Nagasaki 2.

Мабуть вартує одразу прояснити що ці дописи що іменуються "Нагасакі з номером" не мають на меті розповісти саме про Нагасакі - кому це цікаво? Якщо такі мазохісти все таки знайдуться - то пропоную одразу перейти в вікіпедію - там написано багато і цікаво, з історичними подробицями і посиланнями на першоджерела, на всякий випадок буду давати посилання. У моєму повествованії Нагасакі це лише фон для думок, які можуть стосуватися зовсім іншого (як наприклад відпусток в Японії у попередньому дописі). Хочу сказати що мені дуже цінні люди, які читають ці рядки і я не буду нагружати вас енциклопедичною інформацією якої валом в мережі і якщо якісь документально історичні подробиці і зявляються тут - то дуже сильно профільтровані, просіяні через сито закарпатсього гумору, максимально позбавлені звязку з першоджерелами і тільки якщо вони вписутються в стилістику повєствованія.

Отже - хто не читав першу частину а дуже хоче прочитати - тисніть сюда.

А хто вже прочитав і хоче більше то сюда...

Тому продовжимо прогулянку Нагасаками - навіть не знаю як відміняти це слово - може хтось підскаже? Наступним місцем куди ми потелімпали з місця страти японських першохристиян став буддистський храм Фукусаі-джі який було видно здалека із-за величизної статуї бодхісатви Каннон. І найбільше мене звичайно цікавило не те який це храм, а то, як живеться людям які вранці виходять з дверей дому і бачать цю величезну статую будди прямо в себе в дворі. Як пити-курити-сквернословити в таких умовах? Я би точно не зміг жити так як живу, якби таке нависало над мої домом це все одно що жити по-сусідству з християнським храмом, словом навіть якщо ти не віруючий - то образ "бога" постійно біля тебе, по-моєму це досить важко наче "big brother" постійно слідкує за тобою. Але звичайно запитати в мешканців будинків про це я не зміг, тому все сказане це лише моя фантазія.

Найважливіший ритуал який було здійснено біля храма це омовеніє Оленчиних рук - коли вона приговорювала мантру чи молитву чи загадувала бажання вслух - "щоб стати хорошим хірургом". Подивимося як спрацює :-)

Також мене зацепила картина всередині храму де в напрямку стільчиків для прихожан (звичайних таких стільчиків, які можна побачити в столовках або дешевих ресторанах) були направлені чотири вентилятори - два білі і два чорні, причому розміщені несиметрично білі зліва а чорні справа, ну а за ними вже ішла вся інша храмова помпезна утварь. Описую фотографію зображену нижче.

Так вот для мене ця фотка це невимовно влучний, прекрасний символ Японії в людському уявленні і такою яка вона є насправді. То шо там на задньому плані - це то як ми європейці і люди за межами уявляють собі Японію, таку традиційну, старовинну з гейшами і самураями на вулицях. А це шо на передньому плані - прості стільчики і вентилятори для прихожан - це справжня Японія - така уютна, домашня, без понтів, проста як двері :-). Звичайно в сукупності з фоном який також присутній - але лише як фон, наче фотообої в радянській квартирі.

А ще за що люблю японські храми - в них нема людей, нема попів - в них можуть гратися діти! Це просто прекрасно. І навіть коли поодинокі прихожани що приходять вознести молитву богам бачать це, бачать то як моя Марька грається зі святинями - це викликає тільки посмішку і ніколи не якийсь невдоволений або злий погляд. Ну ось наприклад фото з того ж храму - Оленка і Марька граються з звоном. Мені важко уявити собі щось подібне в католицькому або православному храмі і від усвідомлення цього мені стає соромно за нашу таку людинолюбну але водночас обмежену релігію.

Ну ось мабуть достатньо для другої частини - хоч це тільки наступні 30 хвилин наших туристичних вражень від Нагасакі - чудесного, такого практично рідного міста. І це також характеристика Японії, таке моє враження - куди би ти не поїхав відчуваєш себе як вдома. Все знайоме, маленьке, компактне, відчуваєш себе в безпеці і люди дуже привітні. На цьому і закінчу другу частину. Завтра вихідний день такшо не виключено що буде і третя частина. Третій понеділок вересня "День поваги до старших" ну хіба це не мило? Не якась міфічна тройиця чи беззмістовний день незалежності, а цілком реальне і наповнене змістом свято. До зустрічі дорогі мої - кому цікаво.

Nagasaki 1.

"Статей нема, бо не знаю про що писати. А написати можна, якщо ти тільки цим і займаєшся, а тут навіть у відпуск не відпускають!"

(із переписки з товаришом по нещастю, який як і я ще півроку тому зараз готує кандидатську дисертацію)

14-15 серпня їздили з Оленкою і Марічкою в Нагасакі - така собі бліц відпустка на два дні. Чому ця поїздка така важлива? - по одній простій причині - це перша моя відпустка в Японії з часу приїзду. Хочу прояснити - це не перші два вихідні підряд або пропущені дні роботи. На новорічні свята у нас як правило більше вихідних і у травні також. Було звичайно що я проторчав дома з Марькою коли був грип або вітрянка аж пять днів. Але в тому плані що це перші свідомо пропущені робочі дні в університеті коли всі ми здорові і без особливого приводу (як наприклад минулого року коли ми їздили в Осаку то для того щоб перш за все здати документи на тайську візу) - то да це перший раз.

Нагасакі виглядає приблизно так
Читати мислі далі...

Часто мене запитують з України - коли відпуск. Відповідаю: в Японії віпусків нема. Не тільки на роботі але і канікул у студентів. Тобто да - де-юре відпустки і канікули прописані, але ніхто ними не користується. Наші студенти цього літа були кожен по максимуму десь тиждень на канікулах - коли вони не приходили в школу. А весь інший час вони тут, роблять шось чи ні - неважливо - вони в університеті і з перервами на каву і ютюб щось та й роблять по-чуть-чуть. Це прості студенти. А аспіранти так взагалі ніякої мови про відпустки не йде, це само собою зрозуміло що коли людина на шляху наукового становлення і хоче увійти в вищу наукову касту - відпочинкам тут не місце - три роки важкої роботи. І даже той факт що я останній рік аспірантури виховував Марічку не значить що я після шести годин вечора лягав у диван перед телевізором. А у компютер перед статтею або дисертацією або ще якою документальною фігньою. Канєшно з перервами на фейсбук і весь мій віртуально-соціальний континуум.

І да - чому я собі це дозволив тепер. По-перше тому що закінчив навчання. По-друге тому що зарплату мені зараз платить не мій шеф безпосередньо а японська урядова компанія і вони ставляться до стипендіатів попроще - дозволяють відпустки строком до 90 днів - якщо більше - то урізають стипендію. Але все одно я собі не можу дозволити зараз довших відпусток.

Здавалося би як так, якщо я вже маю всі підстави до того щоб іти у відпуск - не іду. Відповідь проста - ояпонився. Я точно знаю що моя відпустка якби вона була би довше ніж тиждень не сподобалася би шефу. Доказів у мене нема, це просто такий філінг, напевно що відкрито він би мені нічого не сказав. Але я знаю коли на його обличчі зявляється посмішка - тоді коли я в поті лиця роблю експеримент в лабораторії, і неважливо які будуть результати (хоча ні - важливо, але це другорядне).

Тепер про саму поїздку. Як вже згадувалося в одному з попередніх постів - Оленку трошки пошкодила ядовита і безобідна мушка - але плани були складені, готель і білети заброньовані, і ми вирушили в один з найближчих до нашого індустріального Кітакюшю пункт для туристичних вражень - Нагасакі.

Але що тут розказувати, Нагасакі - відоме місто, хто про нього не чув? Чи залишилися якісь наслідки від бомби - звичайно що так. Вони не в радіації звичайно, вся фізика і хімія повязана з скинутою бомбою вже давно вивітрилася але повсюду можна побачити всякі нагадування - таблички на храмах що були розрушені потім відновлені, будь-де в відомих точках записано як саме їх торкнувся вибух атомної бомби. А місто - як місто - дуже домашнє, компактне покрито чудесною трамвайною сіткою з надзвичайно симпатичними трамвайчиками.

В перший день ми перш за все пішли поклонитися першим японським християнам на місце де 5 лютого 1597 року (блін як давно!) шестеро іноземних місіонерів і 20 перших японських послідовників Христа були страчені за спроби євангелізації Японії. Я сумніваюся що їм стало легше коли в 1862 році римський папа канонізував їх ушитких. Але думаю це було перше місце в моєму житті де в мене зявився шанс поспілкуватися аж з 26 святими поблизу місця їх страчення. Оленка вознесла якусь молитву, Марічка гралася, я фоткав і думав про свого дорогого друга Іванка Н. - для котрого ця історія не пустий звук.

Що зацікавило і посмішило мене більше так це прикра помилка допущена в описі священного місця на англійській мові. І як не дивно помилка була допущена в мабуть найважливішому слові. Спроба заклеїти білою стрічкою результату не принесла і мабуть з часом вицвіла щоб знову показати букву R і посмішити відвідувачів як я. Ну словом ось фото що тут обговорювати, домашнє завдання знайти помилку.

Отакі були наші туристичні враження в перші півгодини по прибуттю в Нагасакі. Я собі зараз подумав що це мабуть така типова японська фішка. Зійшов з поїзда на центральній станції міста і через 15 хвилин отримуєш повну дозу туристичних вражень. Звичайно що нас більше цікавлять точки як на наступних двох фотках але необхідні місця - з туристичних посібників ми також намагалися відвідати.

Трошки я розписався не по темі а це лише перші 30 хвилин в Нагасакі. Продовжу в наступному пості - а покищо будьласка дорогі друзі наслоджуйтеся коментуйте критикуйте словом проявляйте якусь реакцію якщо є бажання. Я радий даже відмуткам "повна херня" адже це принаймні значить що людина щось відчула :-) Всім ушиткого найкращого.

Мрачноє.

Тільки шо кітакюшська знайома по фейсбуку написала новину, мол як ішла додому то бачила під машиною якогось дітвака і кучу людей що намагалися дістати його звідти.

Оскільки вона віруюча - то попросила фейсбуковських френдів молитися за дітвака.

Через кілька годин написала що дитина все-таки померла (якийсь школяр). В тому районі це друга трагедія. Десь рік чи два в тому ж районі школяр (десь 10 років) скочив з моста і убився. Дитяче самогубство. Такума мені довго пояснював причини пізніше. Мені зовсім не вірилося що в голові 10 річної дитини може визріти думка про самогубство.

У мене якісь змішані почуття після цього. Фейсбук і вобще всі ці соціальні мережі для мене лише як розвага, і якось незвично мені читати всякі мрачняки. Я і сам ділюся всякими болячками тільки постфактум, коли вже можна і шуткувати і прикрашати і дартаньяннічати. Насправді, коли дитина хвора - то даже якось в голову не приходить онлайн повідомляти про її стан.

У людей що вірують в Бога все дійсно простіше - коли у них складнощі в житті, вони таким чином, через онлайн просять друзів щоб за них помолилися. А я мало то шо сам не дуже вірую, так ще менше вірую в то що хтось реально з моїх друзів візьме і помолиться, так це ще й поможе. А як би було круто якби дійсно така схема діяла...

P.S.: А ще на днях подивився фільм "Обряд" про екзорцизм. Дуже все так реально було - особливо коли дивився вночі. Вночі так і не додивився було дуже страшно і холодно. Вот би хотілося побачити таке на власні очі. Може би і я повірив, як той молодий священник у кіно... Хтось знайомий з екзорцизмом?