Просвітлення Оленки.

Древні японські анатомічні ілюстрації - автор і точна дата виготовлення - невідомі. Знаходяться в книжці Pinax Microcosmographicus німецького автора Йохана Реммеліна (1583-1632) що потрапив у Японію через Нагасакі. Колись давно... (узяті з ресурса pinktentacle.com який на жаль вже десь рік нічого новенького не публікує)

Сьогоднішнє моє повідомлення - ще один запис в щоденник нашого сімейства. Хто в курсі а хто може і ні, наша мама все ще студент медичного факультету УжНУ. Наступний навчальний рік має бути останнім, після чого почнеться тривалий (в середньому три роки) період проходження первинної спеціалізації, або інтернатура, і лише після того наша мама буде справжнім лікарем, хоча диплом отримає вже через рік.

А це ілюстрація 1809 року на якій показано як лікувати рак грудної залози, зображений випадок пацієнтки у віці 60 років. Узята з книжки Сейшю Ханаоки, де він задокументував свій власний досвід хірургічного лікування РГЗ.

І ось як тільки Оленка приїхала сюди до нас на ці літні канікули - кожен день ми обговорюємо яким же лікарем стати - яку професію обрати. І ось позавчора у нашої Лєночки відбулося просвітлення прямо як у Будди і вона за один день - даже за половину - осознала то ким саме вона хоче бути у медицині. Ця переміна сталася настільки разюче що мені дуже хочеться це записати і запамятати - бо це інакше як просвітленням не назвеш. Від того моменту як вибір професії було зроблено - все що було у неї в житті - всі її інтереси, плани, амбіції, досвід - дуже чітко і тонко підійшли до вибраного. І вже два дні Лєна ходить щаслива, що вона це осознала - а ще тиждень тому було ниття кожного дня - ким стати, яку професію вибрати.

Порівнюючи з собою - трошки заздрю бо у мене ніколи не було такого пориву шо я хочу бути фізиком, хіміком, грузчиком, там чи сям, і тому важко сказати чи йду я до якоїсь своєї мети чи просто пливу по течії - намагаючись не заплисти в якесь болото чи сісти на міль. А у неї все чітко - "задачі ясни - целі поставєни". Оскільки Оленка студент УжНУ - а десь 20 процентів зареєстрованих прихильників цього блога випускники саме цього закладу - і більше того саме медичного факультету - всі проходили інтернатуру і вибирали професію - я буду дуже вдячний за будь-які рекомендації або коментарі з приводу як вибирати те що тобі подобається. Це взагалі комусь вдалося? Чи всі взяли то шо дають? По зрозумілим причинам я не можу оголосити яку саме професію Оленка обрала. Покишо це буде секрет поки щось не вирішиться в Ужгороді в рідній альма-матер.

Hanabi-Wakato bridge. Феєрверки біля моста Вакато.

Літом Японія (і Кітакюшю не виняток) - фестивалить. Кожен уік-енд гудять всякі народні гулянія від маленьких дворових до величезних. Як я вже писав десь якось - феєрверки тоже палять лише літом. Від малих які тепер можна купити на кожному кроці, до величезних (не знаю ким оплачених, мабуть місцевим урядом, або якимись компаніями) феєрверкових подій. У нашому місті може пять таких а може і більше, точно не знаю. В звязку з тим що феєрверки як правило по пятницям і починаються після 19:30, а пятниця це робочий день - за три з половиною роки ми ні разу не бачили цих феєрверків, оскільки в лабораторії робочий час перший рік був до 21 потім і до тепер до 19 години, і я "ніяк" не міг звільнитися і покинути робочий пост для розваг. Це ж Японія. Ну і вот накінець-то вчора (цього літа, незважаючи на то шо Лена тут і забирає Марьку я все ж йду з роботи до 18 години) - збулася мєчта ідіота - побачити ці салюти. Ці - це самі маленькі по масштабу серед тих що проходять в Кітакюшю - в небо вистрілюють тільки 4000 вогників. Найбільше буде на Моджіко мабуть через тиждень а може вже і було вчора - 14000 вогників.

Добралися комфортно на велосипедах шоб не тертися тілами в міліони людей які направлялися туди же на поїздах і автобусах. І подивилися салюти, було вражаюче, і я намагався пофоткати якомога побільше. Для чого і для кого - непонятно. Сьогодні Лєна сміється надімною і каже шо таких фоток можна міліон знайти в інтернеті. А ще почувши шо я зробив десь 400 фоток, каже ти дурак хоть в небо дивися чи лише в обєктив фотоапарата?

Воно канєшто так, але я все ж таки виставлю фотки сюди - шоб мої дорогі друзі і читачі (а може і родичі) змогли подивитися. Якщо нецікаво - відмічайте знизу :-). Ваш Р.

Тисніть сюда - фотки тут.
1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Sea urchin sushi. Cуші з морського їжака

У мене сьогодні короткий кулінарний пост, точніше коротка кулінарна нотатка. Ходили вчора на суші. Колись для нас це було справжнє свято, впрочем воно і до сьогодні так, просто вже ходимо не часто, так пару раз в місяць коли сильно когось припре. Ну так вот вчора відбулася "кулінарна подія". Попробували суші з морського їжака. Вірніше попробував я, Оленка вже якось давно пробувала. От як це диво виглядає в тарілочці і при макро розгляді.

Шо сказати - враження справило сильне, мені здалося що саме так має смакувати концентроване, старе лісне болото, чи давня каналізація, ну вобщем гавно гавном. Ми ніколи не розбираємося з Оленкою в деталях, але вчора коли прийшли додому то першим ділом я шукав в інтернеті що такого корисного в ікрі чи молоках морського їжака. Звичайно можна знайти міліон хвалебних відгуків, шо там внутрі мало не панацея від ушитких хвороб, шо це секрет японського довголіття, і вобще через пару хвилин після вживання страви з морського їжака покращується настрій і понижується холестерин. Да дійсно через кілька хвилин коли я вже закусив його іншими сушами і маринованим імбірем і лимоном і запив пивом і зеленим чаєм і відчутий смак накінець то зник, я був щасливий, що пройшов це випробування. Але ніколи не порекомендую це пробувати нікому. Тільки справжнім дослідникам різних смаків, хто готовий і тараканів їсти і зародки ціплят або черваків.

От власне і все що я маю честь вам сьогодні повідомити, дорогі друзі.
Відмічайте внизу - цікаво?  весело? херня? Пишіть даякі коментарі, якщо звичайно є що запитати або сказати. Я їм дуже радуюся. Окей.

Rain in Japan. Дощ, сезон дощів...

Цілий день сидимо дома і спостерігаємо з двох різних балконів такі картинки (якщо пропустити їх через фільтри Adobe Lightroom). Сезон дощів цього року сильно затягнувся. Як правило він відбувається і закінчується в червні, а тепер вже майже середина липня а він все триває і триває. Є у цього звичайно і плюси - температура повітря доста благостна - лише раз піднімалася вище 30 градусів, а вночі навіть холодно, так шо ми закриваємося одіялами коли спимо.

Сидимо дома, мучаємося. Благо шо є три компютера - кожен заривається собі в свій - Лена з Марькою переважно в ютюб а я готую їсти і іноді почитую ЖЖ. Коли залишаємося дома то багато дискутуємо з жоною, про науку, про жизнь, про японців, і про Японію, про медицину, про майбутню Оленчину інтернатуру, про різні країни. У дискусіях використовуємо ненормативну лексику, - мені подобається. Марька же надає перевагу відеороликам з ютюб де малим дітям роблять уколи, або ставлять внутрішньовенний катетер, короче такі страшні, - діти ревуть а Марька дивиться. Може хтось шось порадить щоб розвіяти скуку? Шо вобще люди роблять коли приходиться цілий день сидіти вдома?

Stupeur et tremblements

Почав писати цей пост ще 24 червня. Нічого не міняю.
Ну от, вчора накаркав на дощ - сьогодні по прогнозам буде цілий день, і з 4 ранку так і відбувається - перерв не було, тому можна написати сумарний пост за місяць що проходить - від моменту як до нас приїхала "наша мама".

Як і очікувалося - у нас з Марькою зник вільний час. Особливо на вихідних. Перше що ми зробили, на другий же день по приїзду Оленки, це купили два нові велосипеди і нове дитяче сідалко. Лена була обурена станом мого велосипеду і тим шо я все ще транспортую Марьку на сідалку для дітей до 2 років і з вагою до 10 кілограм тоді як Марька вже 3,5/17 кг. Мені була прочитана лекція про безпеку дорожньо-транспортного руху і ще про то який я скупий. Остання лекція повторилася в послідуючі два-три тижні ще багато разів, а особливо тоді коли я демострую невластиву мені щедрість. 

Потім Оленка зайнялася прибиранням і за тиждень було викинуто 15 великих кульків (150 кг) всякого корисного мусора який ми так довго збирали і я так бережно беріг. У Марічки не залишилося іграшок, а у мене старих одіял якими укривалися студенти коли залишалися спати у мене після пянок. 

Оскільки Оленка сильно заскучала за ушиткими Кітакюсьськими "нашими точками" то ми розпочали методичний обїзд усіх уже нахожених місць. У першу ж погожу неділю сходили в Грін парк де в принципі за час її відсутності (9 місяців) багато що помінялося. Сходили подивитися на метеликів і туканів, один з яких загравав і розмовляв з Оленкою, хто на фейсбуці - мабуть бачили фотки. 

В минулий вікенд поїхали вже в серйознішу по відстані вело-поїздку - на рукотворне озеро Кавачі. Та легкість з якою ми долаємо відстані по 15 км на велосипедах, з підйомами в горку, тепер виглядає для обох дуже дивною. Згадували свою першу поїздку, коли зібралися, але не змогли доїхати. 

Тепер перечитав і поняв шо такої нудятіни в мережі предостатньо і вирішив не продовжувати. Да, з нами кожен тиждень і практично кожен день відбувається щось таке, що в порівнянні з ужгородським життям може виглядати як екзотика, але ця вся банальщина вже сто разів описана і пересказувати її звичайно можна, але від цього треба відмовлятися. Серйозних новин нема. Лише одна.
Перед Оленчиним приїздом (передчуваючи як тут буде нудно моїй активній жіночці яка більше двох годин не може сидіти без движухи) я пошуршав по знайомим і знайшов їй волонтерську роботу в сусідньому медичному університеті. Розказувати деталей не можна, бо Лена підписала угоду про конфіденційність. Пройшло три чи чотири тижні і крім того як аналізують вміст білків у складних біологічних зразках Оленка побачила ще й життя наукового колективу який займається серйозною наукою, а не то шо я і моя компанія. Так у нашому житті почався період імені Амелі Нотомб описаний в романі "Страх і трепєт". На щастя ми лише спостерігаємо за усім цим. Японія починає відкриватися по-справжньому.

Пройшло три роки і 7 місяців з часу мого приїзду...

Хто не врубається - дивіться фільм або читайте книгу.

Економія електроенергії в Японії

Наступили важкі часи для японської енергетики і з наступного тижня ми всі разом дружно з японським народом починаємо економити електроенергію.

Як відомо, нещодавно був зупинений останній з усіх 54 японських атомних реакторів. Мені дуже важко уявити собі всю цю потужність якої "нас" позбавили, кажуть що атомні станції виробляли третину всієї споживаної електрики. Після Фукушіми тут було кілька серйозних скандалів з приводу атомної енергії, звичайно, також знайшлися фанатики які почали мітингувати проти мирного атома.

Тому уряд і прийняв рішення зупинити всі електростанції і всі реактори на профілактичний "медогляд". І як і пребдачали експерти, навіть після огляду і підтвердження безпеки всіх ректорів запустити їх знову буде дуже важко, оскільки дозвіл на запуск реакторів мають давати локальна влада конкретної префектури в якій знаходиться АЕС. І тут стає зрозумілим що отримати ці дозволи просто нереально бо всі містечкові начальники і "обласні ради" не дають дозволу на запуск. З одного боку це радує бо показує як місцеві уряди реагуть на запити своїх виборців і реально можуть їх захистити від атомної загрози. З іншого боку мені з моїм фізичним анамнезом зрозуміло шо без атомної енергетики буде дуже важко, особливо японському народу який зимою звик жити в теплі від ектрообігрівачів, а літом у прохолоді від кондиціонерів.

Ну і от поки центральна влада і власники атомних електростанцій (які тут переважно знаходяться у приватній власності) борються з "обласними радами" і компромісу не передбачається, було прийнято рішення про запровадження централізованої економії електроенергії. Самі по собі японські громадяни економити не хочуть (я як завжди суджу по нашим студентам) тому у нас грядуть відключення електрики (привіт Батьківщина). На днях отримав листа з графіком відключень. Починаючи з 2 липня по 7 вересня кожен день будуть відключати електрику рівно на 2 години і 30 хвилин.

В університеті мабуть відключень не буде, але і тут прийняли серйозні міри по економії.
1) централізовано обмежили температуру охолодження кондиціонерами до 28 градусів
2) відключили обидва ліфти на вулиці залишивши три в будівлі,
3) як завжди постраждали туалети: відключили сушилки рук і підігрів сідалок

От такі пироги, накінець то підуть в хід свічки (воскові) які ми купили десь три роки тому.

Боже як жити без інтернета по дві з половиною години на день? Це буде новий досвід.