Японська чесність і українське щастя.

Нещодавно я розповідав про відправку посилки для нашої мами в Ужгород. А наша мама у відповідь надіслала нам. Ну і от з українською посилкою вийшла серія приколів. Благодарствуючи нашій мамі :-) Як колись писав Грибоєдов "Счастливые часов не наблюдают" (хоча інтернет каже, що першоджерелом ідеї був Шиллер, який казав «Die Uhr schlagt keinem Gliicklichen»). Так точно наша мама, коли пішла відправляти нам посилку на центральний поштамт в Ужгороді, забула, що на посилці має бути написана адреса отримувача. Кажуть Коля, який підвозив тоді на автомобілі шуткував: "Ти шо думала Оленка, напішеш "Роме в Японию". Тоді прийшлося вертатися додому і роздруковувати нашу японську адресу, яку я вже підготував на двох мовах зрозумілих японським поштарям. Але це був тільки початок.

Вчора коли ми з Марькою прийшли додому, нас чекало повідомлення від японського поштаря, що посилка до нас вже дійшла. Тільки глянувши на повідомлення я почав сміятися від душі. Ось той кусочок поштарського повідомлення, який мене розмішив.

До мене дійшов другий прикол, який видала Оленочка, а саме - вирішила що своє імя, на зрозумілій японському поштарю мові писати зовсім не обовязково :-)... І тут, я уявив собі бідного поштаря який стоїть під дверима нашої квартири і записує рукою спочатку імя отримувача (пів-біди, на англійській мові) а після того - чесно, згідно посадової інструкції - також імя відправника, і таки написав, так, що я зразу здогадався хто став початком мук звичайного японського роботяги, який в свої 45 років вперше був змушений спробувати свої сили в кириличній каліграфії :-). Більше того, зрозуміло, що своє імя Леночка не написана друкованими літерами, майбутній лікар. Може хоч так би було легше японському бідолазі.

Вчора, забувши що у мене є плани на сьогодні я через веб-сайт японської пошти подав заявку на повторну доставку на сьогодні з 12 до 14 годин. Але я забув, що сьогодні у нас в садочку батьківські збори. І ми запізнилися додому десь на 40 хвилин. Нам повезло - японський поштарь якраз спускався з 5 поверху, в руках з нашою посилкою, яку ми встигли перехопити. Але кожен раз коли він не застає отримувача вдома він має залишати бумажку про неможливість вручити пошту. І він залишив нам ще одну таку бумажку - і сталося чудо - він вирішив спростити імена і от що було написана на цей раз.

З моїм іменем вже вирішив не церемонитися - їжачку зрозуміло, що отримувач я, тому можна було писати японською. Але от з Лєночкою так просто не поступиш, адже в школі не вчили транслітерувати з кирилиці на катакану. Але він все ж таки знайшов елегантний вихід - вирішив написати лише одне імя, причому що радує - коротке. І варто відмітити практика не пройшла зря. В другому варіанті вже чітко зрозуміло що посилку надіслала Олена. Ось які вони чесні прості японські поштарі - трудяги без вихідних. Постійно в голові крутяться варіанти, як би поступив українький поштарь в такій ситуації, якби відправник був написаний лише японською мовою. Чи утруждав би він себе в каліграфії ієрогліфів?

Хоча в Україні подібні питання вирішуються простіше - просто шлють повідомлення - приходи забирай - тобі прийшла посилка, а якщо тобі щось не подобається то "шлють і тебе разом з посикою". Я свою відправляв дорогим курєром EMS, так навіть вони, люди які зобовязані доставляти додому і вручати в руки - просто позвонили Лені і сказали: ідіть забирайте, а на фразу "так ви ж маєтє доставляти" курєр почав нити скільки в нього багато роботи і він ні на шо не має часу, так ніби це має переймати "клієнта, який завжди правий". Хоча по-слухам, дома в Україні правило про клієнта часто вже не діє. Японські ж навіть найпростіші поштарі зі звичайною посилкою відправленою найдешевшим тарифом приходять кожен день до отримувача, протягом трьох тижнів, і намагаються якнайшвидше донести пошту. Пошта тут святе. Даже коли в конверті контрабанда. Або сємочки, як жарт від друга. Тому не дивно що всі листівки поздоровлення "з новим роком" доставляють рівно 1 січня. Така от паралель на сьогодні дорогі віртуальні друзі.

Пошта. Вулиці. Фотки. Музей. Думки.

Писав вчора протягом дня тому в теперішньому часі.

Вибрався сьогодні в центр нашого міста для того щоб відправити посилку для Оленки. Вже місяць я готую цю посилку - надримбався, потратив кучу часу, і в середу коли я був готовий відправляти виявилося що наш мєстєчковий поштамп не може її відправити тому що в посилці знаходиться фотокамера, а у фотокамері знаходится батарейка, а у батарейці знаходиться літій, так вот він хана який небезпечний, прямо як кощей бессмертний. В місцевому поштампті сказали, що відправляти літій, а разом з ним - батарейку, яка по закону має бути упакована в камеру, а окремо не можна - треба обовязково тільки в головному поштовому офісі нашого міста. А всього таких почтампів з яких можна відправляти літій - 191 по всій Японії, такшо мені можна сказати повезло, що я живу не в маленькому містечку, а то прийшлося би їхати дуже далеко.

Поштовий ящик в Японії - це святе. І навіть якщо він стоїть десь в богом забутій глуші, а не як цей в центрі міста - можна бути впевненим, що японський поштар перевірить його вміст щонайменше два рази на день.

Хто хоче читати далі, і не тільки про пошту а іменно - про Японію, і дивитися два десятки фоток - будьласка тисніть
Додаткові батайки прийшлося вийняти, оскільки можна відправляти лише батарейку упаковану в фотоапарат, вот уж правило, я в шоці, але треба признати що це не японське правило, японська пошта лише слідує якимось дибільним міжнародним вимогам. Такшо я собі пообіцяв що це останній раз я відправляю якусь техніку, і возрадувався що не купив раніше відеокамеру, яку в мене просив друг Коля і два беушні айпади які хтось замовляв у Оленки. Приношу всім свої вибачення - з покупкою товарів у Японії покінчено, даже не просіть. Люди чомусь думають що якшо куплене в Японії то обовязково буде кращої якості і дешевше. І одне і друге міф. Якщо ціна ще може бути дешевшою, то з врахуванням пересилки ніколи.

Панно на центральному поштовому відділку міста Кітакюшю також увіковічило в кераміці традиції літніх барабанних фестивалів.

Ну але хер з ним я не про то. Заодно з поштою, вірніше після того як збаграв з себе пятикілограмову ношу, я вирішив пройтися підворотнями Кітакюшю в самому центрі, саму малость звичайно, але все ж таки. Ось парочка фотографій.

Заглядати в дворики простих будиночків - оце я люблю. Кожен хазяїн намагається створити собі подобіє садочка, навіть якщо це лише сходи на вулиці

Нових будівель небагато - десь тридцять процентів. І десь двадцять - отаких, іноді не зрозуміло чи ще функціонуючих компаній, магазинів, закладів громадського харчування. Це правда схоже вже не хоснується, але буває часто що виглядає саме так а всередині чудовий традиційний ресторанчик.

Десь у дворах між високими будинками сховані традиційні чи то храми - чи прото якісь будиночки з традиційними японським дахами, з якими часто і асоціюється Японія

А тепер пройдемося біля річечки і подивимося на зворотню сторону центральної вулиці.

Все навколо ржаве і сіре і з кучою храма, правда - хлам тільки на приватних територіях. Загальні території на вулиці вилизані дочиста

Кондиціонери - всюди - один на одному, здається що вони повмирали ще півстоліття тому, але нія впевнений що все робоче.

Може звичайно скластися враження що я навмисно шукаю якісь такі сюжети, в технологічно вилизаній Японії. Насправді не так. Оце зображене на фотках це справжнє, такого тут набагато більше ніж блискучого і автоматизованого. Хоча часто навіть в таких розвалюхах на вигляд, багато що буде працювати як роботи. Мені до речі подобається, що японці користуються довго певними речами, наприклад побутовою технікою. Ось наприклад я навіть знайшов стару копійкову прачечну, судячи по виду вона тут десь із шістдесятих років і ще до речі нормально працює, правда, не всі машинки, одна сушилка здається було написано що поломана.

А ось і вона платна прачечна, явно з пришелець з минулого, місця посередині лише вистачає на одну людину - так вузько. Зліва машинки, справа -сушилки.

Типова будівля по другорядній вулиці в центрі міста.

Та ж сама довга стіна вздовж річки. Все таке сіре (звичайно хмарний день також дався взнаки) що важко помітити журавлів, які собі облюбували ці місцини.

Збільшено для тих хто не зміг розгледіти величних журавлів

Ну все - останній погляю в сторону цього ряду будівель, тепер ідемо дальше.

Занирнув на ринок, людей небагато, фоткати нічого.

Оськільки ранок і ще лише 12 годин - майже все закрито, от наприклад як цей кабак - що відкриє свої двері аж у пів-сьомої. Правильно - японці зранку практично не пють - навіть по вихідних.

Провулки ще вужчі за вулочки, зате дуже акуратні, незважаючи на сіризну і ржавщину кондиціонерів, усіляких лічильників газу електрики і тонни звисаючих проводів і

Такеші Кітано з покрашеним волоссям з рекламного плакату закликає бути особливим.

Життя тільки починається тут зранку в 12 годин - десь через 4-5 годин тут будуть толпи народу їсти морозиво на морозі.

Іду з метушні в замок - глотнути атмосферу вічності.

До речі у нас тут місцеві вибори. Так виглядає офіційна дозволена агітація. На окремо викладених десь два тижні тому стендах - розвішані однакового формату і розміру плакати за всіх кандидатів. Все дуже культурно, на стінах і стобах і дверях ніхто все це тимчасове гівно не розклеює. Тут точно видно як японці відносяться до свого оточення - все буде акуратне і на довго. А депутати такими не являються. Тому їхні обличча ми спостерігаємо рівно тиждень два перед виборами. Сьогодні всі ці фанерні щити будуть демонтовані. Через три дні всі забудуть що були вибори.

Ще один варіант дозволеної передвиборчої агітації - автомобілі з яких викрикують слова подяки виборцям від конкретного кандидата. Часто повторюють фамілію кандидата і просять поставитися до нього з любовю. Крім того машина як правило наповена людьми які махають ручкою всім прохожим. Виглядає дуже смішно коли бачу таку агіт машину на пустій вулиці - і вони мусять махати. Я завжди махаю у відповідь, так мене смішать ці золоті люди.

Ах да - можна і так, взяти прапоці в руки і ходити злагодженою колоною в людних місцях, але так щоб не заважати прохожим.

Сходив у замок подякував Будді за Японію, пофоткав храмових мачок.

Виступило сонечко, фотки стали більш яскравими і теплими, але я вже закругляюся.

Ну і щоб день не пройшов впусту, на додаток до підворотень, я вирішив сходити в меморіальний музей Сейчо Мацумото, письменника який народився тут, на території сучасного Кітакюшю, але одразу після свого першого ж успішного твору, звалив у Токіо і далі творив уже там. Фоткати в музеї заборонено, і хоча ніхто за мною і не дивився, я все одно не фоткав, тому що нічого цікавого аж там не було, і правил треба дотримуватися.

Хоча як ні - було. Музей письменника, як такий, я завжди собі уявляв як одну кімнату, максимум дві, ну ладно трикімнатну квартиру з відтворенням побуту. Але у випадку письменника Мацумото, (хтось до речі його читав, браття славяни?) це не музей і а музеїще, де бережно відтворені не тільки ціле його помешкання, але й розкладені багато речей якими він володів від пуговички і ручки до фотоапарата. Сумка з посадочним талоном, рукописи складені в стопочки під склом, багато рукописів, старий довго писав, і не зважаючи на те що може він писав і давно, популярність до нього прийшла лише в 41 - 43 роки і десь в 45 вирішив що можна жити лише з письменницького труда. Як пише моя брошурка про Мацумото сана, він став засновником нового жанру в літературі, а саме - socially-conscious mystery novels. Треба буде перевірити що це таке. Заодно писав історичні романи та вивчав давню і сучасну японську історію.

Мені сподобалося в цьому музеї. Незважаючи на те що в літературному музеї треба читати, а я лише дивився фотки і короткі кінозамальовки ну і надзвичайно довго роздивлявся його кімнати в яких він жив і писав. Мацумото на 80% фотографій зображений з цігаретликом в одній руці і з пером в другій. Часто тільки з цігаретликом. Прожив 83 роки, цікавого життя судячи по фоткам. Що мене вразило, це стан його кімнат. Не знаю як в інших музеях письменників, не памятаю чи був взагалі в якомусь, але мені чомусь завжди здавалося що там вилизано все, розкладено по своїм місцям, тобто далеко від реальності. В цьому ж музеї було навпаки, робочий стіл завалений всяким письменницьким мусором, старе обідране крісло, якісь кульки на полу, газети, книги складені аби як, ну все виглядає так ніби він до сих пір приходить туда по ночам і працює. Короче свинарник свинарником, якщо бути чесним. І це мені дуже сподобалося, тому що я думаю що саме так воно і було коли Мацумото-сан був живий. Я одного разу був в домашньому робочому кабінеті одного старого японського вчителя - так там все виглядало приблизно так само. І бачачи сотні фоток Мацумото з сигаретою, я дуже старався заглянути в попільницю яка стояла на робочому столі, така глибока, думаю туда бичків 200 десь влазить, так вот я хотів побачити там недопалки, але із-за високих бортиків не зміг. Хоч я їх там і не побачив я свято вірю що вони там є.

І як завжди буває в японських музеях, на нижньому поверсі знайшовся куточок де можна було попити кавусю і не просто куплену в автоматі, як звичайно, а зварену прямо з зерен. для мене ця кофеварка виявилася не менш цікавим експонатом ніж інші у музеї. Ось вона на фото.

Диво-кавоварка

Я десь пять хвилин тупив щоб дістати з неї каву тому що весь цикл приготування незважаючи на наявність стількох великих автоматів, дуже складний, і повністю ручний. Короче спочатку треба закинути копійки, потім вибрати сорт кави і в одну з червених кружечок насипається порція кавових зерен для приготування. Потім зерна треба висипати в наступну машинку яка їх помоле, в третю машинку треба висиспати помолоту каву у дірочку відповідно до того яку хочеш каву гарячу чи льодяну і аж так нажавши на останню кнопку і підставивши одноразовий стаканчик, отримуєш порцію кави. Цукор, вершки, мішалку для кави і кришку для стаканчика треба дістати з шкафчика і поухажувати за собою. Тепер сижу пью цю каву, і почали підходити японці і також так само як і я туплять на кожному кроці хоч видно скільки інструкцій для них написано.

Така ось вийшла прогулянка - заодно з відсиланням посилки на батьківщину. Відтепер - шлю тільки листівки.

Листівка від німецького друга.

Радісна подія. Отримав сьогодні листівку від друга. Не можу не запостити це неподобство - не листівку звичайно, листівка, даже конверт, все вишукане як колись в старі часи, і ще Мішик даже адрес свій написав від руки. Мій як завжди полінувався. Не уміє сарака японською. А неподобство - це час - скільки листівка в конверті з наклейкою Priority/Luffpost скільки вона йшла з однієї з найрозвинутіших країн світу в іншу не менш розвинуту - 26 днів (бл...). Може хтось знає в чому діло, але я чомусь сумнівів в японській пошті не маю. В Україну мої листівки доходять за два тижні.  

Якщо я правильно зрозумів натяк і рекомендацію свого найкращого друга серед лікарів (не рахуючи мою дорогу дружину), він рекомендує мені лишатися пити каву з кофеїном і переходити на каву без кофеїну. Ех дорогий Мішику, звичайно я дуже хочу лишитися пити каву взагалі, а до купи ще й перестати пити алкоголь і курить цигарки. І якщо з другим і третім у мене останнім часом виходить доволі успішно, дома практично не пію, а курю тільки на корпоративних вечірках раз у два-три місяці по 2-3 сигаретки. А вот з кавою не дуже виходить. Даже коли зранку прокинуся бодрячком і заміняю ранкову каву чайком або соком, потім десь біля 11 години іду як наркоман, кидаю всьо і купую собі якусь порцію в японському апараті, а там лиш одно названіє. Уж ліпше дома пити. Короче відмова від кави ще не лежить на порядку денному. 

Відповідаю: Дорогий Мішику! Дякую за давно очікувану листівку, вона мені дуже сподобалася. Сам факт її появи у моєму житті переносить цей день в розряд історичних днів прожитих на японській землі. Особливо мені подобається що твоя листівка така німецька! Твій Р. 

P.S.: Швидкість передачі херова, треба щось робити з цим. Запитай там своїх почтальйонів в чому діло. Я впевнений що Японія на поштовій ниві не халтурить, такшо перевірь і у себе.

Ну і найдивніше мене чекало в конверті крім листівки. Міша послав мені 4 чи 5 сємочок. Скоріше за все це якись прикол, який хоч і смішний - мені не дуже подобається. Особисто я не дуже хочу щоб мною зацікавилися японські спецслужби. Ну добре один раз пробачили, але навіщо їх злити вдруге не розумію. Хіба що мій дорогий друг хоче щоб мене депортували з Японії. Ну тоді наступного разу поклади в конверт насіння марихуани або таблетку екстазі, в Німеччині мабуть можна купити в аптеці, але в Японії це жосткий кримінал, і мене одразу посадять в тюрьму і Марька залишиться без батька. А ще рекомендую до прочитання повість Мілана Кундери "Шутка". Там тоже єден пошуткував. І тоже помоєму там була замішана якась откритка.

Контрабанда в поштовому конверті (from Ukrain to Japan with love)

Сьогодні ввечері в поштовому ящичку мене очікував сюрприз - очередний лист від моєї подружки Наталі, (рука не піднімається написати бувшої незважаючи на страшну суперечку що сталася минулого тижня). Лист правда вона відправляла коли "мєжду нами" ще чорна мачка не бігала. Але пост не про це а про конверт і його вміст. Коли я дістав його з поштового ящичка то трішки здивувався - адже таких пузатеньких конвертів з батьківщини я ще не отримував, виглядав він приблизно так:

Конверт весь був обклеєний додатковими засобами що казали про те що митниця його вскривала і перевіряла вміст. Ну єсчоби! від конверта навіть ще не відкривши поштовий ящик валив аромат укропа, який Наталі мені ризикнувши вислала прямо так. Митники звичайно додали і від себе пару листочків тексту, на малюнках укроп не зображений значить все в порядку.

Ну і звичайно фото цього скарба який так ніжно був скріплений скотчиком щоб чим більше бути розпластаним, але японських митників не проведеш - тим більше що і запах не спрячеш. Цікаво чи були вони здивовані, адже тут укроп велика рідкість. 

А назви, які назви! Аллігатор! добре шо не "Термінатор" або "дифибрілятор"

Короче будемо сіяти свої сємена у плодючу японську землю! Наталі - низький уклін!

Upd: В неділю 27 березня посіяли і укроп і базилік. Будемо чекати перших плодів через місяць.