Марька після вересневого дітдома.

Марька в порядку. Зустріч після тижневої розлуки була ділова - не так як минулого разу з воплями і плясками. Просто взяла з мене слово більше в дітдом не здавати, принаймні цього року. Так тому і бути.

Bangkok. Завершеня подорожі.

Написав текст в аеропорту "Суварнабхумі" з надєждою запостити перед відльотом, але на жаль підключитися до безплатного вайфая так і не вдалося. Тому - без змін - чисто для історії.

Привіт Оленочко,

ми вже в аеропорту – чекаємо рейса на відправку. Сьогодні лазили по таким трущобам і райончикам Бангкока, що мені і не снилося – просто піздєц – як люди можуть так жити. Трошки перекрило вчорашні і позавчорашні приємні враження. Ми пішли зранку на "сайтсіінги", думали пройдемося пішком по історичним достопрімечатєльностям, але потім рішили на мототаксі бо треба було попробувати. В результаті нас надурив і висадив у якійсь жопі таксіст. Спочатку нас дешево повіз у одно місто – всьо було окей. Ми подивилися і вирішили іти в інше ну і знову до нього – вроді нормальний старічок. А він шось начав пояснювати, каже: "мені не треба платити – ми лише заїдемо в одно місце на десять хвилин ви там подивитеся, мені за то дадуть талони на бензин і я вас везу безплатно".

Привозить нас в tailor shop, магазин-ательє всякої ху...ні для джентельменів, рубашечки з шовку – костюми, галстуки за 50 баксів, всьо там вилизано, і продавців пятеро мужиків таких піжонів у глажених штанішках і чистих рубашечках з такими ху..нями що замість пуговиць застібаються, короче похожих на того друга Мікі Рурка у фільмі Пуля, ну і вони там нас – а в особєнності мене, бо я общітєльний, беруть в оборот, бо сенсей зразу шифруєся і тіпа по англіцьки не розуміє. Пожимають руку, так нарочито і каже мені продавець «містер у мене спеціально для тебе чудовий галстук тут за 100 баксів, я сходу відповідаю галстуки не ношу, ну тоді подивися які тут чудові костюми для тебе, я кажу у мене вже один є – свадєбний, і кажу, о! це рубашки з шовку, він каже да з тайського шовку, а я йому ой піздец які дорогі. Ну він поняв шо з нас толку ніякого і каже на містер тут тобі моя карточка – шось понадобиться – заходи і випроважує, я кажу добре – ми мол ще кілька днів тут будемо, обовязково зайдемо, і з радістю уходимо, нам в спину кричать всі «сайонара».

Ну така фігня, сідаємо знову в то таксі а старий мол начинає нити – ви не взяли карточку чи ви не поставили штамп, (пізніше дошло шо якби ми шось купили то таксісту би зато откат був - літер бензину чи шо) короче така вот херня і каже нам "уйобуйте з таксі", а ми йому кажемо вези куда кажемо – ми тобі гроші заплатимо, він каже ніхера – просто сказав виходіть з машини і висажує нас в такій жопі шо вобще непонятно де ми знаходимося.

Потім ми десь годину телімпалися по карті, по мєстному ринку серед воні, мотоциклів, машин, автобусів, жрачки, фруктів, людей, чайна тауна і теде. Сенсей задихався і дихав через платочок. В кінці кінців дійшли до якогось палацу, там де дуже багато статуй будди, лежачий, стоячий, і міліони сидячих будд – пофткалися там і вирушили назад на конференцію – щоб встигнути хочаби на обід.

Але пішком йти не хотілося нам порадили автобус – в якому ми так точно десь годину їхали, повний потних людей – короче ужасно – жара вологість, пот, вонь, вихлопні гази – ну короче вражень повні штани. В кінці кінців за десять хвилин до закінчення обіда добралися до конференції, встигли на обід – інакше день би пішов в жопу. Хоч враження і офігенні від пішо-автобусного походу, але так хотілося вже добратися до місця де працює кондиціонер, очищене синтетичне повітря – їжа в тарілках і сок з льодом, короче критично захітілося чистоти, людей в костюмах, і наших нанотехнологій.

Словом все закінчилося добре і це в принципі також плюс Бангкока, що нас ніде не намагился образити, обікрасти, побити, витягнути кошельок з кармана, чи шось. Сенсей порівнював з Італією, де незважаючи на чистоту і візуальний порядок, навколо бродить куча злодіїв карманників, після чого даже згадав кількох людей кого обікрали.

За обідом чи після нього – вже не памятаю сенсей підсумував прожитий день. Сказав шо вот зато можемо оцінити в якій ми гарній країні живемо. І я з ним тут на 100% погоджуюся. Тайланд хорошо для молодих обезбашених – хто готовий спати в говні пяний із простітукою і тягнути через трубочку коктейль з агави, лайму і віскі. І ти знаєш таких чуваків тут просто до хера і дівчат тоже. Але я вже або не молодий, або не готовий в говні з простітуткою. Твій, Р.

P.S.: І вобще вже дуже скучаю за Марькою – чуствую завтра заберу з дітдома а вона рідну мову забула. Треба буде наздоганяти.

P.P.S.: Ну і да – надіюся ти не проти шо лист публічний – тут нічого особистого, такшо нехай і друзі читають, але буков стільки шо я сумніваюся що даже ти дочитаєш до цього абзацу. Окей.

Парочка фоток: вобщето фоток багато - але як на мене вони безглузді.

Bangkok. Вечір з переходом у ніч.

Вночі у Бангкоку можна купити все. Ми вийшли на вечерю і уже даже наважилися відійти від готеля достатньо далеко. По дорозі єстєственно робилися фотографії. Фотоколекція на пікасі обновлена - тиснути туй. А кілька найбільш для мене особливо цікавих фоток - нижче. Ітак.

Ну "по-перших", як каже мій німецький друг Міша це дєвушки. Вони повсюду, вони різні - деякі дуже красиві аж голова іде кругом, вони хватають за руки і закликають на масаж хитро посміхаючись. Іноді сидять компаніями - одягнуті в однаковий одяг. Я ніяк не наважувався зфоткати але все ж таки не витримав - попросив дозволу - мені навіть попозували, але зато потім треба було довго пояснювати шо мені просто фото, шоб в блог запостити, шо я где-то одружений і шо мене за 3 тис кілометрів звідси чекає 3-річна дитина. Ну трішки потримала за руку пройшлася метрів десять і відпустила.

 "По-других" це фрукти - їх море, продають цілі, звязками, нарізками, почищені, надрізані за смішні, звичайно по японським міркам цінам. Ну от наприклад гранат за 20 батів - це трошки більше ніж за пів-долара. Звязка бананів третина, про всякі лайми папаї агави кокоси даже не говорю.

Далі - вироби з "фішбона" можна даже собі вибрати дещо екзотичне як на цій фотці - це для уважних. Слоники канєшно тоже інтересно но не так шоб дуже.

А ще на вулицях можна купити пікантні ліки. Практично через кожні 50 метрів, принаймні на цій вулиці де знаходиться наш готель. Спочатку я попросив дозволу сфоткати у одного дядечка але він строго сказав "ноу сір" після чого вже без дозволу сфоткав тьотіньку. А ще є аптеки на яких світящіся щити великими літерами пишуть шо там можна купити ліки без рецепта. Але вот наприкла курити всередині приміщень строго настрого заборонено. 

Сфоткав чувака з яйцями за що він одразу почав від мене вимагати 20 батів, але не агресивно. Поговорили трошки - дав йому монетку 5 батів, бо все таки я його зфотографував. Поняв що краще дозволу не просити бо тут всі дуже кмітливі і називають моментально ціну. Але просто так фоткати тоже неввічливо.

Уночі мототаксі світяться тисячами вогнів - з них лине музика і виглядають щасливі іноземці. Тут для них рай, видно що багато постарших білих чоловіків просто приїхали доживати життя у цьому "раю на землі" тратити свою величезну пенсію на пиво фрукти і молодих жоней. 

Якщо бути відвертим то тут дійсно дуже класно, якби рай побудували на Землі то географічно мабуть його би треба було розмістити в Тайланді із столицею в Бангкоку. На дворі - незалежно від дня тижня стоїть відчуття фестивалю, незважаючи на то шо на сходах дорогия магазинів можуть спати бездомні люди і їхні маленькі діточки. Все змішалося до купи важко розібратися хто багатий хто бідний. Бідних людей дійсно багато але вони не виглядають обездоленими, злими. В перший день здавалося що тут дуже небезпечно - тепер навпаки. Короче якщо мене запитають то я однозначно би рекомендував для відвідин цю країну і це місто для поїздки, але краще би пожити на деякий час. По можливості - до того моменту як зявляться сімейні обовязки :-) Сьогодні коли допивали вже останнє вечірнє пиво то зійшлися з сенсейом що тут дійсно дуже добре. 

Усьо добре кажу лиш не хотілося би ростити тут свою дітину... 

А ще докурили сигаретки надєжди :-) будемо вертатися на тропу здорового образу життя.

Bangkok. Продовження...

По-перше треба признатися шо перше враження було культурним шоком після трьох років у Японії. Сьогодні вже закінчився третій день ми уже звикли, даже полюбили нашу вуличку - багатьох людей пізнаємо - здороваємося. До запаху що стоїть навколо я вже звик. Спочатку дуже різкий - наче запах поту. Тепер розумію що це запах фруктів які тут повсюду дешеві як даже не знаю шо - у Японії таких цін просто не існує. І дуже тропічно-солодкі і запашні. Замітив шо і сам так пахну після прожитого дня :-). 

Конференція ржачна - вчора нас мала привітати "доктор, професор, її королівська величність принцеса Чулабгорн" яка покровительствує тайським хімікам (чи усім ученим - незнаю). Короче усіх заставили заздалегідь зайти в зал і ми її годину чекали, і нас учили що треба робити - коли вставати коли сідати, коли кланятися, а учених учили як отримувати нагороди з рук її величності. Ми просиділи в залі півтора години і коли була дана команда встати бо вона тіпа приїхала - оказалося що незмогла і замість неї приїхава дідусь у формі якого називали "представник доктора професора її королівської величності принцеси Чулабгорн" - короче облом. Але кланятися треба було йому так як ніби він принцеса.

Сьогодні вже ліпше - бачив і слухав лекцію нобелівсьокої лауреатки Ади Йонат, яка нам розказала про "дивовижну рибосому". Потім ще кілка цікавих доповідей. Цікаво дивитися на тайських студентів - дуже гарно всі говорять по англіцьки, як роботи, у мене завтра точно шо будуть проблеми, я розучився вивчати текст на памнять.

Короче шо розказувати - вот фотки. І ще коротка фотогалерея на пікасі - тиснути тут. 

Так виглядає наша вулочка увечері і майже всю ніч. Життя кипить, дівчата пофітькують, здороваються, запрошують в гості. Одна "happy hour" з дівчиною 60 батів - 2 долара. Що означає  ця щаслива година я не знаю - бо ми тіпа одружені з сенсейом і ми з дівчатами тільки здороваємося. 

Фотка з парку біля конференц-центру. Простий чоловік везе рідну жону на велосипеді - мило. У мене такі картинки завжди пробивають сльозу. Мабуть тому шо моя жона далеко від мене і покишо неясно коли я її побачу. Але в Бангкоку якось вдається забутися.

Вхід у туалет в тому ж парку. Рослинність тут чумова, дуже волого і все мабуть швидко росте.

Ми з шефом як японські туристи звичайно наслоджуємося сильно чревоугодними удовольствіями, посєщаємо ресторанчики з різнмим кухнями світу - вчора ходили в японський ресторан щоб оцінити якість. А сьогодні... може хтось угадає?

Більше фоток тут - ласкаво просимо.

Bangkok

Вот пацани збулася мєчта ідіота. Сімя з трьох чоловік - жона в Україні, чоловік у Тайланді, а трьохрічна Марічка у Японії. Вот так ходи до гадалок най тобі предскажуть будуще. Думаю фантазії не стачить. А Бангкок це конечно - для мене шок, шо називається - шокірюющая Азія. Аеропорт -  мєчта, Японіі далеко, метро - красота - айбо народу!!! Нехай мені потім хтось показує фотки про токійське метро - ласкаво просимо в Тайланд. Жара, вологість, запах поту, багато іноземців - такоє ніби вони цей весь хаос контролюють. Ну короче добралися до готеля а шо буде дальше - побачимо.

нашвидкуруч з поїзда - болота, з трущобами і червоними супутниковими антенами і новенькі і будуючіся хмарочоси

А вот і осінь нагрянула.

Відправили нашу маму на навчання - додому в Ужгород. Марічка поставилася до цього з розумінням. Я держусь як можу але сьогодні не витримав і придбав собі пачечку сигареток. Добре що ми зараз в Японії тут спеціально для таких випадків можна купити собі щось із серії HOPE. Щоб так сказать обнадьожити. Десять сигареток в малюсінькій пачці по розміру менших за зажигалку.

Завтра іду на конференцію в Тайланд. Чуть-шо зупиняємося в готелі Ibis Nana Bangkok. Марька вже в католицькому short-stay-facility. На сім днів. Трошки стресово для малої але в жизні і не такі проблеми бувають. Взагалі-то думаю вона там гарно проведе час.

Такшо сигаретки згаданої марки мені не зашкодять. 

Ідеме у Осаку.

Сьогодні їдему о Осаку на два дні. Треба відвідати тайське посольство і отримати візу. Їдемо на паромі (12 годин по морю). Може будуть пару більш-менш цікавих фотографій. А то останнім часом фоткав лише ужаси нашого городка. Якщо комусь цікаво попозерати на житло не самих забезпечених прошарків нашого міста відгукніться і я склепаю невеличку (на щастя) колекцію. Наприклад таке.