Передноворічні вихідні в Японії

Новий рік це напевно саме нудне свято на японській землі. Вихідних днів у цьому році аж шість з 29 грудня до 3 січня. Чим займаються люди уявити не можу, скоріше за все просто відпочивають від трудоголічного року. Ми з Марькою просто вбиваємо час, гуляємо, ходимо по магазинам (звичайно що не просто так а за покупками, лише дуже повільно) фоткаємося, хоча фоткати особливо нічого - фоткаю Марьку. На щастя після супер-холодних кількох грудневих тижнів наступила справжня сонячна і тепла японська погода. На вулицях тихо, все позакривалося, не закриті тільки великі торгові центри і заправки. Треба би написати якийсь підсумковий пост за рік, але покищо він тільки в мислях. Завтра по японській традиції рано вранці підемо в якийсь храм щоб попросити богів про хороший і успішний новий рік. А покишо пару фоток японського передноворічного спокою.

Вчора коли їхали у супермаркет за покупками побачили на дорозі біля каналу мертвого краба і ще десь 5-6 у воді. Мабуть позамерзали. Марічка звичайно радувалася йому казала "хороший" і на прощання казала "бай-бай" і потім потребувала кинути його у воду до друзів. Так дивно - вона ще не розуміє різниці між живим і мертвим, для неї це був звичайний "кані-чан".

Фоткаємося біля усього що трапляється на дорозі як наприклад цей рекламний дракон магазина що продає шини на автомобілі. Зявився недавно - мабуть тому шо наступний рік - дракона

Скептичний погляд на сніговичків біля супермаркету і фраза "не працює". Не дивно - зараз в Японії економимо електроенергію після Фукушіми такшо лампочки включаємо лише тоді коли перестає світити сонечко.

Стресовий і крищозриваючий зал ігрових автоматів у супермаркеті. Грохот стоїть такий шо я не можу витримати більше 10 хвилин. Марічка сходить з розуму і хоче "туда!". Я дозволяю тільки подивитися - сам чекаю на лавочці. 

Стрижка - 3.

Не знаю чому але мені подобається знімати на фото процес стрижки. Оленка завжди воює коли обовязковою умовою постриженія піврічного патляка є фотофіксація. На цей раз Оленка в Ужгороді але подарунком собі на Новий Рік заказала шоб я постригся і знову з патлатого грязнулі перетворився в постриженого. Як я вже писав першого разу - стрижка коштує дорого. І от тепер коли пройшло вже 3 роки - я майже можу собі дозволити постригтися у дипломованого спеціаліста (у фінансовому плані), але робити цього я не хочу, по перше треба виділяти для цього такий дорогоцінний час, по друге думати де діти Марьку а основне - не хочу вже порушувати традицію. Вот повернуся колись з Японію додому і буду казати "я за 5 років ні разу в парикмахерській не був". Короче шо теревені розводити - вот фотки як я стригся сам сьогодні дома, після того як Марія-чан заснула. Що не зробиш заради любимої людини. 

Дєцкі розваги в новоічні вихідні.

Сьогодні зводив Марьку в давно обєщані "шарики". Спеціальне місце куди зводять дітваків і де можна погратися з усілякими іграшками. Десь місяць тому Марька побачила рекламу (яка между прочим поступає регулярно і через садочок і через поштовий ящик) цього закладу якраз із шариками і з тих пір кожен другий день "пила з мене кров" словами "шарики іку" або "шарики ікітай" що в перекладі з японо-української означає - "пішли в ці шарики" або "хочу іти в ці шарики". Ну я якось пообіцяв і сьогодні був останній робочий день у цьому році, такшо я виконав обіцянку в цей останній робочий день.

Марька гралася а я думав чи є вже щось подібне у нас в Ужгороді. Дуже проста бізнес-ідея. Дітей багато - іграшок і простору багато - дома таке точно що не доступно. Народу валом. Ціна як для Японії супер доступна, напевне що і для України вже також. Ну вобщем бла-бла-бла.

Фотки на пікасі

Kodomo-no-yakata-DEC-2011

Happy Birthday Takuma!

Тут, в Японії, у мене - дефіцит друзів. Це - причина моєї веб-соціальної активності, це причина існування цього блога. Але є у мене один дружбан, можна сказати настоящий друг, - це мій "кохай" або як у піонерські часи казали - "підшефний" студент - Такума Нозоє. Чувак - величезна рідкість серед японців - екстраверт, бабнік, пєздабол в хорошому сенсі цього слова. Не дурак, не заучка, пачанчик з живим розумом. Ідеальний студент, як на мене, якому неважлива книжка і прєпод, але  в якого все в порядку з логічним мисленням, якщо вчиться схватує на льоту. Короче з появою його  півтора роки тому - моє життя в Японії стало в 100 раз без перебільшення краще і веселіше. І хоч мені його постійно не вистачає, бо в нього є герл-френд, і він любить працювати в лабораторії по ночам, тоді коли я нянчу Марьку, я знаю що у мене тут є чувак на якого я можу розраховувати, якому я довіряю і який підтримує мене в кожному моєму рішенні. Короче вчора йому стукнуло 24 роки, і я хочу зафіксувати цю подію в цьому щоденнику. Вітайте іменинника!

Jesus Christ in Japan

Сьогодні в мене був супер смішний епізод в лабораторії - мушу поділитися.

Інколи під час обіду я сідаю за великий стіл в лабораторії - хаваю своє "бенто" а по простому ланч-бокс. Іноді до мене приєднується хтось із студентів. Найчастіше це популярний в цьому блозі Такума але іноді зі мною обідає мій другий (молодший) студент Джун-ічі, про якого вже тут також ішлося (той шо з тиском). 

Під час обіду (оскільки студенти як правило мовчать) я завожу розмову на різні теми переважно культурні і переважно повязані з Японією. Так наприклад кілька тижнів тому я подивився "Сім самураїв" Куросави мовою оригіналу із англійськими субтитрами і мені було дуже кайфово розуміти деякі прості фрази японською мовою в кіно. У піднесеному настрої я хотів обговорити це і взагалі обсудити фільм з носіями цієї культури. І що ж виявилося - ніхто серед присутніх в лабораторії студентів не бачив цього кіно, незважаючи на те що це один із шедеврів японського кінематографу. Чули про нього всі але ніхто не бачив. Переважна причина - шо фільм дуже старий і відповідно - нецікавий. 

Наступного разу ми говорили про відомого японського дизайнера. Як виразився Іван Н. (мій ужгородський друг) цей дизайнер, - Kazumasa Nagai такий популярний що його має знати кожен японець. Увы.... Ніхто в моїй лабораторії про нього даже не чув не то шо знайомий з його роботами. 

 

Ну і апогеєм цих обідніх засідань можна вважати сьогоднішній день коли ми сиділи собі з Джуном-ічі супокуйно обідали говорили про то про сьо, я попросив розповісти як він буде проводити новорічні свята - чи піде у храм 1 січня (як заведено в Японії). Він сказав піде в храм і там буде говорити 15 хвилинну молитву - про шо конкретно буде просити і до кого конкретно він буде звертатися вияснити не вдалося. Лише зміг мені пояснити шо молитву написав дідо - така собі сімейна молитва. 

Потім слово за слово ми перейшли до Christmas де першим ділом я повідомив шо ми святкуємо Christmas не тому шо є Санта Клаус а тому шо є Jesus Christ. Ця інформація викликала величезне здивування у мого студента... Я спочатку не врубився а потім почав допитуватися чи він взагалі знає хто такий Jesus Christ. На це мені була дана відповідь "Щось таке я вже чув...". Ну і тоді вже я почав гру ану-ка угадай. Сама смішна відповідь була пожалуй що Jesus Christ це премєр-міністр, на уточнююче запитання якої країни - "мабуть Америки". Підключили на допомогу іншого студента (я був впевнений що він знатиме), він порозмишляв порозмишляв і каже це хтось хто має відношення до релігії, я возрадувався - хоч не премєр міністр. Але я все настоював і добивався простої більш короткої відповіді. Попросили поучаствувати ще одного колегу і він теж не зміг відповісти хто ж це такий Jesus Christ... 

Після цього я пояснив що конкретно я хотів почути кажу "Jesus Christ це Бог" або "Jesus Christ це син Божий" це кажу головна особа в християнстві тому і назва така. Такими откровєніями я викликав величезне здивування у мене почали запитувати чи дійсно я так думаю що Jesus Christ це Бог. Я пояснив що питання має звучати не "як ти думаєш" а "чи ти віриш" Підсумовуючи обідню розмову мені сказали що японці вірять в Санта Клауса.... От така культурна прірва розєднує нас людей західного світу і східного. 

Хоча я не впевнений що багато закарпатських студентів 21-22 роки змогли би чітко сказати хто такий Будда... Такшо вибірка моя так скаазть не дуже репрезентативна хоча я вірю що результат вірний. Це Японія. Так як я її бачу.

Job-hunting in Japan. Part 1.

Сьогодні Такума ходив на семінар на якому учили як правильно влаштовуватися на роботу. У Японії працевлаштування відбувається дуже планово. На початку останнього курса всі майбутні випускни починають шукати собі роботу - бо це основне за чим вони прийшли в університет. Офіційно для пошуку роботи у них здається є 1 місяць вільного відвідування коли замість того шоб ходити в університет вони ходять по семінарам всяким і на інтервю в компанії де хочуть працювати. Компанії тоже перебирають і тому студенту перш ніж отримати місце роботи треба відвдати міліон всяких семінарів в різних куточках країни, переважно у великих містах і пройти всякі екзамени і перевірки в компаніях. Так от про сьогоднішній семінар Такума розказав шо узнав дуже багато нового і їх вчили навіть як правильно поклонятися коли ти проходиш співбесіду в компанії. Отже кут поклону 30-45 градусів - голова і шия рівно, голова не має звисати. Затримувати поклон також треба на певний час але про це я його не запитав. Короче ось фотка ідеального японського поклона друзі - може комусь пригодиться.

 

"Bus hike" to Yamaguchi

(про життя іноземних студентів що навчаються в японському університеті)

Зганяли сьогодні з Марькою в коротку поїздочку у сусідню префектуру Ямагучі. Це вже третя поїздка в цю префектуру, в першу ми їздили ще з Оленкою (тоді побували в пещері) друга була в попередньому пості коли ми з Такумою і Роллі їздили до нашого слабошкуватого Джунічі в Шімоносекі. Сьогодні ми були в столиці префектури в місті з такою ж самою назвою.
Читати далі...

Відмінна риса цієї поїздки в тому що вона нам обійшлася дуже дешево (заплатити прийшлося тільки за їжу), тому що організовували її команда волонтерів з нашого міста що дбає про іноземних студентів, організовуючи культурні події, оплачуючи такі поїздки, дарує велосипеди, холодильники, мікроволнові печі, допомагає студентам з переїздами і таке інше. Це кучка людей, бабусь та дідусів, які (мабуть в звязку з наявністю великої кількості вільного часу і відсутністю власних проблем) дуже багато часу проводять з міжнародними студентами намагаючись створити їм ефект сімейного кола. Мабуть у них це добре виходить бо китайські студенти їх дуже люблять. Ми ж зважаючи на існуючий мовний барєр і зайнятість в лабораторії тільки час від часу приймаємо участь в міроприємствах які організовують ці добрі люди. 


В цьому році поїхали в звязку з тим що я випадково побачив обяву про то шо вона планується і вчасно записав і себе і Марьку. Спочатку сходили на прогулянку лісом по культурній стежині, де з одного боку текла гірська річка по камяному руслу а з другого - запущений ліс, потім поїхали на обід де Марька ізїла тільки місо-суп, потім у буддистський храм де вона захавала морожко, а потім у історично важливий і старий ресторан що був побудований в 1877 році і в якому відбулося багато зустрічей великих політиків. Ми у ньому просто потусувалися побігали і пофоткалися. Тепер це музей-ресторан, тобто такий музей який можна знімати для весілль або всяких інших бухаловок.

 Було дуже душевно: Марьку (і мене бо я з нею) всі обхажували, питали чи все окей, коли вона хотіла в туалет - чекали цілим автобусом. Десь 20 чоловік її фоткали з усіх боків а вона нікому не хотіла позувати. Боявся я лише того що їй стане погано в автобусі який нас возив і вона наблює на когось або ще гірше на мене, але вона видеражала і лише разок були рвотні позиви які закінчилися тільки пустими звуками. Зато одному студенту реально було погано і із-за нього робили незаплановану зупинку. Короче було класно але коротко бо вже в 5 годин ми прибули Кітакюшю. Зато ще є час прибратися дома перед сном, написати цей текст і загрузити фотки. 

Фоток багато але не дуже хороші, тому що було дуже сонячно, я полінувався і фоткав усьо в автоматичному режимі в результаті майже всі фотки пеерекспоновані. Прогнав їх через фільтр в лайтрумі і загрузив як є. Для мами, якій буде цікаво як її дітвак провів день. Ще виберу 10 найкращих для фейсбука такшо можна і там глянути. На сьому дозвольте відкланятися. Фотки тут.

Yamaguchi-bus-hike

Оскільки сьогодні ми провели день в компанії студентів то і сьогоднішнє японське слово буде "студент".

学生

がくせい ga-ku-se-i

два канджі: навчання, наука і життя

Shimonoseki sightseeng.

Сьогодні як і планувалося вже дуже давно - ми провели день культури - законний вихідний "на природі" а саме здійснили маленьку подорож в сусіднє велике місто що називається Шімоносекі, знаходится в іншій префектурі, що називається Ямагучі і знаходиться на найбільшому з японських островів, що називається Хоншю. Розказувати нічого у кого є бажання ласкаво прошу на пікасу в фотоальбом, де деякі фотки даже з коментарями. Головним пунктом назначення було побувати на фішмаркеті і попробувати свіжі суші. Фішка шімоносекі це отруйна риба "фугу" яку місцеві аборигени помякшено називають "фуку" і мясо кита. Такшо хто буде в гостях - підемо туда пробувати це екзотичні для звичайних людей страви.

寿司

すし su-shi

(food) sushi; anything made with vinegared rice (may also contain vegetables, spices, fish, or other delicacies). Такшо друзі вперьод готувати дома суші, адже це не обовязково риба.

Ну і альбом тут.

Shimonoseki Nov-2011

Сьогоднішня вечеря. Планував приготувати якісь спагетті, але в магазині на мене покліпала рибка сайра, а по японськи "санма". Оскільки вона була вже не свіжа - приготовлена дві години тому, то на неї даже вже поклали скидочку 20%. І вот ми ізїли з Марькою дві рибки з рисом і салатиком, до цього я випив ще й стакан шочу. І коли вже Марька дивиласа в своїй кімнаті добринюнікітіча в 500-ий раз, а я догризав остатки рибки під "зе бест" від Tom Waits-а і думав про свою "половинку", яка бороздить простори закарпатської медицини - я відчув себе щасливим, як іноді буває, мімольотно але дуже чітко. Саме на цьому фоні я пишу посланіє у свій онлайн щоденник.

魚

さかな sa-ka-na

Риба. Один канджі що означає риба. Без всяких скритих посланій.
Читати мислі далі
Уже традиційно у мене зявляється бажання настрочити якусь чепуху в переддень або у день офіційного, японського, державного, свята. Завтра у нас "день культури" опять же, - державний вихідний, понятно напевно "і їжачку", (як казав один з моїх улюблених університетських викладачів Й.М. Шуба) що пояснювати важливість даного дня і приводу для свята і вихідного не потрібно, адже що може бути важливіше культури. Конституція, декларація, революція, троїця і восьмоє марта - всьо херня в порівнянні з культурою у всіх її відображеннях...

Теми для допису у мене немає, але завтра ми їдемо до мого "умираючого" студента в його рідне місто що називається Шімоносекі і знаходиться воно на іншому з чотирьох основних японських остовів Шікоку Хоншю (позор мені) (хто не знає, ми з Марькою на Кюшю). Компанія зібралася доста крута, Марька, Такума з своєю дівчиною Роллі і я. В планах відвідати тридиційний японський фішмаркет і їсти суші з ще не умерших риб і потім ще якась історична програма по цікавим місцям - короче Джюн-чан отримав завдання приготувати нам якусь культурну б...., програму.

Останніми днями нічого особливого не відбувалося, хотя хто знає - з якого боку подивитися. Були на суперовій дитячій Хелоуін вечірці але туди я камеру не брав бо хазяїн професійний фотограф. Будуть фотки - покажу.

Ну і напослєдок - просьба до "потенційних" читачів, якщо ви тут не вперше і регулярно заходите то будь ласка прокоментуйте анонімно - не обовязково світитися, і висловіться на тему що вас цікавить тут, на сторінках цього блога. Якщо лінь писати, розумію не у всіх руки ростут з правильного місця, як у мене - то хочаби поставте галочку - знизу поста є короткий опитник як вам сподобався контент, я не ображаюся якщо хтось відмічає "повна херня". Ну і цей абзац відноситься лише до тих хто вобще ніхера ніколи не коментував, не коментує і не відмічає ні тут, ні в баззі, ні в livejournal, ні в фейсбуці - куди транслюється цей блог. Це ввічлива просьба лише до пасивних читачів. І для підказки - кілька тем які відчуваю в силах освітити:
1. Про сучасні нанотехнології - на простій закарпатській мові.
2. Про пригоди закарпатького дітвака в Японії.
3. Японські розваги простих людей (з обмеженими матеріальними можливостями).
4. Передам любі запитання простим японським студентам і перекладу їхні відповіді на зрозумілу закарпатську мову.
5. Японська кулінарія, рецепти, традиції, спитрні напої, ритуали.
6. Японський університет: стосунки в колективі, між студентами, між молодшими і старшими, життя простої японської лабораторії в мєстєчковому університеті.
 7. Ціни в Японії (я звичайно про таку херню ніколи би не писав але якщо читачі побажають то можу)
8. Японська мова для закарпатських чайників.
9. Навчання в Японії (мій субєктивний досвід).

Спартанському дітваку три роки.

Обожнюю стабільність, передбачуваність, систему, закони, традиції.
Ненавиджу різкі зміни, запізнення, хаос, безпорядок і "приємні" сюрпризи.
Коли у дитини день народження, в садочку традиційно фоткають, штампують руку, зважують, міряють зріст і готють саморобну листівку на якій пишуть привітання. Ось як воно було цього року (3 роки) і в попередні роки (2 роки і 1 рік)

3 роки

2 роки

1 рік

誕生日

たんじょうび tan-jou-bi

День народження. Три канджі - народжуватися, життя, день.

Срочно консультація лікарів!

Сьогодні перед другою чашкою кави (після обіду) перевіряв артеріальний тиск. Все в нормі. До мене підійшов мій студік Джунічі поцікавитися для чого це я міряю тиск, я сказав - "наслєдсвенность". І він також вирішив поміряти. Результат на фото. Я сказав що йому негайно потрібно йти до лікаря і даже кажу заплачу за візит лиш піди на цьому тижні. Друзі лікарі - висловіть свою думку - це в порядку вєщей що у молодого студента такий тиск і пульс (цифра біля сердечка)?

UPDATE: Продовження (18.10.2011)
Поміряли тиск після обіду я починаю боятися і відчувати себе відповідальним. Проконтролював щоби був відпочинок не менше 10 хвилин сидячи і результат ще гірший ніж вчора - три вимірювання 160/80 із пульсом більше 100 ударів. Розпитав про симптоми - голова не болить, спина болить постійно, я питаю в області почок - він каже ні вище і шо то не почки. В 6 років мав проблеми з щитовидкою (базедову хворобу???).

Тут фотоальмом з оновленнями даних тиску.

Jun-ichi arterial pressure monitoring

Марька - нічні дитячі розваги.

У Японії салюти* запускають переважно літом, таке в мене склалося враження. Де не де проходять всякі фестивалі з салютами, на які ми ніяк не попадемо, ну може в наступному році. Іще в магазинах продаються дитячі набори для ханабі, китайські але безпечні. Так от літо закінчилася і на такі наборчики в магазинах пішла велика скидка, тому недавно Марька собі один наборчик купила. Ну і вчора ми його спалили - в цьому короткому пості чотири фотки і два відео.

Марька говорить по-японськи.

Іноді, зовсім не часто, десь раз на 3-4 місяці мене хтось запитує як Марькина японська чи українська мова. Обєктивно оцінити я не можу тому шо не лінгвіст. Як мені здається вона мене чітко розуміє по українськи, відповідає і звертається правда по укро-японськи. Сьогодні ж у нас був Такума, я записав коротке відео як вона спілкується з ним. Він каже що вона врубаєся і практично все за ним повторює, але він її іноді не розуміє. Думаю що по тій причині що вона міксує українські слова і получається такий чудний суржик. Короче будьласка - заціняйте.

 

Проводи друга.

Сьогодні у нас другий державний вихідний за цей тиждень. В понеділок був "день поваги старших". Оскільки у нас з Марькою таких знайомих тут нема, то ми в понеділок подібним неподобством не займалися а просто убивали час. Сьогодні ж у нас справжне свято "день осіннього рівнодення" реально є що посвяткувати. Цікаво про кого думали японські парламентарії коли придумовували цей вихідний. Не важливо. Сьогодні ми прощалися з нашим другом Медером, який вже дуже скоро - 29 вересня поїде до себе додому в Киргизію. Посиділи традиційно, "по-християнськи", випили повільно (з 5 до 11 годин вечера) літер абсолюта з томатним соком у формі кроваваї Мері. Марька була не проти проти такого коктейля. Фотки з описом дальше...

Перед тим, сьогодні ми їздили за покупками і поблизу станції Оріо, всі мости виявилися прикрашені повітрулями з пластикових бутилок, які попередньо були виготовлені школярами з Оріо Ніші Шьогакко - або з східноорійсьої молодшої школи. Затрималися надовго, Марька вимагала подивитися на всі повітрулі і даже дотроркнутися до деяких з них. Я собі чогось уявляв подібні на пішоходному мості в Ужгороді, у мене залишилися тільки супер-рожеві спогади про батьківщину. Такі от повітрулі....

А от і вивіска з якої я прочитав хто саме зробив і повісив ці повітрулі на цих мостиках. Нехай не збиває з пантелику надпис латинськими літерами, школярі явно не мали на увазі Жанну дАрк, чисто випадково виник такий японо-англо-русько-украйонський словесний конфуз, який порадував мене і можливо посміхне тих хто подивиться на цю фотографію. Така от вивіска...

Ну а потім ввечері ми просто випивали, розмовляли, знову випивали, дуріли, ходили всі разом за сигаретками, курили, випивали знову і знову. Марька дуже радувалася гостю, позувала, вішалася на шию (не кожному перепадає таке щастя), їла разом з гостем банан. Заснула звичайно на руках у нянька (закарп. діал. -батька). Короче фотки все розкажуть, а я закругляюся.

Троши більше фоток як ми провели сьогоднішіній день - посилання нижче.

Bye-bye Meder

Смерть в Японії.

Десь пів-року тому, десь через місяць після того як Оленка поїхала доучуватися на дохтора у рідну альма-матер у нас по сусідству побудували "церемоніальний зал" якраз навпроти з.д. станції Хонджо. Назвали його "本城駅前セレモニーホール" що перекладається як "Церемоніальний зал навпроти станції Хонджо". Коротко і ясно. Адресу можна не запамятовувати. Японский мінімалізм - назвати так шоб легко було запамятати. А тут особливо - хто хоч раз бачив чи чув назву вже ніколи в житті не забуде, її і місцезнаходження також не забуде. 

Розмовляв потім з Такумою на тему що це таке церемоніальний зал і що в ньому роблять. Незнаю чому але я думав що там і свальби гуляють - виявилося що не зовсім. Вірніше з точністю до навпаки. Там прощаються. Тоді десь пару місяців назад Такума розказав мені багато цікавого про то як в Японії готуються до похоронів. Старші люди готують заздалегідь не просто одяг і шкари, а ще й заключають контракт і виплачують наперед послуги церемоніального залу (дуже дорого), так шоб родичі не думали звідки взяти гроші чуть-шо. А ще в церемоніальному закладі бувають "акції"... А ще агенти церемоніального залу ходять по квартирам і пропонують заключити контракт по пільговим цінам, подарувати купон на скидку. Іноді кидають рекламу своїх послуг в поштовий ящик. Все якось дуже раціонально, не по людськи. Короче смерть, яка просто повинна бути несподіванкою і перевертати все з ніг на голову тут поставлена на конвеєр, створює робочі місця, і її, як і усе інше планують заздалегідь. Про це треба буде написати окрему історію коли розузнаю деталі. Ось так я бачу церемоніальни зал з балкона... 

Але більше за все мене цікавила і вражала в цьому закладі одна маленька деталь а саме - стоянка для велосипедів. Усьо чин-чинарьом - в одному дизайнерському ключі з усім залом. Ніяк не міг я собі уявити того, хто може приїхати на панихиду на велосипеді. Враховуючи ще й то шо на панихиду японці ходять дуже гарно вбрані, всі в чорному і білому. Така ось табличка...

І от сьогодні я побачив скоплєніє народу, заповнену автостоянку і (вперше з часу побудови зала) припарковані два велосипеди. Із залу крім інших виходили всі одягнуті як один школярі десь 9-10 клас. Більшість ішли на станцію через дорогу, але хтось мабуть що живе не далеко поїде додому на велосипеді. Про то що хтось помер думати якось не хочеться...

Laboratory trip. Ryoukan.

Продовження істоії про лабораторну поїздку. Початок читати тут.

Ночували ми в традиційному японському готелі і для мене це було вперше за всі три роки. У великих містах такі коштують дуже дорого, тому ніколи не приходилося. Із першого моменту я був приємно і культурно шокований. Одразу виникло враження що ми попали у якесь кіно, або музей. Настільки все було по справжньому домашнє, статровинне, деревяне, поросше мохом, в глибині гір, поруч з гірським потічком і вимощеною каменем вулицею.
Читати далі...

Повсюди куча деталей, і головне це відсутність відчуття штучності якщо подивитися фотки то стане понятно що мохи в коридорчику між номерами не виростиш за тиждень що це все мало створюватися роками і це просто вражало. У таких готелях розміщення кімнат також специфічне. Вся наша компанія займала всього два номери. Номер двохповерховий, внизу кімната в якій проходить пянка або розмова за чаєм, наверху дві спальні в якій постелені татамі для гостей. Про ванну даже розказувати лінь, достатньо подивитися на фотографії.

Марічка тоже не могла нарадуватися всьому навколо, і жабам і камінцям і традиційно японським тапочкам і даже юката знайшлася дитяча. Короче від приїзду у нас було десь дві години щоб прийняти ванну, одягтися в юкати (халатики з поясками) і потім настав час вечері яка дійсно була просто офігенна (усьо є на фотках). Порахувати кількість страв затрудняюся, бо їх носили і носили в маленьких тарілочках. Що цікаво, для Марічки було окреме меню (спеціально дитяче) при тому що за неї у цій поїздці я не платив нічого. Короче дуже і дуже приємно.

Після вечері єстеєственно всі пішли в онсен, це традиційна японська лазня, дуже просто - велика ванна з гарячою водою. Ну оскільки в онсенах ходять голяком, то звичайно що колективних фоток не буде, хоч я і пропонував зробити парочку.

Пянствували до пізна, практично до двох годин ночі, Марька участвувала у всіх міроприємствах майже до 23 години, після чого взяла і виключилася. Словом було дуже і дуже класно. Зранку сніданок був також фантастичний, міліон блюдечок з усякими традиційними стравами, зелений чай, білий рис і іже з ними. Падав дощ і було ще більш містично, небо злилося з горами, але це аж ніяк не заважало нам продовжувати чудесний відпочинок. Після готелю ми зібралися і поїхали в великий акваріумний комплекс де бачили багато всякого, про це мабуть в наступному дописі.

Фотоколекція у пікасі, для бажаючих заглибитися в деталі традиційного японського готелю.

Laboratory trip 2011. Ryoukan.

Laboratory trip. Beginning.

(Серія розповідей, по свіжим враженням від поїздки)

Є у японських студентів така традиція, кожен рік під час літніх канікул (серпень-вересень) їздити в подорож усією лабораторією, або групою, або курсом і так далі і тому подібне. Оскільки наші студенти вже цілком належать нам (четвертий курс і вище) то ми поїхали лабораторією. З самого початку я скептично ставився до такої поїздки тому що як на мене це просто вилазка попянствувати десь далеко від дому за набагато більше грошей ніж звичайно. Але все вийшло зовсім не так як я очікував, і було просто офігенно.
Далі продовження історії з фотками...

Члени лабораторії в повній готовності до подорожі :-)

Ідея поїхати виникла ще в квітні-травні, і з того часу, одному студенту довірили організацію поїздки. Щоб не створювати велику фінансову нагрузку на кожного студента, гроші збиралися щомісяця, посильними платежами - всього пять разів. В результаті вишла доволі велика сума грошей на яку вже реально організувати щось побільше ніж звичайна буденна пянка.

Марька з своїм кроподилом і Сакемі-кун з ранковим інструктажем.

В цілому поїздка була запланована на два дні із одною ночовкою. Отже виїхали рано вранці, збори біля університету назначені на 7:50, виїзд о 8 годину ранку. Їхали на трьох машинах, нам з Марькою довірили заднє сидіння Хонди-Фіт за рульом Ясукочі-кун а штурман Сакемі-кун - організатор усієї заварушки.

Спеціально для Марьки треба було роздобути сідалко в машину, позичив від товариша.

Їхати треба було довго - десь дві години до першого місця зупинки і десь півтора до фінального. Поїздка була класна з гарними видами по сторонам і омричила її тільки Марька яку укачало десь через півтора години в результаті бутерброд, печенько і сок виявилися в мене в руках, але нічого коротка зупинка і заміна одягу для неї і для мене поставила все на місце.

Обід в Японії, і вообще будь-який прийом хавки це завжди велика радість. Обід перед рибалкою.

Першим місцем зупинки був парк під назвою Міказукі (三日月の滝公園) де по бажанню можна було зайнятися певним видом діяльності, покататися на каное, пограти в різновид гольфу або половити рибу. Я вирішив згадати молодісь і порибачити але так нічого і не зловив, та й Марька мішала - тоже хотіла приймати участь, гралася з опаришами залізала у воду, короче удочку подержав, пару раз клюнуло і то добре. На пару хвилин було враження що я повернувся в студентські часи, коли ми з Саньком ходили на всякі Бистриці, стариці Латориці і теде.

Рибачили в чудесному місці, на задньому фоні бажаючі порибачити окрім нас з Марькою, сенсей і Шічіро-кун.

Після цього поїхали вже у фінальну точку нашої подорожі - традиційний японський готель "рьокан" десь в горах. По дорозі відкривалися чудесні види, і поскільки ми практично не подорожували Японією, для нас з Марічкою така поїздка була як справжнє свято, і ми радувалися усьому побаченому навколо.

Памятник корові чи бичку десь по дорозі.

Одразу коли ми приїхали в готель я офігів, але про це в наступному дописі. Може сьогодні а може і завтра. Інші фото можна переглянути в он-лайн фотоальбумі.

Laboratory-trip 2011

UPD: Продовження опубліковано тут