для Марьки треба було роздобути сідалко в машину, позичив від товариша.

Їхати треба було довго - десь дві години до першого місця зупинки і десь півтора до фінального. Поїздка була класна з гарними видами по сторонам і омричила її тільки Марька яку укачало десь через півтора години в результаті бутерброд, печенько і сок виявилися в мене в руках, але нічого коротка зупинка і заміна одягу для неї і для мене поставила все на місце.

Обід в Японії, і вообще будь-який прийом хавки це завжди велика радість. Обід перед рибалкою.

Першим місцем зупинки був парк під назвою Міказукі (三日月の滝公園) де по бажанню можна було зайнятися певним видом діяльності, покататися на каное, пограти в різновид гольфу або половити рибу. Я вирішив згадати молодісь і порибачити але так нічого і не зловив, та й Марька мішала - тоже хотіла приймати участь, гралася з опаришами залізала у воду, короче удочку подержав, пару раз клюнуло і то добре. На пару хвилин було враження що я повернувся в студентські часи, коли ми з Саньком ходили на всякі Бистриці, стариці Латориці і теде.

Рибачили в чудесному місці, на задньому фоні бажаючі порибачити окрім нас з Марькою, сенсей і Шічіро-кун.

Після цього поїхали вже у фінальну точку нашої подорожі - традиційний японський готель "рьокан" десь в горах. По дорозі відкривалися чудесні види, і поскільки ми практично не подорожували Японією, для нас з Марічкою така поїздка була як справжнє свято, і ми радувалися усьому побаченому навколо.

Памятник корові чи бичку десь по дорозі.

Одразу коли ми приїхали в готель я офігів, але про це в наступному дописі. Може сьогодні а може і завтра. Інші фото можна переглянути в он-лайн фотоальбумі.

Laboratory-trip 2011

UPD: Продовження опубліковано тут

Марька після вересневого дітдома.

2011-09-10T12:00:00.000+09:00

Марька в порядку. Зустріч після тижневої розлуки була ділова - не так як минулого разу з воплями ~~і плясками~~. Просто взяла з мене слово більше в дітдом не здавати, принаймні цього року. Так тому і бути.

Bangkok. Завершеня подорожі.

2011-09-10T11:44:00.000+09:00

Написав текст в аеропорту "Суварнабхумі" з надєждою запостити перед відльотом, але на жаль підключитися до безплатного вайфая так і не вдалося. Тому - без змін - чисто для історії.

Привіт Оленочко,

ми вже в аеропорту – чекаємо рейса на відправку. Сьогодні лазили по таким трущобам і райончикам Бангкока, що мені і не снилося – просто піздєц – як люди можуть так жити. Трошки перекрило вчорашні і позавчорашні приємні враження. Ми пішли зранку на "сайтсіінги", думали пройдемося пішком по історичним достопрімечатєльностям, але потім рішили на мототаксі бо треба було попробувати. В результаті нас надурив і висадив у якійсь жопі таксіст. Спочатку нас дешево повіз у одно місто – всьо було окей. Ми подивилися і вирішили іти в інше ну і знову до нього – вроді нормальний старічок. А він шось начав пояснювати, каже: "мені не треба платити – ми лише заїдемо в одно місце на десять хвилин ви там подивитеся, мені за то дадуть талони на бензин і я вас везу безплатно".

Привозить нас в tailor shop, магазин-ательє всякої ху...ні для джентельменів, рубашечки з шовку – костюми, галстуки за 50 баксів, всьо там вилизано, і продавців пятеро мужиків таких піжонів у глажених штанішках і чистих рубашечках з такими ху..нями що замість пуговиць застібаються, короче похожих на того друга Мікі Рурка у фільмі Пуля, ну і вони там нас – а в особєнності мене, бо я общітєльний, беруть в оборот, бо сенсей зразу шифруєся і тіпа по англіцьки не розуміє. Пожимають руку, так нарочито і каже мені продавець «містер у мене спеціально для тебе чудовий галстук тут за 100 баксів, я сходу відповідаю галстуки не ношу, ну тоді подивися які тут чудові костюми для тебе, я кажу у мене вже один є – свадєбний, і кажу, о! це рубашки з шовку, він каже да з тайського шовку, а я йому ой піздец які дорогі. Ну він поняв шо з нас толку ніякого і каже на містер тут тобі моя карточка – шось понадобиться – заходи і випроважує, я кажу добре – ми мол ще кілька днів тут будемо, обовязково зайдемо, і з радістю уходимо, нам в спину кричать всі «сайонара».

Ну така фігня, сідаємо знову в то таксі а старий мол начинає нити – ви не взяли карточку чи ви не поставили штамп, (пізніше дошло шо якби ми шось купили то таксісту би зато откат був - літер бензину чи шо) короче така вот херня і каже нам "уйобуйте з таксі", а ми йому кажемо вези куда кажемо – ми тобі гроші заплатимо, він каже ніхера – просто сказав виходіть з машини і висажує нас в такій жопі шо вобще непонятно де ми знаходимося.

Потім ми десь годину телімпалися по карті, по мєстному ринку серед воні, мотоциклів, машин, автобусів, жрачки, фруктів, людей, чайна тауна і теде. Сенсей задихався і дихав через платочок. В кінці кінців дійшли до якогось палацу, там де дуже багато статуй будди, лежачий, стоячий, і міліони сидячих будд – пофткалися там і вирушили назад на конференцію – щоб встигнути хочаби на обід.

Але пішком йти не хотілося нам порадили автобус – в якому ми так точно десь годину їхали, повний потних людей – короче ужасно – жара вологість, пот, вонь, вихлопні гази – ну короче вражень повні штани. В кінці кінців за десять хвилин до закінчення обіда добралися до конференції, встигли на обід – інакше день би пішов в жопу. Хоч враження і офігенні від пішо-автобусного походу, але так хотілося вже добратися до місця де працює кондиціонер, очищене синтетичне повітря – їжа в тарілках і сок з льодом, короче критично захітілося чистоти, людей в костюмах, і наших нанотехнологій.

Словом все закінчилося добре і це в принципі також плюс Бангкока, що нас ніде не намагился образити, обікрасти, побити, витягнути кошельок з кармана, чи шось. Сенсей порівнював з Італією, де незважаючи на чистоту і візуальний порядок, навколо бродить куча злодіїв карманників, після чого даже згадав кількох людей кого обікрали.

За обідом чи після нього – вже не памятаю сенсей підсумував прожитий день. Сказав шо вот зато можемо оцінити в якій ми гарній країні живемо. І я з ним тут на 100% погоджуюся. Тайланд хорошо для молодих обезбашених – хто готовий спати в говні пяний із простітукою і тягнути через трубочку коктейль з агави, лайму і віскі. І ти знаєш таких чуваків тут просто до хера і дівчат тоже. Але я вже або не молодий, або не готовий в говні з простітуткою. Твій, Р.

P.S.: І вобще вже дуже скучаю за Марькою – чуствую завтра заберу з дітдома а вона рідну мову забула. Треба буде наздоганяти.

P.P.S.: Ну і да – надіюся ти не проти шо лист публічний – тут нічого особистого, такшо нехай і друзі читають, але буков стільки шо я сумніваюся що даже ти дочитаєш до цього абзацу. Окей.

Парочка фоток: вобщето фоток багато - але як на мене вони безглузді.

Bangkok. Вечір з переходом у ніч.

2011-09-08T05:07:00.000+09:00

Вночі у Бангкоку можна купити все. Ми вийшли на вечерю і уже даже наважилися відійти від готеля достатньо далеко. По дорозі єстєственно робилися фотографії. Фотоколекція на пікасі обновлена - тиснути туй. А кілька найбільш для мене особливо цікавих фоток - нижче. Ітак.

Ну "по-перших", як каже мій німецький друг Міша це дєвушки. Вони повсюду, вони різні - деякі дуже красиві аж голова іде кругом, вони хватають за руки і закликають на масаж хитро посміхаючись. Іноді сидять компаніями - одягнуті в однаковий одяг. Я ніяк не наважувався зфоткати але все ж таки не витримав - попросив дозволу - мені навіть попозували, але зато потім треба було довго пояснювати шо мені просто фото, шоб в блог запостити, шо я где-то одружений і шо мене за 3 тис кілометрів звідси чекає 3-річна дитина. Ну трішки потримала за руку пройшлася метрів десять і відпустила.

"По-других" це фрукти - їх море, продають цілі, звязками, нарізками, почищені, надрізані за смішні, звичайно по японським міркам цінам. Ну от наприклад гранат за 20 батів - це трошки більше ніж за пів-долара. Звязка бананів третина, про всякі лайми папаї агави кокоси даже не говорю.

Далі - вироби з "фішбона" можна даже собі вибрати дещо екзотичне як на цій фотці - це для уважних. Слоники канєшно тоже інтересно но не так шоб дуже.

А ще на вулицях можна купити пікантні ліки. Практично через кожні 50 метрів, принаймні на цій вулиці де знаходиться наш готель. Спочатку я попросив дозволу сфоткати у одного дядечка але він строго сказав "ноу сір" після чого вже без дозволу сфоткав тьотіньку. А ще є аптеки на яких світящіся щити великими літерами пишуть шо там можна купити ліки без рецепта. Але вот наприкла курити всередині приміщень строго настрого заборонено.

Сфоткав чувака з яйцями за що він одразу почав від мене вимагати 20 батів, але не агресивно. Поговорили трошки - дав йому монетку 5 батів, бо все таки я його зфотографував. Поняв що краще дозволу не просити бо тут всі дуже кмітливі і називають моментально ціну. Але просто так фоткати тоже неввічливо.

Уночі мототаксі світяться тисячами вогнів - з них лине музика і виглядають щасливі іноземці. Тут для них рай, видно що багато постарших білих чоловіків просто приїхали доживати життя у цьому "раю на землі" тратити свою величезну пенсію на пиво фрукти і молодих жоней.

Якщо бути відвертим то тут дійсно дуже класно, якби рай побудували на Землі то географічно мабуть його би треба було розмістити в Тайланді із столицею в Бангкоку. На дворі - незалежно від дня тижня стоїть відчуття фестивалю, незважаючи на то шо на сходах дорогия магазинів можуть спати бездомні люди і їхні маленькі діточки. Все змішалося до купи важко розібратися хто багатий хто бідний. Бідних людей дійсно багато але вони не виглядають обездоленими, злими. В перший день здавалося що тут дуже небезпечно - тепер навпаки. Короче якщо мене запитають то я однозначно би рекомендував для відвідин цю країну і це місто для поїздки, але краще би пожити на деякий час. По можливості - до того моменту як зявляться сімейні обовязки :-) Сьогодні коли допивали вже останнє вечірнє пиво то зійшлися з сенсейом що тут дійсно дуже добре.

Усьо добре кажу лиш не хотілося би ростити тут свою дітину...

А ще докурили сигаретки надєжди :-) будемо вертатися на тропу здорового образу життя.

Bangkok. Продовження...

2011-09-06T23:23:00.000+09:00

По-перше треба признатися шо перше враження було культурним шоком після трьох років у Японії. Сьогодні вже закінчився третій день ми уже звикли, даже полюбили нашу вуличку - багатьох людей пізнаємо - здороваємося. До запаху що стоїть навколо я вже звик. Спочатку дуже різкий - наче запах поту. Тепер розумію що це запах фруктів які тут повсюду дешеві як даже не знаю шо - у Японії таких цін просто не існує. І дуже тропічно-солодкі і запашні. Замітив шо і сам так пахну після прожитого дня :-).

Конференція ржачна - вчора нас мала привітати "доктор, професор, її королівська величність принцеса Чулабгорн" яка покровительствує тайським хімікам (чи усім ученим - незнаю). Короче усіх заставили заздалегідь зайти в зал і ми її годину чекали, і нас учили що треба робити - коли вставати коли сідати, коли кланятися, а учених учили як отримувати нагороди з рук її величності. Ми просиділи в залі півтора години і коли була дана команда встати бо вона тіпа приїхала - оказалося що незмогла і замість неї приїхава дідусь у формі якого називали "представник доктора професора її королівської величності принцеси Чулабгорн" - короче облом. Але кланятися треба було йому так як ніби він принцеса.

Сьогодні вже ліпше - бачив і слухав лекцію нобелівсьокої лауреатки Ади Йонат, яка нам розказала про "дивовижну рибосому". Потім ще кілка цікавих доповідей. Цікаво дивитися на тайських студентів - дуже гарно всі говорять по англіцьки, як роботи, у мене завтра точно шо будуть проблеми, я розучився вивчати текст на памнять.

Короче шо розказувати - вот фотки. І ще коротка фотогалерея на пікасі - тиснути тут.

Так виглядає наша вулочка увечері і майже всю ніч. Життя кипить, дівчата пофітькують, здороваються, запрошують в гості. Одна "happy hour" з дівчиною 60 батів - 2 долара. Що означає ця щаслива година я не знаю - бо ми тіпа одружені з сенсейом і ми з дівчатами тільки здороваємося.

Фотка з парку біля конференц-центру. Простий чоловік везе рідну жону на велосипеді - мило. У мене такі картинки завжди пробивають сльозу. Мабуть тому шо моя жона далеко від мене і покишо неясно коли я її побачу. Але в Бангкоку якось вдається забутися.

Вхід у туалет в тому ж парку. Рослинність тут чумова, дуже волого і все мабуть швидко росте.

Ми з шефом як японські туристи звичайно наслоджуємося сильно чревоугодними удовольствіями, посєщаємо ресторанчики з різнмим кухнями світу - вчора ходили в японський ресторан щоб оцінити якість. А сьогодні... може хтось угадає?

Більше фоток тут - ласкаво просимо.

Bangkok

2011-09-04T20:18:00.000+09:00

Вот пацани збулася мєчта ідіота. Сімя з трьох чоловік - жона в Україні, чоловік у Тайланді, а трьохрічна Марічка у Японії. Вот так ходи до гадалок най тобі предскажуть будуще. Думаю фантазії не стачить. А Бангкок це конечно - для мене шок, шо називається - шокірюющая Азія. Аеропорт - мєчта, Японіі далеко, метро - красота - айбо народу!!! Нехай мені потім хтось показує фотки про токійське метро - ласкаво просимо в Тайланд. Жара, вологість, запах поту, багато іноземців - такоє ніби вони цей весь хаос контролюють. Ну короче добралися до готеля а шо буде дальше - побачимо.

нашвидкуруч з поїзда - болота, з трущобами і червоними супутниковими антенами і новенькі і будуючіся хмарочоси

А вот і осінь нагрянула.

2011-09-03T18:26:00.000+09:00

Відправили нашу маму на навчання - додому в Ужгород. Марічка поставилася до цього з розумінням. Я держусь як можу але сьогодні не витримав і придбав собі пачечку сигареток. Добре що ми зараз в Японії тут спеціально для таких випадків можна купити собі щось із серії HOPE. Щоб так сказать обнадьожити. Десять сигареток в малюсінькій пачці по розміру менших за зажигалку.

Завтра іду на конференцію в Тайланд. Чуть-шо зупиняємося в готелі Ibis Nana Bangkok. Марька вже в католицькому short-stay-facility. На сім днів. Трошки стресово для малої але в жизні і не такі проблеми бувають. Взагалі-то думаю вона там гарно проведе час.

Такшо сигаретки згаданої марки мені не зашкодять.

Ідеме у Осаку.

2011-08-24T15:43:00.000+09:00

Сьогодні їдему о Осаку на два дні. Треба відвідати тайське посольство і отримати візу. Їдемо на паромі (12 годин по морю). Може будуть пару більш-менш цікавих фотографій. А то останнім часом фоткав лише ужаси нашого городка. Якщо комусь цікаво попозерати на житло не самих забезпечених прошарків нашого міста відгукніться і я склепаю невеличку (на щастя) колекцію. Наприклад таке.

В память про Стіва Ірвіна..

2011-08-15T15:55:00.000+09:00

Третій підряд пост про братів наших менших. Присвячується Steve Irwin

Вчора зібралися усією ~~толпою~~ сім"єю на велосипедну прогулянку до Кавачі резервуара (штучного озера? водосховища?.. незнаю) про який я розповідав минулого року. Тоді ми були з Оленкою двоє, - тепер Марька вже велика настільки щоб приєднуватися до довгих походів. Усе мало пройти гладко і спокійно але по дорозі туди - поки ми ще навіть не проїхали половину дороги (всього до озера деь 13 км) побачили біля якось будинку прямо на тротуарі викладений великий акваріум...
Дивитися фотки і читати далі.
Зупинилися глянути шо там внутрі і побачили що в страшенно грязній, темно зеленій воді, повній всяких мушок і червячків - знаходиться червоновуха черепаха (Red-eared slider або по японськи Mississippi-Aka-Mimi-Game アカミミガメ ака - червоний, мімі - вухо, гаме - черепаха). Вигляд у неі був жахливий, обкладена зеленим мулом, вона явно знаходилася в дуже важких комунально-побутових умовах. Ще, у неі був пробитий панцир і через дірку було одіте металеве кільце - таке як люди використовують для ключів. Акваріум був досить великий, але стояв просто на вулиці - правда біля будинку. Ми подивилися на неі трошки і поїхали далі по наміченому шляху - але черепаха не виходила з голови: чому вона там, помирає в ~~нелюдських~~ нечерепашачих умовах, хто її викинув, чи виклав, чи забув - короче стало важко на душі через нелюдське ставлення до тварин.

Що мало би бути дальше якби було по-моєму - все просто, ми би постраждали трошки, попереживали і забули. Але хто не знає - у нас з Марічкою в сімї є справжній послідовник Стіва Ірвіна - це наша мама, просто фанатка прощеного Стіва який і помер граючися з небезпечною живністю. Дуже швидко (не більше ніж через 10 хвилин) у неі виник план спасіння нещасно-покинутої чи просто виставленоі на вулицю черепашки. Так і було заплановано - по дорозі назад, ми з Марькою стоімо "на шухері" поки Оленка забере її, після чого ми віднесемо її у більш придатну для життя водойму. Звичайно перед тим як віднести кудись у природу її необхідно понести додому - помити, вичухати панцир, перевірити стан здоровя і теде і тепе, так точно як робив прощений Стів коли знайшов крокодила у подібних умовах.

Потім ми каталися навколо Кавачі резервуара. Ось пару фоток з дороги.

Оскільки дорога не тільки довга але ще й в горку, зробили привал біля невеличкого храма в якому ми були минулого року.

Марічка тут правда була перший раз тому треба було усе гарно роздивитися.

По дорозі туда - випили десь літер холодного чаю, Марька кривиться тому шо нема цукру.

Краєвиди навколо іноді відкривалися такі що даже Оленка яка часто злиться і забирає у мене камеру просила зупитинися і зфотькати.

Гори, місто, море, небо усе сьогодні було чудове.

Перед озером щось подібне на село із рисовими полями і сільськими будиночками.

Точка для фотографій немає вибору мусимо фотографуватися.

Із бережка озера трошки далі видно невеличкий парк із сакурами - ми вирішуємо піти туди подивитися і заодно пообідати.

Оскільки не сезон (для сакур) всередині ні душі і величезний парк наш.

І тут ми натрапили на маленьку водойму (єстєственно також штучну) де побачили як саме мають жити червоновухі черепахи

А саме ось так вони живуть в великій кількості чистої води з можливістю і на бережок вилізти щоб погрітися

Таким чином до середини поїздки Оленка вже точно була впевнена у своїй місії врятувати тут черепаху яку ми бачили по дорозі в грязному акваріумі. Коли їхали додому попали в дощ але невеликий а Марічка заснула на велосипеді. Час від часу здавалося що ми в якомусь японському горрорі - сутінки (від хмар), стіни бамбукових дерев по бокам, ливень, дитина на задньому сидінні лежить так шо зразу і не зрозумієш що вона спить... Але це було недовго і дощ закінчився і з гори зкотилися швидко. І ось ми вже на тій вулиці де має бути черепашка. Вирішено принести в жертву Марькино платтячко бо вода дуже мутна а червоновухі черепахи агресивні і кусаються. Короче перед самою акцією я ще дав слабинку і почав глюкувати на тему відповідальності за кражу домашнього питомця. Ми ще постояли біля неї обдумовуючи чи брати чи ні і все таки рішилися. Лена сміливо витягла її обгорнувши руки Марькиним платтям. Добралися додому і там як я вже писав черепашка була мита, кормлена курячою печінкою (зїла десь 5 невеличких кусочків) і оглянуто лікарем. Кільце з панциря вийняли, панцир помили даже милом. Напустили ванну і вона прожила у нас до сьогодні. Дуже шуміла і намагалася вилізти з ванни.

От тут визволена черепашка вже у нашій ванні.

Коротка фотосесія перед тим як відправитися в нову "квартиру".

Рятівник демострує свою ~~здобич~~ красуню.

Сьогодні під час обідньої перерви ми зустрілися і поїхали випускати черепашку на волю (у водосховище біля Грін-парка) після того як вона провела свою останню стресову ніч у "людських" умовах. Оленка випускає її на травичку біля озера і... на жаль я не встиг зробити даже одного нормального кадра як вона прямує до водойми. Бо вона просто вилетіла і моментально скочила у воду. Секунда і її вже не було видно.

Ось так за один день черепашка яка мабуть мала дуже скоро померти здобула нову домівку, а ми ~~перекурили~~ псиділи на березі і поїхали хто куда, - я на роботу, а Чіп-і-Дейл на пошуки нових обездолених...

2011-08-08T18:19:00.000+09:00

Моя дружина Оленка дуже любить звірів. Тому коли випадає нагода подивитися, пощупати, погладити, обняти, зловити, принести додому щось живе - то вона обовязково це робить. У суботу їздили в магазин за зовсім не повязаною до звірів річчю, але оскільки в тому магазині є зоокуток то ми просто мусіли спочатку піти туда подивитися на звірів. І там вперше в житті я побачив мачку у якої два різні кольори для двох різних очей. Спішу поділитися фотографією. В Японії мачки до речі дуже дорогі, ця вартувала десь 1000 у.о. і ця ціна явно помірна. Коли я побачив цю мачку то в мене виникло запитання чому так дешево така мачка, бо вона була найдешевшою з усіх присутніх. Кіби м міг то купив бим її лиш зато шо має два різнокольорові ока. Вот так.

Краби.

2011-08-08T13:40:00.000+09:00

Одного дня у пятницю після роботи поїхали на море де пробули десь півтора години аж до темноти. Купалася тільки Марька. Уже коли почали збиратися додому помітили що з усіх дир в буквальному змісті слова полізли страшні тварі яких коли я вперше побачив їх два роки тому легко прийняти за тарантулів. Але на щастя тут тарантулів нема а це виявилися звичайні краби. Недовго думаючи ми вирішили що треба спіймати одного. Коли ще світло то вони дуже швидкі і зловити неможливо, але оскільки була вже майже ніч мені вдалося зловити двох і ми їх принесли додому. Марька просто з розуму за ними сходила носилася - і навіть хотіла брати їх з собою спати. Дома краби у нас прожили всього одну добу - нас почала мучити совість і ми віднесли їх в канал і випустили на свободу. Ці тваринки виявилися дуже розумними, і вони один одного явно недолюблювали бо трималися в дуже тісній коробочці один від одного на максимальній відстані. А ось фотографія.

Нагаші сомен.

2011-08-06T07:06:00.001+09:00

Цього літа перший раз з Марькою їли нагаші сомен - холодну ритуальну лапшу. Це спеціальна літня хавка коли тонку лапшу пускають по холодній воді у бамбуковому жолобку а їдоки виловлюють її палочками макають в спеціальний соус. Так роблять в ресторантах але нам з Марькою не так повезлоі замість бамбука був пластиковий жолобок (по типу водосточної труби) а замість гірського льодяного ручейка була проточна вода з крана. Але всі їли - було смачно.
Пара фоток....

Festival season.

2011-07-23T16:09:00.000+09:00

У Японії розпочалася пора фестивалів. Кожен уік-енд в різних районах міста відбувавються великі (тисячі людей) і маленькі фестивалі (до сотні учасників і глядачів). Ми намагаємося відвідати по максимуму. Минулого тижня були на Кокура-гіоні - найбільшому у нашому місті. Для тих хто цікавиться фотками і немає профіля у фейсбук - можна глянути просто по ссилці у Оленкиному альбомі (тиснути туй).

От і усе. А ще я розпочав роботу над дипломом - тому мабуть до грудня тут будуть тільки короткі повідомлення з посиланнями на фотки.

А це моя улюблена фотка з минулого тижня.

Стрижка в Японії-2

2011-07-08T01:39:00.000+09:00

Текст такий самий. Повтор для бажаючих зацінити мій фейс станом на липень 2011. Можна порівнювати з тим шо було трохи більше року назад.

Сезон дощів.

2011-06-28T00:36:00.004+09:00

В суботу Марька була в садочку а я в лабораторії (вчимося з Такумою культивувати клітини а їх треба практично кожен день кормити і забирати какашки). Історія про це може буде пізніше як научимося. Так вот поки я зібрався йти додому почав падати дощ (у нас бушує сезон дощів) і падав десь годину але так шо не було видно дальше чим на 2 метра.
Читати і позерати дальшеКоли закінчився я одразу погнав додому і за Марькою в садік щоб встигнути до наступного ливня. Заїхав додому захопити дощовики і зонтик і виходячи з квартири помітив що наша спортивна площадка перетворилася на величезну калюжу.

як виявилося пізніше ливень був такий сильний і було так багато води що забилися жолобки які є навколо площадки і по яким має стікати вода. Коли ми з Марькою верталися додому я вирішив показати їй цю величезну калюжу і як це легко передбачити ми побачили там парочку ~~свиней~~ дітей які вже гралися в цьому тимчасовому болоті.

Оскільки наша Марька по своїй натурі не сильно відрізняєтсья від ~~свиней~~ інших дітей то вона звичайно також почала проситися погратися в болоті - ну і я як люблячий тато, любязно їй це дозволив - лише спочатку кажу пішли додому за фотоапаратом. Зайшли (вірніше я забіг в той час як вона чекала під дощем біля дому). Ну і потім я стояв під зонтиком, скільки міг фоткав і спостерігав на дитячу вакханілію в величезній калюжі під проливним дощем, але вже не таким сильним як початковий.

спочатку боязко...

потім вже веселіше...

зовсім весело...

Треба було звичайно розвідати що роблять інші які в цей час досліджували саме то місто де забився стік води.

а у Марьки іноді даже получатился майже танцювальні рухи.

пізніше підвалила ще одна компаша з песиком який зірвався з цепі і за яким всі діти почали бігати.

такий веселий песик, здається пудель, але зараз літо у нього майже скінгедовська зачіска, а я пуделів тільки по зачіскам і відрізняю.

але симпатичний, худенький граціозний і швидкий.

вот такі вони японські діти - прості як двері, діти як діти, національність мабуть не причому.

Марька десь дві години бігала по цій калюжі, поки не прийшов якийсь дядя (не сантехнік а просто якийсь вийшов з сусвднього будинку) і не очистив стік після чого всі вода швидко стекла. І мій дітвак коли тото увідів розревівся обіжено і ми пішли додому. От такий у нас тут сезон дощів.
А, ще я записав відео і даже наклав на нього пісеньку "Its raining man" але після загрузки на ютюб мені видало попередження що я мол без дозволу використав саундрек і це суперечить законам певних країн тому в них відео подивитися не можна. Україна була в тому числі. Короче відео тут. ~~Якщо дійсно не йде - дайте хтось знати. Загружу на якийсь інший сервер.~~ Загрузив напряму в блоггер. Як тепер?

Recycling.

2011-06-26T17:55:00.000+09:00

Сьогодні поки Марька дивилася мікімауса я десь годину сортував мусор який назбирався з часу Оленкиного відїзду. Не весь звичайно мусор за 5 місяців а тільки вибрані елементи. Спочатку звичайно вивчав спеціальну книжочку де в деталях поясено шо і як викидати. Книжочки є на англійській мові, і іноземцям видаються при вїзді в будь яке житло. Найбільше часу зайняло розрізка ножницями тетрапаків і обробка пластикових бутилок. Відбувалося все це згідно інструкцій на малюнках.

Пробки і етикетки треба знімати і у спеціальний кульок для пластикового мусора. Бутилки треба мити водою, щоб були чисті і готові до переробки. Потім треба максимально стиснути, топчучи ногами.

З бутилками з під соків і молока - своя історія. Їх також треба промивати водою, потім гарно висушити а потім віднести у спеціальний ящищок, в певному місці. Я зараз понесу у найближчий супермаркет, там є такий.

І це процедури лише для двох типів мусора. Для іншого інші але в мене сьогодні лише такі :-) Як там на батьківщині вже почали переробляти щось чи все ще звозять на свалки... Так би хотілося щоб вже і у нас почали таким займатися.

Ангіна в Японії.

2011-06-24T13:34:00.000+09:00

Знаю що мої блого-пости іноді читають мої друзі дохтори, тому вирішив сьогодні розказати як я тут захворів простудою, як ходив до лікаря, і як мені призначено лікуватися, ну і оскільки багато з нас знаходяться в різних країнах можна буде порівняти, за порівняння в коментарях буду вдячний. Звичайно що можуть читати і не тільки медики а й інші люди - прості потенційні пацієнти тим більше шо і я сам не дохтор (просто думаю про себе шо я такий медично образований)

З часу приїзду до Японії я практично не хворів, ходив тільки до стоматолога коли випала пломба з переднього зуба, за чим потягнулися ще кілька візитів переважно для вставки втрачених на батьківщині зубів. До японського дантиста було ходити цікаво і легко, болі за кілька візитів я не відчував тому що завжди обезболювали. Але відомо що стоматолог професія віддалена від медицини, туди вообще ходити не обовязково. Напевно тому шо від карієса не помирають.

Моя історія про простуду, яка в результаті виявилася ангіною, хоча лікар пояснював по японськи, а я звичайно на рівні медичних термінів практично не розумію, але виходячи з того який мені робили огляд і які ліки виписали я роблю висновок що це саме ангіна. Але все по порядку...

Читати далі...
Анамнез захворювання:
Перші симптоми зявилися рівно тиждень тому, і кілька днів мене турбував тільки біль у горлі (по ночам гострий). Приймав льодяники "Halls" як мені колись рекомендував наш друг Мікі, отоларинголох, сьогодні дохтор у Словакії (по останнім даним). Льодяники не допомагали, тому в суботу на пянці дома, я спробував полікуватися горілкою, але і це допомогло тільки в процесі активного вживання, через кілька годин після останньої випитої дози біль в горлі відновився. На четвертий день добавилися інші симптоми - головний біль і смолі (чи як там по українськи). На пятий день добавився кашель, посилився насморк, не зникала біль в горлі і ще зявилася субфебрильнатемпература (37-37,3) що трималася аж до сьогодні. Льодяники холлс і літри додаткової випитої рідини не допомагали. Сьогодні зранку мені почали чудитися поколювання в легенях і я почав боятися запалення легенів, даже вдалося згадати кілька страшних історій як люди помирали за день два від гострих пневмоній, що в моєму випадку недопустимо бо у мене дітвак, а мама далеко. Тому зранку я вирішив піти до лікаря щоб продержатися ще хочаби тиждень до приїзду Оленки.

Лікарня:
Вибору куди піти, до якого дохтора у мене не було, тому пішов у найближчу до нашого дому клініку ухо-горло-нос. Лікарнею звичайно це назвати важко, це скоріше приватна ЛОР-специфічна клініка.По порядку піісля приходу треба спочатку зареєструватися. Тепер у нас жопова жара і дуже волого, не знаю чому але мабуть це сприяє простужуваннюі коли я прийшов на 9:03 (відкривається клініка в 9:00) то виявилося що я вже 38, такий номерок мені присвоїли. Для реєстрації треба булозаповнивти просту анкетку з іменем-адресом-телефоно і сказали або дочікуватися своєї черги або йти прогулятися і вернутися через деякий час.Я сказав що почекаю: кондиционер, мягенькі крісла, величезний телевізор і цілий мурашник жіночок в медсестринських одєждах для мене були в самий раз. Чекати прийшлося довго - аж півтора години, якщо порівняти з Україною то майже так само (наскільки памятаю). Фоток звичайно з клініки нема але якщо просто то це дві кімнати зєднані собою вужчим проходом без дверей. У одній кімнаті зал очікування - десь на 30 сидячих місць і реєстратура, у іншій знахотиться сама клініка. Лікар не у кабінеті а лише за ширмочкою, кабінети лише два - один для рентгена, один ще для якогось "ушного" тесту. Працює в клініці один тільки лікар, років десь 60 а може і 70. Весь процес: реєстрація, огляд, підготовка інструментів, лікувальні процедури, рентген, ще якісь функціональні тести, видача рецептів, обслуговує аж 10 медсестер. Усі медсестри поліфункціональні і міняються - наскільки мені вдалося помітити.

Моя черга дойшла за півтора години, я був 38-й тобто виходить на пацієнта іде менше трьох хвилин уваги дохтура, також небагато, мені здається що це в кілька разів менше ніж в Україні. І мабуть це дуже поганий показник, особливо для тих хто любить щоб дохтор довго пояснював деталі захворювання. Особисто мене цікавило тільки питання чи у мене немає пневмонії. Коли дійшла моя черга, я був дуже швидко оглянутий, 30 секунд на розпитування симптомів і розвиток хвороби. Далі погляд у горло з ложечкою, потім знову у горло із зеркальцем, потім у ніздрі (30 секунд). Потім лікар щось мені сказав, я зрозумів що почне вже якісь ліки пшикати. Так і було дротик в ніздрі потім пшк-пшик, потім покопирсав горло якоюсь палочкою (ніби змазана йодом) потім пшик у горло і всьо. Симптоми (насморк і біль у горлі зникли одразу) Тепер каже усьо - виписуємо ліки - будеш здоровий через 7 днів. Тепер іди на інгаліцію і до побачення коли захворієш наступного разу. Одразу мене підхопила медсестра провела на інгаліцію - жестами пояснила що робити (було дуже сексуально бо вона показувала як тримати скляну інгаляційну трубку в роті). Тьох-хвилинна інгаляція і мені було сказано "Одайджіні", так прощаються японські мед-працівники - що означає "Виздоравлюй, поправляйся".

Ще 10 хвилин очікування і рецепт на покупку ліків був готовий. Оплата всього що зі мною відбулося в клініці склала близько 14 доларів.

Аптека:
Покупка ліків по рецепту це окрема історія. Спочатку треба зареєструватися в аптеці, віддати рецепт, його пропечатують на спец машинці і видають тоже номерок. Аптека це не магазин як у нас з вітринами і живою чергою, а просто одна велика кімната розділена перегородкою з окошечками. В одній половині метушаться аптекарі, в іншій чекають люди що прийшли за ліками. Зал очікування типово-японський - зручні стільчики з подушечками і телевізор. Також стоїть апарат де безкоштовно можна брати воду, чай, каву або гарячі або холодні. Після реєстрації (японцям) видають анкету яку треба заповнити. Звичайно що до мене увага особлива, співробітниця підійшла до мене стала на коліна (такий типовий японський жест коли говориш з клієнтом) і лагідно повільно мені все пояснюючи і запитуючи, заповнила за мене анкету із стандарними запитаннями. А саме: імя, адреса, телефон, стать, дата народження, наявність алергій на ліки, на хавку, вообще алергій, чи вживаєш зараз якісь ліки, чи бухаєш або куриш, чи водиш автомобіль і одне із важливіших запитань - які хочеш ліки - бренди чи дженеріки (підробки брендів). Дженеріки звичайно що дешевші тому і запитання задають. Я сказав конечно що дженеріки, лише уточнив чи вони зроблені в Японії - дівочка сказала що так, звичайно і засміялася (не знає гадина що таке індійські або українські дженеріки). От і все, ще 5-10 хвилин почекав і ліки були готові. І оскільки в лікарні я фоткати не міг - то можу лише показати фотки оформлених ліків.

Фотка папірчика усіх призначень, і коротким описом шо за ліки, для чого і як приймати. Інший папірчик - квитанція про оплату - просто з неї видно скільки реально коштують ліки і скільки мені треба заплатити за них (а саме десь 16 дол з 60 треба сплатити особисто). Внизу: в синіх пакетиках пероральні медикаменти (таблетки які треба пити через рот), в червоному медикаменти шо треба ліпити або мастити на себе але ніяким чином не в рот.

Таблетки на 7 днів. ムコダイン錠　(мукодаін, 500 мг на прийом те ж саме що наше Мукодин, секретолітик і стимулятор моторної функції легень), ロキソニン錠 (локсонін, 60 мг - діюча речовина локсопрофен, нестероїдний протизапальний препарат, аналог нашого ібупрофена, продається тільки в Японії, Бразилії і Мексиці), メジコン錠 (Декстрометорфан, 30 мг - для суппресії кашлю що у великих дозах може бути даже галюциногенним, а його оптичний ізомер вообще морфіноподобєн...). Щодня три прийома після їжі, по 4 таблетки, всього 12 штук на день або 84 за весь тиждень. По моєму до хера, цікаво що скажуть наші дохтори - поліпрагмазія?

Плюс - крутєйший універсальний антибіотик Zithromac (Азитроміцин) від Pfizer приймаєш один раз а діє 7 днів, дуже підходить недисциплінованим пацієнтам (хоча я себе до таких не відношу) в Україні продається під лейблом Сумамед. І ще додатково бронхолітичний пластирь з довгою інструкцією як йоговикористовувати.

Результат:
Чи варто описувати тут що після походу до лікаря і початку прийому ліків я іду на поправку семимильними кроками, почти як пацієнти доктора Хауса, після того як їм накінець-то поставлять правильний діагноз. Пройшов всього день, відчуваю себе чудесно, хоча ліки треба приймати ще 6 днів, оскільки в мене з комплаєнсом (англ. compliance - якість правильного дотримання вказівок і призначень лікаря) проблем нема, то я звичайно використаю повний пакет (мінімум до зникнення всіх симптомів). А медицина Японії (у випадку нескладних проблем зі здоровям) мене повністю влаштовує - хоча 30 баксів за банальну ангіну мабуть забагато, цікаво скільки би обійшлося лікування дома. Ну ось власне і все, про що я хотів розповісти в цьому пості - працівникам охорони нашого здоровя присвячується! Чао-какао.

Фотки зроблені з 5 поверху

2011-06-18T15:08:00.000+09:00

На цьому тижні інформаційних постів не буде, тому шо у мене в понеділок семінар на якому треба робити доповідь, до якої я ще не підготувався, і ще сьогодні ми пянствуємо з Медером водку "абсолют" у вигляді "кровавої мері", з мене як звичайно гостина а бухло принесе гість, і мені ще треба щось приготувати на закуску і Марьці, яка тоже прийде голодна з садочка і до цього всього залишилося 2 з половиною години, і я за компютером готуюся до семінара, і ось лише з метою короткої перерви, перекур я зробити не можу бо нема сигарет і часу на перекур, вирішив зробити кілька фотографій прямо з місця за компютером даже не встаючи зі стільчика, щоб у тих хто буде читати цей текст і дивитися ці фотки було враження що я можу побачити з вікна. Ух!
Тиснути сюда два раза шоб дивитися фотки...

Пташка невідомого походження на сакурі під вікном.

Мокрі труси китайського професора з сусіднього університету, які він стандартно сушить саме так, незважаючи на наявність великого балкона.

Хаос на сусідському балконі підтверджує що японці також прості люди.

Мачка у траві біля будинку їсть траву, що говорить про то що крім обрубаного хвоста японські мачки практично нічим не відрізняються від закарпатських.

Транспорт поштарки, яка працює навіть по вихідним, чим мабуть і пояснюється надійність японської пошти.

Децкий дєнчик (Марька в дівчачому одязі)

2011-06-12T23:14:00.000+09:00

Сьогодні ходили на дитячий день народження, туда же де і завжди - почти з тим же складом учасників. Все відбувалося по звичайному сценарію пити їсти базарити. Звичайно шо без алкоголю.

Особливістю цього дня для нас з Марькою було то шо я мабуть перший раз від моменту Лениного відїзду, одягнув дівчачий одяг. Звичайно що не на себе а на Марьку. Вона була здивована, а я розказував усім мамам шо сьогодні Марічка вперше одягнута як дівчинка. Ну і звичайно були пару нових людей і ніхто накінець то вже не запитував це хто дівчинка чи хлопчик. Ато донедавна завжди ще уточняли, а коли узнавали шо не хлопчик то починали мнятися мол колір штанів синій або чорний а майон коричневий, так ніби дівчат і хлопців треба по кольору відрізняти. Сьогодні було всьо каталожно рожева рубашечка, рожеве платтячко, рожеві носочки і червоні сапоги бо дощ. А далі пару кадрів спеціально для прихильників дитячої фотографії.

Постійно коли вивішую фотки Марічки або тут або на фейсбуці або вообще десь де є публічний доступ згадую слова Володі Гуцула, який на запитання "Діти повиростали? вже би якісь фотки хотілось би побачити.", на шо Воха відповів "Фотки в інтернеті мені не дуже любляться/ знаєш/ даякі збоченці слини пускають на мене та родину/ дискомфорт/" (точні цитати з приватної переписки :-)). Але я готовий ризикнути лиш би мої друзі які читають цей блог бачили як ми з Марькою живемо і розважаємося. Такшо збоченцям - велкам!
Дивитися фотки і читати далі

Вот моя модель з усіх боків.

Тепер з ~~нєвєстою~~ (зправа) імениницею і ~~дружкою~~ подружкою іменниці. Як видно з цього фото не одна Марька сьогодні була в сапогах під розове платтячко.

На дні народжінні були і хлопці, 3 штуки, але вони відверто мене і мої просьби попозувати ігнорували. Тому получилася прямо якась фотосесія з дєвочками в розових платтячках.

Марька правда була сама непослушна з моделей а от подружка іменинниці навпаки. Виникало враження що їй не вперше приходиться позувати перед фотокамерою.

Коли приїхали лив дощ але ближче до вечора припинився. Мені особисто фотки дуже подобаються, на жаль відгуків крім моєю дорогої подружки (і паралельно Марькиної фанатки) Наталі ніхто не залишає.

Процедура задуття свічок на тортах вийшла смішною, бо іменинниця Хімена (справа) дула дула і одну свічечку таки не задула, а її подружка тоже так сильно хотіла подути що вкінці не витримала і задула останню, за шо її брат який тоже був присутній, вдарив її по голові, вона його а потім він ще раз, в кінці кінців оба розревілися і вибігли на двір далі битися. Марька недоумівала.

... і чекала тортика.

Іменинниця зі своїм сімейством. Рікардо з маленьким Рікардо, чудесна Хіроко-сан, просто обожнюю її настільки вона добра людина і приємний співрозмовник і Хімена, власне виновниця сьогоднішнього свята.

А Марька лічно контролювала процедуру нарізки торта, незважаючи на інших дітей яким торт був у гузиці і вони одразу після задуття свічок побігли знову гратися надвір. За таку увагу, саме вона а не іменинниця отримала перший і самий гарний кусочок полуничного тортика, але не їла, віддала мені. Вот який левик росте у мене дома, добичу притяг і дає старому.

Ну і ще потім були гульки на дворі але фотки дуже похожі на попередні. Марьку моя фотосесія як завжди дратувала, замість того щоб подати руки щоб дітина скочила з лавиці я ліз в очі з фотоапаратом. Батьки бувають різні :-)

Улюблена іграшка

2011-06-12T14:27:00.000+09:00

У нас розпочався сезон дощів - вже третій день лиє як з відра. Всі сидять дома але ми з Марькою не такі і у нас завжди знайдеться привід вийти на двір. Сьогодні йдемо на день народження до Хімени Рікардівни у кампус. Але покупку подарунка ми звичайно відклали на останній день і тому тепер в дощ треба було виходити, що нам "собственно" не страшно. Купили у подарунок книжку-загадку. Заодно купили Марічці (і мені) паззл - а це мєжду прочем улублена Марькина іграшка в садочку. Короче сьогодні ідемо на дєнчик і спробую зробити фотосесію дітей шо там будуть. А покищо пару фоток: дощ і куплений паззл.

Марька в своїй дощовій екіпіровці. Коли Лена купляла цей дощозахисний чехол я був проти (тоді грошей зовсім не було) але тепер розумію що був не правий. Круто погуляти в дощ і не намокнути, а дітваку вообще прикольно як в танку.

Поки не склала три рази не заспокоїлася. Тепер кожен день на 10-20 хвилин можна буде відволікти паззлом. Дуже до речі зручні паззли для дітей в Японії - на спеціальні досточкі підставці і плюс до нього спеціальний прозорий чехол. Для дітей Марькиного віку 2-3 роки - просто ідеально.

Ну і ось він у всій красі з чого стає зрозуміло чому я написав що і для мене, адже тут стільки гарних овочів і надписи до них на японській, і соромно признатися десь 4-5 я не знав - тому буду вивчати. А шановні читачі можуть ознайомитися з найбільш популярними і любимими овочами в Японії. І грибочками шіітаке.

Takenoko (竹の子) - бамбук до столу!

2011-06-11T01:53:00.000+09:00

Пора би закруглятися з цим блогом і сідати за написання наукових статей, і дисертації але це так важко зробити адже навколо стільки всього цікавого. От недавно я лише десь згадував про паростки бамбука які тут вважаються вишуканим і обовязковим сезонним елементом японської кухні і ось минулої неділі мені вдалося самому зірвати два такі паростки і дома приготувати їх і даже зїсти протягом кількох днів. Тому до вашої уваги кілька фоток і трошки тексту.

Ось так виглядають такеноко, але треба признати це дуже слабошкуваті екземпляри, і дуже тонкі, тому що сезон вже закінчується. Мої ноги на фотках тільки щоб було видно масштаб. На наступній фотці такеноко вже почищені і готові до варки. Оскільки виростають вони дуже швидко (ці що на фото думаю не старше двох днів) то і всосують з землі багато всяких гадостей. Для того щоб позбавити їх можливих токсинів, варити такеноко треба у воді разом з кількома ложками рисової полови (мукоподібна пилюка що утворюється при обчищенні рису). В такій комбінації полова виконує роль адсорбента усього недоброго що виходить з такеноко, і працює подібно до того як працює активоване вугілля (таблетки), коли ми випємо лишніх алкогольних токсинів а потім заїдаємо таблєтками з надією на швидке видужання. Після того як годинку покиплять побєгам треба дати остити в тій же воді і потім можна пускати далі в кухню.

На цей раз у мене найпростіша страва з добавлянням бамбука - такеноко-гохан, тобто рис з бамбуком. Потушив мяско, добавив бамбучок, спеції, все зверху на рис і в рисоварку на 40 хв. На тарілці виглядає не дуже смачно тому що тарілка ряба зелено-сіра ну і ще я зовсім не старався щоб було красиво. Для різноманіття додаємо тушковані паростки пшениці з тофу і пару помідорок в якості салату. От і все. Калорій ноль вітамінів чуток зато скільки понтів!

Tennis!

2011-06-04T15:56:00.000+09:00

Сьогодні здійснилася одна з моїх японських мрій яка була практично з самого приїзду сюди і ми - четверо простих студентів пограли в "лаун-теніс" на університетському корті. Чайники чайниками - я у шльопках і як виявилося пізніше по твердженню Такуми у "gay style hat" зато в майці з значком супермена, Юсуке вообще в штанях з під костюма, Такума вроді одітий відповідно але ракетку держав у руках перший раз в жизні. Один Такуя в дитинстві освоївший теніс в школі виглядав як підготовлений до цього заняття. Було жарко, але весело. Пограли як не дивно нормально - ніхто не нудьгував, хоча вміння трішки не вистачає. Нічого вирішили продовжити кожен тиждень по суботам такшо толієщобудєт!

Alma-mater

2011-06-04T11:35:00.000+09:00

Сьогодні зловив себе на думці що нічого вже не помічаю. Університет і все повязане з ним стало для мене рутиною. А саме - субота, дитина пішла в садочок а я неспіша качу на велосипеді в університет бо з 12:30 до 14:30 ми собі забронювали безплатний університетьський корт щоб накінець то вже почати грати у аристократичний теніс. Захожу в універ - відкриваю в буквальному сенсі слова всі двері своєю студентською карткою - всюди пусто і все тут для мене. І не просто для мене а для будь якого студента. Лабораторії, гуртки, спортзал, стадіон, персональні робочі "спейси" де ти можеш культивувати кусочок себе і свого життя, твій приватний закуток, твій компютер і твої книги і тумбочки набиті - ну хоч грязними трусами - нікого це не цікавить. Да це субота це вихідний але якщо мені нічого робити - я йду сюди з домашньої конури і я врубаю собі Massive Attack або Джо Дассена і роблю що хочу. Так звичайно навчання платне але за це студент отримує все!

І думаю собі чого так бог побив нашу Україну? Шо у нас було коли ми були студентами крім сторічних підручників з бібліотеки. Сучасні японські студенти навіть не підозрюють що колись не було інтернета - я вже не кажу про компютери, і вони не вірять що колись у компютера був лише темний екран і біла текстова строка. Порівнюючи їх з нашими студентами іноді здається що наші набагато кмітливіші, не можу сказати що розумніші але більш живі то точно, можуть знаходити вихід з нестандартних ситуацій. Але результату нема і країна стоїть на місці.

Ось думав тільки що шо ну не можу собі уявити лабораторію на хімфаці або фізфаці де так просто незакрита в сейфі стоїть 20-ти літрова бадья з чистєйшим етанолом. А тут стоїть і нікому даже в голову не прийде шо тото мож вупити! На шару "спірт"!

Такі от мислі іноді оволодівають :-). На фото - мій "working space". Сьогодні граємо в теніс!

St.Kozaki Home (або як Марічка провела 5 днів у дітдомі)

2011-05-29T18:38:00.000+09:00

Мабуть з попередніх записів вже стало зрозуміло що з 22 по 25 травня ми їздили на конференцію в Кіото. Дехто запитував шо я буду робити з Марькою на час конференції. Що робити з дитиною на час поїздок для багатьох і для мене було великою гіпотетичною проблемою ще в момент Оленкиного відїзду додому. Але виявилося що в Японії така проблема вирішується дуже просто. Батьки яким нема де залишити дітей в час коли їм важко за ними доглядати (з якої небуть поважної причини) просто напросто здають дітей у спеціальні заклади - цілодобові садочки-школи. Я такий заклад називаю лагідно дітдомом. Марічка ще не знає але її прадід Расков Семен Михайлович (який до речі вніс у всю нашу родину азіатські коріння) виріс у дітдомі і нічого такого нема страшного щоб провести пару днів без обох батьків.

Читати довгу історію далі..
Поїздка у Кіото була запланована на неділю 22 число, але Марька умудрилася в четвер затемпературити - за три дні до відїзду чим добавила мені кучу стресу. Але пятниці і суботи було практично достатньо щоб повернути її в строй. В пятницю зранку сходили до нашого любимого дохтора Івасакі-сенсея, дістали ліки на чотири дні - симптоматичні від смолів та кашлю. У пятницю температура піднімалася навіть до 38.8 градусів але в суботу вже практично прийшла в норму біля 37 іноді менше. Активність і апетит були такі що бажаю всім дітям що хворіють. У мене енергії не вистачало щоб це все контролювати.

Дітдомів в Кітакюшю є кілька, я вибрав звичайно найближчий. Максимальна тривалість перебування в такому садочку 7 діб (але з приміткою що може бути продовжено). Заявку треба було робити церез куякушьо або як по англіцьки "ward office" і вся процедура зайняла близько 10 хвилин, одна бумажка мала бути заповнена з іменем, датою народження, іменем дитини і батьків, причиною по якій дитина потребує цілодобового нагляду і ще треба було надати чотири номера телефонів, мій, садочка і двох контактних осіб в Кітакюшю, які при нагоді можуть поучаствувати в ургентних випадках. На попереднє знайомство ходити не треба було, що для мене було дивно бо якщо просто здаєш дитину в садочок то з тобою проводять довгу співбесіду, яка дитина, шо любить, як заспокоїти якщо плаче, чи не хвора і теде і тепе.

Речі які треба було взяти з собою (по пунктам згідно вказівки з ворд-офісу):

Копія медичної страховки
підгузники 6 штук (хоч вона вже їх і не використовує але на всякий випадок поніс)
нижня білизна 4 штуки
Інший одяг - два набори (щось маловато для 5 днів, мабуть будуть прати прямо там на місці)
піжама 2 шт. (цікаво навіщо на 5 днів дві піжами? мабуть будуть кожну ніч міняти і прати іншу... лише таке пояснення можу знайти, але все одно дивно у нас в садочку піжама одна на тиждень)
взуття 2 пари. (обіцяють дощі тому поніс три, два набори звичайні і сапожки)
носки 4 пари (у нас в садочку носки заборонені цікаво чому тут використовують)
медикаменти якщо використовує (оце крутий пункт з якого випливає що можна здавати також не дуже здорових дітей, що в моєму випадку якраз і було актуально бо Марці ще на 2 дні дали ліки від простуди і бронхолітичний пластирь) В цьому контексті як подумаю собі про Україну то стає дуже дивно, хто би у нас взявся доглядати хвору дитину на державній роботі.)

В суботу Марька мене так наїла що коли я піднімався з нею додому на 5 поверх з вечірньої прогулянки то я думав "от так тобі і треба шо йдеш у дітдом" це тобі буде наказаніє за то шо мене не слухаєш. Хоча якого послушанія можна очікувати від 2 річної дитини? Марька вирубилася (не заснула) в 19:30 проспала до 8 ранку і була готова на здачу в дітдом.

Виїхали з дому в 9:30, валив дощ і на запитання чи йде в дітдом на пять днів Марька відповідала "утвєрдітєльно". В 9:50 я вже був дома це при тому що ми ще навіть заблудилися по дорозі.
Розмова яку ми мали в закладі - була дуже коротка - менше двох хвилин. Просто здав Марічку і речі тьоті виховательці, яку ми до цього не бачили. В останній момент вже будечи на руках у виховательки Марічка почуствувала щось неладне і почала тягнутися до мене, але не заплакала, чому я був дуже радий і гордий. Я ще раз сказав їй що йду на роботу на 5 днів а її лишаю з сенсейом. Вихователька сказала їй те ж саме на японській мові. Такума лише запитався чи ми можемо позвонити завтра і запитати чи все окей вони сказали що можемо.Через чотири години ми відбули в Кіото.

У вівторок зробили контрольний дзвінок узнати чи все в порядку. Вчителька сказала що все добре і що зараз Марічка щось ліпить з глини. Пробувала покликати її до телефону але видно Марічці це не було так цікаво як попереднє заняття. Після цього я заспокоївся і ми більше не звонили.

Після повернення з конференції ми зразу поїхали з Такумою забирати Марічку. Зустріч з персоналом пройшла емоційно і тепло. Спочатку ми вирішили всі документальні питання "здал-прінял", і я заплатив символічну суму за перебування в дітдомі. Повернули мені всі речі, сказали що все чисте, практично нічого не використовували бо у них є свій одяг. Задокументували всі речі в спеціальному документі і пропонували мені перевірити. Згадав як Мішик радив мені не вживати слово дітдом а ліпше "дитячий готель" :-) Звичайно в цій ситуації це було би доречно але мені більше подобається дітдом.

Потім мені привели дитину. Марька спочатку навіть налякалася а потім зрозумівши шо то я розревілася на 1 хвилину, міцно вцепилася за мене і не відпускала до моменту поки ми не сіли в машину де вона розслабилася, багато і радісно говорила з Такумою і про своє. Показувала на дітдом через вікно і казала "туда більше ні!" звичайно по японськи. :-) Такума знімав нашу зустріч на відео і зробив пару фоток своїм айфоном однак було дуже темно тому вийшли почти всі неякісні, одну якось поправив і вона тут. Але Марічка і так категорично не хотіла фоткатися і відверталася.

Така от історія про японські дитсадкові традиції. Ми вже дома три дні і психічних зрушень не помічаю :-) Скептики звичайно можуть дебатувати на тему коли це аукнеться на психіці дитини, але я в це не вірю.

Night in Kyoto (京都)

2011-05-28T13:18:00.000+09:00

От ми і повернулися з конференції в древньому місті Кіото, поодинокі читачі (а вірніше один читач, чи точніше читачка) вимагають звіту про проведений час з впєчатлєніями і фотографіями. Конференція тривала пять днів, один з яких нам було наказано прогуляти і обійти історичні памятки, що ми і зробили на третій день. В середу у мене була доповідь і нерви як завжди пошалювали але все пройшло нормально, після чого вечером мені вже нічого не заважало кинутися з головою у постіженіє Кіотського духа і нічного життя. Отож ми (разом з студентами які вже також відстрілялися на конференції) вирушили на вечірню прогулянку, після якої я до цих пір під враженням настільки цікаво пройшо час з сьомої вечора і до третьої ранку. Ось короткий фотозвіт щоб хоч трішечки передати все що відбувалося.

Kyoto tower - наверху "танцплощадка" для любителів попозерати на місто звисока. Ми не виняток і це був перший пункт нашого маршруту.

ще 23 фотки

Вигляд міста вночі вражає, але на жаль фотографіями зробленими через скло враження передати важко, але все ж...

Зато користуючись склом можна зфотографувати власне відображення на фоні Кіотської ночі :-)

Для того щоб зробити гарні кілька фоток треба було зробити 200 неякісних, хлопці втомилися але слухали мене тому що я для них "семпай" тобто старший по званію. По команді "do not move" чесно ставали у вказану позу.

У біноклі дивитися було цікаво - особливо заглядати у вікна жилих будинків, можна було не наводити просто підходити і дивитися - попередні користувачі вже навели на квартири де відбувалося щось цікаве

І ще разок на память, в такому складі ми вже точно не поїдемо на конференці. Ватару покидає лабораторію в кінці року і це його остання наукова поїздка.

Фотографія з дівчиною-ліфтьоршою це те заради чого я би був готовий прийти в це місце, обожнюю фотки з людьми а не просто види і з вікна. Такума звернув увагу на її природню і щиру усмішку, а вона в цьому ліфті проторчала не менше 10 годин - повний робочий день. От він японський професіоналізм.

Ще раз Kyoto tower із своїм відображенням у возорах Kyoto station

Легендарна станція Кіото-екі, величезна, просторна, чиста, повна людей і водночас з міліоном затишних місць особливо наверху де знаходяться стандартні точки зустрічі закоханих пар

І поки Такума пішає, я продовжую фоткати все навколо навіть подвальний так сказать поверх станції вражає чистотою і красою

На самій вершині станції розбитий маленький садочок, де можна посидіти подивитися на місто звисока, пофоткати, або погритися з мобілкою

А з цієй точки вдалося засікти момент коли гасять світло на Kyoto tower, країна має економити електрику після цунамі і Фукушіми:-(

Дуже хотілося зфотографувати якийсь храмик уночі

Додому (в готель) верталися Кіотськими подворотнями і я не міг не фоткати все навколо

У пустих пассажах що вдень кишать народом можна було буквально спати, але умовив пацанів полежати лише 30 секунд щоб зробити фото з довгою витримкою

Вулиця до готелю...

Після прогулянки вже було пізно і ми планували лягти спати оскільки нас чекав ще один день конференції і в готелі я лише зайшов до хлопців у кімнату допити алкоголь який ще залишався після прогулянки. Ватару пішов приймати душ я допивав пиво і розмовляв з дівчиною Такуми по телефону запевнюючи її що ніхто крім мене його під час конференції не трогав. Ватару закінчив душ одягнув майочку і спортивні штани, практично піжаму і я резонно запитав його чи він хоче спати.
Відбувся такий діалог:
R: Are you going to sleep?
W: No. I go to eat ramen.
R: What?! Now?! 2 a.m?! Are you serious?
W: Yes.
R: Are you hungry so much that you can not sleep?
W: No I want to eat ramen.
Такума вже практично заснув але йому прийшлося знову вставати і виходити з готелю в 2 години ночі разом з нами в пошуках рамена. Я був просто в шоці від усього цього, так точно як і працівники готелю які вже нам побажали солодких снів. Але Ватару став схожий на робота або скоріше песика який іде по сліду. Ми знали що рамен-шоп є через дорогу біля готелю але вони вже там були попердньої ночі і той рамен був "жирноватий" як на смак південних японців. Тому ми пішли в протилежному напрямку але довго нічого не могли знайти, питали в таксистів, заходили в конвіні, короче ішли і ішли. По дорозі знайшли відкритий удон-шоп але на пропозицію поїсти удон замість рамена Ватару казав "I want to eat ramen", і я чесно біг за ним з метою осязнути що відбувається. Такума плентався ззаду, для нього в цьому не було нічого дивного, на питання чому саме зараз вночі, він казав що вони японці люблять вечером поїсти рамен, особливо якщо кудись їдуть. Але в кінці кінців після 40 хвилин ходу ми вже стомилися і я запропонував Ватару купити в конвіні інстант рамен, тобто такий що просто заливаєш кипляточком і можна їсти. На таку пропозицію він сказав: "I better eau udon than instant ramen" і я офігів. Ми повернулися і попленталися в удон-ресторан що був практично біля готелю. Там ми з Ватару поїли удон, я повністю повторював за ним те що він робить бо дуже хотілося пережити відчуття за якими чувак зірвався в 2 ночі з комфортного ліжка. Було смачно. Після того як закінчив їсти, Ватару почав засипати на ходу. Ми повернулися в готель і вже накінець то пішли спати, було пів четвертої.

Зриваємося з міста

Вибираємо собі бажане блюдо і купуємо білетик в апараті

Ну і накінець омріяний удон за яким ми пиляли ще годину по ночі.

Так закінчилася прекрасна Кіотська ніч від якої я ще довго буду під враженням. Я вже в Японії більше двох років, а тільки зараз маю можливість відвідати цікаві місця і дізнатися про деякі особливості японської нації

Кіото. День перший.

2011-05-23T00:48:00.002+09:00

Сьогодні ми прибули в Кіото на конгрес з аналітичної хімії. Планував спочатку описати все після повернення додому але вирішив вивішувати пару фоток кожен день якщо буде натхнення. Сьогодні воно є, бо ми їхали не на якихось літаках а летіли на чудесному шінкансені або як англіцькою перекладають під час подорожі superexpress-і. Поїзди я люблю з дитинства будь-які але японські шінкансени це просто межа прекрасності.

Короче далі три фотки з поїздами і три з міста...

перший

другий

третій

Станція метро Кіото - доказ що ми вже тут

Місто зустріло нас такими чудесними написами на якомусь закритому магазинчику поблизу нашого готелю. Побачимо завтра що там продають.

і чудесним виглядом з балкону готельної кімнати на 10 поверсі.

Памятний день.

2011-05-20T19:50:00.000+09:00

Сьогодні у мене важливий день, я отримав першу справжню стипендію до якої йшов з нуля весь цей час в Японії. Якщо бути точним то 860 днів з дня приїзду. На радостях сходив у магазин і купив наступне: високоточний і швидкісний термометр для вимірювання температути тіла, міні-чемодан для коротких поїздок на конференції, дорогі мятний і ромашковий чаї бо здається що від чорного цейлонського Марька погано спить. А ще цілий день я пив каву а Марька соки з автоматів але з понеділка переходимо на охолоджені кампоти з дорогих сухофруктів або заморожених ягід (звичайно що приготовлені в домашніх умоваг). Ось такий фазовий перехід.
Короче хоч я все ще і студент але відтепер можна себе гордо величати "JSPS fellow". Лишаємося ще на два роки :-)

ああ　うんこ！ Оппа... гуно!

2011-05-12T05:08:00.000+09:00

Сьогодні сіли з Марькою вечеряти і до основної страви я поклав на стіл в маленькій тарілці вчорашню жарену печінку, зовсім небагато, насипану маленькою горкою. Марічка побачивши це вигукнула "ああ　うんこ！(aa! unko!)", що українською означає приблизно те що написано в заголовку - тобто їй здалося це схожим на какашки :-) Я почав пояснювати мол це не унко це мяско це смачно, ти вчора таке їла - але умовити зїсти хоч кусочок сьогодні було неможливо - вона повторила ще кілька разів що це гуно і їсти відмовилася. Даже то шо я показав як це можна їсти не допомгло.
Тепер же сижу аналізую ситуацію і думаю чи не наніс я своїй дитині психологічну травму :-) Скоріше всього що ні, тут в Японії до "унко" (звучить так мило, не то шо наше гуно) ставляться дуже толерантно, навіть є сувеніри (золоті) у вигляді унко. Ну і звичайно ще є легендарна книжка - що називається "Усі какають" де даже для малих дітей на картинках пояснено що нічого особливого нема в процесі какання. Вперше коли Лена побачила як цю книжку вихователька читає дітям в садочку (театралізовано читає, з відповідною до процесу какання інтонацією) то ми дуже дивувалися, а тепер вже не так. Ну і для бажаючих ознайомитися з книжечкою - будьласка в пікасу.

Minna unchi

Green park - reload...

2011-05-07T13:52:00.002+09:00

В Японії відбувся так званий Golden Week, тобто серія вихідних, спочатку 29 квітня дєнчик колишнього імператора (за що йому велике спасибі) плюс три підряд вихідні – 3 травня день конституції (kenpo kinenbi), 4 травня зелений день (midori no hi) і 5 травня день дітей (kodomo no hi). Без нашої мами ми ведемо дуже аскетичний спосіб життя - не відходимо від дому більше ніж на 500 метрів, багато сидимо вдома - я на околонаучних блогах а Марька вивчає класику японської анімації. Але так далі неможна і вже пора було зламати цю звичку.

Тому під час вихідних ми вибралися трошки на свіжий воздух подалі від дому.3 травня відкрили сезон в нашому мєстному Грін парку. Вообще-то сезона як такого нема - парк працює цілорічно і завжди в ньому є шось зеленоє, тому навіть зимою він не перетворюється на грей або блек парк. Розказувати практично нічого. Обійшли насижені місця, полазили по дичачим розвагам, подивилися квіточки, пообідали, похавали морожко. Ось пару фоток із міліона зроблених...
More...

Сезон зараз в самий раз для усякого живого і кольорового. Любителям фотькати квіти сюди пряма дорога, різноманіття неймовірне.

Але Марічка єстєственно ігнорує усю цю живу різноманітність і тягнеться до більш класних штук створених людиною :-) (не розумієся ще дітвак шо тото файноє...)

Уже достатньо сили і розуму щоб перейти межу дозволеного і виковиряти маленьку скульптурку з землі.

А ось нагадування як те ж саме відбувалося один рік і три місяці тому назад.

... уже допомога мамки не потрібна щоб залазити на усілякі штучки.

Єстєствєнно треба осідлати "всьо шо шевелиться" і заглянути у всі можливі отвєрстія - дітвак росте

На цьому місці моїй радості не було меж, і заздрості також. Як би я в своєму дитинстві хотів кататися на таких прикольних штучках! І ось нарешті Марька доросла до того щоб відчути весь кайф таких розваг, мені ж залишається тільки заздрити і фоткати.

Скромний перекус онігірями які я зробив зранку дома перед виходом і булочками.

Все цвіте і пахне.

В звязку з вихідними тут звичайно аншлаг - міліони людей і дітей, всі насолоджуються життям.

А Марька лише бігає взад вперед шукаючи пригоди.

Так японці проводять вільний час. Затарюються хавкою напитками, пледами, дітьми і йдуть в усілякі зелені парки де куча місця для пікніків. Вогонь звичано не розведеш...

Марька бореться за місце на роликовий суберідай, а я радуюся що мені вже не потрібно приймати в цьому участі як цьому дідикові на передньому плані.

І спуск від якого доста сильно нагрівається гузиця. Чи то тільки у дорослих...

і ще раз.

Обовязковий пункт програми відвідати кенгуру. На цей раз у них було дуже багато відвідувачів.

Марічка вже не боїться і доста вже готова йти на контакт.

...даже лізе в очі.

А ростом вже вимахала почти як молодий кенгурьониш.

Гуляємо дальше. В амфітеатрі я відпочиваю а Марічка продовжує наярювати і розмовляти з людьми, їй добре бо вона володіє їхньою мовою.

Нарід відпочиває вовсю.

Тюльпани практично відцвіли тому на центральній клумбі зараз маки різних кольорів

... і всякі дрібні квітя - Марічка вже зрозуміла що його можна топтати ногами - я злюся.

Оскільки у мене тільки одна модель то фоткаю її з усіх боків.

А ще я побачив накінець то як ростуть "такеноко" тобто "маладие пабегі бамбука" і офігів. Чомусь слово "побеги" аж ніяк не асоціюється з такими конями.

Знову Марька...

і дитяче поїдання соплєй

ужепочинає нудьгувати - пора додому.

Оскільки в цей день в парку паралельно відбувається блошиний ринок - то вирішили купити Марічці модні резинові сапоги за третину ціни, вона понятно вже іде в них додому. А ще зустріли согрупницю з садочка, якій мама купила морожко. Нам канєчно тоже треба і цей день запамятається ще й тим що Марчка зїдає ціле морозиво сама, а лише облизую корочку...

Ну і все пора додому - вбили практично цілий день. У нас нове сідалко на велосипед вже для дорослих дітей (дякуємо Медеру який позичив на пару місяців)

Ну і традиційно без обіднього сну дітвак засипає на велосипеді. Якби мені хтось сказав перед моїм відїздом в Японію що моя дітина буде спати на велосипеді я би не повірив. Але тепер я радуюся кожному такому моменту і намагаюся зберегти їх у памяті свого компютера. Короче живемо в спартанських, аскетичних умовах- але це один із щасливіших часів.

А ось і нагадування як це було колись рік чи півтора тому.

Квітя*.

2011-04-30T02:15:00.002+09:00

* так позначені закарпатські слова - хто не розуміє, в кінці поста є переклад на українську.

Вже десь я згадувавав у якомусь попередньому пості що в цьому році у нас тут (кому не подобається що я пишу "у нас тут" читайте будьласка "в Японії") дуже затяжна зима, і дуже холодна весна. Ще три дні тому ввечері ще приходилося включати обігрівач і зараз дуже хочеться але він вже спакований в шкафу. Природі ж від такої погодної аномалії мабуть тільки добре. Деякі види сакури (подібні до ужгородської) ще в квітях, - лише починають опадати. В минулу неділю гуляв з Марькою в маленькому - практично нехоснованому* парку, що в даному випадку означає що в парк практично не ступає нога людей з дітьми. У ньому переважно можна зустріти тільки старших людей що гуляють з песиками. І ось, гуляючи, поки Марька лазила по нехоснованих дитячих штуках, я, здивувавшись скільки у пустому парку квітя (звичайно не дикого а вирощеного людьми) почав від нє-фіг робити - фотографувати квіточки, щоб потім порахувати скільки буде різних. Рахувати навіть зараз - лінь, але колаж зробив. Ось він.

Завжди собі думаю - що для мене Японія...
Ось наприклад цей парк - дуже гарно підходить для одного з пунктиків. Пустий, зелений, з кучою дитячих штучок, з одним громадським туалетом, парк в якому кожні кілька хвилин зустрічаєш гуляючого дідуся або бабусю з песиком, або навіть з мачкою*. Це саме те з чим у мене буде асоціюватися Японія, і звичайно це наслідок того що зараз ми живемо у маленькому індустріальному провінційному містечку. Тут нема роботів і хмарочосів і метро в якому люди їздять як сєльодки, і вагонів окремих для жоней і чоловіків нема. По крайній мірі цього всього не видно - тут живуть прості люди і переважно простим життям, але це вже не про квітя. Пару фоток з парку - щоб було зрозуміло що я маю наувазі.

Вхід - не основний - боковий.

Ось такі песики - і мачка за ними плететься.

Всі рухаються дуже повільно, уважно спостерігаючи за своїми песиками щоб не прогавити какашки, які треба за собою прибирати.

Koinobori розвіваються вже кілька днів дочікуючись свого офіційного свята - дня дітей, що відбудеться 5 травня.

Всякі горки для дітей в цьому парку практично нетронуті, хоча, старенькі - видно що вже давно встановлені.

Гарні альтанки з старенькими лавочками.

Туалет і знову песики.

Марька що досліджує все підряд.

І просьба від керівництва міста прибирати гунце за своїми песиками.

А ще під час цієї прогулянки стався прикол - Марічка почала кликати маму на японській мові. Оскільки слово "о-ка-а-сан" ми не використовуємо - думаю що навчилася вона цього від когось з дітей коли чула як верещить за мамкою. Але Марічкин крик більше схожий не на реальний зов мами а на якийсь бойовий клич, вона ж не розуміє що вона маму кличе, думаю для неї це прикол просто покричати на пустирі. Ось так ми живемо, вбиваємо час дочікуючись приїзду нашої "о-ка-а-сан".

* квітя (закарпатсь. діал.) - квіти, рослини, флора.
* нехоснований (закарпатсь. діал.) - такий що не використовувався, іноді - новий, походить від дієслова "хоснувати" - використовувати, перегукується зі словом "хосен" - користь.
* мачка (закарпатсь. діал.) - кішка.

Харчування - 食生活

2011-04-23T12:25:00.001+09:00

Три ієрогліфи винесені в заголовок - по окремості читаютьсться (shoku-sei-katsu) означають "eat, life, living" а вкупі як мені подобається означають "eating lifestyle" тобто стиль харчування чи як там по українськи.
Колись давно коли я ще лише приїхав в Японію у мене була фотоколекція на пікасі шо іменувалася "Пища в Японії" - тоді хавка була трохи вичурніша - іноді готувалася по кулінарним книжкам і переважно Ліною-сан. Тепер же ми живемо окремо і мусимо готувати собі самі :-) Звичайно що тепер все набагато простіше, в плані приготування страв. Концепція японської кухні як мені здалося за цей час - полягає у простоті приготування, чим менше приготовлена їжа готується шляхом жарення, парення - тим краще. Для рису звичайно, переважно завжди одна і та же процедура - рис, вода, рисоварка і більше нічого. А якщо є рис то можна вважати що є і пища. Дома я готую часто - особливо зараз коли ми залишилися самі без Оленки - по банальній причині - зявилося більше часу.
Сніданок у нас переважно завжди вівсяна каша, що ми нещодавно обговорювали в публічному buzz-і не то шо у німецьких буржуїв які як детально виразилася Катя на сніданок мають кожен своє (це в межах однієї сімї!!!) - цитую "я їм суміш з різними кислими ягодами, заливаю це моколом або несолодким йогуртом, Міша їсть кранчі (солодкі карамелізовані грудки) з йогуртом і агорн-сиропом, а Міла те саме, тільки з йогуртом і яблучним мусом". За такий "ітінг лайфстайл" нашого друга Мішика можна тільки порадуватися, по доброму позаздрити і тягнутися до них. У нас покищо попроще.
Щоправда віднедавна Марька надає перевагу білковим продуктам і вже не з дуже великим задоволенням їсть кашу. На запитання зранку що хочеш їсти відповідає "яєчо" що означає яйце (мінімум два-три) в будь якому вигляді. По суботам коли я нікуди не спішу - готую їй комплексний сніданок - не дуже ізощьрьонний - ось наприклад як сьогодні

Апетит признаю прямо залежить від вигляду поданої страви принаймні у нас (цікаво чи у всіх дітей у віці 2 роки так). Якби я запропонував таку їжу Марькі в маленькій тарілці - перемішану - вона вибрала би яйце і сосиски а все інше би викинула на підлогу. В такій же сервіровці - дана порція зїдається повністю з добавкою. Порядок споживання завжди різний і не так як у дорослих всього почутьчуть паралельно а по черзі. Сьогодні було так: яйце, тост з маслом, сосиски і на закуску брокколі приготовлені на пару без всяких спецій і приправ.

Після їжі пила чай - але лимон потрєбувала вийняти - покищо не доросла ще Марька до лимона.
Дома ми обідаємо тільки в неділю, а на вечерю у нас завжди щось просте закарпатське - чи картошечка з відбивними, чи спагетті болоньєзе. Віднедавна почав готувати "каре-райсу" тобто рис з соусом каррі. Тут в Японії це дуже популярна страва - в магазинах є міліон видів спецій для каррі в брикетах які треба додати в відварені мняско, грибочки, картошечку, морковочку - короче кому як подобається. Діти всі люблять каре-райсу і Марічка не виняток - готова його їсти і на обід і на сніданок і на вечерю. Готувати легко, смак надзвичайний - запах і смак спецій завжди викликає звірячий апетит, такшо в кого є мождивість - рекомендую. Більше того каррі-мікс як правило містить багато куркуми а вона в свою чергу містить речовину під назвою - куркумін що являється доведеним хімікатом для профілактики колоректального раку (див. наприклад недавній огляд в журналі Nature), щоправда доведено на мишках, але ми від них не сильно відрізняємося. Такщо рекомендую іще раз. На фото зправа нещодавнє наше каре-райсу.

Іноді коли є натхнення - вчуся чомусь новому і намагаюся включати в раціон, хоч і рутинні японські, але вск ще екзотичні для нас морепродукти. На фото зліва експериментальна страва - сирна запіканка з брокколі і кальмаром, вийшла непогано, кальмар смачний - але чистити його - заняття для передачі "фактор страха" чи де там усяких жуків їдять? - короче - можна зблюватися - особливо якщо не дуже любиш рибний запах, ну і плюс він слизький і у ньому незрозуміло де жопа а де очі - але треба видирати і одно і друге. В цьому контексті не дивно чому тут в Японії цілий кальмар коштує десь в 5 разів дешевше ніж чищений. Однак смак у кальмара також особливий, не знаю але думаю що по складу своєму мясо має бути корисне і поживне як все морське. Ну і звичайно про брокколі згідно того ж огляду у журналі Nature містить дуже корисні ізоцианати - згідно клінічного дослідження жони шо споживають більше кілограма брокколі щомісяця (брокко-жеруни) мають на 60% меншу імовірність захворіти раком молочної залози ніж ті жони що їдять 350 грамів і менше на місяць (перевірено на самках виду "homo sapiens"). Як на мене то це дуже дуже вагомий аргумент щоб їсти дуже багато і дуже часто цей винятковий овоч, звичайно підкормлюючи своїх дітей і чоловіків. Ну і раз я вже почав про антиракові продукти: ягоди, червоне вино (в мікродозах), парадички (особенно чоловікам - доведено діє для профілактики раку простати) і чеснок у величезних дозах і у різних стравах. Це все ми також їмо але про це вже іншого разу.

Нова група в садочку - Usagi-gumi ("Зайчик")

2011-04-14T00:16:00.000+09:00

У нас в садочку коли змінюється навчальний рік, змінюється група - також треба змінювати і панамку. У всіх дітей в групі мають бути кепки однакового кольору. Для того щоб діти розрізняли де чия шапка (шапки єстєственно зберігаються в садочку) батькам дають завдання підписати шапки і наліпити на шапку якусь наклейку щоб дітваки (які ще не всі вміють читати в 2-3 роки) могли ідентифікувати свій кепарик серед інших таких самих. Система супер проста і навіть самі малі діти свої шапочки вміють вибирати з кучі подібних. Оскільки ми цілий тиждень минулий хворіли - шапку нам дали лише позавчора. Два дні мені знадобилося для того щоб знайти утюг за допомогою якого я наклеїв на шапочку ідентифікаційні наклейки. В цьому році все банально - наклейки спеціально не купляв, а знайшов ті які були вдома. Як не дивно - але це виявилися два зайчика - приліпив симетрично з двох боків кепки. А ще як опція можна до шапки купити спеціальний захисть від ультрафіолетового проміння - в минулому році у нас такий був але в цьому році я вирішив шо можна трішки і позагорати. А ось і фото нової шапки, Марька правда в піжамі перед сном :-)

А так Марічка виглядала рік назад у своїй попередній садочковій шапці.

Випускниця "Rizu-gumi"

2011-03-31T18:55:00.001+09:00

От і закінчився фінансовий а разом з ним і навчальний рік. Сьогодні в садочку ми отримали відповідний диплом. Вільний переклад (о невже мені вже для цього не потрібен перекладач) "Диплом випускника групи"білочка" Селянчин Марія сан. Гралися постійно, їли багато, виростили здовове тіло і здоровий дух. Рік Heisei 23, 3 місяць, 31 день. Orio Maruyama Hoikusho, директор Кафуку Маюмі".

Диплом!

А так виглядає наша випускниця.

Все, - завтра новий навчальний рік, нова група, нова кімната, нові вчителі - лише садочок той самий.

Обід японських студентів в університеті.

2011-03-26T01:20:00.000+09:00

Іноді коли мій Такума-кун приходить в університет пораньше - ми влаштовуємо собі урочистий обід, а іменно - сідаємо за великий стіл, включаємо музику через колонки, розкладаємо свої хавки (хто шо має) і почти цілу годину сидимо, хаваємо, говоримо, потім, пємо чай. Розмовляємо про різне, про навчання, науку, японську мову, японську культуру, українську мову, українську культуру і теде. Сьогодні говорили про прислівя, приказки і ідіоми чи метафори. Передісторія така: недавно сенсей прислав нам всім прислівя, яке якщо перекласти з англіцької звучить як "рання пташка йзість червачка". Виявилося що це корейска трактовка нашого "хто рано встає тому бог дає", а японська трактовка "хто рано встає той отримає багато грошей". В такому контексті мені подобається шуткувати що корейці замінили нашого бога на червачка а японці на гроші. Сьогодні ж я намагався вияснити чи є у японській мові аналог нашого вислову "собаку зїсти" або "зуби зїсти", мені довго прийшлося пояснювати що саме я хочу. На жаль Такума не зміг знайти таковий вираз у своїй памяті, і потім мені пояснив що вони (японці) практично не використовують ідіом у усній мові, але дуже багато використовують у манзі, і тому часто не розуміють іноземців які намагаються здивувати японців знанням якихось ідіом. От так. Оскільки фотоапарат був під руками автоматична зйомка дозволила зафіксувати деякі моменти.

Контрабанда в поштовому конверті (from Ukrain to Japan with love)

2011-03-26T00:33:00.001+09:00

Сьогодні ввечері в поштовому ящичку мене очікував сюрприз - очередний лист від моєї подружки Наталі, (рука не піднімається написати бувшої незважаючи на страшну суперечку що сталася минулого тижня). Лист правда вона відправляла коли "мєжду нами" ще чорна мачка не бігала. Але пост не про це а про конверт і його вміст. Коли я дістав його з поштового ящичка то трішки здивувався - адже таких пузатеньких конвертів з батьківщини я ще не отримував, виглядав він приблизно так:

Конверт весь був обклеєний додатковими засобами що казали про те що митниця його вскривала і перевіряла вміст. Ну єсчоби! від конверта навіть ще не відкривши поштовий ящик валив аромат укропа, який Наталі мені ризикнувши вислала прямо так. Митники звичайно додали і від себе пару листочків тексту, на малюнках укроп не зображений значить все в порядку.

Ну і звичайно фото цього скарба який так ніжно був скріплений скотчиком щоб чим більше бути розпластаним, але японських митників не проведеш - тим більше що і запах не спрячеш. Цікаво чи були вони здивовані, адже тут укроп велика рідкість.

А назви, які назви! Аллігатор! добре шо не "Термінатор" або "дифибрілятор"

Короче будемо сіяти свої сємена у плодючу японську землю! Наталі - низький уклін!

Upd: В неділю 27 березня посіяли і укроп і базилік. Будемо чекати перших плодів через місяць.

Магнолії

2011-03-25T20:35:00.000+09:00

Окрім землетрусу, цією весною бог побив Японію ще й затяжною зимою. До сих пір погода тримається майже така як була цілий лютий, тобто вночі падає до кількох градусів по Цельсію, а вдень піднімається до 10 ато і менше. І ще часто, як звичайно, дує вітер. Але як казала Юлька Тимошенко під час якоїсь передвиборчої кампанії, весна не за горами і все одно наступить, для Японії це теж актуально.
Перші ознаки весни вже можна побачити навіть в університетькому дворику - розцвіли магнолії. Вже пару днів планував їх зфотькати. Конєчно, нічого оригінального в квітах нема, в інеті можна знайти кучу класних фоток, але у мене є привід виставити ці фотки. Справа в тому що на минулому тижні мені вдалося сильно образити аж двох своїх близьких друзів (шоб всі інші не подумали на себе і не гадали, скажу - це Богдан і Наталія). Тому з просьбою про пробачення я присвячую цей пост їм і ці прекрасні університетькі квіточки на фоні голубого японського неба також їм. Для Наталі рожеві а для Богдана білі. Білих більше бо перед Богданом відчуваю себе більше винним. Пробачте друзі за те що був неуважним і наговорив лишнього.

Для Богдана...

... і для Наталії.

ну а фанатам дикої природи сюда - тут більше фоток:

Magnolia

Fishes :-)

2011-03-20T09:43:00.000+09:00

За що обожнюю інтернет і блогосферу це за то шо можна писати про всяку херню - от хочаби мені зараз захотілося написати і повісити фотки наших рибок. Рибок купила Лена в минулому році на мєстному фестивалі бо "вони приносять щастя". Важко було погодитися з даним твердженням і особливо і далі коли рибкам прийшлося купити акваріум, а потім і систему постачання кисню - виявилося що вони ніхера не можуть дихати у воді - ім треба ще й бульбашки пускати. Потім через деякий час їм прийшлося купити ще й фільтр бо як не дивно але вони такі маленькі також какають причому то шо мало не допомагає - зато постійно. На додачу зимою їм прийшлося ще й купити грілку шоб у них було мінімум 18 градусів - бо замерзнуть. Це вже мене взагалі бісило бо ми з Марькою можемо і 11 переносити а рибкам треба 18. Короче стільки було з цими рибками канітєлі шо я аж ніяк не можу признатися в любові до них. На тому тижні після того як система життєобесепеченія вже не мінялася почти 40 днів, вже важко було побачити їх "за стєклом" я все таки вирішив їм помити акваріум з заміною всіх фільтрів. І мушу признатися що це було довго і неприємно, вода холодна але результатом дуже задоволений. Даже рішив пофоткати рибок. А ось ця фотка в якій у самця на імя Антон видно капіляри (чи шо?) у очах мене взагалі зробила щасливою. Ось і ви насолоджуйтеся. Більше фоток тут.

Cooking fathers event (Orio Maruyama Hoikusho)

2011-03-20T09:18:00.002+09:00

В суботу 12 березня 2011 року - акурат на наступний день після історичного землетрусу і цунамі, у нас в садочку була запланована спеціальна подія - на якій я виступив у якості сенсея - і всі мене так і називали. В цей день організували навчання для татів які хочуть навчитися готувати.

Історія виникнення проста, після того як ми з Марічкою залишилися одні за нас дуже переживали в садочку і в один з днів директорка користуючить перекладачем (англоговорящою мамою японкою) запропонувала мені прийти в якийсь із вільних днів до них коли діти будуть спати і вони мене поучать щось готувати - бо Марія-чан має щось їсти і вдома а не тільки в садочку. Я (хвалько) на таку пропозицію коротко ляпнув "Можу вас повчити готувати :-)" з
посмішкою звичайно. Енчо-сенсей (директриса звучить грубо) молодець - зорієнтувалася на місці, і каже "Ах так! Ну тоді ми організуємо зустріч на яку запросимо інших татів - от ти їх і повчиш!", на що я звичайно погодився, обожнюю всякі культурні японські тусовки.

І так десь через три тижні після цієї розмови ми зібралися і повчилися готувати. Спочатку мені здавалося що із-за цунамі все має відмінитися - не то шо гулянка а навіть садочок, робота, магазини не працювати, автобуси не ходити, і так далі, - однак я на секундочку забув що ми в Японії. Домовленості треба дотримувати, а робота то святе! Марька була відправлена в садочок, я поїхав по магазинам за покупками і в 12:30 якраз коли діточки відправилися спати я прибув в садочок. Через кілька хвилин почали прибувати і тати - всього прийшло шестеро, вони готували я учив, було дуже ржачно, весело і всім цікаво.

У меню у нас були італійські страви і акцентами вибрані оливкова олія, лимон і петрушка - продукти які японці традиційно вживають дуже мало. Всього у нас було пять страв: бутерброди з копченим лососем і лимоном, курячі від бивні (іх я правда приготував вдома), салат з сиром фета, ароматні гриби тушковані з величезною кількістю петрушки, брокколі на пару з часником і лимонною цедрою, фрітатта (італійський омлет :-) з креветками і чілі і "го-тто-кей-кі" на десерт. Як не дивно все вийшло смачно, от тільки з бутербродами не вийшло бо я взагаліто планував ікру, але не знайшов у трьох магазинах - виявилося що не сезон (у консервах же ж нема!) і крім того масло не дуже роплавилося, але це дрібниці на фоні всього масштабу.

В кінці заходу ми звичайно трішки поговорили про землетрус (але не за столом) і посумували за жертвами. Але у нас життя продовжується. В любу секунду ми можемо бути на їхньому місці - хіба це не достатня підстава щоб радуватися кожному новому дню і проводити його весело!
Більше вражень можна отримати переглянувши хвотоколлекцію тут.

Ядерна криза на АЕС Фукушіма-1 - доступне пояснення :-)

2011-03-19T09:12:00.001+09:00

Сьогодні в ЖЖ натрапив на чудовий пост від нашої людини в Японії (zajcev_ushastyj) який дуже чітко пояснює що зараз відбувається на Фукушімі-1. Взагалі-то мені здавалося що переважна більшість людей мала би це розуміти. Ну хто не до кінця розуміє то ось йому анімоване пояснення - роблю перепост з оригінала дослівно.

Маленький мультик, снятый для объяснения ситуации "на пальцах". Моралистам и брезгливым заходить не советую: объяснение дается с японским отношением к жизни и физиологии.

Гэнпатсу-кун (Реакторчик) животом мается. И периодически пукает.
Все очень боятся, что Гэнпатсу-кун вдруг наложит кучу. Куча будет очень-очень вонять и отравит всю атмосферу.
Пуки, конечно, тоже воняют. Но не так сильно. И за неделю выветриваются.
Вот Чернобыль-чян как наложил бАААльшую кучу, так все до сих пор и маются.
Но Гэнптасу-кун такое сделать не может, потому что у него специальный памперс есть, которого не было у Чернобыль-чяна. И кака у него твердая, а не чернобыльский понос.
Но в памперс какать тоже нехорошо, потому что выкинуть этот памперс некуда, вонять будет.
И вот всякие врачи кормят Гэнпатсу-куна лекарством: холодной морской водой с борной кислотой.
Гэнпатсу-кун еще попукивает, но через неделю точно все пройдет, не волнуйтесь!

Ну, насчет недели - это оооочень оптимистично. Хотя, конечно, надеяться хочется.

Динаміка росту Марьки в Японії.

2011-03-04T07:05:00.001+09:00

У нас в садочку кожен місяць вимірюють діточок і записують дані у спеціальну таблицю.

Вчора було останнє в поточному фінансовому році вимірювання і тепер у мене є дані за цілий рік. Заради цікавості наніс дані з таблиці на графік і ось що вийшло.

Графік набору ваги і росту з фотьками "до" і "після"

А це легендарна таблиця.

P.S.: Що в цьому цікавого? Звичайно з самого графіка нічого не зрозуміло крім того шо було і шо стало про це говорять і сухі цифри. Але простий аналіз отриманих залежностей можна використати для розрахунків росту і ваги що будуть в майбутньому. Якщо пронітерполювати дані за рік то буде видно що обидві залежності вага (час) і зріст (час) носять лінійний характер, тобто змінюються прямо пропорційно до часу. Отриману функцію можна продовжити до бажаного віку (екстраполювати) щоб розрахувати яка буде вага і зріст в майбутьному. Я проробив це і розрахував вагу і зріст Марічки через рік - які будуть відповідно 104 см і 15,7 кг. Через рік перевіримо. Однак якщо спробувати розрахувати параметри через 18 років (тобто коли їй буде 20) то ми отримаємо 317 см і 56,1 кг відповідно. Очевидно що тенцеція виростати не буде такою інтенсивною аж так довго і темпи росту мають уповільнитися. А ось вага виходить вже практично реальна. От так нарід, такі розрахунки, заніматєльная матєматіка. Але насправді у мене також "ні хера" нема вільного часу :-)

Graduation time.

2011-02-25T14:48:00.002+09:00

(розповідь про те як захищають дипломи в Японії, хто не цікавиться освітою і наукою можна переходити до фотографій)

У лютому в Японії закінчується навчальний рік і другий семестр. З квітня почнеться новий навчальний рік.
Минулого же тижня 17-18 числа в університеті відбувся захист дипломних робіт бакалаврів і магістрів. Система тут дуже цікава і сильно відрізняється від нашої. Про то шо всі студенти тут так чи інакше але долучені до передової наукової роботи я вже десь говорив. Усі без винятку, незалежно від рівня знань, оцінок, здатності виконувати покладені задачі - усі мають можливість робити сучасну науку на сучасному обладнанні, оперуючи супер-дорогими матеріалами і купуючи (звичайно через сенсея) все що їм потрібно для експерименту. Але якщо говорити про захист проробленої роботи то тут все обстоїть набагато простіше. Студенти готують короткі абстракти (на 1 сторінку) і роблять досить короткі презентації - сумарно виступ складає 10 хвилин, 7 на доповідь і 3 на запитання. Регламенту дотримуюються дуже чітко, довше ніж 10 хвилин ніхто не виступає. Графік виступів розповсюджується по електронній пошті і в друкованому вигляді по всім підрозділам.
У нас в цьому році 4 випускників бакалаврів, усі четвертокурсники і вони в ці два дні захищалися.
Доповіді всього під-факультету (не окремо по кафедрам) відбуваються в одній і тій же величезній аудиторії (як на фото, посилання знизу). Всі випускники одягнуті в чорні костюми і білі сорочки - без винятку. З приводу офіційних доповідей у мене завжди проблема - бо немаю чорного костюми (приходиться позичати у Серого). Якось Такума мені сказав що якби на офіціну доповідь він прийшов одягнутий в щось інше ніж чорний костюм біла сорочка і краватка то це би було запорукою того щоб не захистити диплом, або більше того бути недопущеним до доповіді. Словом весь цирк захисту дипломних робіт дуже серйозний - міліон студентів і всі преподи нашого напрямку сидять в одному величезному амфітеатрі студент за катедрою робить доповідь, з приколотим до воротничка мікрофоном, преподи в свою чергу задають запитання, секретарки бігають по залу з мікрофонами для бажаючих задати запитання. Весь перформанс дуже мощний, але є одне але. В історії універститету ще не було студента який би не закінчив або не захистився. Студенти ростуть із знанням того що вилетіти з універа вони можуть лише у випадку повного ігнора всіх правил і як мінімум 1 року пропусків занять, як каже мій давній друг Дютьо "за всьо уплочено". І звичайно всі успішно захищаються. Один раз за кілька років існування цього університету був курйоз - під час захисту, після поставленого складного запитання студент практично про себе (але завдяки мікрофону всі гарно почули) сказав слово "くっそう" (ku-sso-u) що ознаяає "damn it, shit!, fuck!" але навіть це не дало йому можливості вилетіти з універа з позором. Всі зробили вигляд що нічого не сталося і лише легенда гуляє серед студентів, хтось із наших навіть був на тій презентації.
Чуть не забув. Звичайно студенти мають також здати дипломні роботи (40-50 сторінок) але вони займаються підготовкою оних - лише тепер, вже після того як формально рішення про їхний випуск вже зроблено! Ось так, тут у нашому університеті, звичайно рівень аналогічних процедур у крутих універах - може набагато вище, але я шо віжу то пою і ця історія аж ніяк не являється обєктивим висвітленням реалій. Дивно лише те що будучи у настільки детермінованому стані (знаючи що вони точно закінчать універ і отримають диплом) студенти у повному своєму складі - дуже виховані, ввічливі, послушні і даже не пікають а лише трєпєщуть коли до них звертається старший (по віку, по курсу, препод, чи даже як я - якийсь іноземець). Культура нах!

(фотки тут)

Graduation 2011

Happy Birthday to Olena!

2011-02-19T23:54:00.002+09:00

Привіт Оленко,

ну ось сьогодні і у тебе день народження :-)

Ми з Марічкою вітаємо тебе, бажаємо міцного здоров'я, успіхів у навчанні, вдосконалення і так прекрасного почуття гумору (моє традиційне привітання усім і ти не виняток). Для досягнення інших гараздів ми обіцяємо прикласти всі зусилля!

Підкріпляємо свої побажання кількома фото.

Сьогоднішній день як не дивно ми провели на “birthday party” яке Карла з Елоєм організували для Ніколаса в тому ж місці де минулого року був дєнчик Хімени. Марька бігала і гралася з дорослими дітьми як доросла, я бігав за ними з фотоапаратом. Карлос назвав свого сина Карлосом, так точно як і Рікардо свого Рікардом! Було класно, по дитячому і латиноамериканскому весело, однак тебе дуже не вистачало. Всі хто був присутній на ДН передають тобі привіт і привітання з днем народження!

Ми тебе любимо і дуже скучаємо, чекаємо з нетерпінням на твоє повернення!

Пятниця після садочка - Рамен

2011-02-19T01:49:00.000+09:00

До нас по-маленьку починає приходити весна, яка вже би мала бути з початку лютого, навіть день календаря є такий коли вона має починатися. Сьогодні перший більш менш теплий день вечером у 6 годин коли я забираю Марьку з садочка на дворі ще десь 10 градусів - можна ще погуляти, і не обовязково бігти одразу додому. Оскільки у мене все раціоналізовано, гуляємо ми з користю тобто їдемо в далекий магазин за покупками. По дорозі до магазину є, навіть не знаю як назвати - ну точно не ресторан, але таке місце де можна поїсти рамен (таку китайску лапшу, яка дуже сильно прижилася в Японії і дуже популярна тут, хто дивився мультфільм Кунфу-панда, мають знати). Марька одразу впізнала і почала кричати шо хоче туда - хавати. Я їй пообіцяв шо після магазину заїдемо. Коли вже верталися назад то заїхали і я не полінувався зробити кілька фотографій.
Короче це заклад в якому можна поїсти - і дуже багато простих і не простих короче без різниці в соціальному або матеріальному статусі людей заходять сюди шоб просто поїсти. Вартує по японським міркам дешево і дозволити собі може хто завгодно. Ось фотки.

Каси нема, щоб взяти якусь хавку треба купити талончик у апараті зліва. Також можна пити "скікихоч" холодної водички, безкоштовно, набираючи собі самостійно у пластмасовий стаканчик.

На столі стандартний набір спецій: тертий часник, молотий перець, зубочистки, два соуса для рамена один для гйози (китайські пельмешки) грубо помолотий кунжут і маринований імбірь чи як там його по-українськи.

Марька після садочка дуже голодна і вже знає шо зараз буде їсти свою улюблену довгу лапшу голосно сьорбаючи як роблять усі японці.

Темпи якими я набираю лапшу в її тарілку її не влаштовують і вона не витримує усі мої фотосесії - її це не цікавить лиш би похавати.

Ну а я мушу хоч кілька фотографій зробити - так воно виглядає зблизька, ніби не дуже апетитно але дуже смачно. Горстка рису і пару пельмешок гйози, порція рамена і ми з Марічкою ситі і задоволені.

Ну і остання фотка трішки зацінити обстановку в залі. Як кажуть японці і як викрикує Марічка після того як дохаває (садочкове виховання) - ご馳走様でした (go-chi-so-u-sa-ma-de-shita)! шо означає згідно гуглу - Thank you for the food! Ось такий будень, а точніше кінець тижня - завтра вихідний і у нас намічено дитяче день народженя у Ніколаса, де я обовязково знову буду лізти в очі своїм хвотоапаратом! Чао френди.

Alice in Wonderland

2011-02-06T03:28:00.000+09:00

Я вже десь розказував що наша Марічка має лімітований доступ до компютера, оскільки бажаючих багато а компютер один, і ще кажуть дітям мультфільми шкідливі. Але іноді (ми ж не звірі) вона звичайно також отримує свою порцію відеоінформації. Кілька разів на тиждень, близько години має можливість подивитися мультик на вибір. Але мабуть внаслідок того що дивиться вона мульфільми так нечасто (я надіюся) у неї виробився дуже вузький діапазон мультиків які вона хоче дивитися якщо її запитати. Як правило на запитання шо хочеш дивитися вона відповідає "Аліса" маючи на увазі діснеєвську алісу в країні чудес 1951 року випуску. Прекрасний мультфільм до речі... Але історія про то шо вона дивиться мультики як удав що повільно перетравлює свою їжу практично нерухаючись, тому знімати короткі відео вже немає сенсу. Сьогодні у мене новий експеримент - 50 фото з інтервалом 30 секунд. Як на мене вийшло прекрасно, повністю передає рухи і мабуть навіть без втрати емоцій.