Ветеринарна лікарня в Японії.

Поблизу нашого японського дому є ветеринарна лікарня. На фотографії зображена вивіска. Оріо доубутсу бйоін. Оріо - це наш умовний райончик. Невеличкий райончик. Ну десь як "новий район" або "Радванка" в Ужгороді. Лікарня працює шість днів в тиждень і завжди коли я повертаюся додому і везу Марьку з садочка - ми проїжджаємо або проходимо мимо цієї лікарні. Цей заклад працює щодня і відкритий до 20 години вечора. Мені це до цих пір не вміщається в голові - ветеринарна лікарня яка працює шість днів на тиждень до 8 годин вечора. Лікарня... Для тварин. До восьми годин вечора.

UPD: Позаучера скептичний читач Влад, пожартував що японські тварючки мабуть набагато здоровіші і живучіші за українськиих братів, і ветеринари японські ліниві. І надіслав ссилочку на перелік Київських ветеринарних клінік і лікарень з графіком роботи. Так от в Києві переважна більшість вет-лікарень працює цілодобово! А вот і сам список - може комусь пригодиться :-) Я в шокови і трансови і мрію щоб медицина була доступною для людей так само як і для тварин.

Semen.

Ну і щоб не висіла довго зверху погана новина про загибель золотих рибок - повідомлю і хорошу новину. У нашої сімї рознесеної в два кінці євразїї зявився новий домашній питомець - мацур на імя винесене в заголовку. Майже кожен день він звонить нам по скайпу, Марічка його вже впізнає і знає по імені. Найголовніше - що він живий :-)

Не знаю які флюїди літали над Оленкою і Олькою коли коту давали імя Семен, але дивним способом воно співпало з іменем мого діда по маминій лінії, легендарного Роскова Семена Михайловича подвиги якого ще памятають береги села Ільниця що на Закарпатю. Діда я канєшно не знав - він лишив сімю з пятьма дітваками ще в 1978 (здається) - за два роки до мого народження - а може і раніше. Але память про нього не зникла і одного разу, якщо я не помиляюся образ його був навіть увіковічений в роботі відомого закарпатького художника Роберта Саллера. Ось робота з назвою "На рушничок" де якраз і зображений славнозвісний дідусь разом з бабусею. Хто в курсі деталей може підтвердить.

Образ мого діда в роботі сучасного художника Роберта Саллера (снепшот з сторінки київської галереї Карась)

Вот би мій блог би був трішки популярнішим може би і вдалося знайти дідуся - так цікаво яка його доля після того як він зник із Закарпаття.

Відправили маму ще на один семестр.

Ну ось і закінчилося літо а з ним і Оленчин літній візит. Це було чудове літо, незважаючи на пекельну як завжди спеку. Оленка була влаштована в медуніверситет де познайомилася з суперовими людьми, зрозуміла що таке "справжня" і справжня наука. Побачила плюси і мінуси а головне осознала шо не все так погано в нас в Україні - особливо в сфері медичного образованія.

На цей раз прощання було суперовим - Марічка спала - і Оленку в аеропорт відвіз дружок Такума. Для того щоб прокинутися зранку в 6 годин він мав спати у нас - щоб я міг розбудити його своїми руками. До слова Марічка Такуму дуже любить - він завжди з нею багато говорить і грається. Ну короче вона була щаслива що він прийшов до нас в гості і коли ми йшли спати чемно бажала йому "надобраніч". Зранку коли Оленка з Такумою вже поїхали, і Марічка прокинулася - першим ділом вона побігла в кімнату де він засипав. Коли побачила пустий диван то надула нижню губу (це від мене) і ображено сказала "Такума ва?" що попростому означає "а де Такума?!" Ну я пояснив що йому пора було йти на роботу.

На прощання мама нам залишила таку картинку яку зфотографувала в Марічкиному садочку. Обложка книжки "Сіськи (соски?) молодшого братика". Здається що ця ручка символізує нашу недосяжність до мами на наступні кілька місяців (може знову 9), такшо очікую на приплив сублімативного натхнення і на нові приколи від свого спартанського дітвака.

P.S. Хочу написати про нашу поїздку в Нагасакі - бо є мислі. А ще напишу про поїздку в Париж бо як не дивно мене вже кілька людей запитали ож як там. Ну і ще парочку мєлких історій, наприклад про трагічну загибель наших золотих рибок.

Наступні кілька днів вже розписані - завтра вирушаємо в цьогорічний лабораторі тріп а в пятницю вечером очікую на два дні гостя з Німеччини з яким познайомився в літаку з Парижа. Як виразиласа подружка тільки що в скайпі "ти што незнакомого человека примеш"... Я сказав да - він нормальний німецький студент - а у мене пуста квартира і я йому можу показати два японські городи. А у наступну пятницю ми з Марічкою йдемо на вечерю до одної старшої японської сімї що живуть тут посусідству і дуже давно нас кличуть. Короче постараюся повернутися на сторінки цього щоденника.

Fricci

Недавно мені Оленочка понасилала наших старих ужгородьских фоток і в усій кучі знайшлася фотка нашого ужгородського кота з русинським імям Фріці. От реально кого було шкода залишати перед поїздкою в Японію. Пожалуй його найбільше із усіх родичів і друзів. Але будучи в розквіті сил (всього два роки) і у прекрасні фізичній формі, всього за кілька тижнів до Оленчиного і Марькиного відїзду він заснув і на наступний ранок був уже мертвий. Причина його смерті невідома, на жаль тваринам розтини не роблять, але навіть якби і робили, у нас в Закарпатю нема путніх паталогоанатомів. Такшо нам залишилося лише гадати але раціональних пояснень цій події нема. Просто взяв Фріці на себе весь негатив домашній який тоді був, оберігаючи і Марьку і Оленку і тихенько залишив цей світ. 

У мого шовгора Бандия є теорія що інтернет наполовиину створений для мачок, і я з цим на 100% згідний вони його заслужили.

В память про Стіва Ірвіна..

Третій підряд пост про братів наших менших. Присвячується Steve Irwin

Вчора зібралися усією толпою сім"єю на велосипедну прогулянку до Кавачі резервуара (штучного озера? водосховища?.. незнаю) про який я розповідав минулого року. Тоді ми були з Оленкою двоє, - тепер Марька вже велика настільки щоб приєднуватися до довгих походів. Усе мало пройти гладко і спокійно але по дорозі туди - поки ми ще навіть не проїхали половину дороги (всього до озера деь 13 км) побачили біля якось будинку прямо на тротуарі викладений великий акваріум...
Дивитися фотки і читати далі.
Зупинилися глянути шо там внутрі і побачили що в страшенно грязній, темно зеленій воді, повній всяких мушок і червячків - знаходиться червоновуха черепаха (Red-eared slider або по японськи Mississippi-Aka-Mimi-Game アカミミガメ ака - червоний, мімі - вухо, гаме - черепаха). Вигляд у неі був жахливий, обкладена зеленим мулом, вона явно знаходилася в дуже важких комунально-побутових умовах. Ще, у неі був пробитий панцир і через дірку було одіте металеве кільце - таке як люди використовують для ключів. Акваріум був досить великий, але стояв просто на вулиці - правда біля будинку. Ми подивилися на неі трошки і поїхали далі по наміченому шляху - але черепаха не виходила з голови: чому вона там, помирає в нелюдських нечерепашачих умовах, хто її викинув, чи виклав, чи забув - короче стало важко на душі через нелюдське ставлення до тварин.

Що мало би бути дальше якби було по-моєму - все просто, ми би постраждали трошки, попереживали і забули. Але хто не знає - у нас з Марічкою в сімї є справжній послідовник Стіва Ірвіна - це наша мама, просто фанатка прощеного Стіва який і помер граючися з небезпечною живністю. Дуже швидко (не більше ніж через 10 хвилин) у неі виник план спасіння нещасно-покинутої чи просто виставленоі на вулицю черепашки. Так і було заплановано - по дорозі назад, ми з Марькою стоімо "на шухері" поки Оленка забере її, після чого ми віднесемо її у більш придатну для життя водойму. Звичайно перед тим як віднести кудись у природу її необхідно понести додому - помити, вичухати панцир, перевірити стан здоровя і теде і тепе, так точно як робив прощений Стів коли знайшов крокодила у подібних умовах.

Потім ми каталися навколо Кавачі резервуара. Ось пару фоток з дороги.

Оскільки дорога не тільки довга але ще й в горку, зробили привал біля невеличкого храма в якому ми були минулого року.

Марічка тут правда була перший раз тому треба було усе гарно роздивитися.

По дорозі туда - випили десь літер холодного чаю, Марька кривиться тому шо нема цукру.

Краєвиди навколо іноді відкривалися такі що даже Оленка яка часто злиться і забирає у мене камеру просила зупитинися і зфотькати.

Гори, місто, море, небо усе сьогодні було чудове.

Перед озером щось подібне на село із рисовими полями і сільськими будиночками.

Точка для фотографій немає вибору мусимо фотографуватися.

Із бережка озера трошки далі видно невеличкий парк із сакурами - ми вирішуємо піти туди подивитися і заодно пообідати.

Оскільки не сезон (для сакур) всередині ні душі і величезний парк наш.

І тут ми натрапили на маленьку водойму (єстєственно також штучну) де побачили як саме мають жити червоновухі черепахи

А саме ось так вони живуть в великій кількості чистої води з можливістю і на бережок вилізти щоб погрітися

Таким чином до середини поїздки Оленка вже точно була впевнена у своїй місії врятувати тут черепаху яку ми бачили по дорозі в грязному акваріумі. Коли їхали додому попали в дощ але невеликий а Марічка заснула на велосипеді. Час від часу здавалося що ми в якомусь японському горрорі - сутінки (від хмар), стіни бамбукових дерев по бокам, ливень, дитина на задньому сидінні лежить так шо зразу і не зрозумієш що вона спить... Але це було недовго і дощ закінчився і з гори зкотилися швидко. І ось ми вже на тій вулиці де має бути черепашка. Вирішено принести в жертву Марькино платтячко бо вода дуже мутна а червоновухі черепахи агресивні і кусаються. Короче перед самою акцією я ще дав слабинку і почав глюкувати на тему відповідальності за кражу домашнього питомця. Ми ще постояли біля неї обдумовуючи чи брати чи ні і все таки рішилися. Лена сміливо витягла її обгорнувши руки Марькиним платтям. Добралися додому і там як я вже писав черепашка була мита, кормлена курячою печінкою (зїла десь 5 невеличких кусочків) і оглянуто лікарем. Кільце з панциря вийняли, панцир помили даже милом. Напустили ванну і вона прожила у нас до сьогодні. Дуже шуміла і намагалася вилізти з ванни.

От тут визволена черепашка вже у нашій ванні.

Коротка фотосесія перед тим як відправитися в нову "квартиру".

Рятівник демострує свою здобич красуню.

Сьогодні під час обідньої перерви ми зустрілися і поїхали випускати черепашку на волю (у водосховище біля Грін-парка) після того як вона провела свою останню стресову ніч у "людських" умовах. Оленка випускає її на травичку біля озера і... на жаль я не встиг зробити даже одного нормального кадра як вона прямує до водойми. Бо вона просто вилетіла і моментально скочила у воду. Секунда і її вже не було видно.

Ось так за один день черепашка яка мабуть мала дуже скоро померти здобула нову домівку, а ми перекурили псиділи на березі і поїхали хто куда, - я на роботу, а Чіп-і-Дейл на пошуки нових обездолених...

Краби.

Одного дня у пятницю після роботи поїхали на море де пробули десь півтора години аж до темноти. Купалася тільки Марька. Уже коли почали збиратися додому помітили що з усіх дир в буквальному змісті слова полізли страшні тварі яких коли я вперше побачив їх два роки тому легко прийняти за тарантулів. Але на щастя тут тарантулів нема а це виявилися звичайні краби. Недовго думаючи ми вирішили що треба спіймати одного. Коли ще світло то вони дуже швидкі і зловити неможливо, але оскільки була вже майже ніч мені вдалося зловити двох і ми їх принесли додому. Марька просто з розуму за ними сходила носилася - і навіть хотіла брати їх з собою спати. Дома краби у нас прожили всього одну добу - нас почала мучити совість і ми віднесли їх в канал і випустили на свободу. Ці тваринки виявилися дуже розумними, і вони один одного явно недолюблювали бо трималися в дуже тісній коробочці один від одного на максимальній відстані. А ось фотографія.