Здуріти.

Почав редагувати старі дописи для того щоб виключити русизми. Якщо знайдете в тексті щось подібне - буду вдячний за коментар. Цей старий допис відредагований 12.08.2016.  

Зошит для тренування каліграфії, який використовує наша студентка. Десь через пів-року почнеться період пошуку роботи, тоді прийдеться багато писати руками, в Японії так прийнято, навіть резюме пишуть руками. І дууже важливо щоб це було зроблено гарно.

Наближається час мого екзамену з японської мови. В звязку з цим згадалася мені одна історія. Років 4 тому назад місцева подруга розповідала мені про одного сенсея з нашого універститету. Сам сенсей не японець, здається бельгієць. Так от мені розповідали легенду про те, що він японську мову до рівня професійного володіння вивчив всього за 1 рік. Тепер він викладає, в нашому університеті. Сумнівів у його бездоганному володінні японською у мене немає - лекції читає японською - сам чув коли бувало проходив поруч з аудиторією.

Але, як каже легенда, і з цього приводу ходили жарти, він настільки заповзято вчив мову, що в кінці кінців (а може в процесі навчання) до нього (в звязку з цим) навіть викликали швидку допомогу. Якого роду потрібна була допомога я точно не знаю. Можливо у нього було зневоднення, непритомність, а може йому була навіть  потрібна психіатрична допомога - не знаю. Скоріше за все останній варіант і він "трішечки здурів" тобто зробив саме те, що і потрібно зробити коли треба зконцентруватися на якійсь важкій задачі.

Саме це – "трішечки здуріти" – вже мабуть років 10 тому назад мені і радив зробити завідуючий кафедри теоретичної фізики УжНУ, коли описував процес написання кандидатської дисертації. Тоді, мені, здуріти (= написати дисертацію) не вдалося, про що в принципі не шкодую, бо інакше не бачити би мені країни висхідного сонця – це точно. Як виявилося пізніше, для написання дисертації в Японії здурівати було не потрібно – хіба що зовсім трішки.

Але ось для вивчення японської мови до високого рівня, так що б не тільки мультфільми для дітей дивитися а і книги художні читати в оригіналі – без того щоб здуріти, мабуть не вийде. І тепер коли я знаю, що я давно готовий до елементарного рівня JLPT N4, я все більше думаю про те, як би так "трішечки здуріти" щоб процес вивчення пішов якось лавиноподібно – з просвітленнями і можливо з раптовим проривом... А покищо просто набираю словарний запас – японська мова, як виявилося, це не англійська – тут 3000 слів недостатньо для повноцінного спілкування.

Дисципліна як рецепт щастя. Перший рекламний пост!

1 квітня 2013 року почався новий етап - у нашому заморському житті - я став працівником університету. На один рік але все ж. Стипендія закінчилася і урядовий контроль також. Натомість прийшла зарплата і контроль безпосереднього роботодавця, який тут прямо разом зі мною. Робочий час тепер прописаний в бумажці з квадратною японською печаткою а саме з 8:30 до 17:15. Зважаючи на те, що в березні - останньому місяці фінансового року і нашої лафи, ми зовсім з Марькою розлінилися: приходили в садочок в максимально дозволений пізній час 9:30 а то і запізнювалися на 5-7 хвилин, після чого я приходив в університет десь в 10, мені здавалося, що змінити режим рівно на півтора години буде дуже важко.

Але поки-що все йде чудово - два тижні пройшло і ми вже навіть звикли. Встаю в 6:30 щоб зварити дітвакові свіжий рис в садочок. Марьку піднімаю в 7-7:15 щоб мала пів-години на прокидання, чашку какао, печєнько або омлет і на одну серію покойо - який зараз у неї в улюбленцях. На днях, коли розказував Оленці про те, що англійську версію Покойо начитує Стівен Фрай - вона дотепно пошуткувала, що тепер Марьку підорас виховує. До цих пір сміюся і горжуся шо моя жона не тільки знає хто такий Стівен Фрай, а ще й вміє так смішно пошуткувати на тему його сексуальної орієнтації. Йому би 100% сподобалося - він і сам вміє так про себе пошуткувати.

Ну так ось з 1 квітня у нас діє така залізна дисципліна - і я ще практично ні разу не запізнився, і приходив вчасно - за винятком одного дня - коли прийшлося сходити на медогляд - бо довідка про задовільний стан здоровя - один з документів, який треба представити для працевлашщтування.

Звичайно в такому режимі крім плюсів є ще й мінуси. Самий великий, напевно - це те що протягом тижня алкоголь протипоказаний. Вже перевірено, якщо я випю погарчик перед сном - зранку, навіть якщо і вчасно встану, то буду лінитися і тормозити в результаті 20-30 хвилин запізнення гарантовані. Тому вже два тижні - з неділі по четвер алкоголь в списку заборонених до вживання продуктів. Такий ось мінус, - хоча на тему "мінус" чи "плюс" ще можна сперечатися, для мене однозначно мінус - бо я випити люблю і хочу майже кожен день.

Зате разом з цим мінусом зявився і один плюс. Офігенної красоти плюс. Тепер вечір пятниці, коли я нарешті випю свій веселящий дрінк - я можу планувати до деталей цілих пять днів. Цілих пять днів я думаю про те як все буде в останній робочий день тижня - коли нарешті мені не треба буде думати про те, що в 21:30 треба вкладати і дітвака і себе спати.

Планую довго, тому коли приходить пятниця виконую все заплановане як по нотах - розраховане до хвилини. Так, сьогодні обідня перерва була присвячена покупкам. Десь три тижні тому на полі біля нашого університету відкрили новий магазин Costco. Хоч як би я ненавидів шопінги - Costco це без перебільшення той магазин поруч з яким не шкода прожити життя. Тут є все. Більше того з появою його - в наше закарпатське життя повернулися ковбаси і сири. Хто не знає - в Японії знайти твердий сир або ковбасу в супермаркеті майже не реально - люди такоє не їдять, тому і не продають. Нема попиту - відсутня пропозиція. Закон. В Costco це все є і не тільки це, тут є все, та ще й по доступним цінам. Так от в сьогоднішню обідню перерву я прийшов сюди щоб придбати те, що буде супроводжувати мій вечірній дрінк.

І от в 6 годин вечора, ми вже дома і от як виглядають мої приготування. Картошечка вариться, з неї буде пюре. А тим часом помитий двохколірний салатик, і лайм який буде тонко напівкільцями нарізаний в салат і використаний замість оцту, і підготовлені сосиски Johnsonville, і коктейль зелених і пурпурних оливок з сиром фета, висушеними на сонці помідорчиками і базиліком Olympia. Звичайно тут же мене чекає і королева сьогоднішнього свята пляшка джину Tanqueray, який безпосередньо перед вживанням буде змішаний з льодом і тоніком, який знаходиться в скляній а не пластиковій пляшці.

Коли все готово, дітвак вже накормлений - я сідаю за стіл - дивлюся на корито зеленого салату з оливками і козячим сиром, вдихаю аромат лайму який знаходиться там же, вже нарізаний на супертонкі кільця - я беру в руки погар з своїм пятничним алкогольним напоєм. І перший глоток який я роблю, і до якого була пройдена ціла тижнева терниста дорога і є тою часовою точкою, тою миттю, яку можна назвати абсолютним щастям. Або як мінімум одним з варіантів його прояву.

І ось наступний момент - сидіти перед компютером, потягуючи свій коктейль і записувати це все під мікс "Magic moments in Italy" - ссилка слідує - це також щось надзвичайне.

Magic Moments In Italy by Adam Kvasnica on Mixcloud

Ну і завершується щасливий вечір цігаретликом з квадратної пачки, в якій лише десять сигарет з мінімальним вмістом нікотину і смоли. Якщо уважно придивитися то і на цій пачці написано "Keep Japan beautiful" - еко-лозунг, який каже мені про те, що не зважаючи на те що ці цигарки покликані нанести шкоду моєму міцному здоровю - зроблять щось маленьке для виздоровлення навколишнього середовища. Хоча-би тут в Японії але все ж.

А тепер залишилося чекати того, що виробники прорекламованих товарів звернуться до мене щоб віддячитися. Пятниця!

Кінець навчального року. Повтор.

Сьогодні закінчився японський навчальний/фінансовий рік. Усе так точно як було і минулого і позаминулого. Як я вже казав - це японське постоянство, таку стабільність і повторюванівсть подій - обожнюю. Марічка закінчила в цьому році "кірін-ґумі". Кірін значить жираф, ґумі в даному випадку це класс/група. Деякі банди якудза також називаються "ґумі", зокрема найвідоміша Ямагучі-ґумі. Тому запамятувати слово легко.

Зміст випускного диплома такий самий, незмінний до букви як і у минулому/позаминулому роках, Змінюється тільки назва групи. Правда тепер мені його хочеться трошки перефразувати "Багато гратися, багато їсти - і розум, і тіло ростуть здорові". Трошки більш буквально ніж було минулого року.

На закінчення року, Марька отримала цілий пакунок своїх садочкових робіт. Мусор, але приємно. Для бажаючих переглянути вміст випускного кульочка чотирьох-річного японського дітвака - прошу натискати далі.

1. Умоляв Марьку зфотографуватися біля входу в садочок біля самої назви - не захотіла. Тому фото біля дошки оголошень.

2. Прийшла додому і зразу розбирати вміст свого пакунку.

3.

4.

5.

6. На деяких малюнках сенсеї поробили заміточки, хто є хто із зображених персонажів. Тут здається червоний це я, а чорний це лікарь - тобто Марька зобразила мене коли я ходив лікувати свою ангіну. Хто не читав як це було то можна прочитати. Написаноє пером не вирубиш і топором, як кажуть. Тепер ангіну із інтернета не витреш.

7. А на цьому шедеврі зображена наша сімейна прогулянка в грін парку міста Кітакюшю. Стікерами позначено "тато" зліва, Марія знизу і "українська мама" зправа. Цікаво чому сенсейка вирішила уточнити що це українська мама так ніби у нас є і японська. Тут до речі я описував як походи в грін парк відбуваються в реальності, дуже цікаво - рекомендую, над фотками колись працював багато, тепер нема часу.

8. Це ундокай. Так було в 2012. А так в 2010-му.

9. Ну а це безцінний папірчик для мене. Обожнюю. Записана вага і зріст дітвака в кожному місяці минулого навчального/фінансового року. Так сказать документ що підтверджує сказане в дипломі. уже маю такі документи за чотири роки. Колись навіть відслідковував динаміку росту Марічки. Дуже цікаво!

10. Ось наша звєзда, росте, короче.

Знову про ангіну, медицину і наш вихідний день

Сьогодні у нас з Марічкою чудесна погожа неділя, і в той час як в Украіні на вільних всенародних виборах вирішується доля краіни ми насолоджуємося сонцем і свіжим вітром, гуляємо в теплих кофточках з цібзарами розстебнутими наполовину.

Для бажаючих прочитати більше...

Пишу цей текст в дворі перед домом - Марька зранку виїла мене з постелі в розпалі гостроі ангіни, яку я зараз тровлю благословенними антибіотиками американсткого винахідництва і японського виробництва. В такі моменти відчуваю себе захищеним, і хоча загальний стан такий же важкий як і завжди при гострій ангіні.

Да, відколи ми з Марьою самі в Японіі, ангіна у мене вже другий раз, це при тому що інших захворювань практично не було. За ті рази що ангіна була в Украіні у Оленки, і у мене тут, я вже навчився практично безпомилково ставити собі діагноз, і до лікаря японського хожу тільки для того щоб отримати кваліфіковане підтвердження і рецепт на антибіотики, без яких ангіна може привести до страшних наслідків. На цей раз все вийшло практично ідеально, я не тягнув з походом до лікаря а пішов у перший же вихідний для мене, і у останній робочий день протягом тижня для лікарів тобто в суботу, десь на третій день після виникнення симптомів.

Оскільки в пятницю прийшлося говорити по скайпу більше троьх годин - голос на момент візиту в клініку вже був відсутній і з боку це виглядає круто, як сказала вчора Марта Іванівна, для того щоб видавати якісь звуки мені потрібно користуватися ребрами - короче шоб звук ішов ізсередини. Сьогодні вже краще - після троьх доз антибіотиків, нестероідних протизапальних, бронхолітиків і 12 годин сну голос став як у Леонарда Коена у вісімдесят років (хоча у нього такий вже давно).

Про що це я - ага ну так вот про то що як це все таки круто коли система охорони здоровя працює злагоджено. Коли візит до лікаря доступний для кожного, коли не треба звонити якимось знайомим по телефону, коли ти платиш за роботу дохтора в касу, отримуєш чек і тобі гарно дякує медсестра і щиро бажає тобі найшвидшого одужання. Здається всі рази що ми хворіли в Украіні, діагнози нам ставили друзі, які ще може і не були де-юре лікарями, тобто до отримання диплома лікаря або до отримання ліцензіі. Тоді я думав вот як круто що я вирвався з карми "сімї робітників", і тепер в мене стільки знайомих лікарів і ми можемо відчувати себе захищеними з цими знайомими. Тоді мене взагалі не турбувала доля тих хто іде загальним потоком в лікарню очікуючи кваліфікованоі лікарськоі допомоги. А тепер мене це хвилює і я мрію прро той час коли у нас в Украіні охорона здоровя буде хоча би на такому рівні як в Японіі. Це до речі не ідеал, в багатьох краінах іще круче.

Ну а зараз я просто чекаю Марьку, на лавочці, поки вона з новими друзями, і дихаючи свіжим повітрям по совєту дохтора Комаровського, пишу цей текст. Температура повітря десь 20-21 градусів по Цельсію. І якщо задуматися - це реально супер щасливий і безтурботний момент, для мене це дійсно так: мабуть не існує матеріальних речей, які би могли підвищити величину "щастя". Може це і не так, але здається що цінувати і любити такі моменти я навчився саме в Японіі. Як казав якийсь мудрий (недавно хтось цитував на фейсбуці) - той хто поняв жизнь уже не спішить і може радуватися таким вот простим речам. Хотілося би думати що я близький до такого стану, хотя це тільки на вихідних, звичайно я тоже спішу як дурак.

А ще сьогодні ми відкрили для себе "оден". Оден це зимова японська хавка, і в принципі ми вже їли щось подібне багато разів. Оден це така каструлька в якій багато всяких хавок-ніштячків, які покояться-настоюються дуже довгий час у смачному бульйончику обмінюючися вітамінами і мінералами. Тепер коли офіційно почалася зима оден в Японіі можна купити на кожному кроці, в конвіні (цілодобовий аналог наших абецешок). І що цікаво - це надзвичайно здорова пища, там багато овочів, тофу, коріння. І вот сьогодні, оскільки я убитий ангіною і відсутністю кави вдома, ми вийшли на обід на вулицю і купили собі на обід пару штучок з одена. На фотці зверху показано як це виглядає в магазині і в мене в руках. Білкоіду-Марічці звичайно купили караге - жарені кусочки курочки хоча вона також запила бульйоном і зїла пару овощних макарон з одена.

І вот на цій фразі Марька загубилася і я пішов її шукати в сусідній двір - тому сьогоднішній допис тут і обривається. Бажаю всім перемоги на виборах! 

Роздуми про каву за обідньою кавою.

Пару днів тому, друг БМ, запропонував змінити життя. Список пунктів які необхідно виконати з метою помітяти лайфстайл і як наслідок стати більш щасливим був довгий. Серед інших пунктів був один який казав що треба відмовитися від кави і на додаток споживати тільки здорову пищу. І вот я тут признаюся - що вже кілька тижнів намагаюся скоротити кількість споживаної кави.

Завжди зранку я встаю з думкою про каву. Для того щоб не кинутися одразу до кофемолки і кофеварки я ставлю собі "умовні" барєри: помити посуду, зробити сніданок дитині і собі, зібрати дитину в садочок а себе в школу. Гарно поснідати. І от якщо після цього всього залишається час - хочаби 10-15 хвилин - я не можу себе перебороти і роблю собі каву. Так відбувається щодня у будні, робочі дні. Якщо не встигаю випити дома то зразу же роблю або купую на роботі.

На вихідних я видозмінюю - ускладнюю програму. Скажімо сьогодні - спали з Марькою 11 годин. вчора з 9 і сьогодні до 8. Тобто для того щоб зняти аргумент "шоб прокинутися" я висипаюся непозволітєльно довго, а потім ще лежу в кроваті простягуюся щоб ну зовсім прокинутися повільно і 100%но. Ну так вот сьогодні після того як довго спав і поснідали - зразу пішли з Марькою на прогулянку. Гуляємо гуляємо і вот блять в 11:30 як не бабахне - голова болить, спати хочу як незнаю хто, настрій погіршується, мязи розслаблюються тіло просто розвалюється на часті і в голові тільки один позив - каву!!! і ми з Марічнкою, я як зомбі, телімпаємо з двору додому де я (все ще через кілька барєрів) готую собі вже не ранкову, але обідню кавусю, пію її повільними глотками (благо шо дабл еспрессо з молоком) і пишу цей текст. Всі перечислені симптоми зникають одразу і хочеться йти знову на якісь пригоди. І ми підемо зараз на маленький фестиваль біля станції Оріо, якій сьогодні виповнюється 96 років.

Вот така, не психологічна, а сама натуральна фізіологічна залежність від кави. Де тут користь я не розумію і дуже би хотілося цієї залежності позбавитися. Ця залежність від кави у мене набагато сильніша на аналогічну від алкоголю і сигарет. Каву приходиться пити кожен день а алгоголь і сигарети можна пропускати.

Гуд морнінг Юкрейн і рідне Закарпаття :-)

Undokai-2012

Ну вот відгуляли ми з Марькою наш третій японський ундокай, а це значить що в японському садочку вона провела вже три повноцінні роки. Я вже описував раніше як це все відбувається, рівно два роки тому назад був пост.

В Японії - ундокай - це центральна подія і не тільки в садочках а і в школах а іноді навіть і в "общинах", чи як це називається. Так через кілька днів буде наш дворовий ундокай - де всі жителі сусідніх домів і ми з Марькою в тому числі, вийдемо на спортивну площадку і будемо там як діти бавити в різні спортивні і напів-спортивні ігри, вигравати призи (салфетки або туалетну бумагу). Також видають безкоштовно обід і даже пиво - одно на чоловіка (чи на людину). Ну а покищо будь-ласка найцікавіше (на мою материнську думку) відео з цьогорічного дня спорту. Я як любляча мама - спочатку зняв відео, не прошло і кілька днів, я вже його десь десять разів подивився - тепер гружу на ютюб щоб показати справжній мамі - ну і заодно друзям, і близьким, переважно мамочкам, навряд чи таточки захочуть таке дивитися. Особисто я відео з чужими дітьми практично не дивлюся, тому що нудно, але з дітьми друзів і знайомих обовязково. Тому, пропоную але не припрошую - бо це дійсно - на любителя.

Ну а вот і воно

Tofu-moyashi-rice. Бюджетна вечеря в Японії.

Давно не було кулінарних постів - ось будь-ласка. Сьогодні мені захотілося чогось максимально простого (чи правильніше мінімально простого) поїсти на вечерю. Тому ми готуємо тушковані паростки злаків з сиром тофу.

Ось мої інгридієнти - рис 100 гр (40 єн) кубик сиру тофу 400 гр (29 єн) пачка паростків 200 гр якихось злаків (9 єн) маринована слива уме (5 єн), огірок (50 єн), олія плюс спеції (10 єн). Сумарно - 143 єни чуть менше за два долари американські - десь 14 українських гривень. Погар дешевого червоного вина California з тетрапака - 50 єн - десь 5 грн. Три сока для Марьки - 129 єн - ще 13 гривень. Вродіби все порахував - сумарно 32 гривні. Повноцінна вечеря для двох і ще рис Марьці на завтрашній обід.

фотка інгридієнтів до приготування

А кулінари жмуть сюда для продовження

піджарюємо тофу 5 хв

бланшируємо паростки 3 хв в киплячій соленій воді і відкидуємо на друшлачок

зєднуємо все в одній сковорідці мішаємо

додаємо спеції і тушкуємо ще 3-5 хвилин

З самого початку єстєственно паралельно готуємо рис - вірніше рис готує рисоварка. А ось фотка готової вечері без особливих понтів, Марька вже почала їсти свій огірок.

Ну і крупним планом, так як японці люблять по телевізору показувати

Огірки сюди вобще-то не пасують, просто моя Марька з овочів їсть тільки огірок заправлений оливковою олією та лимонним соком - практично більше нічого - тому для неї я такий "салат з огірка" роблю часто. Сьогодні розмовляв зі студентом з Китаю, ми разом з ним ходили в магазин і він також купив тофу. Я запитав як він його готує він сказав що тілки піджарить і кладе зверху на рис - от і вся вечеря. Всім смачного!

Dracula insect dermatitis in Japan. Клініка, діагностика та лікування.

У нас тут накопилося кілька новин, тому настала пора увіковічити їх в коротких історіях, для себе і для тих хто іноді запитує як справи і шо нового. В сьогоднішньому дописі розказую і показую фотки захворювання з яким зараз бореться наша мама. Одна з назв захворювання уже згадана в заголовку дописа і це зовсім не жарт. Як показує статистика відвідування цього блога - медичні теми найбільше цікавлять читачів - так дописи про Марькин дитячий грип і дитячу вітрянку - найпопулярніші, судячи по числу переглядів.

Короче десь тиждень тому назад у Оленки зявилася ранка на руці, яку ми помилково прийняли за хімічний опік від якоїсь кислоти з якими вона працює в своєму медуніверсититі на своїй волонтерській роботі. Оскільки опік був на тильній стороні руки, в тому місці де носять годинник то одним з варіантів також був контактний дерматит, який розвинувася на дорогий годинник адідас, який законна дружина випросила собі від мене в подарунок. Так виглядала ця ранка десь через три дні як ми її виявили.

Читати історію захворювання далі Ранка як ранка, зняли годинник, але через день два зявилися пару нових подібних шкірних уражень - тепер вже на ногах.

Тут ми вже практично виключили хімічний опік, незважаючи на те що і ці рани були дуже схожі на опік, розвивалися повільно і боліли як опік, забігаючи наперед - іх також треба диференціювати від звичайного хім. опіку. Оскільки клініка у вигляді больового синдрому наростала, а саме після почервоніння почали зявлятися волдирчики і рани поглиблювалися, ми вирішили що прийшла пора звернутися до лікаря. Благо зараз Оленка працює в університеті, який "зліплений" з величезною університетською лікарнею. Варіантів діагнозу які у нас були перед походом до лікаря - залишилися два, рожевий лишай і герпес зостер (це варіант від мене). Але і тут ми помилися, далося взнаки наше украінське, географічне походження. Лікар дерматолог же поставив діагноз за 30 секунд - оскільки як виявилося клінічна картина вказана на фото була дуже типова для одного цікавого захворювання з яким ми би ніколи не зустрілися живучи на батьківщині. І ось наш діагноз - контакт з Paederus fuscipes - невинною комашкою яка сама ніколи не нападає на людину і даже попавши на неї, ніколи не кусається, але в своєму тілі містить дуже нехорошу речовину яка називається "педерін" (цілих 0.025% ваги тіла) назва канєшно тоже відповідна. І ось при контакті з цією речовиною і виникають такі шкірні рани які тривожили і все ще тривожать нашу маму. Такшо в принципі перший діагноз - контактний дерматит був правильний - лиш не на новий дорогий годинника а на маленьку нещасну комаху яка живучи у вологих лісах у грунті, якимось чином - скоріше за усе залетіла до нас додому і мабуть під час сну попалася під руку нашій Оленці. Із інтернета стало відомо що яд цієї комашки - цей самий педерін не менше і не більше а аж у 100 разів сильніше яду кобри.

Ось вона наша красуня разом з формулою хімікату який ситнезується в її тілі по божому умислу. Таким чином діагноз правильно називаіться Paederus dermatitis або Nairobi fly dermatitis або ще Kenya fly dermatitis або так як винесено в заголовку поста або просто лінійний дерматит по якому, собственно, я так собі думаю, і було виставлено діагноз. Як я вже сказав - лікарь дерматолог одразу поставив діагноз. А лікування... Лікування практично ніяке - так як прийнято в Японії. Просто стероїдна мазь для ран, що містить препарат - якусь наворочену форму преднізолону. І це незважаючи на те що інтернет пише про антибіотики і ще шось і ще шось внутрь. В Японії вважають що організм і сам може справитися.　Для цікавості скажу що реєстрація в новій лікарні зайняла 20 хвилин (~40 USD), заповнення анкети, і симптомів - 10 хвилин. Очікування лікаря більше години - і власне побачення з лікарем - 3 хвилини (~10 USD). Вартість ліків 5 USD. Усе з врахуванням наявної медичної страховки, реєстрація в лікарні з видачею пластикової картки з індифікаційним магнітним кодом сплачується лише раз. Сказали що на виздоровлення (заживлення ран) піде десь тиждень. Так ранки виглядали вчора

Вот така іноді буває Японія, з такими нехорошими букашками. Щоправда Оленка зараз впевнена шо її даже яд кобри не візьме після такої пригоди. Нас з Марічкою на щастя не затронуло ніяк. Наступне і перше що ми зробили це вирішили потравити всю машкару яка може жити в нас дома. Але це вже друга історія, яка закінчилася трошки більш трагічно і про це в наступному пості...

Sea urchin sushi. Cуші з морського їжака

У мене сьогодні короткий кулінарний пост, точніше коротка кулінарна нотатка. Ходили вчора на суші. Колись для нас це було справжнє свято, впрочем воно і до сьогодні так, просто вже ходимо не часто, так пару раз в місяць коли сильно когось припре. Ну так вот вчора відбулася "кулінарна подія". Попробували суші з морського їжака. Вірніше попробував я, Оленка вже якось давно пробувала. От як це диво виглядає в тарілочці і при макро розгляді.

Шо сказати - враження справило сильне, мені здалося що саме так має смакувати концентроване, старе лісне болото, чи давня каналізація, ну вобщем гавно гавном. Ми ніколи не розбираємося з Оленкою в деталях, але вчора коли прийшли додому то першим ділом я шукав в інтернеті що такого корисного в ікрі чи молоках морського їжака. Звичайно можна знайти міліон хвалебних відгуків, шо там внутрі мало не панацея від ушитких хвороб, шо це секрет японського довголіття, і вобще через пару хвилин після вживання страви з морського їжака покращується настрій і понижується холестерин. Да дійсно через кілька хвилин коли я вже закусив його іншими сушами і маринованим імбірем і лимоном і запив пивом і зеленим чаєм і відчутий смак накінець то зник, я був щасливий, що пройшов це випробування. Але ніколи не порекомендую це пробувати нікому. Тільки справжнім дослідникам різних смаків, хто готовий і тараканів їсти і зародки ціплят або черваків.

От власне і все що я маю честь вам сьогодні повідомити, дорогі друзі.
Відмічайте внизу - цікаво?  весело? херня? Пишіть даякі коментарі, якщо звичайно є що запитати або сказати. Я їм дуже радуюся. Окей.

Status update.

Ось такий типовий японський - драматичний і в полосочку від проводів захід сонця очікував нас сьогодні коли ми поверталися додому. З часу приїзду Оленки на японську батьківщину, фізичне навантаження усіх членів сімї зросло в рази. Єдине що може врятувати нас від активного відпочику це дощ, який зараз в сезон дощів падав лише день чи два замість тижня, як прогнозувалося. Тому якщо вихідний вдається погожим, через кілька годин після сніданку ми вже женемо на наших залізних кониках далеко далеко. Минулої неділі проїхали десь 40 км (ми з Марькою) а Оленочка і цілих 50. Сьогодні всі разом десь 30. І з численними зупинками. Це взагалі цікаво комусь? Напишу детально і з фотографіями :-)

Японські технології: Тренажер для лиця.

Читав сьогодні новини і наткнувся на рекламку. Взагалі-то не люблю брати ідеї для постів від інших людей але тут просто гріх не розповісти про чудодійний тренажер для обличча. Взагалі в Японії у магазинах дуже багато таких дивних всяких штучок, що зразу і не здогадаєшся що з ними можна робити. Отже - зустрічайте новітній тренажер для запобігання морщин на обличчі, зробить ваше обличча тоненьким/маленьким/втягнутим а не розпухшим/набрякшим/розкиcшим яким воно як правило буває! Читати і дивитися чудеса японської медицини далі...

Принцип дії дуже простий - треба просто запхати у рот і повторяти перші пять букв японського алфавіту або пять голосних українського "А-І-У-Е-О" .

Із рекламних баннерів - рекомендують використовувати його тоді коли приймаєш ванну - воно і не дивно - я кіби когось із такими губами побачив серед білого дня то мабуть не зміг би втримати посмішку. Рекламні проспекти кажуть що в ванні "це робити" по особливому приємно (enjoyable).

І звичайно (не зважаючи на то шо на переважній більшості плакатів жіночки) - ця бавка, цей дивний тренажер може бути актуальним і для чоловіків з "тими ж самими" проблемами.

Ну а от і результат до і після щоб було зрозуміло про що йде мова.

І вся ця краса без усяких антиморщинних кремів може бути доступна кожному у кого є 40 доларів і хто готовий три хвилини в день одягати смішні губи і промовляти пять магічних голосних українського алфавіту або пять перших японського. Мабуть цей пост також треба помітити тегом "японська мова" :-).

Як і обіщав колись - буду намагатися трошки побільше наукових публікацій.

По матеріалам:http://mishajp.livejournal.com і ще кучі японських сайтів - на які посилатися мабуть не потрібно - і так цього мусора в мережі багато.

Дитяча вітрянка в Японії. Клініка, діагностика, лікування.

В програмі набору материнського досвіду на цьому тижні у нас вітрянка.

Спочатку планував написати похожий допис про вітрянку як писав про грип або про ангіну, але тепер передумав і розкажу коротко. По тій причині що лікування вітрянки в Японії практично ніяк не відрізняється від лікування вітрянки в Україні і вчитися тут нічому. Я як завжди начитавшись вікіпедії готувався морально до найстрашнішого і до температури під 40 і до невиносимого зуду і до міліонних висипань. Нічого такого у нас не було. В пятницю зявилася субфебрильна температура з максимумом 38 градусів і горло почервоніло, - дохтор не розпізнав вітрянку і призначив лікування від тонзиліту. В неділю зранку зявилися висипання десь 15 пімпочок з яких лише штук 10-12 були класичними як казали мені дохтори на фейсбуці (пупиришки з прозорою рідиною). В понеділок пішли до лікаря, і сподіваючися на традиційну консервативність японського педіатричного лікування я думав що нам вообще не дадуть ніяких ліків - а скажуть перечекати поки організм сам не поборе. More...

На цей раз ми очікували в спеціальному інфекційному боксі розміром 1х2 метра, я взяв з собою фотоапарат бо знав що ми будемо тут - спочатку дуріли.

Потім сходили до лікаря і за одну хвилину підтвердили діагноз, отримали назначення на звичайний ацикловір проти вірусу і периактин проти почесухи. Крім того отримали "традиційну" японську мазь, про яку вобще в мережі на англійські мові крім назви нічого знайти не вдалося. Phenol Zinc oxide liniment - рідка мазь, суміш фенолу і оксиду цинку і ще якихось додаткових хімікалій - японський універсальний антивірусний препарат для шкіри, та інших шкірних висипань, з довгою історією, як пише японська вікіпедія. І наш дохтор взяв і прямо в клініці змазав вітряночні бібачки на лиці товстим слоєм цієї мазі і даже змазав усюди де лише було якесь почервоніння. Потім нас відправили в бокс і дали нам фен щоб висушити помазані місця.

Так Марічка сердито сиділа і сушилася.

В принципі мазь цікава, бо вона засихає на шкірі як наклеєчка, плівкою яка гарно прикриває прищик на лиці.

То вже пізніше я дізнався що ця мазь взагалі не відома в широких медичних колах. Англійською про неї написано лише те що це є виріб японської фармакопеї. А я ненавижу ліки які не пройшли нормальні науково обгрунтовані клінічні випробування - ведмежу масть, золотий ус, алое вера, уксус, вітамін ц і так дальше. Погодився я на цей препарат тільки тому що наш лікарь хоть і педіатр але він ще й вузький спеціаліст по дитячим шкірним захворюванням. Але дома Марька навідріз відмовилася маститися - плакала, воювала, розмазувала мазь всюди де лиш можна, тому я і не продовжив, майже почуствувала дітина що мазь із народної медицини.

У вівторок ми вже не могли сидіти дома і пішли на пошуки пригод, а по простому просто на прогулянку, в пошуках цвітучих дерев уме. Виходили два рази по дві години. Марічка вже була активна - температура закінчилася.

Заходили на дитячу площадку на якій нікого не було, але на жаль горку загадили ворони, які тепер навесні дуже веселяться. Тому Марька тільки залізла і пофоткалася на фоні голубого безхмарного неба.

Коли ми прийшли на повторний візит через три дні мені одразу за це попало від дохтора який сказав що всі червоні цяточки мають бути змазані, на що я відповів, шо дитина відмовляється. Він лише посміявся і на цей раз змазав сам по всьому тілу. При цьому я і дві медсестри держали Марьку за руки-ноги-голову, яка мовчачи як закутий в цепі дикий звір - щосили виривалася, але не плакала. І лише як ми вийшли з кабінета лікаря вона так обіжено на мене розревілася мало не кажучи "Ах ти падлєц, а я тобі довіряла, а ти мене там держав силою." І знову я мусів сушити її феном роздіту до пояса, а вона ревіла. Потім я плюнув, одів її, ми отримали ліки і пішли додому. Маззю я її більше не мазав. Враховуючи те що прищики майже всі пройшли, нових не зявлялося, не чесалися, Марька це все ненавидить, і те що препарат народний - ну його на фіг.

Тепер плавно йдемо на поправку, допиваємо ацикловір, периактин після трьох днів відмінили. Але, як велів дохтор, треба до суботи побути дома і в садочок не можна. Ну так тому і бути. Таким чином вперше за три роки в мене зявився тижневий вихідний без наукових задач. В минулому році вже був тиждень коли був грип - але тоді я Марьку вихожував, десь три дні возився - тепер я цілий тиждень балдію, навожу дома порядки, слухаю музику, готую їсти. Виходимо погуляти, граємося на балконі бо уже весна. От і все про вітрянку.  

Fricci

Недавно мені Оленочка понасилала наших старих ужгородьских фоток і в усій кучі знайшлася фотка нашого ужгородського кота з русинським імям Фріці. От реально кого було шкода залишати перед поїздкою в Японію. Пожалуй його найбільше із усіх родичів і друзів. Але будучи в розквіті сил (всього два роки) і у прекрасні фізичній формі, всього за кілька тижнів до Оленчиного і Марькиного відїзду він заснув і на наступний ранок був уже мертвий. Причина його смерті невідома, на жаль тваринам розтини не роблять, але навіть якби і робили, у нас в Закарпатю нема путніх паталогоанатомів. Такшо нам залишилося лише гадати але раціональних пояснень цій події нема. Просто взяв Фріці на себе весь негатив домашній який тоді був, оберігаючи і Марьку і Оленку і тихенько залишив цей світ. 

У мого шовгора Бандия є теорія що інтернет наполовиину створений для мачок, і я з цим на 100% згідний вони його заслужили.

運動会-2010. Ундокай - день здоровя!

Знайшлася вільна хвилинка викласти фотки з тусовки, яка відбулася ще 25 вересня. В цей день в сусідній з нашим садочком школі - відбувся так званий ундокай, спортивна подія - свято в якому беруть участь всі діти з садочка ну і звичайно всі батьки приходять на це все подивитися і пофотькати "поздоймати" відео. Ми не виняток.

Коротко розповідь про подію: це мабуть, по масштабу, основне і найбільше дійство, що відбувається протягом року в японському садочку. Готувалися дуже довго - мабуть не менше місяця (а може даже і трьох) і останні кілька тижнів діти майже кожен день ходили в сусідній шкільний спортзал і вивчали танці, біг, построєніє і все все в деталях, про це знаю бо в садочковому журналі нам постійно сенсеї отчитувалися про це. 

Для батьків щоправда, як на нас з Оленкою то досить скучновато, якба Марька не брала участі то і зовсім не цікаво. Здивували дорослі (батьки і родичі) які по периметру спортзала розклали каремати, мараци, одіяла, підстилки, термоси, чашечки, сумочки і навіть дехто подушечки. Нам прийшлося стояти позаду бо передні місця позаймали одіялами і повсідалися цілими сімейними кланами. По залу були розвішані лєнточки з прапорами - японці таке дуже люблять і постійно на всяких тусовках розвішують такі прапорці. Щоправда вони ще не знають що Радянський Союз вже давно перестав існувати і серед інших, ми знайшли і наш прапор, але це був прапор саме Союза а не незалежної України. Мене ця подія дуже порадувала, як на мене це дуже мило, мене зовсім не ображає, але тільки радує. 

Головні наші події це було змагання "На старт - Марш!" "Ready...Go!" або по японськи "よいーどん!" (йоі-дон!) де наша Марічка порадувала весь зал своїм нестандартним підходом, спочатку побігла не в своїй групі, потім зробила перший офіційний фальстарт, потім виграла свій забіг, а потім ще й повернулася і виграла ще один забіг. Це вже було на відео

Потім був танець "Такоякі мамбо", тут як звичайно у Японії - даже в танець мали замачати якусь їжу, такоякі це такі колобки запечені всередині з восьминогом. На відео теж все гарно видно, повний хаос тільки кілька дітей намагаються танцювати, наша звичайно теж. Якби була можливість ще раз то думаю в неї вийшло би набагато краще але і на тому спасібо.

Останнім пунктом програми було змагання разом з мамами - звичайно тиждень до події ми отримали листівку з садочка де в деталях було розписано і навіть намальовано що має робити дитина а що має робити мама. На щастя серед мам виявилося також кілька тат тому я не відчував себе одиноко в їхній компанії. Деталі як все відбувалося у фотоколекції по ссилочці знизу. За успішну участь в події, ми дістали саморобну маску мавпи, і ще всім дітям з нашої групи в кінці події видали кульочки з кількома булочками. От так відбуваються "утреніки" в японських садочках. Для нас вся програма тривала з 8:30 до 12:00 після чого ми пішли додому бо малявка в пів-першої вже лягає спати.

Undokai 2010