четвер, 5 грудня 2013 р.

#Євромайдан #Єврореволюція

Поки в Україні триває революція, блог не пишеться. Не можу ніічого з собою зробити тільки про ці події думаю, слідкую. Весь час сижу тільки в твітері - очікуючи новин з фронтів. Паралельно ліниво пакую макулатуру за пять років навчання і роботи в університеті Кітакюшю. З нового року ми переїжджаємо в нове місто, я змінюю університет. Фотка лише демострує результат того що я роблю останніми днями. Вот би банда що захопила Україну одумалася і зробила так само, але здається що їм для цього не вистачить розуму. Могли би з своїми міліардами валити кудись подалі...


четвер, 21 листопада 2013 р.

Студентські життя в Японії

Умілєнія японськими студентами пост. Дві фотографії. На память. Просто доповнення попередніх паралелей про життя студентів в лабораторії. Хоча я звичайно можу й помилятися порівнюючи теперішніх японських студентів в нашій лабораторії з студентами того часу коли я вчився на фіз-фаці УжНУ більше десять років тому назад. Словом запрошую добавити портрет сьогоднішнього студента якщо хтось хоче або знає.

У нас в Японії як і в усій північній півкулі - наступила зима. Зранку в квартирі традиційно холодно близько 12 градусів тепла. На дворі десь 10 і це досить холодно. Поки відвів на велосипеді Марьку в садочок а потім добрався до університета на холоді (свіжому повітрі) прийшлоася провести десь 30-40 хвилин. Тим не менше на роботу запізнився лише хвилин на 20 - прийшов десь в 8:50. Зайшов в лабораторію а звідти на мене зразу запах свіжозвареної кави і тостів. Дивлюся наші пятикурснички на з того ні з сього (хоча звичайно у них мабуть була на те причина) прийшли рано вранці і влаштували собі романтичний сніданок. Я не втримався зафоткав і порадувався за них. Який же це кайф бути в своїй лабораторії як дома. Притащив кофеварку, тостерницю, сковородку, подушку, свою улюблену кружечку і ложечку, мед з маслом, включив кондиціонер для підтримання комфортної температури, одів штани і кофту майже піжамні і повільненько собі розпочав екперимент а потім сів з товаришом за чашкою кави і кусочком хліба з масло бесідуєш. Ніякого офіціозу, нічого такого що би тебе могло зупинити почувати себе комфортно.Короче порадувався я за них розіміючи як такі моменти скрашують нещасну рутину і можуть додають натхнення.


Друга історія про кожноденну подію яка відбувається тут же в лабораторії. Є у нас в лабораторії студент якого звати Дайкі - він на фотці в масці. Він любитель пограти - і час від часу відвідує японські гральні центри "пачінко". Іноді досить результативно - вигравши виставляє друзям в лабораторії, водить в ресторан. Так от він спочатку потихеньку раз на тиждень, потім два раз на тиждень а потім і кожен день привчив усіх грати в гру де програвший купує всім вигравшим морозиво. Все просто: стають в кружочок і грають в джан-кен-пон - варіант нашого камін-ножиці-папір. Той хто програв купує всім морозиво. Внизу картинка з сьогоднішньої гри на яку правда попали лише четверо з граючих.

Іноді гру модифікують таким чином щоб програвших було двоє - щоб сильно не напружувати програвшого матеріально. Співвідношення як правило один до трьох - тобто один програвший купує три морожка. В цій історії нічого особливого і цікавого немає - а зявляється воно тільки тоді коли я собі порівнюю цих дітей які грають в камін-ножиці-бумагу з своєю генерацією українських студентів. Хоть трісни не можу згадати щоб ми з сокурсниками в компанії від тьох до семи-восьми чоловік разом виходили з універа на морозиво або тістечко. Пивко, стограм, каву з сигареткою памятаю а вот морожка нєт.

пʼятниця, 15 листопада 2013 р.

Японська мова - status update.

Вчора отримав пропускний ваучер на свій наступний екзамен з японської мови. Першого грудня в неділю через два тижні буде тест, не пройшло і пів-року як я здавав JLPT4 тепер іду на рівень вище. Ох і не до вивчення мови зараз! В житті грядуть переміни, треба багато працювати, приділяти час жоні і дітвакові, Але мемрайз не дає засохнути і опустити руки. Скільки можу рекомендую всім, але чомусь ніхто з друзів і знайомих (за винятком парочки) не реєструється - не хоче вчити іноземні мови (а може правда просто ховаються за анонімними ніками).
Короче поки нема з ким змагатися по вивченню різноманітних мов серед близьких - змагаюся з анонімними чужаками. Сьогодні в мене маленька перемога я вийшов на перше місце в групі користувачів що вчать словник на JLPT3. Весь цей шлях зайняв майже п'ять місяців, але утримати перше місце буде важко, нога в ногу йдуть кілька лідерів турнірної таблиці. 2666 слів пройденого, до кінця курсу ще десь 20 процентів, по японським міркам це десь 1400 слів, адже вивчаючи японську слово треба вчити два рази - спочатку як читається, а потім написання ієрогліфами. Якщо додати до вже вивчених раніше то в моїй пам'яті вже має бути записано десь 2000 слів, але цього на жаль ще не вистачає для гарних граматично вивірених речень, якихось вичурних жартів навіть для серйозного спілкування по роботі. Звичайно для магазина, аеропорта, п'янки, садочка, випадкових знайомств і читання дитячих книг (до 6 років) - достатньо, але хочеться більше і більше. Тепер я зовсім не впевнений що здам тест, як колись був впевнений про попередній рівень, але я ж і вчу не для бумажки а тільки для того щоб потішити своє его, і тут похвалитися :-) Хоча до хутори всякоє кажуть, розум в тонусі дозволяє тримати. Ось так.

пʼятниця, 8 листопада 2013 р.

(Не) Прості японці. Випадкові люди в супермаркеті.


Зайшли з Марькою сьогодні після садочка (традиційно) в супермаркет по сусідству. Придбали те що потрібно, практично те що завжди. Молоко, шоколад, караге, спагетті, фаршик і ще якусь фігню. Підходимо до каси. Вірніше я підхожу покрикуючи через кожні 10 секунд "Марія, Марія". Дітвак носиться туда сюда розглядає всякі товари з малюнками японських дитячих мультяшних героїв. Підхожу до каси, на якій стоїть жіночка, років 50-60 худенька, нещасна, невисока, посідівша, явно в салонах краси не засиджується, одягнута по простому без викрутасів, схожа на мою покійну бабку з Ільниці лише не в косинці і в окулярах. Ростом десь метр сорок. За касою жіночку чекає чоловік. Зовнішньо точно такий як вона - лише ростом два метри. Чувачок на касі пробиває її товари, я чекаю своєї черги. Марька біля мене танцює і скаче, дивлячися в телевізор прикручений над касами де показують реклами з 仮面ライダー і повторяє все за ними. Як тільки ми підійшли - жіночка одразу почала поглядувати на Марьку (посміхаючися). Таке буває - я вже звик, але жіночка спочатку поглядувала потім почала дивитися постійно не зводячи погляду, потім не кліпаючи. На обличчі зявився вигляд так ніби вона дивиться не на звичайну Марію а на сяту Марю. Від цього її відірвав касир, назвавши суму покупок. Вона машинально дає йому велику купюру, не відвертаючи погляду. Він відраховує здачу і витримує паузу перед тим як відірвати її від споглядання божого ангела своїми матеріальними бумажками і металічними кружочками. Наважується - перебиває, вона не дивлячись на касира згрібає здачу не перевіряючи. Чоловік забирає корзинку з каси, жіночка відходить на метр складати все по кульочкам. Касир починає пробивати наші покупки. Я намагаюся не дивитися на жіночку, яка продовжує дитися на закарпатського дітвака. Тут жіночка втикається в наші з касиром розборки і просить наклеїти кусочок супермаркетівського скотчу на пачку шоколодно-полуничних конфет (наклеєний скотч – доказ того, що покупка оплачена). Жіночка вручає конфети Марічці. Марічка не бере, махає головою. В цей час я вже розрахувавшись починаю також віднєкуватися і дякувати і вибатися (як прийнято в Японії). Тьотінька всовує конфети мені і я розумію, що назад вона їх не візьме, починаю пакуватися поруч з ними, і продовжую дякувати і вибачатися і ще раз дякувати. Потім ще раз. Прошу публічно подякувати Марьку, що вона чесно робить. Чоловік жіночки задає стандартне запитання "Звідки?". Відповідаю "З Україні". "О! З України!". Жіночка продовжуючи дитися на ангела (якому всі ці дорослі розмови до гузиці) каже, яка кавайна, скільки років. Марічка каже, що пять. Жіночка хвалить за японську, я пояснюю - так - вона тут вже пятий рік, по-нашому не говорить, японська мова, як рідна. Вони дивуються. Чоловік задає наступне стандартне запитання "В Україні холодно, чи не так?" Відповідаю, так, трошки холодніше ніж тут. Вже мабуть зима, але ми давно не були, там кажу. В цей момент жіночка кладе в мою корзиночку три дорогі японські яблука. Я вже панікуючи, відмовляюся і перекладаю їй в корзинку - вона мені назад. Включаю трихвилинне "вибачте, дякую, не треба, вибачте, дякую" від чого вони ще більше настоюють і не залишають мені вибору. Розуміючи небезпеку ситуації я кланяюся і швидко покидаю магазин. Такі ось японці, таке відбувається не вперше і це невиносимо. Я як той мішка з мультика, так до кінця і не звик до того, що люди можуть бути такі от, як тут в Японії. Прості небагаті звичайні люди. Добрі предобрі з справжньою любовю, хоча скоріше відсутністю недовіри до чужинця.

середа, 6 листопада 2013 р.

Статистика блога.

Сьогодні зранку гуглоплюсодруг +Abu Kasym запитав мене про статистику даного блога, хто сюди приходить і звідки. Звичайно мені це також цікаво знати і я звичайно подивляюся кількість переглядів і звідки відвідувачі прийшли. До цих пір, щоправда, користувався тільки вбудованим інстументом відстежування статистики blogger.com а вона тут досить неточна - і звичайно не видає даних з якого міста хто приходить (те що цікавило +Abu Kasym). Можна подивитися тільки те з яких країн, скільки чоловік і якими вебпереглядачами користуються, цією інформацією я і ділюся сьогодні. Теж цікаво. Однак найцікавіше було те що можна дивитися які слова-ключі виводять на цей блог, правда вся історія не збереглася.

Сьогодні посидів і прикрутив до блога Google Analytics - тому з сьогоднішнього дня будемо збирати більш детальну інформацію - такщо якщо хтось хоче залишится анонімом - то краще сюди навіть і не заходити. Google Analytics обіцяє крім мальчик-дєвочка, скільки років, звідки родом, яким айфоном користуєшся видає ще домашню адресу, номер телефона і номери кредитних карток з пін-кодами. Я у шоці канєшно. Ну а покищо докладую що є на сьогодні - скудна статистика старої платформи.

1. Ба кулько? (скільки?)
Кількість переглядів - за весь час існування блога - трошки більше двадцяти тисяч, але все одно приємно, навіть осознаючи те що 10% це мої власні перегляди. Два піка на графіку повязані з дружнім піаром на мукачево.нет і також з публікацією скромної японської книжечки про крокодила на ужгородському модному порталі varosh.com. За це їм - повторне благодарствіє.


2. Ба удькіть? (з яких країн дивляться цей блог)
Ненька-Україна на першому місці - і не кажіть що не існує такого рейтингу, де би наша рідна Україна була номер єден перегнавши такі країни як ЮСА (почьотноє друге місце) і Японію (нещесне третє). Порадуємося також за наших старших братів які "на жаль" не увійшли в трійку призерів! Як казав колись диктор на УТ-1: "Єдиною втіхою для нас є те що і московський спартак програв з розгромним рахунком 4:0 французькому ПСЖ"


3. Ба што туй є? (найпопулярніші дописи)
Пост в якому згадувалася японська ввічливість став абсолютним лідером рейтингу найбільш відвідуваних публікацій. Радує, звичайно, якщо не брати до уваги що  цим я завдячую яндексу який всіх неграмотних учнів, які мають написати твір "Висловіть свою думку про японську ввічливість" - виводить на цю публікацію. Як жаль, що там вони не знаходять відповіді. Але от якби прочитали весь блог від корки до корки може би дещо і знайшли. Але на це нема часу, і я їх розумію.


4. Но пак який пароль у сього блога? 
Щоб попасти сюда треба просто ввести в пошуку магічний пароль "як робить самальотик". Правда не в гуглі. Як не дивно це також робота яндекса, який на дану фразу видає три варіанти - один з яких це допис у блозі про поїздку на австралійську конференцію. Як жаль, що рецепта там нема, але діточки чесно жмуть на посилання видане яндексом - хоч одразу зрозуміло, що там нічого нема.


Ну ось так грубо мере радує статистикою платформа блогер. Тепер подивимося що скаже нам Analytics. Через місяць-два докладу.

субота, 2 листопада 2013 р.

Мандаринова пора в Японії - 2.

Наступив листопад місяць і тут у нас в Японії наступила зима мандаринова пора! Збір мандаринів - це основна подія осіннього сезону для нашого сімейства, яку з нетерпінням чекали практично з липня :-) Збирання мандаринів в садах відкривається з першого листопада і триватиме до кінця грудня - по мірі того як на деревах будуть зникати плоди. Три роки тому був допис на цю тему. Важко повірити, але до мандаринового саду від нашого дому всього навсього пять кілометрів відстані. Сьогодні я заміряв мапрайдом - хто хоче може глянути за посиланням. А живемо ми не в якійсь гузиці мілійонного Кітакюшю - просто в цій Японії все так компактненько і навіть володіючи всього навсього велосипедом можна добратися до цікавих місць де буде добре кожному члену молодої (і навіть не дуже) сімї.


Далі в продовження просто покажу кілька сьогоднішніх фотографій - мені їх цікаво переглядати паралельно з фотками трирічної давності (мінус один день) порівнювати як ми змінилися. Марічка виросла, Оленка похорошела (як там по українськи?) а я трішечки виростив пузико, і ми все такі ж молоді як і були колись. В Японії вдається зберігати молодість і красу меншими зусиллями, так мені здається. Хоча я не впевнений якими темпами я би старів дома в Ужгороді...
Короче хто бажає - будь-ласка тиснути тут фотки - паралелі з фотками трирічної давності і додаткові коментарі.
Оленка фоткається на вході в мандариновий сад. Основні відвідувачі - це такі як ми (сімї з дітьми) а також люди похилого віку (як на фото ззаду). Для японців це звичайно розвага. Для нас українців - це не просто розвага а й полювання на якість і кількість мандаринів. Тому ми без сумніві беремо найбільший доступний мішочок - в який має влазити не менше 10 кілограм.


На цей раз звернули увагу на величезну кількість сезонних осінніх пауків, які в цьогорічну теплу пору доросли до величезних розмірів. Найбільші пауки вже десь як горобці завеликі.


Незважаючи на те що вони дуже мирні, і їх тут ніхто не боїться - паутини понатягували стільки що один раз мені навіть прийшлося звільняти одне дерево бо неможливо було добратися до плодів.


Хотів зробити фотосесію фоток схожих на ті що були три роки тому назад, але мені це зовсім не вдалося із-за того що мої моделі абсолютно не хотіли позувати в тих самих позах. Це пожалуй єдина фотка що вийшла як слідує - і то Марька зробила незадоволений вигляд на обличчі.


А так було три роки (мінус один день) тому назад.


Оленочка зразу залізла в саму гущу фруктів а я лише мав подавати мішочки і бігати за нею з тачкою - поки ми не розпробували всі дерева і не знайшли найсмачніші.


Марька продовжує бути незадоволена - коли справа доходить до фотографування.


Три роки тому назад було набато легше вмовити її на позування.


Ось як вони виглядають сьогодні


Маруся вже сама може ножницями зрізати мандаринки. Причому може робити це правильно. Вот шо значить дітвак помалу виріс.


Мандаринові дерева не змінюються і кожен рік дуже рясні аж ломлються від фруктів.


Якийсь японський хлопчик подарував Марьці богомола в целофановому кульку. Оленка (відомий любитель і рятівник тварин) одразу розпорядилася випустити його на дерево - причому повище, так щоб не тільки діти а й дорослі не могли його дістати (щоб дати як іграшку своєму дітваку). Треба відмітити, що японці особливо з комахами не церемоняться, тому був великий шанс цьому богомолу сьогодні вже заснути вічним сном в кульочку японського хлопчика. 


Мандаринові дерева низенькі, але знайшовши драбинку Оленка скористалася шансом зірвати для нас найкращі най-дослигліші, най-солодші плоди із самого вершочка. Що скажеш - любляча жона ай мамка!


Ну і ще дві фоточки з батьками на завешення, тут вже Марічка посміхається повторюючи за мамою слово "сіськи".


Мені же дісталася традиційна фотка з усіма трофеями - один великий міщучок (10 кг) і два маленькі (по 2 кг). В саду правило таке - хочеш зайти купуй міщучок - нас троє тому і мішочків три.


Марька вже настільки велика що в тачку не влазить. А три роки тому назад - накаталися.


Ще один богомол прилетів і сів на наш велосипед коли ми вже запакувалися і готові були їхати.


Оленка вірить в те що це був той самий, котрому врятували життя на одній з попередніх фоток. Так він з нами і поїхав. Доїхав до лісу і полетів (чи поскакав, як там у богомолів?).


Ну от і все на сьогодні. Тепер будемо тиждень-два їсти назбирані мандарини, набиратися вітаміну це.

вівторок, 22 жовтня 2013 р.

Спартанському дітваку пять років.

Традиційний жовтневий допис. Наша Марька сьогодні відмічає пятий день народження. Дуже скромно і дуже по-японськи. Отримали традиційне привітання з японського садочка. Схоже у нас було на чотири роки. І також дуже схоже на ті що були на три роки, на два і на єден гуд (один рік, закарпатськ. діал.).


Як завжди продовжую здоймати калап (знімаю капелюха, закарпатськ. діал.) перед японським постоянством. Така розміреність мені - раціональному чоловікові до душі, хоча іноді дратує до ужаса.  От дивлячися лише на ці три пости з японськими привітаннями мушу сказати що ні про що не жалію - ні про Японію ні про те що почав писати блог ні про те що дітвак був зі мною весь час. Але переміни вже не за горами.

пʼятниця, 11 жовтня 2013 р.

(Не) Прості японці. Таксист.

 Типові японські таксі і типовий японський таксист в Кітакюшю.

Сьогодні зранку падав сильний дощ і прийшлося викликати таксі щоб відвезти Марьку в садочок. Ми всі троє чемно зібралися і коли сіли в таксі до нас повернувся старенький (років думаю не менше 70-ти) таксист і сказав по-російськи "Здравствуйте, меня завут Ямада. Куда нужна єхать?". Треба признатися що ми відразу не зрозуміли що він нам сказав - вухо не настроєне чути рідну мову від японського таксиста.

Ну короче поїхали в садочок і по дорозі він розказує (звичайно по японськи) що вчив колись російську мову з радіопередач NHK. По дорозі почав згадувати якісь слова - ми з Оленкою сміялися, бо після стандартних "здраствуйте, спасіба, дасвіданія, ізвініте, меня завут ямада" була фраза "єта фкусна", безумовно найважливіша для пересічного і типового японця. Чуть не попали в аварію - бо він не знав де знаходиться садочок і я намагався вставляти свої японські "наліво-направо" між його російськими "спасіба" і "меня завут ямада". Коли здали дітвака в садочок і поїхали по нашим університетам, по дорозі наш таксист вже заговорив корейською і китайською - повторюючи тіж самі фрази на пятьох різних мовах - добавив і англійську також. Коли ж ми вилазили з таксі то він з 1130 єн які накрутилися на лічильнику - взяв лише тисячу. Короче підняв настрій зранку - хороший японський дідусь-таксист.

У нас в Ужгороді, думаю, напевно є не один таксист-поліглот. Відмінність мабуть лише в тому що люди спочатку стали поліглотами а потім таксистами а тут навпаки. Така ось паралель.

субота, 5 жовтня 2013 р.

Status update (October 2013).


Практикуючи вивчені японські слова та ієрогліфи читаю попередження і всякі знаки, яких в Японії валом, на кожному кроці. Іноді (часто) аж черезчур. Ось наприклад табличка з лікарні в яку я вчора ходив на повторну інєкцію вакцини від правця (перша була тут). На табличці написано "(Вітаємо) З закінченням медогляду. СХОДИ - бережіться будь-ласка." Ну вот, перепрошую на рівному місці, висосане з пальця, безмістовне попередження змішане з прощальною фразою і яке годиться, хіба що для мене і повторення вивчених ієрогліфів. Хоча фіг його знає, можливо на цих чотирьох сходинах, які слідують зразу за тридцятьма (і перед якими не було повідомлення що вони зараз будуть) колись, якийсь работнічек на радостях, що він накінець-то пройшов медогляд і убився (може просто поламався). Такий аргумент безумовно прийде в голову толерантним і позитивним людям і вони не будуть задаватися питаннями, такими якими задаємося ми. Всьому можна знайти пояснення, яке б раціональне воно не було, але те що в Японії багато (зайвих) попереджень здається відомий факт. 

Вот і приїхав я на темп один запис в блозі в місяць. Хочеться звичайно більше розповідати і записувати. Роблю замітки де попало з планами майбутніх  історій. Може колись. У вересні відбулося дуже багато всяких подій, про які розказують тільки після завершення, щоб не зглазили, і таких, про які просто не говорять, бережучи приватність. Куча справ, мало часу, багато стресових ситуацій і подій, які ми з Леночкою часто обговорюємо з використанням ненормативної лексики, і про які не можна розказувати в політкоректних блогах, яким являється мій. Ха-ха. Але одну ситуацію розкажу, яка лише ілюструє про що я.

Після того як зробили мені другу інєкцію вакцини від правця, я запитав сенсейку (дохторку) чи це вже остання, на що вона мені (майже впевнено) сказала ні - ще буде третя. На це я запитав - а коли буде третя приблизно через скільки часу. Вона каже, ой-ой зараз секундочку - треба уточнити. Коли японці кажуть треба уточнити - то як правило після цього йде спорчений телефон десь по десятку людей поки не знайдеться той хто візме на себе відповідальність і дасть якусь конкретну відповідь. Знаючи це я кажу, та мені, мовляв, не точно, приблизно скажіть місяць- два- пів-року рік. Пояснюючи кажу не знаю де я буду через пів-року. А вона тоді починає трястися розуміючи, що треба дати відповідь на дууже важливе запитання все таки кличе медсестру, і запитує її коли ж все таки буде третя інєкція. Медсестра приносить інструкцію до вакцини. Дохтор дивиться а там написано що (от блін) вакцина робиться шляхом двох інєкцій. Дохторка (років 50) каже "Ой, я помилилася, пробачте". На що я кажу "та нічого нічого дякую допобачення".

Виходив з будинку лікарні і думав, мабуть права була подружка fantoka коли не похвалила мене за те що я в свідомому віці ведуся на прививки. Дохторка, блять вибачте, не знала не те що термін а навіть скільки разів робиться прививка. Але оскільки ми тут в Японії всі дуже ввічливі, то ми лише подякували, вибачилися і поклонилися один одному. Да, ще й посміхнулися.

Плавно з японської мови перейшов на легендарну японську ввічливість.

Казав мені якось Юсуке, що це лише поверхня, всередині японці не такі вже й прекрасні (як думаю я) а я йому не вірив. Роки біжать - очі відкриваються, щоправда дуже повільно. Японія, як не як.

вівторок, 10 вересня 2013 р.

В контексті.

Сьогодні в університеті, сидячи на туалеті "західного типу" осознав що накінець-то, по прошествію майже пяти років можу прочитати просьбу на табличці, що прикручена до стіни. Ось вона яка ця просьба (на фото).


Виявилося, що всі ієрогліфи використані в цій просьбі вже також знаходяться і в моїй голові (якщо напрягтися). Написано "Після використання завжди зливайте воду. Не використовуйте нічого за винятком мякого паперу". Лаконічно. Із самої фрази абсолютно нічого не зрозуміло - тільки знаходячися в туалетному контексті можна здогадатися що саме вопрошає табличка. Така ось японська мова - без контексту нікуди.

А я тим часом зареєструвався на наступний тест-рівень японської мови JLPT N3, що відбудеться 1 грудня цього року, і саме там ми і перевіримо якість і кількість вивчених ієрогліфів. Тому в цьому блозі все продовжить бути вокруг-да-около японської мови, як би це нудно не звучало.

вівторок, 27 серпня 2013 р.

Японська мова - барєр номер 4.

Як кажуть на Русі - обєщанного трі года ждут. Так і з моєю японською мовою - від дня здачі екзамена пройшло майже два місяці. А від того дня як був поставлений план пройшло майже 8 місяців.  Ну так ось - два місяці після здачі екзамена - рівно стільки ж часу треба було потратити організаторм тесту щоб звірити наші кружечки з правильними відповідями. Аж не віриться що в Японії такі повільні роботи, бумажки явно не люди перевіряють (хіба що на дабл-чекі сидить кучка довірених осіб). І ось накінець то прийшов мій чарівний результат.


Що сказати з цього приводу...  Мушу признатися що результатом я не задоволений, хотілося блєснути і видати хочаби 90%, дуже уж я був впевнений в тому що я його добре здам. Навіть на початку підготовки в лютому місяці. Після того пройшло багато часу, я дуже чесно вчив нові слова і повторяв або усвідомлював ті що вже мені знайомі, і зовсім не придавав значення граматиці, хоча книжку два рази читав. Справжнім подарунком богів і дорогого друга minus-one для мене став Memrise, завдяки якому я пройшов необхідний для тесту словарний запас вже до кінця березня.Тому мемрайз я і зараз щиро рекомендую всім хто вчить мову - або просто хоче підтримувати/вдосконалювати свій словарний запас в будь-якій  іноземній мові.

Як би там не було - на цьому моя японо-вивчальна подорож не закінчується. Я вже як дурак вчу словарний запас на JLPT-N3 і планую зареєструватися на тест що буде проводитися в грудні цього року. Ну а до того часу - будемо продовжувати перекладати японські казочки, і японську поезію на русинську мову. Прошу любіть і жаловать як кажуть японці в таких ситуаціях на прощання.

субота, 24 серпня 2013 р.

Sarakura-yama timelaps video.

Пятий день незалежності України в Японії відмічаємо зйомками короткого відео Саракури-ями - так як ми бачимо її з свого балкона.

У цьому році в Японії була зафіксована рекордна спека - останній раз так спекотно було аж в 1961 році. Крім того що середньо-літня чи якась там середно-конткретно-періодова температура була вища десь на 3 градуси від звичайної, відмічалася також практично повна відсутність опадів (не засікав, але здається довше ніж 40 днів). Вчора вечером дощ накінець-то почав падати, а сьогодні зранку в момент коли ми вийшли з Марькою іти в садочок він почав падати так, що за годину мабуть випала та кількість опадів яка мала випасти за місяць. Ми спочатку чекали що дощ припиниться, поки був час, а потім коли вже часу не було, Марьці стало нудно і вона почала проситися в садочок - в розпал самої зливи ми вирушили. Коли ми прибули, Марька (хоч і під зонтиком) була змокша десь на 70% а я без зонтика зрозуміло, що на всі 100. Сенсейки повідкривали роти, а Марька хвалилася всім - дивіться який у мене мокрий тато. В цей момент я себе відчував не менше ніж Рембо промокший. Лише не вистачало розбитої голови і шрама через весь писок, короче здається виглядав дуже мужньо.

Перша субота від Оленкиного приїзду, що ми сидимо дома, дощ лиє час від часу. В перерву між зливами, як вже було згадано - зняв відео - таймлапс Саракури ями як ми бачимо її з балкона нашого японського. На память.

 

четвер, 22 серпня 2013 р.

Японська поезія - русинський переклад. Вірш третій.

Хотів бим оби сись світ – не мінявся як типирь... 
Ги нитка риболовної сітки, коли старий ї тягне з маціцького човна, 
Най би ся потихи колисав...

世の中にもがもな
   こぐ
    あまの 綱手かなしも

93 вірш з класичної сотні віршів, що входить в спортивну гру про яку - далі по тексту. 
Автор: 鎌倉右大臣(かまくら うだいじん) Правий міністр Камакура (1192-1219) 


Прийшов на днях в лабораторію з обідньої прогулянки а в лабораторії на столі розкладено ось таке. Допитуюся що це таке - мені пояснюють що це оміяге (печивка), які принесла одна з студенток.


Але печенька, як виявилося не прості, кожне з якимось іншим смаком а на пачечці написано вірш. Всі вірші тристрокові, причому початок (дві строки) написані з одної сторони а закінчення - третя строка з другої сторони. Почав розпитувати студентів - що це таке - виявилося в Японії є така гра (більше схоже на спорт). Називається "Огура гякунін-ішшю" - сто віршів написаних сотнею різних поетів. Вірші написані в стилі вака, хоча переважно це танка, яка є найбільш поширеним підрозділом ваки.

Хто бажає - ось відео на якому показано суть гри. Гравцям відкрита тільки друга частина вірша - його закінчення. Суддя починає зачитувати вірш з початку - там де гравці не бачать (але памятають). Треба якнайшвидше вибрати правильну пачечку з печеньком і потім його можна буде зїсти карточку. Мені нагадало гру угадай мєлодію з Вальдесом Пельшом чи як там звали того рижого чувака.




Користуючися нагодою вирішив вибрати один з віршів і перекласти на закарпатську мову. В порівнянні з першими віршами (номер 1 і номер 2), які я колись перекладав на русинську мову - це виявилася дуже важка задача. Вірші всі старі, студенти багатьох слів не знають, і шукають в інтернеті не тільки значення і прочитання слів, а ще й значення вірша - коли ти вже його можеш прочитати. Помучалися помучалися вибрали один з простих - він і винесений зверху поста. Щоправда, я так думаю що переклад може бути далекий від істинного значення, тому я зразу аполоджайс якщо мої русинсько-японські перекладацькі таланти кривоваті. Це лише третій вірш, прошу поставитися з розумінням. А так виглядало печенько - на колажі зліва і класична карточка з вікіпедії.


Пятий рік в Японії приносить мені такі цікавиники про які ніколи і не чув. Ех блін не країна а одна загадка, а вже чумадани треба від пилюки протирати...

субота, 17 серпня 2013 р.

Пізнай свій край. Вакаматсу-ку.

Ну ось, як і запланувалося вчора - так і відбулося сьогодні. У рамках 40 кілометрової велосипедної прогулянки в ті місця японського міста Кітакющю куди ще не ступала нога закарпатського чоловіка - сьогодні були культурно і швиденько обїхані і обдивлені, трошки навіть пофоткані.

Схоже що велосипедні поїздки - це те що стане основним джерелом нових картинок перед очима для нас з Лєночкою цього літа. Можна звичайно сідати на поїзд і їхати кудись далі, фінансово вже можна собі дозволити поїхати туди де ходять толпи туристів, є цивілізовані розваги, пиво і гот-доги, але часу у нас по суботам небагато - Марька в садочку лише до 17 години, субота як не як. Однак не це основна причина, а просто любов до велосипеда, на якому набагато приємніше їхати ніж на поїзді, а ще до спорту, і до непопулярних розваг і точок, на які рідко заходить нога цивілізованого чоловіка. Я дуже радий що Леночка поділяє мій інтерес до подібних місць, хоча їй цього літа досить дати плеєр і її любимий велосипед то вона буде чесно їхати за тобою без скарг на спеку чи втому. Сильна жона радість для слабого чоловіка і мені в цьому плані повезло.

Коротка історико-герграфічна довідка. Вакаматсу-ку - одна з частин міста Кітакюшю. Площа близько 68 квадратних кілометрів і населенням близько сотні тисяч людей (пересказав вікіпедію). До квітня 1963 року окреме місто а з квітня 1963 вже райончик міста Кітакюшю, яке тоді ж було і створено. В цьому році пятдесять років, повсюду висять радісні плакати, які про це повідомляють. Найважливіші точки Вакаматсу-ку це Green Park про який ми вже розповідали тут, Ecotown recycling area туди ми їздили сьогодні, Gakuen Toshi academic area це наш академічний кампус, те куди я хожу кожен божий робочий день, і ще Hibiki container terminal повз який ми сьогдні теж з Оленкою проїжжали. Ось така скудна інфрмація про Вакаматсу в англомовній вікіпедії. На пенсії, або якщо випаде нагода сидіти дома з дітьми (кідь жона буде кормильцьом) треба буде написати статтю в україномовну вікіпедію. Насправді там є набагато більше цікавого. Ну що ж а тепер будьласка фотки з сьогоднішньої поїздки.

У людей чутливих до якості фоток до зміни кольорів прошу пробачення, за те що кольоропередача може бути порушена. Я фотки просто переганяю через старндартні фільтри у лайтрумі і гружу як є. Для мене важлива суть картинки яку ми бачили перед очима - просто зберегти в памяті. Такшо, як кажуть дуже ввічливі японці "moushiwakegozaimasen" що приблизно значить "я навіть близько не заслуговую на вибачення".


1. Перша картинка з серії "пізнай свій край" це вже райончик станції вакаматсу. Оськільки я зараз активно вивчаю японську мову, канджі на цьому будиночку мені вже були добре зрозумілі. "Хірургія Абе", ось що це таке, прийшово додому погуглив - виявилося що реальна клініка гастроінтестинальної хірургії, навіть з вебсайтом, однак на ньому немає фотки цього відділення, можливо пацієнтів не дуже би приваблювала. Взагалі Вакаматсу, по відчуттю - найбідніший райончик міста, старі будинки, все поржавівше, і потрепане. Зато де не де можна побачити поштовий ящик сторічної давності або вказівник вулиці якому точно років 60-70. Я таке люблю.
"Ну а далі фотки - переважно індастріал. Хто хоче той іде далі"

2. Спочатку в старій частині Вакаматсу індустріальні обєкти були звичайні сірі і грязні, такі як у нас в Ужгороді, але в новій частині - там де знаходиться еко-таун на деяких підприємствах вже наявна бойова розкраска.
3.
4.
5.
6. А тут церез цей міст ми здається переїхали вже на штучну землю, принаймні так здається по карті бо все квадратненьке і акуратненьке.
7. Кінцева точка Еко-тауна це вітрячки що гарно вистроїлися біля моря. Тут же розбитий і парк і багато чого будується. Невелика кількість дідків ловлять рибу, дехто навіть під табличкою "Рибу ловити заборонено". В такі моменти відчуваю близькість до батьківщини коли бачу що і японці іноді ігнорують правила і попереджнення.
8.
9.
10. Верталися з Еко-тауна новим мостом, якого ще навіть на гугломапах нема. По свіжачку проїхалися - машин зовсім не було, по бокам поля з сонячними батареями.
11.Пусто препусто - лише Олена-сан на широченному тротуарі. Всі нові дороги в Японії оснащуються такими широкими тротуарами, де і машинка проїде.
12. Після моста індастріал ще трішечки був але скоро закінчився - от пожалуй остання фотка з металоломного завода. Дуже красиво все розсортовано по величезни кучам.
13. Викотилися до моря, також до нового морського парку. Куча лавочок і місць для відпочинку і зовсім нема людей. Спортсмен позує у вказаному місці.
14. Велосипедики відпочивають на лавочках. от і все на сьогодні. Здається дуже довгим вийшов допис - хоча можна ще дуже довго щось розказувати.

пʼятниця, 16 серпня 2013 р.

Плани на завтра. Вакаматсу.

Ось так - вже фіг знає яка субота підряд у нас з Леночкою запланована на велосипедно-культурну поїздку. 40 кілометрів культурно-спортивного відпочинку по індустріальним околицям Вакаматсу-ку! З радості вішаю наш запланований маршрут тут, бо коли гарно запланую і ще й напишу в блог - потім все дуже класно по плану і проходить. Короче обіцяю завтра фотки індустрільного приморського Кітакюшю. Часу вобще на фотографування-обробку-загрузку нема, але пообіцяти не гріх