субота, 2 листопада 2013 р.

Мандаринова пора в Японії - 2.

Наступив листопад місяць і тут у нас в Японії наступила зима мандаринова пора! Збір мандаринів - це основна подія осіннього сезону для нашого сімейства, яку з нетерпінням чекали практично з липня :-) Збирання мандаринів в садах відкривається з першого листопада і триватиме до кінця грудня - по мірі того як на деревах будуть зникати плоди. Три роки тому був допис на цю тему. Важко повірити, але до мандаринового саду від нашого дому всього навсього пять кілометрів відстані. Сьогодні я заміряв мапрайдом - хто хоче може глянути за посиланням. А живемо ми не в якійсь гузиці мілійонного Кітакюшю - просто в цій Японії все так компактненько і навіть володіючи всього навсього велосипедом можна добратися до цікавих місць де буде добре кожному члену молодої (і навіть не дуже) сімї.


Далі в продовження просто покажу кілька сьогоднішніх фотографій - мені їх цікаво переглядати паралельно з фотками трирічної давності (мінус один день) порівнювати як ми змінилися. Марічка виросла, Оленка похорошела (як там по українськи?) а я трішечки виростив пузико, і ми все такі ж молоді як і були колись. В Японії вдається зберігати молодість і красу меншими зусиллями, так мені здається. Хоча я не впевнений якими темпами я би старів дома в Ужгороді...
Короче хто бажає - будь-ласка тиснути тут фотки - паралелі з фотками трирічної давності і додаткові коментарі.
Оленка фоткається на вході в мандариновий сад. Основні відвідувачі - це такі як ми (сімї з дітьми) а також люди похилого віку (як на фото ззаду). Для японців це звичайно розвага. Для нас українців - це не просто розвага а й полювання на якість і кількість мандаринів. Тому ми без сумніві беремо найбільший доступний мішочок - в який має влазити не менше 10 кілограм.


На цей раз звернули увагу на величезну кількість сезонних осінніх пауків, які в цьогорічну теплу пору доросли до величезних розмірів. Найбільші пауки вже десь як горобці завеликі.


Незважаючи на те що вони дуже мирні, і їх тут ніхто не боїться - паутини понатягували стільки що один раз мені навіть прийшлося звільняти одне дерево бо неможливо було добратися до плодів.


Хотів зробити фотосесію фоток схожих на ті що були три роки тому назад, але мені це зовсім не вдалося із-за того що мої моделі абсолютно не хотіли позувати в тих самих позах. Це пожалуй єдина фотка що вийшла як слідує - і то Марька зробила незадоволений вигляд на обличчі.


А так було три роки (мінус один день) тому назад.


Оленочка зразу залізла в саму гущу фруктів а я лише мав подавати мішочки і бігати за нею з тачкою - поки ми не розпробували всі дерева і не знайшли найсмачніші.


Марька продовжує бути незадоволена - коли справа доходить до фотографування.


Три роки тому назад було набато легше вмовити її на позування.


Ось як вони виглядають сьогодні


Маруся вже сама може ножницями зрізати мандаринки. Причому може робити це правильно. Вот шо значить дітвак помалу виріс.


Мандаринові дерева не змінюються і кожен рік дуже рясні аж ломлються від фруктів.


Якийсь японський хлопчик подарував Марьці богомола в целофановому кульку. Оленка (відомий любитель і рятівник тварин) одразу розпорядилася випустити його на дерево - причому повище, так щоб не тільки діти а й дорослі не могли його дістати (щоб дати як іграшку своєму дітваку). Треба відмітити, що японці особливо з комахами не церемоняться, тому був великий шанс цьому богомолу сьогодні вже заснути вічним сном в кульочку японського хлопчика. 


Мандаринові дерева низенькі, але знайшовши драбинку Оленка скористалася шансом зірвати для нас найкращі най-дослигліші, най-солодші плоди із самого вершочка. Що скажеш - любляча жона ай мамка!


Ну і ще дві фоточки з батьками на завешення, тут вже Марічка посміхається повторюючи за мамою слово "сіськи".


Мені же дісталася традиційна фотка з усіма трофеями - один великий міщучок (10 кг) і два маленькі (по 2 кг). В саду правило таке - хочеш зайти купуй міщучок - нас троє тому і мішочків три.


Марька вже настільки велика що в тачку не влазить. А три роки тому назад - накаталися.


Ще один богомол прилетів і сів на наш велосипед коли ми вже запакувалися і готові були їхати.


Оленка вірить в те що це був той самий, котрому врятували життя на одній з попередніх фоток. Так він з нами і поїхав. Доїхав до лісу і полетів (чи поскакав, як там у богомолів?).


Ну от і все на сьогодні. Тепер будемо тиждень-два їсти назбирані мандарини, набиратися вітаміну це.

Немає коментарів:

Дописати коментар