Економія електроенергії в Японії - 2

На початку липня тут був допис про то як ми разом з японським народом починаємо економити електрику, і що будуть відключення світла згідно отриманого графіка. Ні фіга подібного не сталося. Ми так ефективно економили ціле літо, що у відключеннях не було потреби. Спочатку всі були на стрьомі і слідкували за офіційним сайтом нашого Кюшю обленерго. Там постійно нам показувало скільки в даний момент використовується електрики всією мережею. Все виглядало дуже просто - доступно для кожного - у вигляді батарейки на якій написано проценти. Ну так вот відключення могли бути лише в разі якщо 97% всієї виробленої електрики споживається. А поки нарід, охолоджуючи жаркі приміщення тримається в межах 97% відключень і не потрібно.

Малюнок виглядав приблизно так.

Яке ж було моє здивування що наша батарейка так ніразу і не дотянулася до червоних значень. Навіть жовтою вона була лише кілька разів, може один раз оранжевою. Так ніразу нам і не відключили світло.

Але жарке літо закінчилося, напруження спало, люди повідключали кондиціонери. Лампочки в туалетах так не вкрутили, сушилки рук і підігрів сідалок в туалетах, правда, включили. Світла і так забагато. В туалеті з площею 6 кв. метрів і вікном, я вважаю достатньо і трьох енергозберігаючих ламп, не мусай аж шість, тому до лампочок претензій нема.

І ось настала холодна зима. Відключень електрики правда не планується, але економити ми продовжуємо. Централізований обігрів в університері встановлено на рівні +19 градусів по Цельсію. Небагато зважаючи на те що японські студенти звикли обігрівати зимою до +30 (так точно як охолоджувати літом до +18). Мене така температура влаштовує. Будемо жити по Комаровському, хоча тоді ще треба опустити на градус.

І ще що цікаво і характерно в Японії - в період коли наступають холода, у практично кожному магазині - навіть продуктових - починають продавати всякий теплий домашній одяг. У поштові скриньки, замість реклами похоронних послуг починають приносити буклетики з всякими теплими зимовими штуками від тапочок і трусів - до одіял і штор.

 знайдено на теренах інтернету в японшьких магазинах

До чого ця історія. Та до того що коли державна махіна працює злагоджено - нею так легко управляти. Навіть у таких складних умовах - коли електрику урізали на 20% чи 30%. Раніше я думав що чуть шо, чуть якась катастрофа, ми українці, які звикли жити в важких умовах і постійно боротися за виживання - виживемо, а розвинуті нації - які звикли до комфорту - ні. Тепер я думаю що помилявся. Японські реалії доводять що і з стихією можна боротися і електрику в глобальних масштабах можна економити успішно.

Хірошіма. День 1.

У мене сьогодні тут текст написаний минулої суботи перед сном у Хірошімі. Коли я вживаю слово Хірошіма, то маю наувазі звичайно Хіросіму, просто передаю звуки так як чую їх в японській мові. Іноді Такума просить мене сказати щось користуючись системою Поліванова йому дуже подобаються, вірніше дуже смішить ця транскрипція Хіросіма, Кітакюсю, сусі, Исикава-сан, Фудзіяма і теде. Короче от минулотижневий запис в щоденник.

Приіхали сьогодні з Марічою в Хірошіму на дводенний туристичний візит. Привід дуже простий, десь три тижні тому, зі мною звязалася моя практично віртуальна пожружка Ліза, з якою ми познайомилися в Австраліі на конференціі в липні 2010 року. Тоді ми розмовляли десь пів-години, після того подружилися на ФБ: час від часу перекидувалися словечком, лайкали друг другу фотки, і вот не пройшло і трьох років як нам випало зустрітися вдруге - на моїй території, тобто в Японіі. Такшо нехай антиглобалісти мовчать, айбо Фейсбук і іже з ними все таки можуть принести якусь користь.

Квитки на поїзд і готель я забронював за три дні до уікенда, вільних практично не було, бо вихідні, тому прийшлося брати дорогий готель з видом на головну достопримєчатєльність Хірошіми - залишок вивставочного центра, який залишився після атомноі бомби 1945 року. Тепер це просто огороджені руіни які мают нагадувати всім людям навколо про трагічні події того часу. Велика трагедія для Японії виявилася значним поштовхом до миру в цьому регіоні. Усе в Хірошімі говорить що це місто разом з Нагасакі тепер служать тільки одній меті - збереженню миру в світі, нагадувати всім як потрібен мир, рекламувати, пропоповідувати мир усіма доступними способами.

Хто хоче продовження - тисніть сюди Що мене до цих пір вражає і дивує в Японії це то з якою легкістю на поїзді можна подолати величезну відстань. Так, ми з Марічкою вийшли з дому о 8:40 бо у 9:00 виїжджав наш поізд із станції Хонджо. В 9:30 ми вже були на Кокурі де посиділи 30 хвилин в холлі дочікуючися нашого швидкого поізда. А потім на своєму швидкому поізді за 48 хвилин подолали відстань в 230 кілометрів і ми вже в Хірошімі. Ще через десять хвилин ми вже обнімалися з моєю віртуальною подругою, яка стала реальною.

По щасливому співпадінню, сьогодні в Японіі офіційне національне свято - день культури (якби припавна робочий день то був би додатковий вихідний). В звязку з цим навколо була чудесна святкова атмосфера, у всі музеі вхід безкоштовний, світило сонечко, жони і діти поодягали національні одєжди. З Лізою приіхав також польський дослідник, який працює в Хірошімському університеті вже десь рік, і він сьогодні склав нам компанію, був нашим гідом і фотографом. Марічка швидко освоїлася з новими друзями і вже десь через пів-години ходила з ними "за руку", як із своіми, з приводу чого було багато потім вже ржачних приколів. Наприклад, я шуткував що фотографія де Марька йде за руку з Войтеком і Лізою можливо змусить ревнувати одразу трьох людей, нашу маму в Україні, Войтекову дружину яка зараз живе сама десь в Голандії поки чоловік на японських харчах ну і звичайно Лізиного бойфренда який зараз працює в Осло, Норвегіі поки вона здіснює свою коротку поіздку в Японію з свого теперішнього місця проживання в Дубліні.

Цілий день ми гуляли по всяким цікавим містам, не так щоб щось особливе, в приміщення заходити не хотілося бо це останні теплі дні в сезоні, можна було ходити в футболці. Ходили, гуляли, фоткали діток в кімоно яких Ліза називала "малєнькімі гейшамі".

І ось що сталося сьогодні з важливого. Цілий день ми проходили на ногах, чекаючи часу коли Марька втомиться. Але в кінці кінців стомилися всі а Марька даже без денного сну була майже як огурчик. Сіли в ресторанчик, біля річки повечеряти і затим розходитися. І тут вийшов нереальний казус, вперше зі мною таке сталося тут в Японії. Всі собі замовили щось з меню, Марьці я замовив якусь жарену курку - практично єдине що вона хотіла з усього меню. І цю курку їй жарили б... аж цілу годину. Мені салат з принесли десь через пять хвилин, Войтеку десь через 10, Лізі макарони десь через 45 а Марьці курку десь через годину. Спочатку було все окей, але уставша і голодна Марька почала нити десь через 30 хвилин повторяючи одну фразу як мантру "Тату, чікен га най..." що значило приблизно "курочки нема... коли вже принесуть курочку...". Я почав дьоргати офіціантів а вони мені уже уже уже уже і все затяглося дуже надовго. Коли принесли макарони для Лізи, Марька одразу накинулася на них, а коли принесли вже клятий чікен - вона не хотіла вже нічого. Зато я наказав - не попросив - а наказав офіціанту стати з тим чікеном біля Марьки для памятної фотографії. Така от фотка вийшла.

За цілий день і особливо це стресове, голодне очікування в ресторанчику, Марічка звичайно вижалася як лимон, хоча виду особо і не показувала. Прийшли в номер, прийняли ванну, помилися. Подивилися телевізор, оскільки там мультиків не було то подивилися мультики на айпаді. І коли я зкомандував іти спати, Марічка розревілася за мамою, так класично, як плачуть діти за мамою коли дійсно дуже скучають. Сльози лилися як з відра, і Марічка лише повторяла "мама, мама..." зараз записую це і сам плачу, так емоційно і щиро плакала моя дітина пів-години тому. Це не був класичний дитячий плач, в якому завжди є доля притворства і глупості дєцкоі. Це був дуже глибоко емоційний всплеск, дуже щирий плач за мамою, яка зараз далеко від нас...

Може звичайно на Марьку вплинула передача подивлена годину тому по телевізору. Показували як батьки залишають своіх дітей в короткочасних садочках наприклад в супермаркеті коли ходять за покупками, або коли непрацюючій мамі, яка сидить дома з дітваком треба піти ло лікаря. Ну так короче там показували кількох дітей, ож як вони ревуть коли мама іх залишає в незнайомому місці. Марька дивилася на це все, співчувала малим, і мабуть на неі надійшов флешбек від цієі передачі уже перед сном. Словом, якщо раціонально все розкласти по полочкам то не все так і драматично, просто треба знайти причину. І да це ще історія для тих хто любить позлорадствувати, знаю і такі люди можуть читати цей блог. Ну так шоб не думали шо у нас все так по голубо-розовому класно. Іноді плачемо і ми.

Ну вот таким був перший день в Хірошімі.

Знову про ангіну, медицину і наш вихідний день

Сьогодні у нас з Марічкою чудесна погожа неділя, і в той час як в Украіні на вільних всенародних виборах вирішується доля краіни ми насолоджуємося сонцем і свіжим вітром, гуляємо в теплих кофточках з цібзарами розстебнутими наполовину.

Для бажаючих прочитати більше...

Пишу цей текст в дворі перед домом - Марька зранку виїла мене з постелі в розпалі гостроі ангіни, яку я зараз тровлю благословенними антибіотиками американсткого винахідництва і японського виробництва. В такі моменти відчуваю себе захищеним, і хоча загальний стан такий же важкий як і завжди при гострій ангіні.

Да, відколи ми з Марьою самі в Японіі, ангіна у мене вже другий раз, це при тому що інших захворювань практично не було. За ті рази що ангіна була в Украіні у Оленки, і у мене тут, я вже навчився практично безпомилково ставити собі діагноз, і до лікаря японського хожу тільки для того щоб отримати кваліфіковане підтвердження і рецепт на антибіотики, без яких ангіна може привести до страшних наслідків. На цей раз все вийшло практично ідеально, я не тягнув з походом до лікаря а пішов у перший же вихідний для мене, і у останній робочий день протягом тижня для лікарів тобто в суботу, десь на третій день після виникнення симптомів.

Оскільки в пятницю прийшлося говорити по скайпу більше троьх годин - голос на момент візиту в клініку вже був відсутній і з боку це виглядає круто, як сказала вчора Марта Іванівна, для того щоб видавати якісь звуки мені потрібно користуватися ребрами - короче шоб звук ішов ізсередини. Сьогодні вже краще - після троьх доз антибіотиків, нестероідних протизапальних, бронхолітиків і 12 годин сну голос став як у Леонарда Коена у вісімдесят років (хоча у нього такий вже давно).

Про що це я - ага ну так вот про то що як це все таки круто коли система охорони здоровя працює злагоджено. Коли візит до лікаря доступний для кожного, коли не треба звонити якимось знайомим по телефону, коли ти платиш за роботу дохтора в касу, отримуєш чек і тобі гарно дякує медсестра і щиро бажає тобі найшвидшого одужання. Здається всі рази що ми хворіли в Украіні, діагнози нам ставили друзі, які ще може і не були де-юре лікарями, тобто до отримання диплома лікаря або до отримання ліцензіі. Тоді я думав вот як круто що я вирвався з карми "сімї робітників", і тепер в мене стільки знайомих лікарів і ми можемо відчувати себе захищеними з цими знайомими. Тоді мене взагалі не турбувала доля тих хто іде загальним потоком в лікарню очікуючи кваліфікованоі лікарськоі допомоги. А тепер мене це хвилює і я мрію прро той час коли у нас в Украіні охорона здоровя буде хоча би на такому рівні як в Японіі. Це до речі не ідеал, в багатьох краінах іще круче.

Ну а зараз я просто чекаю Марьку, на лавочці, поки вона з новими друзями, і дихаючи свіжим повітрям по совєту дохтора Комаровського, пишу цей текст. Температура повітря десь 20-21 градусів по Цельсію. І якщо задуматися - це реально супер щасливий і безтурботний момент, для мене це дійсно так: мабуть не існує матеріальних речей, які би могли підвищити величину "щастя". Може це і не так, але здається що цінувати і любити такі моменти я навчився саме в Японіі. Як казав якийсь мудрий (недавно хтось цитував на фейсбуці) - той хто поняв жизнь уже не спішить і може радуватися таким вот простим речам. Хотілося би думати що я близький до такого стану, хотя це тільки на вихідних, звичайно я тоже спішу як дурак.

А ще сьогодні ми відкрили для себе "оден". Оден це зимова японська хавка, і в принципі ми вже їли щось подібне багато разів. Оден це така каструлька в якій багато всяких хавок-ніштячків, які покояться-настоюються дуже довгий час у смачному бульйончику обмінюючися вітамінами і мінералами. Тепер коли офіційно почалася зима оден в Японіі можна купити на кожному кроці, в конвіні (цілодобовий аналог наших абецешок). І що цікаво - це надзвичайно здорова пища, там багато овочів, тофу, коріння. І вот сьогодні, оскільки я убитий ангіною і відсутністю кави вдома, ми вийшли на обід на вулицю і купили собі на обід пару штучок з одена. На фотці зверху показано як це виглядає в магазині і в мене в руках. Білкоіду-Марічці звичайно купили караге - жарені кусочки курочки хоча вона також запила бульйоном і зїла пару овощних макарон з одена.

І вот на цій фразі Марька загубилася і я пішов її шукати в сусідній двір - тому сьогоднішній допис тут і обривається. Бажаю всім перемоги на виборах! 

За кого проголосувати?

Сьогодні здається заборонено агітувати? Так давно вже не голосував що вже й забув як це роблять. У Японії до речі також є вибори. І ось мій кандидат. За нього я готовий віддати свій голос лише за то, по тій простій причині як саме він приклеїв свою агітаційну продукцію на чійсь приватний заборчик. Кавайними зірочками і кружочками приклеїв високоякісний ламінований блискучий плакат, який тут простоїть роками. Тут, в Японії якось так, я цього молодого чоловіка бачу вже пару років, імовірно це якийсь постійний кандидат, депутат нашого округа чи куратор області. Коли вибори не знаю, хоча Такума казав шо є вибори. Через інтернет штолі, чи по пошті, потім взнаю.

А в українських виборах участь приймати не буду, і голосувати не буду, бо треба їхати в Токіо. Але я би може і не пішов даже якби міг. В мене ще до цих пір не пройшла злість на оранжевих революціонерів за яких ми ходили на барикади. Усьо просрали і коли буде другий шанс непонятно.

Спартанському дітваку чотири роки.

Вчора Марічці виповнилося чотири роки. Традиційно, по-японськи нам подарували в садочку саморобну листівку. Сьогодні я сказав сенсеям у садочку - що це дійсно найкращі подарунки які тільки можна придумати - особисто я їм дуже радуюся.

Колись одного разу дорогий друг ужгородського отрочества Володя Гуцул казав про день народження (хоча ні скоріше про Новий рік) що це не свято а "проблема яку треба вирішити". Тоді я з ним погоджувався і зараз погоджуюся. У Японії проблеми такого типу вирішилися самі по-собі. Але вот якщо свій день народження не святкувати це одно то дитячий... Хоча ні, для мене це те ж саме. Але от минулого року, коли на Марькин день народження ми йшли додому після університетського семінара, мій дружок Такума ужаснувся коли почув що я взяв і відмінив дитині день народження. Я кажу "поки дітвак не розуміє - можна і не святкувати" а він мені "ти забираєш в дитини дитинство", я кажу це "спартанець-дітвак, він росте у важких випробуваннях", а Такума мені у відповідь "у дитини має бути на день народження необхідний мінімум: кейк, свічки, заспіваний happy birthday і свічки задуті в темноті". Говорячи про таке, минулого року вечером ми з Такумою і Марькою обійшли кілька магазинів щоб роздобути торт, але так нічого і не знайшли - бо торти треба замовляти наперед. В той раз я зробив торт з шайбочки сиру камамбер, замість квіточок були кружочки ковбаси а в ролі святкових свічок такі прості свічки в алюмінієвих колпачках. Марька була щаслива, я зняв відео але здається нікому не показував крім мами. Тепер вже пожалуй можна, хто хоче тисніть подивитися як це було минулого року.

Запамятавши добре всі аргументи Такуми - в цьому році ми вирішили все-таки замовити шоколадний торт. Оскільки вчора у нас був вечірній семінар, у своїх рожевих мріях я думав що запишу відео де справа в кадрі буде Марька а зліва - 10 японських студентів співати happy birthday, на короткому святкуванні після того як мітинг закінчиться. Все йшло по плану, ми прийшли в лабораторію і почали готуватися до урочистого моменту.

Але не все сталося як гадалося, і Марька внесла свої корективи - в той самий момент коли погасло світло і студенти почали хлопати в ладоші і намагалися заспівати вона перелякалася такого треша і схопилася за мою ногу в темноті і коли вже основна кількість свічок майже догоріла (згоріли вони дуже швидко десь за хвилину) Марька розревілася і вже мене не відпускала до самого уходу додому. Ми включили світло і почали їсти торт (не пропадати ж йому), а дітвак сидів з мокрими очима і шептав мені на вухо слово "мама".

Через пару хвилин заспокоїлася і сказала що кейк ми візьмемо додому і дути свічки вона буде вже дома. Так і зробили. Марькин кусочок, чотири свічечки і марципанові фігурки склали в коробочку і понесли додому. Дома ми відсвядкували вже в вузькому сімейному колі. А ось і відео цього святкування - а саме того моменту який, кажуть, так важливий для дітей. Ну так - так, так.

Gangnam style.

Я так думаю що всі розуміють назву дописа. Здається на планеті Земля вже не залишилося людини яка користується інтернетом і ще не бачила найпопулярнішого відео планети. Хоча ні - точно що залишилися такі і може мені повезе урвати кусок популярності від практично рідного корейського репера використавши назву його пісні як назву цього дописа :-)

Отже, на днях, я вирішив раз Gangnam style вже подивилися 500 міліонів чоловік то значить пора його показати і Марічці, щоб і вона була в курсі цифрових відео трендових тенденцій. Відео її зацікавило, здивувало, вона задає багато уточнюючих запитань.

Десь на пятий раз я вирішив зняти процес перегляду на відео. А от і воно. Попереджаю - відео нецікаве, там грає однойменна з постом пісня і Марічка дивиться кліп від початку до кінця. Зможуть подивитися це відео мабуть тільки фанати PSY і моєї Марічки. Ну і ще ті хто досліджують дитячі емоції під час перегляду дорослих відео.



P.S. Сьогодні Марьці виповнюється чотири роки і я замахнувся на більше крутий відео-момент. Сьогодні буду пробувати зняти як 7-10 японських студентів будуть співати Марічці "happy birthday" після вечірнього семінара. Шоколадний торт вже куплений. Головне щоб Марька не спортила момент і не почала соромитися. Пізніше покажу.

Морська рибалка in Kitakyushu, Japan

Вчорашня рибалка відбулась! Все пройшло по плану, зустрілися в 9 ранку біля університета: я, двоє студентів і сенсей із молодшим сином. На шефовому автомобілі десь за 10 хвилин добралися до місця риболовлі (платний паркінг). Вот коротка карта місцевості із вказівкою де саме відбувалася риболовля.

Описувати мало що. Все дуже по-японськи. Хочеш ловити рибу в безпеці і в хорошому місці - плати тищу єн. Немаєш удочки і снастєй? Плати тищу пятьсот і получиш і одно і інше. Плюс оранжевий жилетик який не дасть твоєму тілу потонути якщо ти раптом впадеш у воду. А далі лише кілька фоток з описом рибалки. Мабуть цікаво таке лише рибакам - тому прошу тиснути далі.

Ранок біля моря в сонячну погоду в кінці жовтні коли температура повітря 20 градусів це дуже круто, і за це я дуже сильно люблю Японію. За її літній клімат восени.

 Конкуренти вже позаймали всі кльові місця і нам вже ніди приткнутися тому я тільки фоткаю і ми йдемо на таке місце де нема риби.

3 кілограма маленьких креветок.

Мішаємо з кілограмом хлібних сухарів і таким чином отримуємо прикорм для риб.

Хоч я і не платив за вхід як рибак, пройшов як фотокореспондент, мені сьогодні пощастило зловити першу нашу рибку - морського окуня червонуватого кольору. Це сталося тоді коли я вчив Тао, який удочку тримав перший раз в житті.

Сьогоднішнє фото того кусочка що виходить в море. Позавчора було показано те саме лиш прошлорічне чи поозапрошлорічне. Нічого не змінилося, правда?

Типовий японський студент що захоплюється рибалкою. Без імен. Оленка має впізнати.

Рибалка в Японії це переважно хобі старших чоловіків - так точно як і в Україні. Вони просто вбивають час - у кожного є в середньому 20 років після пенсії. Заздрю японським пенсіонерам.

Жінки не виняток, і старші і молодші з діточками.

Ставрида на крючку на фоні інших рибаків. Море велике риби багато - вистачає на всіх.

А це щось неїстівне та ще й зацеплений за спину а не за рот. Риб що чіплялися за спину або за живіт або за око або за хвіст було дуже багато - значить що концентрація їх в тому місці куди ми закидували наші крючки дійно дуже велика.

Також не рідко чіплялися фугу - десь пять разів за весь час. Звичайно ми їх відпускаємо - тому що в домашніх умовах краще не ризикувати з приготуванням.

На одній удочці шість крючків з кольоровими резинками що імітують креветочки. Тому іноді на один покльов чіплялися і дві рибки або навіть три.

 Ось мабуть і все - наша компаша.

Наш сьогоднішній улов це відерце і ще один ящичок ставридки (jack mackarel, アジ) думаю кілограм десь 5.

Японці кажуть що рибка смачна - але їдять вони її лише у формі сашімі, тобто сиру. Я взяв пять штук на пробу щоб приготувати в домашніх умовах. Пошукав по інтернету, жарити можна - що я і зробив. Вийшло смачно, кісточок небагато. Іншу рибу студенти понесли в лабораторію де її мали почистити і заморозити. Ось така рибалка у морі дорогі друзі.