Мода в Японії

Картинка скопійована з фейсбука давним давно, все ніяк руки не доходили показати. Це фото з перформанса у нас в кампусі під час студентського фестиваля минулого листопада. На сцені наш студент - він супер-зірка, вокаліст рок-бенда. Що особливого в цій фото - звичайно що не наш студент, і даже не сердечко і назва перформанса. Правильно - хлопець в спортивній кофті під номером 1. Оскільки я вже давно не цікавлюся футболом, то пробував знайти невже є гравець з таким прізвищем, не знайшов. Пробував запитати у нашого студіка - що це означає - він також не зміг пояснити.

Але в цілому така ситуація досить типова для Японії. Тут є куча футболок з дивними написами на які ніхто не звертає уваги. У цього хлопця ще невинний надпис. Хоча уявляю собі що би було, якби хтось в Україні прийшов би з таким надписом на якусь вечірку.

Правда я знаю ще кращий варіант - у однієї студентки є кофта на якій написано великими літерами на Fuck Off and Die. І нічого - носить собі в університеті, навіть на семінар приходила в ній, з вчителем говорила. Таке враження що лише я бачу це, ніхто навіть виду і не подає.

Хочеться написати, що японці такі виховані тому і не помічають, ставляться з розумінням до ближніх. Але на жаль причина інша - просто не розуміють інгліша або прихованого чи справжнього значення.

Ветеринарна лікарня в Японії.

Поблизу нашого японського дому є ветеринарна лікарня. На фотографії зображена вивіска. Оріо доубутсу бйоін. Оріо - це наш умовний райончик. Невеличкий райончик. Ну десь як "новий район" або "Радванка" в Ужгороді. Лікарня працює шість днів в тиждень і завжди коли я повертаюся додому і везу Марьку з садочка - ми проїжджаємо або проходимо мимо цієї лікарні. Цей заклад працює щодня і відкритий до 20 години вечора. Мені це до цих пір не вміщається в голові - ветеринарна лікарня яка працює шість днів на тиждень до 8 годин вечора. Лікарня... Для тварин. До восьми годин вечора.

UPD: Позаучера скептичний читач Влад, пожартував що японські тварючки мабуть набагато здоровіші і живучіші за українськиих братів, і ветеринари японські ліниві. І надіслав ссилочку на перелік Київських ветеринарних клінік і лікарень з графіком роботи. Так от в Києві переважна більшість вет-лікарень працює цілодобово! А вот і сам список - може комусь пригодиться :-) Я в шокови і трансови і мрію щоб медицина була доступною для людей так само як і для тварин.

Економія електроенергії в Японії - 2

На початку липня тут був допис про то як ми разом з японським народом починаємо економити електрику, і що будуть відключення світла згідно отриманого графіка. Ні фіга подібного не сталося. Ми так ефективно економили ціле літо, що у відключеннях не було потреби. Спочатку всі були на стрьомі і слідкували за офіційним сайтом нашого Кюшю обленерго. Там постійно нам показувало скільки в даний момент використовується електрики всією мережею. Все виглядало дуже просто - доступно для кожного - у вигляді батарейки на якій написано проценти. Ну так вот відключення могли бути лише в разі якщо 97% всієї виробленої електрики споживається. А поки нарід, охолоджуючи жаркі приміщення тримається в межах 97% відключень і не потрібно.

Малюнок виглядав приблизно так.

Яке ж було моє здивування що наша батарейка так ніразу і не дотянулася до червоних значень. Навіть жовтою вона була лише кілька разів, може один раз оранжевою. Так ніразу нам і не відключили світло.

Але жарке літо закінчилося, напруження спало, люди повідключали кондиціонери. Лампочки в туалетах так не вкрутили, сушилки рук і підігрів сідалок в туалетах, правда, включили. Світла і так забагато. В туалеті з площею 6 кв. метрів і вікном, я вважаю достатньо і трьох енергозберігаючих ламп, не мусай аж шість, тому до лампочок претензій нема.

І ось настала холодна зима. Відключень електрики правда не планується, але економити ми продовжуємо. Централізований обігрів в університері встановлено на рівні +19 градусів по Цельсію. Небагато зважаючи на те що японські студенти звикли обігрівати зимою до +30 (так точно як охолоджувати літом до +18). Мене така температура влаштовує. Будемо жити по Комаровському, хоча тоді ще треба опустити на градус.

І ще що цікаво і характерно в Японії - в період коли наступають холода, у практично кожному магазині - навіть продуктових - починають продавати всякий теплий домашній одяг. У поштові скриньки, замість реклами похоронних послуг починають приносити буклетики з всякими теплими зимовими штуками від тапочок і трусів - до одіял і штор.

 знайдено на теренах інтернету в японшьких магазинах

До чого ця історія. Та до того що коли державна махіна працює злагоджено - нею так легко управляти. Навіть у таких складних умовах - коли електрику урізали на 20% чи 30%. Раніше я думав що чуть шо, чуть якась катастрофа, ми українці, які звикли жити в важких умовах і постійно боротися за виживання - виживемо, а розвинуті нації - які звикли до комфорту - ні. Тепер я думаю що помилявся. Японські реалії доводять що і з стихією можна боротися і електрику в глобальних масштабах можна економити успішно.

Clouds in China.

Вже більше місяця тому зїздили на конференцію у місто любви - столицю Франції. Ось тут були описані мої перші враження від поїздки, і вот сьогодні Париж повернувся до мене аж в трьох місцях, у описі відомих блогерів і навіть в розмові з ужгородським туристичним професіоналом. Тому після того як муй дітвак пішов спати я вирішив зайнятися фоточками з французьких канікул і як завжди буває застряв знову на перших кадрах а саме на фотках з літака. І на цей раз це не білосніжні хмари сонячної Японії а заводи по виготовництву цих самих хмар в сусідньому Китаї. Вот такі дві фотки - повішу тут - полюбуйтеся як це все виглядає... 

[-1-]

[-2-]

Мене перейняло аж до сльоз, бо в такі моменти я розумію даремність зусиль кучки борців за навколишнє середовище. І незважаючи на те що кислотні дощі будуть випадати не у нас - все ж таки важко дивитися на такий ужасний індастріал - хочеться сховатися десь високо в горах - там куди чудесні "китайські" хмари не доходять... Проти людей нічого проти не маю. Як казав мій друг Коля (а може Женя) - всі люди однакові.

Відправили маму ще на один семестр.

Ну ось і закінчилося літо а з ним і Оленчин літній візит. Це було чудове літо, незважаючи на пекельну як завжди спеку. Оленка була влаштована в медуніверситет де познайомилася з суперовими людьми, зрозуміла що таке "справжня" і справжня наука. Побачила плюси і мінуси а головне осознала шо не все так погано в нас в Україні - особливо в сфері медичного образованія.

На цей раз прощання було суперовим - Марічка спала - і Оленку в аеропорт відвіз дружок Такума. Для того щоб прокинутися зранку в 6 годин він мав спати у нас - щоб я міг розбудити його своїми руками. До слова Марічка Такуму дуже любить - він завжди з нею багато говорить і грається. Ну короче вона була щаслива що він прийшов до нас в гості і коли ми йшли спати чемно бажала йому "надобраніч". Зранку коли Оленка з Такумою вже поїхали, і Марічка прокинулася - першим ділом вона побігла в кімнату де він засипав. Коли побачила пустий диван то надула нижню губу (це від мене) і ображено сказала "Такума ва?" що попростому означає "а де Такума?!" Ну я пояснив що йому пора було йти на роботу.

На прощання мама нам залишила таку картинку яку зфотографувала в Марічкиному садочку. Обложка книжки "Сіськи (соски?) молодшого братика". Здається що ця ручка символізує нашу недосяжність до мами на наступні кілька місяців (може знову 9), такшо очікую на приплив сублімативного натхнення і на нові приколи від свого спартанського дітвака.

P.S. Хочу написати про нашу поїздку в Нагасакі - бо є мислі. А ще напишу про поїздку в Париж бо як не дивно мене вже кілька людей запитали ож як там. Ну і ще парочку мєлких історій, наприклад про трагічну загибель наших золотих рибок.

Наступні кілька днів вже розписані - завтра вирушаємо в цьогорічний лабораторі тріп а в пятницю вечером очікую на два дні гостя з Німеччини з яким познайомився в літаку з Парижа. Як виразиласа подружка тільки що в скайпі "ти што незнакомого человека примеш"... Я сказав да - він нормальний німецький студент - а у мене пуста квартира і я йому можу показати два японські городи. А у наступну пятницю ми з Марічкою йдемо на вечерю до одної старшої японської сімї що живуть тут посусідству і дуже давно нас кличуть. Короче постараюся повернутися на сторінки цього щоденника.

Dracula insect dermatitis in Japan. Клініка, діагностика та лікування.

У нас тут накопилося кілька новин, тому настала пора увіковічити їх в коротких історіях, для себе і для тих хто іноді запитує як справи і шо нового. В сьогоднішньому дописі розказую і показую фотки захворювання з яким зараз бореться наша мама. Одна з назв захворювання уже згадана в заголовку дописа і це зовсім не жарт. Як показує статистика відвідування цього блога - медичні теми найбільше цікавлять читачів - так дописи про Марькин дитячий грип і дитячу вітрянку - найпопулярніші, судячи по числу переглядів.

Короче десь тиждень тому назад у Оленки зявилася ранка на руці, яку ми помилково прийняли за хімічний опік від якоїсь кислоти з якими вона працює в своєму медуніверсититі на своїй волонтерській роботі. Оскільки опік був на тильній стороні руки, в тому місці де носять годинник то одним з варіантів також був контактний дерматит, який розвинувася на дорогий годинник адідас, який законна дружина випросила собі від мене в подарунок. Так виглядала ця ранка десь через три дні як ми її виявили.

Читати історію захворювання далі Ранка як ранка, зняли годинник, але через день два зявилися пару нових подібних шкірних уражень - тепер вже на ногах.

Тут ми вже практично виключили хімічний опік, незважаючи на те що і ці рани були дуже схожі на опік, розвивалися повільно і боліли як опік, забігаючи наперед - іх також треба диференціювати від звичайного хім. опіку. Оскільки клініка у вигляді больового синдрому наростала, а саме після почервоніння почали зявлятися волдирчики і рани поглиблювалися, ми вирішили що прийшла пора звернутися до лікаря. Благо зараз Оленка працює в університеті, який "зліплений" з величезною університетською лікарнею. Варіантів діагнозу які у нас були перед походом до лікаря - залишилися два, рожевий лишай і герпес зостер (це варіант від мене). Але і тут ми помилися, далося взнаки наше украінське, географічне походження. Лікар дерматолог же поставив діагноз за 30 секунд - оскільки як виявилося клінічна картина вказана на фото була дуже типова для одного цікавого захворювання з яким ми би ніколи не зустрілися живучи на батьківщині. І ось наш діагноз - контакт з Paederus fuscipes - невинною комашкою яка сама ніколи не нападає на людину і даже попавши на неї, ніколи не кусається, але в своєму тілі містить дуже нехорошу речовину яка називається "педерін" (цілих 0.025% ваги тіла) назва канєшно тоже відповідна. І ось при контакті з цією речовиною і виникають такі шкірні рани які тривожили і все ще тривожать нашу маму. Такшо в принципі перший діагноз - контактний дерматит був правильний - лиш не на новий дорогий годинника а на маленьку нещасну комаху яка живучи у вологих лісах у грунті, якимось чином - скоріше за усе залетіла до нас додому і мабуть під час сну попалася під руку нашій Оленці. Із інтернета стало відомо що яд цієї комашки - цей самий педерін не менше і не більше а аж у 100 разів сильніше яду кобри.

Ось вона наша красуня разом з формулою хімікату який ситнезується в її тілі по божому умислу. Таким чином діагноз правильно називаіться Paederus dermatitis або Nairobi fly dermatitis або ще Kenya fly dermatitis або так як винесено в заголовку поста або просто лінійний дерматит по якому, собственно, я так собі думаю, і було виставлено діагноз. Як я вже сказав - лікарь дерматолог одразу поставив діагноз. А лікування... Лікування практично ніяке - так як прийнято в Японії. Просто стероїдна мазь для ран, що містить препарат - якусь наворочену форму преднізолону. І це незважаючи на те що інтернет пише про антибіотики і ще шось і ще шось внутрь. В Японії вважають що організм і сам може справитися.　Для цікавості скажу що реєстрація в новій лікарні зайняла 20 хвилин (~40 USD), заповнення анкети, і симптомів - 10 хвилин. Очікування лікаря більше години - і власне побачення з лікарем - 3 хвилини (~10 USD). Вартість ліків 5 USD. Усе з врахуванням наявної медичної страховки, реєстрація в лікарні з видачею пластикової картки з індифікаційним магнітним кодом сплачується лише раз. Сказали що на виздоровлення (заживлення ран) піде десь тиждень. Так ранки виглядали вчора

Вот така іноді буває Японія, з такими нехорошими букашками. Щоправда Оленка зараз впевнена шо її даже яд кобри не візьме після такої пригоди. Нас з Марічкою на щастя не затронуло ніяк. Наступне і перше що ми зробили це вирішили потравити всю машкару яка може жити в нас дома. Але це вже друга історія, яка закінчилася трошки більш трагічно і про це в наступному пості...

Sea urchin sushi. Cуші з морського їжака

У мене сьогодні короткий кулінарний пост, точніше коротка кулінарна нотатка. Ходили вчора на суші. Колись для нас це було справжнє свято, впрочем воно і до сьогодні так, просто вже ходимо не часто, так пару раз в місяць коли сильно когось припре. Ну так вот вчора відбулася "кулінарна подія". Попробували суші з морського їжака. Вірніше попробував я, Оленка вже якось давно пробувала. От як це диво виглядає в тарілочці і при макро розгляді.

Шо сказати - враження справило сильне, мені здалося що саме так має смакувати концентроване, старе лісне болото, чи давня каналізація, ну вобщем гавно гавном. Ми ніколи не розбираємося з Оленкою в деталях, але вчора коли прийшли додому то першим ділом я шукав в інтернеті що такого корисного в ікрі чи молоках морського їжака. Звичайно можна знайти міліон хвалебних відгуків, шо там внутрі мало не панацея від ушитких хвороб, шо це секрет японського довголіття, і вобще через пару хвилин після вживання страви з морського їжака покращується настрій і понижується холестерин. Да дійсно через кілька хвилин коли я вже закусив його іншими сушами і маринованим імбірем і лимоном і запив пивом і зеленим чаєм і відчутий смак накінець то зник, я був щасливий, що пройшов це випробування. Але ніколи не порекомендую це пробувати нікому. Тільки справжнім дослідникам різних смаків, хто готовий і тараканів їсти і зародки ціплят або черваків.

От власне і все що я маю честь вам сьогодні повідомити, дорогі друзі.
Відмічайте внизу - цікаво?  весело? херня? Пишіть даякі коментарі, якщо звичайно є що запитати або сказати. Я їм дуже радуюся. Окей.

Stupeur et tremblements

Почав писати цей пост ще 24 червня. Нічого не міняю.
Ну от, вчора накаркав на дощ - сьогодні по прогнозам буде цілий день, і з 4 ранку так і відбувається - перерв не було, тому можна написати сумарний пост за місяць що проходить - від моменту як до нас приїхала "наша мама".

Як і очікувалося - у нас з Марькою зник вільний час. Особливо на вихідних. Перше що ми зробили, на другий же день по приїзду Оленки, це купили два нові велосипеди і нове дитяче сідалко. Лена була обурена станом мого велосипеду і тим шо я все ще транспортую Марьку на сідалку для дітей до 2 років і з вагою до 10 кілограм тоді як Марька вже 3,5/17 кг. Мені була прочитана лекція про безпеку дорожньо-транспортного руху і ще про то який я скупий. Остання лекція повторилася в послідуючі два-три тижні ще багато разів, а особливо тоді коли я демострую невластиву мені щедрість. 

Потім Оленка зайнялася прибиранням і за тиждень було викинуто 15 великих кульків (150 кг) всякого корисного мусора який ми так довго збирали і я так бережно беріг. У Марічки не залишилося іграшок, а у мене старих одіял якими укривалися студенти коли залишалися спати у мене після пянок. 

Оскільки Оленка сильно заскучала за ушиткими Кітакюсьськими "нашими точками" то ми розпочали методичний обїзд усіх уже нахожених місць. У першу ж погожу неділю сходили в Грін парк де в принципі за час її відсутності (9 місяців) багато що помінялося. Сходили подивитися на метеликів і туканів, один з яких загравав і розмовляв з Оленкою, хто на фейсбуці - мабуть бачили фотки. 

В минулий вікенд поїхали вже в серйознішу по відстані вело-поїздку - на рукотворне озеро Кавачі. Та легкість з якою ми долаємо відстані по 15 км на велосипедах, з підйомами в горку, тепер виглядає для обох дуже дивною. Згадували свою першу поїздку, коли зібралися, але не змогли доїхати. 

Тепер перечитав і поняв шо такої нудятіни в мережі предостатньо і вирішив не продовжувати. Да, з нами кожен тиждень і практично кожен день відбувається щось таке, що в порівнянні з ужгородським життям може виглядати як екзотика, але ця вся банальщина вже сто разів описана і пересказувати її звичайно можна, але від цього треба відмовлятися. Серйозних новин нема. Лише одна.
Перед Оленчиним приїздом (передчуваючи як тут буде нудно моїй активній жіночці яка більше двох годин не може сидіти без движухи) я пошуршав по знайомим і знайшов їй волонтерську роботу в сусідньому медичному університеті. Розказувати деталей не можна, бо Лена підписала угоду про конфіденційність. Пройшло три чи чотири тижні і крім того як аналізують вміст білків у складних біологічних зразках Оленка побачила ще й життя наукового колективу який займається серйозною наукою, а не то шо я і моя компанія. Так у нашому житті почався період імені Амелі Нотомб описаний в романі "Страх і трепєт". На щастя ми лише спостерігаємо за усім цим. Японія починає відкриватися по-справжньому.

Пройшло три роки і 7 місяців з часу мого приїзду...

Хто не врубається - дивіться фільм або читайте книгу.

Економія електроенергії в Японії

Наступили важкі часи для японської енергетики і з наступного тижня ми всі разом дружно з японським народом починаємо економити електроенергію.

Як відомо, нещодавно був зупинений останній з усіх 54 японських атомних реакторів. Мені дуже важко уявити собі всю цю потужність якої "нас" позбавили, кажуть що атомні станції виробляли третину всієї споживаної електрики. Після Фукушіми тут було кілька серйозних скандалів з приводу атомної енергії, звичайно, також знайшлися фанатики які почали мітингувати проти мирного атома.

Тому уряд і прийняв рішення зупинити всі електростанції і всі реактори на профілактичний "медогляд". І як і пребдачали експерти, навіть після огляду і підтвердження безпеки всіх ректорів запустити їх знову буде дуже важко, оскільки дозвіл на запуск реакторів мають давати локальна влада конкретної префектури в якій знаходиться АЕС. І тут стає зрозумілим що отримати ці дозволи просто нереально бо всі містечкові начальники і "обласні ради" не дають дозволу на запуск. З одного боку це радує бо показує як місцеві уряди реагуть на запити своїх виборців і реально можуть їх захистити від атомної загрози. З іншого боку мені з моїм фізичним анамнезом зрозуміло шо без атомної енергетики буде дуже важко, особливо японському народу який зимою звик жити в теплі від ектрообігрівачів, а літом у прохолоді від кондиціонерів.

Ну і от поки центральна влада і власники атомних електростанцій (які тут переважно знаходяться у приватній власності) борються з "обласними радами" і компромісу не передбачається, було прийнято рішення про запровадження централізованої економії електроенергії. Самі по собі японські громадяни економити не хочуть (я як завжди суджу по нашим студентам) тому у нас грядуть відключення електрики (привіт Батьківщина). На днях отримав листа з графіком відключень. Починаючи з 2 липня по 7 вересня кожен день будуть відключати електрику рівно на 2 години і 30 хвилин.

В університеті мабуть відключень не буде, але і тут прийняли серйозні міри по економії.
1) централізовано обмежили температуру охолодження кондиціонерами до 28 градусів
2) відключили обидва ліфти на вулиці залишивши три в будівлі,
3) як завжди постраждали туалети: відключили сушилки рук і підігрів сідалок

От такі пироги, накінець то підуть в хід свічки (воскові) які ми купили десь три роки тому.

Боже як жити без інтернета по дві з половиною години на день? Це буде новий досвід.

Японські сучасні винаходи: попільниці біля лікарні.

Уже дуже давно хотів сфотографувати стихійну попільницю біля лікарні Sangyouika daigaku byouin яку я проїжджаю кожен день по два рази - коли відвожу Марьку в садочок і коли забираю її звідти.

 Ось вона легендарна саморобна попільничька - просто прекрасна, як на мій смак відчуття прекрасного.

Японія до цих пір являється країною де ще дуже вільно живеться курцям, і як пишуть всякі здорові сайти - у Японії надзвичайно позорно високий рівень курців серед населення - найвищий серед розвинутих країн. Це все в звязку з існуванням мощного тютюнового лоббі в країні. Не знаю як інших людей - а мене абсолютно влаштовує те що тут до цих пір немає дискримінації курящих людей, і перекурити можна спокійно і в кабаку і на вулиці - в спецільно відведених місцях. Але от мало по малу і тут боротьба з курінням набирає оберти. Основний напрямок цієї боротьби полягає в підвищенні податків на тютюн в звязку з чим десь рік чи два тому були в два рази підняті ціни (тепер десь 6 дол за пачку) на всі цигарки. А ще в парламенті є кучка депутатів які хочуть підняти ціну на пачку цигарок до 1000 єн (13-14 дол). Мене це в принципі зовсім не переймає тому шо я практично не курю і сигарет не купую. Але за наявність спеціально обладнаних точок для куріння дуже вдячний японському народу - бо були моменти у мене коли мені дуже хотілося покурити і я мав таку змогу і не треба було нічого видумовувати

Додатковим кроком боротьби з курінням стало скорочення таких місць - курилок. Почали як годиться з лікарень. І от біля великої лікарні біля нашого японського дому образувалася стихійна курилка. Попільничка показана на фотографії зверху. І в цій курилці - і в цій попільничці для мене повністю відображена культура сучасного японця. По моєму це є якраз прояв найвищої культурності. Вже десь пів-року я спостерігаю цю картину. Хтось (загадка) постійно кладе в недозволеному для куріння, але малолюдному місці поблизу (але не дуже близько) від лікарні пять бутилок кока-коли "без калорій" наповнених водою. І поступово бутилочки починають наповнюватися бичками аж поки вода не стає чорною - ну прямо як настояща кока-кола. Тоді їх змінюють. І бачили би ви це місце - еталон чистоти - ніде не валяється ні бичочка ні мусорка - лише ці пляшки набиті бичками стоять тихенько у куточку. Вот вам друзі - еталон порядності, поваги і любові до ближніх. І це у крові у японців. Тут на вулицях немає мусорників, урн як в Ужгороді на проспекті Свободи через кожні 5 метрів. Тут просто люди не можуть генетично "срати" там де вони ходять, живуть, курять, їдять, чи просто проходять мимо раз у житті.

Японські технології: Тренажер для лиця.

Читав сьогодні новини і наткнувся на рекламку. Взагалі-то не люблю брати ідеї для постів від інших людей але тут просто гріх не розповісти про чудодійний тренажер для обличча. Взагалі в Японії у магазинах дуже багато таких дивних всяких штучок, що зразу і не здогадаєшся що з ними можна робити. Отже - зустрічайте новітній тренажер для запобігання морщин на обличчі, зробить ваше обличча тоненьким/маленьким/втягнутим а не розпухшим/набрякшим/розкиcшим яким воно як правило буває! Читати і дивитися чудеса японської медицини далі...

Принцип дії дуже простий - треба просто запхати у рот і повторяти перші пять букв японського алфавіту або пять голосних українського "А-І-У-Е-О" .

Із рекламних баннерів - рекомендують використовувати його тоді коли приймаєш ванну - воно і не дивно - я кіби когось із такими губами побачив серед білого дня то мабуть не зміг би втримати посмішку. Рекламні проспекти кажуть що в ванні "це робити" по особливому приємно (enjoyable).

І звичайно (не зважаючи на то шо на переважній більшості плакатів жіночки) - ця бавка, цей дивний тренажер може бути актуальним і для чоловіків з "тими ж самими" проблемами.

Ну а от і результат до і після щоб було зрозуміло про що йде мова.

І вся ця краса без усяких антиморщинних кремів може бути доступна кожному у кого є 40 доларів і хто готовий три хвилини в день одягати смішні губи і промовляти пять магічних голосних українського алфавіту або пять перших японського. Мабуть цей пост також треба помітити тегом "японська мова" :-).

Як і обіщав колись - буду намагатися трошки побільше наукових публікацій.

По матеріалам:http://mishajp.livejournal.com і ще кучі японських сайтів - на які посилатися мабуть не потрібно - і так цього мусора в мережі багато.

Дитячий грип у Японії. Клініка, діагностика, лікування.

Марька хворіє простудою. Висока температура в Японії лікується охолоджуючим гель-кулером що ліпиться на лоб... (грудень 2011)

Наш дитячий лікарь Івасакі сенсей - геній. Я вкотре в цьому переконався. У Марьки був грип і він вилікував їй його за три дні.
У звязку з цим у мене виник пост-запитання до друзів лікарів, і взагалі всіх хто знайомий з грипом у дітей, як його лікувати і теде і тепе.

Читати далі... Понеділок 13 лютого 2012
Зранку в 5 я впереше відчув у Марьки температуру - 37.3. Почав моніторити але не дуже активно бо я даже подумати не міг що температура тіла може так швидко підніматися. Міряв кожні півгодини і було те саме. Я вже повністю прокинувся, написав лист шефу що не прийду в універ і тут в 7 годин міряю температуру і на градуснику 40,4 причому він ще даже не запікав як я вже його кинув і побіг за свічкою від температури. В 7:05 поставив свічку причому не 3/4 як мені казали а цілу. Дуже плавно десь до 9 годин температура впала до 38 з хвостиком і так держалася до тих пір коли ми прийшли до лікаря. Лікарня відкривається в 8:30, після онлайн реєстрації нам назначило прийти на 9:30. Я був спокійний бо знав що свічка продіє десь 5-6 годин тобто до часу дня.

У лікарні Марька була досить активна і у нас був фактично один цей симптом записаний у мене на бумажці (яку медсестри одразу вклали в Марькине діло) різкий підйом температури. Незважаючи на Марькин зовнішньо здоровий вид нас одразу попросили зайти в бокс щоб не контактувати з іншими дітьми. А в боксах в яких звичайно сидимо самі коли щось заразне - тепер було по 8-10 чоловік. В першому ті хто з підозрою на грип (ми в тому числі) а в другому ті хто вже з діагнозом.

Чекали дуже довго. Хоча ми прийшли на назначений час, ще десь годину просто сиділи і чекали, Марька не містилася в шкурі поки температура була нижче 39.5. (З весни, коли у Марьки температура, я постійно хожу з градусником - в кармані ношу, бо в неї температура одразу після виникнення скаче до небезпечних висот). Короче настала наша черга і наш лікарь, як звичайно послухав і подивився в ротик. Потім був тест на грип. Це ужас - Марьці таке роблять вже другий раз. В ніс засовують палочку довжиною десь 15 сантиметрів з ваткою на кінці. Після цього Марька дуже сильно образилася і розревілася і плюс, психосоматично підняла собі температуру до 39,5 і вже не опускала її нижче. Результат тесту треба було чекати протягом 10-15 хвилин, за цей час нам дали робити інгаляцію. З ноздрі з якої брали аналіз даже потекли червоні сопельки. Марька вже виросла настільки, що їй було прикольно дихати з інгалятором колись вона його ненавиділа, коли була мала. Тепер сама держала і в носик собі засовувавала (практично), показуючи "шо мол дивися малі дітваки плачуть а я нє".

Потім нас позвали на повторну розмову. Дохтор Івасакі підтвердив діагноз. Сказав грип типу А. Прописав таміфлю - два рази на день. Сказав прийняти негайно як прийдемо додому. На моє запитання - що робити з температурою яка вже на той момент піднялася до 39,6 він сказав що таміфлю збиває температуру і приймати будь які антипіретики разом з таміфлю заборонено (як виявилося пізніше сказав не зовсім правду). Поставили свічку діазепама і дали ще дві - щоб я не переживав за фебрильні конвульсії. Я даже запитав шо мені робити якщо вночі буде температура 40-41 він лише посміявся, але свічок проти температури не дав. Ну ми пішли (вірніше поїхали на таксі) додому. Марька вже була як розмазня, ще й після поставленої свічки - дуже вона це ненавидить коли їй свічку в гузицю дають.

Дома почався цирк. Температура вже під 40 я почав давати таміфлю - вона ні-в-какую не хоче пити. Виплюнула першу дозу, потім другу, руки в роті, блювотні конвульсії, сльози, соплі, тремор - короче весь букет. Я здався, пробував і умовляти, і мультик, і силою - нічого не допомогло. Позвонив Такумі і попросив його позвонити дохтору Івасакі і запитати що робити тепер коли вона і таміфлю не випила, і проти температури нічого не дали а температура вже 40,1. Той сказав щоб ми ще раз прийшли в лікарню - не чекаючи робочого часу - в обідню перерву. Добре що вже був Такума і він за нами приїхав. Я чесно кажучи собі уявляв що Марьку госпіталізують і прокапають. І я на це надіявся. У лікарні сміхи. Дохтор нас даже не дивився, прийшла фармацевтка, принесла водичку, цукрик, показала Марічці шоколадку, потім змішала таміфлю з цукром дала його, потім шоколадку одразу зажувати і всьо. Дали мені ще 4 шоколадки круглі, для послідуючих доз. Я прийшов додому і тут концерт продовжився - температура під 40 (була раз даже 40,1) ну короче так-сяк і десь годину. Марька в кінці вирубилася, поспала годину потім встала знову поревіла і вирубилася, даже пити відмовлялася. Поки вона спала я прочитав усьо шо лиж можна про грип і про таміфлю. Здивувався що кожен рік від грипу помирає аж 500.000 чоловік і страхи мої почали наростати. Прочитав стадії грипу у Марьки лише по показнику температури це важка або стадія токсикації передостання. Залишилося лише чекати ускладнень. Короче настраждався я за ці чотири години після лікарні, поки температура була біля 40.

Прочитав також що Таміфлю можна приймати з будь-якими ліками і даже з алкоголем, препарат який вобще ні з чим не взаємодіє - тупо устраняє вірус грипу по дуже специфічному шляху. Руки чесалися дати свічку від температури - ще маю дві з прошлого року, але не дав, дохтор заборонив і даже написав мені на англіцькій мові "antifever drug is no good!". Після другого сну Марька накінець то погодилася випити кружку чаю, з самого ранку нічого не пила. Випила і одразу її виблювала - разом з харкотинням з легень і соплями, з хрипами і "зупинками дихання"... Короче заблювала одіяло і весь одяг на собі я її ледве заспокоїв, почав знімати верхню кофту і помітив що вона сильно спітніла після сну. Помяряв температуру було 39.6, - мені вже стало легше. Короче переодягнув її в чисте знову поклав на ліжко дивитися мультик. Було десь 6 годин вечора. По інструкції таміфлю, препарат досягає піку концентрації через дві години - у нас від прийому пройшло 4 години, такшо я вже чекав ефекту. Я надіявся на якийсь ефект, бо нерви в такі дні не дуже. Багато думаю про смерть. Але після того всього, температура почала швидко падати і на вечір 8 годин вже була до 38. В 10 годин давав другу дозу, звичайно що в мене нічого не вийшло - так як мені показувала тьотька-фармацевт. Оказалося що то був ефект тьотьки а не шоколадки. В кінці кінців я тупо розчинив таміфлю в чаю сильно цукреному і вона його випила. Так получилося вже дві дози.

Вівторок 14 лютого 2012
Спали ми в великій кімнаті Марька на чорному дивані я на маленькому. Заснули десь в 11 і проснулися десь в 8. Я спав тривожно але і щасливо, бо Марічка не проснулася даже на хвилинку - значить температура була в нормі. У вівторок зранку я вже даже не пробував давати таміфлю з ложки - зразу розмішав з какао і дав їй випити - випила і не помітила. Інструкція пише шо таміфлю можна приймат з їжею такшо вважаючи какао їжею можна надіятися шо лікарство не втратило своїх антивірусних властивостей.

Протягом дня вже все було окей, температура в нормі, Марька бісилася - знову не містилася в шкурі, просилася на двір а там був ливень. А інтернет пише шо якщо грип то треба тиждень дома лежати - ізолювати хворого - не підходити до нього ближче ніж на метер. Пройшло лише два дні - і я вже не знав що будемо робити на третій, якщо вона зовсім поправиться. Вирішили послухати шо скаже мудрий дохтор який залишив мене з дітваком 40 С температури з одним єдиним лікарством. У середу нам був назначений контрольний візит.

Середа 15 лютого 2012
Прийшли до лікаря, подивився, послухав, дав інгаляцію. Відмінив таміфлю після 4-ої дози. Виробник пише шо треба мінімум 5 днів приймати для того щоб остаточно побороти вірус. Прописав брохолітичний пластирь і порошочок в якому мукодаїн і кларитроміцин (антибіотик) - на три дні. Сказав що в садочок можна йти якщо будуть виконані три умови протягом одної доби. Хороший апетит, відсутність температури, відсутність інших симптомів. Оскільки такий день був в середу - в четвер я вже повів дітину в садочок а сам сходив в університет, хоча чуствую вялотекучий грип у собі, але в мене він мабуть пройде без екстремальних ситуацій.

Вот така історія, як у доктра Хауса, правильно поставлений діагноз і відповідні йому ліки - як хвороба зникає на очах, за лічені години. Але ті пару годин, що Марька була з температурою 40 - піздєц як страшно.

Запитання до тих хто знайомий з вопросом.
Наскільки адекватно проведено лікування? (Таміфлю 2 дні замість 5, антибіотики 3 дні замість 7(?), відсутність супутньої терапії при таких високих температурах)
Чи потрібно міняти лікаря який мені ніколи не дає лишніх свічок проти температури?
Лікар знав що буде саме так чи йому просто повезло?
Чи правильно я зробив що довірився лікарю повністю і ніяк не коригував призначене лікування?

Jesus Christ in Japan

Сьогодні в мене був супер смішний епізод в лабораторії - мушу поділитися.

Інколи під час обіду я сідаю за великий стіл в лабораторії - хаваю своє "бенто" а по простому ланч-бокс. Іноді до мене приєднується хтось із студентів. Найчастіше це популярний в цьому блозі Такума але іноді зі мною обідає мій другий (молодший) студент Джун-ічі, про якого вже тут також ішлося (той шо з тиском). 

Під час обіду (оскільки студенти як правило мовчать) я завожу розмову на різні теми переважно культурні і переважно повязані з Японією. Так наприклад кілька тижнів тому я подивився "Сім самураїв" Куросави мовою оригіналу із англійськими субтитрами і мені було дуже кайфово розуміти деякі прості фрази японською мовою в кіно. У піднесеному настрої я хотів обговорити це і взагалі обсудити фільм з носіями цієї культури. І що ж виявилося - ніхто серед присутніх в лабораторії студентів не бачив цього кіно, незважаючи на те що це один із шедеврів японського кінематографу. Чули про нього всі але ніхто не бачив. Переважна причина - шо фільм дуже старий і відповідно - нецікавий. 

Наступного разу ми говорили про відомого японського дизайнера. Як виразився Іван Н. (мій ужгородський друг) цей дизайнер, - Kazumasa Nagai такий популярний що його має знати кожен японець. Увы.... Ніхто в моїй лабораторії про нього даже не чув не то шо знайомий з його роботами. 

 

Ну і апогеєм цих обідніх засідань можна вважати сьогоднішній день коли ми сиділи собі з Джуном-ічі супокуйно обідали говорили про то про сьо, я попросив розповісти як він буде проводити новорічні свята - чи піде у храм 1 січня (як заведено в Японії). Він сказав піде в храм і там буде говорити 15 хвилинну молитву - про шо конкретно буде просити і до кого конкретно він буде звертатися вияснити не вдалося. Лише зміг мені пояснити шо молитву написав дідо - така собі сімейна молитва. 

Потім слово за слово ми перейшли до Christmas де першим ділом я повідомив шо ми святкуємо Christmas не тому шо є Санта Клаус а тому шо є Jesus Christ. Ця інформація викликала величезне здивування у мого студента... Я спочатку не врубився а потім почав допитуватися чи він взагалі знає хто такий Jesus Christ. На це мені була дана відповідь "Щось таке я вже чув...". Ну і тоді вже я почав гру ану-ка угадай. Сама смішна відповідь була пожалуй що Jesus Christ це премєр-міністр, на уточнююче запитання якої країни - "мабуть Америки". Підключили на допомогу іншого студента (я був впевнений що він знатиме), він порозмишляв порозмишляв і каже це хтось хто має відношення до релігії, я возрадувався - хоч не премєр міністр. Але я все настоював і добивався простої більш короткої відповіді. Попросили поучаствувати ще одного колегу і він теж не зміг відповісти хто ж це такий Jesus Christ... 

Після цього я пояснив що конкретно я хотів почути кажу "Jesus Christ це Бог" або "Jesus Christ це син Божий" це кажу головна особа в християнстві тому і назва така. Такими откровєніями я викликав величезне здивування у мене почали запитувати чи дійсно я так думаю що Jesus Christ це Бог. Я пояснив що питання має звучати не "як ти думаєш" а "чи ти віриш" Підсумовуючи обідню розмову мені сказали що японці вірять в Санта Клауса.... От така культурна прірва розєднує нас людей західного світу і східного. 

Хоча я не впевнений що багато закарпатських студентів 21-22 роки змогли би чітко сказати хто такий Будда... Такшо вибірка моя так скаазть не дуже репрезентативна хоча я вірю що результат вірний. Це Японія. Так як я її бачу.

Bangkok. Завершеня подорожі.

Написав текст в аеропорту "Суварнабхумі" з надєждою запостити перед відльотом, але на жаль підключитися до безплатного вайфая так і не вдалося. Тому - без змін - чисто для історії.

Привіт Оленочко,

ми вже в аеропорту – чекаємо рейса на відправку. Сьогодні лазили по таким трущобам і райончикам Бангкока, що мені і не снилося – просто піздєц – як люди можуть так жити. Трошки перекрило вчорашні і позавчорашні приємні враження. Ми пішли зранку на "сайтсіінги", думали пройдемося пішком по історичним достопрімечатєльностям, але потім рішили на мототаксі бо треба було попробувати. В результаті нас надурив і висадив у якійсь жопі таксіст. Спочатку нас дешево повіз у одно місто – всьо було окей. Ми подивилися і вирішили іти в інше ну і знову до нього – вроді нормальний старічок. А він шось начав пояснювати, каже: "мені не треба платити – ми лише заїдемо в одно місце на десять хвилин ви там подивитеся, мені за то дадуть талони на бензин і я вас везу безплатно".

Привозить нас в tailor shop, магазин-ательє всякої ху...ні для джентельменів, рубашечки з шовку – костюми, галстуки за 50 баксів, всьо там вилизано, і продавців пятеро мужиків таких піжонів у глажених штанішках і чистих рубашечках з такими ху..нями що замість пуговиць застібаються, короче похожих на того друга Мікі Рурка у фільмі Пуля, ну і вони там нас – а в особєнності мене, бо я общітєльний, беруть в оборот, бо сенсей зразу шифруєся і тіпа по англіцьки не розуміє. Пожимають руку, так нарочито і каже мені продавець «містер у мене спеціально для тебе чудовий галстук тут за 100 баксів, я сходу відповідаю галстуки не ношу, ну тоді подивися які тут чудові костюми для тебе, я кажу у мене вже один є – свадєбний, і кажу, о! це рубашки з шовку, він каже да з тайського шовку, а я йому ой піздец які дорогі. Ну він поняв шо з нас толку ніякого і каже на містер тут тобі моя карточка – шось понадобиться – заходи і випроважує, я кажу добре – ми мол ще кілька днів тут будемо, обовязково зайдемо, і з радістю уходимо, нам в спину кричать всі «сайонара».

Ну така фігня, сідаємо знову в то таксі а старий мол начинає нити – ви не взяли карточку чи ви не поставили штамп, (пізніше дошло шо якби ми шось купили то таксісту би зато откат був - літер бензину чи шо) короче така вот херня і каже нам "уйобуйте з таксі", а ми йому кажемо вези куда кажемо – ми тобі гроші заплатимо, він каже ніхера – просто сказав виходіть з машини і висажує нас в такій жопі шо вобще непонятно де ми знаходимося.

Потім ми десь годину телімпалися по карті, по мєстному ринку серед воні, мотоциклів, машин, автобусів, жрачки, фруктів, людей, чайна тауна і теде. Сенсей задихався і дихав через платочок. В кінці кінців дійшли до якогось палацу, там де дуже багато статуй будди, лежачий, стоячий, і міліони сидячих будд – пофткалися там і вирушили назад на конференцію – щоб встигнути хочаби на обід.

Але пішком йти не хотілося нам порадили автобус – в якому ми так точно десь годину їхали, повний потних людей – короче ужасно – жара вологість, пот, вонь, вихлопні гази – ну короче вражень повні штани. В кінці кінців за десять хвилин до закінчення обіда добралися до конференції, встигли на обід – інакше день би пішов в жопу. Хоч враження і офігенні від пішо-автобусного походу, але так хотілося вже добратися до місця де працює кондиціонер, очищене синтетичне повітря – їжа в тарілках і сок з льодом, короче критично захітілося чистоти, людей в костюмах, і наших нанотехнологій.

Словом все закінчилося добре і це в принципі також плюс Бангкока, що нас ніде не намагился образити, обікрасти, побити, витягнути кошельок з кармана, чи шось. Сенсей порівнював з Італією, де незважаючи на чистоту і візуальний порядок, навколо бродить куча злодіїв карманників, після чого даже згадав кількох людей кого обікрали.

За обідом чи після нього – вже не памятаю сенсей підсумував прожитий день. Сказав шо вот зато можемо оцінити в якій ми гарній країні живемо. І я з ним тут на 100% погоджуюся. Тайланд хорошо для молодих обезбашених – хто готовий спати в говні пяний із простітукою і тягнути через трубочку коктейль з агави, лайму і віскі. І ти знаєш таких чуваків тут просто до хера і дівчат тоже. Але я вже або не молодий, або не готовий в говні з простітуткою. Твій, Р.

P.S.: І вобще вже дуже скучаю за Марькою – чуствую завтра заберу з дітдома а вона рідну мову забула. Треба буде наздоганяти.

P.P.S.: Ну і да – надіюся ти не проти шо лист публічний – тут нічого особистого, такшо нехай і друзі читають, але буков стільки шо я сумніваюся що даже ти дочитаєш до цього абзацу. Окей.

Парочка фоток: вобщето фоток багато - але як на мене вони безглузді.

Bangkok

Вот пацани збулася мєчта ідіота. Сімя з трьох чоловік - жона в Україні, чоловік у Тайланді, а трьохрічна Марічка у Японії. Вот так ходи до гадалок най тобі предскажуть будуще. Думаю фантазії не стачить. А Бангкок це конечно - для мене шок, шо називається - шокірюющая Азія. Аеропорт -  мєчта, Японіі далеко, метро - красота - айбо народу!!! Нехай мені потім хтось показує фотки про токійське метро - ласкаво просимо в Тайланд. Жара, вологість, запах поту, багато іноземців - такоє ніби вони цей весь хаос контролюють. Ну короче добралися до готеля а шо буде дальше - побачимо.

нашвидкуруч з поїзда - болота, з трущобами і червоними супутниковими антенами і новенькі і будуючіся хмарочоси

Робоче місце японського студента

Вчора під час короткого експерименту на третьому поверсі мені прийшлося використовувати стіл нашого студента що здобуває кваліфікацію магістра - зараз він на 5 курсі – звати Ватару (航-わたる-wa-ta-ru) (фото на веб сайті). Не знаю чому але мене побачене вразило – це дуже сильно йде в розріз з моїм розумінням людини, студентна якому вже 22 роки. Купка героїв манги "One Piece" виглядає зовсім невинно, невимушено, не покликана звертати на себе увагe, – але ...
Це настільки мило і настільки по дитячому що у мене виникли суперечливі відчуття з приводу такого типового японського студента і я задумався чи я хочу щоб моя дитина була в такому віці - така невинна...
А ось і саме фото – судіть самі...

До речі манга із категорії "Shōnen manga" тобто для чоловічої аудиторіїї шкільного віку від 10-18 років. Досить широкий діапазон правда?