Police training and traditional NY food

Тут в Японії на новий рік досить значна кількість вихідних - в цьому році з 29 грудня до 3 січня включно - тобто аж 6 днів. Таким чином зявився час повивішувати старі фотки...

23 грудня у нас було не таке значне державне свято але не менш любиме нами з Оленкою - це день народження імператора старого Акіхіто (明仁) який править з 1989 року 125-го по рахунку якому виповнилося 77 років. Переважна більшість японців цього звичайно незнають особливо молодь - патамушта неінтєресна і я з ними где-то согласен. Але святкувати день народження старого і ще й мати в цей день вихідний - дуже приємно. Якби наш українский президент, наш божий посланник знав цю подачу то міг би тоже зробити вихідний на свій день народження - думаю нарід полюбив би його ще на 20-30% більше, але історія не про це...

Знову в цей вихідний день наші університетські куратори запросили нас "міжнародних студентів" на спеціальний тренінг де мєстні поліцаї розповіли нам правила поведінки на дорогах. Після тренінгу ми всі були запрошені на вечерю де японські волонтерки домохазяйки наготували нам традиційної хавки яку японці їдять на новий рік. Ось такий і є наступний фоторепортаж спочатку поліція а потім "вечірка".

Велосипед - 2. Знайшли!

Коротке повідомлення - продовження історії про вкрадений велосипед. На днях сенсею подзвонили на робочий телефон рано вранці, звонив міліціонер і повідомив що вони знайшли мій велосипед який у мене сп...здили в квітнці цього року. Отже в рамках планової перевірки велосипедів - одного дядечка, 58 років, корінного аборигена спіймали на моєму старому велосипеді. Велосипед забрали а доля дядечка залежала... від мене. Сьогодні в неділю в 3 години мені було назначено побачення в центральному офісі поліції нашого району. Дуже пунктуально - нас з Такумою вже чекали і десь за 20 хвилин ми справилися, перше запитання було дуже серйозне і Такума переклав мені на англіцьку: "How do you want to punish the man who stole your bicycle?" на шо я відповів "I don't want to punish him, don't want to decide, just want my bicycle back..." бо як вважають деякі люди - не суди і не судимий будеш, банально хтось цього пацика і так має засудити але я вирішив бути попроще. Інші запитання були технічного плану, крім того прийшлося заповнити ще три-чотири папірця, після чого мені урочисто видали мій старий велосипед і посвідчення що він в списку крадених яке я маю предявляти в разі якщо зупинять мене і пробють велік по базі... От і все справедливість восторжествувала і я нескінченно радий що злодієм виявився не іноземець бо за такі штучки би він вже би мусів їхати додому. А старому і так нічого не буде, просто треба буде собі шукати десь інший велосипед.

Оленка в японській газеті!

В попередньому дописі я розповідав про акцію міжнародних студентів і кітакюсських поліцейських - де зокрема згадувалося що під час дійства нас багато фотькали усілякі репортери і функціонери. Результат не забарився - в газеті за суботу 25 числа була опублікована стаття про акцію. Ми би про неї і не знали але в минулий четвер коли Лена пішла на курси з японської мови, - одна з вчительок вручила їй цю вирізку з газети... Ось так кореспондент газети вибрав з усіх фоток саме ту де Оленка в шанобливому поклоні вручає дядькові агіт продукцію проти пянки за кермом.

Моїй радості нема меж!

Відвідування поліцейського відділку

Вчора у мене вкрали велосипед з парковки біля університету. Варто відмітити що він був не закритий ланцюжком - так вже сталося, що по звичці я практично ніколи не закривав його біля уневерситету, бо думав що навряд чи хтось наважиться забрати велосипед серед білого дня. Ну і ось через рік користування його вкрали...
Оскільки велосипед був мені подарований рік тому організацією що допомагає міжнародним студентам то я не дуже розстроївся з матеріального боку. Але те що мені прийдеться йти додому пішком звичайно дуже ростроїло. Позвонив Лені - і домовилися що вони з Марічкою вийдуть мені на зустріч.Зустрілися і Лена зразу скомандувала йдемо в суші бар випємо пива щоб сильно не переживати. Пиво подіяло і ми сиділи і глюкували на тему хто тут в Японії міг би його взяти. Схилилися до версії що це не японець а такий же як і я приїжжий студент (імовірно з Китаю). Менше з тим...
Сьогодні вирішили все таки заявити в поліцію про кражу велосипеда. Для цього я дочекався студента якого звати Такума і який зараз виконує функцію мого друга, перекладача, помічника - це просто новий студент в нашій лабораторії який виявився нетиповим японцем який крім знання англійскої мови ще й володії відмінним почуттям гумору і готовністю завжди вникнути і допомогти мені з будь якими проблемами. Ще в нього є автомобіль Mitsubishi Toppo що звичайно надає йому додаткових переваг над іншими.
Поїхали в поліцію. Поліцейський участок - найближчий до нашого дому виявився кімнаткою десь 40 квадратних метрів і в ньому на момент нашого прибуття знаходилося десь 8 поліцаїв. Увага якою нас "обдали" як на мене виявилася типово японською. Одразу нам запропонували стільці і одразу нами почали займатися троє поліцейських. Один заповняв необхідну форму де вказувалося що за велосипед, його реєстраційні номери, колір, помітки на ньому, марка, чи був закритий чи ні і теде і тепе. Інший малював "від руки" карту місця звідки вкрали велосипед з вказівкою навіть в який бік він був повернутий. За цими двома наглядав старший поліцейский - малослівний але час від часу задавав їм якісь запитання і робив певні зауваження. Закінчилося все тим що я мав самостійно написати своє імя, і адресу, університет, місце роботи, номер телефону і підписати чотири заповнені бумажки в двох екземплярах. Саме цікаве це підпис. Я вже розказував що у Японії підписи в такому розумінні як у нас не використовуються - у кожного є своя особиста печатка яка і ставиться в місці підпису. Я свою печатку звичайно з собою не захватив, але у тут все передбачено... Для такого випадку є інший варіант а саме мені запропонували покласти всюди в місці де мала бути печатка - вібдиток вказівного пальця лівої руки. Дали коробочку з чорним мастилом і я у чотирьох місцях гарно макаючи в чорну краску "пропечатав" свою заяву своїм фінгерпрінтом. 
Вся процедура зайняла не більше 20 хвилин, після чого нам як прийнято в Японії дякували сто разів і ми покинули відділок. Обіцяли подзвонити як щось буде відомо. 
Чи знайдуть велосипед чи ні - не так важливо але задоволення від відвідин участка я отримав неопісуєме. Правда Такума обурювався що все було дуже сухо - ми ж як не як клієнти і вони могли би більше проявляти свою радість нам називаючи як у магазинах "o-kya-ku-san-sa-ma" що приблизно можна перекласти як "дорогий пане гість".
Якщо велосипед знайдуть - обовязково повідомлю :-)