Gold fishes. In memory.

Недавно в дописі про і про відправку нашої мами в Україну я вже заікнувся про то що наші золоті рибки пали смертю храбрих. Да-да немає вже в нас з Марькою рибок, на яких ми не звертали увагу, але кормили і обігрівали (зимою) і запускали їм бульбашки і фільтрували воду. Один раз я вже про них писав в короткому дописі більше року тому назад. Ось так точно я про них і згадував рівно раз у рік, наприклад в травні коли дорогий друг Міша лише дізнався, що в нас є золоті рибки я даже цю фотку свіжу зробив і показував у фейсбуці "для друзей".

Ось вони - два красунчики (чорний і "з очима") і красуня... Немає їх більше в матеріальному світі.

Почитайте далі кого цікавлять "смертельні" подробиці
Короче - хто слідкує - той памятає що на Оленку напала страшно ядовита комашка. В той же день як було поставлено діагноз - ми вирішили потравити всіх комах що живуть в домі. В Японії клімат вологий і жаркий, а в таких умовах росте і розмножується багато всякої гадості особливо з царства комах. Тому не дивно що в аптеці ми знайшли десятки видів всяких високотехнологічних японських отрут. І оскільки нам предстояла поїздка в Нагасакі - то ми вирішили активувати отрути саме в день відїзду - щоб за дві доби поздихила кожна комашка що жила нашій квартирі. Що саме працювало як отрута я не мав часу виясняти - бо ми вже на наступний ранок виїжджали. По інструкції треба було навіть заліпити всі датчики диму бо вони спрацьовують на дію отрутного механізму. Коли ми його купували - нас звичайно запитали чи є якась живність в домі - і попередили що рибок не залишати бо подохнуть. Щоб зберегти їм життя їх треба було винести на балкон. Оскільки в серпні стояла пекельна спека ми вирішили зробити рибкам "ліпше" тому напустили їм ванну - відкрили вікно і герметично закрили двері у приміщення. Але на жаль цього виявилося недостатньо - через два дні коли ми повернулися я знайшов наших золотих рибок які приносили щастя... ні не верх пузиком - а лежачими як камінчики на дні ванни під водою. Містично і символічно.

Марійці сказали що рибки поплили жити в море і її така відповідь влаштувала. Як виросте то дозволю прочитати цей допис. Тоді же попрошу пробачення за обман в дитинстві :-).

Мене дуже сильно мучила совість - тому що це навіть не нещасний випадок а непереднамірене вбивство - вполнє здорових домашніх питомців. То шо таких точно можна купити за пару комійок цілу жменю в сусідньому супермаркеті мене не втішає. Оленка даже не захотіла подивитися на трупики золотих рибок які три роки приносили нам щастя, а вчора хвалилася мені в скайпі що була на операції по ампутації ноги і скільки було крові. Докторську душу не зрозумієш.

А ось щоб вже закінчити з домашніми питомцями в Японії - відео наших золотих рибок. Даже відео збереглося :-) не рахуючи сотень фотографій до яких ще не дійшли руки. І блін після перегляду цього відео най хоч єдна зараза мені скаже що вони не живі! Віднині вони житимуть вічно!

Надпис на стіні.

Не всьо у нас так весело і пропитано всеобємлючою любовю як може іноді здатися з моїх записок. Сьогодні в цивільному туалеті на нашій дитячій площадці я побачив і сфоткав надпис на стіні, значення якого зрозумів одразу бо вже бачив подібний у фільмі Ханабі (Такеші Кітано). Ось він справа з кадром з фільму - зліва.

Значення дуже просте - "Здохни!". У порівнянні з нашими українськими матюками вобщем то безобідний вираз, але мене він сильно вражає, по якійсь внутрішній енергетиці, може це тому що розумію значення першого ієрогліфа 死 що означає "смерть, вмирати" і ще й плюс цей додаток - буква "ね" яка в японській мові щось по типу якоїсь спонукальної частки яка говорить "так давав уже действуй!". А ще якось давить то шо цей надпис існує сам по собі, біля нього не написано чиєсь імя, так ніби його залишили для всіх хто його побачить, перед тим як справити малу нужду. Дуже цікаво би було знати хто його там залишив...
Вот такий урок японської мови на сьогодні, дорогі друзі.

Мрачноє.

Тільки шо кітакюшська знайома по фейсбуку написала новину, мол як ішла додому то бачила під машиною якогось дітвака і кучу людей що намагалися дістати його звідти.

Оскільки вона віруюча - то попросила фейсбуковських френдів молитися за дітвака.

Через кілька годин написала що дитина все-таки померла (якийсь школяр). В тому районі це друга трагедія. Десь рік чи два в тому ж районі школяр (десь 10 років) скочив з моста і убився. Дитяче самогубство. Такума мені довго пояснював причини пізніше. Мені зовсім не вірилося що в голові 10 річної дитини може визріти думка про самогубство.

У мене якісь змішані почуття після цього. Фейсбук і вобще всі ці соціальні мережі для мене лише як розвага, і якось незвично мені читати всякі мрачняки. Я і сам ділюся всякими болячками тільки постфактум, коли вже можна і шуткувати і прикрашати і дартаньяннічати. Насправді, коли дитина хвора - то даже якось в голову не приходить онлайн повідомляти про її стан.

У людей що вірують в Бога все дійсно простіше - коли у них складнощі в житті, вони таким чином, через онлайн просять друзів щоб за них помолилися. А я мало то шо сам не дуже вірую, так ще менше вірую в то що хтось реально з моїх друзів візьме і помолиться, так це ще й поможе. А як би було круто якби дійсно така схема діяла...

P.S.: А ще на днях подивився фільм "Обряд" про екзорцизм. Дуже все так реально було - особливо коли дивився вночі. Вночі так і не додивився було дуже страшно і холодно. Вот би хотілося побачити таке на власні очі. Може би і я повірив, як той молодий священник у кіно... Хтось знайомий з екзорцизмом?