вівторок, 27 вересня 2011 р.

Марька - нічні дитячі розваги.

У Японії салюти* запускають переважно літом, таке в мене склалося враження. Де не де проходять всякі фестивалі з салютами, на які ми ніяк не попадемо, ну може в наступному році. Іще в магазинах продаються дитячі набори для ханабі, китайські але безпечні. Так от літо закінчилася і на такі наборчики в магазинах пішла велика скидка, тому недавно Марька собі один наборчик купила. Ну і вчора ми його спалили - в цьому короткому пості чотири фотки і два відео.


* Починаючи з цього допису спробую (може хтось зацікавиться...) давати короткі японські уроки, слово чи два, ієрогліфи, читання хіраганою (азбука), латинікою і коротке значення ієрогліфів - без деталей, так сказать для естетичного воспріятія.

花火

はなび hanabi

салют, складається з двох ієрогліфів, перший "хана"- квітка, другий "бі" - вогонь. Ось так, красиво і логічно формуються деякі слова у японській мові.

Подивитися ще одне відео і фотки



неділя, 25 вересня 2011 р.

Марька говорить по-японськи.

Іноді, зовсім не часто, десь раз на 3-4 місяці мене хтось запитує як Марькина японська чи українська мова. Обєктивно оцінити я не можу тому шо не лінгвіст. Як мені здається вона мене чітко розуміє по українськи, відповідає і звертається правда по укро-японськи. Сьогодні ж у нас був Такума, я записав коротке відео як вона спілкується з ним. Він каже що вона врубаєся і практично все за ним повторює, але він її іноді не розуміє. Думаю що по тій причині що вона міксує українські слова і получається такий чудний суржик. Короче будьласка - заціняйте.

 

субота, 24 вересня 2011 р.

Проводи друга.

Сьогодні у нас другий державний вихідний за цей тиждень. В понеділок був "день поваги старших". Оскільки у нас з Марькою таких знайомих тут нема, то ми в понеділок подібним неподобством не займалися а просто убивали час. Сьогодні ж у нас справжне свято "день осіннього рівнодення" реально є що посвяткувати. Цікаво про кого думали японські парламентарії коли придумовували цей вихідний. Не важливо. Сьогодні ми прощалися з нашим другом Медером, який вже дуже скоро - 29 вересня поїде до себе додому в Киргизію. Посиділи традиційно, "по-християнськи", випили повільно (з 5 до 11 годин вечера) літер абсолюта з томатним соком у формі кроваваї Мері. Марька була не проти проти такого коктейля. Фотки з описом дальше...

Перед тим, сьогодні ми їздили за покупками і поблизу станції Оріо, всі мости виявилися прикрашені повітрулями з пластикових бутилок, які попередньо були виготовлені школярами з Оріо Ніші Шьогакко - або з східноорійсьої молодшої школи. Затрималися надовго, Марька вимагала подивитися на всі повітрулі і даже дотроркнутися до деяких з них. Я собі чогось уявляв подібні на пішоходному мості в Ужгороді, у мене залишилися тільки супер-рожеві спогади про батьківщину. Такі от повітрулі....



А от і вивіска з якої я прочитав хто саме зробив і повісив ці повітрулі на цих мостиках. Нехай не збиває з пантелику надпис латинськими літерами, школярі явно не мали на увазі Жанну дАрк, чисто випадково виник такий японо-англо-русько-украйонський словесний конфуз, який порадував мене і можливо посміхне тих хто подивиться на цю фотографію. Така от вивіска...



Ну а потім ввечері ми просто випивали, розмовляли, знову випивали, дуріли, ходили всі разом за сигаретками, курили, випивали знову і знову. Марька дуже радувалася гостю, позувала, вішалася на шию (не кожному перепадає таке щастя), їла разом з гостем банан. Заснула звичайно на руках у нянька (закарп. діал. -батька). Короче фотки все розкажуть, а я закругляюся.










Троши більше фоток як ми провели сьогоднішіній день - посилання нижче.
Bye-bye Meder

четвер, 22 вересня 2011 р.

Смерть в Японії.

Десь пів-року тому, десь через місяць після того як Оленка поїхала доучуватися на дохтора у рідну альма-матер у нас по сусідству побудували "церемоніальний зал" якраз навпроти з.д. станції Хонджо. Назвали його "本城駅前セレモニーホール" що перекладається як "Церемоніальний зал навпроти станції Хонджо". Коротко і ясно. Адресу можна не запамятовувати. Японский мінімалізм - назвати так шоб легко було запамятати. А тут особливо - хто хоч раз бачив чи чув назву вже ніколи в житті не забуде, її і місцезнаходження також не забуде. 

Розмовляв потім з Такумою на тему що це таке церемоніальний зал і що в ньому роблять. Незнаю чому але я думав що там і свальби гуляють - виявилося що не зовсім. Вірніше з точністю до навпаки. Там прощаються. Тоді десь пару місяців назад Такума розказав мені багато цікавого про то як в Японії готуються до похоронів. Старші люди готують заздалегідь не просто одяг і шкари, а ще й заключають контракт і виплачують наперед послуги церемоніального залу (дуже дорого), так шоб родичі не думали звідки взяти гроші чуть-шо. А ще в церемоніальному закладі бувають "акції"... А ще агенти церемоніального залу ходять по квартирам і пропонують заключити контракт по пільговим цінам, подарувати купон на скидку. Іноді кидають рекламу своїх послуг в поштовий ящик. Все якось дуже раціонально, не по людськи. Короче смерть, яка просто повинна бути несподіванкою і перевертати все з ніг на голову тут поставлена на конвеєр, створює робочі місця, і її, як і усе інше планують заздалегідь. Про це треба буде написати окрему історію коли розузнаю деталі. Ось так я бачу церемоніальни зал з балкона... 


Але більше за все мене цікавила і вражала в цьому закладі одна маленька деталь а саме - стоянка для велосипедів. Усьо чин-чинарьом - в одному дизайнерському ключі з усім залом. Ніяк не міг я собі уявити того, хто може приїхати на панихиду на велосипеді. Враховуючи ще й то шо на панихиду японці ходять дуже гарно вбрані, всі в чорному і білому. Така ось табличка...


І от сьогодні я побачив скоплєніє народу, заповнену автостоянку і (вперше з часу побудови зала) припарковані два велосипеди. Із залу крім інших виходили всі одягнуті як один школярі десь 9-10 клас. Більшість ішли на станцію через дорогу, але хтось мабуть що живе не далеко поїде додому на велосипеді. Про то що хтось помер думати якось не хочеться...

неділя, 18 вересня 2011 р.

Laboratory trip. Ryoukan.

Продовження істоії про лабораторну поїздку. Початок читати тут.

Ночували ми в традиційному японському готелі і для мене це було вперше за всі три роки. У великих містах такі коштують дуже дорого, тому ніколи не приходилося. Із першого моменту я був приємно і культурно шокований. Одразу виникло враження що ми попали у якесь кіно, або музей. Настільки все було по справжньому домашнє, статровинне, деревяне, поросше мохом, в глибині гір, поруч з гірським потічком і вимощеною каменем вулицею.
Читати далі...

Повсюди куча деталей, і головне це відсутність відчуття штучності якщо подивитися фотки то стане понятно що мохи в коридорчику між номерами не виростиш за тиждень що це все мало створюватися роками і це просто вражало. У таких готелях розміщення кімнат також специфічне. Вся наша компанія займала всього два номери. Номер двохповерховий, внизу кімната в якій проходить пянка або розмова за чаєм, наверху дві спальні в якій постелені татамі для гостей. Про ванну даже розказувати лінь, достатньо подивитися на фотографії.


Марічка тоже не могла нарадуватися всьому навколо, і жабам і камінцям і традиційно японським тапочкам і даже юката знайшлася дитяча. Короче від приїзду у нас було десь дві години щоб прийняти ванну, одягтися в юкати (халатики з поясками) і потім настав час вечері яка дійсно була просто офігенна (усьо є на фотках). Порахувати кількість страв затрудняюся, бо їх носили і носили в маленьких тарілочках. Що цікаво, для Марічки було окреме меню (спеціально дитяче) при тому що за неї у цій поїздці я не платив нічого. Короче дуже і дуже приємно.




Після вечері єстеєственно всі пішли в онсен, це традиційна японська лазня, дуже просто - велика ванна з гарячою водою. Ну оскільки в онсенах ходять голяком, то звичайно що колективних фоток не буде, хоч я і пропонував зробити парочку.



Пянствували до пізна, практично до двох годин ночі, Марька участвувала у всіх міроприємствах майже до 23 години, після чого взяла і виключилася. Словом було дуже і дуже класно. Зранку сніданок був також фантастичний, міліон блюдечок з усякими традиційними стравами, зелений чай, білий рис і іже з ними. Падав дощ і було ще більш містично, небо злилося з горами, але це аж ніяк не заважало нам продовжувати чудесний відпочинок. Після готелю ми зібралися і поїхали в великий акваріумний комплекс де бачили багато всякого, про це мабуть в наступному дописі.

Фотоколекція у пікасі, для бажаючих заглибитися в деталі традиційного японського готелю.
Laboratory trip 2011. Ryoukan.

субота, 17 вересня 2011 р.

Laboratory trip. Beginning.

(Серія розповідей, по свіжим враженням від поїздки)

Є у японських студентів така традиція, кожен рік під час літніх канікул (серпень-вересень) їздити в подорож усією лабораторією, або групою, або курсом і так далі і тому подібне. Оскільки наші студенти вже цілком належать нам (четвертий курс і вище) то ми поїхали лабораторією. З самого початку я скептично ставився до такої поїздки тому що як на мене це просто вилазка попянствувати десь далеко від дому за набагато більше грошей ніж звичайно. Але все вийшло зовсім не так як я очікував, і було просто офігенно.
Далі продовження історії з фотками...

Члени лабораторії в повній готовності до подорожі :-)

Ідея поїхати виникла ще в квітні-травні, і з того часу, одному студенту довірили організацію поїздки. Щоб не створювати велику фінансову нагрузку на кожного студента, гроші збиралися щомісяця, посильними платежами - всього пять разів. В результаті вишла доволі велика сума грошей на яку вже реально організувати щось побільше ніж звичайна буденна пянка.

Марька з своїм кроподилом і Сакемі-кун з ранковим інструктажем.

В цілому поїздка була запланована на два дні із одною ночовкою. Отже виїхали рано вранці, збори біля університету назначені на 7:50, виїзд о 8 годину ранку. Їхали на трьох машинах, нам з Марькою довірили заднє сидіння Хонди-Фіт за рульом Ясукочі-кун а штурман Сакемі-кун - організатор усієї заварушки.

Спеціально для Марьки треба було роздобути сідалко в машину, позичив від товариша.

Їхати треба було довго - десь дві години до першого місця зупинки і десь півтора до фінального. Поїздка була класна з гарними видами по сторонам і омричила її тільки Марька яку укачало десь через півтора години в результаті бутерброд, печенько і сок виявилися в мене в руках, але нічого коротка зупинка і заміна одягу для неї і для мене поставила все на місце.

Обід в Японії, і вообще будь-який прийом хавки це завжди велика радість. Обід перед рибалкою.

Першим місцем зупинки був парк під назвою Міказукі (三日月の滝公園) де по бажанню можна було зайнятися певним видом діяльності, покататися на каное, пограти в різновид гольфу або половити рибу. Я вирішив згадати молодісь і порибачити але так нічого і не зловив, та й Марька мішала - тоже хотіла приймати участь, гралася з опаришами залізала у воду, короче удочку подержав, пару раз клюнуло і то добре. На пару хвилин було враження що я повернувся в студентські часи, коли ми з Саньком ходили на всякі Бистриці, стариці Латориці і теде.

Рибачили в чудесному місці, на задньому фоні бажаючі порибачити окрім нас з Марькою, сенсей і Шічіро-кун.

Після цього поїхали вже у фінальну точку нашої подорожі - традиційний японський готель "рьокан" десь в горах. По дорозі відкривалися чудесні види, і поскільки ми практично не подорожували Японією, для нас з Марічкою така поїздка була як справжнє свято, і ми радувалися усьому побаченому навколо.

Памятник корові чи бичку десь по дорозі.

Одразу коли ми приїхали в готель я офігів, але про це в наступному дописі. Може сьогодні а може і завтра. Інші фото можна переглянути в он-лайн фотоальбумі.
Laboratory-trip 2011

UPD: Продовження опубліковано тут

субота, 10 вересня 2011 р.

Марька після вересневого дітдома.

Марька в порядку. Зустріч після тижневої розлуки була ділова - не так як минулого разу з воплями і плясками. Просто взяла з мене слово більше в дітдом не здавати, принаймні цього року. Так тому і бути.

Bangkok. Завершеня подорожі.

Написав текст в аеропорту "Суварнабхумі" з надєждою запостити перед відльотом, але на жаль підключитися до безплатного вайфая так і не вдалося. Тому - без змін - чисто для історії.

Привіт Оленочко,
ми вже в аеропорту – чекаємо рейса на відправку. Сьогодні лазили по таким трущобам і райончикам Бангкока, що мені і не снилося – просто піздєц – як люди можуть так жити. Трошки перекрило вчорашні і позавчорашні приємні враження. Ми пішли зранку на "сайтсіінги", думали пройдемося пішком по історичним достопрімечатєльностям, але потім рішили на мототаксі бо треба було попробувати. В результаті нас надурив і висадив у якійсь жопі таксіст. Спочатку нас дешево повіз у одно місто – всьо було окей. Ми подивилися і вирішили іти в інше ну і знову до нього – вроді нормальний старічок. А він шось начав пояснювати, каже: "мені не треба платити – ми лише заїдемо в одно місце на десять хвилин ви там подивитеся, мені за то дадуть талони на бензин і я вас везу безплатно".

Привозить нас в tailor shop, магазин-ательє всякої ху...ні для джентельменів, рубашечки з шовку – костюми, галстуки за 50 баксів, всьо там вилизано, і продавців пятеро мужиків таких піжонів у глажених штанішках і чистих рубашечках з такими ху..нями що замість пуговиць застібаються, короче похожих на того друга Мікі Рурка у фільмі Пуля, ну і вони там нас – а в особєнності мене, бо я общітєльний, беруть в оборот, бо сенсей зразу шифруєся і тіпа по англіцьки не розуміє. Пожимають руку, так нарочито і каже мені продавець «містер у мене спеціально для тебе чудовий галстук тут за 100 баксів, я сходу відповідаю галстуки не ношу, ну тоді подивися які тут чудові костюми для тебе, я кажу у мене вже один є – свадєбний, і кажу, о! це рубашки з шовку, він каже да з тайського шовку, а я йому ой піздец які дорогі. Ну він поняв шо з нас толку ніякого і каже на містер тут тобі моя карточка – шось понадобиться – заходи і випроважує, я кажу добре – ми мол ще кілька днів тут будемо, обовязково зайдемо, і з радістю уходимо, нам в спину кричать всі «сайонара».

Ну така фігня, сідаємо знову в то таксі а старий мол начинає нити – ви не взяли карточку чи ви не поставили штамп, (пізніше дошло шо якби ми шось купили то таксісту би зато откат був - літер бензину чи шо) короче така вот херня і каже нам "уйобуйте з таксі", а ми йому кажемо вези куда кажемо – ми тобі гроші заплатимо, він каже ніхера – просто сказав виходіть з машини і висажує нас в такій жопі шо вобще непонятно де ми знаходимося.
Потім ми десь годину телімпалися по карті, по мєстному ринку серед воні, мотоциклів, машин, автобусів, жрачки, фруктів, людей, чайна тауна і теде. Сенсей задихався і дихав через платочок. В кінці кінців дійшли до якогось палацу, там де дуже багато статуй будди, лежачий, стоячий, і міліони сидячих будд – пофткалися там і вирушили назад на конференцію – щоб встигнути хочаби на обід.

Але пішком йти не хотілося нам порадили автобус – в якому ми так точно десь годину їхали, повний потних людей – короче ужасно – жара вологість, пот, вонь, вихлопні гази – ну короче вражень повні штани. В кінці кінців за десять хвилин до закінчення обіда добралися до конференції, встигли на обід – інакше день би пішов в жопу. Хоч враження і офігенні від пішо-автобусного походу, але так хотілося вже добратися до місця де працює кондиціонер, очищене синтетичне повітря – їжа в тарілках і сок з льодом, короче критично захітілося чистоти, людей в костюмах, і наших нанотехнологій.

Словом все закінчилося добре і це в принципі також плюс Бангкока, що нас ніде не намагился образити, обікрасти, побити, витягнути кошельок з кармана, чи шось. Сенсей порівнював з Італією, де незважаючи на чистоту і візуальний порядок, навколо бродить куча злодіїв карманників, після чого даже згадав кількох людей кого обікрали.

За обідом чи після нього – вже не памятаю сенсей підсумував прожитий день. Сказав шо вот зато можемо оцінити в якій ми гарній країні живемо. І я з ним тут на 100% погоджуюся. Тайланд хорошо для молодих обезбашених – хто готовий спати в говні пяний із простітукою і тягнути через трубочку коктейль з агави, лайму і віскі. І ти знаєш таких чуваків тут просто до хера і дівчат тоже. Але я вже або не молодий, або не готовий в говні з простітуткою. Твій, Р.

P.S.: І вобще вже дуже скучаю за Марькою – чуствую завтра заберу з дітдома а вона рідну мову забула. Треба буде наздоганяти.
P.P.S.: Ну і да – надіюся ти не проти шо лист публічний – тут нічого особистого, такшо нехай і друзі читають, але буков стільки шо я сумніваюся що даже ти дочитаєш до цього абзацу. Окей.
Парочка фоток: вобщето фоток багато - але як на мене вони безглузді.

четвер, 8 вересня 2011 р.

Bangkok. Вечір з переходом у ніч.

Вночі у Бангкоку можна купити все. Ми вийшли на вечерю і уже даже наважилися відійти від готеля достатньо далеко. По дорозі єстєственно робилися фотографії. Фотоколекція на пікасі обновлена - тиснути туй. А кілька найбільш для мене особливо цікавих фоток - нижче. Ітак.

Ну "по-перших", як каже мій німецький друг Міша це дєвушки. Вони повсюду, вони різні - деякі дуже красиві аж голова іде кругом, вони хватають за руки і закликають на масаж хитро посміхаючись. Іноді сидять компаніями - одягнуті в однаковий одяг. Я ніяк не наважувався зфоткати але все ж таки не витримав - попросив дозволу - мені навіть попозували, але зато потім треба було довго пояснювати шо мені просто фото, шоб в блог запостити, шо я где-то одружений і шо мене за 3 тис кілометрів звідси чекає 3-річна дитина. Ну трішки потримала за руку пройшлася метрів десять і відпустила.

 "По-других" це фрукти - їх море, продають цілі, звязками, нарізками, почищені, надрізані за смішні, звичайно по японським міркам цінам. Ну от наприклад гранат за 20 батів - це трошки більше ніж за пів-долара. Звязка бананів третина, про всякі лайми папаї агави кокоси даже не говорю.

Далі - вироби з "фішбона" можна даже собі вибрати дещо екзотичне як на цій фотці - це для уважних. Слоники канєшно тоже інтересно но не так шоб дуже.

А ще на вулицях можна купити пікантні ліки. Практично через кожні 50 метрів, принаймні на цій вулиці де знаходиться наш готель. Спочатку я попросив дозволу сфоткати у одного дядечка але він строго сказав "ноу сір" після чого вже без дозволу сфоткав тьотіньку. А ще є аптеки на яких світящіся щити великими літерами пишуть шо там можна купити ліки без рецепта. Але вот наприкла курити всередині приміщень строго настрого заборонено. 

Сфоткав чувака з яйцями за що він одразу почав від мене вимагати 20 батів, але не агресивно. Поговорили трошки - дав йому монетку 5 батів, бо все таки я його зфотографував. Поняв що краще дозволу не просити бо тут всі дуже кмітливі і називають моментально ціну. Але просто так фоткати тоже неввічливо.

Уночі мототаксі світяться тисячами вогнів - з них лине музика і виглядають щасливі іноземці. Тут для них рай, видно що багато постарших білих чоловіків просто приїхали доживати життя у цьому "раю на землі" тратити свою величезну пенсію на пиво фрукти і молодих жоней. 

Якщо бути відвертим то тут дійсно дуже класно, якби рай побудували на Землі то географічно мабуть його би треба було розмістити в Тайланді із столицею в Бангкоку. На дворі - незалежно від дня тижня стоїть відчуття фестивалю, незважаючи на то шо на сходах дорогия магазинів можуть спати бездомні люди і їхні маленькі діточки. Все змішалося до купи важко розібратися хто багатий хто бідний. Бідних людей дійсно багато але вони не виглядають обездоленими, злими. В перший день здавалося що тут дуже небезпечно - тепер навпаки. Короче якщо мене запитають то я однозначно би рекомендував для відвідин цю країну і це місто для поїздки, але краще би пожити на деякий час. По можливості - до того моменту як зявляться сімейні обовязки :-) Сьогодні коли допивали вже останнє вечірнє пиво то зійшлися з сенсейом що тут дійсно дуже добре. 

Усьо добре кажу лиш не хотілося би ростити тут свою дітину... 
А ще докурили сигаретки надєжди :-) будемо вертатися на тропу здорового образу життя.


вівторок, 6 вересня 2011 р.

Bangkok. Продовження...

По-перше треба признатися шо перше враження було культурним шоком після трьох років у Японії. Сьогодні вже закінчився третій день ми уже звикли, даже полюбили нашу вуличку - багатьох людей пізнаємо - здороваємося. До запаху що стоїть навколо я вже звик. Спочатку дуже різкий - наче запах поту. Тепер розумію що це запах фруктів які тут повсюду дешеві як даже не знаю шо - у Японії таких цін просто не існує. І дуже тропічно-солодкі і запашні. Замітив шо і сам так пахну після прожитого дня :-). 
Конференція ржачна - вчора нас мала привітати "доктор, професор, її королівська величність принцеса Чулабгорн" яка покровительствує тайським хімікам (чи усім ученим - незнаю). Короче усіх заставили заздалегідь зайти в зал і ми її годину чекали, і нас учили що треба робити - коли вставати коли сідати, коли кланятися, а учених учили як отримувати нагороди з рук її величності. Ми просиділи в залі півтора години і коли була дана команда встати бо вона тіпа приїхала - оказалося що незмогла і замість неї приїхава дідусь у формі якого називали "представник доктора професора її королівської величності принцеси Чулабгорн" - короче облом. Але кланятися треба було йому так як ніби він принцеса.
Сьогодні вже ліпше - бачив і слухав лекцію нобелівсьокої лауреатки Ади Йонат, яка нам розказала про "дивовижну рибосому". Потім ще кілка цікавих доповідей. Цікаво дивитися на тайських студентів - дуже гарно всі говорять по англіцьки, як роботи, у мене завтра точно шо будуть проблеми, я розучився вивчати текст на памнять.

Короче шо розказувати - вот фотки. І ще коротка фотогалерея на пікасі - тиснути тут

Так виглядає наша вулочка увечері і майже всю ніч. Життя кипить, дівчата пофітькують, здороваються, запрошують в гості. Одна "happy hour" з дівчиною 60 батів - 2 долара. Що означає  ця щаслива година я не знаю - бо ми тіпа одружені з сенсейом і ми з дівчатами тільки здороваємося. 

Фотка з парку біля конференц-центру. Простий чоловік везе рідну жону на велосипеді - мило. У мене такі картинки завжди пробивають сльозу. Мабуть тому шо моя жона далеко від мене і покишо неясно коли я її побачу. Але в Бангкоку якось вдається забутися.

Вхід у туалет в тому ж парку. Рослинність тут чумова, дуже волого і все мабуть швидко росте.

Ми з шефом як японські туристи звичайно наслоджуємося сильно чревоугодними удовольствіями, посєщаємо ресторанчики з різнмим кухнями світу - вчора ходили в японський ресторан щоб оцінити якість. А сьогодні... може хтось угадає?

неділя, 4 вересня 2011 р.

Bangkok

Вот пацани збулася мєчта ідіота. Сімя з трьох чоловік - жона в Україні, чоловік у Тайланді, а трьохрічна Марічка у Японії. Вот так ходи до гадалок най тобі предскажуть будуще. Думаю фантазії не стачить. А Бангкок це конечно - для мене шок, шо називається - шокірюющая Азія. Аеропорт -  мєчта, Японіі далеко, метро - красота - айбо народу!!! Нехай мені потім хтось показує фотки про токійське метро - ласкаво просимо в Тайланд. Жара, вологість, запах поту, багато іноземців - такоє ніби вони цей весь хаос контролюють. Ну короче добралися до готеля а шо буде дальше - побачимо.

нашвидкуруч з поїзда - болота, з трущобами і червоними супутниковими антенами і новенькі і будуючіся хмарочоси

субота, 3 вересня 2011 р.

А вот і осінь нагрянула.

Відправили нашу маму на навчання - додому в Ужгород. Марічка поставилася до цього з розумінням. Я держусь як можу але сьогодні не витримав і придбав собі пачечку сигареток. Добре що ми зараз в Японії тут спеціально для таких випадків можна купити собі щось із серії HOPE. Щоб так сказать обнадьожити. Десять сигареток в малюсінькій пачці по розміру менших за зажигалку.


Завтра іду на конференцію в Тайланд. Чуть-шо зупиняємося в готелі Ibis Nana Bangkok. Марька вже в католицькому short-stay-facility. На сім днів. Трошки стресово для малої але в жизні і не такі проблеми бувають. Взагалі-то думаю вона там гарно проведе час.
Такшо сигаретки згаданої марки мені не зашкодять.