Америка. Їжа.

Привіт дорогі українські друзі. Я вже по дорозі додому, лечу в літаку, насолоджуюся дорогим вайфаєм і після двої келихів дешевого вина від American Airlines записую свої враження від Сполучених Штатів Америки. По маленьким частикам - скільки вийде.

За тиждень конференції мені довелося поспілкуватися з багатьма учасниками. Конференція не проста і задумана таким чином щоб збільшити кількість часу, яку учасники проводять в неформальному спілкуванні. Оскільки я представляв одразу дві країни (на самому ділі лише Японію, але неньку Україну я також завжди згадую) то і розмови точилися з новими людьми приблизно однаково. Мене питали "як жеж тебе занесло в Японію?", "а ти вже говориш по-японськи" після чого плавно переходили до своїх розповідей про те як був в Японії і скільки доброго їв. В останній день мені навіть прийшлося передивитися 50 фотографій їжі які один (тепер вже можна сказати друг) зробив протягом свого візиту минулого року.

На конференції нас кормили "богато". Істи було всякого різноманітного. І все було дуже пафосно зроблено - так ніби ми їмо в ресторані, лише їжу береш собі сам, а вже брудний посуд за тобою прибирають офіціанти. Були яства з написами по типу "тушена яловичина в базиліковому соусі з лимоном" і так далі і тому подібне. І все би було окей, але.

Була страва яка називалася салат з огірків а також був салат з помідор. Ну я не знаю, як можна описати цю страву. Салат з огірків виглядав так точно як виглядав салат з перерослого кабачка або крумплі який моя прощена бабка готувала свиням. Огірки перестиглі - з зернами такими шо у нас на Закарпатю такі вже лише на насіння йдуть. Гігантські. Нарубані такими кусками що я ледве зїдав два-три. Помідори відповідно. Як правило в ресторано-столовках дають помідори цілими - а значить це мають бути як мінімум черрі а як максимум сливки - такі продовгуваті не більше 4-5 сантиметрів. Але ні - тут в Америці - ушитко було велике і парадички також. Те ж саме було з шматочками гарбуза, дині, ананасу та іншими фруктами. Їх точно не різали ножем а рубали якимось мачете.

В один з днів був "суші бар". Були два вида суші, тут би треба брати в лапки але мені лінь. Один вид був вегетаріанський - а другий з тунцем, мабуть звичайний. Ось фото. Описати смак не беруся. Я вперше бачив суші де би були поєднані морква, зелена цибуля і солодкувата сметана. Я колись описував японські суші з морським їжаком. Так от в порівнянні з цими американськими, морський їжак - королівське задоволення.

Це все було на другий чи третій день - і тоді до мене почало доходити чому люди так хвалять японську кухню до якої ми вже звикли і про цінність якої забули за роки. От так (зараз послідує банальна фраза) - щоб зрозуміти цінність того що їж - треба мало поїсти гівенця.

Привіт японцям з Китайської народної республіки.

У нас по графіку завтра в суботу має бути щорічна садочкова екскурсія. Як правило така екскурсія плануєтья задовго до її проведення - десь місяць тому ми отримали конкретний детальний розпорядок дня на завтра розписаний до хвилини, і тому якщо щось то і перенести її не можна. Звичайно погоду запланувати не можна і тому на всякий випадок - є пожарний варіант, якщо дощ то всі разом ідемо в дитячий дурдом центр.

Десь кілька днів тому, я вже знав що в суботу буде сонячно і цілий тиждень з нетерпінням чекав суботи, щоб поїхати з усіма садочковими дітьми і їх батьками на спільну екскурсію (так точно як в минулому році буде в Грін парку). От яка памятна фотка з тих часів - з минулорічної вилазки.

Але от сьогодні вечером коли забирав Марьку з садочка, мене засмутила вчителька і попередила, що завтра найбіль імовірно все-таки підемо в дитячий дурдом, незважаєючи на те, що дощу не буде. Почала щось довго пояснювати але розуміючи, що до мене не дуже доходить показала бумажку на якій я побачив "PM 2.5" і одразу все зрозумів.

Знову китайська бурно розвивающася економіка нам шле привіт у вигляді своїх індустріальних забруднень. 

Недавно читав статтю в нью-йорк-таймз про забруднення в Китаї - де у великих містах дітей вже й не на двір не рекомендовано випускати - таке брудне і шкідливе для здоровя повітря. Тоді, розказуючи Оленці про це, я казав - та не переживай - до нас воно не долітає - все опадає з дощами недопливши до Японії. Не тут то було, - дощів нема і до нас долетіло.

Ось яку картику нам показує інтернет - станом на зараз в повітрі 151 мікрограм на кубічний метр мікро частинок з діаметром до 2,5 мікрона (це вони і є PM 2.5). А це значить, що скоріше за усе - навряд чи ми завтра зможемо попасти на екскурсію, - малоімовірно що концентрація до ранку впаде до 70 мкг/м3.

Колись я вже показував фотку картини яку спостерігав з літака коли ми злітали з Шанхая. Тоді я собі подумав, що мабуть трошки я нечесно ставлюся до китайців і занадто строго. Як виявляється це все не жарти - і цей економічний зріст буде напевно оплачений міліонами смертей від раку легень, міліардами захворювань легень і ще не знаю чим... "Радує" те, що тут в Японії це дуже акуратно контролюється і чуть-шо то нас навіть в садочку попередять - що краще на двір не виходити і китайськими забрудненнями не дихати.

Навчання в Японії.

Так дивно, я відучився в Японії аж три роки а про саме навчання ніколи не толком нічого не писав. А може вже прийшла пора написати парочку постів від початку і до кінця. Почну з середини. 

У жовтні тут почався другий семестр закінчилися канікули а разом з ними закінчується і літо. Кожний семестр у нас в лабораторії ми проводимо серію семінарів, по два на кожен тиждень (та й не тільки у нас, практичну в усіх, відрізняються тільки деталі). У цьому семестрі розклад такий - по понеділкам з 17-ої години семінар що називається "кентокай" (検討会) де ми робимо доповіді кожен по своїй науковій роботі - від мала до велика, а саме від четвертокурсника і вверх по ієрархії усі крім сенсея :-). Кожен член лабораторії за семестр має підготувати три доповіді. Що являє собою ця доповідь. Це манускрипт побудований повністю по макету наукової статті по найсвіжішим науковим результатам. А саме - назва, вступ, експериментальна частина, результати та обговорення, висновки, плани на майбутнє, список літератури. У кожного члена цей рукопис займає по різному, але в середньому десь 8-10 сторінок, до 10 малюнків. Я як правило намагаюся не більше 3-4 тисяч слів, у мене завжди получається довго.

Отже копія такого манускрипта (драфта, заготовки статті) видається кожному члену і автор зачитує його від початку до кінця, після чого всі бажаючі задають питання, обговорюють. Залежить від якості роботи, але як правило одна доповідь з обговоренням займає десь 80-90 хвилин. На кожному семінарі зачитуються дві доповіді і закругляємося ми як правило десь до 20 години. 

Кожної середи відбувається семінар який називаєтся "зашшікай" (雑誌会) це семінар на якому кожен студент повинен взяти наукову статтю з "високоякісного" наукового журнала і перекласти її з англійської мови на чистєйшу японську. Перекладена стаття зачитується вслух після чого всі бажаючі також задають запитання. Тривалість семінара приблизно така ж сама.

Оскільки Марькин садочок працює лише до 18 то вона приєднується до нас на семінарах. В ці дні я забираю її з садочк десь о 16, по дорозі купую їй джентельменський набір: пончик, рисовий колобок, жарену курочку, чіпси, дитячі сирки, три сока або пів-літра какао, пару чупачупсів які вона не їсть. Всі три години Марька сидить і "тихенько" грається з айпадиком, мультики, пазли, книжки, ігри. "Тихенько" взяв у лапки - бо незважаючя на мінімальний звук на девайсі (поділка вниз це ноль), трішечки його все таки чути і цей звук присутній у вигляді такого шуму як ніби у сусіда дуже голосно за стіною телевізор грає, слова не чути але спати заважає. Одного разу Юсуке пожалівся Такумі, що Такума одразу передав мені "This sound makes him crazy". На вихідних купив Марьці наушники але вона від них відмовилася такшо прийдеться Юсуке потерпіти ще пів-року до закінчення навчання. 

Під кінець семінара Марьці вже надоїдає все електронне і вона донімати мене, притворятися що хоче пісяти (в результаті ми по два три рази виходимо прогулятися), лізе на наші стільчики вішаєся. Донімає свого друга Такуму. Вчора зафоткав два момента з семінара, шеф вийшов і було трішки розслаблено, хоча семінар ми продовжували. Ну вот такий вступний пост про наше навчання в Японії. 

Paris, Paris....

Летимо з шефом на конференцію в Париж. О бля! Париж! Скільки пафосу в цьому слові. Признаюся чесно мені це все до одного місця. Я вже постарів достатньо для того щоб бути більше привязаним до свого дітвака ніж хотіти злітати в париж лондон ньюйорк санфранциско чи токіо. Так, цікаво. Так, нові враження, зміна обстановки, але зовсім не те що було в двадцять три роки коли від слова прага або будапешт "на шару" виступав гарячий піт, червоніла шкіра і зявлялася жалка сльоза жебрака якому дають можливість поісти з дорогоі тарілки ікру позолоченою ложкою. Да я радуюся тому шо мене зараз обслуговує "дорога" китайська стюардесса і час від часу підливає червоного. О да, вино, справжній друг який дозволяє розслабитися під час польоту і під час конференціі. Це дійсно та річ заради якоі вартує розпочинати всю цю процессію подачі заявки на конференцію поіздки в посольство за шенгенською візою, недосипів і переідів під час подорожі. Лише вино гармонійно вписується у весь цей бардак і згладжує гострі кути, затуманює ту шо нетреба і просвітляє ту що необхідно частину мозку. А Париж це як я вже й сказав - до одного місця. Ну і звичайно небо. Під час сьогоднішнього польоту були чудові хмари над Новосибірськом, майже квадратні. Вот такі.

P.S.: Приіхали, добралися до готеля, по дорозі мене чуть не зіло парижське метро. Сідушки в поїздах грязні, оббльовані чи шо, дехто кладе на них ноги no problem. По всюду граффіті, де лиш можна, на поіздах, на складах, на кришах і в тунелях кілометрових стіни покриті надписами. На вулицях цілуються і обнімаються молоді пари ну короче да - зразу видно город любви. Сиділи в ресторанті їли піццу і пили вино було кайфово, тому признаю шо перший абзац написаний в мучитєльно довгому 12 з половиною годинному перельоті, що зробило свій вплив.

Японські технології: Тренажер для лиця.

Читав сьогодні новини і наткнувся на рекламку. Взагалі-то не люблю брати ідеї для постів від інших людей але тут просто гріх не розповісти про чудодійний тренажер для обличча. Взагалі в Японії у магазинах дуже багато таких дивних всяких штучок, що зразу і не здогадаєшся що з ними можна робити. Отже - зустрічайте новітній тренажер для запобігання морщин на обличчі, зробить ваше обличча тоненьким/маленьким/втягнутим а не розпухшим/набрякшим/розкиcшим яким воно як правило буває! Читати і дивитися чудеса японської медицини далі...

Принцип дії дуже простий - треба просто запхати у рот і повторяти перші пять букв японського алфавіту або пять голосних українського "А-І-У-Е-О" .

Із рекламних баннерів - рекомендують використовувати його тоді коли приймаєш ванну - воно і не дивно - я кіби когось із такими губами побачив серед білого дня то мабуть не зміг би втримати посмішку. Рекламні проспекти кажуть що в ванні "це робити" по особливому приємно (enjoyable).

І звичайно (не зважаючи на то шо на переважній більшості плакатів жіночки) - ця бавка, цей дивний тренажер може бути актуальним і для чоловіків з "тими ж самими" проблемами.

Ну а от і результат до і після щоб було зрозуміло про що йде мова.

І вся ця краса без усяких антиморщинних кремів може бути доступна кожному у кого є 40 доларів і хто готовий три хвилини в день одягати смішні губи і промовляти пять магічних голосних українського алфавіту або пять перших японського. Мабуть цей пост також треба помітити тегом "японська мова" :-).

Як і обіщав колись - буду намагатися трошки побільше наукових публікацій.

По матеріалам:http://mishajp.livejournal.com і ще кучі японських сайтів - на які посилатися мабуть не потрібно - і так цього мусора в мережі багато.