неділю, 19 лютого 2012 р.

Graduation-2

I never forget a face, but in your case I'll be glad to make an exception.***


Такуя Мацунага робить фінальну доповідь усього свого навчання і думає про свою майбутню роботу що почнеться в квітні місяці, коли йому буде дозволено іти додому після 5 годин вечора.


У нас в Кітакюшському національному університеті знову наступила пора випускати нових птєнців із гнізда і два дні підряд я фоткав наших пациків до і після їхніх залікових презентацій. Про то як захищаються дипломи я вже писав минулого року - нічого не змінилося. В Японії взагалі зміни люблять не дуже, що мені дуже підходить, бо і я не люблю нічого змінювати, плюс - просто ненавижу сюрпризи. Оскільки цікавого мало, то в цьому пості представляю старих і нових членів нашої лабораторії короткі характеристики, для когось прощальні, вобщем то шо мені саме зараз спадає на думку.
*** Чак Фулхем, наш шкільний вчитель англійської літератури цитує Ніксона (у мене так збереглося в памяті). Насправді вислів належить американському коміку Марксу Граучо і напевно Чак цитував саме його...
Переглянути фотки випускників і прочитати про них

На презентації я хожу лише для того щоб подивится на атмосферу, і пофоткати наших студентів.
Всі студенти що захищаються в ці дні зобовязані відвідувати презентації інших. Тому що проводять переклички. Вони приходять і приблизно так вони слухають своїх колег. Професура робить так само, лише вони так не скупчуються і сплять по-одиночку, фоткати незручно.


Спочатку статистична інформація для тих хто цікавиться устроєм університетського життя, і аналогія з нашим університетом (по памяті не першої свіжості). Оскільки слухати студентські доповіді не дуже цікаво, мова і наука не рідна то я займаюся всякою фігньою. На цей раз порахував скільки всього сенсеїв на нашому відділенні (кілька кафедр) і відповідно скільки у кожного сенсея студентів. Отримав майже круглі цифри. Сенсеїв 16, магістрів 16, бакалаврів 48. Тобто на кожного сенсея припадає в середньому 4 студента: 1 магістр і 3 бакалавра. В порівнянні з нашим фізфаком УжНУ виходить в два рази більше, наскільки памятаю, в часи коли я закінчував у викладачів був в середньому 1 бакалавр і 1 магістр. Ще цікаво, тут в магістратуру іде всього четверть студентів. Переважна більшість хоче почати працювати якнайшвидше. У нас на курсі на фізфаці після бакалавра всі пішли далі або на магістра або на спеціаліста. Значить в Україні важливо мати вищішу освіту, бакалавра не достатньо. Такшо можемо порадуватися українська нація в середньому має бути розумніша за японську :-).

Тепер про наших випускників. Я розумію що це все може здатися нудним для тих хто це читає, тому мушу пояснити для чого я це пишу. Недавно в скайп розмові ми з Мішиком Гошовським почали згадувати наших сокласників. Половину згадали дуже швидко, а для іншої половини знадобилася десь година. І це люди з якими ми провчилися 10 років і бачилися по пять днів на тиждень. Тому я на днях подумав що важливо пофоткати хлопців з якими я зараз навчаюся і працюю, і записати їхні імена, бо дуже скоро я забуду не тільки це все і навіть можливо їхні обличча.
Ватару Ясукочі - відомий пересонаж - його вже кілька разів я згадував і показував в своєму щоденнику і все тому що він у нас найбільш активний магістр, їздив на кілька конференцій - і в Кіото і в Корею такшо часто трапляєся зі мною на фотках. Знайшов собі хлопець роботу - і з квітня місяця - і в наступні 30-40 років буде працювати в компанії що виробляє "друтя". На запитання що ти там будеш робити він мені відповідав "I will make wire", я сподіваюся що не в буквальному сенсі слова, не даром вчився в університеті аж 6 років. Але як каже Такума, у Ватару була вимога до майбутнього місця роботи - щоб воно було поблизу дома, короче амбіції відстутні. Ну він отримав те що хотів. Розповідати про нього нічого, звичайний хлопець. Дім, лабораторія і більше нічого. Сподіваюся його життя стане цікавішим після того як він почне працювати.

Такуя Мацунага - божий одуванчик, отшельник лабораторії, Оленкин кращий друг і співробітник. Колись у 2010 році вони сиділи поруч і часто ділилися всякими ніштячками, конфетками, шоколадками. На першому курсі Такуя і Ватару були "нерозлий вода" друзі. Всюди ходили разом, мало за руку не трималися. Десь через рік між ними відбулася сварка, Ватару здалося що Такуя не виконує якихось обовязків по лабораторії. Відтоді вони перестали спілкуватися, навіть розмовляти і так останні два роки, точно як коханці коли розходяться то назавжди. Такуя - простий, японський, домашній хлопець. Він тоже покидає лабораторію, довго не міг знайти роботу, але на щастя все таки знайшов в великій компанії Japan Agriculture. І у нього (по інформації того ж Такуми) була вимога до майбутньої роботи. Дуже дивна така, не японська вимога: щоб можна було йти додому після пяти годин. Амбіцій також ноль. Ну не бачать себе хлопці на керівних посадах, знають що не всім дано рулити - комусь треба і копати. Не то шо Такума, який хоче влаштуватися в топові японські компанії, більше того ставить собі задачу отримати 5-6 "ворк офферів" щоб потім серед них вибирати. Побачимо що з цього вийде.

Джунічі Ішікава - мій підлеглий, даже можна сказати мій дітвачок, старший після Марічки. Іноді складається враження що його взяли в університет одразу після садочка, такий він сарака неваловшний. Дуже інфантильний, можливо це повязано з якоюсь вяло текучою хворобою, хто памятає у нього є цілий букет симптомів. Але до лікаря йти відмовляється, хвала Богу ще живий і здоровий. Він захистив бакалавра і продовжує магістром, такшо він нікуди не їде і ще напевно зявиться на сторінках мого щоденника.

Тао Ванг - наш топовий студент четвертокурсник. Не п"є, не курить, дівчатами не цікавиться, хлопцями тоже. Навчання і підробіток в ресторані забирають весь його час. Нічого не зробиш - така доля іноземних студентів в Японії (Тао із Китая), які приїхали самотужки і мусять платити за навчання. На розваги ні часу ні грошей нема. Зато успішний в університеті. Тао молодець, з почуттям гумору але дуже скромний. Хоча він ще себе проявить.


Ну і останній цьогорічний випускник Дайкі Шімізу, на жаль не встиг зробити тюремну фотку - зато встиг з ним зфоткатися одразу після його виступу. Мені здається що по ньому одразу видно - що це добрячок добрячком, такий собі ведмедик, який мені дуже і по тєлосложенію і поведінці і нравам нагадує нашого доброго друга Мікія. Хто знає Мікія той зрозуміє про що я.

На цьому - одкланююся, дорогі мої читачі.

2 коментарі:

  1. Рома, 5 балів! Тобі треба журналістом працювати! Розказуєш, як мед із маслом! Привіт з Ужгорода!

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую дорогий Юрій батькович! Ще рік роботу маю а там хто-зна може і журналістом :-) такшо треба упражнятися.

    ВідповістиВидалити