Відкритий урок і батьківські збори в японській школі

Ми вже так довго знаходимося в Японії, що іноді думаєш собі, що все навколо так завжди і було. Але тут все дуже по-інакшому. Наприклад - в понеділок ходив в школу до Марії на "батьківські збори". Так от хочу розповісти як це тут відбувається.

Загальноосвітні, початкові (1-6 класи) школи в Японії всі однакові. В них ходить 95 відсотків дітей, лише невелика частина відвідує якісь спеціальні школи по типу наших гімназій, ліцеїв, творчих шкіл та ін. В нашій школі вчиться близько 1000 дітей, в Марькиному класі 37 чоловік.

Перша особливість, батьківські збори проходять для всіх класів одночасно в один і той же день в один і той же час. Оскільки школа не може забезпечити такої величезної кількості місць для паркування автомобілів - батьки мають приходити на збори пішки або на велосипеді.

В школі діти використовують змінне взуття і для батьків винятку не роблять. Кожен має принести з собою тапочки, а своє взуття гарно запакувати хто куди, і носити з собою (!). Я наприклад, кладу в свій постійний рюкзак. А це мої улюблені зелені тапочки з сердечками з 100 єнового магазину.

Батьківські збори завджи суміщені з відкритим уроком. Як тільки батьки приходять то треба відмітитися в спеціальному журналі - які події ти сьогодні відвідаєш: урок, збори в класі, загальні шкільні збори (в актовому залі/спортзалі). Прийшов, відмітився, вибириєш табличку з іменем своєї дитини, які діти зробили самі і на яких крім імені ще й намальовані їхні автопортрети.

Тема сьогоднішнього відкритого уроку "Чого я досягнув в цьому році". Предмет називається 生活, "Життя" або "повсякденне життя" - він викладається лише перші два роки початкової школи і на ньому діти вчать різні речі по типу - як правильно вітатися, як правильно і як часто мити руки, як переходити дорогу, як взагалі вести себе на вулиці в школі і так далі і тому подібне. В цей раз парти були не потрібні - бо дітям для того щоб показати чого вони навчилися цього року потрібно було більше простору.

Ось на цьому відео зафіксовано як починався урок.

Після цього діти поділилися на групи і почали показувати/розказувати хто чого навчився. Ідея така - щоб дитина сказала що в неї не виходило в першому класі або в першому семестрі а тепер вже виходить добре. Хтось хто міг - показував - наприклад скакати зі скакалкою, а хтось просто розповідав і показував малюнок. Так наша Марія в цьому році навчилася перескакувати через Тобібако (не можу знайти український аналог). Навчилася здійснювати опорний стрибок через так званий jumping box. У нас таких здається немає в Україні, принаймні у мене в школі не було.

Хто нудьгує може полюбуватися на різні роботи дітей що висять в класі або в коридорі. Малюнки, історії, ієрогліфи (каліграфія) або ж особисті плани на семестр - як ось тут. Марія написала що хоче навчитися гарно писати і вдосконалити математику.

Оскільки дітей багато то вони поділилися на 5 груп і всі тараторять паралельно. Вся процедура повторювалася 3 рази в різних групах і батьки мали можливість крім своїх дітей подивитися ще й інших.

Після чого урок завершився і діти занесли всі парти в клас, поскладалися і пішли по домівкам.

Після цього вже не так цікаво бо починаються батьківські збори. Оскільки на батьківські збори ходити не обовязково то на них залишаються не всі. Я приходжу кілька разів на рік, коли ми відчуваємо що можуть сказати щось важливе. Тепер - це були останні збори в цьому навчальному році. До закінчення другого класу залишилося всього три тижні. Про це на зборах і говорили. Коли починаються весняні канікули, коли починається третій клас, коли вихідний в звязку з випуском шестикласників і так далі і тому подібне. 

Про дітей поіменно вчителі в Японії не говорять. Іншим батькам це чути не обовязково. Кажуть тільки про весь клас і про абстрактні проблеми, якщо вони є. Хто ся всрав або хто молодець - вчитель ніколи не скаже. Щоправда, я знаю, що наша Марія молодець бо кожен день її розпитую хто що в школі зробив хорошого або поганого. От так.

Знову про японську ввічливість.

Продовження про японську ввічливість.

В цьому блозі допис про ввічливість найбільш популярний - але не тому що він дуже цікавий а тому, що там слова ключі правильно спрацьовують коли хтось шукає через google.com. Виявляється українськомовний користувач інтернету цікавиться тим, що ж це таке японська ввічливість.

Ну так от. Наша Марія в цьому році вже ходить в другий клас японської початкової школи. В першому класі - діти один одного і вчитель дітей, називали по імені, наприклад Марія-чан, Таро-кун, і так далі. Але от в другому класі все змінилося. Тепер всі діти один до одного і звичайно сенсей до дітей, звертаються за прізвищем з приставкою -сан (себто "пан" або "пані"). Так Марія в другому класі стала Серянчин-сан, а друзі відповідно Матсумото-сан, Кікуе-сан, Норідомі-сан і так далі. Тепер, коли Марька щось розповідає про школу і згадує якесь імя, я завжди запитую - це дівчинка, це хлопчик? Тепер вже неможливо визначити про яку стать іде мова. От так мабуть починається (продовжується) виховання ввічливості в Японії. Один з елементів, звичайно.

Правда, мушу признатися що Марію в школі лише на офіційних міроприємствах називають по прізвищу. Сенсей і друзі кажуть Марія-сан, тому що прізвище і вимовляти важко, і запамятати. Так само як і мене - по прізвищу майже ніколи не називають а тільки по імені.

Ну і висновок. Якщо звертатися до людей з приставкою "пан" або "сан" то, що б ти вже не сказав - звучати буде набагато ввічливіше. Рекомендую. Щоправда в Україні на таке можуть і ображатися, але висновку це не змінює.

Велосипедний сон, повторюємо пройдене.

З малою дитиною планувати важко. І як правило все, що трапляється в житті в цей час повязано з дітваком. Місяць тому почав повзати. Два тижні тому - сидіти. Тиждень тому - на велосипеді. Сьогодні вперше проїхали кілометрів 15 і ось тепер вже маємо перший сон на велосипеді. Так спала колись наша Марія а тепер вона вже їздить самостійно. Все повторюється. Час біжить а ми ще все в Японії. 

Jordi

Здоровенькі були шановні українці.

Від попереднього допису пройшло більше року і виявляється цього часу недостатньо щоб зникнути в світовій павутині - блог потихеньку дивляться і читають. Дуже хочеться обновляти, дописувати новинки, але коли вже щось перестав робити то і повертатися важко. Почну з особитстих новин, які трапилися з нами в Японії за час відсутності в цьому блозі.

В квітні-травні минулого року Оленка нагадала мені про нашу давню домовленість завести ще одного дітвака. Ми дуже любимо усілякі гороскопічні моменти в наших характерах. Звичайно гороскопи на день або тиждень не читаємо і в таку дурню не віримо, але в особливості людських характерів дуже і дуже. Оленка у нас Водолій-Миша, я - Терези-Мавпа. Оскільки діти наші напополам то і зодікальні знаки ми вибирали їм відповідно. Марія з самого початку планувалася як Терези-Миша. В час коли вона народжувалася то в Оленки була затримка пологів більш ніж на два тижні - тому Марія мало не стала Скорпіоном, але пощастило. Ну і ось минулого року настав той час коли раз у 12 років зявилася можливість завести четверту комбінацію - Водолій-Мавпа.

Так у нас зявився новий дітвак, зачали коли треба і народився в самий раз в лютому 2016 року - чистий водолій і звичайно мавпа.

Після зачаття ми пройшли чудовий період вагітності, спостереження і пологів в японській клініці - про це потрібна і мабуть буде окрема історія.

Імя ми вибрали практично одразу (після того як побачили пуцьку на УЗД) і називали його ще в утробі Джорді, що є перекривлений (іспанський) варіант від українського Георгій. Так його і знають наші батьки, але після народження - я не дуже добре продумав як правильно все оформити і коли реєстрував малого то першоджерелом імені стало написання японською. Я (дурний) вирішив що в Японії йому треба бути Джорджем, тому що це їмя японцям зрозуміле, в кінці кінців всі знають мавпу на імя Джордж. І після того як я малого зареєстрував і в Японії ми десь через три місяці його реєстрували в українському посольстві - де мені сказали що як записав японською так буде і українською в паспорті. Так і вийшло, тиждень тому ми отримали паспорти і у нас тепер є офіційний Джордж, хоча ми його так і не називаємо - хіба що Маріїні японські подруги. Для бабусі він Георгійко, для іспанського сусіда Даніеля - Хорхе, для мами Джо-джо.

Коли Оленка дізналася про те що я намутив з іменем - то я звичайно дістав порцію докорів - що як з нас будуть сміятися, що ми як ті цигани що дітвака януковичом назвали. Ще каже якщо дитині прийдеться рости в Україні то він нас возненавидить за таке екзотичне імя бо з нього будуть сміятися. На що я відповідаю - що якщо написання в паспорті так важливе - то пізніше, вже коли розживемося то змінимо. Але мабуть вже не в Японії.

Ну все - секрет відкритий, можна глузувати з мене, хто хоче.

Jo-jo вже активно поселився в нашому інстаграмному фотоальбомі - тому окремих фото не буде.

#oil #massage after #evening #bath #baby #child #surprise #family #fukuoka #japan

A photo posted by Roman Selyanchyn (@romanselyanchyn) on Mar 18, 2016 at 3:14am PDT

Checked in #traditional #japanese #hotel #room without beds but with small #onsen instead of #bathroom #children quite #happy Mariya in #yukata after #bath #family #trip #Tokyo #Japan

A photo posted by Roman Selyanchyn (@romanselyanchyn) on May 15, 2016 at 1:33am PDT

#travel to #Tokyo again to get the fresh biometric #passport from #Ukraine embassy. #Fukuoka #airport #family #child #Japan #cocacola #tokyo2020

A photo posted by Roman Selyanchyn (@romanselyanchyn) on Jul 19, 2016 at 6:37pm PDT

Ундокай 2015.

Сьогодні в школі у Марьки відбувся день спорту, по японськи ундокай.
Про садочкові ундокаї вже було розказано раніше..

В школі все майже так само, лише вже стає більше схоже на справжні спортивні змагання. Ну і масштаб не той. В садочку було 100 дітей з яких половина ще й ходити не могли. В нашій початковій школі зараз 877 чоловік (класи з першого по шостий) і споглядати такий натовп дітей коли вони організовано бігають і вистроюються в шеренги вже цікавіше. Під катом буде кілька однотипних фото з деякими коментарями.


Ось так всі діти сиділи навколо спотривного майданчику - кожен приніс з свого класу свій стілець на якому мав висіти рюкзак з водою або чаєм і "полотенце для витирання поту"

Ті хто хоче більше дитячого і нудного знають, що тиснути треба сюди.
Дитяча маса з якої наша Марія вже виділяється все менше.


Наша конячка на цей раз прийшла останньою в своєму забізі. Оленка розстроїлася, а я ж зрадів тому факту, що дитина зовсім не розстроїлася. Ще пів-року тому після програшу в садочковому забізі вона ревіла на сльози – а тут в школі всього за два місяці її навчили не соромитися поразкам і не плакати.


Іншим номером програми у першокласників був спортивний танець.


Відомим фактом про Японію є те, тут на шкільних змаганнях не визначають переможців індивідуальних. Змагаються команди. Наших 877 дітей поділили на чотири команди і кожній присвоїли колір. Наша Марька була в зеленій команді.


Щастя після танцю.


А це пяткикласники змагаються в бізі по спинам своїх сокласникам. Треба було пройти десь 50 метрів по спинам. Діти перебігали ззаду на перед щоб утворити таку людську доріжку. Виглядало живо і цікаво. По живим дітям буквально.


Третьокласники танцюють традиційний японський танець. Він такий традиційний, що його танцюють всі і з любого приводу - на фестивалях, на таких ундокаях, здається по всій Японії. Оленка в цей момент казала, от чого в Україні такого немає, ставлять якісь бальні танці в школах або щось з супер важкою хореографією, чого у нас не прийнято щось таке народне, якогось гопачка чи гуцулочку.


Я не знаю відповідь на це запитання. Різниця мабуть в менталітетах східному і західному. Так точно як з цими командами. де переможцем виявляється четвертина з 877 дітей.


Програма після обіду, включала лише такі номери що не вимагають сильного напруження, більше схоже на ігри. Марія готується до свого номеру.


Номер комбінував в собі танець і кидання маленьких набитих чимось мішочків в корзинку.


Марька здається не влучила жодним але тим не менше її команда виграла і вона цілий день після цього згадує про цей номер як про власну перемогу.


Останній номер шестикласників - в якому вони складали з себе різні фігури - спочатку з малих по два чоловіка і до великих чотирьох-поверхових. Виглядало гарно, неочікувано від таких все ще малих дітей. Ну і видно що дітям це подобається.


Останній номер сьогоднішньої програми виконували всі діти разом. На фото я вже лише пофоткав малу в натовпі інших дітей.


Правила школи привязують шестикласників до першокласників, і сьогодні було видно як старші дбають про малих.


Марька з своєю наставницею Мікі-чан.


І ще раз.


На фото в шерензі. Вчитель поправляє дітей щоб не вибивалися з гарного строю. Біднятко - в кінці дня був уже дуже виснажений.


Десь десять хвилин стояли і слухали прощальні слова від всіх починаючи від директора школи і закінчуючи представинками з дітей. Виграла червона команда 37 очок, на другому - жовта 36 і третє і четверте місце поділили зелена і синя - 35 очок.

Фінальне фото з поля.


Ну і зрозуміло, що кожний дітвак мав занести свій стілець в клас. Крім того шестикласники допомогли вчителям скласти інші речі що використовувалися на змаганнях.

Японська народна казка 4. "Я"

Десь пів-року тому наша Марька навчилася читати самостійно. Ми спочатку почали їй купувати книжки - в book off-ах (японських букіністичних магазинах). Але книжок, які ми купували вистачало не на довго. Скільки можна перечитувати одну й ту ж книжку або гортати одну і ту ж саму дитячу енциклопедію? Також зрозуміло, що збирати бібліотеку в Японії сенсу немає адже за собою не повезеш більше 2-3 книжок тоді коли прийдеться пакувати валізи.

Кілька тижнів тому Оленка записалася в Фукуокську міську бібліотеку. Ми про це думали й раніше але руки не доходили. Все виявилося дуже просто і запис в бібліотеку зайняв кілька хвилин. Тоді ж ми дізналися - центральна бібліотека міста має філіали по всіх районах міста і записавшися в одному можна використовавати всі інші, книжки брати в будь-якому і здавати в будь-який філіал. Вибирати можна по 10 книжок і тримати одну книжку не більше 2-тижнів.

Зрозуміло - що японською мовою ми першокласники і читаємо те що читає Марічка. В центральній бібліотеці є міліон книг на інших мовах, але на жаль українська ще до фукуоки не дійшла. Коли ми попадаємо в центральну бібліотеку то просто сидимо і переглядаємо хто що любить, Оленка переважно періодику (свіжі нім. і англ. журнали), я книжки з картинками (напр. сучасне японське мистецтво), Марька - книжки для дітей.

Розказувати про те що бібліотеки в Японії дуже популярні мабуть не варто - це відомий факт. Завжди повно людей в читальних залах, старші читають газети, студенти вчаться, діти з мамами - дитячі книжки. Словом бібліотека - живе місце. В міських бібліотеках все що стосується книг - безкоштовно, чай за гроші. В центральній бібліотеці до речі є кафе і ресторан. Почитав, пообідав, почитав, повечеряв. Є також платні бібліотеки де абонемент коштує 400 дол на три місяці або 1200 на рік. Так, бібліотека в Японії може бути також вигідною справою.

Заговорився.

Сьогодні в нас на показ дитяча книжка "Я" (по японськи "ваташі"). Я побачив її кілька років тому і вона мені одразу тоді запала в душу. В суботу під час відвідування бібліотеки ми знову взяли її тепер вже для Марьки ну і для тих хто цікавиться - викладаю тут з посильним самостійним перекладом без словника. Я вважаю що книжка "Я" ідеальна. Наша Марія її читає кожен день по два рази від початку і до кінця. Це на мою думку і є головна перевага японських дитячих книжок перед тими українськими які у нас є дома. Дитина. Самостійно. Читає до кінця. І хоче перечитати кілька разів. На цей раз зробив педееф, скачуйте і завантажуйте в свої планшети, читайте - показуйте дітям, діліться враженнями.



Наступного разу розкажу про шкільні підручники для першокласників.

Чао.

20 портретів з японського садочка.

Давно хотів записати імена Марькиних садочкових согрупників, ато пройдуть роки а імена можуть з памяті стертися, навіть якщо фотографії мордочок і залишаться. Ну ось сьогодні зібрався. Скористувався можливістю зафоткати на мобільний телефон роботи всіх до одного - 20 чоловік з Марькиної групи. Можна довго аналізувати, але вже пора спати. Тому коротко: переклав на українську мову імена, щоб було зрозуміло. Ті що закінчуються на -чан, це дівчата (14 чоловік), ті що закнічуються на -кун, це хлопці (всього шестеро). Ну і да - якщо раптом цей допис прочитає психолог який вміє розшифровувати дєцкі малюнки - то буду вдячний за аналіз Марькиного. На ньому понятно, зі слів автора, зображена мама. А тепер 20 потртретів, двадцять японських імен, порядок випадковий, якість трошки відрізняється бо одні висять проти сонця а на інші воно світить - кого бісить - звиняйте. Ну і якість не ахті - мобілко.

Кінець навчального року. Повтор.

Сьогодні закінчився японський навчальний/фінансовий рік. Усе так точно як було і минулого і позаминулого. Як я вже казав - це японське постоянство, таку стабільність і повторюванівсть подій - обожнюю. Марічка закінчила в цьому році "кірін-ґумі". Кірін значить жираф, ґумі в даному випадку це класс/група. Деякі банди якудза також називаються "ґумі", зокрема найвідоміша Ямагучі-ґумі. Тому запамятувати слово легко.

Зміст випускного диплома такий самий, незмінний до букви як і у минулому/позаминулому роках, Змінюється тільки назва групи. Правда тепер мені його хочеться трошки перефразувати "Багато гратися, багато їсти - і розум, і тіло ростуть здорові". Трошки більш буквально ніж було минулого року.

На закінчення року, Марька отримала цілий пакунок своїх садочкових робіт. Мусор, але приємно. Для бажаючих переглянути вміст випускного кульочка чотирьох-річного японського дітвака - прошу натискати далі.

1. Умоляв Марьку зфотографуватися біля входу в садочок біля самої назви - не захотіла. Тому фото біля дошки оголошень.

2. Прийшла додому і зразу розбирати вміст свого пакунку.

3.

4.

5.

6. На деяких малюнках сенсеї поробили заміточки, хто є хто із зображених персонажів. Тут здається червоний це я, а чорний це лікарь - тобто Марька зобразила мене коли я ходив лікувати свою ангіну. Хто не читав як це було то можна прочитати. Написаноє пером не вирубиш і топором, як кажуть. Тепер ангіну із інтернета не витреш.

7. А на цьому шедеврі зображена наша сімейна прогулянка в грін парку міста Кітакюшю. Стікерами позначено "тато" зліва, Марія знизу і "українська мама" зправа. Цікаво чому сенсейка вирішила уточнити що це українська мама так ніби у нас є і японська. Тут до речі я описував як походи в грін парк відбуваються в реальності, дуже цікаво - рекомендую, над фотками колись працював багато, тепер нема часу.

8. Це ундокай. Так було в 2012. А так в 2010-му.

9. Ну а це безцінний папірчик для мене. Обожнюю. Записана вага і зріст дітвака в кожному місяці минулого навчального/фінансового року. Так сказать документ що підтверджує сказане в дипломі. уже маю такі документи за чотири роки. Колись навіть відслідковував динаміку росту Марічки. Дуже цікаво!

10. Ось наша звєзда, росте, короче.

Японська мова. Прогрес.

Цілими днями як навіжений вчу японські слова та ієрогліфи. Систематизую зннаня здобуті в побут - щоб знати скільки саме ієрогліфів та слів я знаю, скільки саме можу прочитати, скільки зрозуміти, скільки здогадатися з контексту. Покишо іде огого. Тим часом вже оголошені дати тесту JLPT на цей рік.  Вирішив що в липні буду здавати четвертий рівень - так щоб бути впевненим в позитивному результаті, а в грудні третій або - якщо японські боги допоможуть то даже другий. 

Тим часом покопався в старому жорсткому диску і знайшов літні фотки. Якось після велосипедної прогулянки ми відпочивали на новій ігровій площадці поки Марька гралася. Я тоді пофоткав кількість попереджень яка була наліплена на дитячих штуках. Ось така площадочка.

Тепер коли дивився ці попередження помітив велику відмінність в тому як написані попередження.

Так по японськи уточнено що дітей від 3 до 6 мають супроводжувати дорослі. Точний переклад не знаю - просто здогадуюся.

По японськи написано значно простіше. 1. Наверх не лізь 2. Хтось лазить не лізь під турнік. 3. Мокро - на турніку не грайся.

І лаконічніше. 1. Знизу не лізь 2. На виході не грайся. 3. Стоячи не зїжжай.

Японці дуже люблять всякі попередження. Мені здається для дітей це зайве - вони ітак попереджень не читають і правил не дотримують, але все ж таки мені подобається то в якій цікавій формі представлені ці повідомлення. По крайній мірі для нашої Марьки це не пустий звук. Мабуть для малих якараз і має значення, - вони як правило дуже відповідально ставляться до таких речей. 

Ось такий прогрес у моїй японській.