субота, 30 квітня 2011 р.

Квітя*.

* так позначені закарпатські слова - хто не розуміє, в кінці поста є переклад на українську.

Вже десь я згадувавав у якомусь попередньому пості що в цьому році у нас тут (кому не подобається що я пишу "у нас тут" читайте будьласка "в Японії") дуже затяжна зима, і дуже холодна весна. Ще три дні тому ввечері ще приходилося включати обігрівач і зараз дуже хочеться але він вже спакований в шкафу. Природі ж від такої погодної аномалії мабуть тільки добре. Деякі види сакури (подібні до ужгородської) ще в квітях, - лише починають опадати. В минулу неділю гуляв з Марькою в маленькому - практично нехоснованому* парку, що в даному випадку означає що в парк практично не ступає нога людей з дітьми. У ньому переважно можна зустріти тільки старших людей що гуляють з песиками. І ось, гуляючи, поки Марька лазила по нехоснованих дитячих штуках, я, здивувавшись скільки у пустому парку квітя (звичайно не дикого а вирощеного людьми) почав від нє-фіг робити - фотографувати квіточки, щоб потім порахувати скільки буде різних. Рахувати навіть зараз - лінь, але колаж зробив. Ось він.


Завжди собі думаю - що для мене Японія...
Ось наприклад цей парк - дуже гарно підходить для одного з пунктиків. Пустий, зелений, з кучою дитячих штучок, з одним громадським туалетом, парк в якому кожні кілька хвилин зустрічаєш гуляючого дідуся або бабусю з песиком, або навіть з мачкою*. Це саме те з чим у мене буде асоціюватися Японія, і звичайно це наслідок того що зараз ми живемо у маленькому індустріальному провінційному містечку. Тут нема роботів і хмарочосів і метро в якому люди їздять як сєльодки, і вагонів окремих для жоней і чоловіків нема. По крайній мірі цього всього не видно - тут живуть прості люди і переважно простим життям, але це вже не про квітя. Пару фоток з парку - щоб було зрозуміло що я маю наувазі.

Вхід - не основний - боковий.

Ось такі песики - і мачка за ними плететься.

Всі рухаються дуже повільно, уважно спостерігаючи за своїми песиками щоб не прогавити какашки, які треба за собою прибирати.

Koinobori розвіваються вже кілька днів дочікуючись свого офіційного свята - дня дітей, що відбудеться 5 травня.

Всякі горки для дітей в цьому парку практично нетронуті, хоча, старенькі - видно що вже давно встановлені.

Гарні альтанки з старенькими лавочками.

Туалет і знову песики.

Марька що досліджує все підряд.

І просьба від керівництва міста прибирати гунце за своїми песиками.

А ще під час цієї прогулянки стався прикол - Марічка почала кликати маму на японській мові. Оскільки слово "о-ка-а-сан" ми не використовуємо - думаю що навчилася вона цього від когось з дітей коли чула як верещить за мамкою. Але Марічкин крик більше схожий не на реальний зов мами а на якийсь бойовий клич, вона ж не розуміє що вона маму кличе, думаю для неї це прикол просто покричати на пустирі. Ось так ми живемо, вбиваємо час дочікуючись приїзду нашої "о-ка-а-сан".


* квітя (закарпатсь. діал.) - квіти, рослини, флора.
* нехоснований (закарпатсь. діал.) - такий що не використовувався, іноді - новий, походить від дієслова "хоснувати" - використовувати, перегукується зі словом "хосен" - користь.
* мачка (закарпатсь. діал.) - кішка.

субота, 23 квітня 2011 р.

Харчування - 食生活

Три ієрогліфи винесені в заголовок - по окремості читаютьсться (shoku-sei-katsu) означають "eat, life, living" а вкупі як мені подобається означають "eating lifestyle" тобто стиль харчування чи як там по українськи.
Колись давно коли я ще лише приїхав в Японію у мене була фотоколекція на пікасі шо іменувалася "Пища в Японії" - тоді хавка була трохи вичурніша - іноді готувалася по кулінарним книжкам і переважно Ліною-сан. Тепер же ми живемо окремо і мусимо готувати собі самі :-) Звичайно що тепер все набагато простіше, в плані приготування страв. Концепція японської кухні як мені здалося за цей час - полягає у простоті приготування, чим менше приготовлена їжа готується шляхом жарення, парення - тим краще. Для рису звичайно, переважно завжди одна і та же процедура - рис, вода, рисоварка і більше нічого. А якщо є рис то можна вважати що є і пища. Дома я готую часто - особливо зараз коли ми залишилися самі без Оленки - по банальній причині - зявилося більше часу.
Сніданок у нас переважно завжди вівсяна каша, що ми нещодавно обговорювали в публічному buzz-і не то шо у німецьких буржуїв які як детально виразилася Катя на сніданок мають кожен своє (це в межах однієї сімї!!!) - цитую "я їм суміш з різними кислими ягодами, заливаю це моколом або несолодким йогуртом, Міша їсть кранчі (солодкі карамелізовані грудки) з йогуртом і агорн-сиропом, а Міла те саме, тільки з йогуртом і яблучним мусом". За такий "ітінг лайфстайл" нашого друга Мішика можна тільки порадуватися, по доброму позаздрити і тягнутися до них. У нас покищо попроще.
Щоправда віднедавна Марька надає перевагу білковим продуктам і вже не з дуже великим задоволенням їсть кашу. На запитання зранку що хочеш їсти відповідає "яєчо" що означає яйце (мінімум два-три) в будь якому вигляді. По суботам коли я нікуди не спішу - готую їй комплексний сніданок - не дуже ізощьрьонний - ось наприклад як сьогодні


Апетит признаю прямо залежить від вигляду поданої страви принаймні у нас (цікаво чи у всіх дітей у віці 2 роки так). Якби я запропонував таку їжу Марькі в маленькій тарілці - перемішану - вона вибрала би яйце і сосиски а все інше би викинула на підлогу. В такій же сервіровці - дана порція зїдається повністю з добавкою. Порядок споживання завжди різний і не так як у дорослих всього почутьчуть паралельно а по черзі. Сьогодні було так: яйце, тост з маслом, сосиски і на закуску брокколі приготовлені на пару без всяких спецій і приправ.


Після їжі пила чай - але лимон потрєбувала вийняти - покищо не доросла ще Марька до лимона.
Дома ми обідаємо тільки в неділю, а на вечерю у нас завжди щось просте закарпатське - чи картошечка з відбивними, чи спагетті болоньєзе. Віднедавна почав готувати "каре-райсу" тобто рис з соусом каррі. Тут в Японії це дуже популярна страва - в магазинах є міліон видів спецій для каррі в брикетах які треба додати в відварені мняско, грибочки, картошечку, морковочку - короче кому як подобається. Діти всі люблять каре-райсу і Марічка не виняток - готова його їсти і на обід і на сніданок і на вечерю. Готувати легко, смак надзвичайний - запах і смак спецій завжди викликає звірячий апетит, такшо в кого є мождивість - рекомендую. Більше того каррі-мікс як правило містить багато куркуми а вона в свою чергу містить речовину під назвою - куркумін що являється доведеним хімікатом для профілактики колоректального раку (див. наприклад недавній огляд в журналі Nature), щоправда доведено на мишках, але ми від них не сильно відрізняємося. Такщо рекомендую іще раз. На фото зправа нещодавнє наше каре-райсу.


Іноді коли є натхнення - вчуся чомусь новому і намагаюся включати в раціон, хоч і рутинні японські, але вск ще екзотичні для нас морепродукти. На фото зліва експериментальна страва - сирна запіканка з брокколі і кальмаром, вийшла непогано, кальмар смачний - але чистити його - заняття для передачі "фактор страха" чи де там усяких жуків їдять? - короче - можна зблюватися - особливо якщо не дуже любиш рибний запах, ну і плюс він слизький і у ньому незрозуміло де жопа а де очі - але треба видирати і одно і друге. В цьому контексті не дивно чому тут в Японії цілий кальмар коштує десь в 5 разів дешевше ніж чищений. Однак смак у кальмара також особливий, не знаю але думаю що по складу своєму мясо має бути корисне і поживне як все морське. Ну і звичайно про брокколі згідно того ж огляду у  журналі Nature містить дуже корисні ізоцианати - згідно клінічного дослідження жони шо споживають більше кілограма брокколі щомісяця (брокко-жеруни) мають на 60% меншу імовірність захворіти раком молочної залози ніж ті жони що їдять 350 грамів і менше на місяць (перевірено на самках виду "homo sapiens"). Як на мене то це дуже дуже вагомий аргумент щоб їсти дуже багато і дуже часто цей винятковий овоч, звичайно підкормлюючи своїх дітей і чоловіків. Ну і раз я вже почав про антиракові продукти: ягоди, червоне вино (в мікродозах), парадички (особенно чоловікам - доведено діє для профілактики раку простати) і чеснок у величезних дозах і у різних стравах. Це все ми також їмо але про це вже іншого разу. 

четвер, 14 квітня 2011 р.

Нова група в садочку - Usagi-gumi ("Зайчик")

У нас в садочку коли змінюється навчальний рік, змінюється група - також треба змінювати і панамку. У всіх дітей в групі мають бути кепки однакового кольору. Для того щоб діти розрізняли де чия шапка (шапки єстєственно зберігаються в садочку) батькам дають завдання підписати шапки і наліпити на шапку якусь наклейку щоб дітваки (які ще не всі вміють читати в 2-3 роки) могли ідентифікувати свій кепарик серед інших таких самих. Система супер проста і навіть самі малі діти свої шапочки вміють вибирати з кучі подібних. Оскільки ми цілий тиждень минулий хворіли - шапку нам дали лише позавчора. Два дні мені знадобилося для того щоб знайти утюг за допомогою якого я наклеїв на шапочку ідентифікаційні наклейки. В цьому році все банально - наклейки спеціально не купляв, а знайшов ті які були вдома. Як не дивно - але це виявилися два зайчика - приліпив симетрично з двох боків кепки. А ще як опція можна до шапки купити спеціальний захисть від ультрафіолетового проміння - в минулому році у нас такий був але в цьому році я вирішив шо можна трішки і позагорати. А ось і фото нової шапки, Марька правда в піжамі перед сном :-)


А так Марічка виглядала рік назад у своїй попередній садочковій шапці.