субота, 24 вересня 2016 р.

Знову про японську ввічливість.

Продовження про японську ввічливість.

В цьому блозі допис про ввічливість найбільш популярний - але не тому що він дуже цікавий а тому, що там слова ключі правильно спрацьовують коли хтось шукає через google.com. Виявляється українськомовний користувач інтернету цікавиться тим, що ж це таке японська ввічливість.

Ну так от. Наша Марія в цьому році вже ходить в другий клас японської початкової школи. В першому класі - діти один одного і вчитель дітей, називали по імені, наприклад Марія-чан, Таро-кун, і так далі. Але от в другому класі все змінилося. Тепер всі діти один до одного і звичайно сенсей до дітей, звертаються за прізвищем з приставкою -сан (себто "пан" або "пані"). Так Марія в другому класі стала Серянчин-сан, а друзі відповідно Матсумото-сан, Кікуе-сан, Норідомі-сан і так далі. Тепер, коли Марька щось розповідає про школу і згадує якесь імя, я завжди запитую - це дівчинка, це хлопчик? Тепер вже неможливо визначити про яку стать іде мова. От так мабуть починається (продовжується) виховання ввічливості в Японії. Один з елементів, звичайно.

Правда, мушу признатися що Марію в школі лише на офіційних міроприємствах називають по прізвищу. Сенсей і друзі кажуть Марія-сан, тому що прізвище і вимовляти важко, і запамятати. Так само як і мене - по прізвищу майже ніколи не називають а тільки по імені.

Ну і висновок. Якщо звертатися до людей з приставкою "пан" або "сан" то, що б ти вже не сказав - звучати буде набагато ввічливіше. Рекомендую. Щоправда в Україні на таке можуть і ображатися, але висновку це не змінює.


четвер, 22 вересня 2016 р.

Велосипедний сон, повторюємо пройдене.


З малою дитиною планувати важко. І як правило все, що трапляється в житті в цей час повязано з дітваком. Місяць тому почав повзати. Два тижні тому - сидіти. Тиждень тому - на велосипеді. Сьогодні вперше проїхали кілометрів 15 і ось тепер вже маємо перший сон на велосипеді. Так спала колись наша Марія а тепер вона вже їздить самостійно. Все повторюється. Час біжить а ми ще все в Японії. 

неділя, 7 серпня 2016 р.

Америка. Їжа.

Привіт дорогі українські друзі. Я вже по дорозі додому, лечу в літаку, насолоджуюся дорогим вайфаєм і після двої келихів дешевого вина від American Airlines записую свої враження від Сполучених Штатів Америки. По маленьким частикам - скільки вийде.

За тиждень конференції мені довелося поспілкуватися з багатьма учасниками. Конференція не проста і задумана таким чином щоб збільшити кількість часу, яку учасники проводять в неформальному спілкуванні. Оскільки я представляв одразу дві країни (на самому ділі лише Японію, але неньку Україну я також завжди згадую) то і розмови точилися з новими людьми приблизно однаково. Мене питали "як жеж тебе занесло в Японію?", "а ти вже говориш по-японськи" після чого плавно переходили до своїх розповідей про те як був в Японії і скільки доброго їв. В останній день мені навіть прийшлося передивитися 50 фотографій їжі які один (тепер вже можна сказати друг) зробив протягом свого візиту минулого року.

На конференції нас кормили "богато". Істи було всякого різноманітного. І все було дуже пафосно зроблено - так ніби ми їмо в ресторані, лише їжу береш собі сам, а вже брудний посуд за тобою прибирають офіціанти. Були яства з написами по типу "тушена яловичина в базиліковому соусі з лимоном" і так далі і тому подібне. І все би було окей, але.

Була страва яка називалася салат з огірків а також був салат з помідор. Ну я не знаю, як можна описати цю страву. Салат з огірків виглядав так точно як виглядав салат з перерослого кабачка або крумплі який моя прощена бабка готувала свиням. Огірки перестиглі - з зернами такими шо у нас на Закарпатю такі вже лише на насіння йдуть. Гігантські. Нарубані такими кусками що я ледве зїдав два-три. Помідори відповідно. Як правило в ресторано-столовках дають помідори цілими - а значить це мають бути як мінімум черрі а як максимум сливки - такі продовгуваті не більше 4-5 сантиметрів. Але ні - тут в Америці - ушитко було велике і парадички також. Те ж саме було з шматочками гарбуза, дині, ананасу та іншими фруктами. Їх точно не різали ножем а рубали якимось мачете.



В один з днів був "суші бар". Були два вида суші, тут би треба брати в лапки але мені лінь. Один вид був вегетаріанський - а другий з тунцем, мабуть звичайний. Ось фото. Описати смак не беруся. Я вперше бачив суші де би були поєднані морква, зелена цибуля і солодкувата сметана. Я колись описував японські суші з морським їжаком. Так от в порівнянні з цими американськими, морський їжак - королівське задоволення.

Це все було на другий чи третій день - і тоді до мене почало доходити чому люди так хвалять японську кухню до якої ми вже звикли і про цінність якої забули за роки. От так (зараз послідує банальна фраза) - щоб зрозуміти цінність того що їж - треба мало поїсти гівенця.

субота, 30 липня 2016 р.

Америка

America Одною з причин чому не пишеться блог звичайно є також відсутність вільного часу який забирають діти. Як іноді постять наші неодружені або бездітні знайомі children make people miserable (діти роблять людей нещасними). Ми з цим твердженням не згодні, і наші діти нас роблять дуже щасливими лише вимагаючи уваги забирають час. Але сьогодні я знаходжуся на літачку по дорозі на профільну конференцію на батьківщину Боба Ділана і Дональда Трампа. У мене зявилося аж 12 годин які прийдеться провести в польоті через Тихий океан - ось і вирішив по максимуму заповнити цей час писаниною - замість перегляду фільмів на маленькому екранчику мовою оригіналу.

Марія дала мені в дорогу свою іграшку яку звуть Чібікко - що японською означає Малявка. Чібі - маленкий, ко - дитина. Я пообіцяв помаксиму влаштувати фотосесію для Чібікко в дорозі і під час перебування в Сполучених штатах.


Їду на конферецію із серії Gordon Research Conferences на тематику Membranes Materials & Processes. Останні два роки, на теперішній роботі в Kyushu University я займаюся газороздільними мембранами, перевожно для сепарації оксиду вуглецю від азоту. В США в мене буде скромна постерна презентація, тому нервозності немає, можна думати про інше.

Чекаю з нетерпінням на цю поїздку, ставлення до Америки за час перебування в Японії сильно змінилося з негативного на позитивне. Не знаю чому я ставився негативно - мабуть це пережиток дурного радянського менталітету. Ставлення змінилося в кращий бік після перегляду серії фільмів де Стівен Фрай подорожує всіма штатами (ось посилання).

Подивлюся як то буде насправді.

Jordi

George Здоровенькі були шановні українці.

Від попереднього допису пройшло більше року і виявляється цього часу недостатньо щоб зникнути в світовій павутині - блог потихеньку дивляться і читають. Дуже хочеться обновляти, дописувати новинки, але коли вже щось перестав робити то і повертатися важко. Почну з особитстих новин, які трапилися з нами в Японії за час відсутності в цьому блозі.

В квітні-травні минулого року Оленка нагадала мені про нашу давню домовленість завести ще одного дітвака. Ми дуже любимо усілякі гороскопічні моменти в наших характерах. Звичайно гороскопи на день або тиждень не читаємо і в таку дурню не віримо, але в особливості людських характерів дуже і дуже. Оленка у нас Водолій-Миша, я - Терези-Мавпа. Оскільки діти наші напополам то і зодікальні знаки ми вибирали їм відповідно. Марія з самого початку планувалася як Терези-Миша. В час коли вона народжувалася то в Оленки була затримка пологів більш ніж на два тижні - тому Марія мало не стала Скорпіоном, але пощастило. Ну і ось минулого року настав той час коли раз у 12 років зявилася можливість завести четверту комбінацію - Водолій-Мавпа.

Так у нас зявився новий дітвак, зачали коли треба і народився в самий раз в лютому 2016 року - чистий водолій і звичайно мавпа.

Після зачаття ми пройшли чудовий період вагітності, спостереження і пологів в японській клініці - про це потрібна і мабуть буде окрема історія.

Імя ми вибрали практично одразу (після того як побачили пуцьку на УЗД) і називали його ще в утробі Джорді, що є перекривлений (іспанський) варіант від українського Георгій. Так його і знають наші батьки, але після народження - я не дуже добре продумав як правильно все оформити і коли реєстрував малого то першоджерелом імені стало написання японською. Я (дурний) вирішив що в Японії йому треба бути Джорджем, тому що це їмя японцям зрозуміле, в кінці кінців всі знають мавпу на імя Джордж. І після того як я малого зареєстрував і в Японії ми десь через три місяці його реєстрували в українському посольстві - де мені сказали що як записав японською так буде і українською в паспорті. Так і вийшло, тиждень тому ми отримали паспорти і у нас тепер є офіційний Джордж, хоча ми його так і не називаємо - хіба що Маріїні японські подруги. Для бабусі він Георгійко, для іспанського сусіда Даніеля - Хорхе, для мами Джо-джо.

Коли Оленка дізналася про те що я намутив з іменем - то я звичайно дістав порцію докорів - що як з нас будуть сміятися, що ми як ті цигани що дітвака януковичом назвали. Ще каже якщо дитині прийдеться рости в Україні то він нас возненавидить за таке екзотичне імя бо з нього будуть сміятися. На що я відповідаю - що якщо написання в паспорті так важливе - то пізніше, вже коли розживемося то змінимо. Але мабуть вже не в Японії.

Ну все - секрет відкритий, можна глузувати з мене, хто хоче.

Jo-jo вже активно поселився в нашому інстаграмному фотоальбомі - тому окремих фото не буде.

#oil #massage after #evening #bath #baby #child #surprise #family #fukuoka #japan

A photo posted by Roman Selyanchyn (@romanselyanchyn) on