Поштовий ящик в Японії - це святе. І навіть якщо він стоїть десь в богом забутій глуші, а не як цей в центрі міста - можна бути впевненим, що японський поштар перевірить його вміст щонайменше два рази на день.
Хто хоче читати далі, і не тільки про пошту а іменно - про Японію, і дивитися два десятки фоток - будьласка тисніть
Додаткові батайки прийшлося вийняти, оскільки можна відправляти лише батарейку упаковану в фотоапарат, вот уж правило, я в шоці, але треба признати що це не японське правило, японська пошта лише слідує якимось дибільним міжнародним вимогам. Такшо я собі пообіцяв що це останній раз я відправляю якусь техніку, і возрадувався що не купив раніше відеокамеру, яку в мене просив друг Коля і два беушні айпади які хтось замовляв у Оленки. Приношу всім свої вибачення - з покупкою товарів у Японії покінчено, даже не просіть. Люди чомусь думають що якшо куплене в Японії то обовязково буде кращої якості і дешевше. І одне і друге міф. Якщо ціна ще може бути дешевшою, то з врахуванням пересилки ніколи.
Панно на центральному поштовому відділку міста Кітакюшю також увіковічило в кераміці традиції літніх барабанних фестивалів.
Ну але хер з ним я не про то. Заодно з поштою, вірніше після того як збаграв з себе пятикілограмову ношу, я вирішив пройтися підворотнями Кітакюшю в самому центрі, саму малость звичайно, але все ж таки. Ось парочка фотографій.
Заглядати в дворики простих будиночків - оце я люблю. Кожен хазяїн намагається створити собі подобіє садочка, навіть якщо це лише сходи на вулиці
Нових будівель небагато - десь тридцять процентів. І десь двадцять - отаких, іноді не зрозуміло чи ще функціонуючих компаній, магазинів, закладів громадського харчування. Це правда схоже вже не хоснується, але буває часто що виглядає саме так а всередині чудовий традиційний ресторанчик.
Десь у дворах між високими будинками сховані традиційні чи то храми - чи прото якісь будиночки з традиційними японським дахами, з якими часто і асоціюється Японія
А тепер пройдемося біля річечки і подивимося на зворотню сторону центральної вулиці.
Все навколо ржаве і сіре і з кучою храма, правда - хлам тільки на приватних територіях. Загальні території на вулиці вилизані дочиста
Кондиціонери - всюди - один на одному, здається що вони повмирали ще півстоліття тому, але нія впевнений що все робоче.
Може звичайно скластися враження що я навмисно шукаю якісь такі сюжети, в технологічно вилизаній Японії. Насправді не так. Оце зображене на фотках це справжнє, такого тут набагато більше ніж блискучого і автоматизованого. Хоча часто навіть в таких розвалюхах на вигляд, багато що буде працювати як роботи. Мені до речі подобається, що японці користуються довго певними речами, наприклад побутовою технікою. Ось наприклад я навіть знайшов стару копійкову прачечну, судячи по виду вона тут десь із шістдесятих років і ще до речі нормально працює, правда, не всі машинки, одна сушилка здається було написано що поломана.
А ось і вона платна прачечна, явно з пришелець з минулого, місця посередині лише вистачає на одну людину - так вузько. Зліва машинки, справа -сушилки.
Типова будівля по другорядній вулиці в центрі міста.
Та ж сама довга стіна вздовж річки. Все таке сіре (звичайно хмарний день також дався взнаки) що важко помітити журавлів, які собі облюбували ці місцини.
Збільшено для тих хто не зміг розгледіти величних журавлів
Ну все - останній погляю в сторону цього ряду будівель, тепер ідемо дальше.
Занирнув на ринок, людей небагато, фоткати нічого.
Оськільки ранок і ще лише 12 годин - майже все закрито, от наприклад як цей кабак - що відкриє свої двері аж у пів-сьомої. Правильно - японці зранку практично не пють - навіть по вихідних.
Провулки ще вужчі за вулочки, зате дуже акуратні, незважаючи на сіризну і ржавщину кондиціонерів, усіляких лічильників газу електрики і тонни звисаючих проводів і
Такеші Кітано з покрашеним волоссям з рекламного плакату закликає бути особливим.
Життя тільки починається тут зранку в 12 годин - десь через 4-5 годин тут будуть толпи народу їсти морозиво на морозі.
Іду з метушні в замок - глотнути атмосферу вічності.
До речі у нас тут місцеві вибори. Так виглядає офіційна дозволена агітація. На окремо викладених десь два тижні тому стендах - розвішані однакового формату і розміру плакати за всіх кандидатів. Все дуже культурно, на стінах і стобах і дверях ніхто все це тимчасове гівно не розклеює. Тут точно видно як японці відносяться до свого оточення - все буде акуратне і на довго. А депутати такими не являються. Тому їхні обличча ми спостерігаємо рівно тиждень два перед виборами. Сьогодні всі ці фанерні щити будуть демонтовані. Через три дні всі забудуть що були вибори.
Ще один варіант дозволеної передвиборчої агітації - автомобілі з яких викрикують слова подяки виборцям від конкретного кандидата. Часто повторюють фамілію кандидата і просять поставитися до нього з любовю. Крім того машина як правило наповена людьми які махають ручкою всім прохожим. Виглядає дуже смішно коли бачу таку агіт машину на пустій вулиці - і вони мусять махати. Я завжди махаю у відповідь, так мене смішать ці золоті люди.
Ах да - можна і так, взяти прапоці в руки і ходити злагодженою колоною в людних місцях, але так щоб не заважати прохожим.
Сходив у замок подякував Будді за Японію, пофоткав храмових мачок.
Виступило сонечко, фотки стали більш яскравими і теплими, але я вже закругляюся.
Ну і щоб день не пройшов впусту, на додаток до підворотень, я вирішив сходити в меморіальний музей Сейчо Мацумото, письменника який народився тут, на території сучасного Кітакюшю, але одразу після свого першого ж успішного твору, звалив у Токіо і далі творив уже там. Фоткати в музеї заборонено, і хоча ніхто за мною і не дивився, я все одно не фоткав, тому що нічого цікавого аж там не було, і правил треба дотримуватися.
Хоча як ні - було. Музей письменника, як такий, я завжди собі уявляв як одну кімнату, максимум дві, ну ладно трикімнатну квартиру з відтворенням побуту. Але у випадку письменника Мацумото, (хтось до речі його читав, браття славяни?) це не музей і а музеїще, де бережно відтворені не тільки ціле його помешкання, але й розкладені багато речей якими він володів від пуговички і ручки до фотоапарата. Сумка з посадочним талоном, рукописи складені в стопочки під склом, багато рукописів, старий довго писав, і не зважаючи на те що може він писав і давно, популярність до нього прийшла лише в 41 - 43 роки і десь в 45 вирішив що можна жити лише з письменницького труда. Як пише моя брошурка про Мацумото сана, він став засновником нового жанру в літературі, а саме - socially-conscious mystery novels. Треба буде перевірити що це таке. Заодно писав історичні романи та вивчав давню і сучасну японську історію.
Диво-кавоварка
Я десь пять хвилин тупив щоб дістати з неї каву тому що весь цикл приготування незважаючи на наявність стількох великих автоматів, дуже складний, і повністю ручний. Короче спочатку треба закинути копійки, потім вибрати сорт кави і в одну з червених кружечок насипається порція кавових зерен для приготування. Потім зерна треба висипати в наступну машинку яка їх помоле, в третю машинку треба висиспати помолоту каву у дірочку відповідно до того яку хочеш каву гарячу чи льодяну і аж так нажавши на останню кнопку і підставивши одноразовий стаканчик, отримуєш порцію кави. Цукор, вершки, мішалку для кави і кришку для стаканчика треба дістати з шкафчика і поухажувати за собою. Тепер сижу пью цю каву, і почали підходити японці і також так само як і я туплять на кожному кроці хоч видно скільки інструкцій для них написано.
Така ось вийшла прогулянка - заодно з відсиланням посилки на батьківщину. Відтепер - шлю тільки листівки.
