Так, колись вже в мене був тут емоційний допис про наш з Марькою студентський дурдом. Таке точно у нас твориться кожен раз коли у мене семінар і я доповідаю про свою наукову роботу. В такі дні ми засижуємося довго - сьогодні наприклад з 5 і до 9 вечора були з Марькою на в університеті. Класно те, що вона вже звикла настільки до того що два рази на тиждень кентокай - що коли пропускає то потім проситься. Правда віднедавна почалися проблеми. Якщо рік-два тому Марька в основному сиділа і дивилася мультики то тепер вона хоче бути учасником процесу. Мультики дивиться рівно 30 хвилин а весь інший час заважає всім навколо. Але всі - включаючи шефа до цього вже звикли і ніхто майже не помічає і науковій дискусії це не заважає. Звичайно, коли Марька залазить під стіл і там голосно пукає - то всім хто за цим столом стає соромно а інші в повний голос, несоромлячися регочуть. Якби порівняти наші сьогоднішні веселі семінари з нудними семінарами трьохрічної давності - це все одно що ужгородський фестиваль вина порівнювати з студентьскою конференцією в УжНУ така величезна відмінність. І багато в чому завдяки малому білобрисому чортові, який не міститься в шкурі і хоче в суперництві з шефом затягнути більше студентів в свою гру. Короче семінари подобаютья - незважаючи на те що довго і всі голодні.
Але то фігня (так постійно говори мій університетьский друг Саньок коли розказував якусь історію). Після семінара у Марьки обовязкова програма - це відвідини ресторана суші. Вона там практично нічого не їсть, але ми все одно ходимо. В цей час після 9 годин ресторан, який зазвичай набитий толпами шумних японців повністю пустий - і ми займаємо собі будь який столик, Марька проглотує одну-дві сушинки з омлетом і біжить гратися з офіціантками які, зазвичай задьоргані із-за міліона клієнтів, тепер вільні і щасливі що білобрисий чортик ангелочок приходить до них два рази на тиждень вечером, погратися. І в той час коли вона з ними грається я спокійно утоляю вечірній набігший за час довгого семінару голод.
І то ще не все. Перед семінаром, коли їдемо з садочка - то проїжжаємо десь дві-три дитячі площадки і Марька постійно проситься погратися. Я знаючи цю звичку вже вихожу заздалегідь - передбачаючи незаплановану зупинку на 10 хвилин. Але сьогодні не хотілося і я домовився з Марькою (виросла настільки що вже можна домовлятися), що ми заїдемо на площадку після кентокая. Так і було. Заїхали в пів-десятої на площадочку - навколо ні душі, погралися - покаталися на качелі. Ще й фотку біля фонарика зробили.
Немає коментарів:
Дописати коментар