Моменти закарпатського щастя в Японії - 2

Мені здається люди не вміють відчувати себе щасливими. Не всі звичайно. Переважна більшість. Я до цієї більшості не належу. Мені дуже мало потрібно для щастя. А саме: прийти додому після вечірнього семінара в компанії двох японських студентів, накормити - здивувати їх українським борщем, причому обовязково прикусуючи часничком і піджареним в сендвічниці японським подобієм українського хліба, випити погар дешевого червеного вина, сісти на столиць і під джазовий зимній музон подивитися на хаос який стоїть в нашій з Марькою приймальні гостей. І якщо в цьому хаосі на дивані лежить задоволений життям і наповнений гурманськими відчуттями постійно голодний але зараз ситий студент і муркоче як кіт якого у нас нема, і Марька яка хоч і з соплями і легким кашлем від засушливої японської зими доганяєся десятком шоколодних конфет - така картина робить мене щасливим. В такі моменти я дійсно відчуваю щось особливе, що і називаю щастям.