В память про Стіва Ірвіна..

Третій підряд пост про братів наших менших. Присвячується Steve Irwin

Вчора зібралися усією толпою сім"єю на велосипедну прогулянку до Кавачі резервуара (штучного озера? водосховища?.. незнаю) про який я розповідав минулого року. Тоді ми були з Оленкою двоє, - тепер Марька вже велика настільки щоб приєднуватися до довгих походів. Усе мало пройти гладко і спокійно але по дорозі туди - поки ми ще навіть не проїхали половину дороги (всього до озера деь 13 км) побачили біля якось будинку прямо на тротуарі викладений великий акваріум...
Дивитися фотки і читати далі.
Зупинилися глянути шо там внутрі і побачили що в страшенно грязній, темно зеленій воді, повній всяких мушок і червячків - знаходиться червоновуха черепаха (Red-eared slider або по японськи Mississippi-Aka-Mimi-Game アカミミガメ ака - червоний, мімі - вухо, гаме - черепаха). Вигляд у неі був жахливий, обкладена зеленим мулом, вона явно знаходилася в дуже важких комунально-побутових умовах. Ще, у неі був пробитий панцир і через дірку було одіте металеве кільце - таке як люди використовують для ключів. Акваріум був досить великий, але стояв просто на вулиці - правда біля будинку. Ми подивилися на неі трошки і поїхали далі по наміченому шляху - але черепаха не виходила з голови: чому вона там, помирає в нелюдських нечерепашачих умовах, хто її викинув, чи виклав, чи забув - короче стало важко на душі через нелюдське ставлення до тварин.

Що мало би бути дальше якби було по-моєму - все просто, ми би постраждали трошки, попереживали і забули. Але хто не знає - у нас з Марічкою в сімї є справжній послідовник Стіва Ірвіна - це наша мама, просто фанатка прощеного Стіва який і помер граючися з небезпечною живністю. Дуже швидко (не більше ніж через 10 хвилин) у неі виник план спасіння нещасно-покинутої чи просто виставленоі на вулицю черепашки. Так і було заплановано - по дорозі назад, ми з Марькою стоімо "на шухері" поки Оленка забере її, після чого ми віднесемо її у більш придатну для життя водойму. Звичайно перед тим як віднести кудись у природу її необхідно понести додому - помити, вичухати панцир, перевірити стан здоровя і теде і тепе, так точно як робив прощений Стів коли знайшов крокодила у подібних умовах.

Потім ми каталися навколо Кавачі резервуара. Ось пару фоток з дороги.

Оскільки дорога не тільки довга але ще й в горку, зробили привал біля невеличкого храма в якому ми були минулого року.

Марічка тут правда була перший раз тому треба було усе гарно роздивитися.

По дорозі туда - випили десь літер холодного чаю, Марька кривиться тому шо нема цукру.

Краєвиди навколо іноді відкривалися такі що даже Оленка яка часто злиться і забирає у мене камеру просила зупитинися і зфотькати.

Гори, місто, море, небо усе сьогодні було чудове.

Перед озером щось подібне на село із рисовими полями і сільськими будиночками.

Точка для фотографій немає вибору мусимо фотографуватися.

Із бережка озера трошки далі видно невеличкий парк із сакурами - ми вирішуємо піти туди подивитися і заодно пообідати.

Оскільки не сезон (для сакур) всередині ні душі і величезний парк наш.

І тут ми натрапили на маленьку водойму (єстєственно також штучну) де побачили як саме мають жити червоновухі черепахи

А саме ось так вони живуть в великій кількості чистої води з можливістю і на бережок вилізти щоб погрітися

Таким чином до середини поїздки Оленка вже точно була впевнена у своїй місії врятувати тут черепаху яку ми бачили по дорозі в грязному акваріумі. Коли їхали додому попали в дощ але невеликий а Марічка заснула на велосипеді. Час від часу здавалося що ми в якомусь японському горрорі - сутінки (від хмар), стіни бамбукових дерев по бокам, ливень, дитина на задньому сидінні лежить так шо зразу і не зрозумієш що вона спить... Але це було недовго і дощ закінчився і з гори зкотилися швидко. І ось ми вже на тій вулиці де має бути черепашка. Вирішено принести в жертву Марькино платтячко бо вода дуже мутна а червоновухі черепахи агресивні і кусаються. Короче перед самою акцією я ще дав слабинку і почав глюкувати на тему відповідальності за кражу домашнього питомця. Ми ще постояли біля неї обдумовуючи чи брати чи ні і все таки рішилися. Лена сміливо витягла її обгорнувши руки Марькиним платтям. Добралися додому і там як я вже писав черепашка була мита, кормлена курячою печінкою (зїла десь 5 невеличких кусочків) і оглянуто лікарем. Кільце з панциря вийняли, панцир помили даже милом. Напустили ванну і вона прожила у нас до сьогодні. Дуже шуміла і намагалася вилізти з ванни.

От тут визволена черепашка вже у нашій ванні.

Коротка фотосесія перед тим як відправитися в нову "квартиру".

Рятівник демострує свою здобич красуню.

Сьогодні під час обідньої перерви ми зустрілися і поїхали випускати черепашку на волю (у водосховище біля Грін-парка) після того як вона провела свою останню стресову ніч у "людських" умовах. Оленка випускає її на травичку біля озера і... на жаль я не встиг зробити даже одного нормального кадра як вона прямує до водойми. Бо вона просто вилетіла і моментально скочила у воду. Секунда і її вже не було видно.

Ось так за один день черепашка яка мабуть мала дуже скоро померти здобула нову домівку, а ми перекурили псиділи на березі і поїхали хто куда, - я на роботу, а Чіп-і-Дейл на пошуки нових обездолених...