Ундокай 2015.

Сьогодні в школі у Марьки відбувся день спорту, по японськи ундокай.
Про садочкові ундокаї вже було розказано раніше..

В школі все майже так само, лише вже стає більше схоже на справжні спортивні змагання. Ну і масштаб не той. В садочку було 100 дітей з яких половина ще й ходити не могли. В нашій початковій школі зараз 877 чоловік (класи з першого по шостий) і споглядати такий натовп дітей коли вони організовано бігають і вистроюються в шеренги вже цікавіше. Під катом буде кілька однотипних фото з деякими коментарями.


Ось так всі діти сиділи навколо спотривного майданчику - кожен приніс з свого класу свій стілець на якому мав висіти рюкзак з водою або чаєм і "полотенце для витирання поту"

Ті хто хоче більше дитячого і нудного знають, що тиснути треба сюди.
Дитяча маса з якої наша Марія вже виділяється все менше.


Наша конячка на цей раз прийшла останньою в своєму забізі. Оленка розстроїлася, а я ж зрадів тому факту, що дитина зовсім не розстроїлася. Ще пів-року тому після програшу в садочковому забізі вона ревіла на сльози – а тут в школі всього за два місяці її навчили не соромитися поразкам і не плакати.


Іншим номером програми у першокласників був спортивний танець.


Відомим фактом про Японію є те, тут на шкільних змаганнях не визначають переможців індивідуальних. Змагаються команди. Наших 877 дітей поділили на чотири команди і кожній присвоїли колір. Наша Марька була в зеленій команді.


Щастя після танцю.


А це пяткикласники змагаються в бізі по спинам своїх сокласникам. Треба було пройти десь 50 метрів по спинам. Діти перебігали ззаду на перед щоб утворити таку людську доріжку. Виглядало живо і цікаво. По живим дітям буквально.


Третьокласники танцюють традиційний японський танець. Він такий традиційний, що його танцюють всі і з любого приводу - на фестивалях, на таких ундокаях, здається по всій Японії. Оленка в цей момент казала, от чого в Україні такого немає, ставлять якісь бальні танці в школах або щось з супер важкою хореографією, чого у нас не прийнято щось таке народне, якогось гопачка чи гуцулочку.


Я не знаю відповідь на це запитання. Різниця мабуть в менталітетах східному і західному. Так точно як з цими командами. де переможцем виявляється четвертина з 877 дітей.


Програма після обіду, включала лише такі номери що не вимагають сильного напруження, більше схоже на ігри. Марія готується до свого номеру.


Номер комбінував в собі танець і кидання маленьких набитих чимось мішочків в корзинку.


Марька здається не влучила жодним але тим не менше її команда виграла і вона цілий день після цього згадує про цей номер як про власну перемогу.


Останній номер шестикласників - в якому вони складали з себе різні фігури - спочатку з малих по два чоловіка і до великих чотирьох-поверхових. Виглядало гарно, неочікувано від таких все ще малих дітей. Ну і видно що дітям це подобається.


Останній номер сьогоднішньої програми виконували всі діти разом. На фото я вже лише пофоткав малу в натовпі інших дітей.


Правила школи привязують шестикласників до першокласників, і сьогодні було видно як старші дбають про малих.


Марька з своєю наставницею Мікі-чан.


І ще раз.


На фото в шерензі. Вчитель поправляє дітей щоб не вибивалися з гарного строю. Біднятко - в кінці дня був уже дуже виснажений.


Десь десять хвилин стояли і слухали прощальні слова від всіх починаючи від директора школи і закінчуючи представинками з дітей. Виграла червона команда 37 очок, на другому - жовта 36 і третє і четверте місце поділили зелена і синя - 35 очок.

Фінальне фото з поля.


Ну і зрозуміло, що кожний дітвак мав занести свій стілець в клас. Крім того шестикласники допомогли вчителям скласти інші речі що використовувалися на змаганнях.

Шінкансен.

Вчора японські друзі поділилися чудесним відео про японський швидкий поїзд - шінкансен (新幹線, bullet train), яке розповідає про те як прибирають поїзди на кінцевих станціях. Виявилося що прибирання поїзда навіть пафосну назву "7 хвилинне диво". Зразу згадалося, що ми це диво не раз бачили на власні очі і звичайно дивувалися, як швидко все відбувається - так от в відео показано все в деталях і цифрах. Коротше - інший світ, подивіться. Спробую добавити українські субтитри для тих хто не читає англіцькою.

Японська народна казка 4. "Я"

Десь пів-року тому наша Марька навчилася читати самостійно. Ми спочатку почали їй купувати книжки - в book off-ах (японських букіністичних магазинах). Але книжок, які ми купували вистачало не на довго. Скільки можна перечитувати одну й ту ж книжку або гортати одну і ту ж саму дитячу енциклопедію? Також зрозуміло, що збирати бібліотеку в Японії сенсу немає адже за собою не повезеш більше 2-3 книжок тоді коли прийдеться пакувати валізи.

Кілька тижнів тому Оленка записалася в Фукуокську міську бібліотеку. Ми про це думали й раніше але руки не доходили. Все виявилося дуже просто і запис в бібліотеку зайняв кілька хвилин. Тоді ж ми дізналися - центральна бібліотека міста має філіали по всіх районах міста і записавшися в одному можна використовавати всі інші, книжки брати в будь-якому і здавати в будь-який філіал. Вибирати можна по 10 книжок і тримати одну книжку не більше 2-тижнів.

Зрозуміло - що японською мовою ми першокласники і читаємо те що читає Марічка. В центральній бібліотеці є міліон книг на інших мовах, але на жаль українська ще до фукуоки не дійшла. Коли ми попадаємо в центральну бібліотеку то просто сидимо і переглядаємо хто що любить, Оленка переважно періодику (свіжі нім. і англ. журнали), я книжки з картинками (напр. сучасне японське мистецтво), Марька - книжки для дітей.

Розказувати про те що бібліотеки в Японії дуже популярні мабуть не варто - це відомий факт. Завжди повно людей в читальних залах, старші читають газети, студенти вчаться, діти з мамами - дитячі книжки. Словом бібліотека - живе місце. В міських бібліотеках все що стосується книг - безкоштовно, чай за гроші. В центральній бібліотеці до речі є кафе і ресторан. Почитав, пообідав, почитав, повечеряв. Є також платні бібліотеки де абонемент коштує 400 дол на три місяці або 1200 на рік. Так, бібліотека в Японії може бути також вигідною справою.

Заговорився.

Сьогодні в нас на показ дитяча книжка "Я" (по японськи "ваташі"). Я побачив її кілька років тому і вона мені одразу тоді запала в душу. В суботу під час відвідування бібліотеки ми знову взяли її тепер вже для Марьки ну і для тих хто цікавиться - викладаю тут з посильним самостійним перекладом без словника. Я вважаю що книжка "Я" ідеальна. Наша Марія її читає кожен день по два рази від початку і до кінця. Це на мою думку і є головна перевага японських дитячих книжок перед тими українськими які у нас є дома. Дитина. Самостійно. Читає до кінця. І хоче перечитати кілька разів. На цей раз зробив педееф, скачуйте і завантажуйте в свої планшети, читайте - показуйте дітям, діліться враженнями.



Наступного разу розкажу про шкільні підручники для першокласників.

Чао.

Марька в школі.

Привіт всім. Давно не бачилися.

Хочеться змінити верхній допис - майдан закінчився, революція триває, війна триває. Все що відбувається в Україні - не байдуже: слідкуємо, аналізуємо, читаємо, слухаємо, весь час там, але висловлюватися на дану тематику не можу, скоріше за все і не маю права, тому що ми не в Україні, фізично нас, все що відбувається не зачіпає. Звичайно мені дуже хочеться попити крові закарпатській науці і освіті, і медицині, і таким чином зробити свій посильний внесок в просвітлення людей України, але поки що обєктивно виважені дописи не зформувалися. Може колись.

В Японії (на українському фоні) нічого важливого не відбулося. Дехто каже, що японці просто не говорять про погане - по телевізору не показують, в газетах не пишуть. Три дні тому вирішив подивитися новини "нашої області": відкрили нову школу (5 хв), якийсь дятько збив на машині якусь жону (3 хв), в якомусь селі відкрили магазинчик - і тепер старим людям є де купувати їжу, їхати далеко не треба (10 хвилинний сюжет з інтервію, історіями життів, сюжетами з побуту села, в останньому кадрі 90 літній прощання дідок відїжжає з пакетом покупок від магазина на своєму електричному возику). Це все що потрібно знати про Японію.

Центральна подія цього року - наша Марька закінчила садочок і вступила до початкової школи.

31 березня був останній день садочка, а три тижні до того була зворушлива випускна церемонія. Вручили традиційний диплом, видали подарунки: фотоальбом, книжку з картинками, яку дітвак зробив своїми руками, книжку з текстами дитячих пісень.

Вчора 9 квітня відбулася "святкова лінійка" а по-японськи "церемонія вступу" в школу. Школу в Японії практично не вибирають. Яку приписують (згідно адреси проживання) в таку дітвак і ходить. До нашої школи треба топати 15 хвилин.

Сьогодні починається нове життя - треба буде раніше прокидатися десь на годину і це буде важко для всіх. Все що стосується школи - мене вражає і цікавить. Спробую повернутися до цього блога з розповідями переважно про школу.

Ну і ще про книжки дитячі. А там побачимо.

Кілька фоток з дня вступу в школу - під катом.