Дисципліна як рецепт щастя. Перший рекламний пост!

1 квітня 2013 року почався новий етап - у нашому заморському житті - я став працівником університету. На один рік але все ж. Стипендія закінчилася і урядовий контроль також. Натомість прийшла зарплата і контроль безпосереднього роботодавця, який тут прямо разом зі мною. Робочий час тепер прописаний в бумажці з квадратною японською печаткою а саме з 8:30 до 17:15. Зважаючи на те, що в березні - останньому місяці фінансового року і нашої лафи, ми зовсім з Марькою розлінилися: приходили в садочок в максимально дозволений пізній час 9:30 а то і запізнювалися на 5-7 хвилин, після чого я приходив в університет десь в 10, мені здавалося, що змінити режим рівно на півтора години буде дуже важко.

Але поки-що все йде чудово - два тижні пройшло і ми вже навіть звикли. Встаю в 6:30 щоб зварити дітвакові свіжий рис в садочок. Марьку піднімаю в 7-7:15 щоб мала пів-години на прокидання, чашку какао, печєнько або омлет і на одну серію покойо - який зараз у неї в улюбленцях. На днях, коли розказував Оленці про те, що англійську версію Покойо начитує Стівен Фрай - вона дотепно пошуткувала, що тепер Марьку підорас виховує. До цих пір сміюся і горжуся шо моя жона не тільки знає хто такий Стівен Фрай, а ще й вміє так смішно пошуткувати на тему його сексуальної орієнтації. Йому би 100% сподобалося - він і сам вміє так про себе пошуткувати.

Ну так ось з 1 квітня у нас діє така залізна дисципліна - і я ще практично ні разу не запізнився, і приходив вчасно - за винятком одного дня - коли прийшлося сходити на медогляд - бо довідка про задовільний стан здоровя - один з документів, який треба представити для працевлашщтування.

Звичайно в такому режимі крім плюсів є ще й мінуси. Самий великий, напевно - це те що протягом тижня алкоголь протипоказаний. Вже перевірено, якщо я випю погарчик перед сном - зранку, навіть якщо і вчасно встану, то буду лінитися і тормозити в результаті 20-30 хвилин запізнення гарантовані. Тому вже два тижні - з неділі по четвер алкоголь в списку заборонених до вживання продуктів. Такий ось мінус, - хоча на тему "мінус" чи "плюс" ще можна сперечатися, для мене однозначно мінус - бо я випити люблю і хочу майже кожен день.

Зате разом з цим мінусом зявився і один плюс. Офігенної красоти плюс. Тепер вечір пятниці, коли я нарешті випю свій веселящий дрінк - я можу планувати до деталей цілих пять днів. Цілих пять днів я думаю про те як все буде в останній робочий день тижня - коли нарешті мені не треба буде думати про те, що в 21:30 треба вкладати і дітвака і себе спати.

Планую довго, тому коли приходить пятниця виконую все заплановане як по нотах - розраховане до хвилини. Так, сьогодні обідня перерва була присвячена покупкам. Десь три тижні тому на полі біля нашого університету відкрили новий магазин Costco. Хоч як би я ненавидів шопінги - Costco це без перебільшення той магазин поруч з яким не шкода прожити життя. Тут є все. Більше того з появою його - в наше закарпатське життя повернулися ковбаси і сири. Хто не знає - в Японії знайти твердий сир або ковбасу в супермаркеті майже не реально - люди такоє не їдять, тому і не продають. Нема попиту - відсутня пропозиція. Закон. В Costco це все є і не тільки це, тут є все, та ще й по доступним цінам. Так от в сьогоднішню обідню перерву я прийшов сюди щоб придбати те, що буде супроводжувати мій вечірній дрінк.

І от в 6 годин вечора, ми вже дома і от як виглядають мої приготування. Картошечка вариться, з неї буде пюре. А тим часом помитий двохколірний салатик, і лайм який буде тонко напівкільцями нарізаний в салат і використаний замість оцту, і підготовлені сосиски Johnsonville, і коктейль зелених і пурпурних оливок з сиром фета, висушеними на сонці помідорчиками і базиліком Olympia. Звичайно тут же мене чекає і королева сьогоднішнього свята пляшка джину Tanqueray, який безпосередньо перед вживанням буде змішаний з льодом і тоніком, який знаходиться в скляній а не пластиковій пляшці.

Коли все готово, дітвак вже накормлений - я сідаю за стіл - дивлюся на корито зеленого салату з оливками і козячим сиром, вдихаю аромат лайму який знаходиться там же, вже нарізаний на супертонкі кільця - я беру в руки погар з своїм пятничним алкогольним напоєм. І перший глоток який я роблю, і до якого була пройдена ціла тижнева терниста дорога і є тою часовою точкою, тою миттю, яку можна назвати абсолютним щастям. Або як мінімум одним з варіантів його прояву.

І ось наступний момент - сидіти перед компютером, потягуючи свій коктейль і записувати це все під мікс "Magic moments in Italy" - ссилка слідує - це також щось надзвичайне.

Magic Moments In Italy by Adam Kvasnica on Mixcloud

Ну і завершується щасливий вечір цігаретликом з квадратної пачки, в якій лише десять сигарет з мінімальним вмістом нікотину і смоли. Якщо уважно придивитися то і на цій пачці написано "Keep Japan beautiful" - еко-лозунг, який каже мені про те, що не зважаючи на те що ці цигарки покликані нанести шкоду моєму міцному здоровю - зроблять щось маленьке для виздоровлення навколишнього середовища. Хоча-би тут в Японії але все ж.

А тепер залишилося чекати того, що виробники прорекламованих товарів звернуться до мене щоб віддячитися. Пятниця!

Оміяге. Традиції сучасної Японії.

Японія наповнена не тільки старими традиціями, які вже всі забули - але є і нові, хоча, можливо і не нові, а просто видозмінені і збережені старі. Одна з таких традицій це привозити з будь-якої поїздки о-міяге (お土産). Пошук в словнику дасть дуже просту відповідь що "міяге" це сувенір, "о" в даному слові тільки префікс, що підвищує рівень ввічливості. Але це не звичайний сувенір - навіть в ієрогліфах криється невеличкий натяк: 土 - земля, 産 - народжений. Так із кожної поїздки, куди би не їздив хтось з трудового, колективу - ніхто звичайно не вимагає - але він просто зобовязаний привезти якісь оміяге саме звідти де він був. Як правило це якісь тістечка або традиційні місцеві солодощі. Можна звичайно і випендритися і привезти щось інше. Так ми з шефом були привезли з Тайланда - традиційний сувенірний мусор, ліпше би привезли сушені фрукти.

Ось яка картина предстала переді мною сьогодні коли я прийшов на роботу - на нашому центральному лабораторному столі ціла куча подарунків. В понеділок все почалося з Гаккюна, який їздив додому в Корею. Він привіз (чорна закрита коробка) дорогий шоколад із різним вмістом какао поділений по географічним коробочкам. Я спробував Яву (найменший вміст какао - десь 34%) Еквадор (середній - 56%) і Гану (найвищий - 93%). Мабуть всі здогадалися, що і тут має місце правило золотої середини. Всі крайності - в мусор. У вівторок Кенто приїхав з лижного курорта поблизу Хірошіми і привіз традиційні мочі - дуже смачні (поза конкуренцією). У середу Дайсуке приніс якісь печенька (уже зїдені) а у четвер Йошінобу якісь шоколадки з Осаки (залишилося дві штучки), де вони проходили практику в компанії на яку будуть скоро працювати. Ну і накінець сьогодні в пятницю Тао повернувся додому з Китаю і привіз кучу всяких солодощів, і - на фото справа видно - три вида сигарет для наших курящих студентів.

Мене так "умілила" покупка китайських цигарок, що я аж вирішив поділитися з вами.

А насправді дана традиція мені зовсім не подобається. По простій причині - це, як і більшість всього в Японії, робиться тому, що так заведено, а не тому, що хтось когось так сильно любить, що хоче йому подарувати якийсь подарунок. Особисто я купую оміяге для співробітників тільки коли кудись їжджу по роботі. Хотілося би купувати подарунки для друзів але, треба признати, тут в Японії, незважаючи на велику кількість добрих знайомих - друзів, в традиційному, закарпатському значенні слова - просто нема.

Мінеральна вода і совість в Японії.

Замовив собі на днях мінеральну водичку на амазоні. Тут в Японії це явно проще і дешевше ніж купувати в реальному магазині. Тільки шо мені приніс курєр і тепер я її пію і мене мучить легке відчуття вини, за то шо курєр мусів тягти 15 кілограм на 5-ий поверх і ввічливо мені посміхатися, дякувати і кланятися. І це не перший раз, бо спочатку він приходив зранку в 10 годин коли нас, звичайно не було дома. Залишив записку що був але не зміг доставити. Тепер доставив за що я йому дуже вдячний, але легке відчуття вини все одно не відпускає. Памятаю ужгородські курєри і матюкнутися могли, а могли навіть сказати що там вам щось таке тяжке приїхало - ідіть і забирайте. І завжди курєри ужгородські робили такий вигляд ніби доставкою якоїсь посилки робили нам якусь послугу а не просто виконували свою роботу.

Недавно в блозі у Акуніна прочитав його думку про секрет довголіття японців, якій довіряю, адже він як відомо - відомий японознавець. Перекладаю на українську мову, тому що це цікаво

Отже ось ці пять правиль, якщо хтось хоче може скористатися.

1. Потрібно жити осмислено, відноситися до життя як до Шляху а не як до топтання на місці або бігу в колесі.
2. Потрібно любити свою роботу і не вважати таку любов збоченням. 
3. Потрібно їсти побільше водорослів і поменше тваринних жирів. Краще палочками, тому що в них меньше поміщається ніж в ложку.
4. Потрібно проводити масовий скринінг населення на наявність онкозахворювань.
5. (і найбільш важке, мабуть неможливе до виконання) У японців принципово інший регулятор моральної поведінки: не совість, а сором. Наш чоловік коли якусь херню учинить то потім його їсть совість, а це стрес. Але тут люди з дитинства страшенно бояться осоромитися, тому намагаються себе вести завжди пристойно. Якщо японець хороша людина і прожив життя несоромно, йому і гризти себе немає за що. Але навіть якщо поганий то ідея мучитися докорами совісті взагалі в голову не прийде.

Я в цілому погоджуюся з викладеними пунктами.

Перший це таке - з романтики. Насправді навряд чи багато людей робить це осмислено але дійсно так вони і відносяться до життя. Робити кожен день одне і те саме, незмінювати рутину, це японське. Якщо мене західного чоловіка такий стан речей їсть, то японця ніколи. Даже в науці багато людей збоку виглядають як білка в колесі а насправді роблять вигляд що у них такий Путь.

Другий пункт це взагалі я так думаю не японське а універсальне правило, просто в японців воно дуже добре виходить. Скільки знайомих не в Японії - мають чудові роботи але мало хто любить свою роботу по справжньому. Західні люди чомусь більше люблять гроші ніж роботу.

З третім пунктом я би не дуже погоджувався. Хоча так, водорослів тут в Японії валом, але люди надають перевагу мясу, де якраз  тваринні жири і знаходяться. Про палочки згідний на 100% і добавити нічого.

Четвертий пункт, мені здається також притаманний розвинутим країнам, де виявлюваність онкозахворювань на однаковому рівні. Просто мабуть лікувати від онкозахворювань легше людей які відносяться до життя як до Шляху і їдяь водорослі (а в тому віці коли середньостатистично виявляють рак, японці вже точно переважно водорослі їдять). Та ще й мабуть відношення до кінця Шляху важливо. Японці фаталісти і пантеїсти - вони вважають що все є так як має бути. Якщо не так то суїцид.

Ну і найцікавіше про совість. Я не знав цю інформацію, ніколи про таке не чув, і гугел транслейт дає переклад для совісті на японську мову - ноу проблем. Але це явно не та совість що у нас. Слово совість японською 良心 складається з двох ієрогліфів перший значить "добрий" а другий "серце". Короче як не крути а це не те що наша совість, думаю Борис Акунін правий на 100%, навіть якщо слово і існує то поняття ні.

Хотів просто написати про мінеральну воду. Настрочив.

Bonenkai-2012

На днях відгуляли ще один боненкай. Ось коротке пояснення що це таке, копіюю абзац із статті яка можливо вийде перед новим роком на mukachevo.net:

 "Незважаючи на те що фіскалький і освітній роки в Японії починаютья в квітні, свято Нового року (1 січня) традиційно вважається початком нового етапу в житті. Відповідно до цього уявлення всі обов'язки і задачі мають бути закінченні до кінця старого року. Кінець грудня в Японії це час вечірок які називаютья «боненкай» - слово яке містить три ієрогліфи «забути-рік-зібрання» і отже дослівно може бути перекладено з японської як вечірка на якій треба забути рік що пройшов. На цих вечірках збираються співробітники, друзі і вони віддалено нагадують українські корпоративи з єдиною відмінністю що корпоратив оплачує корпорація а «боненкай» оплачують учасники вечірки."

Ну а дальше шоб не відходити в глуш від основної лінії повєствованія, так як у мене завжди і відбувається я просто описую фотографії - всього 20 штук.
Бажаючим продовження свята прошу тиснути сюда.

1. Боненкай - це вечірка яку серед іншиї членів лабораторої відвідують також нові студенти, які приступлять до виконання наукових задач в новому навчальному році - з квітня 2013. Ось на цій фото двоє нових студентів нашої лабораторії в наступному році - зліва направо - Хірофумі та Йошіхіро разом з нашим сенсеєм.

2. А на цій фото разом з Марькою, Шігемі і Джунічійом наша нова студентка, яка по-цікавому співпадінню має майже таке ж імя як наша Марія. Крайня справа - Марі-чан. Нашу Марьку в садочку також називають Марі-чан, скорочуючи останній склад. Ну значить від тепер у нас в лабораторої буде аж дві Марі - що дуже і дуже рідкісне явище, адже японські імя так часто не повторюються як скажімо українські або корейські прізвища. 

3. Починалося все важко - Марька капризнічала, висіла на руках, але дуже швидко прийшла в себе і зрозуміла що нові люди це цікавіше рутинної сімї - відпустила мене странствувати до інших а сама гралася з дівчатами. 

4. Час від часу правда забирала від мене камеру щоб пофоткати те що її цікавило. От наприклад Тао з новим студентом Хірофумі. Оскільки вони сиділи десь напроти Марьки - цього вечора вони часто попадали в обєктив фотоапарата.

4. У всіх японських ресторанах перед трапезою подають мокрі полотенечка для того щоб повтерати руки і писляк. Після того Марька почала гратися з одним і в якийсь момент її переклинило і вона почала вимагати щоб я зробив з полотенечка каченя. Звичайно що я не міг - як я не намагався. Але серед нас знайшовся умєлєц який справився з задачею блискуче. Кенто просто і без всяих старань наробив Марічці каченят. От будьласка яке чудо.

5. Йошігіро - новий студент нашої команди (у нас в лабораторії ми поділені на три команди в залежності від типу досліджень). Його я маю навчити кусочок того що я вже попробував - а він має розвинути тему до досконалості.

6. Марі також буде в нашій команді. Усі дівчата (всього двоє) у нас традиційно займаються біонапрапвленими дослідженнями. Скоріше за усе вона приєднається до Шіге-чан, і замінить Такуму щоб продовжити наші експерименти з культурами ракових клітин. 

7. За два роки поки Марька живе після садочка активним лабораторним життям - вона вже дуже добре навчилася контактувати з усіма. Вона знає що сенсей це сенсей і на цьому боненкаю   даже дозволила собі трошки з ним пописканити. Всім було дуже смішно - як вона командує використовуючи японську мову.

8. А вот і згадана вище колекція каченят. Марька збирала полотенця з усіх кінців ресторану лиш би отримати нове каченя. В результаті їх було не менше десяти - хоча на цьому фото лише девять.

9. А це наші наступні випускники (за винятком Юсуке, який просто не попав у кадр). Ще може буде памятне фото після захисту дипломок. А на пянці - може і останнє. Ще три місяці і вони розлетяться в різні куточки країни (а імовірно усі в Токіо) де почнуть своє життя саларіманів.

10. Цього вечора нам повезло - у тісному ресторані в якому всього два столика була ще одна компанія - і це все були дівчата, які прийшли і одразу всі до одної переодяглися в різдвяний одяг - такшо на нашій вечірці було присутньо десь 6 снігурочок. Ось фото чотирьох з них, але на жаль це лише фото, не можу навіть збрехати що вони якось розважали нас - але відчуття свята однозначно посилили, і Марька була рада бачити стільки сантаклаусів.

11. Просто пару фоток з Марькою - тут вона щось злиться, лиш не знаю на кого.

12. А тут вона вже на руках у Такуми - свого найкращого друга - який відігравши таку важливу роль в моєму японському житті - також скоро покине мене - передавши свої обоязки "раба" в руки Шігемі. Він так завжди і шуткує що це мій "новий раб".

13. В кінці вечірки Марька здається дістала всіх вимогою пожимати один одному руки. Думаю для японців які взагалі уникають всілякого тілесного контакту - це було стресом, хоча можливо і подарувало їм якісь нові відчуття.

14. Усе прощаємося з барменшою і офіціанткою і кухарем - всьго нас в ресторанті обслуговувало двоє чоловік (нас - 16 чоловік і сусідну компанію 8 чоловік). Спочатку було напряжно але потім все утряслося.

15. Традиційне колективне фото на память на дворі біля ресторану біля нової (старої) машини нашого випускника попереднього року Ясукочі-куна, який також завітав на пару хвилин.

16. Легендарний Ватару, почав працювати в квітні цього року і з першої зарплатні він придбав собі новий автомобіль - вірніше старий автомобіль своєї мрії. Тепер він купе-кабріолеті може розїжжати як справжній фатьов. Це вже ми біля нашого дому - куди кілька особливо стійких прийшли на продовження вечірки. Ватару показує Такумі деталі його нового-старого авто.

17. Сарака Кенто - майстер робити качечок з полотенець - дуже швидко заснув біля Марьки на нашому чорному дивані. Всі сміялися, а Марька наївно думала що він цікавиться її мультфільмами.

18. Ну і от фінальна фото нашої гарної пари. Сакемі-кун після офіційної пянки сходив додому - і повернувся вже разом зі своєю дівчиною, що являється надзвичайною рідкістю - як правило, ніхто не показує своїх дівчат на корпоративних гулянках - і взагалі ніколи. Тут я вважаю що це моя заслуга - бо я завжди наголошую що хочу познайомитися не тільки з дівчатами але й з батьками. Деколи це мені вдається.

От і усе. Деталі в коментах. Всі забули рік що проходить? Якщо ні то ще маєте один день. В новому році все починаєтьс з нуля - з самого початку.

Навчання в Японії.

Так дивно, я відучився в Японії аж три роки а про саме навчання ніколи не толком нічого не писав. А може вже прийшла пора написати парочку постів від початку і до кінця. Почну з середини. 

У жовтні тут почався другий семестр закінчилися канікули а разом з ними закінчується і літо. Кожний семестр у нас в лабораторії ми проводимо серію семінарів, по два на кожен тиждень (та й не тільки у нас, практичну в усіх, відрізняються тільки деталі). У цьому семестрі розклад такий - по понеділкам з 17-ої години семінар що називається "кентокай" (検討会) де ми робимо доповіді кожен по своїй науковій роботі - від мала до велика, а саме від четвертокурсника і вверх по ієрархії усі крім сенсея :-). Кожен член лабораторії за семестр має підготувати три доповіді. Що являє собою ця доповідь. Це манускрипт побудований повністю по макету наукової статті по найсвіжішим науковим результатам. А саме - назва, вступ, експериментальна частина, результати та обговорення, висновки, плани на майбутнє, список літератури. У кожного члена цей рукопис займає по різному, але в середньому десь 8-10 сторінок, до 10 малюнків. Я як правило намагаюся не більше 3-4 тисяч слів, у мене завжди получається довго.

Отже копія такого манускрипта (драфта, заготовки статті) видається кожному члену і автор зачитує його від початку до кінця, після чого всі бажаючі задають питання, обговорюють. Залежить від якості роботи, але як правило одна доповідь з обговоренням займає десь 80-90 хвилин. На кожному семінарі зачитуються дві доповіді і закругляємося ми як правило десь до 20 години. 

Кожної середи відбувається семінар який називаєтся "зашшікай" (雑誌会) це семінар на якому кожен студент повинен взяти наукову статтю з "високоякісного" наукового журнала і перекласти її з англійської мови на чистєйшу японську. Перекладена стаття зачитується вслух після чого всі бажаючі також задають запитання. Тривалість семінара приблизно така ж сама.

Оскільки Марькин садочок працює лише до 18 то вона приєднується до нас на семінарах. В ці дні я забираю її з садочк десь о 16, по дорозі купую їй джентельменський набір: пончик, рисовий колобок, жарену курочку, чіпси, дитячі сирки, три сока або пів-літра какао, пару чупачупсів які вона не їсть. Всі три години Марька сидить і "тихенько" грається з айпадиком, мультики, пазли, книжки, ігри. "Тихенько" взяв у лапки - бо незважаючя на мінімальний звук на девайсі (поділка вниз це ноль), трішечки його все таки чути і цей звук присутній у вигляді такого шуму як ніби у сусіда дуже голосно за стіною телевізор грає, слова не чути але спати заважає. Одного разу Юсуке пожалівся Такумі, що Такума одразу передав мені "This sound makes him crazy". На вихідних купив Марьці наушники але вона від них відмовилася такшо прийдеться Юсуке потерпіти ще пів-року до закінчення навчання. 

Під кінець семінара Марьці вже надоїдає все електронне і вона донімати мене, притворятися що хоче пісяти (в результаті ми по два три рази виходимо прогулятися), лізе на наші стільчики вішаєся. Донімає свого друга Такуму. Вчора зафоткав два момента з семінара, шеф вийшов і було трішки розслаблено, хоча семінар ми продовжували. Ну вот такий вступний пост про наше навчання в Японії. 

Hanabi-Wakato bridge. Феєрверки біля моста Вакато.

Літом Японія (і Кітакюшю не виняток) - фестивалить. Кожен уік-енд гудять всякі народні гулянія від маленьких дворових до величезних. Як я вже писав десь якось - феєрверки тоже палять лише літом. Від малих які тепер можна купити на кожному кроці, до величезних (не знаю ким оплачених, мабуть місцевим урядом, або якимись компаніями) феєрверкових подій. У нашому місті може пять таких а може і більше, точно не знаю. В звязку з тим що феєрверки як правило по пятницям і починаються після 19:30, а пятниця це робочий день - за три з половиною роки ми ні разу не бачили цих феєрверків, оскільки в лабораторії робочий час перший рік був до 21 потім і до тепер до 19 години, і я "ніяк" не міг звільнитися і покинути робочий пост для розваг. Це ж Японія. Ну і вот накінець-то вчора (цього літа, незважаючи на то шо Лена тут і забирає Марьку я все ж йду з роботи до 18 години) - збулася мєчта ідіота - побачити ці салюти. Ці - це самі маленькі по масштабу серед тих що проходять в Кітакюшю - в небо вистрілюють тільки 4000 вогників. Найбільше буде на Моджіко мабуть через тиждень а може вже і було вчора - 14000 вогників.

Добралися комфортно на велосипедах шоб не тертися тілами в міліони людей які направлялися туди же на поїздах і автобусах. І подивилися салюти, було вражаюче, і я намагався пофоткати якомога побільше. Для чого і для кого - непонятно. Сьогодні Лєна сміється надімною і каже шо таких фоток можна міліон знайти в інтернеті. А ще почувши шо я зробив десь 400 фоток, каже ти дурак хоть в небо дивися чи лише в обєктив фотоапарата?

Воно канєшто так, але я все ж таки виставлю фотки сюди - шоб мої дорогі друзі і читачі (а може і родичі) змогли подивитися. Якщо нецікаво - відмічайте знизу :-). Ваш Р.

Тисніть сюда - фотки тут.
1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Японська ввічливість.

Всі знають, або принаймні чули про японську взаємоввічливість. Коли я розмоляю з хлопцями-студентами під чарочку саке, вони мені кажуть, що це лише поверхня, а всередині японці такі самі грубіяни як і ми (українці). Важко пояснити, що саме являє собою японська ввічливість. У мене немає обєктивної інформації, але я приведу сьогодні тут лише один приклад - який, дуже яскраво для мене демострує те, про що зараз тут мудрую. Отже - ось сьогоднішня ситуація - вірніше просто один лист від японця.

У нас на днях в електронному мікроскопі згорів останній філамент (нитка накалювання з якої вилітають електрони). Оскільки є потреба використовувати його знову, сьогодні сенсей сказав мені, що я можу замовити нові філаменти у спеціального чоловічка, який займається такими речами - агента, що знає все про те де і що можна купити для вузькоспеціальних апаратів. З допомогою Такуми написав йому листа з вказівкою що саме нам потрібно. Ввечері о 20:00 годині мені приходить лист відповідь від нього. Ось будьласка, три мови - японська - для знавців, англійська для інших і українська для підтвердження, що переклад це не фейк. Перекладач гугл, який в цьому випадку, доволі точно (хоч і неграмотно) передає суть написаного японською мовою. Прошу врахувати, що в своєму листі я покірно попросив про послугу.

Оригінал для спеціалістів:
平素より大変お世話になっております。
下記のご注文ありがとうございました。
早速手配をさせて頂きます。
今後とも、何卒宜しくお願い申し上げます。

По англіцьки для не-знатоків японської мови.
We very much indebted than patronage.
Thank you for your order below.
We will arrange immediately.
The future, thank you humbly.

Ну і для русинів що вміють читати по англіцьки, український переклад який, схоже є перекладом з англійської а не з японської:
Ми дуже зобов'язані, ніж заступництво.
Дякуємо за Ваше замовлення нижче.
Ми організуємо відразу.
Майбутнє, дякую вам покірно.

А спеціаліста Michael Kilesa я покірно попрошу літературного перекладу в коментар, якщо тут є що добавити. Дякую Michael! (покірно, по японшьки)

UPD: А ось і справжній переклад на українську від Michael-a (дякую!): 

Незмінно надзвичайно вам зобов'язані.
За нижченаведене замовлення дуже дякуємо.
Матимемо за честь влаштувати все якнайшвидше.
Покірно просимо Вашої ласки і надалі.

От так браття і сестри - здобуваємо японські епістолярні навики разом! А саме, (як пояснено в коментарі, нижче) так мають розмовляти продавці з покупцями, офіціанти з відвідувачами ресторану, провідники поїзду Ужгород-Київ з пасажирами, а касири на ужгородському з/д вокзалі з усіма хто підходить до віконця з надписом "каса".

P.S.: Ну і оскільки у нас зараз період ханамі - то зверху на фото - сакура в нашому кампусі біля Васедівського університету.

Кінець навчального року. Прощання з ближніми.

От і закінчився березень а з ним і цілий фінансовий і освітній рік. Марька випустилася з групи зайчиків - усагі-гумі. Так точно як і у минулому році отримала відповідний атестат. Оцінки ті же самі. "Гралися повно, їли багато - в здоровому тілі - здоровий дух!" Мені страшезно подобається ця японська постійність - я вже про це десь говорив. З квітня місяця починається нове життя в якому я наконєц-то уже не буду студентом.

Так виглядає Марькин цьогорічний атестат. 

Сьогодні був досить емоційний день - останній робочий день для багатьох людей. Хто знає і розуміє японську трудоголічність і любов до роботи, той розуміє що це особливий день. Я не можу сказати тут "любов до праці" і маю наувазі саме любов до роботи, або точніше до місця роботи. Здається для японців усе життя так і побудовано крутиться навколо якоїсь компанії в якій ти "проживаєш" 20-30 років. В університеті, якщо ти не сенсей то трошки по інакшому. Хтось на грантах, хтось на 5-ти річних контрактах. Але коли люди покидають роботу то це цілий ритуал з подарками і міліонами поклонів, і з персональним прощанням з усіма бувшими колегами. В поза-минулому році я бачив сльози нашого старого дослідника Кудо-сана, він вже був пенсійного віку і він знав що на цьому його життя закінчується... Прощання далі.

Спочатку в університеті я зустрів Йошіуру-сан, дуже приємна дівочка, вірніше жіночка яка навчила нас з Такумою вирощувати клітини HeLa в чашках Петрі. Якось вона мене ошарашила сьогодні при випадковій зустрічі на коридорі, сказавши що покидає універститет і це при тому що ми з нею особливими друзями не були через мовний барєр. Після того як в серпні минулого року вона навчила нас вирощувати клітини я бачився з нею тільки на коридорі, але переважно на дуже великій відстані, бо між нашими лабораторіями десь 50 метрів. Оскільки з протилежних боків світлі вікна то ми якось навчилися розпізнавати силуети один одного і чемно робили один одному поклони. В такому віддаленому вітанні, без слів є щось магічне і хоч ми з нею і не розмовляли - відчувалася якась близькість. Так от короче сьогодні вона мені сказала що усьо "бай бай" я більше тут не працватиму бо грант закінчився, і стало якось дуже сумно...

Через 10 хвилин я зустрів Моріі-сан, жіночку що займалася нуждами іноземних студентів, і дуже опікала мене протягом трьох років. І не тільки мене а і Оленку і Марічку. І тоже вона мені сказала що це її останній день на роботі. Тут уж стало зовсім не по собі і мої очі (таке буває) налилися сльозами, і я даже попросив її порушити японську традицію прощатися без тілесного контакту і попросив про обійми. Моріі-сан, мабуть не очікувала такого повороту подій і також дуже розчулилася. Відтак прощання вийшло емоційним і теплим, з настоящими обнімасіками, по нашому, по славянськи так сказать.

А от наша Моріі-сан у верхньому ряду зліва четверта. Чистєйшої души людина. Коли я дивувався як вона добре до мене ставиться, мій семпай казав що це у них така робота. Тоді я повірив, але тепер думаю що і він і я помилялися, бо вона насправді нас любила. Так і я люблю своїх студентів, не тому що у мене робота така, а тому шо вони мої. 

Трєтє прощання на сьогодні сталося в садочку. Наша золота сенсейка з садочка Ямамото-сенсей (хоча дітям було дозволено називати її по імені Масако-сенсей), єдина з тих людей що ростили нашу Марьку з самого першого дня в садочку - з 1 жовтна 2009 року, сказала мені що переходить на роботу в інший садочок. Я прийшов вже дуже пізно, не було часу на реверанси, і в суматосі лише як міг подякував, але на жаль не вистачило мені слів японських щоб виразити всю ту вдячність яку я відчуваю.

А ось і наша Ямамото-сенсей, моя асистентка на кулінарному мастєр-класі для неваловшних японських татів. Та шо з хвостиком і тримає пачку з сиром фета. Інша - це також одна з наших улюблених - Фукамі-сенсей, покинула нас минулого квітня. 

Сумно, але якось так раціонально сумно. По-японськи, з розумінням що всьому рано чи пізно приходить кінець. Рано чи пізно і нам треба буде прощатися і з Японією, як буде тоді уявляти собі не хочу. А покищо - у нас починається нове життя, більш вільне, більше незалежне і я сподіваюся більш цікаве. Не вистачає нашої мами але до її приїзду залишилося якихось два місяці. Сім уже позаду.

Job-hunting in Japan. Part 1.

Сьогодні Такума ходив на семінар на якому учили як правильно влаштовуватися на роботу. У Японії працевлаштування відбувається дуже планово. На початку останнього курса всі майбутні випускни починають шукати собі роботу - бо це основне за чим вони прийшли в університет. Офіційно для пошуку роботи у них здається є 1 місяць вільного відвідування коли замість того шоб ходити в університет вони ходять по семінарам всяким і на інтервю в компанії де хочуть працювати. Компанії тоже перебирають і тому студенту перш ніж отримати місце роботи треба відвдати міліон всяких семінарів в різних куточках країни, переважно у великих містах і пройти всякі екзамени і перевірки в компаніях. Так от про сьогоднішній семінар Такума розказав шо узнав дуже багато нового і їх вчили навіть як правильно поклонятися коли ти проходиш співбесіду в компанії. Отже кут поклону 30-45 градусів - голова і шия рівно, голова не має звисати. Затримувати поклон також треба на певний час але про це я його не запитав. Короче ось фотка ідеального японського поклона друзі - може комусь пригодиться.