Студентські життя в Японії

Умілєнія японськими студентами пост. Дві фотографії. На память. Просто доповнення попередніх паралелей про життя студентів в лабораторії. Хоча я звичайно можу й помилятися порівнюючи теперішніх японських студентів в нашій лабораторії з студентами того часу коли я вчився на фіз-фаці УжНУ більше десять років тому назад. Словом запрошую добавити портрет сьогоднішнього студента якщо хтось хоче або знає.

У нас в Японії як і в усій північній півкулі - наступила зима. Зранку в квартирі традиційно холодно близько 12 градусів тепла. На дворі десь 10 і це досить холодно. Поки відвів на велосипеді Марьку в садочок а потім добрався до університета на холоді (свіжому повітрі) прийшлоася провести десь 30-40 хвилин. Тим не менше на роботу запізнився лише хвилин на 20 - прийшов десь в 8:50. Зайшов в лабораторію а звідти на мене зразу запах свіжозвареної кави і тостів. Дивлюся наші пятикурснички на з того ні з сього (хоча звичайно у них мабуть була на те причина) прийшли рано вранці і влаштували собі романтичний сніданок. Я не втримався зафоткав і порадувався за них. Який же це кайф бути в своїй лабораторії як дома. Притащив кофеварку, тостерницю, сковородку, подушку, свою улюблену кружечку і ложечку, мед з маслом, включив кондиціонер для підтримання комфортної температури, одів штани і кофту майже піжамні і повільненько собі розпочав екперимент а потім сів з товаришом за чашкою кави і кусочком хліба з масло бесідуєш. Ніякого офіціозу, нічого такого що би тебе могло зупинити почувати себе комфортно.Короче порадувався я за них розіміючи як такі моменти скрашують нещасну рутину і можуть додають натхнення.

Друга історія про кожноденну подію яка відбувається тут же в лабораторії. Є у нас в лабораторії студент якого звати Дайкі - він на фотці в масці. Він любитель пограти - і час від часу відвідує японські гральні центри "пачінко". Іноді досить результативно - вигравши виставляє друзям в лабораторії, водить в ресторан. Так от він спочатку потихеньку раз на тиждень, потім два раз на тиждень а потім і кожен день привчив усіх грати в гру де програвший купує всім вигравшим морозиво. Все просто: стають в кружочок і грають в джан-кен-пон - варіант нашого камін-ножиці-папір. Той хто програв купує всім морозиво. Внизу картинка з сьогоднішньої гри на яку правда попали лише четверо з граючих.

Іноді гру модифікують таким чином щоб програвших було двоє - щоб сильно не напружувати програвшого матеріально. Співвідношення як правило один до трьох - тобто один програвший купує три морожка. В цій історії нічого особливого і цікавого немає - а зявляється воно тільки тоді коли я собі порівнюю цих дітей які грають в камін-ножиці-бумагу з своєю генерацією українських студентів. Хоть трісни не можу згадати щоб ми з сокурсниками в компанії від тьох до семи-восьми чоловік разом виходили з універа на морозиво або тістечко. Пивко, стограм, каву з сигареткою памятаю а вот морожка нєт.

Японська мова - status update.

Вчора отримав пропускний ваучер на свій наступний екзамен з японської мови. Першого грудня в неділю через два тижні буде тест, не пройшло і пів-року як я здавав JLPT4 тепер іду на рівень вище. Ох і не до вивчення мови зараз! В житті грядуть переміни, треба багато працювати, приділяти час жоні і дітвакові, Але мемрайз не дає засохнути і опустити руки. Скільки можу рекомендую всім, але чомусь ніхто з друзів і знайомих (за винятком парочки) не реєструється - не хоче вчити іноземні мови (а може правда просто ховаються за анонімними ніками).

Короче поки нема з ким змагатися по вивченню різноманітних мов серед близьких - змагаюся з анонімними чужаками. Сьогодні в мене маленька перемога я вийшов на перше місце в групі користувачів що вчать словник на JLPT3. Весь цей шлях зайняв майже п'ять місяців, але утримати перше місце буде важко, нога в ногу йдуть кілька лідерів турнірної таблиці. 2666 слів пройденого, до кінця курсу ще десь 20 процентів, по японським міркам це десь 1400 слів, адже вивчаючи японську слово треба вчити два рази - спочатку як читається, а потім написання ієрогліфами. Якщо додати до вже вивчених раніше то в моїй пам'яті вже має бути записано десь 2000 слів, але цього на жаль ще не вистачає для гарних граматично вивірених речень, якихось вичурних жартів навіть для серйозного спілкування по роботі. Звичайно для магазина, аеропорта, п'янки, садочка, випадкових знайомств і читання дитячих книг (до 6 років) - достатньо, але хочеться більше і більше. Тепер я зовсім не впевнений що здам тест, як колись був впевнений про попередній рівень, але я ж і вчу не для бумажки а тільки для того щоб потішити своє его, і тут похвалитися :-) Хоча до хутори всякоє кажуть, розум в тонусі дозволяє тримати. Ось так.

(Не) Прості японці. Випадкові люди в супермаркеті.

Зайшли з Марькою сьогодні після садочка (традиційно) в супермаркет по сусідству. Придбали те що потрібно, практично те що завжди. Молоко, шоколад, караге, спагетті, фаршик і ще якусь фігню. Підходимо до каси. Вірніше я підхожу покрикуючи через кожні 10 секунд "Марія, Марія". Дітвак носиться туда сюда розглядає всякі товари з малюнками японських дитячих мультяшних героїв. Підхожу до каси, на якій стоїть жіночка, років 50-60 худенька, нещасна, невисока, посідівша, явно в салонах краси не засиджується, одягнута по простому без викрутасів, схожа на мою покійну бабку з Ільниці лише не в косинці і в окулярах. Ростом десь метр сорок. За касою жіночку чекає чоловік. Зовнішньо точно такий як вона - лише ростом два метри. Чувачок на касі пробиває її товари, я чекаю своєї черги. Марька біля мене танцює і скаче, дивлячися в телевізор прикручений над касами де показують реклами з 仮面ライダー і повторяє все за ними. Як тільки ми підійшли - жіночка одразу почала поглядувати на Марьку (посміхаючися). Таке буває - я вже звик, але жіночка спочатку поглядувала потім почала дивитися постійно не зводячи погляду, потім не кліпаючи. На обличчі зявився вигляд так ніби вона дивиться не на звичайну Марію а на сяту Марю. Від цього її відірвав касир, назвавши суму покупок. Вона машинально дає йому велику купюру, не відвертаючи погляду. Він відраховує здачу і витримує паузу перед тим як відірвати її від споглядання божого ангела своїми матеріальними бумажками і металічними кружочками. Наважується - перебиває, вона не дивлячись на касира згрібає здачу не перевіряючи. Чоловік забирає корзинку з каси, жіночка відходить на метр складати все по кульочкам. Касир починає пробивати наші покупки. Я намагаюся не дивитися на жіночку, яка продовжує дитися на закарпатського дітвака. Тут жіночка втикається в наші з касиром розборки і просить наклеїти кусочок супермаркетівського скотчу на пачку шоколодно-полуничних конфет (наклеєний скотч – доказ того, що покупка оплачена). Жіночка вручає конфети Марічці. Марічка не бере, махає головою. В цей час я вже розрахувавшись починаю також віднєкуватися і дякувати і вибатися (як прийнято в Японії). Тьотінька всовує конфети мені і я розумію, що назад вона їх не візьме, починаю пакуватися поруч з ними, і продовжую дякувати і вибачатися і ще раз дякувати. Потім ще раз. Прошу публічно подякувати Марьку, що вона чесно робить. Чоловік жіночки задає стандартне запитання "Звідки?". Відповідаю "З Україні". "О! З України!". Жіночка продовжуючи дитися на ангела (якому всі ці дорослі розмови до гузиці) каже, яка кавайна, скільки років. Марічка каже, що пять. Жіночка хвалить за японську, я пояснюю - так - вона тут вже пятий рік, по-нашому не говорить, японська мова, як рідна. Вони дивуються. Чоловік задає наступне стандартне запитання "В Україні холодно, чи не так?" Відповідаю, так, трошки холодніше ніж тут. Вже мабуть зима, але ми давно не були, там кажу. В цей момент жіночка кладе в мою корзиночку три дорогі японські яблука. Я вже панікуючи, відмовляюся і перекладаю їй в корзинку - вона мені назад. Включаю трихвилинне "вибачте, дякую, не треба, вибачте, дякую" від чого вони ще більше настоюють і не залишають мені вибору. Розуміючи небезпеку ситуації я кланяюся і швидко покидаю магазин. Такі ось японці, таке відбувається не вперше і це невиносимо. Я як той мішка з мультика, так до кінця і не звик до того, що люди можуть бути такі от, як тут в Японії. Прості небагаті звичайні люди. Добрі предобрі з справжньою любовю, хоча скоріше відсутністю недовіри до чужинця.

Статистика блога.

Сьогодні зранку гуглоплюсодруг +Abu Kasym запитав мене про статистику даного блога, хто сюди приходить і звідки. Звичайно мені це також цікаво знати і я звичайно подивляюся кількість переглядів і звідки відвідувачі прийшли. До цих пір, щоправда, користувався тільки вбудованим інстументом відстежування статистики blogger.com а вона тут досить неточна - і звичайно не видає даних з якого міста хто приходить (те що цікавило +Abu Kasym). Можна подивитися тільки те з яких країн, скільки чоловік і якими вебпереглядачами користуються, цією інформацією я і ділюся сьогодні. Теж цікаво. Однак найцікавіше було те що можна дивитися які слова-ключі виводять на цей блог, правда вся історія не збереглася.

Сьогодні посидів і прикрутив до блога Google Analytics - тому з сьогоднішнього дня будемо збирати більш детальну інформацію - такщо якщо хтось хоче залишится анонімом - то краще сюди навіть і не заходити. Google Analytics обіцяє крім мальчик-дєвочка, скільки років, звідки родом, яким айфоном користуєшся видає ще домашню адресу, номер телефона і номери кредитних карток з пін-кодами. Я у шоці канєшно. Ну а покищо докладую що є на сьогодні - скудна статистика старої платформи.

1. Ба кулько? (скільки?)
Кількість переглядів - за весь час існування блога - трошки більше двадцяти тисяч, але все одно приємно, навіть осознаючи те що 10% це мої власні перегляди. Два піка на графіку повязані з дружнім піаром на мукачево.нет і також з публікацією скромної японської книжечки про крокодила на ужгородському модному порталі varosh.com. За це їм - повторне благодарствіє.

2. Ба удькіть? (з яких країн дивляться цей блог)

Ненька-Україна на першому місці - і не кажіть що не існує такого рейтингу, де би наша рідна Україна була номер єден перегнавши такі країни як ЮСА (почьотноє друге місце) і Японію (нещесне третє). Порадуємося також за наших старших братів які "на жаль" не увійшли в трійку призерів! Як казав колись диктор на УТ-1: "Єдиною втіхою для нас є те що і московський спартак програв з розгромним рахунком 4:0 французькому ПСЖ"

3. Ба што туй є? (найпопулярніші дописи)

Пост в якому згадувалася японська ввічливість став абсолютним лідером рейтингу найбільш відвідуваних публікацій. Радує, звичайно, якщо не брати до уваги що  цим я завдячую яндексу який всіх неграмотних учнів, які мають написати твір "Висловіть свою думку про японську ввічливість" - виводить на цю публікацію. Як жаль, що там вони не знаходять відповіді. Але от якби прочитали весь блог від корки до корки може би дещо і знайшли. Але на це нема часу, і я їх розумію.

4. Но пак який пароль у сього блога? 
Щоб попасти сюда треба просто ввести в пошуку магічний пароль "як робить самальотик". Правда не в гуглі. Як не дивно це також робота яндекса, який на дану фразу видає три варіанти - один з яких це допис у блозі про поїздку на австралійську конференцію. Як жаль, що рецепта там нема, але діточки чесно жмуть на посилання видане яндексом - хоч одразу зрозуміло, що там нічого нема.

Ну ось так грубо мере радує статистикою платформа блогер. Тепер подивимося що скаже нам Analytics. Через місяць-два докладу.

Мандаринова пора в Японії - 2.

Наступив листопад місяць і тут у нас в Японії наступила зима мандаринова пора! Збір мандаринів - це основна подія осіннього сезону для нашого сімейства, яку з нетерпінням чекали практично з липня :-) Збирання мандаринів в садах відкривається з першого листопада і триватиме до кінця грудня - по мірі того як на деревах будуть зникати плоди. Три роки тому був допис на цю тему. Важко повірити, але до мандаринового саду від нашого дому всього навсього пять кілометрів відстані. Сьогодні я заміряв мапрайдом - хто хоче може глянути за посиланням. А живемо ми не в якійсь гузиці мілійонного Кітакюшю - просто в цій Японії все так компактненько і навіть володіючи всього навсього велосипедом можна добратися до цікавих місць де буде добре кожному члену молодої (і навіть не дуже) сімї.

Далі в продовження просто покажу кілька сьогоднішніх фотографій - мені їх цікаво переглядати паралельно з фотками трирічної давності (мінус один день) порівнювати як ми змінилися. Марічка виросла, Оленка похорошела (як там по українськи?) а я трішечки виростив пузико, і ми все такі ж молоді як і були колись. В Японії вдається зберігати молодість і красу меншими зусиллями, так мені здається. Хоча я не впевнений якими темпами я би старів дома в Ужгороді...
Короче хто бажає - будь-ласка тиснути тут фотки - паралелі з фотками трирічної давності і додаткові коментарі.
Оленка фоткається на вході в мандариновий сад. Основні відвідувачі - це такі як ми (сімї з дітьми) а також люди похилого віку (як на фото ззаду). Для японців це звичайно розвага. Для нас українців - це не просто розвага а й полювання на якість і кількість мандаринів. Тому ми без сумніві беремо найбільший доступний мішочок - в який має влазити не менше 10 кілограм.

На цей раз звернули увагу на величезну кількість сезонних осінніх пауків, які в цьогорічну теплу пору доросли до величезних розмірів. Найбільші пауки вже десь як горобці завеликі.

Незважаючи на те що вони дуже мирні, і їх тут ніхто не боїться - паутини понатягували стільки що один раз мені навіть прийшлося звільняти одне дерево бо неможливо було добратися до плодів.

Хотів зробити фотосесію фоток схожих на ті що були три роки тому назад, але мені це зовсім не вдалося із-за того що мої моделі абсолютно не хотіли позувати в тих самих позах. Це пожалуй єдина фотка що вийшла як слідує - і то Марька зробила незадоволений вигляд на обличчі.

А так було три роки (мінус один день) тому назад.

Оленочка зразу залізла в саму гущу фруктів а я лише мав подавати мішочки і бігати за нею з тачкою - поки ми не розпробували всі дерева і не знайшли найсмачніші.

Марька продовжує бути незадоволена - коли справа доходить до фотографування.

Три роки тому назад було набато легше вмовити її на позування.

Ось як вони виглядають сьогодні

Маруся вже сама може ножницями зрізати мандаринки. Причому може робити це правильно. Вот шо значить дітвак помалу виріс.

Мандаринові дерева не змінюються і кожен рік дуже рясні аж ломлються від фруктів.

Якийсь японський хлопчик подарував Марьці богомола в целофановому кульку. Оленка (відомий любитель і рятівник тварин) одразу розпорядилася випустити його на дерево - причому повище, так щоб не тільки діти а й дорослі не могли його дістати (щоб дати як іграшку своєму дітваку). Треба відмітити, що японці особливо з комахами не церемоняться, тому був великий шанс цьому богомолу сьогодні вже заснути вічним сном в кульочку японського хлопчика. 

Мандаринові дерева низенькі, але знайшовши драбинку Оленка скористалася шансом зірвати для нас найкращі най-дослигліші, най-солодші плоди із самого вершочка. Що скажеш - любляча жона ай мамка!

Ну і ще дві фоточки з батьками на завешення, тут вже Марічка посміхається повторюючи за мамою слово "сіськи".

Мені же дісталася традиційна фотка з усіма трофеями - один великий міщучок (10 кг) і два маленькі (по 2 кг). В саду правило таке - хочеш зайти купуй міщучок - нас троє тому і мішочків три.

Марька вже настільки велика що в тачку не влазить. А три роки тому назад - накаталися.

Ще один богомол прилетів і сів на наш велосипед коли ми вже запакувалися і готові були їхати.

Оленка вірить в те що це був той самий, котрому врятували життя на одній з попередніх фоток. Так він з нами і поїхав. Доїхав до лісу і полетів (чи поскакав, як там у богомолів?).

Ну от і все на сьогодні. Тепер будемо тиждень-два їсти назбирані мандарини, набиратися вітаміну це.