Спартанському дітваку три роки.

Обожнюю стабільність, передбачуваність, систему, закони, традиції.
Ненавиджу різкі зміни, запізнення, хаос, безпорядок і "приємні" сюрпризи.
Коли у дитини день народження, в садочку традиційно фоткають, штампують руку, зважують, міряють зріст і готють саморобну листівку на якій пишуть привітання. Ось як воно було цього року (3 роки) і в попередні роки (2 роки і 1 рік)

3 роки

2 роки

1 рік

誕生日

たんじょうび tan-jou-bi

День народження. Три канджі - народжуватися, життя, день.

Срочно консультація лікарів!

Сьогодні перед другою чашкою кави (після обіду) перевіряв артеріальний тиск. Все в нормі. До мене підійшов мій студік Джунічі поцікавитися для чого це я міряю тиск, я сказав - "наслєдсвенность". І він також вирішив поміряти. Результат на фото. Я сказав що йому негайно потрібно йти до лікаря і даже кажу заплачу за візит лиш піди на цьому тижні. Друзі лікарі - висловіть свою думку - це в порядку вєщей що у молодого студента такий тиск і пульс (цифра біля сердечка)?

UPDATE: Продовження (18.10.2011)
Поміряли тиск після обіду я починаю боятися і відчувати себе відповідальним. Проконтролював щоби був відпочинок не менше 10 хвилин сидячи і результат ще гірший ніж вчора - три вимірювання 160/80 із пульсом більше 100 ударів. Розпитав про симптоми - голова не болить, спина болить постійно, я питаю в області почок - він каже ні вище і шо то не почки. В 6 років мав проблеми з щитовидкою (базедову хворобу???).

Тут фотоальмом з оновленнями даних тиску.

Jun-ichi arterial pressure monitoring

Марька - нічні дитячі розваги.

У Японії салюти* запускають переважно літом, таке в мене склалося враження. Де не де проходять всякі фестивалі з салютами, на які ми ніяк не попадемо, ну може в наступному році. Іще в магазинах продаються дитячі набори для ханабі, китайські але безпечні. Так от літо закінчилася і на такі наборчики в магазинах пішла велика скидка, тому недавно Марька собі один наборчик купила. Ну і вчора ми його спалили - в цьому короткому пості чотири фотки і два відео.

Марька говорить по-японськи.

Іноді, зовсім не часто, десь раз на 3-4 місяці мене хтось запитує як Марькина японська чи українська мова. Обєктивно оцінити я не можу тому шо не лінгвіст. Як мені здається вона мене чітко розуміє по українськи, відповідає і звертається правда по укро-японськи. Сьогодні ж у нас був Такума, я записав коротке відео як вона спілкується з ним. Він каже що вона врубаєся і практично все за ним повторює, але він її іноді не розуміє. Думаю що по тій причині що вона міксує українські слова і получається такий чудний суржик. Короче будьласка - заціняйте.

 

Проводи друга.

Сьогодні у нас другий державний вихідний за цей тиждень. В понеділок був "день поваги старших". Оскільки у нас з Марькою таких знайомих тут нема, то ми в понеділок подібним неподобством не займалися а просто убивали час. Сьогодні ж у нас справжне свято "день осіннього рівнодення" реально є що посвяткувати. Цікаво про кого думали японські парламентарії коли придумовували цей вихідний. Не важливо. Сьогодні ми прощалися з нашим другом Медером, який вже дуже скоро - 29 вересня поїде до себе додому в Киргизію. Посиділи традиційно, "по-християнськи", випили повільно (з 5 до 11 годин вечера) літер абсолюта з томатним соком у формі кроваваї Мері. Марька була не проти проти такого коктейля. Фотки з описом дальше...

Перед тим, сьогодні ми їздили за покупками і поблизу станції Оріо, всі мости виявилися прикрашені повітрулями з пластикових бутилок, які попередньо були виготовлені школярами з Оріо Ніші Шьогакко - або з східноорійсьої молодшої школи. Затрималися надовго, Марька вимагала подивитися на всі повітрулі і даже дотроркнутися до деяких з них. Я собі чогось уявляв подібні на пішоходному мості в Ужгороді, у мене залишилися тільки супер-рожеві спогади про батьківщину. Такі от повітрулі....

А от і вивіска з якої я прочитав хто саме зробив і повісив ці повітрулі на цих мостиках. Нехай не збиває з пантелику надпис латинськими літерами, школярі явно не мали на увазі Жанну дАрк, чисто випадково виник такий японо-англо-русько-украйонський словесний конфуз, який порадував мене і можливо посміхне тих хто подивиться на цю фотографію. Така от вивіска...

Ну а потім ввечері ми просто випивали, розмовляли, знову випивали, дуріли, ходили всі разом за сигаретками, курили, випивали знову і знову. Марька дуже радувалася гостю, позувала, вішалася на шию (не кожному перепадає таке щастя), їла разом з гостем банан. Заснула звичайно на руках у нянька (закарп. діал. -батька). Короче фотки все розкажуть, а я закругляюся.

Троши більше фоток як ми провели сьогоднішіній день - посилання нижче.

Bye-bye Meder

Смерть в Японії.

Десь пів-року тому, десь через місяць після того як Оленка поїхала доучуватися на дохтора у рідну альма-матер у нас по сусідству побудували "церемоніальний зал" якраз навпроти з.д. станції Хонджо. Назвали його "本城駅前セレモニーホール" що перекладається як "Церемоніальний зал навпроти станції Хонджо". Коротко і ясно. Адресу можна не запамятовувати. Японский мінімалізм - назвати так шоб легко було запамятати. А тут особливо - хто хоч раз бачив чи чув назву вже ніколи в житті не забуде, її і місцезнаходження також не забуде. 

Розмовляв потім з Такумою на тему що це таке церемоніальний зал і що в ньому роблять. Незнаю чому але я думав що там і свальби гуляють - виявилося що не зовсім. Вірніше з точністю до навпаки. Там прощаються. Тоді десь пару місяців назад Такума розказав мені багато цікавого про то як в Японії готуються до похоронів. Старші люди готують заздалегідь не просто одяг і шкари, а ще й заключають контракт і виплачують наперед послуги церемоніального залу (дуже дорого), так шоб родичі не думали звідки взяти гроші чуть-шо. А ще в церемоніальному закладі бувають "акції"... А ще агенти церемоніального залу ходять по квартирам і пропонують заключити контракт по пільговим цінам, подарувати купон на скидку. Іноді кидають рекламу своїх послуг в поштовий ящик. Все якось дуже раціонально, не по людськи. Короче смерть, яка просто повинна бути несподіванкою і перевертати все з ніг на голову тут поставлена на конвеєр, створює робочі місця, і її, як і усе інше планують заздалегідь. Про це треба буде написати окрему історію коли розузнаю деталі. Ось так я бачу церемоніальни зал з балкона... 

Але більше за все мене цікавила і вражала в цьому закладі одна маленька деталь а саме - стоянка для велосипедів. Усьо чин-чинарьом - в одному дизайнерському ключі з усім залом. Ніяк не міг я собі уявити того, хто може приїхати на панихиду на велосипеді. Враховуючи ще й то шо на панихиду японці ходять дуже гарно вбрані, всі в чорному і білому. Така ось табличка...

І от сьогодні я побачив скоплєніє народу, заповнену автостоянку і (вперше з часу побудови зала) припарковані два велосипеди. Із залу крім інших виходили всі одягнуті як один школярі десь 9-10 клас. Більшість ішли на станцію через дорогу, але хтось мабуть що живе не далеко поїде додому на велосипеді. Про то що хтось помер думати якось не хочеться...

Laboratory trip. Ryoukan.

Продовження істоії про лабораторну поїздку. Початок читати тут.

Ночували ми в традиційному японському готелі і для мене це було вперше за всі три роки. У великих містах такі коштують дуже дорого, тому ніколи не приходилося. Із першого моменту я був приємно і культурно шокований. Одразу виникло враження що ми попали у якесь кіно, або музей. Настільки все було по справжньому домашнє, статровинне, деревяне, поросше мохом, в глибині гір, поруч з гірським потічком і вимощеною каменем вулицею.
Читати далі...

Повсюди куча деталей, і головне це відсутність відчуття штучності якщо подивитися фотки то стане понятно що мохи в коридорчику між номерами не виростиш за тиждень що це все мало створюватися роками і це просто вражало. У таких готелях розміщення кімнат також специфічне. Вся наша компанія займала всього два номери. Номер двохповерховий, внизу кімната в якій проходить пянка або розмова за чаєм, наверху дві спальні в якій постелені татамі для гостей. Про ванну даже розказувати лінь, достатньо подивитися на фотографії.

Марічка тоже не могла нарадуватися всьому навколо, і жабам і камінцям і традиційно японським тапочкам і даже юката знайшлася дитяча. Короче від приїзду у нас було десь дві години щоб прийняти ванну, одягтися в юкати (халатики з поясками) і потім настав час вечері яка дійсно була просто офігенна (усьо є на фотках). Порахувати кількість страв затрудняюся, бо їх носили і носили в маленьких тарілочках. Що цікаво, для Марічки було окреме меню (спеціально дитяче) при тому що за неї у цій поїздці я не платив нічого. Короче дуже і дуже приємно.

Після вечері єстеєственно всі пішли в онсен, це традиційна японська лазня, дуже просто - велика ванна з гарячою водою. Ну оскільки в онсенах ходять голяком, то звичайно що колективних фоток не буде, хоч я і пропонував зробити парочку.

Пянствували до пізна, практично до двох годин ночі, Марька участвувала у всіх міроприємствах майже до 23 години, після чого взяла і виключилася. Словом було дуже і дуже класно. Зранку сніданок був також фантастичний, міліон блюдечок з усякими традиційними стравами, зелений чай, білий рис і іже з ними. Падав дощ і було ще більш містично, небо злилося з горами, але це аж ніяк не заважало нам продовжувати чудесний відпочинок. Після готелю ми зібралися і поїхали в великий акваріумний комплекс де бачили багато всякого, про це мабуть в наступному дописі.

Фотоколекція у пікасі, для бажаючих заглибитися в деталі традиційного японського готелю.

Laboratory trip 2011. Ryoukan.