Надпис на стіні.

Не всьо у нас так весело і пропитано всеобємлючою любовю як може іноді здатися з моїх записок. Сьогодні в цивільному туалеті на нашій дитячій площадці я побачив і сфоткав надпис на стіні, значення якого зрозумів одразу бо вже бачив подібний у фільмі Ханабі (Такеші Кітано). Ось він справа з кадром з фільму - зліва.

Значення дуже просте - "Здохни!". У порівнянні з нашими українськими матюками вобщем то безобідний вираз, але мене він сильно вражає, по якійсь внутрішній енергетиці, може це тому що розумію значення першого ієрогліфа 死 що означає "смерть, вмирати" і ще й плюс цей додаток - буква "ね" яка в японській мові щось по типу якоїсь спонукальної частки яка говорить "так давав уже действуй!". А ще якось давить то шо цей надпис існує сам по собі, біля нього не написано чиєсь імя, так ніби його залишили для всіх хто його побачить, перед тим як справити малу нужду. Дуже цікаво би було знати хто його там залишив...
Вот такий урок японської мови на сьогодні, дорогі друзі.

Зоопарк. Слон. Японія-Україна.

В сучасному житті у кожної людини напевно вже є власна стрічка новин незалежна від газет і телевізора і яка формується під впливом соціальних мереж ну і ще мабуть якихось локальних новин які передаються з уст в уста і одразу виливаються на сторінки фейсбука. Так і у мене. Останні два-три дні головний заголовок це "зоопарк". Читати далі...
Почалося все кілька днів тому коли у нас розпочався майже тиждень вихідних з двохденною перервою на два робочі дні - точнісінько на 1-2 травня, коли у Японії трудящі трудяться. Тоді ми гуляли з друзями і говорили шо би таке зробити, і куди би зїздити з дітваками у ці невиносимо довгі вихідні, коли діти без школ і садочків на другий третій день починають сходити з розуму. І вирішили поїхати у Фукуокський зоопарк, де на відміну від нашого Кітакюшського, як мені розказав в той же вечір Такума, є і королівські пінгвіни і бегемот і білий носоріг і багато диких рогатих кіз (а не лише домашні як у нашому) і ще багато всякої іншої мєлочі що у нашому зоопарку нема.

Але як тільки прийшли вихідні що розпочалися 3 травня пішов дощ і поїздка накрилася. Але Марька вже була заведена і ходила тут навколо мене і жужжала "doubutsu-en, iko!" що на русинській мові значить - так ідемо в зоопарк, ти ж обіщав! Не довго думаючи вчора в дрібний дощик ми двоє зібралися і пішли у наш мєстний. Рішення було прийнято ще зранку десь в 8 годин, і тут як би почувши наші флюїди в скайпі "вознік" Марсель, якому по ночам не спиться і розказав мені (ще не знаючи що ми збираємося в зоопарк) що в Ужгород цитую "do nas pryjihav slon iz mad'ars'kogo zooparka". І ще що "u nioho hobot do zemli". Вот так совпаденіє кажу, ми тоже з Марькою ідемо убивати час у зоопарк.

Після розмови з Марселем Марька вже почала говорити "Zou-san ikokka ne!" що в перекладі на русинську значило "значить ідемо до слоника, да!". І так повторялося всю дорогу поки ми не прийшли. На прощання Марсель попросив "zhdu fotootchiota", такшо фотографував звірів вчора я виключно для нього. Казалось би ну кому цікаво на них дивитися. А вот виявляється що є кому.

Тому спочатку пройдемося по новинам з нашого зоопарка. В цей день все було по інакшому як завжди, бо небо було закрито густими хмарами з яких вот-вот мав посипати обіцяний дощ. Марька спочатку радувала, бо не боялася і з інтересом роздивлялася різних звірів, тільки в віконце де мав бути тигр чомусь дуже не хотіла йти. За рік в зоопарку багато що помінялося, по центру побудували величезний вольєр для лемурів у яких народилася тройня - і це власне єдина радісна подія того дня. Всі інші звірьки мені чомусь здавалися сумними, незважаючи на те що доглядають за ними нормально і домівки в них просторі. Хоча може це все було просто продовженням мого запоздалого весняного депреснячка який накопився якраз після того як "дочитав" книжку.

Все було добре ми потихеньку добиралися до центру поки не попали туди де знаходиться полянка з усякими атракціонами, після чого Марька напроч забула за звірів і почала мене тероризувати шо хоче кататися на іграшкових поїздах, машинках, кониках, пандах, ампанманах короче на таких дурацьких агрегатах які трясуться і оруть якісь мелодії. Закінчилося все тим що я не витримав і сказав доста - тоді Марька розревілася і якраз тоді пустився дощ. Тоді мене порадувало що у кожної тварі в клітці є спеціальні домики куди вони позалізали, ховалися від доща і грілися під інфрачервоними лампочками.

Ми були без зонта але вже не холодно - так і потеліпкали на автобус і погнали додому.

Дома зоопаркова історія продовжилася тим що на фейбуці була вже топова тема про ужгородського слона якого возили по городу, і який по свідченням дорослих, мучився. І даже Банди і Оскар зфотографувалися з слоном, правда не з тим що приїхав з мадярського зоопарку, а з другим - "ужгородським". І да вчора мене цілий день тоже тєрзали мислі шо то не дуже файно тримати тварин в клітках і вольєрах, краще би вони собі жили на свободі. Незважаючи на то шо тут в Японії вони живуть нормально, харчуються краще ніж на волі, і навіть народжують дітей.

Але тепер думаю собі - ми сидячи в своїх компютерах і мобілках а не копаючи в полі землю чи рубаючи дрива, чим ми кращі за цих звірів, різниця лише та що ми вибрали свої клітки свідомо. І як не крути але мені це подобається, треба признатися, мені більш приємно сидіти за компютером читати твітер і фейсбук ніж дихати свіжим повітрям очікуючи Марьку коли вона награється на дитячій площадці...

І вот тільки шо в скайпі знову мені розказувала ужгородська подруга Машка як спеціально їздили в Ніредьгазу в зоопарк щоб показати малому Марку живих звірів, і як це було класно. Такшо не знаю не знаю.

Фотоколекція тут

Itozu-no Mori Zoo (Kitakyushu)

Новини

фотки звідси

Переселив Марьку в дитячу кімнату (бо стало тепло) а сам вже пару вечорів сижу біля компютера і слухаю аудіокнигу Kafka on the shore через магнітофон, дуже голосно. Якось воно все по-інакшому. Пре не по дєцки і ні про шо друге не можу думати. Сюди в Японію вартувало приїхати лише для того щоб через три з половиною роки почати читати книжки Харукі Муракамі і відчути їх не так як там - за бугром...

April 2012

Квітень цього року - знаковий у нашому японському житті. Це, насправді, перший місяць практично повної незалежності, матеріальної і духовної за весь наш час перебування в Японії. Про це я буду розповідати в деталях пізніше, а може і не буду вобще ніколи, а лише по-пяні найближчим друзям...
Хто уважно слідкує, знає що в квітні Японія розпочинає новий фінансовий, а заодно і навчальний рік. Марька наша вже пішла в четверту групу в садочку - Кірін-гумі (жираф), в якій тусуються дітки від трьох років і старше. Ціплятко, білочку і зайчика ми вже пройшли - рівно половину - тепер залишилося ще половина. Ну і вже традиційно - в садочку ми кожен рік змінюємо шапку. І для того щоб дитина впізнавала свою шапку - зверху батьки ліплять відмітки "тотеми" свом дітям. Шо тут сказати - фантазії у них звичайно ніякої - у 90% дітей на шапці виявляються герої популярного дитячого мультфільма "Ампанман", і майже всі звичайно з самим ампанманом.

Вот він на малюнку червонощокий супергерой японських діточок.

У нас звичайно все серйозніше - ми вибираємо тотеми для Марічки обдумано, щоправда лише в цьому році. Ось яка у нас шапочка, оранжового кольору з наліпленими тотемами.

Марькину шапочку на цей раз примірює Елмо, бо дітвак не хотів позувати. 

Значення тотемів дуже просте - три жирафа - це тотем групи в садочку - а три тому що це вже не просто якісь діточки в групі - це вже справжні друзі, скоріше за все Марька буде памятати багатьох з них дуже довго, адже провчиться з ними як мінімум до наступного квітня коли їй вже буде 4.5 роки, багато дітей вже щось памятає з такого віку. 

Другий тотем це пінгвін - тоже дуже простий - це символ нашого з Марькою сімейного союзу де я отиць, наче самці-пінгвіни тимчасово висижую "своє яйце". 

Зміст третього тотему для мене був скритий, бо наклейку вибирала Марька сама в магазині і з міліона доступних вибрала саме цей. Але наша мама дуже легко розгадала зміст тотема в якому домик і машинка символізують прагнення дитини до обєднання сімї під одним дахом. Дитяча підсвідомість дає зрозуміти чого їй не вистачає, а іменно щоб мама і тато були разом. 

А ще з цього року, оскільки діти стали вже досить великими і жеруть як вовки вже досить багато їдять на обід, ми - батьки зобовязяні давати дітками кожен день в садочок з собою о-бенто (ланч бокс). Однак задача тут досить проста бо ми маємо давати лише білий рис, ніякі викрутаси не приймаються, не можуть же діти їсти різну хавку на обід. Тому батьки дають тільки рис а садочок все інше.

Ось таке о-бенто я готую Марічці кожен день в садочок. Рис в коробочку, коробочку в мішочок. Усе підписане іменем.

Таким чином з 1 квітня цього року я кожен день зранку варю рис, шоби дітвак мав шо їсти на обід. Дуже дисциплінує, бо треба вставати як мінімум за годину до виходу з дому. Ну і на додачу залишається рисок і мені на обід, такшо і собі беру на роботу. Така от моя наука домогосподарювання дорогі друзі. До нових встрєч.

Hanami-2012. Part 2: Honjo park.

Щось я розлінився писати щось новеньке, хоча часто думаю про ті речі що оточують мене навколо, в такому руслі, що треба би записати, запечатліти в цифрі, бо біологічної памяті явно не вистачає. Вот обіцяв постити фотки сакури, сьогодні поповнюю колекцію нудних дописів з квітям. Сакуру я фотографую практично кожен день вже протягом двох тижнів, і все думаю що про кожне дерево можна написати окремий пост. Але є один момент який трішки остудив мій сентиментальний запал який почався в минулому сакуровому дописі.

Минулого разу я тут розфілософтвувався на тему що цвіт сакури це щось особливе для японської нації. І мабуть це правда але не стопроцентна. На тижні що завершився я спробував дізнатися у своїх студентів що вони про це думають. І питання моє було просте: "Ти вже фоткався на фоні сакури (або просто сакуру) в цьому році?". І от стався наступний облом - виявилося що жоден з студентів не фоткав сакуру ні у цьому ні у минулому - ні у найближсгому збререженому в памяті році. Тільки наша нова студентка сказала що да - вона має фотки з цьогорічною сакурою.

Але хоч цей факт мене і здивував - він не умаляє того фестивалю що відбувається на японській землі у містах цвітіння сакури. Минулого тижня в неділю ми ходили з Марькою в найближчий до нашого дому парк і вот там спостерігалася десь така картинка.

Багато людей на розкладених пластикових голубих папланах сидять піють алкоголь і їдять просту японську їжу під цвітом сакурових дерев. Ми з Марькою просто гуляємо і фоткаємо, а хаваємо в дешевих ресторанчиках. Минулого тижня зустріли знайому болівійсько-японську сімю і Марічка вдоволь награлася з Джуліаном, який впрочем не дуже хотів позувати на камеру спочатку але пізніше звик, що я лізу в очі обєктивом.

Був трошки незручний момент бо Марька забувалася і називала Джуліана Джульєттою, бо це імя їй добре знайоме, мені ж приходилося весь час виправляти. В кінці прогулянки Марічка урвала кусок шоколадного тортика який мама купила Джуліану, і мені було незручно що в мене немає нічого при собі чим би я міг угостити у відповідь. Але фотки получилися класні.

Ну короче хто хоче деталей - то будь-ласка в колекцію одноманітних фото на пікасі. Тут можна подивитися на "святкування цвітіння сакури в Японії" (саме по такому запиту в гугел іноді видає цей блог) - як це роблять японці, і як це робимо ми з Марькою.

Японська сакура практично відцвіла - починається час ужгородської сакури в Японії - сьогодні збираємося на пошуки пригод. Тому ще одна публікація з рожевим квітям тут обовязково буде.

Згадана фотоколекція тут.

Hanami with Julian

Японська ввічливість.

Всі знають, або принаймні чули про японську взаємоввічливість. Коли я розмоляю з хлопцями-студентами під чарочку саке, вони мені кажуть, що це лише поверхня, а всередині японці такі самі грубіяни як і ми (українці). Важко пояснити, що саме являє собою японська ввічливість. У мене немає обєктивної інформації, але я приведу сьогодні тут лише один приклад - який, дуже яскраво для мене демострує те, про що зараз тут мудрую. Отже - ось сьогоднішня ситуація - вірніше просто один лист від японця.

У нас на днях в електронному мікроскопі згорів останній філамент (нитка накалювання з якої вилітають електрони). Оскільки є потреба використовувати його знову, сьогодні сенсей сказав мені, що я можу замовити нові філаменти у спеціального чоловічка, який займається такими речами - агента, що знає все про те де і що можна купити для вузькоспеціальних апаратів. З допомогою Такуми написав йому листа з вказівкою що саме нам потрібно. Ввечері о 20:00 годині мені приходить лист відповідь від нього. Ось будьласка, три мови - японська - для знавців, англійська для інших і українська для підтвердження, що переклад це не фейк. Перекладач гугл, який в цьому випадку, доволі точно (хоч і неграмотно) передає суть написаного японською мовою. Прошу врахувати, що в своєму листі я покірно попросив про послугу.

Оригінал для спеціалістів:
平素より大変お世話になっております。
下記のご注文ありがとうございました。
早速手配をさせて頂きます。
今後とも、何卒宜しくお願い申し上げます。

По англіцьки для не-знатоків японської мови.
We very much indebted than patronage.
Thank you for your order below.
We will arrange immediately.
The future, thank you humbly.

Ну і для русинів що вміють читати по англіцьки, український переклад який, схоже є перекладом з англійської а не з японської:
Ми дуже зобов'язані, ніж заступництво.
Дякуємо за Ваше замовлення нижче.
Ми організуємо відразу.
Майбутнє, дякую вам покірно.

А спеціаліста Michael Kilesa я покірно попрошу літературного перекладу в коментар, якщо тут є що добавити. Дякую Michael! (покірно, по японшьки)

UPD: А ось і справжній переклад на українську від Michael-a (дякую!): 

Незмінно надзвичайно вам зобов'язані.
За нижченаведене замовлення дуже дякуємо.
Матимемо за честь влаштувати все якнайшвидше.
Покірно просимо Вашої ласки і надалі.

От так браття і сестри - здобуваємо японські епістолярні навики разом! А саме, (як пояснено в коментарі, нижче) так мають розмовляти продавці з покупцями, офіціанти з відвідувачами ресторану, провідники поїзду Ужгород-Київ з пасажирами, а касири на ужгородському з/д вокзалі з усіма хто підходить до віконця з надписом "каса".

P.S.: Ну і оскільки у нас зараз період ханамі - то зверху на фото - сакура в нашому кампусі біля Васедівського університету.

Hanami-2012. Part 1: Kokura.

Тут у Японії я став досить сентиментальним, якщо подивитися зі сторони того "я" яке було три роки тому. Може це звичайно повязано більше з тим що я старію і "кормлю груддю" і таким чином понижаю і так низький рівень тестотерону у крові а значить набуваю якісь жіночі риси. Хоча мені здається що навпаки. Насправді я молодію бо догляд за дітвакаом робить мене тільки здоровішим: менше вживаю приємних але шкідливих ядів, дотримуюся строгого режиму сну і харчування, а знижений тестостерон, сприяє раціональному мисленню і як вже доведено вченими знижує мої шанси захворіти раком простати, але аж ніяк не перетворенню на жінку.

Цілу зиму я чекав початку весни. І не просто початку, а саме цвітіння сакури... Не знаю як для пересічних японців, але для мене це початок життя, пробудження від зимової сплячки. Із весною, літом і осінню в мене тільки приємні спогади. А от зима це стан анабіозу, нікуди крім роботи-садочка, картинка перед очима не змінюється, тому мабуть і виникає депресія в кінці зими, бо уже невтєрпьож.

І коли зацвітає сакура - щастя починає переповнювати. Зупиняюся біля кожного дерева - розглядаю мало не кожен цвіточок. От чому я говорю про сентиментальність. В Ужгороді сакури також багато, але для мене вона взагалі нічого не значила. Ну да красиво. Але спеціально ходити в місця цвітіння сакури - такого не було. В Японії все зовсім по інакшому і кожен день цього короткого періоду хочеться зберегит у памяті, кожне зацвітше дерево зафіксувати на "фотоплівці". Тут це аж ніяк не сентиментальність - це справжнє свято.

В цьому році у нас дуже холодно і сакура зацвіла лише в кінці минулого тижня. Три роки тому в мою першу весну в такий період уже був повний цвіт і пянка-ханамі відбувалася 29 березня 2009 року. Тоді я був на справжньму "фестивалі" міні фестивалі, бо ханамі співпало з відїздом одного англіцьокого професора, і нам даже бавила местна рокенрольна група що переспівує вічні хіти рокенролу.

Фотка з 2009 року. Музиканти раз святкують а пак співавуть.

Багато води утікло з того часу. Тепер ми з Марькою не фестивалимо, але ханамі не відміняємо. В суботу ходили в цент міста багато гуляли і фоткали сакуру і даже попали на невеличкий сакура-фест біля Кокурського замку.

Так все відбувається цього року.

Схоже на то шо сакура ще продежиться два тижні, такшо тут буде ще мінімум два пости про квітя, і як ми на нього позераємо. Ось перша фотоколекція.

Hanami-1

Друзі на гуглоплюсі вже мали можливість ознайомитися. Оленка сазала що я жахливо одягаю дитину. На такі заяви я завжди відповідаю що виховую спартанського дітвака а не принцесу. Да у мене немає стилістичних навиків - тому у Марьки саме така стрижка, і в мене немає також відчуття гарного у одязі, - тому іноді вона носить одяг що не підходить по розміру, або хлопчачий, короче іноді ходь-який. Ходити по магазинам і вибирати одяг я не люблю і не вмію. За 7 місяців маминої відсутності я купив Марьці один білий гольф (бо треба було в садочок) і дві пари кросовок (бо всі інші змалілися). Поки дітина не жалієся, і не вибирає, думаю прокатить. Іще, думаю, в цьому житті вона напроситься всякого кавайного барахла, а покищо буду сам вибирати. Короче любителям квітя обіщаю ще пару сакуро-фотосесій.