Ундокай 2015.

Сьогодні в школі у Марьки відбувся день спорту, по японськи ундокай.
Про садочкові ундокаї вже було розказано раніше..

В школі все майже так само, лише вже стає більше схоже на справжні спортивні змагання. Ну і масштаб не той. В садочку було 100 дітей з яких половина ще й ходити не могли. В нашій початковій школі зараз 877 чоловік (класи з першого по шостий) і споглядати такий натовп дітей коли вони організовано бігають і вистроюються в шеренги вже цікавіше. Під катом буде кілька однотипних фото з деякими коментарями.


Ось так всі діти сиділи навколо спотривного майданчику - кожен приніс з свого класу свій стілець на якому мав висіти рюкзак з водою або чаєм і "полотенце для витирання поту"

Ті хто хоче більше дитячого і нудного знають, що тиснути треба сюди.
Дитяча маса з якої наша Марія вже виділяється все менше.


Наша конячка на цей раз прийшла останньою в своєму забізі. Оленка розстроїлася, а я ж зрадів тому факту, що дитина зовсім не розстроїлася. Ще пів-року тому після програшу в садочковому забізі вона ревіла на сльози – а тут в школі всього за два місяці її навчили не соромитися поразкам і не плакати.


Іншим номером програми у першокласників був спортивний танець.


Відомим фактом про Японію є те, тут на шкільних змаганнях не визначають переможців індивідуальних. Змагаються команди. Наших 877 дітей поділили на чотири команди і кожній присвоїли колір. Наша Марька була в зеленій команді.


Щастя після танцю.


А це пяткикласники змагаються в бізі по спинам своїх сокласникам. Треба було пройти десь 50 метрів по спинам. Діти перебігали ззаду на перед щоб утворити таку людську доріжку. Виглядало живо і цікаво. По живим дітям буквально.


Третьокласники танцюють традиційний японський танець. Він такий традиційний, що його танцюють всі і з любого приводу - на фестивалях, на таких ундокаях, здається по всій Японії. Оленка в цей момент казала, от чого в Україні такого немає, ставлять якісь бальні танці в школах або щось з супер важкою хореографією, чого у нас не прийнято щось таке народне, якогось гопачка чи гуцулочку.


Я не знаю відповідь на це запитання. Різниця мабуть в менталітетах східному і західному. Так точно як з цими командами. де переможцем виявляється четвертина з 877 дітей.


Програма після обіду, включала лише такі номери що не вимагають сильного напруження, більше схоже на ігри. Марія готується до свого номеру.


Номер комбінував в собі танець і кидання маленьких набитих чимось мішочків в корзинку.


Марька здається не влучила жодним але тим не менше її команда виграла і вона цілий день після цього згадує про цей номер як про власну перемогу.


Останній номер шестикласників - в якому вони складали з себе різні фігури - спочатку з малих по два чоловіка і до великих чотирьох-поверхових. Виглядало гарно, неочікувано від таких все ще малих дітей. Ну і видно що дітям це подобається.


Останній номер сьогоднішньої програми виконували всі діти разом. На фото я вже лише пофоткав малу в натовпі інших дітей.


Правила школи привязують шестикласників до першокласників, і сьогодні було видно як старші дбають про малих.


Марька з своєю наставницею Мікі-чан.


І ще раз.


На фото в шерензі. Вчитель поправляє дітей щоб не вибивалися з гарного строю. Біднятко - в кінці дня був уже дуже виснажений.


Десь десять хвилин стояли і слухали прощальні слова від всіх починаючи від директора школи і закінчуючи представинками з дітей. Виграла червона команда 37 очок, на другому - жовта 36 і третє і четверте місце поділили зелена і синя - 35 очок.

Фінальне фото з поля.


Ну і зрозуміло, що кожний дітвак мав занести свій стілець в клас. Крім того шестикласники допомогли вчителям скласти інші речі що використовувалися на змаганнях.

Шінкансен.

Вчора японські друзі поділилися чудесним відео про японський швидкий поїзд - шінкансен (新幹線, bullet train), яке розповідає про те як прибирають поїзди на кінцевих станціях. Виявилося що прибирання поїзда навіть пафосну назву "7 хвилинне диво". Зразу згадалося, що ми це диво не раз бачили на власні очі і звичайно дивувалися, як швидко все відбувається - так от в відео показано все в деталях і цифрах. Коротше - інший світ, подивіться. Спробую добавити українські субтитри для тих хто не читає англіцькою.

Японська народна казка 4. "Я"

Десь пів-року тому наша Марька навчилася читати самостійно. Ми спочатку почали їй купувати книжки - в book off-ах (японських букіністичних магазинах). Але книжок, які ми купували вистачало не на довго. Скільки можна перечитувати одну й ту ж книжку або гортати одну і ту ж саму дитячу енциклопедію? Також зрозуміло, що збирати бібліотеку в Японії сенсу немає адже за собою не повезеш більше 2-3 книжок тоді коли прийдеться пакувати валізи.

Кілька тижнів тому Оленка записалася в Фукуокську міську бібліотеку. Ми про це думали й раніше але руки не доходили. Все виявилося дуже просто і запис в бібліотеку зайняв кілька хвилин. Тоді ж ми дізналися - центральна бібліотека міста має філіали по всіх районах міста і записавшися в одному можна використовавати всі інші, книжки брати в будь-якому і здавати в будь-який філіал. Вибирати можна по 10 книжок і тримати одну книжку не більше 2-тижнів.

Зрозуміло - що японською мовою ми першокласники і читаємо те що читає Марічка. В центральній бібліотеці є міліон книг на інших мовах, але на жаль українська ще до фукуоки не дійшла. Коли ми попадаємо в центральну бібліотеку то просто сидимо і переглядаємо хто що любить, Оленка переважно періодику (свіжі нім. і англ. журнали), я книжки з картинками (напр. сучасне японське мистецтво), Марька - книжки для дітей.

Розказувати про те що бібліотеки в Японії дуже популярні мабуть не варто - це відомий факт. Завжди повно людей в читальних залах, старші читають газети, студенти вчаться, діти з мамами - дитячі книжки. Словом бібліотека - живе місце. В міських бібліотеках все що стосується книг - безкоштовно, чай за гроші. В центральній бібліотеці до речі є кафе і ресторан. Почитав, пообідав, почитав, повечеряв. Є також платні бібліотеки де абонемент коштує 400 дол на три місяці або 1200 на рік. Так, бібліотека в Японії може бути також вигідною справою.

Заговорився.

Сьогодні в нас на показ дитяча книжка "Я" (по японськи "ваташі"). Я побачив її кілька років тому і вона мені одразу тоді запала в душу. В суботу під час відвідування бібліотеки ми знову взяли її тепер вже для Марьки ну і для тих хто цікавиться - викладаю тут з посильним самостійним перекладом без словника. Я вважаю що книжка "Я" ідеальна. Наша Марія її читає кожен день по два рази від початку і до кінця. Це на мою думку і є головна перевага японських дитячих книжок перед тими українськими які у нас є дома. Дитина. Самостійно. Читає до кінця. І хоче перечитати кілька разів. На цей раз зробив педееф, скачуйте і завантажуйте в свої планшети, читайте - показуйте дітям, діліться враженнями.



Наступного разу розкажу про шкільні підручники для першокласників.

Чао.

Марька в школі.

Привіт всім. Давно не бачилися.

Хочеться змінити верхній допис - майдан закінчився, революція триває, війна триває. Все що відбувається в Україні - не байдуже: слідкуємо, аналізуємо, читаємо, слухаємо, весь час там, але висловлюватися на дану тематику не можу, скоріше за все і не маю права, тому що ми не в Україні, фізично нас, все що відбувається не зачіпає. Звичайно мені дуже хочеться попити крові закарпатській науці і освіті, і медицині, і таким чином зробити свій посильний внесок в просвітлення людей України, але поки що обєктивно виважені дописи не зформувалися. Може колись.

В Японії (на українському фоні) нічого важливого не відбулося. Дехто каже, що японці просто не говорять про погане - по телевізору не показують, в газетах не пишуть. Три дні тому вирішив подивитися новини "нашої області": відкрили нову школу (5 хв), якийсь дятько збив на машині якусь жону (3 хв), в якомусь селі відкрили магазинчик - і тепер старим людям є де купувати їжу, їхати далеко не треба (10 хвилинний сюжет з інтервію, історіями життів, сюжетами з побуту села, в останньому кадрі 90 літній прощання дідок відїжжає з пакетом покупок від магазина на своєму електричному возику). Це все що потрібно знати про Японію.

Центральна подія цього року - наша Марька закінчила садочок і вступила до початкової школи.

31 березня був останній день садочка, а три тижні до того була зворушлива випускна церемонія. Вручили традиційний диплом, видали подарунки: фотоальбом, книжку з картинками, яку дітвак зробив своїми руками, книжку з текстами дитячих пісень.

Вчора 9 квітня відбулася "святкова лінійка" а по-японськи "церемонія вступу" в школу. Школу в Японії практично не вибирають. Яку приписують (згідно адреси проживання) в таку дітвак і ходить. До нашої школи треба топати 15 хвилин.

Сьогодні починається нове життя - треба буде раніше прокидатися десь на годину і це буде важко для всіх. Все що стосується школи - мене вражає і цікавить. Спробую повернутися до цього блога з розповідями переважно про школу.

Ну і ще про книжки дитячі. А там побачимо.

Кілька фоток з дня вступу в школу - під катом.

#Євромайдан #Єврореволюція

Поки в Україні триває революція, блог не пишеться. Не можу ніічого з собою зробити тільки про ці події думаю, слідкую. Весь час сижу тільки в твітері - очікуючи новин з фронтів. Паралельно ліниво пакую макулатуру за пять років навчання і роботи в університеті Кітакюшю. З нового року ми переїжджаємо в нове місто, я змінюю університет. Фотка лише демострує результат того що я роблю останніми днями. Вот би банда що захопила Україну одумалася і зробила так само, але здається що їм для цього не вистачить розуму. Могли би з своїми міліардами валити кудись подалі...

Студентські життя в Японії

Умілєнія японськими студентами пост. Дві фотографії. На память. Просто доповнення попередніх паралелей про життя студентів в лабораторії. Хоча я звичайно можу й помилятися порівнюючи теперішніх японських студентів в нашій лабораторії з студентами того часу коли я вчився на фіз-фаці УжНУ більше десять років тому назад. Словом запрошую добавити портрет сьогоднішнього студента якщо хтось хоче або знає.

У нас в Японії як і в усій північній півкулі - наступила зима. Зранку в квартирі традиційно холодно близько 12 градусів тепла. На дворі десь 10 і це досить холодно. Поки відвів на велосипеді Марьку в садочок а потім добрався до університета на холоді (свіжому повітрі) прийшлоася провести десь 30-40 хвилин. Тим не менше на роботу запізнився лише хвилин на 20 - прийшов десь в 8:50. Зайшов в лабораторію а звідти на мене зразу запах свіжозвареної кави і тостів. Дивлюся наші пятикурснички на з того ні з сього (хоча звичайно у них мабуть була на те причина) прийшли рано вранці і влаштували собі романтичний сніданок. Я не втримався зафоткав і порадувався за них. Який же це кайф бути в своїй лабораторії як дома. Притащив кофеварку, тостерницю, сковородку, подушку, свою улюблену кружечку і ложечку, мед з маслом, включив кондиціонер для підтримання комфортної температури, одів штани і кофту майже піжамні і повільненько собі розпочав екперимент а потім сів з товаришом за чашкою кави і кусочком хліба з масло бесідуєш. Ніякого офіціозу, нічого такого що би тебе могло зупинити почувати себе комфортно.Короче порадувався я за них розіміючи як такі моменти скрашують нещасну рутину і можуть додають натхнення.

Друга історія про кожноденну подію яка відбувається тут же в лабораторії. Є у нас в лабораторії студент якого звати Дайкі - він на фотці в масці. Він любитель пограти - і час від часу відвідує японські гральні центри "пачінко". Іноді досить результативно - вигравши виставляє друзям в лабораторії, водить в ресторан. Так от він спочатку потихеньку раз на тиждень, потім два раз на тиждень а потім і кожен день привчив усіх грати в гру де програвший купує всім вигравшим морозиво. Все просто: стають в кружочок і грають в джан-кен-пон - варіант нашого камін-ножиці-папір. Той хто програв купує всім морозиво. Внизу картинка з сьогоднішньої гри на яку правда попали лише четверо з граючих.

Іноді гру модифікують таким чином щоб програвших було двоє - щоб сильно не напружувати програвшого матеріально. Співвідношення як правило один до трьох - тобто один програвший купує три морожка. В цій історії нічого особливого і цікавого немає - а зявляється воно тільки тоді коли я собі порівнюю цих дітей які грають в камін-ножиці-бумагу з своєю генерацією українських студентів. Хоть трісни не можу згадати щоб ми з сокурсниками в компанії від тьох до семи-восьми чоловік разом виходили з універа на морозиво або тістечко. Пивко, стограм, каву з сигареткою памятаю а вот морожка нєт.

Японська мова - status update.

Вчора отримав пропускний ваучер на свій наступний екзамен з японської мови. Першого грудня в неділю через два тижні буде тест, не пройшло і пів-року як я здавав JLPT4 тепер іду на рівень вище. Ох і не до вивчення мови зараз! В житті грядуть переміни, треба багато працювати, приділяти час жоні і дітвакові, Але мемрайз не дає засохнути і опустити руки. Скільки можу рекомендую всім, але чомусь ніхто з друзів і знайомих (за винятком парочки) не реєструється - не хоче вчити іноземні мови (а може правда просто ховаються за анонімними ніками).

Короче поки нема з ким змагатися по вивченню різноманітних мов серед близьких - змагаюся з анонімними чужаками. Сьогодні в мене маленька перемога я вийшов на перше місце в групі користувачів що вчать словник на JLPT3. Весь цей шлях зайняв майже п'ять місяців, але утримати перше місце буде важко, нога в ногу йдуть кілька лідерів турнірної таблиці. 2666 слів пройденого, до кінця курсу ще десь 20 процентів, по японським міркам це десь 1400 слів, адже вивчаючи японську слово треба вчити два рази - спочатку як читається, а потім написання ієрогліфами. Якщо додати до вже вивчених раніше то в моїй пам'яті вже має бути записано десь 2000 слів, але цього на жаль ще не вистачає для гарних граматично вивірених речень, якихось вичурних жартів навіть для серйозного спілкування по роботі. Звичайно для магазина, аеропорта, п'янки, садочка, випадкових знайомств і читання дитячих книг (до 6 років) - достатньо, але хочеться більше і більше. Тепер я зовсім не впевнений що здам тест, як колись був впевнений про попередній рівень, але я ж і вчу не для бумажки а тільки для того щоб потішити своє его, і тут похвалитися :-) Хоча до хутори всякоє кажуть, розум в тонусі дозволяє тримати. Ось так.