Ціни на овочі в Японії. Вдогонку за попереднім дописом.

Оскільки кулінарні дописи "надзвичайно" популярні в цьому блозі (про то як готувати бамбук наприклад) то сьогодні порадую хазяйок і домогосподарок ранковою покупкою в нашому дворовому магазинчику "овочі і фрукти". Нечасто, але було що мене запитували скільки стоїть то чи інше. І да, мені противні розмови про ціни про покупки про шопінг, про все що стосується грошей, але іноді ці розмови мають місце, тому нікуди від них не дітися.

І тільки для того щоб компенсувати "бюджетну вечерю" яка дійсно навіть на українські гроші виходить досить дешевою - ось фотографія овочів-фруктів з моєї ранкової закупки. Незважаючи на те що це дуже дешево по-японським міркам, бо куповано в дворовому магазинчику (чеки не видають, касового апарата не мають - короче продають як моя бабця на базарі пл. Корятовича - якихось 15 років тому назад) це все ще досить дорого по європейським, і звичайно по українським цінам.

Фотографія з японськими цінами віднімаючи один нуль можна отримати ціни в гривнях.

Така вот арифметика - особливо мене вбивають ціни на помідори, в Японії домашній томатний сок виходить дуже дорого. Ну і канєшно яблука - в кращому випадку одно яблуко 10 грн а як правило навіть трішки дорожче. Сьогодні я ще розказував продавцю що у нас яблука і помідори поштучно не продають, вірніше про те, що ціни встановлюють не на штуку а на кілограм, а він дивувався. Картопля і хліб теж дорого, але терпимо - бо є рис, а він як відомо - усьому голова. Хто не чув хохму - щоб краще порозуміти молитву отче наш - в японському перекладі хліб замінили на рис - щоб понятніше, як не як "рис нас насущний" має якийсь сенс в даному суспільстві.

Така от арифметика, може когось позабавить, дорогі друзі (це якесь дурацьке звертання я використовую, чи не так? Прямо як Ющенко. Може напишете в коментах як хочете шоб я до вас звертався :-).

Ну і користуючися нагодою рекламую свої попередні кулінарні пости яких вже назбиралося аж декілька:
1. Такеноко - паростки бамбука - технологія приготування.
2. Суші з морського їжака - смакові враження.
3. Ресторан в якому ми з Марькою вечеряємо 3-4 рази на тиждень коли з нами нема мами.
4. Літня японська лапша нагаші-сомен яку пускають по водостічній трубі.
5. Про наше харчування взагалі із гарними фотками.
6. Про то як ми обідаємо в університеті - цей допис чомусь ніхто не помітив - всього пару переглядів - там мєжду прочем дуже цікаво розказано про японські і корейські пословиці.
7. Коротка заміточка про рамен який ми їмо з Марькою досить часто - раз-два на місяць і де нас дуже добре знають.
8. Рецепт приготування роллів, почти шо суші, який можна сміливо робити в українських умовах

Ну і канєшно попередній рецепт тофу з молодими паростками але це вже всі бачили.

Короче поки перебрав усі дописи аж стомився - і здивувався скільки всього вже написано за ці три роки, бля є шо почитати. А как інтєрєсно!!!

Tofu-moyashi-rice. Бюджетна вечеря в Японії.

Давно не було кулінарних постів - ось будь-ласка. Сьогодні мені захотілося чогось максимально простого (чи правильніше мінімально простого) поїсти на вечерю. Тому ми готуємо тушковані паростки злаків з сиром тофу.

Ось мої інгридієнти - рис 100 гр (40 єн) кубик сиру тофу 400 гр (29 єн) пачка паростків 200 гр якихось злаків (9 єн) маринована слива уме (5 єн), огірок (50 єн), олія плюс спеції (10 єн). Сумарно - 143 єни чуть менше за два долари американські - десь 14 українських гривень. Погар дешевого червоного вина California з тетрапака - 50 єн - десь 5 грн. Три сока для Марьки - 129 єн - ще 13 гривень. Вродіби все порахував - сумарно 32 гривні. Повноцінна вечеря для двох і ще рис Марьці на завтрашній обід.

фотка інгридієнтів до приготування

А кулінари жмуть сюда для продовження

піджарюємо тофу 5 хв

бланшируємо паростки 3 хв в киплячій соленій воді і відкидуємо на друшлачок

зєднуємо все в одній сковорідці мішаємо

додаємо спеції і тушкуємо ще 3-5 хвилин

З самого початку єстєственно паралельно готуємо рис - вірніше рис готує рисоварка. А ось фотка готової вечері без особливих понтів, Марька вже почала їсти свій огірок.

Ну і крупним планом, так як японці люблять по телевізору показувати

Огірки сюди вобще-то не пасують, просто моя Марька з овочів їсть тільки огірок заправлений оливковою олією та лимонним соком - практично більше нічого - тому для неї я такий "салат з огірка" роблю часто. Сьогодні розмовляв зі студентом з Китаю, ми разом з ним ходили в магазин і він також купив тофу. Я запитав як він його готує він сказав що тілки піджарить і кладе зверху на рис - от і вся вечеря. Всім смачного!

Stupeur et tremblements

Почав писати цей пост ще 24 червня. Нічого не міняю.
Ну от, вчора накаркав на дощ - сьогодні по прогнозам буде цілий день, і з 4 ранку так і відбувається - перерв не було, тому можна написати сумарний пост за місяць що проходить - від моменту як до нас приїхала "наша мама".

Як і очікувалося - у нас з Марькою зник вільний час. Особливо на вихідних. Перше що ми зробили, на другий же день по приїзду Оленки, це купили два нові велосипеди і нове дитяче сідалко. Лена була обурена станом мого велосипеду і тим шо я все ще транспортую Марьку на сідалку для дітей до 2 років і з вагою до 10 кілограм тоді як Марька вже 3,5/17 кг. Мені була прочитана лекція про безпеку дорожньо-транспортного руху і ще про то який я скупий. Остання лекція повторилася в послідуючі два-три тижні ще багато разів, а особливо тоді коли я демострую невластиву мені щедрість. 

Потім Оленка зайнялася прибиранням і за тиждень було викинуто 15 великих кульків (150 кг) всякого корисного мусора який ми так довго збирали і я так бережно беріг. У Марічки не залишилося іграшок, а у мене старих одіял якими укривалися студенти коли залишалися спати у мене після пянок. 

Оскільки Оленка сильно заскучала за ушиткими Кітакюсьськими "нашими точками" то ми розпочали методичний обїзд усіх уже нахожених місць. У першу ж погожу неділю сходили в Грін парк де в принципі за час її відсутності (9 місяців) багато що помінялося. Сходили подивитися на метеликів і туканів, один з яких загравав і розмовляв з Оленкою, хто на фейсбуці - мабуть бачили фотки. 

В минулий вікенд поїхали вже в серйознішу по відстані вело-поїздку - на рукотворне озеро Кавачі. Та легкість з якою ми долаємо відстані по 15 км на велосипедах, з підйомами в горку, тепер виглядає для обох дуже дивною. Згадували свою першу поїздку, коли зібралися, але не змогли доїхати. 

Тепер перечитав і поняв шо такої нудятіни в мережі предостатньо і вирішив не продовжувати. Да, з нами кожен тиждень і практично кожен день відбувається щось таке, що в порівнянні з ужгородським життям може виглядати як екзотика, але ця вся банальщина вже сто разів описана і пересказувати її звичайно можна, але від цього треба відмовлятися. Серйозних новин нема. Лише одна.
Перед Оленчиним приїздом (передчуваючи як тут буде нудно моїй активній жіночці яка більше двох годин не може сидіти без движухи) я пошуршав по знайомим і знайшов їй волонтерську роботу в сусідньому медичному університеті. Розказувати деталей не можна, бо Лена підписала угоду про конфіденційність. Пройшло три чи чотири тижні і крім того як аналізують вміст білків у складних біологічних зразках Оленка побачила ще й життя наукового колективу який займається серйозною наукою, а не то шо я і моя компанія. Так у нашому житті почався період імені Амелі Нотомб описаний в романі "Страх і трепєт". На щастя ми лише спостерігаємо за усім цим. Японія починає відкриватися по-справжньому.

Пройшло три роки і 7 місяців з часу мого приїзду...

Хто не врубається - дивіться фільм або читайте книгу.

Status update.

Ось такий типовий японський - драматичний і в полосочку від проводів захід сонця очікував нас сьогодні коли ми поверталися додому. З часу приїзду Оленки на японську батьківщину, фізичне навантаження усіх членів сімї зросло в рази. Єдине що може врятувати нас від активного відпочику це дощ, який зараз в сезон дощів падав лише день чи два замість тижня, як прогнозувалося. Тому якщо вихідний вдається погожим, через кілька годин після сніданку ми вже женемо на наших залізних кониках далеко далеко. Минулої неділі проїхали десь 40 км (ми з Марькою) а Оленочка і цілих 50. Сьогодні всі разом десь 30. І з численними зупинками. Це взагалі цікаво комусь? Напишу детально і з фотографіями :-)

April 2012

Квітень цього року - знаковий у нашому японському житті. Це, насправді, перший місяць практично повної незалежності, матеріальної і духовної за весь наш час перебування в Японії. Про це я буду розповідати в деталях пізніше, а може і не буду вобще ніколи, а лише по-пяні найближчим друзям...
Хто уважно слідкує, знає що в квітні Японія розпочинає новий фінансовий, а заодно і навчальний рік. Марька наша вже пішла в четверту групу в садочку - Кірін-гумі (жираф), в якій тусуються дітки від трьох років і старше. Ціплятко, білочку і зайчика ми вже пройшли - рівно половину - тепер залишилося ще половина. Ну і вже традиційно - в садочку ми кожен рік змінюємо шапку. І для того щоб дитина впізнавала свою шапку - зверху батьки ліплять відмітки "тотеми" свом дітям. Шо тут сказати - фантазії у них звичайно ніякої - у 90% дітей на шапці виявляються герої популярного дитячого мультфільма "Ампанман", і майже всі звичайно з самим ампанманом.

Вот він на малюнку червонощокий супергерой японських діточок.

У нас звичайно все серйозніше - ми вибираємо тотеми для Марічки обдумано, щоправда лише в цьому році. Ось яка у нас шапочка, оранжового кольору з наліпленими тотемами.

Марькину шапочку на цей раз примірює Елмо, бо дітвак не хотів позувати. 

Значення тотемів дуже просте - три жирафа - це тотем групи в садочку - а три тому що це вже не просто якісь діточки в групі - це вже справжні друзі, скоріше за все Марька буде памятати багатьох з них дуже довго, адже провчиться з ними як мінімум до наступного квітня коли їй вже буде 4.5 роки, багато дітей вже щось памятає з такого віку. 

Другий тотем це пінгвін - тоже дуже простий - це символ нашого з Марькою сімейного союзу де я отиць, наче самці-пінгвіни тимчасово висижую "своє яйце". 

Зміст третього тотему для мене був скритий, бо наклейку вибирала Марька сама в магазині і з міліона доступних вибрала саме цей. Але наша мама дуже легко розгадала зміст тотема в якому домик і машинка символізують прагнення дитини до обєднання сімї під одним дахом. Дитяча підсвідомість дає зрозуміти чого їй не вистачає, а іменно щоб мама і тато були разом. 

А ще з цього року, оскільки діти стали вже досить великими і жеруть як вовки вже досить багато їдять на обід, ми - батьки зобовязяні давати дітками кожен день в садочок з собою о-бенто (ланч бокс). Однак задача тут досить проста бо ми маємо давати лише білий рис, ніякі викрутаси не приймаються, не можуть же діти їсти різну хавку на обід. Тому батьки дають тільки рис а садочок все інше.

Ось таке о-бенто я готую Марічці кожен день в садочок. Рис в коробочку, коробочку в мішочок. Усе підписане іменем.

Таким чином з 1 квітня цього року я кожен день зранку варю рис, шоби дітвак мав шо їсти на обід. Дуже дисциплінує, бо треба вставати як мінімум за годину до виходу з дому. Ну і на додачу залишається рисок і мені на обід, такшо і собі беру на роботу. Така от моя наука домогосподарювання дорогі друзі. До нових встрєч.

Наш японський "ресторант".

Колись тут у мене були кулінарні пости про то шо ми їмо, як готую Марічці, куди ми ходимо їсти рамен, про кулінарні курси для неваловшних японських татів у садочку, і даже про то як треба готувати і їсти бамкукові "пабєгі"... Усьо ся минуло. Останні кілька місяців поки йшла робота над дисертацією я розлінувався, дома готую набагато менше ніж рік тому, і набагато простіше. Оскільки малому дітвакови треба їсти шоб інтенсивно рости ми заходили в супермаркет і купували щось готове і Марька собі хавала вдома. Потім кілька разів спробували заходити в недорогі ресторанчики по дорозі додому. Благо у Японії таких багато і тільки на вулиці що веде до нашого дому стоять десь 5-6 один за другим. Ну ми заходили заходили в різні і в кінці кінців облюбували найдешевший ресторанчик, але його мабуть краще назвати столовкою. І якщо точніше то не ми облюбували а моя Марічка. Тепер кожен раз після садочка вона просто вимагає від мене "ресторан ресторан" і даже коли я не хочу - мусимо іти бо інакше влаштовує мені скандал. Оскільки ми були в ньому вже десь 50 разів а в останні два місяці ми ходимо туди 4 рази на тиждень, тому прийшла пора його пофоткати і зберегти в безмежній памняті інтернета, як кажуть, "оби онукам потім показувати". Далі фотографії із описами, кому цікаво тисніть на "дальше".


Так наш ресторанчик-столовка виглядає іззовні. Нічого особливого таких тисячі.


Традиційно у будь-якому ресторані можна ознайомитися з меню увіковіченому в пластику. Із цього різномаїття ми їмо лише три страви - бо пріоритет вибору має Марька. Один раз я заказав щось інше, щоб урізноманітнити і спробувати щось інше, так Марька на цілий ресторан і на повний голос почала кричати "ойшікунай" що означає не смачно, я натерпівся позору і одразу взяв їй страву з її списка.


Завжди ми сідаємо за один і той же столик але сьогодні він (і лише він) був зайнятий двома дядьками, на задньому фоні, нічого - зато попрацювали моделями.


Наш ресторанчик екстра дешевий тому що в ньому самообслуговування. Із-за того що до тебе не підходить офіціант і не стає перед тобою на коліна можна зїсти те саме в два рази дешевше ніж з ввічливим офіціантом. Нам підходить - ми не горді, нам головне похавати а не відчути себе панами яких обслуговують.


А ось і наше "караге тейшоку" хавальний сет головним в якому є жарені кусочки куриці а до нього стандартно рис, капусточка, місо суп, ще якась фігня в квадратній тарілці і чай. Капусточка без добавок - на окремій тумбочці можна вибрати собі дрессінг. Із цього всього Марька їсть курку 3-4 куска із 5, рис десь 30% і місо суп десь 90%. Я все інше. Скромно, небагато, але тут на Японщині я вже і не можу зїдати більше. Такшо цієї порції на одного чоловіка нам вистачає на двох.


Недавно читав чому японська кухня найздоровіша і одним з головних аргументів було те що тут є надзвичайно багата культура споживання супів. Кожен японець кожен день їсть суп як мінімум один раз в день. Місо суп легенький, низькокалорійний, з водоростями цибулькою, це одне з мого найулюбленішого що є взагалі в японській кухні.


І Марька любить, даже цибульку зелену зїдає разом супом.


Після того як Марька насищаєся, вона починає гасати по всьому приміщенню, лізати по лавочкам, благо в усі дні крім неділі людей небагато, персонал радується, говорить з нею, в той час як я доїдаю залишки і любуюся на відображення дешевих люстр в вікнах.Просто обожнюю дивитися на їхнє відображення.

Ось так ми трішки поміняли свій спосіб життя тут у Японії. Наша мама харчується переважно в столовій Ужгородської міської лікарні а ми переважно вечеряємо в маленькому "шьокудоу" по дорозі додому.

Стрижка - 3.

Не знаю чому але мені подобається знімати на фото процес стрижки. Оленка завжди воює коли обовязковою умовою постриженія піврічного патляка є фотофіксація. На цей раз Оленка в Ужгороді але подарунком собі на Новий Рік заказала шоб я постригся і знову з патлатого грязнулі перетворився в постриженого. Як я вже писав першого разу - стрижка коштує дорого. І от тепер коли пройшло вже 3 роки - я майже можу собі дозволити постригтися у дипломованого спеціаліста (у фінансовому плані), але робити цього я не хочу, по перше треба виділяти для цього такий дорогоцінний час, по друге думати де діти Марьку а основне - не хочу вже порушувати традицію. Вот повернуся колись з Японію додому і буду казати "я за 5 років ні разу в парикмахерській не був". Короче шо теревені розводити - вот фотки як я стригся сам сьогодні дома, після того як Марія-чан заснула. Що не зробиш заради любимої людини. 

Харчування - 食生活

Три ієрогліфи винесені в заголовок - по окремості читаютьсться (shoku-sei-katsu) означають "eat, life, living" а вкупі як мені подобається означають "eating lifestyle" тобто стиль харчування чи як там по українськи.
Колись давно коли я ще лише приїхав в Японію у мене була фотоколекція на пікасі шо іменувалася "Пища в Японії" - тоді хавка була трохи вичурніша - іноді готувалася по кулінарним книжкам і переважно Ліною-сан. Тепер же ми живемо окремо і мусимо готувати собі самі :-) Звичайно що тепер все набагато простіше, в плані приготування страв. Концепція японської кухні як мені здалося за цей час - полягає у простоті приготування, чим менше приготовлена їжа готується шляхом жарення, парення - тим краще. Для рису звичайно, переважно завжди одна і та же процедура - рис, вода, рисоварка і більше нічого. А якщо є рис то можна вважати що є і пища. Дома я готую часто - особливо зараз коли ми залишилися самі без Оленки - по банальній причині - зявилося більше часу.
Сніданок у нас переважно завжди вівсяна каша, що ми нещодавно обговорювали в публічному buzz-і не то шо у німецьких буржуїв які як детально виразилася Катя на сніданок мають кожен своє (це в межах однієї сімї!!!) - цитую "я їм суміш з різними кислими ягодами, заливаю це моколом або несолодким йогуртом, Міша їсть кранчі (солодкі карамелізовані грудки) з йогуртом і агорн-сиропом, а Міла те саме, тільки з йогуртом і яблучним мусом". За такий "ітінг лайфстайл" нашого друга Мішика можна тільки порадуватися, по доброму позаздрити і тягнутися до них. У нас покищо попроще.
Щоправда віднедавна Марька надає перевагу білковим продуктам і вже не з дуже великим задоволенням їсть кашу. На запитання зранку що хочеш їсти відповідає "яєчо" що означає яйце (мінімум два-три) в будь якому вигляді. По суботам коли я нікуди не спішу - готую їй комплексний сніданок - не дуже ізощьрьонний - ось наприклад як сьогодні

Апетит признаю прямо залежить від вигляду поданої страви принаймні у нас (цікаво чи у всіх дітей у віці 2 роки так). Якби я запропонував таку їжу Марькі в маленькій тарілці - перемішану - вона вибрала би яйце і сосиски а все інше би викинула на підлогу. В такій же сервіровці - дана порція зїдається повністю з добавкою. Порядок споживання завжди різний і не так як у дорослих всього почутьчуть паралельно а по черзі. Сьогодні було так: яйце, тост з маслом, сосиски і на закуску брокколі приготовлені на пару без всяких спецій і приправ.

Після їжі пила чай - але лимон потрєбувала вийняти - покищо не доросла ще Марька до лимона.
Дома ми обідаємо тільки в неділю, а на вечерю у нас завжди щось просте закарпатське - чи картошечка з відбивними, чи спагетті болоньєзе. Віднедавна почав готувати "каре-райсу" тобто рис з соусом каррі. Тут в Японії це дуже популярна страва - в магазинах є міліон видів спецій для каррі в брикетах які треба додати в відварені мняско, грибочки, картошечку, морковочку - короче кому як подобається. Діти всі люблять каре-райсу і Марічка не виняток - готова його їсти і на обід і на сніданок і на вечерю. Готувати легко, смак надзвичайний - запах і смак спецій завжди викликає звірячий апетит, такшо в кого є мождивість - рекомендую. Більше того каррі-мікс як правило містить багато куркуми а вона в свою чергу містить речовину під назвою - куркумін що являється доведеним хімікатом для профілактики колоректального раку (див. наприклад недавній огляд в журналі Nature), щоправда доведено на мишках, але ми від них не сильно відрізняємося. Такщо рекомендую іще раз. На фото зправа нещодавнє наше каре-райсу.

Іноді коли є натхнення - вчуся чомусь новому і намагаюся включати в раціон, хоч і рутинні японські, але вск ще екзотичні для нас морепродукти. На фото зліва експериментальна страва - сирна запіканка з брокколі і кальмаром, вийшла непогано, кальмар смачний - але чистити його - заняття для передачі "фактор страха" чи де там усяких жуків їдять? - короче - можна зблюватися - особливо якщо не дуже любиш рибний запах, ну і плюс він слизький і у ньому незрозуміло де жопа а де очі - але треба видирати і одно і друге. В цьому контексті не дивно чому тут в Японії цілий кальмар коштує десь в 5 разів дешевше ніж чищений. Однак смак у кальмара також особливий, не знаю але думаю що по складу своєму мясо має бути корисне і поживне як все морське. Ну і звичайно про брокколі згідно того ж огляду у  журналі Nature містить дуже корисні ізоцианати - згідно клінічного дослідження жони шо споживають більше кілограма брокколі щомісяця (брокко-жеруни) мають на 60% меншу імовірність захворіти раком молочної залози ніж ті жони що їдять 350 грамів і менше на місяць (перевірено на самках виду "homo sapiens"). Як на мене то це дуже дуже вагомий аргумент щоб їсти дуже багато і дуже часто цей винятковий овоч, звичайно підкормлюючи своїх дітей і чоловіків. Ну і раз я вже почав про антиракові продукти: ягоди, червоне вино (в мікродозах), парадички (особенно чоловікам - доведено діє для профілактики раку простати) і чеснок у величезних дозах і у різних стравах. Це все ми також їмо але про це вже іншого разу. 

Велосипед - 2. Знайшли!

Коротке повідомлення - продовження історії про вкрадений велосипед. На днях сенсею подзвонили на робочий телефон рано вранці, звонив міліціонер і повідомив що вони знайшли мій велосипед який у мене сп...здили в квітнці цього року. Отже в рамках планової перевірки велосипедів - одного дядечка, 58 років, корінного аборигена спіймали на моєму старому велосипеді. Велосипед забрали а доля дядечка залежала... від мене. Сьогодні в неділю в 3 години мені було назначено побачення в центральному офісі поліції нашого району. Дуже пунктуально - нас з Такумою вже чекали і десь за 20 хвилин ми справилися, перше запитання було дуже серйозне і Такума переклав мені на англіцьку: "How do you want to punish the man who stole your bicycle?" на шо я відповів "I don't want to punish him, don't want to decide, just want my bicycle back..." бо як вважають деякі люди - не суди і не судимий будеш, банально хтось цього пацика і так має засудити але я вирішив бути попроще. Інші запитання були технічного плану, крім того прийшлося заповнити ще три-чотири папірця, після чого мені урочисто видали мій старий велосипед і посвідчення що він в списку крадених яке я маю предявляти в разі якщо зупинять мене і пробють велік по базі... От і все справедливість восторжествувала і я нескінченно радий що злодієм виявився не іноземець бо за такі штучки би він вже би мусів їхати додому. А старому і так нічого не буде, просто треба буде собі шукати десь інший велосипед.

保育所生活発表会 Nursery life presentation

Сьогодні у нас була наступна дитсадкова тусня. Збиралися в одному з соціальних центрів де є зал зі сценою. Фоткав мало бо було темно але зняв пару відео. Побувати на такій події цікаво але не дуже весело. Цікаво - бо стикаємося з багатьма корінними жителями в живій атмосфері. Як відомо з хлібом проблем в Японії велика проблема, його і нема і навіть коли він є то японці його не їдять - тому все намагаються компенсувати видовищами :-) На дитячий утрєнік, на який здається мали би приходити тільки батьки (можна не у повному складі) тут валять всі від мала до велика включаючи сосунків які ще толком не очі не видять до стареньких бабусь і дідусів які вже не видять. Тому не дивно що в залі де проходили виступи дітей народу було валом... Чергу займали заздалегідь щоб попасти на козирні місця тому ми зайшли вже ближче до повного залу. А ось кілька фотопідтверджень:

Цивілізовано заходимо в зал в загальній толпі.

В залі два типи місць, на полу і на стульчиках. Ті шо на полу - ближче до сцени.

Ззаду залу єстєственно пару рядів стульчиків - для старих з незгинаючимися колінами, для іноземців - як ми, і для тих для кого не вистачило місця на напольних місцях. Всі до речі зняли своє взуття і носять за собою в кульочках. Так смішно - це общественний зал, так собі і уявляю як люди заходять в Ужгородський драмтеатр, і здають в гардероб разом з пальто також і шкари, а на верх в зал вже в носочках по мрамору валять. Так от в Японії саме так.

Звичайно приносити з собою каремати, плєди, коври, термоси з кавою-чаєм не заборонено тому всі сюди валять з кучою речей і розміщаються як на пікніку.

Ну і власне сам концерт. На сцені оркестра складений зі старшої садочкової групи. Мелодія так собі але було класно що таких малих дітей навчили злажено гудіти і звеніти і дуркати в барабан.

А це вже відео першого виступу нашої групи. Якість не дуже і дітей важко розгледіти - наша Марічка сьома справа якщо не рахувати сенсеїв а тільки дітей.

Потім був ще один номер після якого ми вже могли йти додому - малих дітей відпускають раніше, чому ми з Оленкою дуже раді. В другому виступі наша група злабала міні-виставу поїзд а потім співала нашу улюблену пісню どんぐりころころ” що означає "котяться жолуді", я точно не розумію але здається пісня осіння і спочатку все класно але потім жолуді починають оппадати і треба плакати. Дійсно сумно - оскільки це означає що наступила зима. 

Отже тут відео з номером про поїзд.

А це продовження про поїзд і пісня про опадающі жолуді.

Повернення кота на імя Чарлі...

Сьогодні здійснилася мрія Оленки про то щоб домовитися з сусідами про тимчасову аренду кота який приходив до нас кілька тижнів тому. Після роботи вона зустріла хлопчика який являється його власником. Відбувся діалог:

- Привіт куди йдеш?

- На футбол.

- А кіт дома самий?

- Так

- То шо може даш нам його а потім коли прийдеш з футбола то зайдеш і забереш...?

- Ок.

Малий вернувся додому видав кота і повалив на футбол.

Коли ми з Марічкою прийшли з садочка кіт уже хазайнував у нас дома а Оленка не приховувала щасливої посмішки.

Так він полюбив наших рибок і багато часу ошивався біля акваріума і намагався їх дістати через скло. Марічка в свою чергу весь час намагається дістати його і поносити за горло.

Так він облюбував Марічкино сідалко і постійно норовить у ньому поспати погратися або просто провести час спостерігаючи за навколишніми.

Пристає до Марічкиних іграшок які їй в принципі навіть не були потрібні до його появи.

Розсижуєсть на моєму стільці - у нас їх тільки три - і ось він зайняв моє місце.

Їсть з руки...

Старанно відкусуючи медове печиво.

І проводить багато часу в пустому кульку від памперсів...

Зараз у нас 0 годин і 11 хвилин і я не розумію коли сусіди повернуться додому.
Коли вже хлопчик повернется з футбола і що це за секція така в якій можна проводити час з 17 до 00...
Короче завели ще одну домашню тварину.