Night in Kyoto (京都)

От ми і повернулися з конференції в древньому місті Кіото, поодинокі читачі (а вірніше один читач, чи точніше читачка) вимагають звіту про проведений час з впєчатлєніями і фотографіями. Конференція тривала пять днів, один з яких нам було наказано прогуляти і обійти історичні памятки, що ми і зробили на третій день. В середу у мене була доповідь і нерви як завжди пошалювали але все пройшло нормально, після чого вечером мені вже нічого не заважало кинутися з головою у постіженіє Кіотського духа і нічного життя. Отож ми (разом з студентами які вже також відстрілялися на конференції) вирушили на вечірню прогулянку, після якої я до цих пір під враженням настільки цікаво пройшо час з сьомої вечора і до третьої ранку. Ось короткий фотозвіт щоб хоч трішечки передати все що відбувалося.

Kyoto tower - наверху "танцплощадка" для любителів попозерати на місто звисока. Ми не виняток і це був перший пункт нашого маршруту.

ще 23 фотки

Вигляд міста вночі вражає, але на жаль фотографіями зробленими через скло враження передати важко, але все ж...

Зато користуючись склом можна зфотографувати власне відображення на фоні Кіотської ночі :-)

Для того щоб зробити гарні кілька фоток треба було зробити 200 неякісних, хлопці втомилися але слухали мене тому що я для них "семпай" тобто старший по званію. По команді "do not move" чесно ставали у вказану позу.

У біноклі дивитися було цікаво - особливо заглядати у вікна жилих будинків, можна було не наводити просто підходити і дивитися - попередні користувачі вже навели на квартири де відбувалося щось цікаве

І ще разок на память, в такому складі ми вже точно не поїдемо на конференці. Ватару покидає лабораторію в кінці року і це його остання наукова поїздка.

Фотографія з дівчиною-ліфтьоршою це те заради чого я би був готовий прийти в це місце, обожнюю фотки з людьми а не просто види і з вікна. Такума звернув увагу на її природню і щиру усмішку, а вона в цьому ліфті проторчала не менше 10 годин - повний робочий день. От він японський професіоналізм.

Ще раз Kyoto tower із своїм відображенням у возорах Kyoto station

Легендарна станція Кіото-екі, величезна, просторна, чиста, повна людей і водночас з міліоном затишних місць особливо наверху де знаходяться стандартні точки зустрічі закоханих пар

І поки Такума пішає, я продовжую фоткати все навколо навіть подвальний так сказать поверх станції вражає чистотою і красою

На самій вершині станції розбитий маленький садочок, де можна посидіти подивитися на місто звисока, пофоткати, або погритися з мобілкою

А з цієй точки вдалося засікти момент коли гасять світло на Kyoto tower, країна має економити електрику після цунамі і Фукушіми:-(

Дуже хотілося зфотографувати якийсь храмик уночі

Додому (в готель) верталися Кіотськими подворотнями і я не міг не фоткати все навколо

У пустих пассажах що вдень кишать народом можна було буквально спати, але умовив пацанів полежати лише 30 секунд щоб зробити фото з довгою витримкою

Вулиця до готелю...

Після прогулянки вже було пізно і ми планували лягти спати оскільки нас чекав ще один день конференції і в готелі я лише зайшов до хлопців у кімнату допити алкоголь який ще залишався після прогулянки. Ватару пішов приймати душ я допивав пиво і розмовляв з дівчиною Такуми по телефону запевнюючи її що ніхто крім мене його під час конференції не трогав. Ватару закінчив душ одягнув майочку і спортивні штани, практично піжаму і я резонно запитав його чи він хоче спати.
Відбувся такий діалог:
R: Are you going to sleep?
W: No. I go to eat ramen.
R: What?! Now?! 2 a.m?! Are you serious?
W: Yes.
R: Are you hungry so much that you can not sleep?
W: No I want to eat ramen.
Такума вже практично заснув але йому прийшлося знову вставати і виходити з готелю в 2 години ночі разом з нами в пошуках рамена. Я був просто в шоці від усього цього, так точно як і працівники готелю які вже нам побажали солодких снів. Але Ватару став схожий на робота або скоріше песика який іде по сліду. Ми знали що рамен-шоп є через дорогу біля готелю але вони вже там були попердньої ночі і той рамен був "жирноватий" як на смак південних японців. Тому ми пішли в протилежному напрямку але довго нічого не могли знайти, питали в таксистів, заходили в конвіні, короче ішли і ішли. По дорозі знайшли відкритий удон-шоп але на пропозицію поїсти удон замість рамена Ватару казав "I want to eat ramen", і я чесно біг за ним з метою осязнути що відбувається. Такума плентався ззаду, для нього в цьому не було нічого дивного, на питання чому саме зараз вночі, він казав що вони японці люблять вечером поїсти рамен, особливо якщо кудись їдуть. Але в кінці кінців після 40 хвилин ходу ми вже стомилися і я запропонував Ватару купити в конвіні інстант рамен, тобто такий що просто заливаєш кипляточком і можна їсти. На таку пропозицію він сказав: "I better eau udon than instant ramen" і я офігів. Ми повернулися і попленталися в удон-ресторан що був практично біля готелю. Там ми з Ватару поїли удон, я повністю повторював за ним те що він робить бо дуже хотілося пережити відчуття за якими чувак зірвався в 2 ночі з комфортного ліжка. Було смачно. Після того як закінчив їсти, Ватару почав засипати на ходу. Ми повернулися в готель і вже накінець то пішли спати, було пів четвертої.

Зриваємося з міста

Вибираємо собі бажане блюдо і купуємо білетик в апараті

Ну і накінець омріяний удон за яким ми пиляли ще годину по ночі.

Так закінчилася прекрасна Кіотська ніч від якої я ще довго буду під враженням. Я вже в Японії більше двох років, а тільки зараз маю можливість відвідати цікаві місця і дізнатися про деякі особливості японської нації