Couchsurfing 1 - Німецький студент.

Прийшла пора розповісти про couchsurfing який в принципі існує давним давно, але в моєму житті зявився нещодавно, а якщо бути точним то у вересні минулого року.

Тоді ми з шефом летіли додому з конференції і протягом рейсу Шанхай - Фукуока, у літаку біля мене сидів німецький студент, з товстою книжкою на якій було написано Japan. В ньому я одразу вичислив людину що перший раз їде сюди і ми проговорили весь час польоту - десь дві чи три години.

До чого тут ця фотографія стане зрозуміло пізніше

Так вот він розказав, що летить на конференцію по своїм компютерним наукам, а потім після тридневної конференції збирається у тритижневу подорож Японією із зворотнім квитком з Токіо, тобто проїде 1200 км на північний схід. Звичайно я запитав куди саме він поїде і чи вже забронював собі готелі по-дорозі. А він відповів, ні, ще нічого не бронював, плану конкретного ще нема, заброньований лише літак і куплений ще в Європі триденний квиток на автобус, який можна використати коли завгодно. Звичайно, раз так, то я йому одразу запропонував приїхати до нас в Кітакюшю на два-три дні. Обмінялися електронними адресами і попрощалися в аеропорту перед виходом: його чекала довга еміграційна процедура в той час як я вже йшов чез коридорчик постійних жителів країни восходящого сонця.

Потім ми пару разів перекинулися листами і в кінці кінців Себастіан (так звали студента) сказав, що так, він хоче приїхати до нас, і таки приїхав ввечері у пятницю і залишився з нами на уікенд.

А тепер довга історія із циклу про CouchSurfiung
Все було чудово - в суботу Марька пішла в садочок, а ми поїхали на рибний ринок в Шімоносекі, їли свіжі суші, які реально справляють сильне враження на всіх іноземців з якими я там був починаючи від мене самого. Подивилися храми навколо, потім пішком підводним тунелем перейшли із Шімоносекі (острів Хоншю, префектура Ямагучі) у наше Кітакюшю (острів Кюшю, префектура Фукуока). Хоча тунель сам собою нічого особливого не представляє - просто пішохідний тунель, сам факт пересічення кордону між префектурами і островами, який знаходиться рівно посередині, справляє хороше туристичне враження. Враховуючи те що все перечислене не є звичайні туристичні маршрути все вийшло дуже класно, хоч і простіше, не так пафосно, як походи в популярні японські храми.

Мій гість на станції Шімоносекі

В неділю, вже разом з Марькою, ми розглядяли два варіанти проведення часу: стандартні і дорогі туристичні бавки, або незвичайна велосипедна прогулянка біля моря з купанієм, якщо повезе з погодою бо в перший день лив дощ, на другий день також, однак була надія на прояснення. Звичайно вибраний був другий варіант, тому що він був нетрадиційний і Себастіан дуже хотів скупнутися у морі, адже у його рідній Баварії моря нема.

Забігаючи наперед скажу - вот за що я дуже люблю гостів - це за то що їх просто обожнює Марька. Хто би це не був німецький 20-річний студент чи англійський 50-річний бродяга - Марька всіх любить і всіх приймає. Дитяче незаплямоване серце знає що таке любов до ближнього.

Так, ми поїхали по викристалізованому - найкращому Кітакюшському велосипедному маршруту, який ми з Оленочкою довго шукали і оптимізовували, що складається з багатокілометрової велодоріжки біля самого моря з кучою красивєйших місць, сільською місцевістю, із зупинкою на острові (на який можна зайти, правда, тільки в час відливу). Зранку падав дощ, але дощ у середині вересня не страшний, адже на дворі температура 30 градусів, Марька була в чудовому реінкоуті який мама привезла нам з України і також насолоджувалася прогулянкою.

Нам "не повезло"... був якраз відлив і на острів вдалося зайти, там ми фоткалися самі, фоткали рибаків і соколів які толпами літали наколо. Однак падав дощ, і каміння було дуже слизьке, і вже перед самим уходом з острівця - наш дорогий гість умудрився йобнутися так що від його дорогої камери відламався дорогий обєктив і скотився у глибоку калюжу морської води. Крім того, падаючи гість ударив до крові ногу, подер джинси і замачав гузицю в морське болото, але як всі вже змогли здогадатися, найбільшою трагедією був дорогий, і як виявилося пізніше безповоротно втрачений, ремонту не подлєжащий, обєктив. Забрати від туриста фотоапарат під час поїздки в екзотичну країну - гірше не придумаєш.

На цій фото Себастіан ще фотографує прєлєсті невідомого туристам острівка, а вже через 10 хвилин він залишиться без камери...

А ця і сама перша фотка це те що встигли ми з Марькою пофоткати поки ходили по слизькому небезпечному камінню у шльопанцях. Нам повезло бо ми в сумі були на чотирьох ногах - тому ми і не падали.

Після такого прикрого розвитку подій, ми звичайно поїхали на море але настрій був уже не той. Спробували купатися, але було стільки медуз, що Себастіан одразу виліз, а я ще мусів трішки купатися з Марькою, яка просто дуріє від моря і її чомусь медузи не кусали.

Дуже символічно - на морському узбережжі - на 5 кілометровому пустому пляжі - за 3 кілометри від найближчого жилого будинку виявився диван, який вобщем-то і підняв нам настрій і на якому всі захотіли пофоткатися. Диван я думаю не випадковий - це знак небес - і про це буде зрозуміло далі.

Такі от памятні фото залишилися з тої поїздки.

Якраз тоді Себастіан і розказав мені про couchsurfing, як би це адекватно перекласти на закарпатську мову. Couch - диван, surfing - серфінг. Але в даному випадку я би переклав як подорожі по диванам, тому що серфінг нам закарпатцям не знайомий. Звучить пошло але фіг з ним. Словом існує така веб спільнота couchsurfing.org де люди реєструються з метою щоб подорожувати в рамках обмежено бюджету, зупиняючись на ніч у когось дома а не у готелі, проводячи час з кимось місцевим щоб не ходити на платні екскурсії, харчуючись сендвічами щоб не відвідувати ресторани. Таким чином, гроші потрібні тільки на транспорт, і мінімум на їжу, тому подорожі виходять доступними для широкого осередку людей, яких навіть до середнього класу не причислиш, наприклад для студентів. Себастіан розповів мені про свій небагатий але дуже позитивний досвід - мені ідея таких подорожей дуже сподобалася, і я одразу зареєструвався в системі, і відмітив що я можу приймати гостей (серферів) у себе дома на нічліг. Звичайно я думав що ніхто в наше Кітакюшю ніколи подорожувати не буде, але через два місяці до мене вже почали поступати просьби прийняти на пару днів ночей.

З тих пір ми прийняли гостей ще чотири рази. Я буду називати їх кодовими іменами - англійський бродяга, сингапурські студентки і еквадорські подружки. Продовження про це в завтрашньому пості - тому що виходить дуже довго.

Вже десь через два місяці Себастіан нам надіслав кілька фоток що він зробив з нами - вот короткий колажик. Обєктив він собі купив на наступний день після відїзду - такшо втрата попереднього - біда не велика - головне що фотик зберігся.