суботу, 23 лютого 2013 р.

Японська мова. Прогрес.

Цілими днями як навіжений вчу японські слова та ієрогліфи. Систематизую зннаня здобуті в побут - щоб знати скільки саме ієрогліфів та слів я знаю, скільки саме можу прочитати, скільки зрозуміти, скільки здогадатися з контексту. Покишо іде огого. Тим часом вже оголошені дати тесту JLPT на цей рік.  Вирішив що в липні буду здавати четвертий рівень - так щоб бути впевненим в позитивному результаті, а в грудні третій або - якщо японські боги допоможуть то даже другий. 

Тим часом покопався в старому жорсткому диску і знайшов літні фотки. Якось після велосипедної прогулянки ми відпочивали на новій ігровій площадці поки Марька гралася. Я тоді пофоткав кількість попереджень яка була наліплена на дитячих штуках. Ось така площадочка.


Тепер коли дивився ці попередження помітив велику відмінність в тому як написані попередження.

Так по японськи уточнено що дітей від 3 до 6 мають супроводжувати дорослі. Точний переклад не знаю - просто здогадуюся.
По японськи написано значно простіше. 1. Наверх не лізь 2. Хтось лазить не лізь під турнік. 3. Мокро - на турніку не грайся.

І лаконічніше. 1. Знизу не лізь 2. На виході не грайся. 3. Стоячи не зїжжай.

Японці дуже люблять всякі попередження. Мені здається для дітей це зайве - вони ітак попереджень не читають і правил не дотримують, але все ж таки мені подобається то в якій цікавій формі представлені ці повідомлення. По крайній мірі для нашої Марьки це не пустий звук. Мабуть для малих якараз і має значення, - вони як правило дуже відповідально ставляться до таких речей. 

Ось такий прогрес у моїй японській.
 

пʼятницю, 22 лютого 2013 р.

Оміяге. Традиції сучасної Японії.

Японія наповнена не тільки старими традиціями, які вже всі забули - але є і нові, хоча, можливо і не нові, а просто видозмінені і збережені старі. Одна з таких традицій це привозити з будь-якої поїздки о-міяге (お土産). Пошук в словнику дасть дуже просту відповідь що "міяге" це сувенір, "о" в даному слові тільки префікс, що підвищує рівень ввічливості. Але це не звичайний сувенір - навіть в ієрогліфах криється невеличкий натяк: 土 - земля, 産 - народжений. Так із кожної поїздки, куди би не їздив хтось з трудового, колективу - ніхто звичайно не вимагає - але він просто зобовязаний привезти якісь оміяге саме звідти де він був. Як правило це якісь тістечка або традиційні місцеві солодощі. Можна звичайно і випендритися і привезти щось інше. Так ми з шефом були привезли з Тайланда - традиційний сувенірний мусор, ліпше би привезли сушені фрукти.


Ось яка картина предстала переді мною сьогодні коли я прийшов на роботу - на нашому центральному лабораторному столі ціла куча подарунків. В понеділок все почалося з Гаккюна, який їздив додому в Корею. Він привіз (чорна закрита коробка) дорогий шоколад із різним вмістом какао поділений по географічним коробочкам. Я спробував Яву (найменший вміст какао - десь 34%) Еквадор (середній - 56%) і Гану (найвищий - 93%). Мабуть всі здогадалися, що і тут має місце правило золотої середини. Всі крайності - в мусор. У вівторок Кенто приїхав з лижного курорта поблизу Хірошіми і привіз традиційні мочі - дуже смачні (поза конкуренцією). У середу Дайсуке приніс якісь печенька (уже зїдені) а у четвер Йошінобу якісь шоколадки з Осаки (залишилося дві штучки), де вони проходили практику в компанії на яку будуть скоро працювати. Ну і накінець сьогодні в пятницю Тао повернувся додому з Китаю і привіз кучу всяких солодощів, і - на фото справа видно - три вида сигарет для наших курящих студентів.

Мене так "умілила" покупка китайських цигарок, що я аж вирішив поділитися з вами.

А насправді дана традиція мені зовсім не подобається. По простій причині - це, як і більшість всього в Японії, робиться тому, що так заведено, а не тому, що хтось когось так сильно любить, що хоче йому подарувати якийсь подарунок. Особисто я купую оміяге для співробітників тільки коли кудись їжджу по роботі. Хотілося би купувати подарунки для друзів але, треба признати, тут в Японії, незважаючи на велику кількість добрих знайомих - друзів, в традиційному, закарпатському значенні слова - просто нема.

суботу, 16 лютого 2013 р.

Японська чесність і українське щастя.

Нещодавно я розповідав про відправку посилки для нашої мами в Ужгород. А наша мама у відповідь надіслала нам. Ну і от з українською посилкою вийшла серія приколів. Благодарствуючи нашій мамі :-) Як колись писав Грибоєдов "Счастливые часов не наблюдают" (хоча інтернет каже, що першоджерелом ідеї був Шиллер, який казав «Die Uhr schlagt keinem Gliicklichen»). Так точно наша мама, коли пішла відправляти нам посилку на центральний поштамт в Ужгороді, забула, що на посилці має бути написана адреса отримувача. Кажуть Коля, який підвозив тоді на автомобілі шуткував: "Ти шо думала Оленка, напішеш "Роме в Японию". Тоді прийшлося вертатися додому і роздруковувати нашу японську адресу, яку я вже підготував на двох мовах зрозумілих японським поштарям. Але це був тільки початок.

Вчора коли ми з Марькою прийшли додому, нас чекало повідомлення від японського поштаря, що посилка до нас вже дійшла. Тільки глянувши на повідомлення я почав сміятися від душі. Ось той кусочок поштарського повідомлення, який мене розмішив.


До мене дійшов другий прикол, який видала Оленочка, а саме - вирішила що своє імя, на зрозумілій японському поштарю мові писати зовсім не обовязково :-)... І тут, я уявив собі бідного поштаря який стоїть під дверима нашої квартири і записує рукою спочатку імя отримувача (пів-біди, на англійській мові) а після того - чесно, згідно посадової інструкції - також імя відправника, і таки написав, так, що я зразу здогадався хто став початком мук звичайного японського роботяги, який в свої 45 років вперше був змушений спробувати свої сили в кириличній каліграфії :-). Більше того, зрозуміло, що своє імя Леночка не написана друкованими літерами, майбутній лікар. Може хоч так би було легше японському бідолазі.

Вчора, забувши що у мене є плани на сьогодні я через веб-сайт японської пошти подав заявку на повторну доставку на сьогодні з 12 до 14 годин. Але я забув, що сьогодні у нас в садочку батьківські збори. І ми запізнилися додому десь на 40 хвилин. Нам повезло - японський поштарь якраз спускався з 5 поверху, в руках з нашою посилкою, яку ми встигли перехопити. Але кожен раз коли він не застає отримувача вдома він має залишати бумажку про неможливість вручити пошту. І він залишив нам ще одну таку бумажку - і сталося чудо - він вирішив спростити імена і от що було написана на цей раз.


З моїм іменем вже вирішив не церемонитися - їжачку зрозуміло, що отримувач я, тому можна було писати японською. Але от з Лєночкою так просто не поступиш, адже в школі не вчили транслітерувати з кирилиці на катакану. Але він все ж таки знайшов елегантний вихід - вирішив написати лише одне імя, причому що радує - коротке. І варто відмітити практика не пройшла зря. В другому варіанті вже чітко зрозуміло що посилку надіслала Олена. Ось які вони чесні прості японські поштарі - трудяги без вихідних. Постійно в голові крутяться варіанти, як би поступив українький поштарь в такій ситуації, якби відправник був написаний лише японською мовою. Чи утруждав би він себе в каліграфії ієрогліфів?

Хоча в Україні подібні питання вирішуються простіше - просто шлють повідомлення - приходи забирай - тобі прийшла посилка, а якщо тобі щось не подобається то "шлють і тебе разом з посикою". Я свою відправляв дорогим курєром EMS, так навіть вони, люди які зобовязані доставляти додому і вручати в руки - просто позвонили Лені і сказали: ідіть забирайте, а на фразу "так ви ж маєтє доставляти" курєр почав нити скільки в нього багато роботи і він ні на шо не має часу, так ніби це має переймати "клієнта, який завжди правий". Хоча по-слухам, дома в Україні правило про клієнта часто вже не діє. Японські ж навіть найпростіші поштарі зі звичайною посилкою відправленою найдешевшим тарифом приходять кожен день до отримувача, протягом трьох тижнів, і намагаються якнайшвидше донести пошту. Пошта тут святе. Даже коли в конверті контрабанда. Або сємочки, як жарт від друга. Тому не дивно що всі листівки поздоровлення "з новим роком" доставляють рівно 1 січня. Така от паралель на сьогодні дорогі віртуальні друзі.