четвер, 22 вересня 2011 р.

Смерть в Японії.

Десь пів-року тому, десь через місяць після того як Оленка поїхала доучуватися на дохтора у рідну альма-матер у нас по сусідству побудували "церемоніальний зал" якраз навпроти з.д. станції Хонджо. Назвали його "本城駅前セレモニーホール" що перекладається як "Церемоніальний зал навпроти станції Хонджо". Коротко і ясно. Адресу можна не запамятовувати. Японский мінімалізм - назвати так шоб легко було запамятати. А тут особливо - хто хоч раз бачив чи чув назву вже ніколи в житті не забуде, її і місцезнаходження також не забуде. 

Розмовляв потім з Такумою на тему що це таке церемоніальний зал і що в ньому роблять. Незнаю чому але я думав що там і свальби гуляють - виявилося що не зовсім. Вірніше з точністю до навпаки. Там прощаються. Тоді десь пару місяців назад Такума розказав мені багато цікавого про то як в Японії готуються до похоронів. Старші люди готують заздалегідь не просто одяг і шкари, а ще й заключають контракт і виплачують наперед послуги церемоніального залу (дуже дорого), так шоб родичі не думали звідки взяти гроші чуть-шо. А ще в церемоніальному закладі бувають "акції"... А ще агенти церемоніального залу ходять по квартирам і пропонують заключити контракт по пільговим цінам, подарувати купон на скидку. Іноді кидають рекламу своїх послуг в поштовий ящик. Все якось дуже раціонально, не по людськи. Короче смерть, яка просто повинна бути несподіванкою і перевертати все з ніг на голову тут поставлена на конвеєр, створює робочі місця, і її, як і усе інше планують заздалегідь. Про це треба буде написати окрему історію коли розузнаю деталі. Ось так я бачу церемоніальни зал з балкона... 


Але більше за все мене цікавила і вражала в цьому закладі одна маленька деталь а саме - стоянка для велосипедів. Усьо чин-чинарьом - в одному дизайнерському ключі з усім залом. Ніяк не міг я собі уявити того, хто може приїхати на панихиду на велосипеді. Враховуючи ще й то шо на панихиду японці ходять дуже гарно вбрані, всі в чорному і білому. Така ось табличка...


І от сьогодні я побачив скоплєніє народу, заповнену автостоянку і (вперше з часу побудови зала) припарковані два велосипеди. Із залу крім інших виходили всі одягнуті як один школярі десь 9-10 клас. Більшість ішли на станцію через дорогу, але хтось мабуть що живе не далеко поїде додому на велосипеді. Про то що хтось помер думати якось не хочеться...

2 коментарі:

  1. Ромчик, не лякай мене такими заголовками! В мене аж все потерпло. А тема, до речі, серйозна...

    ВідповістиВидалити
  2. Вибач я аж ніяк не хотів налякати, просто ніяк не міг придумати інший заголовок. Тема і смішна і серйозна водночас...

    ВідповістиВидалити