вівторок, 28 червня 2011 р.

Сезон дощів.

В суботу Марька була в садочку а я в лабораторії (вчимося з Такумою культивувати клітини а їх треба практично кожен день кормити і забирати какашки). Історія про це може буде пізніше як научимося. Так вот поки я зібрався йти додому почав падати дощ (у нас бушує сезон дощів) і падав десь годину але так шо не було видно дальше чим на 2 метра.
Читати і позерати дальше Коли закінчився я одразу погнав додому і за Марькою в садік щоб встигнути до наступного ливня. Заїхав додому захопити дощовики і зонтик і виходячи з квартири помітив що наша спортивна площадка перетворилася на величезну калюжу.


як виявилося пізніше ливень був такий сильний і було так багато води що забилися жолобки які є навколо площадки і по яким має стікати вода. Коли ми з Марькою верталися додому я вирішив показати їй цю величезну калюжу і як це легко передбачити ми побачили там парочку свиней дітей які вже гралися в цьому тимчасовому болоті.



Оскільки наша Марька по своїй натурі не сильно відрізняєтсья від свиней інших дітей то вона звичайно також почала проситися погратися в болоті - ну і я як люблячий тато, любязно їй це дозволив - лише спочатку кажу пішли додому за фотоапаратом. Зайшли (вірніше я забіг в той час як вона чекала під дощем біля дому). Ну і потім я стояв під зонтиком, скільки міг фоткав і спостерігав на дитячу вакханілію в величезній калюжі під проливним дощем, але вже не таким сильним як початковий.


спочатку боязко...


потім вже веселіше...

зовсім весело...

Треба було звичайно розвідати що роблять інші які в цей час досліджували саме то місто де забився стік води.

а у Марьки іноді даже получатился майже танцювальні рухи.

пізніше підвалила ще одна компаша з песиком який зірвався з цепі і за яким всі діти почали бігати.

такий веселий песик, здається пудель, але зараз літо у нього майже скінгедовська зачіска, а я пуделів тільки по зачіскам і відрізняю.

але симпатичний, худенький граціозний і швидкий.

вот такі вони японські діти - прості як двері, діти як діти, національність мабуть не причому.

Марька десь дві години бігала по цій калюжі, поки не прийшов якийсь дядя (не сантехнік а просто якийсь вийшов з сусвднього будинку) і не очистив стік після чого всі вода швидко стекла. І мій дітвак коли тото увідів розревівся обіжено і ми пішли додому. От такий у нас тут сезон дощів.
А, ще я записав відео і даже наклав на нього пісеньку "Its raining man" але після загрузки на ютюб мені видало попередження що я мол без дозволу використав саундрек і це суперечить законам певних країн тому в них відео подивитися не можна. Україна була в тому числі. Короче відео тут. Якщо дійсно не йде - дайте хтось знати. Загружу на якийсь інший сервер.  Загрузив напряму в блоггер. Як тепер?
video


неділя, 26 червня 2011 р.

Recycling.

Сьогодні поки Марька дивилася мікімауса я десь годину сортував мусор який назбирався з часу Оленкиного відїзду. Не весь звичайно мусор за 5 місяців а тільки вибрані елементи. Спочатку звичайно вивчав спеціальну книжочку де в деталях поясено шо і як викидати. Книжочки є на англійській мові, і іноземцям видаються при вїзді в будь яке житло. Найбільше часу зайняло розрізка ножницями тетрапаків і обробка пластикових бутилок. Відбувалося все це згідно інструкцій на малюнках.

Пробки і етикетки треба знімати і у спеціальний кульок для пластикового мусора. Бутилки треба мити водою, щоб були чисті і готові до переробки. Потім треба максимально стиснути, топчучи ногами.

З бутилками з під соків і молока - своя історія. Їх також треба промивати водою, потім гарно висушити а потім віднести у спеціальний ящищок, в певному місці. Я зараз понесу у найближчий супермаркет, там є такий. 

І це процедури лише для двох типів мусора. Для іншого інші але в мене сьогодні лише такі :-) Як там на батьківщині вже почали переробляти щось чи все ще звозять на свалки... Так би хотілося щоб вже і у нас почали таким займатися.

пʼятниця, 24 червня 2011 р.

Ангіна в Японії.

Знаю що мої блого-пости іноді читають мої друзі дохтори, тому вирішив сьогодні розказати як я тут захворів простудою, як ходив до лікаря, і як мені призначено лікуватися, ну і оскільки багато з нас знаходяться в різних країнах можна буде порівняти, за порівняння в коментарях буду вдячний. Звичайно що можуть читати і не тільки медики а й інші люди - прості потенційні пацієнти тим більше шо і я сам не дохтор (просто думаю про себе шо я такий медично образований)

З часу приїзду до Японії я практично не хворів, ходив тільки до стоматолога коли випала пломба з переднього зуба, за чим потягнулися ще кілька візитів переважно для вставки втрачених на батьківщині зубів. До японського дантиста було ходити цікаво і легко, болі за кілька візитів я не відчував тому що завжди обезболювали. Але відомо що стоматолог професія віддалена від медицини, туди вообще ходити не обовязково. Напевно тому шо від карієса не помирають.

Моя історія про простуду, яка в результаті виявилася ангіною, хоча лікар пояснював по японськи, а я звичайно на рівні медичних термінів практично не розумію, але виходячи з того який мені робили огляд і які ліки виписали я роблю висновок що це саме ангіна. Але все по порядку...

Читати далі...
Анамнез захворювання:
Перші симптоми зявилися рівно тиждень тому, і кілька днів мене турбував тільки біль у горлі (по ночам гострий). Приймав льодяники "Halls" як мені колись рекомендував наш друг Мікі, отоларинголох, сьогодні дохтор у Словакії (по останнім даним). Льодяники не допомагали, тому в суботу на пянці дома, я спробував полікуватися горілкою, але і це допомогло тільки в процесі активного вживання, через кілька годин після останньої випитої дози біль в горлі відновився. На четвертий день добавилися інші симптоми - головний біль і смолі (чи як там по українськи). На пятий день добавився кашель, посилився насморк, не зникала біль в горлі і ще зявилася субфебрильна температура (37-37,3) що трималася аж до сьогодні. Льодяники холлс і літри додаткової випитої рідини не допомагали. Сьогодні зранку мені почали чудитися поколювання в легенях і я почав боятися запалення легенів, даже вдалося згадати кілька страшних історій як люди помирали за день два від гострих пневмоній, що в моєму випадку недопустимо бо у мене дітвак, а мама далеко. Тому зранку я вирішив піти до лікаря щоб продержатися ще хочаби тиждень до приїзду Оленки.

Лікарня:
Вибору куди піти, до якого дохтора у мене не було, тому пішов у найближчу до нашого дому клініку ухо-горло-нос. Лікарнею звичайно це назвати важко, це скоріше приватна ЛОР-специфічна клініка. По порядку піісля приходу треба спочатку зареєструватися. Тепер у нас жопова жара і дуже волого, не знаю чому але мабуть це сприяє простужуванню і коли я прийшов на 9:03 (відкривається клініка в 9:00) то виявилося що я вже 38, такий номерок мені присвоїли. Для реєстрації треба було заповнивти просту анкетку з іменем-адресом-телефоно і сказали або дочікуватися своєї черги або йти прогулятися і вернутися через деякий час. Я сказав що почекаю: кондиционер, мягенькі крісла, величезний телевізор і цілий мурашник жіночок в медсестринських одєждах для мене були в самий раз. Чекати прийшлося довго - аж півтора години, якщо порівняти з Україною то майже так само (наскільки памятаю). Фоток звичайно з клініки нема але якщо просто то це дві кімнати зєднані собою вужчим проходом без дверей. У одній кімнаті зал очікування - десь на 30 сидячих місць і реєстратура, у іншій знахотиться сама клініка. Лікар не у кабінеті а лише за ширмочкою, кабінети лише два - один для рентгена, один ще для якогось "ушного" тесту. Працює в клініці один тільки лікар, років десь 60 а може і 70. Весь процес: реєстрація, огляд, підготовка інструментів, лікувальні процедури, рентген, ще якісь функціональні тести, видача рецептів, обслуговує аж 10 медсестер. Усі медсестри поліфункціональні і міняються - наскільки мені вдалося помітити.

Моя черга дойшла за півтора години, я був 38-й тобто виходить на пацієнта іде менше трьох хвилин уваги дохтура, також небагато, мені здається що це в кілька разів менше ніж в Україні. І мабуть це дуже поганий показник, особливо для тих хто любить щоб дохтор довго пояснював деталі захворювання. Особисто мене цікавило тільки питання чи у мене немає пневмонії. Коли дійшла моя черга, я був дуже швидко оглянутий, 30 секунд на розпитування симптомів і розвиток хвороби. Далі погляд у горло з ложечкою, потім знову у горло із зеркальцем, потім у ніздрі (30 секунд). Потім лікар щось мені сказав, я зрозумів що почне вже якісь ліки пшикати. Так і було дротик в ніздрі потім пшк-пшик, потім покопирсав горло якоюсь палочкою (ніби змазана йодом) потім пшик у горло і всьо. Симптоми (насморк і біль у горлі зникли одразу) Тепер каже усьо - виписуємо ліки - будеш здоровий через 7 днів. Тепер іди на інгаліцію і до побачення коли захворієш наступного разу. Одразу мене підхопила медсестра провела на інгаліцію - жестами пояснила що робити (було дуже сексуально бо вона показувала як тримати скляну інгаляційну трубку в роті). Тьох-хвилинна інгаляція і мені було сказано "Одайджіні", так прощаються японські мед-працівники - що означає "Виздоравлюй, поправляйся".

Ще 10 хвилин очікування і рецепт на покупку ліків був готовий. Оплата всього що зі мною відбулося в клініці склала близько 14 доларів.

Аптека:
Покупка ліків по рецепту це окрема історія. Спочатку треба зареєструватися в аптеці, віддати рецепт, його пропечатують на спец машинці і видають тоже номерок. Аптека це не магазин як у нас з вітринами і живою чергою, а просто одна велика кімната розділена перегородкою з окошечками. В одній половині метушаться аптекарі, в іншій чекають люди що прийшли за ліками. Зал очікування типово-японський - зручні стільчики з подушечками і телевізор. Також стоїть апарат де безкоштовно можна брати воду, чай, каву або гарячі або холодні. Після реєстрації (японцям) видають анкету яку треба заповнити. Звичайно що до мене увага особлива, співробітниця підійшла до мене стала на коліна (такий типовий японський жест коли говориш з клієнтом) і лагідно повільно мені все пояснюючи і запитуючи, заповнила за мене анкету із стандарними запитаннями. А саме: імя, адреса, телефон, стать, дата народження, наявність алергій на ліки, на хавку, вообще алергій, чи вживаєш зараз якісь ліки, чи бухаєш або куриш, чи водиш автомобіль і одне із важливіших запитань - які хочеш ліки - бренди чи дженеріки (підробки брендів). Дженеріки звичайно що дешевші тому і запитання задають. Я сказав конечно що дженеріки, лише уточнив чи вони зроблені в Японії - дівочка сказала що так, звичайно і засміялася (не знає гадина що таке індійські або українські дженеріки). От і все, ще 5-10 хвилин почекав і ліки були готові. І оскільки в лікарні я фоткати не міг - то можу лише показати фотки оформлених ліків.

Фотка папірчика усіх призначень, і коротким описом шо за ліки, для чого і як приймати. Інший папірчик - квитанція про оплату - просто з неї видно скільки реально коштують ліки і скільки мені треба заплатити за них (а саме десь 16 дол з 60 треба сплатити особисто). Внизу: в синіх пакетиках пероральні медикаменти (таблетки які треба пити через рот), в червоному медикаменти шо треба ліпити або мастити на себе але ніяким чином не в рот.
Таблетки на 7 днів. ムコダイン錠 (мукодаін, 500 мг на прийом те ж саме що наше Мукодин, секретолітик і стимулятор моторної функції легень), ロキソニン錠 (локсонін, 60 мг - діюча речовина локсопрофен, нестероїдний протизапальний препарат, аналог нашого ібупрофена, продається тільки в Японії, Бразилії і Мексиці), メジコン錠 (Декстрометорфан, 30 мг - для суппресії кашлю що у великих дозах може бути даже галюциногенним, а його оптичний ізомер вообще морфіноподобєн...). Щодня три прийома після їжі, по 4 таблетки, всього 12 штук на день або 84 за весь тиждень. По моєму до хера, цікаво що скажуть наші дохтори - поліпрагмазія?

Плюс - крутєйший універсальний антибіотик Zithromac (Азитроміцин) від Pfizer приймаєш один раз а діє 7 днів, дуже підходить недисциплінованим пацієнтам (хоча я себе до таких не відношу) в Україні продається під лейблом Сумамед. І ще додатково бронхолітичний пластирь з довгою інструкцією як його використовувати.


Результат:
Чи варто описувати тут що після походу до лікаря і початку прийому ліків я іду на поправку семимильними кроками, почти як пацієнти доктора Хауса, після того як їм накінець-то поставлять правильний діагноз. Пройшов всього день, відчуваю себе чудесно, хоча ліки треба приймати ще 6 днів, оскільки в мене з комплаєнсом (англ. compliance - якість правильного дотримання вказівок і призначень лікаря) проблем нема, то я звичайно використаю повний пакет (мінімум до зникнення всіх симптомів). А медицина Японії (у випадку нескладних проблем зі здоровям) мене повністю влаштовує - хоча 30 баксів за банальну ангіну мабуть забагато, цікаво скільки би обійшлося лікування дома. Ну ось власне і все, про що я хотів розповісти в цьому пості - працівникам охорони нашого здоровя присвячується! Чао-какао.

субота, 18 червня 2011 р.

Фотки зроблені з 5 поверху

На цьому тижні інформаційних постів не буде, тому шо у мене в понеділок семінар на якому треба робити доповідь, до якої я ще не підготувався, і ще сьогодні ми пянствуємо з Медером водку "абсолют" у вигляді "кровавої мері", з мене як звичайно гостина а бухло принесе гість, і мені ще треба щось приготувати на закуску і Марьці, яка тоже прийде голодна з садочка і до цього всього залишилося 2 з половиною години, і я за компютером готуюся до семінара, і ось лише з метою короткої перерви, перекур я зробити не можу бо нема сигарет і часу на перекур, вирішив зробити кілька фотографій прямо з місця за компютером даже не встаючи зі стільчика, щоб у тих хто буде читати цей текст і дивитися ці фотки було враження що я можу побачити з вікна. Ух!
Тиснути сюда два раза шоб дивитися фотки...
Пташка невідомого походження на сакурі під вікном.

Мокрі труси китайського професора з сусіднього університету, які він стандартно сушить саме так, незважаючи на наявність великого балкона. 

Хаос на сусідському балконі підтверджує що японці також прості люди.

Мачка у траві біля будинку їсть траву, що говорить про то що крім обрубаного хвоста японські мачки практично нічим не відрізняються від закарпатських.

Транспорт поштарки, яка працює навіть по вихідним, чим мабуть і пояснюється надійність японської пошти.

неділя, 12 червня 2011 р.

Децкий дєнчик (Марька в дівчачому одязі)

Сьогодні ходили на дитячий день народження, туда же де і завжди - почти з тим же складом учасників. Все відбувалося по звичайному сценарію пити їсти базарити. Звичайно шо без алкоголю.

Особливістю цього дня для нас з Марькою було то шо я мабуть перший раз від моменту Лениного відїзду, одягнув дівчачий одяг. Звичайно що не на себе а на Марьку. Вона була здивована, а я розказував усім мамам шо сьогодні Марічка вперше одягнута як дівчинка. Ну і звичайно були пару нових людей і ніхто накінець то вже не запитував це хто дівчинка чи хлопчик. Ато донедавна завжди ще уточняли, а коли узнавали шо не хлопчик то починали мнятися мол колір штанів синій або чорний а майон коричневий, так ніби дівчат і хлопців треба по кольору відрізняти. Сьогодні було всьо каталожно рожева рубашечка, рожеве платтячко, рожеві носочки і червоні сапоги бо дощ. А далі пару кадрів спеціально для прихильників дитячої фотографії.

Постійно коли вивішую фотки Марічки або тут або на фейсбуці або вообще десь де є публічний доступ згадую слова Володі Гуцула, який на запитання "Діти повиростали? вже би якісь фотки хотілось би побачити.", на шо Воха відповів "Фотки в інтернеті мені не дуже любляться/ знаєш/ даякі збоченці слини пускають на мене та родину/ дискомфорт/" (точні цитати з приватної переписки :-)). Але я готовий ризикнути лиш би мої друзі які читають цей блог бачили як ми з Марькою живемо і розважаємося. Такшо збоченцям - велкам!
Дивитися фотки і читати далі
Вот моя модель з усіх боків.

Тепер з нєвєстою (зправа) імениницею і дружкою подружкою іменниці. Як видно з цього фото не одна Марька сьогодні була в сапогах під розове платтячко.

На дні народжінні були і хлопці, 3 штуки, але вони відверто мене і мої просьби попозувати ігнорували. Тому получилася прямо якась фотосесія з дєвочками в розових платтячках.

Марька правда була сама непослушна з моделей а от подружка іменинниці навпаки. Виникало враження що їй не вперше приходиться позувати перед фотокамерою. 

Коли приїхали лив дощ але ближче до вечора припинився. Мені особисто фотки дуже подобаються, на жаль відгуків крім моєю дорогої подружки (і паралельно Марькиної фанатки) Наталі ніхто не залишає. 

Процедура задуття свічок на тортах вийшла смішною, бо іменинниця Хімена (справа) дула дула і одну свічечку таки не задула, а її подружка тоже так сильно хотіла подути що вкінці не витримала і задула останню, за шо її брат який тоже був присутній, вдарив її по голові, вона його а потім він ще раз, в кінці кінців оба розревілися і вибігли на двір далі битися. Марька недоумівала.

... і чекала тортика. 

Іменинниця зі своїм сімейством. Рікардо з маленьким Рікардо, чудесна Хіроко-сан, просто обожнюю її настільки вона добра людина і приємний співрозмовник і Хімена, власне виновниця  сьогоднішнього свята.

А Марька лічно контролювала процедуру нарізки торта, незважаючи на інших дітей яким торт був у гузиці і вони одразу після задуття свічок побігли знову гратися надвір. За таку увагу, саме вона а не іменинниця отримала перший і самий гарний кусочок полуничного тортика, але не їла, віддала мені. Вот який левик росте у мене дома, добичу притяг і дає старому.

Ну і ще потім були гульки на дворі але фотки дуже похожі на попередні. Марьку моя фотосесія як завжди дратувала, замість того щоб подати руки щоб дітина скочила з лавиці я ліз в очі з фотоапаратом. Батьки бувають різні :-)

Улюблена іграшка

У нас розпочався сезон дощів - вже третій день лиє як з відра. Всі сидять дома але ми з Марькою не такі і у нас завжди знайдеться привід вийти на двір. Сьогодні йдемо на день народження до Хімени Рікардівни у кампус. Але покупку подарунка ми звичайно відклали на останній день і тому тепер в дощ треба було виходити, що нам "собственно" не страшно. Купили у подарунок книжку-загадку. Заодно купили Марічці (і мені) паззл - а це мєжду прочем улублена Марькина іграшка в садочку. Короче сьогодні ідемо на дєнчик і спробую зробити фотосесію дітей шо там будуть. А покищо пару фоток: дощ і куплений паззл.

Марька в своїй дощовій екіпіровці. Коли Лена купляла цей дощозахисний чехол я був проти (тоді грошей зовсім не було) але тепер розумію що був не правий. Круто погуляти в дощ і не намокнути, а дітваку вообще прикольно як в танку.

Поки не склала три рази не заспокоїлася. Тепер кожен день на 10-20 хвилин можна буде відволікти паззлом. Дуже до речі зручні паззли для дітей в Японії - на спеціальні досточкі підставці і плюс до нього спеціальний прозорий чехол. Для дітей Марькиного віку 2-3 роки - просто ідеально.

Ну і ось він у всій красі з чого стає зрозуміло чому я написав що і для мене, адже тут стільки гарних овочів і надписи до них на японській, і соромно признатися десь 4-5 я не знав - тому буду вивчати. А шановні читачі можуть ознайомитися з найбільш популярними і любимими овочами в Японії. І грибочками шіітаке. 

субота, 11 червня 2011 р.

Takenoko (竹の子) - бамбук до столу!

Пора би закруглятися з цим блогом і сідати за написання наукових статей, і дисертації але це так важко зробити адже навколо стільки всього цікавого. От недавно я лише десь згадував про паростки бамбука які тут вважаються вишуканим і обовязковим сезонним елементом японської кухні і ось минулої неділі мені вдалося самому зірвати два такі паростки і дома приготувати їх і даже зїсти протягом кількох днів. Тому до вашої уваги кілька фоток і трошки тексту.

Ось так виглядають такеноко, але треба признати це дуже слабошкуваті екземпляри, і дуже тонкі, тому що сезон вже закінчується. Мої ноги на фотках тільки щоб було видно масштаб. На наступній фотці такеноко вже почищені і готові до варки. Оскільки виростають вони дуже швидко (ці що на фото думаю не старше двох днів) то і всосують з землі багато всяких гадостей. Для того щоб позбавити їх можливих токсинів, варити такеноко треба у воді разом з кількома ложками рисової полови (мукоподібна пилюка що утворюється при обчищенні рису). В такій комбінації полова виконує роль адсорбента усього недоброго що виходить з такеноко, і працює подібно до того як працює активоване вугілля (таблетки), коли ми випємо лишніх алкогольних токсинів а потім заїдаємо таблєтками з надією на швидке видужання. Після того як годинку покиплять побєгам треба дати остити в тій же воді і потім можна пускати далі в кухню.

На цей раз у мене найпростіша страва з добавлянням бамбука - такеноко-гохан, тобто рис з бамбуком. Потушив мяско, добавив бамбучок, спеції, все зверху на рис і в рисоварку на 40 хв. На тарілці виглядає не дуже смачно тому що тарілка ряба зелено-сіра ну і ще я зовсім не старався щоб було красиво. Для різноманіття додаємо тушковані паростки пшениці з тофу і пару помідорок в якості салату. От і все. Калорій ноль вітамінів чуток зато скільки понтів! 

субота, 4 червня 2011 р.

Tennis!

Сьогодні здійснилася одна з моїх японських мрій яка була практично з самого приїзду сюди і ми - четверо простих студентів пограли в "лаун-теніс" на університетському корті. Чайники чайниками - я у шльопках і як виявилося пізніше по твердженню Такуми у "gay style hat" зато в майці з значком супермена, Юсуке вообще в штанях з під костюма, Такума вроді одітий відповідно але ракетку держав у руках перший раз в жизні. Один Такуя в дитинстві освоївший теніс в школі виглядав як підготовлений до цього заняття. Було жарко, але весело. Пограли як не дивно нормально - ніхто не нудьгував, хоча вміння трішки не вистачає. Нічого вирішили продовжити кожен тиждень по суботам такшо толієщобудєт!

Alma-mater


Сьогодні зловив себе на думці що нічого вже не помічаю. Університет і все повязане з ним стало для мене рутиною. А саме - субота, дитина пішла в садочок а я неспіша качу на велосипеді в університет бо з 12:30 до 14:30 ми собі забронювали безплатний університетьський корт щоб накінець то вже почати грати у аристократичний теніс. Захожу в універ - відкриваю в буквальному сенсі слова всі двері своєю студентською карткою - всюди пусто і все тут для мене. І не просто для мене а для будь якого студента. Лабораторії, гуртки, спортзал, стадіон, персональні робочі "спейси" де ти можеш культивувати кусочок себе і свого життя, твій приватний закуток, твій компютер і твої книги і тумбочки набиті - ну хоч грязними трусами - нікого це не цікавить. Да це субота це вихідний але якщо мені нічого робити - я йду сюди з домашньої конури і я врубаю собі Massive Attack або Джо Дассена і роблю що хочу. Так звичайно навчання платне але за це студент отримує все!

І думаю собі чого так бог побив нашу Україну? Шо у нас було коли ми були студентами крім сторічних підручників з бібліотеки. Сучасні японські студенти навіть не підозрюють що колись не було інтернета - я вже не кажу про компютери, і вони не вірять що колись у компютера був лише темний екран і біла текстова строка. Порівнюючи їх з нашими студентами іноді здається що наші набагато кмітливіші, не можу сказати що розумніші але більш живі то точно, можуть знаходити вихід з нестандартних ситуацій. Але результату нема і країна стоїть на місці.

Ось думав тільки що шо ну не можу собі уявити лабораторію на хімфаці або фізфаці де так просто незакрита в сейфі стоїть 20-ти літрова бадья з чистєйшим етанолом. А тут стоїть і нікому даже в голову не прийде шо тото мож вупити! На шару "спірт"!

Такі от мислі іноді оволодівають :-). На фото - мій "working space". Сьогодні граємо в теніс!