Jordi

Здоровенькі були шановні українці.

Від попереднього допису пройшло більше року і виявляється цього часу недостатньо щоб зникнути в світовій павутині - блог потихеньку дивляться і читають. Дуже хочеться обновляти, дописувати новинки, але коли вже щось перестав робити то і повертатися важко. Почну з особитстих новин, які трапилися з нами в Японії за час відсутності в цьому блозі.

В квітні-травні минулого року Оленка нагадала мені про нашу давню домовленість завести ще одного дітвака. Ми дуже любимо усілякі гороскопічні моменти в наших характерах. Звичайно гороскопи на день або тиждень не читаємо і в таку дурню не віримо, але в особливості людських характерів дуже і дуже. Оленка у нас Водолій-Миша, я - Терези-Мавпа. Оскільки діти наші напополам то і зодікальні знаки ми вибирали їм відповідно. Марія з самого початку планувалася як Терези-Миша. В час коли вона народжувалася то в Оленки була затримка пологів більш ніж на два тижні - тому Марія мало не стала Скорпіоном, але пощастило. Ну і ось минулого року настав той час коли раз у 12 років зявилася можливість завести четверту комбінацію - Водолій-Мавпа.

Так у нас зявився новий дітвак, зачали коли треба і народився в самий раз в лютому 2016 року - чистий водолій і звичайно мавпа.

Після зачаття ми пройшли чудовий період вагітності, спостереження і пологів в японській клініці - про це потрібна і мабуть буде окрема історія.

Імя ми вибрали практично одразу (після того як побачили пуцьку на УЗД) і називали його ще в утробі Джорді, що є перекривлений (іспанський) варіант від українського Георгій. Так його і знають наші батьки, але після народження - я не дуже добре продумав як правильно все оформити і коли реєстрував малого то першоджерелом імені стало написання японською. Я (дурний) вирішив що в Японії йому треба бути Джорджем, тому що це їмя японцям зрозуміле, в кінці кінців всі знають мавпу на імя Джордж. І після того як я малого зареєстрував і в Японії ми десь через три місяці його реєстрували в українському посольстві - де мені сказали що як записав японською так буде і українською в паспорті. Так і вийшло, тиждень тому ми отримали паспорти і у нас тепер є офіційний Джордж, хоча ми його так і не називаємо - хіба що Маріїні японські подруги. Для бабусі він Георгійко, для іспанського сусіда Даніеля - Хорхе, для мами Джо-джо.

Коли Оленка дізналася про те що я намутив з іменем - то я звичайно дістав порцію докорів - що як з нас будуть сміятися, що ми як ті цигани що дітвака януковичом назвали. Ще каже якщо дитині прийдеться рости в Україні то він нас возненавидить за таке екзотичне імя бо з нього будуть сміятися. На що я відповідаю - що якщо написання в паспорті так важливе - то пізніше, вже коли розживемося то змінимо. Але мабуть вже не в Японії.

Ну все - секрет відкритий, можна глузувати з мене, хто хоче.

Jo-jo вже активно поселився в нашому інстаграмному фотоальбомі - тому окремих фото не буде.

#oil #massage after #evening #bath #baby #child #surprise #family #fukuoka #japan

A photo posted by Roman Selyanchyn (@romanselyanchyn) on Mar 18, 2016 at 3:14am PDT

Checked in #traditional #japanese #hotel #room without beds but with small #onsen instead of #bathroom #children quite #happy Mariya in #yukata after #bath #family #trip #Tokyo #Japan

A photo posted by Roman Selyanchyn (@romanselyanchyn) on May 15, 2016 at 1:33am PDT

#travel to #Tokyo again to get the fresh biometric #passport from #Ukraine embassy. #Fukuoka #airport #family #child #Japan #cocacola #tokyo2020

A photo posted by Roman Selyanchyn (@romanselyanchyn) on Jul 19, 2016 at 6:37pm PDT

Економія електроенергії в Японії - 2

На початку липня тут був допис про то як ми разом з японським народом починаємо економити електрику, і що будуть відключення світла згідно отриманого графіка. Ні фіга подібного не сталося. Ми так ефективно економили ціле літо, що у відключеннях не було потреби. Спочатку всі були на стрьомі і слідкували за офіційним сайтом нашого Кюшю обленерго. Там постійно нам показувало скільки в даний момент використовується електрики всією мережею. Все виглядало дуже просто - доступно для кожного - у вигляді батарейки на якій написано проценти. Ну так вот відключення могли бути лише в разі якщо 97% всієї виробленої електрики споживається. А поки нарід, охолоджуючи жаркі приміщення тримається в межах 97% відключень і не потрібно.

Малюнок виглядав приблизно так.

Яке ж було моє здивування що наша батарейка так ніразу і не дотянулася до червоних значень. Навіть жовтою вона була лише кілька разів, може один раз оранжевою. Так ніразу нам і не відключили світло.

Але жарке літо закінчилося, напруження спало, люди повідключали кондиціонери. Лампочки в туалетах так не вкрутили, сушилки рук і підігрів сідалок в туалетах, правда, включили. Світла і так забагато. В туалеті з площею 6 кв. метрів і вікном, я вважаю достатньо і трьох енергозберігаючих ламп, не мусай аж шість, тому до лампочок претензій нема.

І ось настала холодна зима. Відключень електрики правда не планується, але економити ми продовжуємо. Централізований обігрів в університері встановлено на рівні +19 градусів по Цельсію. Небагато зважаючи на те що японські студенти звикли обігрівати зимою до +30 (так точно як охолоджувати літом до +18). Мене така температура влаштовує. Будемо жити по Комаровському, хоча тоді ще треба опустити на градус.

І ще що цікаво і характерно в Японії - в період коли наступають холода, у практично кожному магазині - навіть продуктових - починають продавати всякий теплий домашній одяг. У поштові скриньки, замість реклами похоронних послуг починають приносити буклетики з всякими теплими зимовими штуками від тапочок і трусів - до одіял і штор.

 знайдено на теренах інтернету в японшьких магазинах

До чого ця історія. Та до того що коли державна махіна працює злагоджено - нею так легко управляти. Навіть у таких складних умовах - коли електрику урізали на 20% чи 30%. Раніше я думав що чуть шо, чуть якась катастрофа, ми українці, які звикли жити в важких умовах і постійно боротися за виживання - виживемо, а розвинуті нації - які звикли до комфорту - ні. Тепер я думаю що помилявся. Японські реалії доводять що і з стихією можна боротися і електрику в глобальних масштабах можна економити успішно.

Nagasaki 2.

Мабуть вартує одразу прояснити що ці дописи що іменуються "Нагасакі з номером" не мають на меті розповісти саме про Нагасакі - кому це цікаво? Якщо такі мазохісти все таки знайдуться - то пропоную одразу перейти в вікіпедію - там написано багато і цікаво, з історичними подробицями і посиланнями на першоджерела, на всякий випадок буду давати посилання. У моєму повествованії Нагасакі це лише фон для думок, які можуть стосуватися зовсім іншого (як наприклад відпусток в Японії у попередньому дописі). Хочу сказати що мені дуже цінні люди, які читають ці рядки і я не буду нагружати вас енциклопедичною інформацією якої валом в мережі і якщо якісь документально історичні подробиці і зявляються тут - то дуже сильно профільтровані, просіяні через сито закарпатсього гумору, максимально позбавлені звязку з першоджерелами і тільки якщо вони вписутються в стилістику повєствованія.

Отже - хто не читав першу частину а дуже хоче прочитати - тисніть сюда.

А хто вже прочитав і хоче більше то сюда...

Тому продовжимо прогулянку Нагасаками - навіть не знаю як відміняти це слово - може хтось підскаже? Наступним місцем куди ми потелімпали з місця страти японських першохристиян став буддистський храм Фукусаі-джі який було видно здалека із-за величизної статуї бодхісатви Каннон. І найбільше мене звичайно цікавило не те який це храм, а то, як живеться людям які вранці виходять з дверей дому і бачать цю величезну статую будди прямо в себе в дворі. Як пити-курити-сквернословити в таких умовах? Я би точно не зміг жити так як живу, якби таке нависало над мої домом це все одно що жити по-сусідству з християнським храмом, словом навіть якщо ти не віруючий - то образ "бога" постійно біля тебе, по-моєму це досить важко наче "big brother" постійно слідкує за тобою. Але звичайно запитати в мешканців будинків про це я не зміг, тому все сказане це лише моя фантазія.

Найважливіший ритуал який було здійснено біля храма це омовеніє Оленчиних рук - коли вона приговорювала мантру чи молитву чи загадувала бажання вслух - "щоб стати хорошим хірургом". Подивимося як спрацює :-)

Також мене зацепила картина всередині храму де в напрямку стільчиків для прихожан (звичайних таких стільчиків, які можна побачити в столовках або дешевих ресторанах) були направлені чотири вентилятори - два білі і два чорні, причому розміщені несиметрично білі зліва а чорні справа, ну а за ними вже ішла вся інша храмова помпезна утварь. Описую фотографію зображену нижче.

Так вот для мене ця фотка це невимовно влучний, прекрасний символ Японії в людському уявленні і такою яка вона є насправді. То шо там на задньому плані - це то як ми європейці і люди за межами уявляють собі Японію, таку традиційну, старовинну з гейшами і самураями на вулицях. А це шо на передньому плані - прості стільчики і вентилятори для прихожан - це справжня Японія - така уютна, домашня, без понтів, проста як двері :-). Звичайно в сукупності з фоном який також присутній - але лише як фон, наче фотообої в радянській квартирі.

А ще за що люблю японські храми - в них нема людей, нема попів - в них можуть гратися діти! Це просто прекрасно. І навіть коли поодинокі прихожани що приходять вознести молитву богам бачать це, бачать то як моя Марька грається зі святинями - це викликає тільки посмішку і ніколи не якийсь невдоволений або злий погляд. Ну ось наприклад фото з того ж храму - Оленка і Марька граються з звоном. Мені важко уявити собі щось подібне в католицькому або православному храмі і від усвідомлення цього мені стає соромно за нашу таку людинолюбну але водночас обмежену релігію.

Ну ось мабуть достатньо для другої частини - хоч це тільки наступні 30 хвилин наших туристичних вражень від Нагасакі - чудесного, такого практично рідного міста. І це також характеристика Японії, таке моє враження - куди би ти не поїхав відчуваєш себе як вдома. Все знайоме, маленьке, компактне, відчуваєш себе в безпеці і люди дуже привітні. На цьому і закінчу другу частину. Завтра вихідний день такшо не виключено що буде і третя частина. Третій понеділок вересня "День поваги до старших" ну хіба це не мило? Не якась міфічна тройиця чи беззмістовний день незалежності, а цілком реальне і наповнене змістом свято. До зустрічі дорогі мої - кому цікаво.

Nagasaki 1.

"Статей нема, бо не знаю про що писати. А написати можна, якщо ти тільки цим і займаєшся, а тут навіть у відпуск не відпускають!"

(із переписки з товаришом по нещастю, який як і я ще півроку тому зараз готує кандидатську дисертацію)

14-15 серпня їздили з Оленкою і Марічкою в Нагасакі - така собі бліц відпустка на два дні. Чому ця поїздка така важлива? - по одній простій причині - це перша моя відпустка в Японії з часу приїзду. Хочу прояснити - це не перші два вихідні підряд або пропущені дні роботи. На новорічні свята у нас як правило більше вихідних і у травні також. Було звичайно що я проторчав дома з Марькою коли був грип або вітрянка аж пять днів. Але в тому плані що це перші свідомо пропущені робочі дні в університеті коли всі ми здорові і без особливого приводу (як наприклад минулого року коли ми їздили в Осаку то для того щоб перш за все здати документи на тайську візу) - то да це перший раз.

Нагасакі виглядає приблизно так
Читати мислі далі...

Часто мене запитують з України - коли відпуск. Відповідаю: в Японії віпусків нема. Не тільки на роботі але і канікул у студентів. Тобто да - де-юре відпустки і канікули прописані, але ніхто ними не користується. Наші студенти цього літа були кожен по максимуму десь тиждень на канікулах - коли вони не приходили в школу. А весь інший час вони тут, роблять шось чи ні - неважливо - вони в університеті і з перервами на каву і ютюб щось та й роблять по-чуть-чуть. Це прості студенти. А аспіранти так взагалі ніякої мови про відпустки не йде, це само собою зрозуміло що коли людина на шляху наукового становлення і хоче увійти в вищу наукову касту - відпочинкам тут не місце - три роки важкої роботи. І даже той факт що я останній рік аспірантури виховував Марічку не значить що я після шести годин вечора лягав у диван перед телевізором. А у компютер перед статтею або дисертацією або ще якою документальною фігньою. Канєшно з перервами на фейсбук і весь мій віртуально-соціальний континуум.

І да - чому я собі це дозволив тепер. По-перше тому що закінчив навчання. По-друге тому що зарплату мені зараз платить не мій шеф безпосередньо а японська урядова компанія і вони ставляться до стипендіатів попроще - дозволяють відпустки строком до 90 днів - якщо більше - то урізають стипендію. Але все одно я собі не можу дозволити зараз довших відпусток.

Здавалося би як так, якщо я вже маю всі підстави до того щоб іти у відпуск - не іду. Відповідь проста - ояпонився. Я точно знаю що моя відпустка якби вона була би довше ніж тиждень не сподобалася би шефу. Доказів у мене нема, це просто такий філінг, напевно що відкрито він би мені нічого не сказав. Але я знаю коли на його обличчі зявляється посмішка - тоді коли я в поті лиця роблю експеримент в лабораторії, і неважливо які будуть результати (хоча ні - важливо, але це другорядне).

Тепер про саму поїздку. Як вже згадувалося в одному з попередніх постів - Оленку трошки пошкодила ядовита і безобідна мушка - але плани були складені, готель і білети заброньовані, і ми вирушили в один з найближчих до нашого індустріального Кітакюшю пункт для туристичних вражень - Нагасакі.

Але що тут розказувати, Нагасакі - відоме місто, хто про нього не чув? Чи залишилися якісь наслідки від бомби - звичайно що так. Вони не в радіації звичайно, вся фізика і хімія повязана з скинутою бомбою вже давно вивітрилася але повсюду можна побачити всякі нагадування - таблички на храмах що були розрушені потім відновлені, будь-де в відомих точках записано як саме їх торкнувся вибух атомної бомби. А місто - як місто - дуже домашнє, компактне покрито чудесною трамвайною сіткою з надзвичайно симпатичними трамвайчиками.

В перший день ми перш за все пішли поклонитися першим японським християнам на місце де 5 лютого 1597 року (блін як давно!) шестеро іноземних місіонерів і 20 перших японських послідовників Христа були страчені за спроби євангелізації Японії. Я сумніваюся що їм стало легше коли в 1862 році римський папа канонізував їх ушитких. Але думаю це було перше місце в моєму житті де в мене зявився шанс поспілкуватися аж з 26 святими поблизу місця їх страчення. Оленка вознесла якусь молитву, Марічка гралася, я фоткав і думав про свого дорогого друга Іванка Н. - для котрого ця історія не пустий звук.

Що зацікавило і посмішило мене більше так це прикра помилка допущена в описі священного місця на англійській мові. І як не дивно помилка була допущена в мабуть найважливішому слові. Спроба заклеїти білою стрічкою результату не принесла і мабуть з часом вицвіла щоб знову показати букву R і посмішити відвідувачів як я. Ну словом ось фото що тут обговорювати, домашнє завдання знайти помилку.

Отакі були наші туристичні враження в перші півгодини по прибуттю в Нагасакі. Я собі зараз подумав що це мабуть така типова японська фішка. Зійшов з поїзда на центральній станції міста і через 15 хвилин отримуєш повну дозу туристичних вражень. Звичайно що нас більше цікавлять точки як на наступних двох фотках але необхідні місця - з туристичних посібників ми також намагалися відвідати.

Трошки я розписався не по темі а це лише перші 30 хвилин в Нагасакі. Продовжу в наступному пості - а покищо будьласка дорогі друзі наслоджуйтеся коментуйте критикуйте словом проявляйте якусь реакцію якщо є бажання. Я радий даже відмуткам "повна херня" адже це принаймні значить що людина щось відчула :-) Всім ушиткого найкращого.

Відправили маму ще на один семестр.

Ну ось і закінчилося літо а з ним і Оленчин літній візит. Це було чудове літо, незважаючи на пекельну як завжди спеку. Оленка була влаштована в медуніверситет де познайомилася з суперовими людьми, зрозуміла що таке "справжня" і справжня наука. Побачила плюси і мінуси а головне осознала шо не все так погано в нас в Україні - особливо в сфері медичного образованія.

На цей раз прощання було суперовим - Марічка спала - і Оленку в аеропорт відвіз дружок Такума. Для того щоб прокинутися зранку в 6 годин він мав спати у нас - щоб я міг розбудити його своїми руками. До слова Марічка Такуму дуже любить - він завжди з нею багато говорить і грається. Ну короче вона була щаслива що він прийшов до нас в гості і коли ми йшли спати чемно бажала йому "надобраніч". Зранку коли Оленка з Такумою вже поїхали, і Марічка прокинулася - першим ділом вона побігла в кімнату де він засипав. Коли побачила пустий диван то надула нижню губу (це від мене) і ображено сказала "Такума ва?" що попростому означає "а де Такума?!" Ну я пояснив що йому пора було йти на роботу.

На прощання мама нам залишила таку картинку яку зфотографувала в Марічкиному садочку. Обложка книжки "Сіськи (соски?) молодшого братика". Здається що ця ручка символізує нашу недосяжність до мами на наступні кілька місяців (може знову 9), такшо очікую на приплив сублімативного натхнення і на нові приколи від свого спартанського дітвака.

P.S. Хочу написати про нашу поїздку в Нагасакі - бо є мислі. А ще напишу про поїздку в Париж бо як не дивно мене вже кілька людей запитали ож як там. Ну і ще парочку мєлких історій, наприклад про трагічну загибель наших золотих рибок.

Наступні кілька днів вже розписані - завтра вирушаємо в цьогорічний лабораторі тріп а в пятницю вечером очікую на два дні гостя з Німеччини з яким познайомився в літаку з Парижа. Як виразиласа подружка тільки що в скайпі "ти што незнакомого человека примеш"... Я сказав да - він нормальний німецький студент - а у мене пуста квартира і я йому можу показати два японські городи. А у наступну пятницю ми з Марічкою йдемо на вечерю до одної старшої японської сімї що живуть тут посусідству і дуже давно нас кличуть. Короче постараюся повернутися на сторінки цього щоденника.

Stupeur et tremblements

Почав писати цей пост ще 24 червня. Нічого не міняю.
Ну от, вчора накаркав на дощ - сьогодні по прогнозам буде цілий день, і з 4 ранку так і відбувається - перерв не було, тому можна написати сумарний пост за місяць що проходить - від моменту як до нас приїхала "наша мама".

Як і очікувалося - у нас з Марькою зник вільний час. Особливо на вихідних. Перше що ми зробили, на другий же день по приїзду Оленки, це купили два нові велосипеди і нове дитяче сідалко. Лена була обурена станом мого велосипеду і тим шо я все ще транспортую Марьку на сідалку для дітей до 2 років і з вагою до 10 кілограм тоді як Марька вже 3,5/17 кг. Мені була прочитана лекція про безпеку дорожньо-транспортного руху і ще про то який я скупий. Остання лекція повторилася в послідуючі два-три тижні ще багато разів, а особливо тоді коли я демострую невластиву мені щедрість. 

Потім Оленка зайнялася прибиранням і за тиждень було викинуто 15 великих кульків (150 кг) всякого корисного мусора який ми так довго збирали і я так бережно беріг. У Марічки не залишилося іграшок, а у мене старих одіял якими укривалися студенти коли залишалися спати у мене після пянок. 

Оскільки Оленка сильно заскучала за ушиткими Кітакюсьськими "нашими точками" то ми розпочали методичний обїзд усіх уже нахожених місць. У першу ж погожу неділю сходили в Грін парк де в принципі за час її відсутності (9 місяців) багато що помінялося. Сходили подивитися на метеликів і туканів, один з яких загравав і розмовляв з Оленкою, хто на фейсбуці - мабуть бачили фотки. 

В минулий вікенд поїхали вже в серйознішу по відстані вело-поїздку - на рукотворне озеро Кавачі. Та легкість з якою ми долаємо відстані по 15 км на велосипедах, з підйомами в горку, тепер виглядає для обох дуже дивною. Згадували свою першу поїздку, коли зібралися, але не змогли доїхати. 

Тепер перечитав і поняв шо такої нудятіни в мережі предостатньо і вирішив не продовжувати. Да, з нами кожен тиждень і практично кожен день відбувається щось таке, що в порівнянні з ужгородським життям може виглядати як екзотика, але ця вся банальщина вже сто разів описана і пересказувати її звичайно можна, але від цього треба відмовлятися. Серйозних новин нема. Лише одна.
Перед Оленчиним приїздом (передчуваючи як тут буде нудно моїй активній жіночці яка більше двох годин не може сидіти без движухи) я пошуршав по знайомим і знайшов їй волонтерську роботу в сусідньому медичному університеті. Розказувати деталей не можна, бо Лена підписала угоду про конфіденційність. Пройшло три чи чотири тижні і крім того як аналізують вміст білків у складних біологічних зразках Оленка побачила ще й життя наукового колективу який займається серйозною наукою, а не то шо я і моя компанія. Так у нашому житті почався період імені Амелі Нотомб описаний в романі "Страх і трепєт". На щастя ми лише спостерігаємо за усім цим. Японія починає відкриватися по-справжньому.

Пройшло три роки і 7 місяців з часу мого приїзду...

Хто не врубається - дивіться фільм або читайте книгу.

Економія електроенергії в Японії

Наступили важкі часи для японської енергетики і з наступного тижня ми всі разом дружно з японським народом починаємо економити електроенергію.

Як відомо, нещодавно був зупинений останній з усіх 54 японських атомних реакторів. Мені дуже важко уявити собі всю цю потужність якої "нас" позбавили, кажуть що атомні станції виробляли третину всієї споживаної електрики. Після Фукушіми тут було кілька серйозних скандалів з приводу атомної енергії, звичайно, також знайшлися фанатики які почали мітингувати проти мирного атома.

Тому уряд і прийняв рішення зупинити всі електростанції і всі реактори на профілактичний "медогляд". І як і пребдачали експерти, навіть після огляду і підтвердження безпеки всіх ректорів запустити їх знову буде дуже важко, оскільки дозвіл на запуск реакторів мають давати локальна влада конкретної префектури в якій знаходиться АЕС. І тут стає зрозумілим що отримати ці дозволи просто нереально бо всі містечкові начальники і "обласні ради" не дають дозволу на запуск. З одного боку це радує бо показує як місцеві уряди реагуть на запити своїх виборців і реально можуть їх захистити від атомної загрози. З іншого боку мені з моїм фізичним анамнезом зрозуміло шо без атомної енергетики буде дуже важко, особливо японському народу який зимою звик жити в теплі від ектрообігрівачів, а літом у прохолоді від кондиціонерів.

Ну і от поки центральна влада і власники атомних електростанцій (які тут переважно знаходяться у приватній власності) борються з "обласними радами" і компромісу не передбачається, було прийнято рішення про запровадження централізованої економії електроенергії. Самі по собі японські громадяни економити не хочуть (я як завжди суджу по нашим студентам) тому у нас грядуть відключення електрики (привіт Батьківщина). На днях отримав листа з графіком відключень. Починаючи з 2 липня по 7 вересня кожен день будуть відключати електрику рівно на 2 години і 30 хвилин.

В університеті мабуть відключень не буде, але і тут прийняли серйозні міри по економії.
1) централізовано обмежили температуру охолодження кондиціонерами до 28 градусів
2) відключили обидва ліфти на вулиці залишивши три в будівлі,
3) як завжди постраждали туалети: відключили сушилки рук і підігрів сідалок

От такі пироги, накінець то підуть в хід свічки (воскові) які ми купили десь три роки тому.

Боже як жити без інтернета по дві з половиною години на день? Це буде новий досвід.