середа, 29 лютого 2012 р.

Японська поезія. Хайку про жабеня.


В старинькой озирце
Скочило жабиня...
І чути звук води...

Без назви (не дивно, як можна давати назву таким коротким творам), автор Matsuo Basho (松尾 芭蕉), автор майже русинського перекладу - знову я.

Аналіз другого японського віршика
Сьогоднішнє хайку до болі просте, і не містить ніяких переносних значень (як минулого разу повний місяць). Кажуть що автор не любив якихось недоговорок або двозначних символів і надавав перевагу оспівуванню того прекрасного чого і так повно навколо нас, просто часто ми цього не помічаємо.

Ось як пафосно пише про це вікіпедія цитуючи дослідника японської поезії Ямагучі Моічі:
«Европеец не мог понять, в чем тут не только красота, но даже и вообще какой-либо смысл, и был удивлен, что японцы могут восхищаться подобными вещами. Между тем, когда японец слышит это стихотворение, то его воображение мгновенно переносится к древнему буддийскому храму, окруженному вековыми деревьями, вдали от города, куда совершенно не доносится шум людской. При этом храме обыкновенно имеется небольшой пруд, который, в свою очередь, быть может, имеет свою легенду. И вот при наступлении сумерек летом выходит буддийский отшельник, только что оторвавшийся от своих священных книг, и подходит задумчивыми шагами к этому пруду. Вокруг все тихо, так тихо, что слышно даже, как прыгнула в воду лягушка…»

Часи помінялися і на жаль не кожен сучасний японець в своїй уяві несеться до буддистського храму, більше того самі вони (в особі моїх колег) з трудом врубаються куди саме має полетіти їхнє воображеніє. Але це аж ніяк не умаляє їхнього розуміння. Мої студенти чітко мені пояснили що це надзвичайно позитивний віршик і старнький ставок це місце від якого від безмірним спокоєм і уміротворєнієм. Я довго допитувався чи раптом "frog" який скочив у ставок не нарушив цей спокій, і мені сто раз сказали що жаба це якраз що доповнення, важлива симбіотична деталь цього ставка, бо тільки з жабою, він і є живим а без жаби він би був набагато більш мрачнішим. Ось українські переклади і мені здається що без коментарів це дійсно абсолютно беззмістовні посланія. Я довго не міг перекласти цей вірш саме в такому ракурсі як мені розказали студенти. Тому в моєму перекладі саме "озерце" а не ставок, і не жаба а помякшене русинське "жабиня" образи які одразу мають викликати до себе симпатію. І остання фраза є дослівний переклад з японської "мізу но ото" я це вже розумію і без перекладачів і це аж ніяк не частковий "всплеск" а це якраз є в широкому розумінні звук води або ще краще музика води. Ось мої дорогі друзі така вона японська поезія. Пишіть якщо сподобалося, буду ковирятися в головах носіїв культури ще і ще і може накопаю там якихось справжніх діамантів.

А ось переклади крутих поетів, можете порівняти з моїм скромним

(укр.)
* На старім ставку жаба в воду плюснула — чули ви таку? (Микола Лукаш)
* Старий ставок. Пірнуло жабеня – Вода сплеснула (Іван Бондаренко)
(рос.)
* Старый пруд! Прыгнула лягушка. Всплеск воды. (Т. П. Григорьева)
* О, дремотный пруд, прыгают лягушки вглубь, слышен всплеск воды. (Валерий Брюсов)
* Старый пруд, Прыгнула в воду лягушка, Всплеск в тишине (Вера Маркова)

неділя, 26 лютого 2012 р.

Наш японський "ресторант".

Колись тут у мене були кулінарні пости про то шо ми їмо, як готую Марічці, куди ми ходимо їсти рамен, про кулінарні курси для неваловшних японських татів у садочку, і даже про то як треба готувати і їсти бамкукові "пабєгі"... Усьо ся минуло. Останні кілька місяців поки йшла робота над дисертацією я розлінувався, дома готую набагато менше ніж рік тому, і набагато простіше. Оскільки малому дітвакови треба їсти шоб інтенсивно рости ми заходили в супермаркет і купували щось готове і Марька собі хавала вдома. Потім кілька разів спробували заходити в недорогі ресторанчики по дорозі додому. Благо у Японії таких багато і тільки на вулиці що веде до нашого дому стоять десь 5-6 один за другим. Ну ми заходили заходили в різні і в кінці кінців облюбували найдешевший ресторанчик, але його мабуть краще назвати столовкою. І якщо точніше то не ми облюбували а моя Марічка. Тепер кожен раз після садочка вона просто вимагає від мене "ресторан ресторан" і даже коли я не хочу - мусимо іти бо інакше влаштовує мені скандал. Оскільки ми були в ньому вже десь 50 разів а в останні два місяці ми ходимо туди 4 рази на тиждень, тому прийшла пора його пофоткати і зберегти в безмежній памняті інтернета, як кажуть, "оби онукам потім показувати". Далі фотографії із описами, кому цікаво тисніть на "дальше".


Так наш ресторанчик-столовка виглядає іззовні. Нічого особливого таких тисячі.


Традиційно у будь-якому ресторані можна ознайомитися з меню увіковіченому в пластику. Із цього різномаїття ми їмо лише три страви - бо пріоритет вибору має Марька. Один раз я заказав щось інше, щоб урізноманітнити і спробувати щось інше, так Марька на цілий ресторан і на повний голос почала кричати "ойшікунай" що означає не смачно, я натерпівся позору і одразу взяв їй страву з її списка.


Завжди ми сідаємо за один і той же столик але сьогодні він (і лише він) був зайнятий двома дядьками, на задньому фоні, нічого - зато попрацювали моделями.


Наш ресторанчик екстра дешевий тому що в ньому самообслуговування. Із-за того що до тебе не підходить офіціант і не стає перед тобою на коліна можна зїсти те саме в два рази дешевше ніж з ввічливим офіціантом. Нам підходить - ми не горді, нам головне похавати а не відчути себе панами яких обслуговують.


А ось і наше "караге тейшоку" хавальний сет головним в якому є жарені кусочки куриці а до нього стандартно рис, капусточка, місо суп, ще якась фігня в квадратній тарілці і чай. Капусточка без добавок - на окремій тумбочці можна вибрати собі дрессінг. Із цього всього Марька їсть курку 3-4 куска із 5, рис десь 30% і місо суп десь 90%. Я все інше. Скромно, небагато, але тут на Японщині я вже і не можу зїдати більше. Такшо цієї порції на одного чоловіка нам вистачає на двох.


Недавно читав чому японська кухня найздоровіша і одним з головних аргументів було те що тут є надзвичайно багата культура споживання супів. Кожен японець кожен день їсть суп як мінімум один раз в день. Місо суп легенький, низькокалорійний, з водоростями цибулькою, це одне з мого найулюбленішого що є взагалі в японській кухні.


І Марька любить, даже цибульку зелену зїдає разом супом.


Після того як Марька насищаєся, вона починає гасати по всьому приміщенню, лізати по лавочкам, благо в усі дні крім неділі людей небагато, персонал радується, говорить з нею, в той час як я доїдаю залишки і любуюся на відображення дешевих люстр в вікнах.Просто обожнюю дивитися на їхнє відображення.

Ось так ми трішки поміняли свій спосіб життя тут у Японії. Наша мама харчується переважно в столовій Ужгородської міської лікарні а ми переважно вечеряємо в маленькому "шьокудоу" по дорозі додому.

понеділок, 20 лютого 2012 р.

Японська поезія - русинський аналіз.


Сись світ, так думаву собі, 
Є муй - indeed! 
Ги місяць повний я сіяву, 
Ни єнна хмара ня не прикривать!

Mochizuki no Uta (望月の歌, Поема про повний місяць), автор Fujiwara no Michinaga, автор русинського перекладу - скромний я.

Аналіз одного японського віршика
Ця історія планувалася ще на Різдво. На очі мені попалася неймовірно цікава стаття на порталі slon.ru під назвою "Почему иностранцу трудно написать хороший хайку". В статті автор Максим Крилов в притаманній йому манері аналізує хайку як його розуміють японці і робить висновок що іноземцю зрозуміти сенс японського вірша взагалі неможливо. Хоча ні, можливо але тоді для цього "Читателю для этого нужна самая малость: владение японским языком и образование востоковеда." Переказувати не буду хто хоче може прочитати - ссилки вставлені.

Мене настільки заворожила сама стаття і висновки в ній зроблені, що я спробував пересмислити її користуючись своїми студентами. І ось під час одного ланчу в лабораторії мені попалися в руки Дайсуке Сакемі і Дайкі Шімізу. І просте запитання яке я їм задав - розкажіть якесь відоме хайку. Ну там із тих що ви вчили в школі на память. Вони здивувалися - на память? Ну я кажу - шо не вчили вірші в школі і розказую їм Заповіт (Шевченка) і My heart"s in the Highlands (Robert Berns), нічого іншого згадати не зміг, хоча в даному випадку можна би було і Групу крові (В. Цой) продекламувати, студіки і так би не врубилися. Мені мало не аплодували, але розповідь не про це.

Короче трєбую від них, щось розказати і написати мені в зошит. Студенти трошки думають і о чудо! Сакемі записує мені в зошит перший вірш - танку від Фуджівари но Мічінаги. Для своїх дорогих читачів вона перекладена на русинську мову в заголовку поста. Вірш як вірш, нічого особливого, починаю допитуватися і тут мені хлопці мало не пошепки кажуть що це вобще-то такий вірш який вслух декламувати заборонено. Бо написав його чувак дуже поганий, і щоб пояснити наскільки поганий кажуть що він наче Гітлер. Потім копаючися в мережі знайшов що цей Мічінага-сан написав танку тоді коли неформально став властителем Японії, тисячу років тому назад. Хоча сам він не був імператором, був "сірим кардиналом" шось тіпа Медведчука при Кучмі. Ну кажу добре, але при чому тут вірш, все вродіби нормально. Мені починають розжовувати. Багато речей має прихований (переносний зміст). В цьому конкретному випадку "мочідзукі" - повний місяць, в поезії це символ досконалості. Порівняти себе з повним місяцем це все одно що оголосити себе богом. Ось така пісня. І мене ще сто разів попереджають щоб я не дай бог десь не продекламував цю танку. Це при тому що це шедевр японської поезії і ніде в англо або російських ресурсах я не знайшов що його краще не говорити вслух.

От цікаво якби Гітлер писав геніальні вірші - ми би тоже так до них відносилися?

P.S.: Маю ще один віршик, якщо хтось вискаже мені захоплення даною тематикою то напишу ще один пост.

неділя, 19 лютого 2012 р.

Graduation-2

I never forget a face, but in your case I'll be glad to make an exception.***


Такуя Мацунага робить фінальну доповідь усього свого навчання і думає про свою майбутню роботу що почнеться в квітні місяці, коли йому буде дозволено іти додому після 5 годин вечора.


У нас в Кітакюшському національному університеті знову наступила пора випускати нових птєнців із гнізда і два дні підряд я фоткав наших пациків до і після їхніх залікових презентацій. Про то як захищаються дипломи я вже писав минулого року - нічого не змінилося. В Японії взагалі зміни люблять не дуже, що мені дуже підходить, бо і я не люблю нічого змінювати, плюс - просто ненавижу сюрпризи. Оскільки цікавого мало, то в цьому пості представляю старих і нових членів нашої лабораторії короткі характеристики, для когось прощальні, вобщем то шо мені саме зараз спадає на думку.
*** Чак Фулхем, наш шкільний вчитель англійської літератури цитує Ніксона (у мене так збереглося в памяті). Насправді вислів належить американському коміку Марксу Граучо і напевно Чак цитував саме його...
Переглянути фотки випускників і прочитати про них

На презентації я хожу лише для того щоб подивится на атмосферу, і пофоткати наших студентів.
Всі студенти що захищаються в ці дні зобовязані відвідувати презентації інших. Тому що проводять переклички. Вони приходять і приблизно так вони слухають своїх колег. Професура робить так само, лише вони так не скупчуються і сплять по-одиночку, фоткати незручно.


Спочатку статистична інформація для тих хто цікавиться устроєм університетського життя, і аналогія з нашим університетом (по памяті не першої свіжості). Оскільки слухати студентські доповіді не дуже цікаво, мова і наука не рідна то я займаюся всякою фігньою. На цей раз порахував скільки всього сенсеїв на нашому відділенні (кілька кафедр) і відповідно скільки у кожного сенсея студентів. Отримав майже круглі цифри. Сенсеїв 16, магістрів 16, бакалаврів 48. Тобто на кожного сенсея припадає в середньому 4 студента: 1 магістр і 3 бакалавра. В порівнянні з нашим фізфаком УжНУ виходить в два рази більше, наскільки памятаю, в часи коли я закінчував у викладачів був в середньому 1 бакалавр і 1 магістр. Ще цікаво, тут в магістратуру іде всього четверть студентів. Переважна більшість хоче почати працювати якнайшвидше. У нас на курсі на фізфаці після бакалавра всі пішли далі або на магістра або на спеціаліста. Значить в Україні важливо мати вищішу освіту, бакалавра не достатньо. Такшо можемо порадуватися українська нація в середньому має бути розумніша за японську :-).

Тепер про наших випускників. Я розумію що це все може здатися нудним для тих хто це читає, тому мушу пояснити для чого я це пишу. Недавно в скайп розмові ми з Мішиком Гошовським почали згадувати наших сокласників. Половину згадали дуже швидко, а для іншої половини знадобилася десь година. І це люди з якими ми провчилися 10 років і бачилися по пять днів на тиждень. Тому я на днях подумав що важливо пофоткати хлопців з якими я зараз навчаюся і працюю, і записати їхні імена, бо дуже скоро я забуду не тільки це все і навіть можливо їхні обличча.
Ватару Ясукочі - відомий пересонаж - його вже кілька разів я згадував і показував в своєму щоденнику і все тому що він у нас найбільш активний магістр, їздив на кілька конференцій - і в Кіото і в Корею такшо часто трапляєся зі мною на фотках. Знайшов собі хлопець роботу - і з квітня місяця - і в наступні 30-40 років буде працювати в компанії що виробляє "друтя". На запитання що ти там будеш робити він мені відповідав "I will make wire", я сподіваюся що не в буквальному сенсі слова, не даром вчився в університеті аж 6 років. Але як каже Такума, у Ватару була вимога до майбутнього місця роботи - щоб воно було поблизу дома, короче амбіції відстутні. Ну він отримав те що хотів. Розповідати про нього нічого, звичайний хлопець. Дім, лабораторія і більше нічого. Сподіваюся його життя стане цікавішим після того як він почне працювати.

Такуя Мацунага - божий одуванчик, отшельник лабораторії, Оленкин кращий друг і співробітник. Колись у 2010 році вони сиділи поруч і часто ділилися всякими ніштячками, конфетками, шоколадками. На першому курсі Такуя і Ватару були "нерозлий вода" друзі. Всюди ходили разом, мало за руку не трималися. Десь через рік між ними відбулася сварка, Ватару здалося що Такуя не виконує якихось обовязків по лабораторії. Відтоді вони перестали спілкуватися, навіть розмовляти і так останні два роки, точно як коханці коли розходяться то назавжди. Такуя - простий, японський, домашній хлопець. Він тоже покидає лабораторію, довго не міг знайти роботу, але на щастя все таки знайшов в великій компанії Japan Agriculture. І у нього (по інформації того ж Такуми) була вимога до майбутньої роботи. Дуже дивна така, не японська вимога: щоб можна було йти додому після пяти годин. Амбіцій також ноль. Ну не бачать себе хлопці на керівних посадах, знають що не всім дано рулити - комусь треба і копати. Не то шо Такума, який хоче влаштуватися в топові японські компанії, більше того ставить собі задачу отримати 5-6 "ворк офферів" щоб потім серед них вибирати. Побачимо що з цього вийде.

Джунічі Ішікава - мій підлеглий, даже можна сказати мій дітвачок, старший після Марічки. Іноді складається враження що його взяли в університет одразу після садочка, такий він сарака неваловшний. Дуже інфантильний, можливо це повязано з якоюсь вяло текучою хворобою, хто памятає у нього є цілий букет симптомів. Але до лікаря йти відмовляється, хвала Богу ще живий і здоровий. Він захистив бакалавра і продовжує магістром, такшо він нікуди не їде і ще напевно зявиться на сторінках мого щоденника.

Тао Ванг - наш топовий студент четвертокурсник. Не п"є, не курить, дівчатами не цікавиться, хлопцями тоже. Навчання і підробіток в ресторані забирають весь його час. Нічого не зробиш - така доля іноземних студентів в Японії (Тао із Китая), які приїхали самотужки і мусять платити за навчання. На розваги ні часу ні грошей нема. Зато успішний в університеті. Тао молодець, з почуттям гумору але дуже скромний. Хоча він ще себе проявить.


Ну і останній цьогорічний випускник Дайкі Шімізу, на жаль не встиг зробити тюремну фотку - зато встиг з ним зфоткатися одразу після його виступу. Мені здається що по ньому одразу видно - що це добрячок добрячком, такий собі ведмедик, який мені дуже і по тєлосложенію і поведінці і нравам нагадує нашого доброго друга Мікія. Хто знає Мікія той зрозуміє про що я.

На цьому - одкланююся, дорогі мої читачі.

четвер, 16 лютого 2012 р.

Дитячий грип у Японії. Клініка, діагностика, лікування.

Марька хворіє простудою. Висока температура в Японії лікується охолоджуючим гель-кулером що ліпиться на лоб... (грудень 2011)

Наш дитячий лікарь Івасакі сенсей - геній. Я вкотре в цьому переконався. У Марьки був грип і він вилікував їй його за три дні.
У звязку з цим у мене виник пост-запитання до друзів лікарів, і взагалі всіх хто знайомий з грипом у дітей, як його лікувати і теде і тепе.

Читати далі... Понеділок 13 лютого 2012
Зранку в 5 я впереше відчув у Марьки температуру - 37.3. Почав моніторити але не дуже активно бо я даже подумати не міг що температура тіла може так швидко підніматися. Міряв кожні півгодини і було те саме. Я вже повністю прокинувся, написав лист шефу що не прийду в універ і тут в 7 годин міряю температуру і на градуснику 40,4 причому він ще даже не запікав як я вже його кинув і побіг за свічкою від температури. В 7:05 поставив свічку причому не 3/4 як мені казали а цілу. Дуже плавно десь до 9 годин температура впала до 38 з хвостиком і так держалася до тих пір коли ми прийшли до лікаря. Лікарня відкривається в 8:30, після онлайн реєстрації нам назначило прийти на 9:30. Я був спокійний бо знав що свічка продіє десь 5-6 годин тобто до часу дня.

У лікарні Марька була досить активна і у нас був фактично один цей симптом записаний у мене на бумажці (яку медсестри одразу вклали в Марькине діло) різкий підйом температури. Незважаючи на Марькин зовнішньо здоровий вид нас одразу попросили зайти в бокс щоб не контактувати з іншими дітьми. А в боксах в яких звичайно сидимо самі коли щось заразне - тепер було по 8-10 чоловік. В першому ті хто з підозрою на грип (ми в тому числі) а в другому ті хто вже з діагнозом.

Чекали дуже довго. Хоча ми прийшли на назначений час, ще десь годину просто сиділи і чекали, Марька не містилася в шкурі поки температура була нижче 39.5. (З весни, коли у Марьки температура, я постійно хожу з градусником - в кармані ношу, бо в неї температура одразу після виникнення скаче до небезпечних висот). Короче настала наша черга і наш лікарь, як звичайно послухав і подивився в ротик. Потім був тест на грип. Це ужас - Марьці таке роблять вже другий раз. В ніс засовують палочку довжиною десь 15 сантиметрів з ваткою на кінці. Після цього Марька дуже сильно образилася і розревілася і плюс, психосоматично підняла собі температуру до 39,5 і вже не опускала її нижче. Результат тесту треба було чекати протягом 10-15 хвилин, за цей час нам дали робити інгаляцію. З ноздрі з якої брали аналіз даже потекли червоні сопельки. Марька вже виросла настільки, що їй було прикольно дихати з інгалятором колись вона його ненавиділа, коли була мала. Тепер сама держала і в носик собі засовувавала (практично), показуючи "шо мол дивися малі дітваки плачуть а я нє".

Потім нас позвали на повторну розмову. Дохтор Івасакі підтвердив діагноз. Сказав грип типу А. Прописав таміфлю - два рази на день. Сказав прийняти негайно як прийдемо додому. На моє запитання - що робити з температурою яка вже на той момент піднялася до 39,6 він сказав що таміфлю збиває температуру і приймати будь які антипіретики разом з таміфлю заборонено (як виявилося пізніше сказав не зовсім правду). Поставили свічку діазепама і дали ще дві - щоб я не переживав за фебрильні конвульсії. Я даже запитав шо мені робити якщо вночі буде температура 40-41 він лише посміявся, але свічок проти температури не дав. Ну ми пішли (вірніше поїхали на таксі) додому. Марька вже була як розмазня, ще й після поставленої свічки - дуже вона це ненавидить коли їй свічку в гузицю дають.

Дома почався цирк. Температура вже під 40 я почав давати таміфлю - вона ні-в-какую не хоче пити. Виплюнула першу дозу, потім другу, руки в роті, блювотні конвульсії, сльози, соплі, тремор - короче весь букет. Я здався, пробував і умовляти, і мультик, і силою - нічого не допомогло. Позвонив Такумі і попросив його позвонити дохтору Івасакі і запитати що робити тепер коли вона і таміфлю не випила, і проти температури нічого не дали а температура вже 40,1. Той сказав щоб ми ще раз прийшли в лікарню - не чекаючи робочого часу - в обідню перерву. Добре що вже був Такума і він за нами приїхав. Я чесно кажучи собі уявляв що Марьку госпіталізують і прокапають. І я на це надіявся. У лікарні сміхи. Дохтор нас даже не дивився, прийшла фармацевтка, принесла водичку, цукрик, показала Марічці шоколадку, потім змішала таміфлю з цукром дала його, потім шоколадку одразу зажувати і всьо. Дали мені ще 4 шоколадки круглі, для послідуючих доз. Я прийшов додому і тут концерт продовжився - температура під 40 (була раз даже 40,1) ну короче так-сяк і десь годину. Марька в кінці вирубилася, поспала годину потім встала знову поревіла і вирубилася, даже пити відмовлялася. Поки вона спала я прочитав усьо шо лиж можна про грип і про таміфлю. Здивувався що кожен рік від грипу помирає аж 500.000 чоловік і страхи мої почали наростати. Прочитав стадії грипу у Марьки лише по показнику температури це важка або стадія токсикації передостання. Залишилося лише чекати ускладнень. Короче настраждався я за ці чотири години після лікарні, поки температура була біля 40.

Прочитав також що Таміфлю можна приймати з будь-якими ліками і даже з алкоголем, препарат який вобще ні з чим не взаємодіє - тупо устраняє вірус грипу по дуже специфічному шляху. Руки чесалися дати свічку від температури - ще маю дві з прошлого року, але не дав, дохтор заборонив і даже написав мені на англіцькій мові "antifever drug is no good!". Після другого сну Марька накінець то погодилася випити кружку чаю, з самого ранку нічого не пила. Випила і одразу її виблювала - разом з харкотинням з легень і соплями, з хрипами і "зупинками дихання"... Короче заблювала одіяло і весь одяг на собі я її ледве заспокоїв, почав знімати верхню кофту і помітив що вона сильно спітніла після сну. Помяряв температуру було 39.6, - мені вже стало легше. Короче переодягнув її в чисте знову поклав на ліжко дивитися мультик. Було десь 6 годин вечора. По інструкції таміфлю, препарат досягає піку концентрації через дві години - у нас від прийому пройшло 4 години, такшо я вже чекав ефекту. Я надіявся на якийсь ефект, бо нерви в такі дні не дуже. Багато думаю про смерть. Але після того всього, температура почала швидко падати і на вечір 8 годин вже була до 38. В 10 годин давав другу дозу, звичайно що в мене нічого не вийшло - так як мені показувала тьотька-фармацевт. Оказалося що то був ефект тьотьки а не шоколадки. В кінці кінців я тупо розчинив таміфлю в чаю сильно цукреному і вона його випила. Так получилося вже дві дози.

Вівторок 14 лютого 2012
Спали ми в великій кімнаті Марька на чорному дивані я на маленькому. Заснули десь в 11 і проснулися десь в 8. Я спав тривожно але і щасливо, бо Марічка не проснулася даже на хвилинку - значить температура була в нормі. У вівторок зранку я вже даже не пробував давати таміфлю з ложки - зразу розмішав з какао і дав їй випити - випила і не помітила. Інструкція пише шо таміфлю можна приймат з їжею такшо вважаючи какао їжею можна надіятися шо лікарство не втратило своїх антивірусних властивостей.

Протягом дня вже все було окей, температура в нормі, Марька бісилася - знову не містилася в шкурі, просилася на двір а там був ливень. А інтернет пише шо якщо грип то треба тиждень дома лежати - ізолювати хворого - не підходити до нього ближче ніж на метер. Пройшло лише два дні - і я вже не знав що будемо робити на третій, якщо вона зовсім поправиться. Вирішили послухати шо скаже мудрий дохтор який залишив мене з дітваком 40 С температури з одним єдиним лікарством. У середу нам був назначений контрольний візит.

Середа 15 лютого 2012
Прийшли до лікаря, подивився, послухав, дав інгаляцію. Відмінив таміфлю після 4-ої дози. Виробник пише шо треба мінімум 5 днів приймати для того щоб остаточно побороти вірус. Прописав брохолітичний пластирь і порошочок в якому мукодаїн і кларитроміцин (антибіотик) - на три дні. Сказав що в садочок можна йти якщо будуть виконані три умови протягом одної доби. Хороший апетит, відсутність температури, відсутність інших симптомів. Оскільки такий день був в середу - в четвер я вже повів дітину в садочок а сам сходив в університет, хоча чуствую вялотекучий грип у собі, але в мене він мабуть пройде без екстремальних ситуацій.

Вот така історія, як у доктра Хауса, правильно поставлений діагноз і відповідні йому ліки - як хвороба зникає на очах, за лічені години. Але ті пару годин, що Марька була з температурою 40 - піздєц як страшно.

Запитання до тих хто знайомий з вопросом.
Наскільки адекватно проведено лікування?
(Таміфлю 2 дні замість 5, антибіотики 3 дні замість 7(?), відсутність супутньої терапії при таких високих температурах)
Чи потрібно міняти лікаря який мені ніколи не дає лишніх свічок проти температури?
Лікар знав що буде саме так чи йому просто повезло?
Чи правильно я зробив що довірився лікарю повністю і ніяк не коригував призначене лікування?