суботу, 29 вересня 2012 р.

Ціни на овочі в Японії. Вдогонку за попереднім дописом.

Оскільки кулінарні дописи "надзвичайно" популярні в цьому блозі (про то як готувати бамбук наприклад) то сьогодні порадую хазяйок і домогосподарок ранковою покупкою в нашому дворовому магазинчику "овочі і фрукти". Нечасто, але було що мене запитували скільки стоїть то чи інше. І да, мені противні розмови про ціни про покупки про шопінг, про все що стосується грошей, але іноді ці розмови мають місце, тому нікуди від них не дітися.

І тільки для того щоб компенсувати "бюджетну вечерю" яка дійсно навіть на українські гроші виходить досить дешевою - ось фотографія овочів-фруктів з моєї ранкової закупки. Незважаючи на те що це дуже дешево по-японським міркам, бо куповано в дворовому магазинчику (чеки не видають, касового апарата не мають - короче продають як моя бабця на базарі пл. Корятовича - якихось 15 років тому назад) це все ще досить дорого по європейським, і звичайно по українським цінам.

Фотографія з японськими цінами віднімаючи один нуль можна отримати ціни в гривнях.


Така вот арифметика - особливо мене вбивають ціни на помідори, в Японії домашній томатний сок виходить дуже дорого. Ну і канєшно яблука - в кращому випадку одно яблуко 10 грн а як правило навіть трішки дорожче. Сьогодні я ще розказував продавцю що у нас яблука і помідори поштучно не продають, вірніше про те, що ціни встановлюють не на штуку а на кілограм, а він дивувався. Картопля і хліб теж дорого, але терпимо - бо є рис, а він як відомо - усьому голова. Хто не чув хохму - щоб краще порозуміти молитву отче наш - в японському перекладі хліб замінили на рис - щоб понятніше, як не як "рис нас насущний" має якийсь сенс в даному суспільстві.

Така от арифметика, може когось позабавить, дорогі друзі (це якесь дурацьке звертання я використовую, чи не так? Прямо як Ющенко. Може напишете в коментах як хочете шоб я до вас звертався :-).

Ну і користуючися нагодою рекламую свої попередні кулінарні пости яких вже назбиралося аж декілька:
1. Такеноко - паростки бамбука - технологія приготування.
2. Суші з морського їжака - смакові враження.
3. Ресторан в якому ми з Марькою вечеряємо 3-4 рази на тиждень коли з нами нема мами.
4. Літня японська лапша нагаші-сомен яку пускають по водостічній трубі.
5. Про наше харчування взагалі із гарними фотками.
6. Про то як ми обідаємо в університеті - цей допис чомусь ніхто не помітив - всього пару переглядів - там мєжду прочем дуже цікаво розказано про японські і корейські пословиці.
7. Коротка заміточка про рамен який ми їмо з Марькою досить часто - раз-два на місяць і де нас дуже добре знають.
8. Рецепт приготування роллів, почти шо суші, який можна сміливо робити в українських умовах

Ну і канєшно попередній рецепт тофу з молодими паростками але це вже всі бачили.

Короче поки перебрав усі дописи аж стомився - і здивувався скільки всього вже написано за ці три роки, бля є шо почитати. А как інтєрєсно!!!

четвер, 27 вересня 2012 р.

Tofu-moyashi-rice. Бюджетна вечеря в Японії.

Давно не було кулінарних постів - ось будь-ласка. Сьогодні мені захотілося чогось максимально простого (чи правильніше мінімально простого) поїсти на вечерю. Тому ми готуємо тушковані паростки злаків з сиром тофу.

Ось мої інгридієнти - рис 100 гр (40 єн) кубик сиру тофу 400 гр (29 єн) пачка паростків 200 гр якихось злаків (9 єн) маринована слива уме (5 єн), огірок (50 єн), олія плюс спеції (10 єн). Сумарно - 143 єни чуть менше за два долари американські - десь 14 українських гривень. Погар дешевого червоного вина California з тетрапака - 50 єн - десь 5 грн. Три сока для Марьки - 129 єн - ще 13 гривень. Вродіби все порахував - сумарно 32 гривні. Повноцінна вечеря для двох і ще рис Марьці на завтрашній обід.

фотка інгридієнтів до приготування

А кулінари жмуть сюда для продовження

піджарюємо тофу 5 хв

бланшируємо паростки 3 хв в киплячій соленій воді і відкидуємо на друшлачок

зєднуємо все в одній сковорідці мішаємо

додаємо спеції і тушкуємо ще 3-5 хвилин

З самого початку єстєственно паралельно готуємо рис - вірніше рис готує рисоварка. А ось фотка готової вечері без особливих понтів, Марька вже почала їсти свій огірок.

Ну і крупним планом, так як японці люблять по телевізору показувати

Огірки сюди вобще-то не пасують, просто моя Марька з овочів їсть тільки огірок заправлений оливковою олією та лимонним соком - практично більше нічого - тому для неї я такий "салат з огірка" роблю часто. Сьогодні розмовляв зі студентом з Китаю, ми разом з ним ходили в магазин і він також купив тофу. Я запитав як він його готує він сказав що тілки піджарить і кладе зверху на рис - от і вся вечеря. Всім смачного!

суботу, 22 вересня 2012 р.

Semen.

Ну і щоб не висіла довго зверху погана новина про загибель золотих рибок - повідомлю і хорошу новину. У нашої сімї рознесеної в два кінці євразїї зявився новий домашній питомець - мацур на імя винесене в заголовку. Майже кожен день він звонить нам по скайпу, Марічка його вже впізнає і знає по імені. Найголовніше - що він живий :-)


Не знаю які флюїди літали над Оленкою і Олькою коли коту давали імя Семен, але дивним способом воно співпало з іменем мого діда по маминій лінії, легендарного Роскова Семена Михайловича подвиги якого ще памятають береги села Ільниця що на Закарпатю. Діда я канєшно не знав - він лишив сімю з пятьма дітваками ще в 1978 (здається) - за два роки до мого народження - а може і раніше. Але память про нього не зникла і одного разу, якщо я не помиляюся образ його був навіть увіковічений в роботі відомого закарпатького художника Роберта Саллера. Ось робота з назвою "На рушничок" де якраз і зображений славнозвісний дідусь разом з бабусею. Хто в курсі деталей може підтвердить.


Образ мого діда в роботі сучасного художника Роберта Саллера (снепшот з сторінки київської галереї Карась)

Вот би мій блог би був трішки популярнішим може би і вдалося знайти дідуся - так цікаво яка його доля після того як він зник із Закарпаття.

Gold fishes. In memory.

Недавно в дописі про і про відправку нашої мами в Україну я вже заікнувся про то що наші золоті рибки пали смертю храбрих. Да-да немає вже в нас з Марькою рибок, на яких ми не звертали увагу, але кормили і обігрівали (зимою) і запускали їм бульбашки і фільтрували воду. Один раз я вже про них писав в короткому дописі більше року тому назад. Ось так точно я про них і згадував рівно раз у рік, наприклад в травні коли дорогий друг Міша лише дізнався, що в нас є золоті рибки я даже цю фотку свіжу зробив і показував у фейсбуці "для друзей".

Ось вони - два красунчики (чорний і "з очима") і красуня... Немає їх більше в матеріальному світі.

Почитайте далі кого цікавлять "смертельні" подробиці
Короче - хто слідкує - той памятає що на Оленку напала страшно ядовита комашка. В той же день як було поставлено діагноз - ми вирішили потравити всіх комах що живуть в домі. В Японії клімат вологий і жаркий, а в таких умовах росте і розмножується багато всякої гадості особливо з царства комах. Тому не дивно що в аптеці ми знайшли десятки видів всяких високотехнологічних японських отрут. І оскільки нам предстояла поїздка в Нагасакі - то ми вирішили активувати отрути саме в день відїзду - щоб за дві доби поздихила кожна комашка що жила нашій квартирі. Що саме працювало як отрута я не мав часу виясняти - бо ми вже на наступний ранок виїжджали. По інструкції треба було навіть заліпити всі датчики диму бо вони спрацьовують на дію отрутного механізму. Коли ми його купували - нас звичайно запитали чи є якась живність в домі - і попередили що рибок не залишати бо подохнуть. Щоб зберегти їм життя їх треба було винести на балкон. Оскільки в серпні стояла пекельна спека ми вирішили зробити рибкам "ліпше" тому напустили їм ванну - відкрили вікно і герметично закрили двері у приміщення. Але на жаль цього виявилося недостатньо - через два дні коли ми повернулися я знайшов наших золотих рибок які приносили щастя... ні не верх пузиком - а лежачими як камінчики на дні ванни під водою. Містично і символічно.

Марійці сказали що рибки поплили жити в море і її така відповідь влаштувала. Як виросте то дозволю прочитати цей допис. Тоді же попрошу пробачення за обман в дитинстві :-).

Мене дуже сильно мучила совість - тому що це навіть не нещасний випадок а непереднамірене вбивство - вполнє здорових домашніх питомців. То шо таких точно можна купити за пару комійок цілу жменю в сусідньому супермаркеті мене не втішає. Оленка даже не захотіла подивитися на трупики золотих рибок які три роки приносили нам щастя, а вчора хвалилася мені в скайпі що була на операції по ампутації ноги і скільки було крові. Докторську душу не зрозумієш.

А ось щоб вже закінчити з домашніми питомцями в Японії - відео наших золотих рибок. Даже відео збереглося :-) не рахуючи сотень фотографій до яких ще не дійшли руки. І блін після перегляду цього відео най хоч єдна зараза мені скаже що вони не живі! Віднині вони житимуть вічно!

неділю, 16 вересня 2012 р.

Nagasaki 2.

Мабуть вартує одразу прояснити що ці дописи що іменуються "Нагасакі з номером" не мають на меті розповісти саме про Нагасакі - кому це цікаво? Якщо такі мазохісти все таки знайдуться - то пропоную одразу перейти в вікіпедію - там написано багато і цікаво, з історичними подробицями і посиланнями на першоджерела, на всякий випадок буду давати посилання. У моєму повествованії Нагасакі це лише фон для думок, які можуть стосуватися зовсім іншого (як наприклад відпусток в Японії у попередньому дописі). Хочу сказати що мені дуже цінні люди, які читають ці рядки і я не буду нагружати вас енциклопедичною інформацією якої валом в мережі і якщо якісь документально історичні подробиці і зявляються тут - то дуже сильно профільтровані, просіяні через сито закарпатсього гумору, максимально позбавлені звязку з першоджерелами і тільки якщо вони вписутються в стилістику повєствованія.

Отже - хто не читав першу частину а дуже хоче прочитати - тисніть сюда.

А хто вже прочитав і хоче більше то сюда...

Тому продовжимо прогулянку Нагасаками - навіть не знаю як відміняти це слово - може хтось підскаже? Наступним місцем куди ми потелімпали з місця страти японських першохристиян став буддистський храм Фукусаі-джі який було видно здалека із-за величизної статуї бодхісатви Каннон. І найбільше мене звичайно цікавило не те який це храм, а то, як живеться людям які вранці виходять з дверей дому і бачать цю величезну статую будди прямо в себе в дворі. Як пити-курити-сквернословити в таких умовах? Я би точно не зміг жити так як живу, якби таке нависало над мої домом це все одно що жити по-сусідству з християнським храмом, словом навіть якщо ти не віруючий - то образ "бога" постійно біля тебе, по-моєму це досить важко наче "big brother" постійно слідкує за тобою. Але звичайно запитати в мешканців будинків про це я не зміг, тому все сказане це лише моя фантазія.


Найважливіший ритуал який було здійснено біля храма це омовеніє Оленчиних рук - коли вона приговорювала мантру чи молитву чи загадувала бажання вслух - "щоб стати хорошим хірургом". Подивимося як спрацює :-)


Також мене зацепила картина всередині храму де в напрямку стільчиків для прихожан (звичайних таких стільчиків, які можна побачити в столовках або дешевих ресторанах) були направлені чотири вентилятори - два білі і два чорні, причому розміщені несиметрично білі зліва а чорні справа, ну а за ними вже ішла вся інша храмова помпезна утварь. Описую фотографію зображену нижче.


Так вот для мене ця фотка це невимовно влучний, прекрасний символ Японії в людському уявленні і такою яка вона є насправді. То шо там на задньому плані - це то як ми європейці і люди за межами уявляють собі Японію, таку традиційну, старовинну з гейшами і самураями на вулицях. А це шо на передньому плані - прості стільчики і вентилятори для прихожан - це справжня Японія - така уютна, домашня, без понтів, проста як двері :-). Звичайно в сукупності з фоном який також присутній - але лише як фон, наче фотообої в радянській квартирі.

А ще за що люблю японські храми - в них нема людей, нема попів - в них можуть гратися діти! Це просто прекрасно. І навіть коли поодинокі прихожани що приходять вознести молитву богам бачать це, бачать то як моя Марька грається зі святинями - це викликає тільки посмішку і ніколи не якийсь невдоволений або злий погляд. Ну ось наприклад фото з того ж храму - Оленка і Марька граються з звоном. Мені важко уявити собі щось подібне в католицькому або православному храмі і від усвідомлення цього мені стає соромно за нашу таку людинолюбну але водночас обмежену релігію.


Ну ось мабуть достатньо для другої частини - хоч це тільки наступні 30 хвилин наших туристичних вражень від Нагасакі - чудесного, такого практично рідного міста. І це також характеристика Японії, таке моє враження - куди би ти не поїхав відчуваєш себе як вдома. Все знайоме, маленьке, компактне, відчуваєш себе в безпеці і люди дуже привітні. На цьому і закінчу другу частину. Завтра вихідний день такшо не виключено що буде і третя частина. Третій понеділок вересня "День поваги до старших" ну хіба це не мило? Не якась міфічна тройиця чи беззмістовний день незалежності, а цілком реальне і наповнене змістом свято. До зустрічі дорогі мої - кому цікаво.

суботу, 15 вересня 2012 р.

Nagasaki 1.

"Статей нема, бо не знаю про що писати. А написати можна, якщо ти тільки цим і займаєшся, а тут навіть у відпуск не відпускають!"
(із переписки з товаришом по нещастю, який як і я ще півроку тому зараз готує кандидатську дисертацію)

14-15 серпня їздили з Оленкою і Марічкою в Нагасакі - така собі бліц відпустка на два дні. Чому ця поїздка така важлива? - по одній простій причині - це перша моя відпустка в Японії з часу приїзду. Хочу прояснити - це не перші два вихідні підряд або пропущені дні роботи. На новорічні свята у нас як правило більше вихідних і у травні також. Було звичайно що я проторчав дома з Марькою коли був грип або вітрянка аж пять днів. Але в тому плані що це перші свідомо пропущені робочі дні в університеті коли всі ми здорові і без особливого приводу (як наприклад минулого року коли ми їздили в Осаку то для того щоб перш за все здати документи на тайську візу) - то да це перший раз.

Нагасакі виглядає приблизно так
Читати мислі далі...

Часто мене запитують з України - коли відпуск. Відповідаю: в Японії віпусків нема. Не тільки на роботі але і канікул у студентів. Тобто да - де-юре відпустки і канікули прописані, але ніхто ними не користується. Наші студенти цього літа були кожен по максимуму десь тиждень на канікулах - коли вони не приходили в школу. А весь інший час вони тут, роблять шось чи ні - неважливо - вони в університеті і з перервами на каву і ютюб щось та й роблять по-чуть-чуть. Це прості студенти. А аспіранти так взагалі ніякої мови про відпустки не йде, це само собою зрозуміло що коли людина на шляху наукового становлення і хоче увійти в вищу наукову касту - відпочинкам тут не місце - три роки важкої роботи. І даже той факт що я останній рік аспірантури виховував Марічку не значить що я після шести годин вечора лягав у диван перед телевізором. А у компютер перед статтею або дисертацією або ще якою документальною фігньою. Канєшно з перервами на фейсбук і весь мій віртуально-соціальний континуум.

І да - чому я собі це дозволив тепер. По-перше тому що закінчив навчання. По-друге тому що зарплату мені зараз платить не мій шеф безпосередньо а японська урядова компанія і вони ставляться до стипендіатів попроще - дозволяють відпустки строком до 90 днів - якщо більше - то урізають стипендію. Але все одно я собі не можу дозволити зараз довших відпусток.

Здавалося би як так, якщо я вже маю всі підстави до того щоб іти у відпуск - не іду. Відповідь проста - ояпонився. Я точно знаю що моя відпустка якби вона була би довше ніж тиждень не сподобалася би шефу. Доказів у мене нема, це просто такий філінг, напевно що відкрито він би мені нічого не сказав. Але я знаю коли на його обличчі зявляється посмішка - тоді коли я в поті лиця роблю експеримент в лабораторії, і неважливо які будуть результати (хоча ні - важливо, але це другорядне).

Тепер про саму поїздку. Як вже згадувалося в одному з попередніх постів - Оленку трошки пошкодила ядовита і безобідна мушка - але плани були складені, готель і білети заброньовані, і ми вирушили в один з найближчих до нашого індустріального Кітакюшю пункт для туристичних вражень - Нагасакі.

Але що тут розказувати, Нагасакі - відоме місто, хто про нього не чув? Чи залишилися якісь наслідки від бомби - звичайно що так. Вони не в радіації звичайно, вся фізика і хімія повязана з скинутою бомбою вже давно вивітрилася але повсюду можна побачити всякі нагадування - таблички на храмах що були розрушені потім відновлені, будь-де в відомих точках записано як саме їх торкнувся вибух атомної бомби. А місто - як місто - дуже домашнє, компактне покрито чудесною трамвайною сіткою з надзвичайно симпатичними трамвайчиками.


В перший день ми перш за все пішли поклонитися першим японським християнам на місце де 5 лютого 1597 року (блін як давно!) шестеро іноземних місіонерів і 20 перших японських послідовників Христа були страчені за спроби євангелізації Японії. Я сумніваюся що їм стало легше коли в 1862 році римський папа канонізував їх ушитких. Але думаю це було перше місце в моєму житті де в мене зявився шанс поспілкуватися аж з 26 святими поблизу місця їх страчення. Оленка вознесла якусь молитву, Марічка гралася, я фоткав і думав про свого дорогого друга Іванка Н. - для котрого ця історія не пустий звук.


Що зацікавило і посмішило мене більше так це прикра помилка допущена в описі священного місця на англійській мові. І як не дивно помилка була допущена в мабуть найважливішому слові. Спроба заклеїти білою стрічкою результату не принесла і мабуть з часом вицвіла щоб знову показати букву R і посмішити відвідувачів як я. Ну словом ось фото що тут обговорювати, домашнє завдання знайти помилку.


Отакі були наші туристичні враження в перші півгодини по прибуттю в Нагасакі. Я собі зараз подумав що це мабуть така типова японська фішка. Зійшов з поїзда на центральній станції міста і через 15 хвилин отримуєш повну дозу туристичних вражень. Звичайно що нас більше цікавлять точки як на наступних двох фотках але необхідні місця - з туристичних посібників ми також намагалися відвідати.


Трошки я розписався не по темі а це лише перші 30 хвилин в Нагасакі. Продовжу в наступному пості - а покищо будьласка дорогі друзі наслоджуйтеся коментуйте критикуйте словом проявляйте якусь реакцію якщо є бажання. Я радий даже відмуткам "повна херня" адже це принаймні значить що людина щось відчула :-) Всім ушиткого найкращого.

середу, 5 вересня 2012 р.

Відправили маму ще на один семестр.

Ну ось і закінчилося літо а з ним і Оленчин літній візит. Це було чудове літо, незважаючи на пекельну як завжди спеку. Оленка була влаштована в медуніверситет де познайомилася з суперовими людьми, зрозуміла що таке "справжня" і справжня наука. Побачила плюси і мінуси а головне осознала шо не все так погано в нас в Україні - особливо в сфері медичного образованія.

На цей раз прощання було суперовим - Марічка спала - і Оленку в аеропорт відвіз дружок Такума. Для того щоб прокинутися зранку в 6 годин він мав спати у нас - щоб я міг розбудити його своїми руками. До слова Марічка Такуму дуже любить - він завжди з нею багато говорить і грається. Ну короче вона була щаслива що він прийшов до нас в гості і коли ми йшли спати чемно бажала йому "надобраніч". Зранку коли Оленка з Такумою вже поїхали, і Марічка прокинулася - першим ділом вона побігла в кімнату де він засипав. Коли побачила пустий диван то надула нижню губу (це від мене) і ображено сказала "Такума ва?" що попростому означає "а де Такума?!" Ну я пояснив що йому пора було йти на роботу.

На прощання мама нам залишила таку картинку яку зфотографувала в Марічкиному садочку. Обложка книжки "Сіськи (соски?) молодшого братика". Здається що ця ручка символізує нашу недосяжність до мами на наступні кілька місяців (може знову 9), такшо очікую на приплив сублімативного натхнення і на нові приколи від свого спартанського дітвака.


P.S. Хочу написати про нашу поїздку в Нагасакі - бо є мислі. А ще напишу про поїздку в Париж бо як не дивно мене вже кілька людей запитали ож як там. Ну і ще парочку мєлких історій, наприклад про трагічну загибель наших золотих рибок.

Наступні кілька днів вже розписані - завтра вирушаємо в цьогорічний лабораторі тріп а в пятницю вечером очікую на два дні гостя з Німеччини з яким познайомився в літаку з Парижа. Як виразиласа подружка тільки що в скайпі "ти што незнакомого человека примеш"... Я сказав да - він нормальний німецький студент - а у мене пуста квартира і я йому можу показати два японські городи. А у наступну пятницю ми з Марічкою йдемо на вечерю до одної старшої японської сімї що живуть тут посусідству і дуже давно нас кличуть. Короче постараюся повернутися на сторінки цього щоденника.