おおかみこどもの雨と雪

Подивилися з Марькою ще одне аніме, яке мені порекомендувала наша студентка котра по вечорам підробляє у відео-рентал шопі. Мультик називається "Вовчі діти Аме та Юкі" (Ookami kodomo no Ame to Yuki). Оцінка на четвьорочку. Сюжет і ідея дуже нам з Марькою сподобався. Дівчина народжує дітей від хлопця-оборотня, але тут оборотень такий що може контролювати свою природу і перетворюватися в вовка лише тоді коли хоче. В результаті діти получаються тоже такими. Далі по сюжету розвивається доля цих дітей. Мультик звичайно прекрасний я рекомендую для перегляду. Одна проблема - дуже мало гумору. Смішно десь з 20 по 30 хвилину коли діти ще малі і не можуть контролювати своїх емоцій. Тому Юкі коли злиться то з гарної дівчинки пертворюється на кавйного вовчика. По моєму це не далеко від правди.

Найбільше захавався момент коли діти хворіють і мама не знає в яку лікарню їх нести. І в кіно є кадр де вона вагаєтьтся між двома лікарніями - зліва Asahi shounika kurinikku (дітяча клініка Асахі) а справа Uota doubutsu byouin (лікарня для тварин Уота). Короче хто хоче качайте - на рутрекері є. Я не мультик тут розказувати зібрався.

Звичайно, що ми з Марічкою дивилися японською мовою, звичайно, що з російськими субтитрами. В процесі перегляду було пару разів - у деяких моментах Марька мені перекладала на українську з японської. Вірніше вона сміялася над якимись фразами - але коли повторювала їх то не на японській а на українській.

А сьогодні одразу після приходу додому Марька попросила ще раз мультик включити. Я їй включив на планшеті, але в такому разі кіно йде з російською озвучкою по замовчуванню і поміняти не можна. Думав що вона не зверне увагу але Марька мені через тридцять секунд заскандалила "Волк じゃない, おおかみ！これじゃない!", що на українську мову можна перекласит: "Який ще такий волк! Оокамі! (вовк японською) Не цей! (мультфільм) ".
От мабуть і наступила відправна точка коли Марька надає перевагу якійсь мові і японська мова починає перемагати нашу. Поскоріше би вже мама приїхала.

Я вже про це розказував.

Так, колись вже в мене був тут емоційний допис про наш з Марькою студентський дурдом. Таке точно у нас твориться кожен раз коли у мене семінар і я доповідаю про свою наукову роботу. В такі дні ми засижуємося довго - сьогодні наприклад з 5 і до 9 вечора були з Марькою на в університеті. Класно те, що вона вже звикла настільки до того що два рази на тиждень кентокай - що коли пропускає то потім проситься. Правда віднедавна почалися проблеми. Якщо рік-два тому Марька в основному сиділа і дивилася мультики то тепер вона хоче бути учасником процесу. Мультики дивиться рівно 30 хвилин а весь інший час заважає всім навколо. Але всі - включаючи шефа до цього вже звикли і ніхто майже не помічає і науковій дискусії це не заважає. Звичайно, коли Марька залазить під стіл і там голосно пукає - то всім хто за цим столом стає соромно а інші в повний голос, несоромлячися регочуть. Якби порівняти наші сьогоднішні веселі семінари з нудними семінарами трьохрічної давності - це все одно що ужгородський фестиваль вина порівнювати з студентьскою конференцією в УжНУ така величезна відмінність. І багато в чому завдяки малому білобрисому чортові, який не міститься в шкурі і хоче в суперництві з шефом затягнути більше студентів в свою гру. Короче семінари подобаютья - незважаючи на те що довго і всі голодні. 

Але то фігня (так постійно говори мій університетьский друг Саньок коли розказував якусь історію). Після семінара у Марьки обовязкова програма - це відвідини ресторана суші. Вона там практично нічого не їсть, але ми все одно ходимо. В цей час після 9 годин ресторан, який зазвичай набитий толпами шумних японців повністю пустий - і ми займаємо собі будь який столик, Марька проглотує одну-дві сушинки з омлетом і біжить гратися з офіціантками які, зазвичай задьоргані із-за міліона клієнтів, тепер вільні і щасливі що білобрисий чортик ангелочок приходить до них два рази на тиждень вечером, погратися. І в той час коли вона з ними грається я спокійно утоляю вечірній набігший за час довгого семінару голод. 

І то ще не все. Перед семінаром, коли їдемо з садочка - то проїжжаємо десь дві-три дитячі площадки і Марька постійно проситься погратися. Я знаючи цю звичку вже вихожу заздалегідь - передбачаючи незаплановану зупинку на 10 хвилин. Але сьогодні не хотілося і я домовився з Марькою (виросла настільки що вже можна домовлятися), що ми заїдемо на площадку після кентокая. Так і було. Заїхали в пів-десятої на площадочку - навколо ні душі, погралися - покаталися на качелі. Ще й фотку біля фонарика зробили. 

Пятничний травневий допис. Огляд подій.

Закинув блог - як і обіцяв. Лише японська мова і те що стосується роботи заповнили моє життє. 

Але тепер смажачи пятничні відбивні - не так для себе як для дітвка який в суботу/неділю їсть тільки мясо вирішив написати пару слів. Хоча ні, насправді, під час смаження я вирішив трішки попити джину з кока-колою, а в такі моменти коли мозок затуманений, хочеться з кимось поговорити, оскільки поговорити ні з ким - пишеться допис.

Сам по собі. Для бажаючих ознайомитися натискайте сюди.

Якусь би треба структуру надати. Фотки з коментарями. Окей. Тоді мабуть треба зробити хронологічно - з одною фоткою на день і короткою історією.

Травень у Японії почався (як і завжди) серією вихідних днів з найщовшим періодом в чотири дні з 3 по 6 число і в кожен з цих днів щось відбувалося - і скоріше за усе в мене є якась історія.

2 травня. Візит Огімото-куна.
В четвер ввечері перед самими вихідними до мене завітав наш випускних з минулого сезону Юсуке. Чому це виняткова подія? Та по тій простій причині що в Японії зазвичай після того як закінчують школу або університет - то сокласники або сокурсники більше в житті практично не зустрічаються. Тільки випадково, ненамірено. Мені вдалося зламати цю традицію. Після випуску Огімото-кун вже місяць пропрацював в своїй компанії, вірніше це був тренінг в Йокогамі, і тепер вже поїхав на постійне місце роботи в префектуру Ехіме. І ось в кількаденному проміжку між тренінгом і роботою він заїхав в Кітакюшю зібрати речі і мєжду дєлом - знайшов час, більше того, виразив бажання зустрітися зі мною, попянствувати і поговорити про життя.

Багато було сказано цікавого про роботу в японських компаніях, але цей допис підсумковий а не деталізований. Тому фотка з того вечора - психологічна атака Марьки на Юсуке, віднедавна в неї є така подача повторювати за кимось все підряд. От вона і використала його як модель подражанія. Було смішно.

3 травня. Відпочинок.
Після пянки з Огімото-куном я вирішив влаштувати собі відпочинок, крім того, це був перший вихідний з довгої серії. Тому ми з Марькою довго спали, а після того як прокинулися сходили в онсен (японську лазню). Марька обожнюює ходити в онсен незважаючи на те що там ходять дяді з оголеними пісюнами. Поки що вона нюансів не помічає, вірніше відмінності вона розуміє хлопчик-дєвочка, але її ця відмінність особливо не хвилює, просто сприймає як данність. В Японії діти ходять з мамами або з татами в онсени протилежної статі десь до 10 років, тому Марька ще в цьому контексті маленька і нам ще не варто думати про відмінність статей.

Тут без фото, звичайно, хоча фотки з онсена в мене є, але мабуть показувати не буду щоб читачі не пожалілися на "offensive content". Тому тут можете включати фантазію, дорогі друзі.

4 травня. Фукуока.
Зїздили накінець-то в фукуокський зоопарк. Звернув увагу на те, що для мавп в порівнянні з іншими тваринами дуже багато місця відведено. Цікаво, це тому що вони людиноподібні?.. Може хтось знає? Поділіться знаннями. В цілому зоопарк не сподобався тим що було дуже багато людей (ібо вихідний і в звязку з вихіднми - безкоштовно) але в цілому все пройшло окей. Ми поїхали не самі а з друзями: був Оленчин наставник (минулого літа) з медичного університета з сином і мій студік Джунічі, про якого в цьому блозі вже згадувалося. Ну і щоб довго не розказувати - фотки з зоопарка - не одна а дві, на одній звірі а на другій вся наша компанія зфоткана з слоном.

Після зоопарка пішли в центр міста - там якраз проходив всесвітньо (всеяпонсько) відомий фестиваль Донтаку. Було куча всяких заходів - сцен з різними вокально-інструментальними ансамблями і великий парад - гвізьдь програми. Тютки з парада ішли прямо в толпу - такшо можна було роздивится їх і поблизу.

Ми подивилися всього потрошки і вирішили що пора вже рухатися в бік рідного Кітакюшю - так щоб не їхати на останніх поїздах. Та й діти вже були стомлені. Ще дві фотки.

5 травня - японський день дітей, і православну пасхальну неділю ми провели на морі, про це був допис. 

6 травня - понеділок також був вихідним, перенесли той вихідний що припав на суботу. Останній вихідний перед робочим днем це вже дуже важкий в психологічному відношенні день - тому ми його провели дуже скромно без всяких викрутасів. Зустрілися з друзями, погуляли з дітьми в невеличкому парку.

Потім прийшли до нас додому на чай. Рікардо з Хіроко виявили бажання подивитися кіно і включили собі "Лінкольн" через якийсь онлайн сайт. Я онлайн фільми не дивлюся, тому я дивився за дітьми. І в один момент коли я повернувся в дорослу кімнату я застав сплячих гостей і монотонного лінкольна.

 Я так і знав, сказав я, і вирішили що наступного разу я буду сам вибирати фільм, так щоб під нього не хотілося спати. Дуже люблю коли хтось засипає у нашому японському домі мені це трішки нагадує рідне Закарпаття, і молоді часи, коли це не було проблемою заснути у друзів дома. Тому дві фотки за цей день.

У той же день до нас вечером прийшов наш новий студент Йошігіро, який судячи по всьому має мені замінити Такуму. Прийшов не просто так а готуватися до семінару який йому предстояв на наступний день. Я звичайно радо прийняв, все що треба допоміг, вечерею накормив і чаєм напоїв. Такі вони стосунки студентів з старшаками в Японії. Хоча ні - обманюю - це у мене такі стоснки, я люблю коли до нас додому приходять студенти. Я готовий помагати їм в любий час дня і ночі.

10 травня в пятницю в лабораторії була пянка. Фотки вже показував на фейсбукови, тут повторю лише одну.

Було класно - душевно - лабораторія це наша з Марькою друга сімя, студентів ми обоє дуже любимо. З кожним роком, треба сказати, в лабораторії стає все краще і краще. Чи це тому що я вже краще розумію японську мову - і можу спілкуватися з усіма без винятку, чи тому що я сам змінився і краще знаходжу спільну мову з людьми - не знаю. Думаю (скромно) що це все-таки моя заслуга. Я з студентами дружу і шуткую і на пянці і поза пянкою, і вони здається вже до цього звикли. В Японії прийнято так, що на пянці ми всі друзі - один одного підйобуємо, (не без поваги звичайно), а в робочій обстановці - все забуваємо - і ведемо себе так як ніби ми ніколи разом не бухали. Я однаковий в обох ситуаціях - і студенти помаленьку починають вести себе так само. Від цього лабораторний колектив стає біль дружнім і сімейним, зявилися довіра, дружба і любов. А не тільки робота, як би хто не думав.

11 травня в суботу був спортивиний день в медичному університеті в якому Оленка волонтерила минулого літа. Після того як Лена там побула всього два місяці, медуніверситет включив нас з Марькою в списки людей, яких запрошують на різні масові заходи - хоч ми до них і не відносимося. Приємно.

В неділю 12 травня здається нічого не відбулося - ми просто відпочивали в стандартних умовах.

Завра починаємо новий уік-енд, але у вівторок у мене семінар - тому мабуть нічого такого особливого завтра-післязавтра не буде. Буду працювати над манускриптом.

Хоча все залежить з якого боку на свої рутинні дні подивитися. Якщо роздивлятися "під мікроскопом" - то кожен день стає цікавим, і про нього варто зробити кілька нотаток.

Ну і наостанок. Бачу що у цього блога зявилося кілька нових прихильників, чому я дуже радий. Було би цікаво перекинутися словечком, тому якщо буде бажання - напишіть кометар, познайомимося. 

Як ми святили паски в Японії 2013.

Звичайно назва цього дописа провокаційна. Тому що відповідь - звичайно що ніяк. Сьогодні (здається вперше з часу нашого заїзду) державні травневі японські святкові дні співпали зі святкуванням православної (+греко-католицької) пасхи. В Японі сьогодні теж офіційне свято "день дітей". А вчора був "зелений день". Для мене це дійсно "святі" свята. Я мушу признатися, що за час перебування тут я повністю позбавився усього релігійного, що було в моєму житті. Ояпонився в хорошому сенсі слова. І такі події як "сятіння пасок" в моєму списку "за чим закарпатським я скучаю" взагалі відсутні. З радістю працюю в Різдво - коли 7 січня випадає на робочий день - так точно з радістю проживаю пасхальний день (+ще кілька що слідують за ним) коли тілу треба поїдати кілограми шкідливих і для тіла і для духа продуктів. Так точно як сьогодні Марька знищила домик (схожий на церкву :-) так точно Японія змінила моє відношення до всього повязаного з релігією. Не цікаво, не торкає, не викликає ностальгії. Навіть до традиційних, матеріальних атрибутів, наприклад як сятіння пасок, які до концепції "бога" відношення практично не мають, і які мені завжди подобалися, тепер зовсім не тягне.

Ну і оскільки сьогодні день дітвака - ми його так і провели. У нас правда день дітвака кожен тиждень. Сьогодні цілий день провели на свіжому повітрі - спочатку гуляли біля дому, потім поїхали на море невідомою дорогою, досліджуючи околиці по дорозі.

Із усіх пасхальних історії з фейсбука мене сьогодні вразила лише одна. Про то як якісь побожні люди у Львові, спішучи посятити паску вирішили проїхати на червоне світло і мало не збили знайомого художника (контакт бампера з ногами був). Після чого поспішили сятити паску, як я розумію з контексту навіть не сказавши "вибач". В Японії немає релігії. Але так як поводяться люди навколо викликає у мене білу заздрість. Хоча я впевнений і тут є такі що втікають з місця ДТП. Щоправда за чотири роки я ще не чув жодної подібної історії.

Коли їхав з дому то думав що буду повертатися в іншу країну, але схоже що Україна (так точно як і Японія) змінюється дуже повільно.

20 портретів з японського садочка.

Давно хотів записати імена Марькиних садочкових согрупників, ато пройдуть роки а імена можуть з памяті стертися, навіть якщо фотографії мордочок і залишаться. Ну ось сьогодні зібрався. Скористувався можливістю зафоткати на мобільний телефон роботи всіх до одного - 20 чоловік з Марькиної групи. Можна довго аналізувати, але вже пора спати. Тому коротко: переклав на українську мову імена, щоб було зрозуміло. Ті що закінчуються на -чан, це дівчата (14 чоловік), ті що закнічуються на -кун, це хлопці (всього шестеро). Ну і да - якщо раптом цей допис прочитає психолог який вміє розшифровувати дєцкі малюнки - то буду вдячний за аналіз Марькиного. На ньому понятно, зі слів автора, зображена мама. А тепер 20 потртретів, двадцять японських імен, порядок випадковий, якість трошки відрізняється бо одні висять проти сонця а на інші воно світить - кого бісить - звиняйте. Ну і якість не ахті - мобілко.

Дисципліна як рецепт щастя. Перший рекламний пост!

1 квітня 2013 року почався новий етап - у нашому заморському житті - я став працівником університету. На один рік але все ж. Стипендія закінчилася і урядовий контроль також. Натомість прийшла зарплата і контроль безпосереднього роботодавця, який тут прямо разом зі мною. Робочий час тепер прописаний в бумажці з квадратною японською печаткою а саме з 8:30 до 17:15. Зважаючи на те, що в березні - останньому місяці фінансового року і нашої лафи, ми зовсім з Марькою розлінилися: приходили в садочок в максимально дозволений пізній час 9:30 а то і запізнювалися на 5-7 хвилин, після чого я приходив в університет десь в 10, мені здавалося, що змінити режим рівно на півтора години буде дуже важко.

Але поки-що все йде чудово - два тижні пройшло і ми вже навіть звикли. Встаю в 6:30 щоб зварити дітвакові свіжий рис в садочок. Марьку піднімаю в 7-7:15 щоб мала пів-години на прокидання, чашку какао, печєнько або омлет і на одну серію покойо - який зараз у неї в улюбленцях. На днях, коли розказував Оленці про те, що англійську версію Покойо начитує Стівен Фрай - вона дотепно пошуткувала, що тепер Марьку підорас виховує. До цих пір сміюся і горжуся шо моя жона не тільки знає хто такий Стівен Фрай, а ще й вміє так смішно пошуткувати на тему його сексуальної орієнтації. Йому би 100% сподобалося - він і сам вміє так про себе пошуткувати.

Ну так ось з 1 квітня у нас діє така залізна дисципліна - і я ще практично ні разу не запізнився, і приходив вчасно - за винятком одного дня - коли прийшлося сходити на медогляд - бо довідка про задовільний стан здоровя - один з документів, який треба представити для працевлашщтування.

Звичайно в такому режимі крім плюсів є ще й мінуси. Самий великий, напевно - це те що протягом тижня алкоголь протипоказаний. Вже перевірено, якщо я випю погарчик перед сном - зранку, навіть якщо і вчасно встану, то буду лінитися і тормозити в результаті 20-30 хвилин запізнення гарантовані. Тому вже два тижні - з неділі по четвер алкоголь в списку заборонених до вживання продуктів. Такий ось мінус, - хоча на тему "мінус" чи "плюс" ще можна сперечатися, для мене однозначно мінус - бо я випити люблю і хочу майже кожен день.

Зате разом з цим мінусом зявився і один плюс. Офігенної красоти плюс. Тепер вечір пятниці, коли я нарешті випю свій веселящий дрінк - я можу планувати до деталей цілих пять днів. Цілих пять днів я думаю про те як все буде в останній робочий день тижня - коли нарешті мені не треба буде думати про те, що в 21:30 треба вкладати і дітвака і себе спати.

Планую довго, тому коли приходить пятниця виконую все заплановане як по нотах - розраховане до хвилини. Так, сьогодні обідня перерва була присвячена покупкам. Десь три тижні тому на полі біля нашого університету відкрили новий магазин Costco. Хоч як би я ненавидів шопінги - Costco це без перебільшення той магазин поруч з яким не шкода прожити життя. Тут є все. Більше того з появою його - в наше закарпатське життя повернулися ковбаси і сири. Хто не знає - в Японії знайти твердий сир або ковбасу в супермаркеті майже не реально - люди такоє не їдять, тому і не продають. Нема попиту - відсутня пропозиція. Закон. В Costco це все є і не тільки це, тут є все, та ще й по доступним цінам. Так от в сьогоднішню обідню перерву я прийшов сюди щоб придбати те, що буде супроводжувати мій вечірній дрінк.

І от в 6 годин вечора, ми вже дома і от як виглядають мої приготування. Картошечка вариться, з неї буде пюре. А тим часом помитий двохколірний салатик, і лайм який буде тонко напівкільцями нарізаний в салат і використаний замість оцту, і підготовлені сосиски Johnsonville, і коктейль зелених і пурпурних оливок з сиром фета, висушеними на сонці помідорчиками і базиліком Olympia. Звичайно тут же мене чекає і королева сьогоднішнього свята пляшка джину Tanqueray, який безпосередньо перед вживанням буде змішаний з льодом і тоніком, який знаходиться в скляній а не пластиковій пляшці.

Коли все готово, дітвак вже накормлений - я сідаю за стіл - дивлюся на корито зеленого салату з оливками і козячим сиром, вдихаю аромат лайму який знаходиться там же, вже нарізаний на супертонкі кільця - я беру в руки погар з своїм пятничним алкогольним напоєм. І перший глоток який я роблю, і до якого була пройдена ціла тижнева терниста дорога і є тою часовою точкою, тою миттю, яку можна назвати абсолютним щастям. Або як мінімум одним з варіантів його прояву.

І ось наступний момент - сидіти перед компютером, потягуючи свій коктейль і записувати це все під мікс "Magic moments in Italy" - ссилка слідує - це також щось надзвичайне.

Magic Moments In Italy by Adam Kvasnica on Mixcloud

Ну і завершується щасливий вечір цігаретликом з квадратної пачки, в якій лише десять сигарет з мінімальним вмістом нікотину і смоли. Якщо уважно придивитися то і на цій пачці написано "Keep Japan beautiful" - еко-лозунг, який каже мені про те, що не зважаючи на те що ці цигарки покликані нанести шкоду моєму міцному здоровю - зроблять щось маленьке для виздоровлення навколишнього середовища. Хоча-би тут в Японії але все ж.

А тепер залишилося чекати того, що виробники прорекламованих товарів звернуться до мене щоб віддячитися. Пятниця!

Японська народна казка 3.

Сподіваюся всім зрозуміло, що назви дописів "Японська народна казка №" немають нічого спільного з народними казками Японії. В такий дописах пофоткані і перекладені на зрозумілу мову прості японські книжки з картинками, вибрані майже випадково з Марькиної садочкової бібліотеки.

Привіт любителям прекрасного - художникам, дизайнерам, дитячим літераторам і простим закарпатським батькам. Продовжуємо книжковий марафон, сьогодні в нас ще одна книжка з садочка, на цей раз - вибирала Марічка, книжка їй дуже подобається, і вона знає текст на память. Ну що ж давайте без довгих вступів - книжка проста - нічого особливого, з банальним сюжетом але з типовим японським приколом, який в перекладі на українську звучить як чорний жарт. Хто зрозуміє про що я - прошу відмітитися в коментарях - буду вдячний. Поїхали.

1.

Для бажаючих ознайомитися з книжкою в детялях. 2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

19.