Наш японський "ресторант".

Колись тут у мене були кулінарні пости про то шо ми їмо, як готую Марічці, куди ми ходимо їсти рамен, про кулінарні курси для неваловшних японських татів у садочку, і даже про то як треба готувати і їсти бамкукові "пабєгі"... Усьо ся минуло. Останні кілька місяців поки йшла робота над дисертацією я розлінувався, дома готую набагато менше ніж рік тому, і набагато простіше. Оскільки малому дітвакови треба їсти шоб інтенсивно рости ми заходили в супермаркет і купували щось готове і Марька собі хавала вдома. Потім кілька разів спробували заходити в недорогі ресторанчики по дорозі додому. Благо у Японії таких багато і тільки на вулиці що веде до нашого дому стоять десь 5-6 один за другим. Ну ми заходили заходили в різні і в кінці кінців облюбували найдешевший ресторанчик, але його мабуть краще назвати столовкою. І якщо точніше то не ми облюбували а моя Марічка. Тепер кожен раз після садочка вона просто вимагає від мене "ресторан ресторан" і даже коли я не хочу - мусимо іти бо інакше влаштовує мені скандал. Оскільки ми були в ньому вже десь 50 разів а в останні два місяці ми ходимо туди 4 рази на тиждень, тому прийшла пора його пофоткати і зберегти в безмежній памняті інтернета, як кажуть, "оби онукам потім показувати". Далі фотографії із описами, кому цікаво тисніть на "дальше".


Так наш ресторанчик-столовка виглядає іззовні. Нічого особливого таких тисячі.


Традиційно у будь-якому ресторані можна ознайомитися з меню увіковіченому в пластику. Із цього різномаїття ми їмо лише три страви - бо пріоритет вибору має Марька. Один раз я заказав щось інше, щоб урізноманітнити і спробувати щось інше, так Марька на цілий ресторан і на повний голос почала кричати "ойшікунай" що означає не смачно, я натерпівся позору і одразу взяв їй страву з її списка.


Завжди ми сідаємо за один і той же столик але сьогодні він (і лише він) був зайнятий двома дядьками, на задньому фоні, нічого - зато попрацювали моделями.


Наш ресторанчик екстра дешевий тому що в ньому самообслуговування. Із-за того що до тебе не підходить офіціант і не стає перед тобою на коліна можна зїсти те саме в два рази дешевше ніж з ввічливим офіціантом. Нам підходить - ми не горді, нам головне похавати а не відчути себе панами яких обслуговують.


А ось і наше "караге тейшоку" хавальний сет головним в якому є жарені кусочки куриці а до нього стандартно рис, капусточка, місо суп, ще якась фігня в квадратній тарілці і чай. Капусточка без добавок - на окремій тумбочці можна вибрати собі дрессінг. Із цього всього Марька їсть курку 3-4 куска із 5, рис десь 30% і місо суп десь 90%. Я все інше. Скромно, небагато, але тут на Японщині я вже і не можу зїдати більше. Такшо цієї порції на одного чоловіка нам вистачає на двох.


Недавно читав чому японська кухня найздоровіша і одним з головних аргументів було те що тут є надзвичайно багата культура споживання супів. Кожен японець кожен день їсть суп як мінімум один раз в день. Місо суп легенький, низькокалорійний, з водоростями цибулькою, це одне з мого найулюбленішого що є взагалі в японській кухні.


І Марька любить, даже цибульку зелену зїдає разом супом.


Після того як Марька насищаєся, вона починає гасати по всьому приміщенню, лізати по лавочкам, благо в усі дні крім неділі людей небагато, персонал радується, говорить з нею, в той час як я доїдаю залишки і любуюся на відображення дешевих люстр в вікнах.Просто обожнюю дивитися на їхнє відображення.

Ось так ми трішки поміняли свій спосіб життя тут у Японії. Наша мама харчується переважно в столовій Ужгородської міської лікарні а ми переважно вечеряємо в маленькому "шьокудоу" по дорозі додому.