Новини

фотки звідси

Переселив Марьку в дитячу кімнату (бо стало тепло) а сам вже пару вечорів сижу біля компютера і слухаю аудіокнигу Kafka on the shore через магнітофон, дуже голосно. Якось воно все по-інакшому. Пре не по дєцки і ні про шо друге не можу думати. Сюди в Японію вартувало приїхати лише для того щоб через три з половиною роки почати читати книжки Харукі Муракамі і відчути їх не так як там - за бугром...

April 2012

Квітень цього року - знаковий у нашому японському житті. Це, насправді, перший місяць практично повної незалежності, матеріальної і духовної за весь наш час перебування в Японії. Про це я буду розповідати в деталях пізніше, а може і не буду вобще ніколи, а лише по-пяні найближчим друзям...
Хто уважно слідкує, знає що в квітні Японія розпочинає новий фінансовий, а заодно і навчальний рік. Марька наша вже пішла в четверту групу в садочку - Кірін-гумі (жираф), в якій тусуються дітки від трьох років і старше. Ціплятко, білочку і зайчика ми вже пройшли - рівно половину - тепер залишилося ще половина. Ну і вже традиційно - в садочку ми кожен рік змінюємо шапку. І для того щоб дитина впізнавала свою шапку - зверху батьки ліплять відмітки "тотеми" свом дітям. Шо тут сказати - фантазії у них звичайно ніякої - у 90% дітей на шапці виявляються герої популярного дитячого мультфільма "Ампанман", і майже всі звичайно з самим ампанманом.

Вот він на малюнку червонощокий супергерой японських діточок.

У нас звичайно все серйозніше - ми вибираємо тотеми для Марічки обдумано, щоправда лише в цьому році. Ось яка у нас шапочка, оранжового кольору з наліпленими тотемами.

Марькину шапочку на цей раз примірює Елмо, бо дітвак не хотів позувати. 

Значення тотемів дуже просте - три жирафа - це тотем групи в садочку - а три тому що це вже не просто якісь діточки в групі - це вже справжні друзі, скоріше за все Марька буде памятати багатьох з них дуже довго, адже провчиться з ними як мінімум до наступного квітня коли їй вже буде 4.5 роки, багато дітей вже щось памятає з такого віку. 

Другий тотем це пінгвін - тоже дуже простий - це символ нашого з Марькою сімейного союзу де я отиць, наче самці-пінгвіни тимчасово висижую "своє яйце". 

Зміст третього тотему для мене був скритий, бо наклейку вибирала Марька сама в магазині і з міліона доступних вибрала саме цей. Але наша мама дуже легко розгадала зміст тотема в якому домик і машинка символізують прагнення дитини до обєднання сімї під одним дахом. Дитяча підсвідомість дає зрозуміти чого їй не вистачає, а іменно щоб мама і тато були разом. 

А ще з цього року, оскільки діти стали вже досить великими і жеруть як вовки вже досить багато їдять на обід, ми - батьки зобовязяні давати дітками кожен день в садочок з собою о-бенто (ланч бокс). Однак задача тут досить проста бо ми маємо давати лише білий рис, ніякі викрутаси не приймаються, не можуть же діти їсти різну хавку на обід. Тому батьки дають тільки рис а садочок все інше.

Ось таке о-бенто я готую Марічці кожен день в садочок. Рис в коробочку, коробочку в мішочок. Усе підписане іменем.

Таким чином з 1 квітня цього року я кожен день зранку варю рис, шоби дітвак мав шо їсти на обід. Дуже дисциплінує, бо треба вставати як мінімум за годину до виходу з дому. Ну і на додачу залишається рисок і мені на обід, такшо і собі беру на роботу. Така от моя наука домогосподарювання дорогі друзі. До нових встрєч.

Hanami-2012. Part 2: Honjo park.

Щось я розлінився писати щось новеньке, хоча часто думаю про ті речі що оточують мене навколо, в такому руслі, що треба би записати, запечатліти в цифрі, бо біологічної памяті явно не вистачає. Вот обіцяв постити фотки сакури, сьогодні поповнюю колекцію нудних дописів з квітям. Сакуру я фотографую практично кожен день вже протягом двох тижнів, і все думаю що про кожне дерево можна написати окремий пост. Але є один момент який трішки остудив мій сентиментальний запал який почався в минулому сакуровому дописі.

Минулого разу я тут розфілософтвувався на тему що цвіт сакури це щось особливе для японської нації. І мабуть це правда але не стопроцентна. На тижні що завершився я спробував дізнатися у своїх студентів що вони про це думають. І питання моє було просте: "Ти вже фоткався на фоні сакури (або просто сакуру) в цьому році?". І от стався наступний облом - виявилося що жоден з студентів не фоткав сакуру ні у цьому ні у минулому - ні у найближсгому збререженому в памяті році. Тільки наша нова студентка сказала що да - вона має фотки з цьогорічною сакурою.

Але хоч цей факт мене і здивував - він не умаляє того фестивалю що відбувається на японській землі у містах цвітіння сакури. Минулого тижня в неділю ми ходили з Марькою в найближчий до нашого дому парк і вот там спостерігалася десь така картинка.

Багато людей на розкладених пластикових голубих папланах сидять піють алкоголь і їдять просту японську їжу під цвітом сакурових дерев. Ми з Марькою просто гуляємо і фоткаємо, а хаваємо в дешевих ресторанчиках. Минулого тижня зустріли знайому болівійсько-японську сімю і Марічка вдоволь награлася з Джуліаном, який впрочем не дуже хотів позувати на камеру спочатку але пізніше звик, що я лізу в очі обєктивом.

Був трошки незручний момент бо Марька забувалася і називала Джуліана Джульєттою, бо це імя їй добре знайоме, мені ж приходилося весь час виправляти. В кінці прогулянки Марічка урвала кусок шоколадного тортика який мама купила Джуліану, і мені було незручно що в мене немає нічого при собі чим би я міг угостити у відповідь. Але фотки получилися класні.

Ну короче хто хоче деталей - то будь-ласка в колекцію одноманітних фото на пікасі. Тут можна подивитися на "святкування цвітіння сакури в Японії" (саме по такому запиту в гугел іноді видає цей блог) - як це роблять японці, і як це робимо ми з Марькою.

Японська сакура практично відцвіла - починається час ужгородської сакури в Японії - сьогодні збираємося на пошуки пригод. Тому ще одна публікація з рожевим квітям тут обовязково буде.

Згадана фотоколекція тут.

Hanami with Julian

Японська ввічливість.

Всі знають, або принаймні чули про японську взаємоввічливість. Коли я розмоляю з хлопцями-студентами під чарочку саке, вони мені кажуть, що це лише поверхня, а всередині японці такі самі грубіяни як і ми (українці). Важко пояснити, що саме являє собою японська ввічливість. У мене немає обєктивної інформації, але я приведу сьогодні тут лише один приклад - який, дуже яскраво для мене демострує те, про що зараз тут мудрую. Отже - ось сьогоднішня ситуація - вірніше просто один лист від японця.

У нас на днях в електронному мікроскопі згорів останній філамент (нитка накалювання з якої вилітають електрони). Оскільки є потреба використовувати його знову, сьогодні сенсей сказав мені, що я можу замовити нові філаменти у спеціального чоловічка, який займається такими речами - агента, що знає все про те де і що можна купити для вузькоспеціальних апаратів. З допомогою Такуми написав йому листа з вказівкою що саме нам потрібно. Ввечері о 20:00 годині мені приходить лист відповідь від нього. Ось будьласка, три мови - японська - для знавців, англійська для інших і українська для підтвердження, що переклад це не фейк. Перекладач гугл, який в цьому випадку, доволі точно (хоч і неграмотно) передає суть написаного японською мовою. Прошу врахувати, що в своєму листі я покірно попросив про послугу.

Оригінал для спеціалістів:
平素より大変お世話になっております。
下記のご注文ありがとうございました。
早速手配をさせて頂きます。
今後とも、何卒宜しくお願い申し上げます。

По англіцьки для не-знатоків японської мови.
We very much indebted than patronage.
Thank you for your order below.
We will arrange immediately.
The future, thank you humbly.

Ну і для русинів що вміють читати по англіцьки, український переклад який, схоже є перекладом з англійської а не з японської:
Ми дуже зобов'язані, ніж заступництво.
Дякуємо за Ваше замовлення нижче.
Ми організуємо відразу.
Майбутнє, дякую вам покірно.

А спеціаліста Michael Kilesa я покірно попрошу літературного перекладу в коментар, якщо тут є що добавити. Дякую Michael! (покірно, по японшьки)

UPD: А ось і справжній переклад на українську від Michael-a (дякую!): 

Незмінно надзвичайно вам зобов'язані.
За нижченаведене замовлення дуже дякуємо.
Матимемо за честь влаштувати все якнайшвидше.
Покірно просимо Вашої ласки і надалі.

От так браття і сестри - здобуваємо японські епістолярні навики разом! А саме, (як пояснено в коментарі, нижче) так мають розмовляти продавці з покупцями, офіціанти з відвідувачами ресторану, провідники поїзду Ужгород-Київ з пасажирами, а касири на ужгородському з/д вокзалі з усіма хто підходить до віконця з надписом "каса".

P.S.: Ну і оскільки у нас зараз період ханамі - то зверху на фото - сакура в нашому кампусі біля Васедівського університету.

Hanami-2012. Part 1: Kokura.

Тут у Японії я став досить сентиментальним, якщо подивитися зі сторони того "я" яке було три роки тому. Може це звичайно повязано більше з тим що я старію і "кормлю груддю" і таким чином понижаю і так низький рівень тестотерону у крові а значить набуваю якісь жіночі риси. Хоча мені здається що навпаки. Насправді я молодію бо догляд за дітвакаом робить мене тільки здоровішим: менше вживаю приємних але шкідливих ядів, дотримуюся строгого режиму сну і харчування, а знижений тестостерон, сприяє раціональному мисленню і як вже доведено вченими знижує мої шанси захворіти раком простати, але аж ніяк не перетворенню на жінку.

Цілу зиму я чекав початку весни. І не просто початку, а саме цвітіння сакури... Не знаю як для пересічних японців, але для мене це початок життя, пробудження від зимової сплячки. Із весною, літом і осінню в мене тільки приємні спогади. А от зима це стан анабіозу, нікуди крім роботи-садочка, картинка перед очима не змінюється, тому мабуть і виникає депресія в кінці зими, бо уже невтєрпьож.

І коли зацвітає сакура - щастя починає переповнювати. Зупиняюся біля кожного дерева - розглядаю мало не кожен цвіточок. От чому я говорю про сентиментальність. В Ужгороді сакури також багато, але для мене вона взагалі нічого не значила. Ну да красиво. Але спеціально ходити в місця цвітіння сакури - такого не було. В Японії все зовсім по інакшому і кожен день цього короткого періоду хочеться зберегит у памяті, кожне зацвітше дерево зафіксувати на "фотоплівці". Тут це аж ніяк не сентиментальність - це справжнє свято.

В цьому році у нас дуже холодно і сакура зацвіла лише в кінці минулого тижня. Три роки тому в мою першу весну в такий період уже був повний цвіт і пянка-ханамі відбувалася 29 березня 2009 року. Тоді я був на справжньму "фестивалі" міні фестивалі, бо ханамі співпало з відїздом одного англіцьокого професора, і нам даже бавила местна рокенрольна група що переспівує вічні хіти рокенролу.

Фотка з 2009 року. Музиканти раз святкують а пак співавуть.

Багато води утікло з того часу. Тепер ми з Марькою не фестивалимо, але ханамі не відміняємо. В суботу ходили в цент міста багато гуляли і фоткали сакуру і даже попали на невеличкий сакура-фест біля Кокурського замку.

Так все відбувається цього року.

Схоже на то шо сакура ще продежиться два тижні, такшо тут буде ще мінімум два пости про квітя, і як ми на нього позераємо. Ось перша фотоколекція.

Hanami-1

Друзі на гуглоплюсі вже мали можливість ознайомитися. Оленка сазала що я жахливо одягаю дитину. На такі заяви я завжди відповідаю що виховую спартанського дітвака а не принцесу. Да у мене немає стилістичних навиків - тому у Марьки саме така стрижка, і в мене немає також відчуття гарного у одязі, - тому іноді вона носить одяг що не підходить по розміру, або хлопчачий, короче іноді ходь-який. Ходити по магазинам і вибирати одяг я не люблю і не вмію. За 7 місяців маминої відсутності я купив Марьці один білий гольф (бо треба було в садочок) і дві пари кросовок (бо всі інші змалілися). Поки дітина не жалієся, і не вибирає, думаю прокатить. Іще, думаю, в цьому житті вона напроситься всякого кавайного барахла, а покищо буду сам вибирати. Короче любителям квітя обіщаю ще пару сакуро-фотосесій.

Кінець навчального року. Прощання з ближніми.

От і закінчився березень а з ним і цілий фінансовий і освітній рік. Марька випустилася з групи зайчиків - усагі-гумі. Так точно як і у минулому році отримала відповідний атестат. Оцінки ті же самі. "Гралися повно, їли багато - в здоровому тілі - здоровий дух!" Мені страшезно подобається ця японська постійність - я вже про це десь говорив. З квітня місяця починається нове життя в якому я наконєц-то уже не буду студентом.

Так виглядає Марькин цьогорічний атестат. 

Сьогодні був досить емоційний день - останній робочий день для багатьох людей. Хто знає і розуміє японську трудоголічність і любов до роботи, той розуміє що це особливий день. Я не можу сказати тут "любов до праці" і маю наувазі саме любов до роботи, або точніше до місця роботи. Здається для японців усе життя так і побудовано крутиться навколо якоїсь компанії в якій ти "проживаєш" 20-30 років. В університеті, якщо ти не сенсей то трошки по інакшому. Хтось на грантах, хтось на 5-ти річних контрактах. Але коли люди покидають роботу то це цілий ритуал з подарками і міліонами поклонів, і з персональним прощанням з усіма бувшими колегами. В поза-минулому році я бачив сльози нашого старого дослідника Кудо-сана, він вже був пенсійного віку і він знав що на цьому його життя закінчується... Прощання далі.

Спочатку в університеті я зустрів Йошіуру-сан, дуже приємна дівочка, вірніше жіночка яка навчила нас з Такумою вирощувати клітини HeLa в чашках Петрі. Якось вона мене ошарашила сьогодні при випадковій зустрічі на коридорі, сказавши що покидає універститет і це при тому що ми з нею особливими друзями не були через мовний барєр. Після того як в серпні минулого року вона навчила нас вирощувати клітини я бачився з нею тільки на коридорі, але переважно на дуже великій відстані, бо між нашими лабораторіями десь 50 метрів. Оскільки з протилежних боків світлі вікна то ми якось навчилися розпізнавати силуети один одного і чемно робили один одному поклони. В такому віддаленому вітанні, без слів є щось магічне і хоч ми з нею і не розмовляли - відчувалася якась близькість. Так от короче сьогодні вона мені сказала що усьо "бай бай" я більше тут не працватиму бо грант закінчився, і стало якось дуже сумно...

Через 10 хвилин я зустрів Моріі-сан, жіночку що займалася нуждами іноземних студентів, і дуже опікала мене протягом трьох років. І не тільки мене а і Оленку і Марічку. І тоже вона мені сказала що це її останній день на роботі. Тут уж стало зовсім не по собі і мої очі (таке буває) налилися сльозами, і я даже попросив її порушити японську традицію прощатися без тілесного контакту і попросив про обійми. Моріі-сан, мабуть не очікувала такого повороту подій і також дуже розчулилася. Відтак прощання вийшло емоційним і теплим, з настоящими обнімасіками, по нашому, по славянськи так сказать.

А от наша Моріі-сан у верхньому ряду зліва четверта. Чистєйшої души людина. Коли я дивувався як вона добре до мене ставиться, мій семпай казав що це у них така робота. Тоді я повірив, але тепер думаю що і він і я помилялися, бо вона насправді нас любила. Так і я люблю своїх студентів, не тому що у мене робота така, а тому шо вони мої. 

Трєтє прощання на сьогодні сталося в садочку. Наша золота сенсейка з садочка Ямамото-сенсей (хоча дітям було дозволено називати її по імені Масако-сенсей), єдина з тих людей що ростили нашу Марьку з самого першого дня в садочку - з 1 жовтна 2009 року, сказала мені що переходить на роботу в інший садочок. Я прийшов вже дуже пізно, не було часу на реверанси, і в суматосі лише як міг подякував, але на жаль не вистачило мені слів японських щоб виразити всю ту вдячність яку я відчуваю.

А ось і наша Ямамото-сенсей, моя асистентка на кулінарному мастєр-класі для неваловшних японських татів. Та шо з хвостиком і тримає пачку з сиром фета. Інша - це також одна з наших улюблених - Фукамі-сенсей, покинула нас минулого квітня. 

Сумно, але якось так раціонально сумно. По-японськи, з розумінням що всьому рано чи пізно приходить кінець. Рано чи пізно і нам треба буде прощатися і з Японією, як буде тоді уявляти собі не хочу. А покищо - у нас починається нове життя, більш вільне, більше незалежне і я сподіваюся більш цікаве. Не вистачає нашої мами але до її приїзду залишилося якихось два місяці. Сім уже позаду.

Листівка від німецького друга.

Радісна подія. Отримав сьогодні листівку від друга. Не можу не запостити це неподобство - не листівку звичайно, листівка, даже конверт, все вишукане як колись в старі часи, і ще Мішик даже адрес свій написав від руки. Мій як завжди полінувався. Не уміє сарака японською. А неподобство - це час - скільки листівка в конверті з наклейкою Priority/Luffpost скільки вона йшла з однієї з найрозвинутіших країн світу в іншу не менш розвинуту - 26 днів (бл...). Може хтось знає в чому діло, але я чомусь сумнівів в японській пошті не маю. В Україну мої листівки доходять за два тижні.  

Якщо я правильно зрозумів натяк і рекомендацію свого найкращого друга серед лікарів (не рахуючи мою дорогу дружину), він рекомендує мені лишатися пити каву з кофеїном і переходити на каву без кофеїну. Ех дорогий Мішику, звичайно я дуже хочу лишитися пити каву взагалі, а до купи ще й перестати пити алкоголь і курить цигарки. І якщо з другим і третім у мене останнім часом виходить доволі успішно, дома практично не пію, а курю тільки на корпоративних вечірках раз у два-три місяці по 2-3 сигаретки. А вот з кавою не дуже виходить. Даже коли зранку прокинуся бодрячком і заміняю ранкову каву чайком або соком, потім десь біля 11 години іду як наркоман, кидаю всьо і купую собі якусь порцію в японському апараті, а там лиш одно названіє. Уж ліпше дома пити. Короче відмова від кави ще не лежить на порядку денному. 

Відповідаю: Дорогий Мішику! Дякую за давно очікувану листівку, вона мені дуже сподобалася. Сам факт її появи у моєму житті переносить цей день в розряд історичних днів прожитих на японській землі. Особливо мені подобається що твоя листівка така німецька! Твій Р. 

P.S.: Швидкість передачі херова, треба щось робити з цим. Запитай там своїх почтальйонів в чому діло. Я впевнений що Японія на поштовій ниві не халтурить, такшо перевірь і у себе.

Ну і найдивніше мене чекало в конверті крім листівки. Міша послав мені 4 чи 5 сємочок. Скоріше за все це якись прикол, який хоч і смішний - мені не дуже подобається. Особисто я не дуже хочу щоб мною зацікавилися японські спецслужби. Ну добре один раз пробачили, але навіщо їх злити вдруге не розумію. Хіба що мій дорогий друг хоче щоб мене депортували з Японії. Ну тоді наступного разу поклади в конверт насіння марихуани або таблетку екстазі, в Німеччині мабуть можна купити в аптеці, але в Японії це жосткий кримінал, і мене одразу посадять в тюрьму і Марька залишиться без батька. А ще рекомендую до прочитання повість Мілана Кундери "Шутка". Там тоже єден пошуткував. І тоже помоєму там була замішана якась откритка.