Мацур..

Я вже десь писав що побачти кішку в Японії величезна рідкість. І ось в неділю вдень до нас на балкон заліз чорний мацур. Оленка з Марічкою не могли нарадуватися йому, одразу поступила команда налити йому догорого японського молока і накормити дорогою копченою шинкою. Крім дорогого молока чорний кіт отримав імя - Чарлі.

Почали вичисляти звідки він міг взятися, припустили що переліз від сусідки яка цілий день працює в сусідньому супермаркеті. Лена зразу сказала що треба його приручити щоб він до нас приходив у гості або взагалі залишити. Я противився бо тримати живність яка сере і кричить в нашому будинку заборонено по контракту (принаймні нам). Ми якраз ішли гуляти на море тому залишили його на балконі. Коли повернулися з прогулянки Оленка першим ділом побігла на балкон чи раптом Чарлі не там. Трішки покликала і ось він тут як тут прителімпався. Знову всі (крім мене) почали сходити з розуму. Марічка носила бідного кота взад вперед до тих пір поки йому це не надоїло і він почав ховатися. Вона в свою чергу почала кричати і плакати яке він має таке право від неї тікати. Короче почався цілий концерт поки кіт не поцарапав малу за ногу. Тоді я вишмарив його на балкон і ми почали дивитися мультфільми щоб не чути його мявчання. 

Кіт кричав і карабкався по антимоскітній сітці на наше вікно і коли мене це дістало я вийшов щоб його натрепати внизу під балконом стояв хлопчик з квартири номер 202 і каже мені "This is my cat" 

Я зрадувався і одразу віддав йому котика який так вміло полоскотав нам нерви і трішки видозмінив наш рутинний стиль життя. А ось і кілька фоток з котом. 

Perth, Western Australia

Перс чи Перт вестерн Аустралія....

Привіт народ, давно не було нічого нового але тепер в мене є розповідь про поїздку на конференцію яка відбулася з 11-14 липня в місті Perth в Австралії.

Вражень багато і враження різні. Від Австралії як країни я очікував більшого і вже коли ми сиділи в терміналі очікуючи рейсу на Сідней я зробив для себе висновок що в Австралії мені не сподобалося.

Звичайно часу на дослідження було мало але перше враження також має право на існування.

Виїхали ми з рідного Кітакюшю в 10:30 10 липня. До Фукуоки їхали спеціальним автобусом який привіз нас прямо в термінал з якого ми спочатку мали летіти в Токіо, потім Сідней, потім Перс. По дорозі розмовляли з сенсеєм про науку, японську освіту, рівень університетів, короче для багатьох людей нецікаві речі...
Єдине що мабуть варто тут описати це режим по якому живе його старший син – ну і на його прикладі – типовий японський підліток. В цьому році він вступив до старшої школи – 10-11-12 класи. До вступу він готувався близько 2 років, ходив до багатьох репетиторів займався практично всіма науками додатково. В Японії така система освіти що без престижної школи ти ніколи не вступиш до престижного університету яким би генієм не був. Єдине що не грає великої ролі так це молодша школа 1-3 класи, потім треба обовязково вже планувати в залежності від того яке майбутнє ти хочеш для свого дітвака. Прокидається сімя в 5:30, снідають і готують синові о-бенто, тобто ланч в коробочці. В 6:30 виходять з дому і їдуть в школу. Нульовий урок починається в 7:20 ранку, але в школу треба прийти ще до 7 щоб встигнути зробити деяку домашню роботу. Кожен день у школі 8 уроків з перервою на ланч, які закінчуються після 16 годин вечора. Після цього син сенсея (як і більшість інших дітей) відвідує спортивні секції. Додому він приходить у 8- пів девятої, миється, вечеряє і по словам сенсея буває що під кінець вечері засипає за столом... От така доля школяра в Японії – хоча треба признати що не кожного а лише тих хто хоче в майбутьньому вступити в університет.

У Фукуоці ледве встигли на літак – пришли на реєстрацію в 12:50 – виліт же було заплановано на 13:15. Дівочка яка нас обслуговувала, дуже довго розбиралася з новим паспортом мого шефа. В літак бігли в буквальному сенсі слова, разом з нею і як тільки ми забігли за сенсеєм закрили люк і ми почали злітати, короче чуть не пішла вся наша поїздка комом.

В Токіо ми мали достатньо часу на пересадку (більше 5 годин) тому все пройшло без сучка і задоринки. Тут кілька фотографій з аеропорта Наріти – самальотики люди місо-рамен який на прощання з батьківщиною ми відвідали в аеропортовому ресторанті...

Австралія з самого початку почала дивувати. Люди навколо виявилися справжніми великанами – переважна більшість дуже високі а ще достатньо великий процент дуже товсті – особливо жінки які по формі схожі на мяч для американського футбола тобто максимальний діаметер тіла досягається на рівні талії. В Сіднеї ми мали пересадку на Перс і треба було використати "шаттл баз" – і що здивувало – це те що цей автобус виявився платним і коштував 5.5 австралійських доларів за 4 хвилини поїздки. Так почалися перші розчарування від Австралії.

Після приїзду в Перс нам треба було сідати на автобус і їхати хвилин 30 а потім пересідати ще на один. Мова "австралійська" – повністю не зрозуміла мені. Треба було лише здогадуватися і по сто разів перепитувати. Поїздка в автобусі – нові враження – це австралійські будиночки – приземлені від сили 3 метра у висоту але дуже широкі по площі. Ось кілька фото але вже зроблених по дорозі назад.  

Потім – народ в автобусі – переважно з нами їхала молодь – і що характерно всі в татуїровках і пірсінгах, я це приймаю абсолютно, але те що це були діти шкільного віку і майже 100 процентів в татуюваннях і багаточисельних дирках трішки здивувало (можливо це вже контраст з Японією де татуювання заборонені але не законом а суспільством). Крім того вигляд у всіх цих підлітків був якийсь ворожий важко пояснити текстом фоток нема але і вони би не дуже помогли. Крім того вслух можна було почути такі слова як фак і шит, тому враховуючи наявність у автобусі багатьох людей – трішки це також розчарувало, хоча згадані слова я сам вживаю і люблю, всі знають.

Потім ми мали пересадку в центрі міста і наступне що також здивувало це надмірна кількість інструкцій які наліплені всюди де лише можна – ось наприклад як на приведених фото. До цих надписів зроблених урядом і компаніями можна додати звичайно ще багато приватних але на жаль зфотографувати не вдалося. Вони ще більше шокуючі, як на мене. Так наприклад що можу згадати і що врізалося найяскравіше в память це біг-борд в чийомусь приватному дворику з надписом «GOD IS PERFECT. Only human make mistakes». Що означають такі мессиджи і яку вони перслідують мету – для мене загадка, здається Бог не потребує політичної реклами на біг-бордах, але на жаль мені не дано взнати його думку з приводу цих ідіотських надписів. 

Інший цікавий момент очікував нас в "готелі" якому прийшлося жити, тому що він виявився нічим не краще нашої ужгородської універститетської общаги. Звичайно це був найдешевший варіант проживання а саме 43 дол за ніч - але все ж... В Японії за такі гроші можна би було додатково одержати вечерю і сауну. А тут ми отримали тільки кімнату і масляний обігрівач.

Щоправда ззовні мотель, що розміщувався в Трініті-коледжі дуже навіть красивий. Ось кілька фоток з моїм сенсеєм.

Конференція звичайно була на вищому рівні. Університет "of Western Australia" зовнішньо виглядає як рай для студента, море, дерева, зелена трава, пальми екзотичні птахи, свіже повітря - просто супер. Деякі райські фотки я вже виклав у фотоколекції на пікасі, посилання тут. 

Поки що все. До зустрічі.

Стрижка в Японії

Сфера послуг в Японії дуже дорога про це вже багато хто чув. Тому мені як простому студенту шкода оплачувати наприклад послуги парикмахера. Адже не сама гірша по якості машинка для стрижки коштує десь в три рази дешевше ніж сама стрижка. Ось і приходиться стригтися вдома по команді рідної дружини Оленки. Як тільки я заростаю настільки що їй починає це не подобатися ми проводимо ритуал позбалення мене від негативної енергетики у вигляді зайвого волосся. Мені він не дуже подобається і єдини радує що з цього можна зробити ще один запис у буззі або блозі із фотографіями як це все відбувалося.

Люди що бачили мене сьогодні - всі відмітили нову "зачіску". Спочатку вранці Марічка з мене натурально сміялася, потім в садочку весь персонал також запитував "お父さん髪を切った？" що буквально означало "Тато має нову стрижку?" наче зміна ця була ледь помітною. Потім в університеті я отримав міліон посмішок, чи усмішок, чи мабуть скоріше насмішок в свій бік, адже такий підхід до власного волосся тут практично неприйнятний. Така увага мені не зовсім приємна - але діватися нікуди, в спеку з патляком ходити також буває неприємно. Тепер треба потерпіти кілька тижнів поки волосся трохи відросте і всі звикнуть до нового стилю. 

Відвідування дитячого садочка

Сьогодні у мене був особливий день тому що треба було провести половину з нього в якості відвідувача дитятого садочка, побути в шкурі Марічки яка проводить тут більшість свого вільного часу а саме з 9 до 17 кожного дня окрім неділі. Отож будласка перше фото - наш старенький обшарпаний дитячий садочок що називається "折尾丸山保育所(Orio Maruyama hoikusho)"...

По плану я мав просто супроводжувати Марічку всюди в садочку і робити те що діти роблять щоб прочуствувати на власній шкірі як це. Зранку ми прийшли і першим ділом миємо руки і розміщуємося в кімнаті в якій малишня проводить весь день - так би мовити їхне жиліще. Група називається りす組 (risu-gumi) або по українськи - білочка. Поки не прийшли всі діти і не подали напитки всі розміщюються в татамі кутку де одна з вчительок показує їм і читає книжечку з картинками 絵本 (e-hon). Разом зі мною було ще три мами, які також прийшли з своїми чадами в садочок але тілки одна наша Марічка не висіла у мене на руках а просто займалася своїми справами в той час як інші діти що прийшли з мамами не злазили з їхніх рук.

В 9:30 кожного дня дітям у нашій групі дають пити молоко і чай. Причому що цікаво - спочатку молоко - а якщо дитина хоче добавки то мусить доганятися чаєм. Так відбувається молоко-чаєпітіє і що дуже мені було цікаво це те що вихователі і персонал садочка не допомагають дітям пити а всі вони пють самостійно незважаючи на те що з ексцесами. За нашим столом троє з чотирьох (в тому числі і Марька) трішки насвинячили. Вихователі чесно прибирали і ніяк дітей не наказували і не робили зауважень навіть якщо діти виливали молоко і чай навмисно.

Японські діти дуже чесні і рухаються повільно, як удави, абсолютно нічого їх не переймає. Роблять те що сказано. Марічка ж робить все досить швидко і імпульсивно. Словянська кров помітна, але і японский вплив також.

Фото согрупників Марічки - на жаль без імен тому що мені все ще дуже важко їх запамятовувати.

Марічка яка дома молоко в принципі не пє в садочку стає іншою дитиною і під впливом колективу (я так думаю) змінює свої вподобання. Молоко було випито до дна - після чого просимо добавку чаєм.

Після того як чай випитий - знову повертаємося в татамі куточок і продовжуємо дивитися всілякі картинки. Марічка як завжди по головам лізе в центр. Мені було трошки ніяково це спостерігати але японські діти і сенсеї нічого не казали тому вирішив що не буду втручатися. Після короткого відпочинку сказано що будемо йти на двір і повернемося аж на обід. А в той час на дворі старші батьки робили зарядку із своїми старшими дітьми. Добре що Марічка ще маленька і наша група ще не приймає участь в цій груповій зарядці - зранку було вже жарко.

В натовпі видно американку Енн - сенсея англійської мови в нашому університеті. У неї троє дітей що також ходять в наш садочок, а за нею стоїть Різ її чоловік - місцева знаменитість і крутий фотограф. З ними ми просто знайомі, здороваємося, іноді коротко спілкуємося типу як справи і не більше.

А тут видно нашого друга з Узбекистану Сайфіддіна (студент магістр з нашого універстету по спеціальності екологічний менеджмент) з його сином Сайфілло що також відвідує наш садочок.

Наша з група попрямувала за межі садочка на прогулянку. Уже тепер коли дітям ще менше двох років їх вчать ходити по тротуарам поруч з дуже живою автомобільною вулицею. Мені прогулянка не сподобалася тому що небезпечна і крім того Марічка не хотіла тримати мене за руку і робила це тільки тоді коли вихователька казала їй на японскій "візьми тата за руку" вона ненадовго давала мені її. На українську мову не реагувала - так ніби в садочку просто перемкнувся тумблер мови. Гуляючи по вулиці дітям показували собак в дворах, квіти в канавках, і теде. Так ми дійшли до сусідньої пожарної станції де дітям дали трішки побігати. 

Марічка спочатку сиділа повторяючи за якоюсь японською мамочкою...

... а потім приєдналася до загального хаосу. На цій фото вихователька вже намагається діточок заспокоїти.

По дорозі назад в садочок Марічка дурачила всіх викриками "ван-ван" що по-японськи означає "гав-гав". Покищо вона думає що якщо поклали решітку то за нею обовязково має бути і собака. Логіка є але собаки на цей раз не було - просто стоянка. 

Після поверння в садочок ми ще пішли погратися в пісочницю де замість піска був порох із дрібним щебенем але тут в Японії всюди таке.

Спочатку погралися в пісочниці поки один хлопчик не забрав у Марьки її мисочку і вона трішки поревіла

Потім погралися в уявному магазині де помічниця сенсея вчила Марічку і її подружку викрикувати "irashyaimase!" що значить ласкаво просимо.

Як інструмент в садочку використовують максимально прості речі як наприклад цей пластмасовий стаканчик з-під кави.

Коли була дала команда йти на обід і відкладати лопатки і все інше в тумбочки Марічка, як це не дивно, виконала все дуже швидко і якісно. Дома такого допроситися важко.

Піднялися на другий поверх у свою кімнатку, де була дана команда заміни памперсів перед обідом. Було смішно бачити як майже всі діти чесно полягали на татамі і підставилися рукам вихователів для заміни підгузників.

Ну і потім був обід. Сьогодні в меню був супчик з всілякою зелениною, тофу і грибами шіітаке, харусаме з беконом, омлетом і огірком, хлібчик і чай.

Я теж отримав свою порцію, щоб мати можливіть зацінити якість їжі якою кормлять дитину - їв і спостерігав за тим як роблять це діти - а їм обід був предоставлений як є, і все вони їли самі хто як міг, вилочкою чи руками. Марічка спробувала вилкою а потім все почала дуже вміло їсти ручками.

Твердоє було спочатку вибрано з супа, так само як роблять японці коли їдять суп палочками.

Ну а бульйончик був випитий - після чого Марічка просила добавку ще три рази і всі три рази її отримала.

Після обіду ті дітки хто був з батьками пішли додому і ми з Марічкою також вирушили додому щоб після обіднього сну піти ще кудись гуляти. Ось так в Японії батькам дають можливість оцінити якість садочка і їжі яку хаває дитина, а також маленький кусочок того активного життя яке вона тут має і яке батькам створити доволі важко.