Спартанському дітваку пять років.

Традиційний жовтневий допис. Наша Марька сьогодні відмічає пятий день народження. Дуже скромно і дуже по-японськи. Отримали традиційне привітання з японського садочка. Схоже у нас було на чотири роки. І також дуже схоже на ті що були на три роки, на два і на єден гуд (один рік, закарпатськ. діал.).

Як завжди продовжую здоймати калап (знімаю капелюха, закарпатськ. діал.) перед японським постоянством. Така розміреність мені - раціональному чоловікові до душі, хоча іноді дратує до ужаса.  От дивлячися лише на ці три пости з японськими привітаннями мушу сказати що ні про що не жалію - ні про Японію ні про те що почав писати блог ні про те що дітвак був зі мною весь час. Але переміни вже не за горами.

10 років

Сьогодні 10 років з дня нашого одруження. Здається через 10 років ми все там же де і були 10 років тому назад, тільки географічно не там. Найбільш значна зміна це пожалуй японоговоряща дитина а все інше дрібниці. Із стандартних установок: дерево я колись посадив, сином і не пахне, домом іще менше. Дерево я щоправда посадив ще до одруження, і здається його ще до нього і зрубали, так що і дерево мабуть зараховувати в резерв досягнень не варто. Схоже, що підсумки підводити нічого, рано ще. Зранку +Olena Selyanchyn  вітала з happy anniversary а я бурчав що немає настрою. Не вмію так сказать пітримати святковий настрій. Значне досягнення мабуть - що ми обоє - незважаючи на такий довгий час прожитий вже вмєстє - все ще як діти, зовсім не виросли. А "як діти" значить, що не старіємо а залишаємося молодими.

Під руками немає ні одної фотки рівно десятирічної давності. Знайшов одну з Яворника. Здається фоткав +анатолій космеда, десять років тому лише в нього був цифровий фотик. Пікаса каже, що фотка зроблена в 2002 році але це обман тому що в мене рука вже окольцована. Такшо це скоріше за все осінь 2003. Ну короче така ось річниця.

Пятничний травневий допис. Огляд подій.

Закинув блог - як і обіцяв. Лише японська мова і те що стосується роботи заповнили моє життє. 

Але тепер смажачи пятничні відбивні - не так для себе як для дітвка який в суботу/неділю їсть тільки мясо вирішив написати пару слів. Хоча ні, насправді, під час смаження я вирішив трішки попити джину з кока-колою, а в такі моменти коли мозок затуманений, хочеться з кимось поговорити, оскільки поговорити ні з ким - пишеться допис.

Сам по собі. Для бажаючих ознайомитися натискайте сюди.

Якусь би треба структуру надати. Фотки з коментарями. Окей. Тоді мабуть треба зробити хронологічно - з одною фоткою на день і короткою історією.

Травень у Японії почався (як і завжди) серією вихідних днів з найщовшим періодом в чотири дні з 3 по 6 число і в кожен з цих днів щось відбувалося - і скоріше за усе в мене є якась історія.

2 травня. Візит Огімото-куна.
В четвер ввечері перед самими вихідними до мене завітав наш випускних з минулого сезону Юсуке. Чому це виняткова подія? Та по тій простій причині що в Японії зазвичай після того як закінчують школу або університет - то сокласники або сокурсники більше в житті практично не зустрічаються. Тільки випадково, ненамірено. Мені вдалося зламати цю традицію. Після випуску Огімото-кун вже місяць пропрацював в своїй компанії, вірніше це був тренінг в Йокогамі, і тепер вже поїхав на постійне місце роботи в префектуру Ехіме. І ось в кількаденному проміжку між тренінгом і роботою він заїхав в Кітакюшю зібрати речі і мєжду дєлом - знайшов час, більше того, виразив бажання зустрітися зі мною, попянствувати і поговорити про життя.

Багато було сказано цікавого про роботу в японських компаніях, але цей допис підсумковий а не деталізований. Тому фотка з того вечора - психологічна атака Марьки на Юсуке, віднедавна в неї є така подача повторювати за кимось все підряд. От вона і використала його як модель подражанія. Було смішно.

3 травня. Відпочинок.
Після пянки з Огімото-куном я вирішив влаштувати собі відпочинок, крім того, це був перший вихідний з довгої серії. Тому ми з Марькою довго спали, а після того як прокинулися сходили в онсен (японську лазню). Марька обожнюює ходити в онсен незважаючи на те що там ходять дяді з оголеними пісюнами. Поки що вона нюансів не помічає, вірніше відмінності вона розуміє хлопчик-дєвочка, але її ця відмінність особливо не хвилює, просто сприймає як данність. В Японії діти ходять з мамами або з татами в онсени протилежної статі десь до 10 років, тому Марька ще в цьому контексті маленька і нам ще не варто думати про відмінність статей.

Тут без фото, звичайно, хоча фотки з онсена в мене є, але мабуть показувати не буду щоб читачі не пожалілися на "offensive content". Тому тут можете включати фантазію, дорогі друзі.

4 травня. Фукуока.
Зїздили накінець-то в фукуокський зоопарк. Звернув увагу на те, що для мавп в порівнянні з іншими тваринами дуже багато місця відведено. Цікаво, це тому що вони людиноподібні?.. Може хтось знає? Поділіться знаннями. В цілому зоопарк не сподобався тим що було дуже багато людей (ібо вихідний і в звязку з вихіднми - безкоштовно) але в цілому все пройшло окей. Ми поїхали не самі а з друзями: був Оленчин наставник (минулого літа) з медичного університета з сином і мій студік Джунічі, про якого в цьому блозі вже згадувалося. Ну і щоб довго не розказувати - фотки з зоопарка - не одна а дві, на одній звірі а на другій вся наша компанія зфоткана з слоном.

Після зоопарка пішли в центр міста - там якраз проходив всесвітньо (всеяпонсько) відомий фестиваль Донтаку. Було куча всяких заходів - сцен з різними вокально-інструментальними ансамблями і великий парад - гвізьдь програми. Тютки з парада ішли прямо в толпу - такшо можна було роздивится їх і поблизу.

Ми подивилися всього потрошки і вирішили що пора вже рухатися в бік рідного Кітакюшю - так щоб не їхати на останніх поїздах. Та й діти вже були стомлені. Ще дві фотки.

5 травня - японський день дітей, і православну пасхальну неділю ми провели на морі, про це був допис. 

6 травня - понеділок також був вихідним, перенесли той вихідний що припав на суботу. Останній вихідний перед робочим днем це вже дуже важкий в психологічному відношенні день - тому ми його провели дуже скромно без всяких викрутасів. Зустрілися з друзями, погуляли з дітьми в невеличкому парку.

Потім прийшли до нас додому на чай. Рікардо з Хіроко виявили бажання подивитися кіно і включили собі "Лінкольн" через якийсь онлайн сайт. Я онлайн фільми не дивлюся, тому я дивився за дітьми. І в один момент коли я повернувся в дорослу кімнату я застав сплячих гостей і монотонного лінкольна.

 Я так і знав, сказав я, і вирішили що наступного разу я буду сам вибирати фільм, так щоб під нього не хотілося спати. Дуже люблю коли хтось засипає у нашому японському домі мені це трішки нагадує рідне Закарпаття, і молоді часи, коли це не було проблемою заснути у друзів дома. Тому дві фотки за цей день.

У той же день до нас вечером прийшов наш новий студент Йошігіро, який судячи по всьому має мені замінити Такуму. Прийшов не просто так а готуватися до семінару який йому предстояв на наступний день. Я звичайно радо прийняв, все що треба допоміг, вечерею накормив і чаєм напоїв. Такі вони стосунки студентів з старшаками в Японії. Хоча ні - обманюю - це у мене такі стоснки, я люблю коли до нас додому приходять студенти. Я готовий помагати їм в любий час дня і ночі.

10 травня в пятницю в лабораторії була пянка. Фотки вже показував на фейсбукови, тут повторю лише одну.

Було класно - душевно - лабораторія це наша з Марькою друга сімя, студентів ми обоє дуже любимо. З кожним роком, треба сказати, в лабораторії стає все краще і краще. Чи це тому що я вже краще розумію японську мову - і можу спілкуватися з усіма без винятку, чи тому що я сам змінився і краще знаходжу спільну мову з людьми - не знаю. Думаю (скромно) що це все-таки моя заслуга. Я з студентами дружу і шуткую і на пянці і поза пянкою, і вони здається вже до цього звикли. В Японії прийнято так, що на пянці ми всі друзі - один одного підйобуємо, (не без поваги звичайно), а в робочій обстановці - все забуваємо - і ведемо себе так як ніби ми ніколи разом не бухали. Я однаковий в обох ситуаціях - і студенти помаленьку починають вести себе так само. Від цього лабораторний колектив стає біль дружнім і сімейним, зявилися довіра, дружба і любов. А не тільки робота, як би хто не думав.

11 травня в суботу був спортивиний день в медичному університеті в якому Оленка волонтерила минулого літа. Після того як Лена там побула всього два місяці, медуніверситет включив нас з Марькою в списки людей, яких запрошують на різні масові заходи - хоч ми до них і не відносимося. Приємно.

В неділю 12 травня здається нічого не відбулося - ми просто відпочивали в стандартних умовах.

Завра починаємо новий уік-енд, але у вівторок у мене семінар - тому мабуть нічого такого особливого завтра-післязавтра не буде. Буду працювати над манускриптом.

Хоча все залежить з якого боку на свої рутинні дні подивитися. Якщо роздивлятися "під мікроскопом" - то кожен день стає цікавим, і про нього варто зробити кілька нотаток.

Ну і наостанок. Бачу що у цього блога зявилося кілька нових прихильників, чому я дуже радий. Було би цікаво перекинутися словечком, тому якщо буде бажання - напишіть кометар, познайомимося. 

Хіна мацурі 2013

В понеділок третього числа третього місяця в Японії святкується свято дівчаток. Про суть свята і його історію я не знаю нічого. Але дуже добре описано тут хто справді цікавиться деталями (цікаво чи ще є люди, які мають час читати такі довгі і некорисні для професійного розвитку речі). Сьогодні я лише вияснив те що наші студенти його не святкують, хлопці по причині того що це свято дівчаток. А дівчата про причині того що вони вже великі. Хоча сказали що в понеділок куплять собі традиційні трьохколірні солодощі і будуть їсти. 

В час Хіна-мацурі всюди виставляють традиційних японських кукол ляльок. Чим мені подобається Японія, це тим що вони сміливо імпровізують зі своїми традиціями і можна побачити не тільки традиційних, а і наприклад таких екзотичних як на фото (фото звідси, не моє). Така культура мені подобається ще більше.

А ще, як це впливає на наше життя - в садочку діти кожен день співають пісеньку про хіна-мацурі. І вот моя Марька кожен день приходить додому і просить добавку. Знайшли на ютюбі пісеньки - тепер вона їх дивиться кілька разів на день. А я користуючись нагодою записав один з переглядів на відео - сподіваючись, що дітвак буде співати в повний голос. Але як часто буває з дітьми вони співають в повний голос не тоді коли треба. Тому вийшло як вийшло. Хто хоче будь-ласка дивіться. Можете відчути як японські традиції - прорубуються в наше супокуйне закарпатьське життя.

Новий рік в Японії (тепер вже 2013-й)

Ще один мій новий рік в Японії.Уже п'ятий. Соромно признатися але вчора якраз в момент коли наступав новий рік я якраз дивився відеокліп Джастіна Бібера - той шо другий по кількості переглядів за ушитку історію ютюба. Нехай не осудять близькі друзі, я аж ніяк не прихильник джастіна, просто вчора десь годину дивився популярні відео на ютюбі і звичайно для загального розвитку вирішив глянути і джастіна, а коли кліп закінчився то на годиннику було 00:03...

Але вобще-то Новий рік в Японії це супер борінг час. В перший, другий і третій рази це екзотика - а тепер вже борінг. Хто хоче деталей то будь-ласка може глянути розповідь на сайті mukachevo.net - на яку мене перед новим роком розкрутив Олександр Ворошилов. І даже випустив статтю в світ саме на 31 грудня.

Користуючися нагодою хочу привітати всіх хто буде читати цей текст. Бажаю всім міцного здоров'я і хорошого почуття гумору. Все інше по ідеї автоматично виникатиме якщо перші дві умови будуть дотримані.

Ну і хто ще не наситився японськими фото - то будьласка - далі кілька фото як ми з Марькою сьогодні ходили у місцевий храм.
Далі...
Як і очікувалося - у зазвичай пустому храмі по сусідству з нашим домом в якому Марька завжди бавиться з храмовою утваррю - сьогодні відносна куча народу і черга до дзвоників була десь 20 хвилин.

За що люблю японські храми і взагалі Японію це за то що тут не діє правило "зустрічають по одьожкє" - тут взагалі по твоєму зовнішньому вигляду ніхто ні про що не судить. Всі одягнуті по простому із дітьми і собачками.

 Вот толпа уже практично на підході до  звоників. три звоника і на кожного десь по 20-30 секунд.Всі пересуваються швидко і люди розуміючи що усім треба достукатися до небес не займають місце біля звоників надовго.

Да-да з песиками в храм будь-ласка - оскільки всередину в приміщення ітак ніхто не заходить. А на подвірї - будьласка. Також ізза того що сьогодні людей валом - у храмі продають омаморі - амулети, і також керамічних змій (тоті дівочки у білих халатиках).

 Головна новорічна прикраса на вході в храм, тепер, впрочем - такі повсюди.

Омікуджі (гадалки на долю) - яких в цьому храмі як правило не буває, тепер також тут. Даже встановили дві палочки з натягнутими вірьовочками щоб люди мали на що їх вязати. Ми з Марькою також витягнули один і нам традиційно випало дайкічі - або велике благословення.

А тут всі бажаючі можуть складати новорічні прикраси - через кілька днів усе гарненько буде спалено на великому святі, дондо-які (посилання для фейсбуковців, хтось вже може і бачив як це відбувається).

Відкриття нового ресторану у Японії.

Тут у нас по-сусідству відкрили новий ресторан суші та японської кухні. З точки зору дизайнерського оформлення - мені японський дизайн дуже подобається - часто два кольори - геометричні форми і лише шрифти викривлені японські - традиційні - так ніби рукою хтось писав - такоє тут дуже люблять. Але ось віночок яких кладуть як мінімум два на відкриття чогось нового - це щось виняткове. Рябе, яскраве, з вишуканим дизайном даже рядом не лежало. І вот всі кладуть такі віночки - ібо не покладеш - тебе просто не зрозуміють. Ну і звичайно увагу привертає. Якщо гарний дизайн помітиш не одразу - бо він гармонійно вписується в оточення - то віночки не побачити просто неможливо.

У нас з Марькою вихідний, вірніше у всіх. Сьогодні в Японії день подяки людям що працюють. Тобто це і мій святковий день - день кормільца сімї. Схоже аналог нашого першотравня. Користуючись нагодою вітаю всіх працюючих читачів з цим прекрасним святом.

Рутинні дні в Японії.

На минулому тижні здох жорсткий диск на 500 ГБ в якому зберагалася усе наше японське життя тобто останні майже 4 роки. І якщо 300 ГБ це Оленчині серіали Марькині мультики і 100 ГБ моя наукова діяльність це не біда, то десь 100 ГБ фотографій за весь цей час все ж серойозніше. Звичайно надія на відновлення даних ще не вмерла, але для цього потрібно буде підключати професіоналів, а де я їх знайду і коли ще не ясно. В звязку з цим цінність цього блогу і фоток в ньому виставлених зросла неймовірно і мабуть треба слідувати рекомендаціям БМ і записувати якусь херню в блог кожного дня. Кажуть це може допомогти бути щасливішим.

Якщо глянути по фоткам то дійсно в нашому з Марькою житті кожен тиждень відбувається щось цікаве.
А далі в деталях і з фотками.
Минулого тижня наприклад ходили дивитися на нового члена нашої японо-емігрантської тусовки. У друзів народився хлопчик Самір, якого нам накінець-то через три місяці після народження показали. Останнім часом спостерігаючи за малими дітьми - Марька і собі просить одного акачана (дітвак по японськи, до року), вона думає що їх так просто можна звідкись узяти. Я їй пояснив що акачан може тільки з маминого животика вилізти, а вона каже щоб я з свого вийняв (останнім часом трошки поправився) вот так Марічка дивилася на малого.

В той день було зроблено ще багато класних фоток - ось наприклад яка чудова фотка - Сайфідін (щасливий нянько нового акачана) з усіма (крім дуже малих) дітьми на спортивній площадці університета.

А на цій фото Марька з Хіменою намагаються сховатися від моєї камери, і в результаті в мене появляються нетрадиційні фото з динамічними дітьми і довгими вечірніми японськими тінями.

Ну фінальні фотки дітей коли вже стемніло і повсюди на вулиці повключалися маленькі фонарики, які так дивували нас з Оленкою коли ми вперше приїхали сюди з темної України.

А вот вчора скажімо ми ненадовго з Марькою сходили на місцевий фестиваль - святкування 96 річча ж/д станції Оріо. Серед іншого, там була виставлена реклама дівчачих шкіл де можна було подивитися яку форму носять діточки в кожній школі. Ми з Марькою приміряли кілька варіантів. Ну чим не памятна фотка.

Ну і звичайно - не найперші але з числа перших фоток що Марька робить вже самостійно. На відміну від мене вона не звертає увагу ні на кого і фоткає все що хоче - може прямо відкрито в лице фоткати людей, що я хочу робити але ніколи не наважуюся.

Такшо так, роблю висновки що треба берегти кожен момент якимось чином. Надіюся з гуглом нічого не станеться за роки і хочаби те що я вже залив у інтернет - не пропаде як супер стабільний жорсткий диск на який як в чорну діру все життя заливалося а він узяв і помер.

Undokai-2012

Ну вот відгуляли ми з Марькою наш третій японський ундокай, а це значить що в японському садочку вона провела вже три повноцінні роки. Я вже описував раніше як це все відбувається, рівно два роки тому назад був пост.

В Японії - ундокай - це центральна подія і не тільки в садочках а і в школах а іноді навіть і в "общинах", чи як це називається. Так через кілька днів буде наш дворовий ундокай - де всі жителі сусідніх домів і ми з Марькою в тому числі, вийдемо на спортивну площадку і будемо там як діти бавити в різні спортивні і напів-спортивні ігри, вигравати призи (салфетки або туалетну бумагу). Також видають безкоштовно обід і даже пиво - одно на чоловіка (чи на людину). Ну а покищо будь-ласка найцікавіше (на мою материнську думку) відео з цьогорічного дня спорту. Я як любляча мама - спочатку зняв відео, не прошло і кілька днів, я вже його десь десять разів подивився - тепер гружу на ютюб щоб показати справжній мамі - ну і заодно друзям, і близьким, переважно мамочкам, навряд чи таточки захочуть таке дивитися. Особисто я відео з чужими дітьми практично не дивлюся, тому що нудно, але з дітьми друзів і знайомих обовязково. Тому, пропоную але не припрошую - бо це дійсно - на любителя.

Ну а вот і воно

Hanabi-Wakato bridge. Феєрверки біля моста Вакато.

Літом Японія (і Кітакюшю не виняток) - фестивалить. Кожен уік-енд гудять всякі народні гулянія від маленьких дворових до величезних. Як я вже писав десь якось - феєрверки тоже палять лише літом. Від малих які тепер можна купити на кожному кроці, до величезних (не знаю ким оплачених, мабуть місцевим урядом, або якимись компаніями) феєрверкових подій. У нашому місті може пять таких а може і більше, точно не знаю. В звязку з тим що феєрверки як правило по пятницям і починаються після 19:30, а пятниця це робочий день - за три з половиною роки ми ні разу не бачили цих феєрверків, оскільки в лабораторії робочий час перший рік був до 21 потім і до тепер до 19 години, і я "ніяк" не міг звільнитися і покинути робочий пост для розваг. Це ж Японія. Ну і вот накінець-то вчора (цього літа, незважаючи на то шо Лена тут і забирає Марьку я все ж йду з роботи до 18 години) - збулася мєчта ідіота - побачити ці салюти. Ці - це самі маленькі по масштабу серед тих що проходять в Кітакюшю - в небо вистрілюють тільки 4000 вогників. Найбільше буде на Моджіко мабуть через тиждень а може вже і було вчора - 14000 вогників.

Добралися комфортно на велосипедах шоб не тертися тілами в міліони людей які направлялися туди же на поїздах і автобусах. І подивилися салюти, було вражаюче, і я намагався пофоткати якомога побільше. Для чого і для кого - непонятно. Сьогодні Лєна сміється надімною і каже шо таких фоток можна міліон знайти в інтернеті. А ще почувши шо я зробив десь 400 фоток, каже ти дурак хоть в небо дивися чи лише в обєктив фотоапарата?

Воно канєшто так, але я все ж таки виставлю фотки сюди - шоб мої дорогі друзі і читачі (а може і родичі) змогли подивитися. Якщо нецікаво - відмічайте знизу :-). Ваш Р.

Тисніть сюда - фотки тут.
1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Hanami-2012. Part 2: Honjo park.

Щось я розлінився писати щось новеньке, хоча часто думаю про ті речі що оточують мене навколо, в такому руслі, що треба би записати, запечатліти в цифрі, бо біологічної памяті явно не вистачає. Вот обіцяв постити фотки сакури, сьогодні поповнюю колекцію нудних дописів з квітям. Сакуру я фотографую практично кожен день вже протягом двох тижнів, і все думаю що про кожне дерево можна написати окремий пост. Але є один момент який трішки остудив мій сентиментальний запал який почався в минулому сакуровому дописі.

Минулого разу я тут розфілософтвувався на тему що цвіт сакури це щось особливе для японської нації. І мабуть це правда але не стопроцентна. На тижні що завершився я спробував дізнатися у своїх студентів що вони про це думають. І питання моє було просте: "Ти вже фоткався на фоні сакури (або просто сакуру) в цьому році?". І от стався наступний облом - виявилося що жоден з студентів не фоткав сакуру ні у цьому ні у минулому - ні у найближсгому збререженому в памяті році. Тільки наша нова студентка сказала що да - вона має фотки з цьогорічною сакурою.

Але хоч цей факт мене і здивував - він не умаляє того фестивалю що відбувається на японській землі у містах цвітіння сакури. Минулого тижня в неділю ми ходили з Марькою в найближчий до нашого дому парк і вот там спостерігалася десь така картинка.

Багато людей на розкладених пластикових голубих папланах сидять піють алкоголь і їдять просту японську їжу під цвітом сакурових дерев. Ми з Марькою просто гуляємо і фоткаємо, а хаваємо в дешевих ресторанчиках. Минулого тижня зустріли знайому болівійсько-японську сімю і Марічка вдоволь награлася з Джуліаном, який впрочем не дуже хотів позувати на камеру спочатку але пізніше звик, що я лізу в очі обєктивом.

Був трошки незручний момент бо Марька забувалася і називала Джуліана Джульєттою, бо це імя їй добре знайоме, мені ж приходилося весь час виправляти. В кінці прогулянки Марічка урвала кусок шоколадного тортика який мама купила Джуліану, і мені було незручно що в мене немає нічого при собі чим би я міг угостити у відповідь. Але фотки получилися класні.

Ну короче хто хоче деталей - то будь-ласка в колекцію одноманітних фото на пікасі. Тут можна подивитися на "святкування цвітіння сакури в Японії" (саме по такому запиту в гугел іноді видає цей блог) - як це роблять японці, і як це робимо ми з Марькою.

Японська сакура практично відцвіла - починається час ужгородської сакури в Японії - сьогодні збираємося на пошуки пригод. Тому ще одна публікація з рожевим квітям тут обовязково буде.

Згадана фотоколекція тут.

Hanami with Julian

Hanami-2012. Part 1: Kokura.

Тут у Японії я став досить сентиментальним, якщо подивитися зі сторони того "я" яке було три роки тому. Може це звичайно повязано більше з тим що я старію і "кормлю груддю" і таким чином понижаю і так низький рівень тестотерону у крові а значить набуваю якісь жіночі риси. Хоча мені здається що навпаки. Насправді я молодію бо догляд за дітвакаом робить мене тільки здоровішим: менше вживаю приємних але шкідливих ядів, дотримуюся строгого режиму сну і харчування, а знижений тестостерон, сприяє раціональному мисленню і як вже доведено вченими знижує мої шанси захворіти раком простати, але аж ніяк не перетворенню на жінку.

Цілу зиму я чекав початку весни. І не просто початку, а саме цвітіння сакури... Не знаю як для пересічних японців, але для мене це початок життя, пробудження від зимової сплячки. Із весною, літом і осінню в мене тільки приємні спогади. А от зима це стан анабіозу, нікуди крім роботи-садочка, картинка перед очима не змінюється, тому мабуть і виникає депресія в кінці зими, бо уже невтєрпьож.

І коли зацвітає сакура - щастя починає переповнювати. Зупиняюся біля кожного дерева - розглядаю мало не кожен цвіточок. От чому я говорю про сентиментальність. В Ужгороді сакури також багато, але для мене вона взагалі нічого не значила. Ну да красиво. Але спеціально ходити в місця цвітіння сакури - такого не було. В Японії все зовсім по інакшому і кожен день цього короткого періоду хочеться зберегит у памяті, кожне зацвітше дерево зафіксувати на "фотоплівці". Тут це аж ніяк не сентиментальність - це справжнє свято.

В цьому році у нас дуже холодно і сакура зацвіла лише в кінці минулого тижня. Три роки тому в мою першу весну в такий період уже був повний цвіт і пянка-ханамі відбувалася 29 березня 2009 року. Тоді я був на справжньму "фестивалі" міні фестивалі, бо ханамі співпало з відїздом одного англіцьокого професора, і нам даже бавила местна рокенрольна група що переспівує вічні хіти рокенролу.

Фотка з 2009 року. Музиканти раз святкують а пак співавуть.

Багато води утікло з того часу. Тепер ми з Марькою не фестивалимо, але ханамі не відміняємо. В суботу ходили в цент міста багато гуляли і фоткали сакуру і даже попали на невеличкий сакура-фест біля Кокурського замку.

Так все відбувається цього року.

Схоже на то шо сакура ще продежиться два тижні, такшо тут буде ще мінімум два пости про квітя, і як ми на нього позераємо. Ось перша фотоколекція.

Hanami-1

Друзі на гуглоплюсі вже мали можливість ознайомитися. Оленка сазала що я жахливо одягаю дитину. На такі заяви я завжди відповідаю що виховую спартанського дітвака а не принцесу. Да у мене немає стилістичних навиків - тому у Марьки саме така стрижка, і в мене немає також відчуття гарного у одязі, - тому іноді вона носить одяг що не підходить по розміру, або хлопчачий, короче іноді ходь-який. Ходити по магазинам і вибирати одяг я не люблю і не вмію. За 7 місяців маминої відсутності я купив Марьці один білий гольф (бо треба було в садочок) і дві пари кросовок (бо всі інші змалілися). Поки дітина не жалієся, і не вибирає, думаю прокатить. Іще, думаю, в цьому житті вона напроситься всякого кавайного барахла, а покищо буду сам вибирати. Короче любителям квітя обіщаю ще пару сакуро-фотосесій.

Vernal equinox day - День весняного рівнодення

У нас сьогодні офіційний вихідний "День весняного рівнодення" (Vernal Equinox Day, 春分の日, しゅんぶんのひ) і японський гугел радує гарним весняним дудлом. Кажуть давно (до 1948 року) це було інше свято - день в який чтили память і віддавали шану покинувшим цей світ імператорам і членам імператорських сімей. Таке собі трошки релігійне свято. І ось японці зрозуміли в 1948 році що релігійні свята до добра не приведуть (бо релігій багато і всіх не задовольниш вихідними) і замінили його на нейтральний день весняного рівнодення. За такі зміни я відчуваю глибоку повагу до цієї нації, такі офіційні свята як у Японії - вічні і ніколи не стануть предметом політичних, релігійних чи ще якихось спекуляцій. Пропоную замінити і українські свята на щось подібне. День лісу, день дітей, день поваги до старших і теде і тепе. Державні свята мають обєднувати всіх людей а не лише певні групи як первомай або день побєди.

У нас вчора була скажена корпоративна вечірка, з якої збереглося 400 фоток. Після ресторану продовжували, причому розділилися на дві групи. Одна пішла в інший ресторант, а друга до нас з Марькою в гості, бо ми не можемо ходити по ресторанам - нам зручніше святкувати дома. Досвяткували до 4 годин ночі. Марька держалася десь до 3, причому бодрячком. Спали до 12. А ще у нас дома заночували два студента, які збиралися спати на стільчиках в лабораторії перш ніж я їх зупинив. Снідали в час дня. Студенти розійшлися а ми валялися цілий день, на диванах, вечером вийшли на суші. Такий от день в історії.

Передноворічні вихідні в Японії

Новий рік це напевно саме нудне свято на японській землі. Вихідних днів у цьому році аж шість з 29 грудня до 3 січня. Чим займаються люди уявити не можу, скоріше за все просто відпочивають від трудоголічного року. Ми з Марькою просто вбиваємо час, гуляємо, ходимо по магазинам (звичайно що не просто так а за покупками, лише дуже повільно) фоткаємося, хоча фоткати особливо нічого - фоткаю Марьку. На щастя після супер-холодних кількох грудневих тижнів наступила справжня сонячна і тепла японська погода. На вулицях тихо, все позакривалося, не закриті тільки великі торгові центри і заправки. Треба би написати якийсь підсумковий пост за рік, але покищо він тільки в мислях. Завтра по японській традиції рано вранці підемо в якийсь храм щоб попросити богів про хороший і успішний новий рік. А покишо пару фоток японського передноворічного спокою.

Вчора коли їхали у супермаркет за покупками побачили на дорозі біля каналу мертвого краба і ще десь 5-6 у воді. Мабуть позамерзали. Марічка звичайно радувалася йому казала "хороший" і на прощання казала "бай-бай" і потім потребувала кинути його у воду до друзів. Так дивно - вона ще не розуміє різниці між живим і мертвим, для неї це був звичайний "кані-чан".

Фоткаємося біля усього що трапляється на дорозі як наприклад цей рекламний дракон магазина що продає шини на автомобілі. Зявився недавно - мабуть тому шо наступний рік - дракона

Скептичний погляд на сніговичків біля супермаркету і фраза "не працює". Не дивно - зараз в Японії економимо електроенергію після Фукушіми такшо лампочки включаємо лише тоді коли перестає світити сонечко.

Стресовий і крищозриваючий зал ігрових автоматів у супермаркеті. Грохот стоїть такий шо я не можу витримати більше 10 хвилин. Марічка сходить з розуму і хоче "туда!". Я дозволяю тільки подивитися - сам чекаю на лавочці. 

Happy Birthday Takuma!

Тут, в Японії, у мене - дефіцит друзів. Це - причина моєї веб-соціальної активності, це причина існування цього блога. Але є у мене один дружбан, можна сказати настоящий друг, - це мій "кохай" або як у піонерські часи казали - "підшефний" студент - Такума Нозоє. Чувак - величезна рідкість серед японців - екстраверт, бабнік, пєздабол в хорошому сенсі цього слова. Не дурак, не заучка, пачанчик з живим розумом. Ідеальний студент, як на мене, якому неважлива книжка і прєпод, але  в якого все в порядку з логічним мисленням, якщо вчиться схватує на льоту. Короче з появою його  півтора роки тому - моє життя в Японії стало в 100 раз без перебільшення краще і веселіше. І хоч мені його постійно не вистачає, бо в нього є герл-френд, і він любить працювати в лабораторії по ночам, тоді коли я нянчу Марьку, я знаю що у мене тут є чувак на якого я можу розраховувати, якому я довіряю і який підтримує мене в кожному моєму рішенні. Короче вчора йому стукнуло 24 роки, і я хочу зафіксувати цю подію в цьому щоденнику. Вітайте іменинника!