понеділок, 21 січня 2013 р.

Couchsurfing 2. Travelling englishman.

Продовжую розповідати про каучсерфінг - перша частина тут. Хто не читав першу частину - друга буде незрозуміла.

Сама система диванних подорожей побудована на довірі і активності всієї спільноти, де після кожного досвіду треба ділитися враженнями з іншими членами і залишати відгук про людину, яка у тебе ночувала, або у якої ночував ти.

Після німецького студента пройшло аж три місяці перш ніж у мене побував новий гість. Хоча про наближення гостей я знав наперед. У жовтні до мене на три ночі попросилися три сингапурські стедентки, які на зимових канікулах запланували собі 15-денну подорож Японією. Просилися аж на саме католицьке різдво, тобто заздалегідь - десь за два місяці до планованого приїзду. Я знав що у нас буде кілька вихідних, буде холодно і нудно, тому я звичайно погодився, компанія в довгі вихідні не зашкодить. Так я знав і готувався приймати гостей з вечора 22 грудня до ранку 25. Починаючи з жовтня.

Але коли я був на конференції в Кобе (14 грудня) до мене на пару ночей попросився постарший англічанин Тім, який щоправда не подорожувати приїхав. Необхідність зупинитися в Кітакюшю, як він пояснив, у нього була тому, що він мав інтервю по прийому на роботу в понеділок 17 грудня. Запит він прислав мені у пятницю, і вже в суботу зранку він був у нас. Спочатку я вагався чи приймати його чи ні, оскільки у нього не було жодного відгука на couchsurfing.org, і у системі він зареєструвався за три дні до того, на фотографії профілю були зображені його дружина і син, а на іншій фотці і він сам, правда в профіль, у кепці і в темних окулярах. Та ще й він вказав що його дати гнучкі, тобто якщо я готовий то він такой нараз до мене їде. Але я подумав що мені треба ризикнути, тому що треба заробляти якусь репутацію, а з другого боку я розумів що за такий короткий час він нікого іншого не знайде. В результаті я не пожалкував, Тім виявився дуже добрим чоловіком, однак великої радості своїм візитом він нам не приніс. Розказую його історію.

А ось і наш другий диванний гость. Як я вже казав Марічка гостів дуже любить. Звичайно вона надає перевагу гостям жіночої статі і помоложе, але з Тімом спілкувалася також залюбки. Правда в неї є прикол, коли вона чує що хтось булькоче на англійській мові - то вона намагається переключитися на англійську, а так як її майже не знає то просто бере і імітує булькотіння. Виходить так ніби вона перекривляє, але розуміючи те що вона просто хоче розмовляти - мені дуже смішно. Інші правда мене питають "що вона сказала?"

А сюда треба тиснути якщо хочеться знати пікантні подробиці. Те, що щось не так, я запідозрив дуже швидко. Тім подорожував разом зі своєю кавоваркою. Спочатку я подумав, що він якийсь кавогурман і будь яке гавно не піє, тому кавоварка і кава мають бути особливі. Кавоварка виявилася дешевою, кава зовсім дешевою, ординарною кавою. На запитання чому він тягає з собою габаритну японську кавоварку Тім казав що просто дуже любить каву. Але ми у Японії, де кава повсюди - в автоматах на вулиці в абецешках - причому якість дуже висока і кава хороша - на вибір 100 видів.

Стало зрозуміло що в той час як Тім дуже любить каву, у нього немає достатньо грошей, щоб купувати собі її в автоматах, прийшлося би витрачати по 500-700 єн на день, готувати каву самостійно виходить в десять разів дешевше. Згодом серед інших речей зі свого рюкзака Тім вийняв головку часника. На запитання - навіщо часник з собою возиш він відповів "так я дуже люблю часник він дуже корисний для здоровя, очищує кров". Мені би чесно кажучи більше би сподобалася версія що він боїться вампірів, як сказала Оленка коли почула про часник. Але Тім вирішив обгрунувати все любовю до часника. Я почав умнічати на рахунок корисності часника, слово за слово виявилося, що і цибуля в Тіма є з собою. На запитання навіщо, він сказав що може приготувати собі чудові сендвічі (lovely sandwiches) з кетчупа цибулі і часника.

Так із подальших розмов, я зрозумів що Тім, англічанин голубих кровєй, що обїздив двадцять країн починаючи з часу коли був студентом, пожив у десятьох з них, насправді - в свої 50 років не нажив нічого, лише дружину філіпінку, яка не закінчила навіть школу, і двох спиногризів, які вмираючи від філіпінської спеки чекають поки тато пришле якусь копійчину, або забере їх до себе, як тільки сам десь зупиниться.

І він би вже радий зупинитися подорожувати, він вже давно хоче цього, але ніяк не може - вік уже дається взнаки, незважаючи на благородне походження. Тепер він дуже хоче знайти постійну роботу в Японії, вчителем англійської мови і зупинитися тут на все життя, але з попередньої роботи вже його звільнили без пояснень. Вірніше дали пояснення дуже типове для Японії: менеджер сказав що батьки жаліються що діти не відчувають себе щасливими з вчителем Тімом. Що би таке поснення, блять, не означало. Але іноді в Японії саме таку причину використовують для звіьнень ALT (assistant language teacher).

Так от Тім приїхав в Кітакюшю бо у нього було назначено інтерв'ю по прийому на роботу. Етап інтерв'ю останній, за чим слідує формальне рішення про прийом на роботу. Тест на знання англійської мови і попередню стадію листування Тім успішно пройшов.

Однак це Японія. Я швидко зрозумів що у Тіма це майже останній шанс, тому до співбесіди треба було добре підготуватися, і не просто показати знання англійської мови, але і виглядіти відповідно до позиції вчителя. А Тім як виявилося, не має ні костюма, ні туфель і дуже дуже мало грошей які він у майже пятдесят років позичив у батьків, і які він страшенно економить і на каві і на їжі і на готелях. Щоправда не кинув курити і вечером любив собі дати дешевого японського алкоголю.

Я одразу дав йому зрозуміти, що я його добре розумію, і він довірився мені і сказав, що йому би треба костюм десь в секонді знайти і постригтися бо заріс, короче щоб на на цьому "доле-вирішальному інтерв'ю" виглядіти дуже респектабельно, внушати довіру і сподобатися роботодателю.

Фото в суші ресторані в перший день по приїзду і на Оленчиному велосипеді - в пошуках магазину з дешевими беушними костюмами.

Тім приїхав у суботу, і поки я не знав повністю його ситуацію, то повів у суші ресторан і ще кудись де були потенційні витрати. Але неділю ми повністю присвятили день підготовці до його понеділкового інтерв'ю. Першим ділом ми відправилися в університет, щоб взяти Оленчин велосипед. Потім на велосипедах ми поїхали в перший секонд який я знав, потім у другий, третій і нарешті в останній де виявилося кілька костюмів і один з них перфектно підійшов Тіму не тільки по фасону і розміру але і по ціні - всього 1600 єн тобто десь 20 доларів. Там же знайшли парадні туфлі десь за 2500 єн і Тім був на сьомому небі, дуже щасливий, повторював як "smart" і впевнено він буде виглядати в своєму новому костюмі і туфлях на вирішальному інтев'ю. На радостях він повідомив, що це перший його костюм за останні 25 років, а його дружина коли побачила фото казала що вона його в житті ще таким smart і красивим не бачила. Здається одружувалися вони при набагато меншому параді. Даже батькам послав фото щоб порадувалися що син наконєц то став на путь праведний. Тепер я розумію чого мій тато так радується коли я пострижуся...

Після того як знайшовся костюм і шкари ми поїхали в найдешевшу стрижку з мені відомих в нашому місті. Там у великому шопінг центрі ми з Марькою вбивали час поки нашого Тіма приводили в порядок дипломовані парикмахери. Короче в той день я відчував себе Річардом Гіром в фільмі Красотка з тою різницею що я Тіма не замовляв, він сам упав мені на голову, правда я на це свідомо погодився, такий уже цей каучсерфінг - кожен гість - загадка. Завершальним акордом підготовки до інтерв'ю, стала поїздка в побутовий супермаркет де ми вибирали фарбу для волосся і якою Тім собі збирався закрашувати сідину. Скільки раз не розкажу цю історію комусь - мене одразу запитують чи я йому красив волосся. Ні, не я - він сам собі покрасив. Я лише мусів висказувати похвалу з приводу "який же ж гарний костюм" "яка чудова стрижка" "вигдядаєш як справжній вчитель". Після пофарбоавного волосся я нічого нового не помітив, але Тім внушав собі що колір волосся хоч і не зовсім змінився, зате став більш рівномірним. До повного комплекту Тім акуратно прирізав собі нігті моїми кусачками. Короче став як новий, а я шуткував що буду його агентом.


В понеділок зранку ми відправили Тіма "з Богом" на інтервью і зітхнули з полегшенням. Продовження його історії я трошки знаю, але системи couchsurfing.org вона вже не стосується тому на цьому я закінчу про Тіма.

У цієї історії є мораль - принаймні для мене. Я порадувався - що не кинувся по молодості в якісь романтичні пригоди - як то подорожувати, гуляти чи ще щось, скоріше за все тому, що просто не було грошей ніколи. У своєму гостеві я побачив людину яка саме так провела своє життя - мабуть років двадцять він гуляв, подорожував авто-стопом по всьому світу, спав під зірками співаючи з друзями пісні про любов. І ще й група улюблена The Beatles. Молодість пройшла, і я бачу, що йому вже хочеться простого домашнього сімейного затишку, а в нього навіть роботи людської нема. Єдине що він вміє це розмовляти добре англійською мовою, тобто може працювати в Азії "асистентом вчителя англійсьої мови", але інших професій не потягне. Я дуже хочу колись взнати що все в нього добре - що він знайшов роботу і до нього приїхала дружина з дітьми, але я дуже слабо вірю в казки і в геппі енди у реальному житті. І мораль - має бути міра в усьому, треба знати і відчувати коли треба зупинитися і прийняти вольове рішення, щоб після романтичних подорожей поки молодий не закінчити життя в коробці під мостом. Звичайно після його візиту я думав що мені ще далеко до старості, але ми вже багато чого досягнули, хоч матеріально стабільним наш стан назвати важко, але яку-не-яку освіту здобув і скоро Оленка також здобуде. Тому мені дуже не подобається коли хтось засуджує той факт, що Лена спокійно вчиться, а Марічка в Японії зі мною. Невже людям не зрозуміло що така схема була оптимальною, в такому розкладі всі ми отримуємо найменший стрес і продовжуємо насолоджуватися життям - усі без винятку. Багато хто заздрить такому стану - і це розумію, але нікому не заборонено жити своє життя так як йому хочеться. Кожна людина коваль своєї долі, і англічанин Тім також.

4 коментарі:

  1. Романе, дуже і дуже цікава розповідь! :)

    P.S.
    Тема Тіма не розкрита! За законами жанру я чекаю ;) інформації про результати співбесіди! Невже ти даремно старався? ;)

    ВідповістиВидалити
  2. А будуть враження про інших краучсерферів?

    ВідповістиВидалити
  3. Привіт Юра, дякую за враження. Так про результати співбесіди я знаю і як написано трошки продовження історії знаю, але я не знаю її закінчення. Підготовка пройшла недаремно це точно але роботу в Кітакюшю Тім так і не отримав, тому що японці не наймають працівників "одразу".

    Враження про інших серферів вже навіть написані але фотки ще не оброблені - буде вільна хвилинка - буде продовження.

    ВідповістиВидалити