вівторок, 22 жовтня 2013 р.

Спартанському дітваку пять років.

Традиційний жовтневий допис. Наша Марька сьогодні відмічає пятий день народження. Дуже скромно і дуже по-японськи. Отримали традиційне привітання з японського садочка. Схоже у нас було на чотири роки. І також дуже схоже на ті що були на три роки, на два і на єден гуд (один рік, закарпатськ. діал.).


Як завжди продовжую здоймати калап (знімаю капелюха, закарпатськ. діал.) перед японським постоянством. Така розміреність мені - раціональному чоловікові до душі, хоча іноді дратує до ужаса.  От дивлячися лише на ці три пости з японськими привітаннями мушу сказати що ні про що не жалію - ні про Японію ні про те що почав писати блог ні про те що дітвак був зі мною весь час. Але переміни вже не за горами.

пʼятниця, 11 жовтня 2013 р.

(Не) Прості японці. Таксист.

 Типові японські таксі і типовий японський таксист в Кітакюшю.

Сьогодні зранку падав сильний дощ і прийшлося викликати таксі щоб відвезти Марьку в садочок. Ми всі троє чемно зібралися і коли сіли в таксі до нас повернувся старенький (років думаю не менше 70-ти) таксист і сказав по-російськи "Здравствуйте, меня завут Ямада. Куда нужна єхать?". Треба признатися що ми відразу не зрозуміли що він нам сказав - вухо не настроєне чути рідну мову від японського таксиста.

Ну короче поїхали в садочок і по дорозі він розказує (звичайно по японськи) що вчив колись російську мову з радіопередач NHK. По дорозі почав згадувати якісь слова - ми з Оленкою сміялися, бо після стандартних "здраствуйте, спасіба, дасвіданія, ізвініте, меня завут ямада" була фраза "єта фкусна", безумовно найважливіша для пересічного і типового японця. Чуть не попали в аварію - бо він не знав де знаходиться садочок і я намагався вставляти свої японські "наліво-направо" між його російськими "спасіба" і "меня завут ямада". Коли здали дітвака в садочок і поїхали по нашим університетам, по дорозі наш таксист вже заговорив корейською і китайською - повторюючи тіж самі фрази на пятьох різних мовах - добавив і англійську також. Коли ж ми вилазили з таксі то він з 1130 єн які накрутилися на лічильнику - взяв лише тисячу. Короче підняв настрій зранку - хороший японський дідусь-таксист.

У нас в Ужгороді, думаю, напевно є не один таксист-поліглот. Відмінність мабуть лише в тому що люди спочатку стали поліглотами а потім таксистами а тут навпаки. Така ось паралель.

субота, 5 жовтня 2013 р.

Status update (October 2013).


Практикуючи вивчені японські слова та ієрогліфи читаю попередження і всякі знаки, яких в Японії валом, на кожному кроці. Іноді (часто) аж черезчур. Ось наприклад табличка з лікарні в яку я вчора ходив на повторну інєкцію вакцини від правця (перша була тут). На табличці написано "(Вітаємо) З закінченням медогляду. СХОДИ - бережіться будь-ласка." Ну вот, перепрошую на рівному місці, висосане з пальця, безмістовне попередження змішане з прощальною фразою і яке годиться, хіба що для мене і повторення вивчених ієрогліфів. Хоча фіг його знає, можливо на цих чотирьох сходинах, які слідують зразу за тридцятьма (і перед якими не було повідомлення що вони зараз будуть) колись, якийсь работнічек на радостях, що він накінець-то пройшов медогляд і убився (може просто поламався). Такий аргумент безумовно прийде в голову толерантним і позитивним людям і вони не будуть задаватися питаннями, такими якими задаємося ми. Всьому можна знайти пояснення, яке б раціональне воно не було, але те що в Японії багато (зайвих) попереджень здається відомий факт. 

Вот і приїхав я на темп один запис в блозі в місяць. Хочеться звичайно більше розповідати і записувати. Роблю замітки де попало з планами майбутніх  історій. Може колись. У вересні відбулося дуже багато всяких подій, про які розказують тільки після завершення, щоб не зглазили, і таких, про які просто не говорять, бережучи приватність. Куча справ, мало часу, багато стресових ситуацій і подій, які ми з Леночкою часто обговорюємо з використанням ненормативної лексики, і про які не можна розказувати в політкоректних блогах, яким являється мій. Ха-ха. Але одну ситуацію розкажу, яка лише ілюструє про що я.

Після того як зробили мені другу інєкцію вакцини від правця, я запитав сенсейку (дохторку) чи це вже остання, на що вона мені (майже впевнено) сказала ні - ще буде третя. На це я запитав - а коли буде третя приблизно через скільки часу. Вона каже, ой-ой зараз секундочку - треба уточнити. Коли японці кажуть треба уточнити - то як правило після цього йде спорчений телефон десь по десятку людей поки не знайдеться той хто візме на себе відповідальність і дасть якусь конкретну відповідь. Знаючи це я кажу, та мені, мовляв, не точно, приблизно скажіть місяць- два- пів-року рік. Пояснюючи кажу не знаю де я буду через пів-року. А вона тоді починає трястися розуміючи, що треба дати відповідь на дууже важливе запитання все таки кличе медсестру, і запитує її коли ж все таки буде третя інєкція. Медсестра приносить інструкцію до вакцини. Дохтор дивиться а там написано що (от блін) вакцина робиться шляхом двох інєкцій. Дохторка (років 50) каже "Ой, я помилилася, пробачте". На що я кажу "та нічого нічого дякую допобачення".

Виходив з будинку лікарні і думав, мабуть права була подружка fantoka коли не похвалила мене за те що я в свідомому віці ведуся на прививки. Дохторка, блять вибачте, не знала не те що термін а навіть скільки разів робиться прививка. Але оскільки ми тут в Японії всі дуже ввічливі, то ми лише подякували, вибачилися і поклонилися один одному. Да, ще й посміхнулися.

Плавно з японської мови перейшов на легендарну японську ввічливість.

Казав мені якось Юсуке, що це лише поверхня, всередині японці не такі вже й прекрасні (як думаю я) а я йому не вірив. Роки біжать - очі відкриваються, щоправда дуже повільно. Японія, як не як.