По плану я мав просто супроводжувати Марічку всюди в садочку і робити те що діти роблять щоб прочуствувати на власній шкірі як це. Зранку ми прийшли і першим ділом миємо руки і розміщуємося в кімнаті в якій малишня проводить весь день - так би мовити їхне жиліще. Група називається りす組 (risu-gumi) або по українськи - білочка. Поки не прийшли всі діти і не подали напитки всі розміщюються в татамі кутку де одна з вчительок показує їм і читає книжечку з картинками 絵本 (e-hon). Разом зі мною було ще три мами, які також прийшли з своїми чадами в садочок але тілки одна наша Марічка не висіла у мене на руках а просто займалася своїми справами в той час як інші діти що прийшли з мамами не злазили з їхніх рук.
В 9:30 кожного дня дітям у нашій групі дають пити молоко і чай. Причому що цікаво - спочатку молоко - а якщо дитина хоче добавки то мусить доганятися чаєм. Так відбувається молоко-чаєпітіє і що дуже мені було цікаво це те що вихователі і персонал садочка не допомагають дітям пити а всі вони пють самостійно незважаючи на те що з ексцесами. За нашим столом троє з чотирьох (в тому числі і Марька) трішки насвинячили. Вихователі чесно прибирали і ніяк дітей не наказували і не робили зауважень навіть якщо діти виливали молоко і чай навмисно.
Японські діти дуже чесні і рухаються повільно, як удави, абсолютно нічого їх не переймає. Роблять те що сказано. Марічка ж робить все досить швидко і імпульсивно. Словянська кров помітна, але і японский вплив також.
Фото согрупників Марічки - на жаль без імен тому що мені все ще дуже важко їх запамятовувати.
Марічка яка дома молоко в принципі не пє в садочку стає іншою дитиною і під впливом колективу (я так думаю) змінює свої вподобання. Молоко було випито до дна - після чого просимо добавку чаєм.
Після того як чай випитий - знову повертаємося в татамі куточок і продовжуємо дивитися всілякі картинки. Марічка як завжди по головам лізе в центр. Мені було трошки ніяково це спостерігати але японські діти і сенсеї нічого не казали тому вирішив що не буду втручатися. Після короткого відпочинку сказано що будемо йти на двір і повернемося аж на обід. А в той час на дворі старші батьки робили зарядку із своїми старшими дітьми. Добре що Марічка ще маленька і наша група ще не приймає участь в цій груповій зарядці - зранку було вже жарко.
В натовпі видно американку Енн - сенсея англійської мови в нашому університеті. У неї троє дітей що також ходять в наш садочок, а за нею стоїть Різ її чоловік - місцева знаменитість і крутий фотограф. З ними ми просто знайомі, здороваємося, іноді коротко спілкуємося типу як справи і не більше.
А тут видно нашого друга з Узбекистану Сайфіддіна (студент магістр з нашого універстету по спеціальності екологічний менеджмент) з його сином Сайфілло що також відвідує наш садочок.
Наша з група попрямувала за межі садочка на прогулянку. Уже тепер коли дітям ще менше двох років їх вчать ходити по тротуарам поруч з дуже живою автомобільною вулицею. Мені прогулянка не сподобалася тому що небезпечна і крім того Марічка не хотіла тримати мене за руку і робила це тільки тоді коли вихователька казала їй на японскій "візьми тата за руку" вона ненадовго давала мені її. На українську мову не реагувала - так ніби в садочку просто перемкнувся тумблер мови. Гуляючи по вулиці дітям показували собак в дворах, квіти в канавках, і теде. Так ми дійшли до сусідньої пожарної станції де дітям дали трішки побігати.
Марічка спочатку сиділа повторяючи за якоюсь японською мамочкою...
... а потім приєдналася до загального хаосу. На цій фото вихователька вже намагається діточок заспокоїти.
По дорозі назад в садочок Марічка дурачила всіх викриками "ван-ван" що по-японськи означає "гав-гав". Покищо вона думає що якщо поклали решітку то за нею обовязково має бути і собака. Логіка є але собаки на цей раз не було - просто стоянка.
Після поверння в садочок ми ще пішли погратися в пісочницю де замість піска був порох із дрібним щебенем але тут в Японії всюди таке.
Спочатку погралися в пісочниці поки один хлопчик не забрав у Марьки її мисочку і вона трішки поревіла
Потім погралися в уявному магазині де помічниця сенсея вчила Марічку і її подружку викрикувати "irashyaimase!" що значить ласкаво просимо.
Як інструмент в садочку використовують максимально прості речі як наприклад цей пластмасовий стаканчик з-під кави.
Коли була дала команда йти на обід і відкладати лопатки і все інше в тумбочки Марічка, як це не дивно, виконала все дуже швидко і якісно. Дома такого допроситися важко.
Піднялися на другий поверх у свою кімнатку, де була дана команда заміни памперсів перед обідом. Було смішно бачити як майже всі діти чесно полягали на татамі і підставилися рукам вихователів для заміни підгузників.
Ну і потім був обід. Сьогодні в меню був супчик з всілякою зелениною, тофу і грибами шіітаке, харусаме з беконом, омлетом і огірком, хлібчик і чай.
Я теж отримав свою порцію, щоб мати можливіть зацінити якість їжі якою кормлять дитину - їв і спостерігав за тим як роблять це діти - а їм обід був предоставлений як є, і все вони їли самі хто як міг, вилочкою чи руками. Марічка спробувала вилкою а потім все почала дуже вміло їсти ручками.
Твердоє було спочатку вибрано з супа, так само як роблять японці коли їдять суп палочками.
Ну а бульйончик був випитий - після чого Марічка просила добавку ще три рази і всі три рази її отримала.
Після обіду ті дітки хто був з батьками пішли додому і ми з Марічкою також вирушили додому щоб після обіднього сну піти ще кудись гуляти. Ось так в Японії батькам дають можливість оцінити якість садочка і їжі яку хаває дитина, а також маленький кусочок того активного життя яке вона тут має і яке батькам створити доволі важко.
СУПЕР Розповідь!
ВідповістиВидалитиА risu-gumi звучить як rago-gumi по мадярськи :)
дуже цікаво! взагалі стаття викликає двоякі відчуття -- з одного боку видно, що за діти у садочку доглянуті, з іншого боку трохи страшно наскільки тут все інше в соціальному плані
ВідповістиВидалити