Японські сучасні винаходи: попільниці біля лікарні.

Уже дуже давно хотів сфотографувати стихійну попільницю біля лікарні Sangyouika daigaku byouin яку я проїжджаю кожен день по два рази - коли відвожу Марьку в садочок і коли забираю її звідти.

 Ось вона легендарна саморобна попільничька - просто прекрасна, як на мій смак відчуття прекрасного.

Японія до цих пір являється країною де ще дуже вільно живеться курцям, і як пишуть всякі здорові сайти - у Японії надзвичайно позорно високий рівень курців серед населення - найвищий серед розвинутих країн. Це все в звязку з існуванням мощного тютюнового лоббі в країні. Не знаю як інших людей - а мене абсолютно влаштовує те що тут до цих пір немає дискримінації курящих людей, і перекурити можна спокійно і в кабаку і на вулиці - в спецільно відведених місцях. Але от мало по малу і тут боротьба з курінням набирає оберти. Основний напрямок цієї боротьби полягає в підвищенні податків на тютюн в звязку з чим десь рік чи два тому були в два рази підняті ціни (тепер десь 6 дол за пачку) на всі цигарки. А ще в парламенті є кучка депутатів які хочуть підняти ціну на пачку цигарок до 1000 єн (13-14 дол). Мене це в принципі зовсім не переймає тому шо я практично не курю і сигарет не купую. Але за наявність спеціально обладнаних точок для куріння дуже вдячний японському народу - бо були моменти у мене коли мені дуже хотілося покурити і я мав таку змогу і не треба було нічого видумовувати

Додатковим кроком боротьби з курінням стало скорочення таких місць - курилок. Почали як годиться з лікарень. І от біля великої лікарні біля нашого японського дому образувалася стихійна курилка. Попільничка показана на фотографії зверху. І в цій курилці - і в цій попільничці для мене повністю відображена культура сучасного японця. По моєму це є якраз прояв найвищої культурності. Вже десь пів-року я спостерігаю цю картину. Хтось (загадка) постійно кладе в недозволеному для куріння, але малолюдному місці поблизу (але не дуже близько) від лікарні пять бутилок кока-коли "без калорій" наповнених водою. І поступово бутилочки починають наповнюватися бичками аж поки вода не стає чорною - ну прямо як настояща кока-кола. Тоді їх змінюють. І бачили би ви це місце - еталон чистоти - ніде не валяється ні бичочка ні мусорка - лише ці пляшки набиті бичками стоять тихенько у куточку. Вот вам друзі - еталон порядності, поваги і любові до ближніх. І це у крові у японців. Тут на вулицях немає мусорників, урн як в Ужгороді на проспекті Свободи через кожні 5 метрів. Тут просто люди не можуть генетично "срати" там де вони ходять, живуть, курять, їдять, чи просто проходять мимо раз у житті.

Японські технології: Тренажер для лиця.

Читав сьогодні новини і наткнувся на рекламку. Взагалі-то не люблю брати ідеї для постів від інших людей але тут просто гріх не розповісти про чудодійний тренажер для обличча. Взагалі в Японії у магазинах дуже багато таких дивних всяких штучок, що зразу і не здогадаєшся що з ними можна робити. Отже - зустрічайте новітній тренажер для запобігання морщин на обличчі, зробить ваше обличча тоненьким/маленьким/втягнутим а не розпухшим/набрякшим/розкиcшим яким воно як правило буває! Читати і дивитися чудеса японської медицини далі...

Принцип дії дуже простий - треба просто запхати у рот і повторяти перші пять букв японського алфавіту або пять голосних українського "А-І-У-Е-О" .

Із рекламних баннерів - рекомендують використовувати його тоді коли приймаєш ванну - воно і не дивно - я кіби когось із такими губами побачив серед білого дня то мабуть не зміг би втримати посмішку. Рекламні проспекти кажуть що в ванні "це робити" по особливому приємно (enjoyable).

І звичайно (не зважаючи на то шо на переважній більшості плакатів жіночки) - ця бавка, цей дивний тренажер може бути актуальним і для чоловіків з "тими ж самими" проблемами.

Ну а от і результат до і після щоб було зрозуміло про що йде мова.

І вся ця краса без усяких антиморщинних кремів може бути доступна кожному у кого є 40 доларів і хто готовий три хвилини в день одягати смішні губи і промовляти пять магічних голосних українського алфавіту або пять перших японського. Мабуть цей пост також треба помітити тегом "японська мова" :-).

Як і обіщав колись - буду намагатися трошки побільше наукових публікацій.

По матеріалам:http://mishajp.livejournal.com і ще кучі японських сайтів - на які посилатися мабуть не потрібно - і так цього мусора в мережі багато.

Надпис на стіні.

Не всьо у нас так весело і пропитано всеобємлючою любовю як може іноді здатися з моїх записок. Сьогодні в цивільному туалеті на нашій дитячій площадці я побачив і сфоткав надпис на стіні, значення якого зрозумів одразу бо вже бачив подібний у фільмі Ханабі (Такеші Кітано). Ось він справа з кадром з фільму - зліва.

Значення дуже просте - "Здохни!". У порівнянні з нашими українськими матюками вобщем то безобідний вираз, але мене він сильно вражає, по якійсь внутрішній енергетиці, може це тому що розумію значення першого ієрогліфа 死 що означає "смерть, вмирати" і ще й плюс цей додаток - буква "ね" яка в японській мові щось по типу якоїсь спонукальної частки яка говорить "так давав уже действуй!". А ще якось давить то шо цей надпис існує сам по собі, біля нього не написано чиєсь імя, так ніби його залишили для всіх хто його побачить, перед тим як справити малу нужду. Дуже цікаво би було знати хто його там залишив...
Вот такий урок японської мови на сьогодні, дорогі друзі.

Зоопарк. Слон. Японія-Україна.

В сучасному житті у кожної людини напевно вже є власна стрічка новин незалежна від газет і телевізора і яка формується під впливом соціальних мереж ну і ще мабуть якихось локальних новин які передаються з уст в уста і одразу виливаються на сторінки фейсбука. Так і у мене. Останні два-три дні головний заголовок це "зоопарк". Читати далі...
Почалося все кілька днів тому коли у нас розпочався майже тиждень вихідних з двохденною перервою на два робочі дні - точнісінько на 1-2 травня, коли у Японії трудящі трудяться. Тоді ми гуляли з друзями і говорили шо би таке зробити, і куди би зїздити з дітваками у ці невиносимо довгі вихідні, коли діти без школ і садочків на другий третій день починають сходити з розуму. І вирішили поїхати у Фукуокський зоопарк, де на відміну від нашого Кітакюшського, як мені розказав в той же вечір Такума, є і королівські пінгвіни і бегемот і білий носоріг і багато диких рогатих кіз (а не лише домашні як у нашому) і ще багато всякої іншої мєлочі що у нашому зоопарку нема.

Але як тільки прийшли вихідні що розпочалися 3 травня пішов дощ і поїздка накрилася. Але Марька вже була заведена і ходила тут навколо мене і жужжала "doubutsu-en, iko!" що на русинській мові значить - так ідемо в зоопарк, ти ж обіщав! Не довго думаючи вчора в дрібний дощик ми двоє зібралися і пішли у наш мєстний. Рішення було прийнято ще зранку десь в 8 годин, і тут як би почувши наші флюїди в скайпі "вознік" Марсель, якому по ночам не спиться і розказав мені (ще не знаючи що ми збираємося в зоопарк) що в Ужгород цитую "do nas pryjihav slon iz mad'ars'kogo zooparka". І ще що "u nioho hobot do zemli". Вот так совпаденіє кажу, ми тоже з Марькою ідемо убивати час у зоопарк.

Після розмови з Марселем Марька вже почала говорити "Zou-san ikokka ne!" що в перекладі на русинську значило "значить ідемо до слоника, да!". І так повторялося всю дорогу поки ми не прийшли. На прощання Марсель попросив "zhdu fotootchiota", такшо фотографував звірів вчора я виключно для нього. Казалось би ну кому цікаво на них дивитися. А вот виявляється що є кому.

Тому спочатку пройдемося по новинам з нашого зоопарка. В цей день все було по інакшому як завжди, бо небо було закрито густими хмарами з яких вот-вот мав посипати обіцяний дощ. Марька спочатку радувала, бо не боялася і з інтересом роздивлялася різних звірів, тільки в віконце де мав бути тигр чомусь дуже не хотіла йти. За рік в зоопарку багато що помінялося, по центру побудували величезний вольєр для лемурів у яких народилася тройня - і це власне єдина радісна подія того дня. Всі інші звірьки мені чомусь здавалися сумними, незважаючи на те що доглядають за ними нормально і домівки в них просторі. Хоча може це все було просто продовженням мого запоздалого весняного депреснячка який накопився якраз після того як "дочитав" книжку.

Все було добре ми потихеньку добиралися до центру поки не попали туди де знаходиться полянка з усякими атракціонами, після чого Марька напроч забула за звірів і почала мене тероризувати шо хоче кататися на іграшкових поїздах, машинках, кониках, пандах, ампанманах короче на таких дурацьких агрегатах які трясуться і оруть якісь мелодії. Закінчилося все тим що я не витримав і сказав доста - тоді Марька розревілася і якраз тоді пустився дощ. Тоді мене порадувало що у кожної тварі в клітці є спеціальні домики куди вони позалізали, ховалися від доща і грілися під інфрачервоними лампочками.

Ми були без зонта але вже не холодно - так і потеліпкали на автобус і погнали додому.

Дома зоопаркова історія продовжилася тим що на фейбуці була вже топова тема про ужгородського слона якого возили по городу, і який по свідченням дорослих, мучився. І даже Банди і Оскар зфотографувалися з слоном, правда не з тим що приїхав з мадярського зоопарку, а з другим - "ужгородським". І да вчора мене цілий день тоже тєрзали мислі шо то не дуже файно тримати тварин в клітках і вольєрах, краще би вони собі жили на свободі. Незважаючи на то шо тут в Японії вони живуть нормально, харчуються краще ніж на волі, і навіть народжують дітей.

Але тепер думаю собі - ми сидячи в своїх компютерах і мобілках а не копаючи в полі землю чи рубаючи дрива, чим ми кращі за цих звірів, різниця лише та що ми вибрали свої клітки свідомо. І як не крути але мені це подобається, треба признатися, мені більш приємно сидіти за компютером читати твітер і фейсбук ніж дихати свіжим повітрям очікуючи Марьку коли вона награється на дитячій площадці...

І вот тільки шо в скайпі знову мені розказувала ужгородська подруга Машка як спеціально їздили в Ніредьгазу в зоопарк щоб показати малому Марку живих звірів, і як це було класно. Такшо не знаю не знаю.

Фотоколекція тут

Itozu-no Mori Zoo (Kitakyushu)

Новини

фотки звідси

Переселив Марьку в дитячу кімнату (бо стало тепло) а сам вже пару вечорів сижу біля компютера і слухаю аудіокнигу Kafka on the shore через магнітофон, дуже голосно. Якось воно все по-інакшому. Пре не по дєцки і ні про шо друге не можу думати. Сюди в Японію вартувало приїхати лише для того щоб через три з половиною роки почати читати книжки Харукі Муракамі і відчути їх не так як там - за бугром...

April 2012

Квітень цього року - знаковий у нашому японському житті. Це, насправді, перший місяць практично повної незалежності, матеріальної і духовної за весь наш час перебування в Японії. Про це я буду розповідати в деталях пізніше, а може і не буду вобще ніколи, а лише по-пяні найближчим друзям...
Хто уважно слідкує, знає що в квітні Японія розпочинає новий фінансовий, а заодно і навчальний рік. Марька наша вже пішла в четверту групу в садочку - Кірін-гумі (жираф), в якій тусуються дітки від трьох років і старше. Ціплятко, білочку і зайчика ми вже пройшли - рівно половину - тепер залишилося ще половина. Ну і вже традиційно - в садочку ми кожен рік змінюємо шапку. І для того щоб дитина впізнавала свою шапку - зверху батьки ліплять відмітки "тотеми" свом дітям. Шо тут сказати - фантазії у них звичайно ніякої - у 90% дітей на шапці виявляються герої популярного дитячого мультфільма "Ампанман", і майже всі звичайно з самим ампанманом.

Вот він на малюнку червонощокий супергерой японських діточок.

У нас звичайно все серйозніше - ми вибираємо тотеми для Марічки обдумано, щоправда лише в цьому році. Ось яка у нас шапочка, оранжового кольору з наліпленими тотемами.

Марькину шапочку на цей раз примірює Елмо, бо дітвак не хотів позувати. 

Значення тотемів дуже просте - три жирафа - це тотем групи в садочку - а три тому що це вже не просто якісь діточки в групі - це вже справжні друзі, скоріше за все Марька буде памятати багатьох з них дуже довго, адже провчиться з ними як мінімум до наступного квітня коли їй вже буде 4.5 роки, багато дітей вже щось памятає з такого віку. 

Другий тотем це пінгвін - тоже дуже простий - це символ нашого з Марькою сімейного союзу де я отиць, наче самці-пінгвіни тимчасово висижую "своє яйце". 

Зміст третього тотему для мене був скритий, бо наклейку вибирала Марька сама в магазині і з міліона доступних вибрала саме цей. Але наша мама дуже легко розгадала зміст тотема в якому домик і машинка символізують прагнення дитини до обєднання сімї під одним дахом. Дитяча підсвідомість дає зрозуміти чого їй не вистачає, а іменно щоб мама і тато були разом. 

А ще з цього року, оскільки діти стали вже досить великими і жеруть як вовки вже досить багато їдять на обід, ми - батьки зобовязяні давати дітками кожен день в садочок з собою о-бенто (ланч бокс). Однак задача тут досить проста бо ми маємо давати лише білий рис, ніякі викрутаси не приймаються, не можуть же діти їсти різну хавку на обід. Тому батьки дають тільки рис а садочок все інше.

Ось таке о-бенто я готую Марічці кожен день в садочок. Рис в коробочку, коробочку в мішочок. Усе підписане іменем.

Таким чином з 1 квітня цього року я кожен день зранку варю рис, шоби дітвак мав шо їсти на обід. Дуже дисциплінує, бо треба вставати як мінімум за годину до виходу з дому. Ну і на додачу залишається рисок і мені на обід, такшо і собі беру на роботу. Така от моя наука домогосподарювання дорогі друзі. До нових встрєч.

Hanami-2012. Part 2: Honjo park.

Щось я розлінився писати щось новеньке, хоча часто думаю про ті речі що оточують мене навколо, в такому руслі, що треба би записати, запечатліти в цифрі, бо біологічної памяті явно не вистачає. Вот обіцяв постити фотки сакури, сьогодні поповнюю колекцію нудних дописів з квітям. Сакуру я фотографую практично кожен день вже протягом двох тижнів, і все думаю що про кожне дерево можна написати окремий пост. Але є один момент який трішки остудив мій сентиментальний запал який почався в минулому сакуровому дописі.

Минулого разу я тут розфілософтвувався на тему що цвіт сакури це щось особливе для японської нації. І мабуть це правда але не стопроцентна. На тижні що завершився я спробував дізнатися у своїх студентів що вони про це думають. І питання моє було просте: "Ти вже фоткався на фоні сакури (або просто сакуру) в цьому році?". І от стався наступний облом - виявилося що жоден з студентів не фоткав сакуру ні у цьому ні у минулому - ні у найближсгому збререженому в памяті році. Тільки наша нова студентка сказала що да - вона має фотки з цьогорічною сакурою.

Але хоч цей факт мене і здивував - він не умаляє того фестивалю що відбувається на японській землі у містах цвітіння сакури. Минулого тижня в неділю ми ходили з Марькою в найближчий до нашого дому парк і вот там спостерігалася десь така картинка.

Багато людей на розкладених пластикових голубих папланах сидять піють алкоголь і їдять просту японську їжу під цвітом сакурових дерев. Ми з Марькою просто гуляємо і фоткаємо, а хаваємо в дешевих ресторанчиках. Минулого тижня зустріли знайому болівійсько-японську сімю і Марічка вдоволь награлася з Джуліаном, який впрочем не дуже хотів позувати на камеру спочатку але пізніше звик, що я лізу в очі обєктивом.

Був трошки незручний момент бо Марька забувалася і називала Джуліана Джульєттою, бо це імя їй добре знайоме, мені ж приходилося весь час виправляти. В кінці прогулянки Марічка урвала кусок шоколадного тортика який мама купила Джуліану, і мені було незручно що в мене немає нічого при собі чим би я міг угостити у відповідь. Але фотки получилися класні.

Ну короче хто хоче деталей - то будь-ласка в колекцію одноманітних фото на пікасі. Тут можна подивитися на "святкування цвітіння сакури в Японії" (саме по такому запиту в гугел іноді видає цей блог) - як це роблять японці, і як це робимо ми з Марькою.

Японська сакура практично відцвіла - починається час ужгородської сакури в Японії - сьогодні збираємося на пошуки пригод. Тому ще одна публікація з рожевим квітям тут обовязково буде.

Згадана фотоколекція тут.

Hanami with Julian