пʼятниця, 23 листопада 2012 р.

Відкриття нового ресторану у Японії.


Тут у нас по-сусідству відкрили новий ресторан суші та японської кухні. З точки зору дизайнерського оформлення - мені японський дизайн дуже подобається - часто два кольори - геометричні форми і лише шрифти викривлені японські - традиційні - так ніби рукою хтось писав - такоє тут дуже люблять. Але ось віночок яких кладуть як мінімум два на відкриття чогось нового - це щось виняткове. Рябе, яскраве, з вишуканим дизайном даже рядом не лежало. І вот всі кладуть такі віночки - ібо не покладеш - тебе просто не зрозуміють. Ну і звичайно увагу привертає. Якщо гарний дизайн помітиш не одразу - бо він гармонійно вписується в оточення - то віночки не побачити просто неможливо.

У нас з Марькою вихідний, вірніше у всіх. Сьогодні в Японії день подяки людям що працюють. Тобто це і мій святковий день - день кормільца сімї. Схоже аналог нашого першотравня. Користуючись нагодою вітаю всіх працюючих читачів з цим прекрасним святом.

вівторок, 20 листопада 2012 р.

Ветеринарна лікарня в Японії.


Поблизу нашого японського дому є ветеринарна лікарня. На фотографії зображена вивіска. Оріо доубутсу бйоін. Оріо - це наш умовний райончик. Невеличкий райончик. Ну десь як "новий район" або "Радванка" в Ужгороді. Лікарня працює шість днів в тиждень і завжди коли я повертаюся додому і везу Марьку з садочка - ми проїжджаємо або проходимо мимо цієї лікарні. Цей заклад працює щодня і відкритий до 20 години вечора. Мені це до цих пір не вміщається в голові - ветеринарна лікарня яка працює шість днів на тиждень до 8 годин вечора. Лікарня... Для тварин. До восьми годин вечора.

UPD: Позаучера скептичний читач Влад, пожартував що японські тварючки мабуть набагато здоровіші і живучіші за українськиих братів, і ветеринари японські ліниві. І надіслав ссилочку на перелік Київських ветеринарних клінік і лікарень з графіком роботи. Так от в Києві переважна більшість вет-лікарень працює цілодобово! А вот і сам список - може комусь пригодиться :-) Я в шокови і трансови і мрію щоб медицина була доступною для людей так само як і для тварин.

четвер, 15 листопада 2012 р.

Економія електроенергії в Японії - 2

На початку липня тут був допис про то як ми разом з японським народом починаємо економити електрику, і що будуть відключення світла згідно отриманого графіка. Ні фіга подібного не сталося. Ми так ефективно економили ціле літо, що у відключеннях не було потреби. Спочатку всі були на стрьомі і слідкували за офіційним сайтом нашого Кюшю обленерго. Там постійно нам показувало скільки в даний момент використовується електрики всією мережею. Все виглядало дуже просто - доступно для кожного - у вигляді батарейки на якій написано проценти. Ну так вот відключення могли бути лише в разі якщо 97% всієї виробленої електрики споживається. А поки нарід, охолоджуючи жаркі приміщення тримається в межах 97% відключень і не потрібно.

Малюнок виглядав приблизно так.
Яке ж було моє здивування що наша батарейка так ніразу і не дотянулася до червоних значень. Навіть жовтою вона була лише кілька разів, може один раз оранжевою. Так ніразу нам і не відключили світло.

Але жарке літо закінчилося, напруження спало, люди повідключали кондиціонери. Лампочки в туалетах так не вкрутили, сушилки рук і підігрів сідалок в туалетах, правда, включили. Світла і так забагато. В туалеті з площею 6 кв. метрів і вікном, я вважаю достатньо і трьох енергозберігаючих ламп, не мусай аж шість, тому до лампочок претензій нема.

І ось настала холодна зима. Відключень електрики правда не планується, але економити ми продовжуємо. Централізований обігрів в університері встановлено на рівні +19 градусів по Цельсію. Небагато зважаючи на те що японські студенти звикли обігрівати зимою до +30 (так точно як охолоджувати літом до +18). Мене така температура влаштовує. Будемо жити по Комаровському, хоча тоді ще треба опустити на градус.

І ще що цікаво і характерно в Японії - в період коли наступають холода, у практично кожному магазині - навіть продуктових - починають продавати всякий теплий домашній одяг. У поштові скриньки, замість реклами похоронних послуг починають приносити буклетики з всякими теплими зимовими штуками від тапочок і трусів - до одіял і штор.

 знайдено на теренах інтернету в японшьких магазинах

До чого ця історія. Та до того що коли державна махіна працює злагоджено - нею так легко управляти. Навіть у таких складних умовах - коли електрику урізали на 20% чи 30%. Раніше я думав що чуть шо, чуть якась катастрофа, ми українці, які звикли жити в важких умовах і постійно боротися за виживання - виживемо, а розвинуті нації - які звикли до комфорту - ні. Тепер я думаю що помилявся. Японські реалії доводять що і з стихією можна боротися і електрику в глобальних масштабах можна економити успішно.

неділя, 11 листопада 2012 р.

Хірошіма. День 1.

У мене сьогодні тут текст написаний минулої суботи перед сном у Хірошімі. Коли я вживаю слово Хірошіма, то маю наувазі звичайно Хіросіму, просто передаю звуки так як чую їх в японській мові. Іноді Такума просить мене сказати щось користуючись системою Поліванова йому дуже подобаються, вірніше дуже смішить ця транскрипція Хіросіма, Кітакюсю, сусі, Исикава-сан, Фудзіяма і теде. Короче от минулотижневий запис в щоденник.

Приіхали сьогодні з Марічою в Хірошіму на дводенний туристичний візит. Привід дуже простий, десь три тижні тому, зі мною звязалася моя практично віртуальна пожружка Ліза, з якою ми познайомилися в Австраліі на конференціі в липні 2010 року. Тоді ми розмовляли десь пів-години, після того подружилися на ФБ: час від часу перекидувалися словечком, лайкали друг другу фотки, і вот не пройшло і трьох років як нам випало зустрітися вдруге - на моїй території, тобто в Японіі. Такшо нехай антиглобалісти мовчать, айбо Фейсбук і іже з ними все таки можуть принести якусь користь.

Квитки на поїзд і готель я забронював за три дні до уікенда, вільних практично не було, бо вихідні, тому прийшлося брати дорогий готель з видом на головну достопримєчатєльність Хірошіми - залишок вивставочного центра, який залишився після атомноі бомби 1945 року. Тепер це просто огороджені руіни які мают нагадувати всім людям навколо про трагічні події того часу. Велика трагедія для Японії виявилася значним поштовхом до миру в цьому регіоні. Усе в Хірошімі говорить що це місто разом з Нагасакі тепер служать тільки одній меті - збереженню миру в світі, нагадувати всім як потрібен мир, рекламувати, пропоповідувати мир усіма доступними способами.


Хто хоче продовження - тисніть сюди Що мене до цих пір вражає і дивує в Японії це то з якою легкістю на поїзді можна подолати величезну відстань. Так, ми з Марічкою вийшли з дому о 8:40 бо у 9:00 виїжджав наш поізд із станції Хонджо. В 9:30 ми вже були на Кокурі де посиділи 30 хвилин в холлі дочікуючися нашого швидкого поізда. А потім на своєму швидкому поізді за 48 хвилин подолали відстань в 230 кілометрів і ми вже в Хірошімі. Ще через десять хвилин ми вже обнімалися з моєю віртуальною подругою, яка стала реальною.


По щасливому співпадінню, сьогодні в Японіі офіційне національне свято - день культури (якби припавна робочий день то був би додатковий вихідний). В звязку з цим навколо була чудесна святкова атмосфера, у всі музеі вхід безкоштовний, світило сонечко, жони і діти поодягали національні одєжди. З Лізою приіхав також польський дослідник, який працює в Хірошімському університеті вже десь рік, і він сьогодні склав нам компанію, був нашим гідом і фотографом. Марічка швидко освоїлася з новими друзями і вже десь через пів-години ходила з ними "за руку", як із своіми, з приводу чого було багато потім вже ржачних приколів. Наприклад, я шуткував що фотографія де Марька йде за руку з Войтеком і Лізою можливо змусить ревнувати одразу трьох людей, нашу маму в Україні, Войтекову дружину яка зараз живе сама десь в Голандії поки чоловік на японських харчах ну і звичайно Лізиного бойфренда який зараз працює в Осло, Норвегіі поки вона здіснює свою коротку поіздку в Японію з свого теперішнього місця проживання в Дубліні.


Цілий день ми гуляли по всяким цікавим містам, не так щоб щось особливе, в приміщення заходити не хотілося бо це останні теплі дні в сезоні, можна було ходити в футболці. Ходили, гуляли, фоткали діток в кімоно яких Ліза називала "малєнькімі гейшамі".


І ось що сталося сьогодні з важливого. Цілий день ми проходили на ногах, чекаючи часу коли Марька втомиться. Але в кінці кінців стомилися всі а Марька даже без денного сну була майже як огурчик. Сіли в ресторанчик, біля річки повечеряти і затим розходитися. І тут вийшов нереальний казус, вперше зі мною таке сталося тут в Японії. Всі собі замовили щось з меню, Марьці я замовив якусь жарену курку - практично єдине що вона хотіла з усього меню. І цю курку їй жарили б... аж цілу годину. Мені салат з принесли десь через пять хвилин, Войтеку десь через 10, Лізі макарони десь через 45 а Марьці курку десь через годину. Спочатку було все окей, але уставша і голодна Марька почала нити десь через 30 хвилин повторяючи одну фразу як мантру "Тату, чікен га най..." що значило приблизно "курочки нема... коли вже принесуть курочку...". Я почав дьоргати офіціантів а вони мені уже уже уже уже і все затяглося дуже надовго. Коли принесли макарони для Лізи, Марька одразу накинулася на них, а коли принесли вже клятий чікен - вона не хотіла вже нічого. Зато я наказав - не попросив - а наказав офіціанту стати з тим чікеном біля Марьки для памятної фотографії. Така от фотка вийшла.

За цілий день і особливо це стресове, голодне очікування в ресторанчику, Марічка звичайно вижалася як лимон, хоча виду особо і не показувала. Прийшли в номер, прийняли ванну, помилися. Подивилися телевізор, оскільки там мультиків не було то подивилися мультики на айпаді. І коли я зкомандував іти спати, Марічка розревілася за мамою, так класично, як плачуть діти за мамою коли дійсно дуже скучають. Сльози лилися як з відра, і Марічка лише повторяла "мама, мама..." зараз записую це і сам плачу, так емоційно і щиро плакала моя дітина пів-години тому. Це не був класичний дитячий плач, в якому завжди є доля притворства і глупості дєцкоі. Це був дуже глибоко емоційний всплеск, дуже щирий плач за мамою, яка зараз далеко від нас...

Може звичайно на Марьку вплинула передача подивлена годину тому по телевізору. Показували як батьки залишають своіх дітей в короткочасних садочках наприклад в супермаркеті коли ходять за покупками, або коли непрацюючій мамі, яка сидить дома з дітваком треба піти ло лікаря. Ну так короче там показували кількох дітей, ож як вони ревуть коли мама іх залишає в незнайомому місці. Марька дивилася на це все, співчувала малим, і мабуть на неі надійшов флешбек від цієі передачі уже перед сном. Словом, якщо раціонально все розкласти по полочкам то не все так і драматично, просто треба знайти причину. І да це ще історія для тих хто любить позлорадствувати, знаю і такі люди можуть читати цей блог. Ну так шоб не думали шо у нас все так по голубо-розовому класно. Іноді плачемо і ми.

Ну вот таким був перший день в Хірошімі.